Розділ 4.
Коли він пішов, я без сил опустилася на підлогу й подивилася у вікно.
Сонце вже повністю зійшло й яскраво сяяло, ніби насміхаючись із мого становища.
Коли я читаю романи про потраплянців останнім часом, усі там зазвичай опиняються в якомусь мирному світі зі зворотним гаремом, то чому, чорт забирай, мені так не пощастило?
— Чорт...
Мабуть, я була надто напружена.
Усе тіло розслабилося, а кінчики пальців затремтіли.
Я ледве підвелася на ноги, похитуючись, наче новонароджене оленя.
«Ха, бляха. Я взагалі не розумію, що тут відбувається».
Подумала я, смикаючи себе за рожеве волосся.
Якщо чесно, я приблизно здогадувалася, чому головний герой став тираном.
Як міг кронпринц мати лише одну покоївку?
До того ж було очевидно, що моя присутність його зовсім не влаштовує.
Глибоко вдихнувши, я спробувала подумати логічно.
Він явно остерігався мене.
Чому?
Відповідь була очевидною.
Причина, через яку всі люди, що служили йому раніше, загинули.
І щоденник Роуз.
Як можна не стати тираном у такому оточенні, коли вороги чатують з усіх боків?
«Убий або будеш убитий».
Дивовижно, але світ роману, в якому я застрягла, виявився напрочуд правдоподібно побудованим.
Я швидко підвелася на ноги й почала прибирати спальню.
Важко зітхнувши, я мимоволі вилаялася.
— Чорт забирай, це так несправедливо.
Якщо вже я мала вселитися в когось, то чому саме в цю людину?
Спальня кронпринца, що зовсім не дивувало, була в занедбаному стані.
По суті, кімната була чистою й охайною, але виглядало так, ніби він прибирав її власноруч.
Я глибоко вдихнула й трохи розслабилася.
Кімнатою лунав тихий цокіт годинника.
«Швидко».
Під час свого першого стажування я справлялася з хатньою роботою як справжній професіонал.
Єдина проблема полягала в тому, що тут не було ні пилососів, ні пральних машин.
На жаль, у палаці не існувало системи розподілу праці для прання чи постачання речей. Усе доводилося робити самій.
Доброю новиною було те, що попередня покоївка вже випрала постільну білизну.
Тож я швидко взялася застеляти ліжко.
Це ліжко було просто величезне.
І як, до біса, прибирати ще й ванну кімнату?!
На очі навернулися сльози.
Я ніколи не усвідомлювала, наскільки цінною річчю є пилосос.
Після майже години боротьби з мітлою мені нарешті вдалося більш-менш упорядкувати цю величезну спальню, схожу на цілі апартаменти.
Я витягла з кишені клаптик паперу й почала занотовувати найпростіші речі.
Почала зі списку справ для цієї кімнати.
Мені зовсім не подобалося робити таке вручну, але що вже поробиш.
Спершу я подбала про те, щоб не торкатися жодного документа на столі біля дивана.
Мені не хотілося випадково щось зачепити й потім попастися.
Я перевірила, чи повна чорнильниця, і чи достатньо в нього чистого паперу.
Смітник — спорожнений, ліжко — застелене.
Вікна — прибрані, ванна кімната — прибрана.
Гардеробна — прибрана.
Головний герой повертається до своїх покоїв приблизно о сьомій вечора, після вечері.
А коли я закінчила з прибиранням, була вже приблизно перша година дня.
— Я хочу звільнитися!
Я тупнула ногою так сильно, що гуркіт рознісся по всій кімнаті.
— Чорт забирай!
Я почала о восьмій ранку, то якого біса закінчила прибирати лише о першій?!
— І я маю робити це щодня? Це ж божевілля.
Мені страшенно хотілося втекти.
Але потім я побачила величезний меч, що висів на стіні навпроти, і миттю викинула цю думку з голови.
Моє життя надто цінне.
Я попрямувала до дверей, підбираючи все, що траплялося мені на очі в його кімнаті.
