Розділ 43. Хадекаїн I
Гори Дотун простягалися вздовж південного краю Імперії.
Шарлотта йшла по стежці в гірському лісі разом з Махо.
Мана може мати будь - кого, але її якість та об’єми віддаляються від людини. Ось чому "Кацтво мани" можна поділити на десять класів.
Принцеса завжди була дуже цікавою. На щастя, її лицар з радістю і щиро відповідав на запитання.
— У звичайної людини мана 9-10 класу. Клас 8 трохи краще на їхньому тлі, але велика різниця немає. А от особи, які належать до класу 7 і вище, можуть намагатися стати лицарями або магами. Той, хто потрапляє до класу 6, може стати професором або навіть Рцарем-Хранителем в залежності від свого походження і особистості.
- Ось що! Це цікаво. А як визначити клас, до якого ти належиш? Чи можу я також визначити якість своєї мани?
Вони йшли без перерви два дні і ночі. Непохильна енергія Махо змусила Шарлотту злегка усміхнутися.
- Не існує конкретного методу визначення свого класу. Це щось на зразок інтуїції. При цьому люди рідко досягають класу 5 і вище через їх високі вимоги. Фактично ті, хто належить до 4 - го і 3 настільки могутні, що займають найважливіші посади на континентах.
— Ого! Якщо класи 4 і 3 так хороші, як щодо класу 1?
- Я навіть не впевнена, що хтось належить до цього класу, але якщо такі є, то вони напевно боги. Я знаю лише представників 2-го класу.
Великий старійшина Берхта Дзекдан.
Рицарь-Хранитель імперії Гефрид.
Архімаг Демакан.
І голова Вежі Магії Імперського університету Едріен.
— Ці четверо - єдині люди у другому класі.
— Вау... Навіть я знаю імена цих людей. А як щодо професора Декліна?
- Я не впевнена. Можливо 4-5 клас.
Насправді якість мани Деклейна спочатку стосувалася до 6-го класу, але тепер вона зросла до 5-ого, як і припустила Шарлотта.
— У будь - якому разі, постарайтеся ще трохи.
— Не хвилюйся!
Принцеса старанно йшла стежкою, що була важкопрохідною.
Шарлотта хвилювалася, тому що Махо була крихітною і тендітною, наче лялька, але її наполегливість змушувала задуматися, чи не тренувалася вона таємно?
Тим не менш, вона гордо посміхнулася.
— Ми майже досягли нашого першого пункту призначення.
— Ладно. Ти теж тримайся, Шарлотто!
Вони рухалися вперед без проблем. Але їхні підлеглі, Рон і Ґедо, не були настільки оптимістичними.
Рон прошепотів досить тихо, щоб принцеса не почула їх розмову:
— Капітане, довіритися Деклейну і вибрати Кребас - це занадто...
— Це вже вирішено, і ми не можемо відмовитися від цього зараз. Навіть якщо б ми могли, наші вороги не думали, що виберемо такий небезпечний маршрут. На шляху до нас жодного разу не напали, чи не так?
- Це правда, але...
Рон закусив губу.
Фшух!
Раптом з'явився кинджал. Шарлотта відразу обняла принцесу і вивільнила свою енергію.
Рон і Ґедо швидко витягли свої мечі.
— Глава! Уходите! Ми вас наздоженемо!
— Ми розберемося з ними!
Відразу ж після цього декілька стріл завалилося з вершини гори в тому напрямку, звідки вилетіли кинджали.
Це була підтримка авантюристів, яких вони найняли, вклавши все своє майно. Вони супроводжували принцесу, тримаючись на відстані.
— Я довірюся вам! Поверніться живими! Це наказ!
Звісно!
Залишивши їх позаду, Шарлотта помчала вперед, взявши Махо за руку.
***
Місто Гадекаїн повне яскравих умів і культур.
Завдяки м’якому клімату столиця Юклайн була відома як туристичний центр. Нещодавно було вирішено, що саме сюди поїдуть дебютанти вежі під час своєї навчальної подорожі.
- Чому ця станція така заплутана...
Вони повинні були їхати туди поїздом, але Іфріна заблукала на станції.
Вона мандрувала поїздом тільки раз, коли покидала Джухалі території Іліади.
— Иффи, сюда!
— Уф. Я майже заблукала.
