Розділ 42. Захист дисертації II
За тиждень до проміжних іспитів.
Коли Дрент допомагав Джулії виконувати домашні завдання, його увагу привернули нотатки Іфрін, які лежали на столі в їхній клубній кімнаті.
Перш за все він вирішив допомогти Джулії знайти натхнення, бо у нього були проблеми з писанням власної дисертації.
Однак у роботі Джулії не було нічого цікавого, що допомогло б йому зробити це. Тому він скористався нагодою перевірити працю Іфріна в ванній кімнаті. Коли він побачив вміст, по його тілу ніби пройшов розряд електрики. Це було саме натхнення, якого він потребував.
В результаті, Дрент написав свою дисертацію повністю грунтуючись на ідеях Іфрін.
Тим не менш...
— Якщо ви не знаєте, пропустимо цей момент. Перейдемо до чого-небудь простіше. Магія, яку ви щойно застосували, « Охорона вогню»...
Деклейн заклинав Дрента. Проте одного погляду було б достатньо, щоб зрозуміти, що його вогняна куля була набагато щільнішою.
— Ви впевнені, що ця магія ніколи не буде перекручена під водою, у гористій місцевості чи в землі?
— Д-да, впевнений, - зібравшись з думками, відповів Дрант.
У нього не було достатньо часу, щоб повністю зосередитися на роботі Іфрін, але він зрозумів її до деякої міри...
- Якщо так, то скажіть мені. Що ж це робить?
Вогняний шар, описаний Дрентом у дисертації, піднявся в повітря. Деклейн вказав на нього.
- Яка частина формули його викликає ефект "збереження"?
— Ну... це...
Дрент не знав, що відповісти. Деклейн просто дивився на нього, не зводячи погляду.
—...
Хоч би скільки він чекав, Дрент не відповідав.
Деклейн, трохи пізніше, з холодом сказав:
- Я можу ставити сотні питань щодо цієї дисертації.
Старший професор дивився на нього як на наймасштабніше створіння, а його губи скрикинулися від презирства.
— Але ви не можете відповісти навіть на найпростіші з цих запитань. Чи можете ви назвати це дисертацією в такому випадку?
Дрент стиснув зуби, відчуваючи, як гнів виривається з глибини його душі. Коли він збирався крикнути, Деклейн продовжив, перериваючи його:
— Думаю, ви знаєте, у чому ваша проблема, - кажучи це, в одній руці він тримав його дисертацію. — Спробуйте знову іншим разом. Самостійно.
ПШШ!
Папір загорівся і незабаром став попілом, який розлетівся по повітрі.
Ця сцена викликала невеличкий переполох серед глядачів. Навіть Сильвія широко розплющила очі від побаченого.
—...
Дрент нічого не міг сказати.
Тепер, коли він не міг дати відповіді на свої запитання, то просто зітхнув з болем.
Деклейн знав.
Все знав.
Дрент залишив зал, не залишивши нічого після себе, крім важкої тиші.
- Цей божевільний. Ніхто не зможе відповісти, якщо він так сильно на них тиснутиме.
—...
Ірин була згодна, але щось у всьому цьому здавалося дивним.
- Другий чарівник...
Професор, який викликає студентів теж заїкався, здається, поспішав.
Залишилося ще 22 студенти, які мали захистити свої дисертації.
— Будь ласка, дотримуйтесь тиші. Маг 4-го курсу, Солда Мелоун. Будь ласка, виходьте.
З'явився наступний студент.
Він виглядав переляканим ще до початку слухань, збліднувши і тремтячи. Здавалося, він пропустив би свою чергу, якби тільки це було можливо.
— Я М-Молоун, маг ранга С-Солда... Моя дисертація про...
Невдовзі він пояснив суть дисертації, і цього разу Деклейн уважно вислухав його та поставив кілька запитань.
— Да. Причина, за якою ця магія належить до типу управління...
Медлоун успішно відповів на всі запитання старшого професора, хоча й заїкався. Через кілька хвилин Деклейн кивнув, схоже, задоволений відповідями.
- Цього достатньо.
Оскільки він бачив, як дисертація промовця перед ним була спалена, він вклонився, відчуваючи себе дуже щасливим.
- Дякую!
***
Як тільки слухання закінчилися, я повернувся в особистий офіс.
Тук-Тук!
Аллен увійшов до офісу невдовзі після того, як я прийшов з кількома документами. Він здавався щасливим.
— Професор! Я провів ретельний відбір.
— Отбор?