Я збиралася прихопити все, що могла, і за нагоди перетворити це на гроші.
Це був запасний план на випадок, якщо я не зможу повернутися до свого справжнього тіла.
Якщо чесно, я трохи нервувала.
Тому що останні спогади були далеко не з приємних.
Зітхнувши, я швидко вислизнула з тієї пекельної кімнати й рушила коридором.
До речі, що сталося зі справжньою Роуз?
З плином часу її спогади ставали дедалі чіткішими, ніби я поступово пристосовувалася до цього тіла.
Її тиха вдача та незвичайно вродлива зовнішність.
У результаті коло спілкування Роуз було вкрай вузьким.
Вона була дочкою збіднілого дворянина, а її батьки померли від хвороби.
Було важко не зітхнути, навіть якби я цього не хотіла.
Дівчина без жодних особливих рис, окрім свого волосся.
Ситуація була паршива, але зараз я все одно нічого не могла з цим вдіяти.
Я замислилася над тим, як використати свій вільний час, і звела все до двох головних завдань.
По-перше, закласти основу для того, щоб поки що вижити поруч із кронпринцом.
По-друге, з'ясувати свій фізичний стан і знайти спосіб повернутися у свій рідний світ.
Після приблизно трьох хвилин роздумів я обрала перший варіант.
Спогади про цей світ ставали дедалі чіткішими.
Тож зараз мені залишалося зробити лише одне.
Налагодити достатньо зв'язків, щоб вижити в цьому беззаконному палаці кронпринца, і докопатися до правди про наказ убити кронпринца, записаний у тому клятому щоденнику.
Усередині мене кипіли злість і роздратування.
***
Їдальня гуділа від людей.
— Роуз!
Знайоме обличчя з'явилося переді мною.
Це була Міла — єдина людина, яка вчора перекинулася з Роуз хоча б словом.
Схоже, їй було шкода Роуз, яка ні з ким особливо не зближувалася, тому вона часто їй допомагала.
— Привіт, Міло.
Усміхнувшись, я підійшла до неї, але вона раптом розплакалася й схопила мене за руку.
— Щось сталося?
— Ні! Усе було добре.
Міла полегшено поплескала себе по грудях, а потім простягнула мені тарілку.
— Головна покоївка занадто сувора до тебе. Як вона може змушувати тебе... —
— Га?
У тарілку плюхнули водянистий суп і шматок хліба середньої твердості.
Трохи насупившись при вигляді цієї їжі, я підійшла до місця, яке для мене притримала Міла.
— Пробач, що кажу таке, але з усіх покоївок у палаці кронпринца ти, здається... виконуєш найважчу роботу.
Почувши це, я насупилася.
Вона що, завуальовано насміхається з мене?
Побачивши мій суворий погляд, Міла замахала руками й поспішно додала:
— Я не в поганому сенсі! Просто ти найменш досвідчена, і ще...
— Тоді чому це призначили саме мені?
На мої слова Мілла похмуро насупилася й опустила напружені плечі.
Озирнувшись навколо, вона переконалася, що ніхто не підслуховує, потім нахилилася ближче й прошепотіла:
— Ти що, не пам'ятаєш? Кілька днів тому ти розбила одну з дорогих мисок і потрапила на очі головній покоївці!
Слова Міли викликали уривчастий спогад.
Жінка середнього віку.
І похмуре, невдоволене обличчя.
Схоже, Міла не брехала.
— А, це було через те?..
— У будь-якому разі я така рада, що ти жива! Знаєш, коли стаєш особистою покоївкою Його Високості кронпринца... —
Міла стиснула губи, і в її очах промайнув смуток.
— Ходили чутки, що ти не повернешся звідти живою.
Я насупилася й повільно розмішала суп ложкою.
За словами Міли, я стала особистою покоївкою кронпринца лише тому, що погано справлялася зі своєю роботою й потрапила в немилість до головної покоївки.
І здоровий глузд підказував мені, що посада особистої покоївки кронпринца мала бути надзвичайно важливою.