На щастя, її товаришам по клубу вдалося знайти її, і вони разом сіли в поїзд.
Всі пасажири були одягнені в мантії, наче орендували його повністю.
— Ого, ми всі їдемо в Гадекаїн.
— Ага. Я збирався поїхати туди на канікули.
Джулія та інші члени клубу виглядали дуже схвильованими. Але Ірин, яка була родом не звідси, не поділяла їхнього ентузіазму.
— Невже Хадекаїн такий хороший?
- Звичайно. Ти ніколи там не була, Іффі? Не тільки вежа, але й більшість факультетів університету щороку робили запити, а палій дисертацій відкинув їх.
- Чому?
Вона згадала Декліна, який отримав багато інших прозвищ, таких як полум'яний кат, демон вогню та інші. Через інцидент під час публічних слухань він став символом жаху для студентів башти, хоча той у цьому Дрент говорив, що насправді вдячний старшому професорові.
- Я мало що знаю про це, але в Гадекаї є чим зайнятися. Це дійсно приголомшливо місце.
— А... Я чула, як всі говорили про те, що куплять там багато доброго одягу.
— Так, якщо подивишся по сторонах, в цьому місті повно красивих чоловіків і жінок, які знають маніпуляцію.
Ніхто у вежі не міг конкурувати з Деклейном у зовнішньому вигляді. Ні, це стосувалося всього університету, окрім Лавейна з факультету лицарів.
Ірин запитала:
- До речі, професор Деклейн теж поїхав з нами?
— Ага. Не думала, що він відреагує з нами, але цей палій дисертації, схоже, теж в цьому поїзді.
Тим часом...
Деклейн сидів у VIP-вагоні з професорами різних кафедр.
Релін з кафедри підтримки, Летран з факультету духів, Сіар із кафедрою руйнування та інші.
Більшість професорів не мали дебютатів під час їхньої навчальної подорожі, але вони не могли пропустити нагоди поїхати в Хадекаїн.
Усі вони уникали погляду Декляна.
Деклейн, який раніше мовчав, нарешті заговорив:
- Я чув, що ви недавно відвідували збори « Міжнародного товариства ».
—...
У вагоні запанувала тиша.
— Ви не хочете відповідати мені?
— О, да. Ха-ха-хо... Ми відвідували. Але там нічого цікавого не було.
— Правда?
Рілін махав рукою і похитав головою, тоді як інші професори йому тільки посміхалися.
— Ми повинні звернути увагу лише на обговорення чудового перехідного іспиту професора Деклейна.
— Ха-ха. Верно.
— Да-да.
Релін, Летран і Сіар по черзі відповіли.
Незважаючи на лісозаготівля, Деклейн був безжалісним.
— Поки можете, смійтеся. Його тон був холодним, наче зимовий вітер, який обпікає шкіру. — Ви думаєте, що прийде день, коли ви будете вибирати між нами.
Луїна була набагато м’якшою, ніж Декляна. Її сім’я та прихильники не були такими впливовими, як Юклайн.
Тому професори, звичайно, воліли б Луїну.
— Але сама думка про це дуже потішила мене.
Деклейн подивився на інших професорів. Здавалося, він міг убити їх одним поглядом.
— Дозвольте мені пояснити. Вам навіть не буде надано можливості вибору.
Професія відчула, ніби вона вкорочує собі віку.
Чу-чух!
Поїзд рушив з місця. Деклейн, який обійшов інших професорів, мовчки почав читати книжку.
***
Гадекаїн захоплює дух.
Навіть влітку тут не було жарко, а вітер приємно пахнув.
Його вулиці були повні життя, а люди проходили повз з усмішками на обличчях.
Звичайно, це було місто, на яке ти дивишся і думаєш: « Я хочу жити тут! »
Студенти зупинилися в розкішному готелі [Хадекаїн Романс], який знаходився на околиці Хадекаюна. Поруч з ним була річка і ліс, що робило його найбільш придатним місцем.
— У кожному номері житимуть по чотири особи. Якщо ви віддаєте перевагу особистому номеру, то можете орендувати його за власний рахунок. Представники студентів?
Після того як я пояснив ситуацію в холі готелю, то покликав студентів, які відразу підійшли до мене.
- Решту я залишу на ваше спостереження. Не забувайте використовувати магію підтримки, щоб не наробити справ.