— Да. Це список чарівників, які хочуть працювати під вашим керівництвом.
- Гаразд, залиш список.
— Да!
Аллен поклав документи на мій стіл і вийшов з офісу. Я відразу перевірив цей список.
— Хлоя... Глоан...
Жоден з них не був примітним або знаменитим. Навпаки, всі вони не зможуть залишитися в університеті, якщо я не візьму їх під своє крило.
— Чи повинен я використовувати їх як робітників?
БРР!
У цей момент я відчув невелику вібрацію. Це була кришталева кулька.
І наповнив я його травою, і з'єднавсь; й почув голос, що стояв із нього:
- Ви тут?
- Я слухаю, колишня однокурсниця.
—...
Шарлотта мовчала, схоже, задумаючись про щось.
— Ха-а... Вона заговорила сухим голосом. - Ми повинні покинути країну, як можна швидше.
— Я розумію.
Я відразу дістав карту. Я вже давно досліджував всі можливі маршрути, по яких вони могли б піти.
— Дотримуйтесь моїх вказівок.
- Що?
- Пересікте каньйон Кребас.
— Серйозно?
Каньйон Кребас був покинутою дорогою, яка не належала будь-якій країні, тому що був переповнена темною енергією, що робило її надзвичайно небезпечно.
Дуже важка і небезпечна для перетину місцевість, але це був єдиний вихід для Шарлоти.
— Це найкоротший шлях до князівства Юрен. Він нікому не належить, тому не викличе дипломатичного конфлікту з Леоком.
— Я знаю. Я теж думала про це, але...
— Я проведу вас.
—...
Каньйон Кребас був поблизу Хадекаїна. Щоб дістатися туди на коні, потрібно лише від трьох до чотирьох годин.
Останнє слово було за мною відносно того, де і в який період буде проходити навчальна подорож студентів, тому, якщо я збудую все так, щоб вона збігалася з днем повернення Шарлотти та принцеси Махо у своє князівство, я зможу безпечно подолати всі відстані, не гаючи часу.
— Вы? Особисто?
— Да.
- Я чула, що Королівство Леок організувала на вас атаку в Берхті.
Я насупився.
Так це вони стояли за атакою?
Я не знав тієї інформації, яку знала Шарлотта. Очевидно, моя розвідувальна мережа потребувала оновлення, розширення та підсилення.
— Чи їхній напад настільки змусив вас ненавидіти їх, що ви не можете стриматися від відповіді?
— Шарлотта.
— Да?
- Я людина політики. Більше того, коли справа стосується інтелекту або проникливості, я набагато краще вас, Шарлотта.
- Що? Я...
— Я хочу, щоб ваша принцеса вижила і принесла прибуток моїй сім'ї та нашій території.
—...
- Я не роблю вам послугу. Це ділова угода. Особисті проблеми залишаються особистими. Невже це потрібно розжовувати?
Мене дратував цікавий тон Шарлотти.
Я не був впевнений, що це була хороша відповідь, але принаймні вона відповіла більш впевненим голосом:
— Я розумію. Якщо ви успішно виконаєте свій обов'язок перед принцесою, ми покажемо вам послугу.
— Тоді по руках.
- Де ми вас зустрінемо? Біля входу в Кребас?
— Да. Якщо ви навіть туди не зможете дістатися, тоді в цьому немає ніякого сенсу, оскільки ви не переживете подорож, яка буде наступною.
— Ладно. Я сподіваюся, у вас не тільки гострий язик, але й вміння.
На цьому наша розмова закінчилась.
Я пробурмотів, сидячи в кріслі:
- ... Можливо, це буде хорошим шансом для перевірки?
Каньйон Кребас був небезпечним місцем. Цього не можна було заперечувати. Він був настільки переповнений темною енергією, що став справжнім логовим демоном.
Однак...
В мені текла кров Юклайн.
— [Юклайн] —
◆ Ранг
: Родовід
◆ Опис
Сила родоводів виявляється у боротьбі з демонами.
: Коли ви б’єтеся з демонами або перебуваєте в оболонці високої концентрації темної енергії, то можете очищати цю темну енергію за допомогою своєї мани і використовувати як власну.
: Якість очищеної мани зростає на [1 рівень].
: Однак, ви стаєте занадто жорстоким.
✔
Мій родовід дозволяв використовувати темну енергію, тобто неочищену ману для власного джерела енергії.
У місцях, наповнених темною енергією, де людям буде важко навіть дихати, представники роду Юклайн матимуть усі обмеження на ману.
— Я добре запам’ятав цей маршрут.