Тоді чому саме мене призначили на неї, якщо я була такою бездарною в цій роботі?
Невже лише для того, щоб нашкодити кронпринцу?
Але якщо принц не повний дурень, немає жодного шансу, що йому це сподобається.
Тоді чому?..
— Гей, Міло, можна тебе дещо запитати?
— Що таке?
Я згадала вміст щоденника.
[Мені наказали вбити кронпринца. Якщо я не виконаю наказ, мене вб’ють.]
[Я всього лише покоївка, то як, в біса, я маю вбити кронпринца? Вони фактично наказують мені померти.]
Очевидно, Роуз отримала наказ убити принца від когось, кого називали Герцогом.
Це було лише припущення, але мені здавалося, що я починала розуміти, чому загинула попередня особиста покоївка, чому Герцог віддав такий наказ і чому головна покоївка поставила Роуз — недосвідчену покоївку — відповідальною за покої кронпринца.
Я знову перебрала свої спогади.
Попередню особисту покоївку вбили просто тому, що вона стала зайвою.
Тоді чи не могло бути так, що, як і мені, Герцог наказав убити кронпринца й їй?
— Ти не чула якихось чуток про нову покоївку?
— Сьогодні вранці я бачила, як головна покоївка привела до палацу якусь жінку. Ти її не бачила, Роуз? У мене залишилося про неї не надто добре враження.
У мене в голові все закрутилося.
Сподіваюся, я помиляюся.
— Роуз?
— А? А, так, схоже на те.
Моя гіпотеза була такою.
Перше.
Кронпринц, тобто головний герой, не є безжальним убивцею.
Усі слуги, які загинули від його рук, були тими, хто намагався його вбити.
Отже, Емілі, його колишню особисту покоївку, стратили тому, що її спіймали на спробі замаху на нього.
Друге.
Герцог і головна покоївка працюють разом.
Щоправда, тут я не була до кінця впевнена.
Насправді це не надто вкладалося в моїй голові.
Чи може бути так, що Герцог, якого я знаю з оригінального сюжету, і нинішній Герцог — це різні люди?
Звісно, Герцог був лиходієм у романі.
Як батько головної героїні.
Він намагався зробити імператрицею сестру головної героїні.
«Тоді чому він хоче вбити головного героя?»
Рука, що стискала виделку, затремтіла.
Я не могла цього зрозуміти.
Найважливішим було те, що теперішній Герцог хоче смерті головного героя.
Якомога спокійніше я сформулювала свій остаточний висновок.
Причина, через яку мене призначили покоївкою в спальню — найближчою служницею до кронпринца, — була очевидною.
Крім того, інформація, яку я щойно отримала, лише зміцнила мою теорію.
Після того як головний герой убив Емілі, свою колишню особисту покоївку, вони не змогли відразу знайти відповідного вбивцю їй на заміну.
Тому тимчасово поставили на її місце невинну жертву, шантажем змусили її спробувати вбити кронпринца, а потім просто чекали, поки її викриють і стратять.
А коли ця жертва загине, вони планують підсадити до покоїв кронпринца свого «справжнього вбивцю», щоб той завершив справу.
І якщо моя здогадка правильна, то покоївка, яка прийшла сьогодні...
Може виявитися тим самим убивцею.
— Але навіщо тобі це знати?
— Та нічого. Просто цікаво.
Я ніяково усміхнулася у відповідь на запитання Міли.
У голові все шалено крутилося.
Усе це поки що було лише моєю теорією.
Але якщо моя гіпотеза ідеально пояснює події...
Наразі це все ще лише припущення.
Та якщо воно виявиться правдою...
Я помру вже сьогодні.
Моя спроба вбити кронпринца провалиться, тож кронпринц не загине.
Натомість Герцог спробує вбити мене.
Тому що я знаю, що він хоче вбити кронпринца.
І тому що я досі жива.
Я гірко всміхнулася сама до себе.
Чорт забирай.
Схоже, я приречена від самого першого дня після переселення в це тіло.