— Да!
Мене не хвилювало, чи вони питимуть алкоголь або ні, і чим вони взагалі тут займатимуться. У цьому була насолода навчальної подорожі. Однак жертв не повинно бути.
— Спочатку розпакуйте свій багаж.
Я вийшов з готелю, коли дебютанти вирушили в свої номери і перешіптувалися один до одного. Снаружи мене чекала машина.
Це була Єріель.
Вона заговорила відразу, як тільки я сів в машину:
- Як ти це організував?
—...
— Эй! Як ти це організував?
- Про що ти говориш?
- Ходять чутки, що "Марик" буде відкритий.
— Це було передбачення, засноване на характері імператриці, деяких умовах і нинішньому ситуації в цілому.
- Що? У будь-якому випадку, ти ж знаєш, що відкриття Маріка нашкодить нам.
— Нет.
Відкриття Маріка з часом принесе нам користь.
— Я ж написав, що треба для цього робити.
- Я б з радістю, але це вимагає забагато грошей, а хтось витратив 200 мільйонів -- із сарказмом вимовила Єріель.
— Незабаром я продам товари, які придбав на аукціоні, і це принесе нам великий прибуток. Я зможу повернути 200 мільйонів ельне протягом цього року.
Насправді, якщо дивитися на цей світ як на пошогову гру, кожне застосування магії є для мене « заходом». Ось чому я не використовував [Перший].
Якщо б я розробляв 4 тисячі манів на [Приторкнення Мідаса], то не міг би використати їх і розвинути свою магію. Але з цього моменту все буде трохи по-іншому.
Тепер мені дійсно потрібні були гроші.
- До речі, чому ти мені не віддав 10 мільйонів? — Пробурмотів Єріель, надуившись. - Поквапся і віддай швидше.
— Пам'ятаєш, ми ходили до оцінника в той раз?
— Там, де ти оцінював вазу?
— Я маю намір придбати це місце.
- Що? Нет...
Обличчя Єріель закрилося від люті.
- Яке потворне видовище. Тобі треба навчитися зберігати гідність.
- Ти навіть не уявляєш, як у мене зараз лускаються кулаки.
Поки розмовляли, ми під'їхали до Башнеї Магії.
Я задер голову, як тільки вийшов з машини.
- Її масштаби значно зросли.
На континенті було лише дев’ять університетських Башен Магії. Мінімальною вимогою було наявність 70 поверхів.
Хадекіна була явно вищою.
— Це природно, адже вони постійно розвиваються.
Я увійшов у вежу з Єріель, і в вестибюлі нас зустрів маг:
- Для мене велика честь зустрітися з вами. Я голова вежі, Діґерик.
Діґерик був досить молодий.
На щастя, він відповідав моїм вимогам.
- Радий зустрічі.
Я потиснув йому руку, а потім оглянув вежу.
Вона була не така гарна, як Вежа Магії Імперського університету, але її зручність були досить добрими, щоб сказати, що вони безумовно йдуть в ногу з часом.
Ми також підтримуємо дослідження про розвиток спеціалізованої магії. Серед усіх місцевих башт, окрім Іліаду, лише ми цим займаємося, хвалась Єріель.
На відміну від інших восьми видів магії, дев’ятий магія також була відома як « бірманська магія».
Якщо маг розробив його сам, цей тип магії називався на його честь. Якщо вся башта працювала над цим разом, то цієї магії називали башти.
Однак дослідження, пов’язані з розробкум спеціалізованої магії, використовували величезні ресурси.
Ця магія вимагала не лише видатних розумів, але й експериментів та вдосконалення потрібно було багато каменів мана. Виявлення вад, побічні ефекти, шкоду заклинача... Усе це вимагало експериментів.
- Єріель.
— Да?
- Тут ми закінчили. Тепер підемо в стайню. Мені потрібен кінь.
— Уже? Ні, це не має значення, перед цим ... Не міг би ти пожертвувати проміжні іспитаційні аркуші, які ти розробив... На добровільній основі.
Єріель подивилася на мене щенячими очима, але я зимно похитав головою.
- У мене зараз немає часу. Але якщо є маг, який пише дисертацію або проводить дослідження у цій вежі, я готовий внести швидкі правки до його роботи. Вважай це пожертвою.
— Як це може бути пожертвою? — Невинна запитала Єріель.