Моє рішення піти по каньйонній стежці було найкращим у цій ситуації. Я вже бував там у грі.
До того ж, Шарлотта теж сказала, що вже думала про Кребаса, але просто не могла вирішитися.
Тук-Тук!
Двері повільно відчинилися.
На моє здивування, на порозі з’явився Зейт.
— Професор Деклейн!
— Лорд Зейт. Що привело вас сюди?
— Пообідаємо сьогодні ввечері! — Похмильившись, сказав він.
Я подивився на годинник.
15:00.
Було занадто рано для вечері.
— Ах! Вам потрібно приходити разом принаймні раз на місяць. Ви ж зараз зовсім не бачите Джулі, вірно? Я поки всі організую, а ви приведіть її пізніше.
У погляді і голосі Зейта було щось дивне.
Він виглядав як ведмідь, але його очі були наче лисиці.
***
18:00.
Джулі не могла протистояти наполегливості Зейта і готувалася до майбутньої вечері.
« З сьогоднішнього дня я приходитиму сюди щомісяця, щоб спостерігати за вашими успіхами» — це були слова її брата.
Вона зітхала, надаючи свій бойовий костюм і плащ, а потім подивилася на себе в дзеркало.
—...
Її обличчя було помітне втомою.
Через те що розслідування справи Верона збігало з важким навантаженням, викликаною смертю імператора, в ці дні у неї не було навіть години на відпочинок.
І в такому режимі вона вже жила два тижні.
Вона не хотіла влаштовувати перевірку чужих біографій, вдаватися до гільдії злодіїв або навіть брати замовлення у Гільдії авантюристів. Вона взивала цей тягар на свої плечі.
Тук-Тук!
Після стуку слуга звернувся до неї:
— Моя госпожа! Пора!
Джулі вийшла на вулицю.
Вона хотіла покататися на коні, але з боку вже наближалася сяюча машина.
Присоромившись, вона зрозуміла, хто це був.
Деклейн.
Коли машина наблизилася, вікно відкрилося.
— Залезай.
- Я так розумію, лорд Зейт сказав тобі...
— Він з підозрою ставиться до наших стосунків.
—...
— Залезай.
Джулі вагалася кивнула і сіла в машину, попрощаючись зі своїми слугами.
Поки вони обоє засумнівалися, вона подумала, чи пройшов вже обіцяний нею місяць.
Дивлячись у вікно, Деклейн заговорив першим:
- Ти все ще розглянешся цю справу?
—...
Вона не відповіла. Деклейн переклав погляд на неї і продовжив:
- Буде краще, якщо ти залишиш це. Ти тільки робиш собі боляче...
— Все нормально.
Вона рішуче відхилила його слова, і Деклейн не став наполягати.
Знову настала тиша.
Його розкішна машина тихо рухалась по акуратно вимощеній дорозі. Було затишно.
— Джулі, я бачу тебе виснаженою, — знову заговорив Деклейн.
—...
Вона не відповідала, скільки б він не чекав. Він повернув голову і подивився на неї.
Джулі заплющила очі.
З випрямленою спиною і складеними руками, вона заснула, не в змозі впоратися зі своєю стомливістю.
Деклейн усміхнувся, подивившись на неї. Прядь її волосся вже збиралася потрапити їй в рот, але він потягнувся до неї вчасно, щоб прибрати її убік.
Потім, наче піддавшись емоціям, він акуратно провів рукою по її щоці. Вона була м'якою.
Залишивши її в спокої, він дістав книжку і почав читати. Тим не менш, хоч він і перегортав сторінки, всі слова відразу ж вилетіли з голови. Невдовзі після цього він сказав своєму водію:
— Я чув, щоб дістатися туди, потрібно приблизно чверті дня.
— Да, сэр. Я зрозумів.
Завдяки тому, що водій постійно крутився по одній і тій самій дорозі навіть після того, як пройшов годину після узгодженого часу зустрічі, тобто в 19:00.
Деклейн читав книжку, то дивився на Джулі. Через деякий час він подивився на годинник.
21:00.
Сьогодні час пройшов на диво швидко, наче йому не вистачало декількох його фрагментів.
— М-м- м...
Вже був пізній вечір, коли Джулі відкрила очі. Оглянувшись, вона здивувалася з вікна автомобіля і витягнулася, наче пружина.
- О, ти прокинулася?
- Чому так темно?
Вже пізно.
Деклейн витягнув кишенькові годинники, і машина в той же час зупинилася.
Потім його водій вийшов, наче з його автомобілем щось не так.
— Зараз 22:30. Призначена вечеря, ймовірно, закінчився давним-давно. Це перший раз, коли я порушив обіцянку.
- Чому... Чому ти мене не розбудив?
— Краще нам не бути разом, ніж приходити на незручну вечерю. Це розвіє їхні підозри.
—...
Джулі почервоніла, зрозумівши, що він мав на увазі.
— Джули.
— Да?
— Здається, у нас залишилося мало часу.
Її очі широко розкрилися, як у оленя, дивлячись на світло фар.
- Зейт щось підозрює, так що це навряд чи триватиме більше року. За цей час ти маєш стати Рицарем-Хранителем. Наступного року тобі виповниться 30 років, і ти будеш наймолодшим лицарем в історії імперії.
Деклейн простягнув руку і поправив волосся Джулі, які розтріпалися, поки вона спала.
Вона не відкидала його залицяння. Емоції в його голосі були набагато важливішими від дотиків.
- Якщо ти не зможеш стати Рицарем-Хранителем за цей час, можливо, нам все одно доведеться одружитися.
—...
- Так що не топчися на одному місці.
Вона зустрілася з ним поглядом, не сказавши ні слова. Очевидно, вона роздумувала над тим, що почула.
Невдовзі вона все ж поставила запитання:
- Чому... Чому ти показуєш мені ці почуття?
—...
ніж я. Є дами, які не витрачають свій час на меч, вони більш жіночні і вишукані. Чому...
Деклейн подивився у вікно, і місячне світло відбивалося в його блакитному очах.
— Джули... - Його голос звучав безтурботно. — Я ненавиджу такі безглузді концепції, як доля, призначення, гороскопи...
—...
- Але іноді я відчуваю, що існує щось таке, чого не можу чинити.
Деклейн втупився на місяць у небі.
- Ось хто ти для мене.
Джулі зрозуміла, що він мав на увазі. Але вона сумнівалася. Деклейн ніколи б не сказав цих слів.
— Ось як...
Що так сильно змінило його?
Деклейн знову заговорив:
— Ось чому нам обом було б корисно триматися якомога далі один від одного. Таким чином, я не повернуся до свого далі «».
Потім він нахилився до Джулі.
Думаючи, що він збирається щось зробити, її перелякане тіло напружилося і інстинктивно прийняли позицію для контратаки.
Щелк!
Але він просто відкрив двері машини.
- Добре відпочинь. Я відсутня на вечері, а це означає, що Зейт, ймовірно, все ще шукає мене.
—...
Вона мовчки дивилася на нього.
— Що таке? Можеш виходити.
- Добре. Береги себя.
Вона кивнула і вийшла з машини.
Підув свіжий вітер. Вона не знала, скільки спала, але навколо стало темніше, а на серці спокійніше.
Джулі висадили на невеликій відстані від її особняка.
- Ах, ви закінчили?
— Да.
- Гарного вам дня.
Водій Деклейн повернувся до машини, і невдовзі вони поїхали.
Джулі подивилася їм у слід, перш ніж поїхати додому.
- Ах, пані, ви повернулися.
Слуги в вітальні вітали її. Вона відповіла з легкою посмішкою:
— Я дуже голодна. Можете приготувати вечерю?
— Да! Звичайно!
Слуги негайно взялися за працю. Вперше за майже два тижні вона попросила їх приготувати вечерю в особняку, тому вони зробили все можливе, щоб підготувати для неї кращу їжу.
Тієї ночі Джулі смачно поїла. Через стільки часу їй нарешті вдалося лягти на ліжко, не думаючи про роботу.
Але його слова продовжували спливати в її голові.
« Час від часу я відчуваю, що існує щось таке, чого не можу чинити».
З якоїсь причини їй здавалося, що цієї ночі її точно не мучитимуть кошмари.
***
- Хочете ще кудись поїхати? — запитав водія.
Я похитав головою.
- Їдьмо додому.
— Як скажете.
Я зітхнув, посміхнувся.
Мені слід триматися подалі від Джулі. Чим більше часу я проводитиму з нею, тим сильніше закохуюся в неї.
Деклейн і його характер.
Звичайно, це буде складно зробити. Ось чому їй треба швидше стати Рицарем-Хранителем. Таким чином, вона виявиться як можна далі від мене ...
— Ми приїхали.
— Хороша робота.
Я вийшов з машини і подався до особняка.
Поки я йшов по доріжці через сад, з гілки одного з кущів на мене дивився яструб.