Це було справжнє невігластво.
—...
Я озирнувся на чарівників, які слідували за нами, але вони теж виглядали так, ніби я сказав щось жахливе.
Це видовище на мить викликало в мене гнів.
Використовуючи [Природженого богач , я вибрав чоловіка, який вирізнявся серед інших магів. Він був хлопцем маленького зросту, який нагадав мені Аллена.
— Ты. Як тебе звати?
— Я-я? Я Паньєн.
- Ти пишеш якусь дисертацію?
- Що? Так, але...
— Я позасу правки в твою дисертацію. Порахуйте це за честь.
— Н-нет, не варто...
Паненьен відразу ж відмовився.
Він виглядав так, ніби ось-ось розчавиться, тому я вирішив не наполягати.
***
Я прибув на конюшні на лугу за місією Юклайн.
Тут було багато відмінних коней, які паслися на траві.
— Колись вирощування коней було великим заняттям, але сьогодні автомобілі сильно витіснили їх... Тим не менш, у нас дуже хороші жеребці.
Єріель погладила гриву однієї з коней і посміхнулась.
- У коней є свої переваги.
Їх можна було використовувати на різних теренах і навіть у деяких підземельках.
— Я знаю. Мені подобається вирощувати їх. Нехай це не є прибутковим, але все одно воно приносить нам користь.
Єріель кілька разів похлопала коня по спині і подивилася на годинник.
— Мені пора на роботу. Ти можеш взяти будь-якого коня, який тобі приглянувся--
- Єріель.
Я схопив її, коли вона вже збиралася піти. Єріель з подивом дивилася на мене.
Я витягнув розчищену коробочку і простягнув їй.
- Це подарунок.
- Що?
У ящику були рукавички найвищого класу.
Єріель, неуважніше моргаючи, прийняла подарунок з дивним спотвореним виразом обличчя.
- Це бартер такий? Так, це точно бартер... Но... Коні дорожчі, але це нормально. Я приймаю цю угоду.
Він щось собі під ніс, і Єріель поїхала прямо в резиденцію. Чомусь здавалося, що вона поспішає.
—...
Невдовзі я пішов шукати на лугу коня, який був не надто старий і не дуже молодий.
Використовуючи [Природженого богач , я відшукав рудого коня з розкішною гривою і блискучу вовною.
Я підійшов до нього і відразу застрибнув йому на спину.
Я ніколи раніше не їздив верхи, але почувався впевнено. Деклейну все ще допомагає.
Покатаючись на ньому кілька хвилин, я зрозумів, що він ідеальний.
До того ж, я вирішив скористатися [Доторгненням Мідаса]. Звичайно, коні - живі істоти.
Проте, [Перший] з ману користувача міг відкрити потенціал «цілі ». Звичайно, це не стосувалося людей, але коні вважалися "визначеннями" в ігровій системі, так що можливо...
Я використав [Перший]. Блакитна енергія з кінчиків моїх пальців окутала коня.
И-и-і-i!
Конь відразу ж заіржав, вставши на диби, через що мені довелося вхопитися міцніше, щоб не впасти з його спини.
— [Красний Заєць Юклайн*] —
◆ Опис
: Добрий верховий кінь, якого годували найкращою травою.
: [Приторкнення Мідаса] покращило його фізичні здібності, розкривши потенціал.
◆ Категорія
: домашні тварини > Ездові
◆ Характерики
: Висока швидкість
: Розмірне дихання
*Хозяїн сам дає ім'я
[Приторкнення Мідаса: рівень 4]
✔
- Як і очікувалось.
Задоволений кивком, я назвав коня "Красний заєць". У нього була руда, майже червоновата вовна.
(п/п: Червоний Заєць — це ім'я легендарного коня китайського генерала і полководця епохи Троєцарства Люї Бу)
У будь-якому випадку...
Тепер я був готовий.
Ми повинні зустрітися завтра о третій годині ночі.
До цього часу залишалося ще багато часу, тому я продовжував займатися вверховій єзді.
— Хей-ха!
Я закрикнув, як бачив це в історичних драмах, і кінь кинулася вперед з величезною швидкістю та нетерпеливістю. На мить моє тіло відкинулося назад, і я мало не впав.
И-и-і-i!
Червоний Заєць, безсумнівно, був кіньм, вартим свого імені.