Глава 30. Берхт II
Найлегше було назвати селом, побудованим на засніжених горах або незалежною країною без кордонів з близько 1000 жителів.
Він був розділений на 1-й, 2-ій, 3-ої, 4-ї і 5-го сектора, кожен з яких мав свій вхід, резиденцію та обмеження.
Перший сектор був відкритий для цивільних, включаючи лицарів і авантюристів, але тільки маги могли відвідувати інші. Сильвія вже провела дві ночі в 2-му секторі.
Їй було нудно.
Вона думала, що тут буде щось особливе. Але крім випадкових магічних феноменів, дійсно було не на що дивитися. До конференції Берта був ще час, тому все, що вона могла робити - це вчитися.
— Доклад розвідки...
Але слова батька продовжували її турбувати. Очевидно, що один з поїздів, який прямував сюди, буде здійснений напад. Вона запитувала себе, чи це дійсно була доповідь.
Чи ж батько не був організатором?
— Миледи, 14 сімей уже прибули.
У кімнату ввійшов Сиріо, який насолоджувався місцевою фірмовою морозивом.
— Хто прибув з 12 традиційних сімей?
— Хм? О, приїхали всі крім Юклайн і Рівінд. До речі, я чув, що багато хто з них є таким же віком, як і миледі. Звичайно, є й ті, хто старший за вас на три-чотири роки, але не хотіли б ви з ними познайомитися? Тут є також люди з королівства. Це чудова можливість розширити свій кругозір...
Юклайн.
Її найбільше цікавила ця сім’я.
- У цьому немає необхідності.
Сильвія похитала головою, роблячи вигляд, що їй все одно.
- Піду підішу свіжим повітрям.
- Що? Ох, ладно. Робіть з цією інформацією що завгодно, але інші учасники зараз знаходяться в кафе під назвою "Сніг і дощ".
Сильвія вийшла з готелю, не слухаючи Сиріо.
Вийшовши, вона знайшла місце, де ніхто її не бачив і порилася в кишені, шукаючи руку голубого камінця. Це був камінь мани, подарований Деклейном як винагорода за проходження тесту.
- З цим...
Вона зачинила очі і випустила трохи мани, використовуючи цей камінь як провідник. Мана зібралася навколо нього, утворюючи певний контур. На перший погляд, це був силует, але його було важко ідентифікувати.
Потім Сильвія використала « червоний, синій, зелений» кольори, які є її силою, що розлилися як дим і незабаром надихнули життя в цей силует.
Це був силует ястреба. Голову кружляла, але Сильвія вихиталася своїм творінням.
« Як і очікувалося, я геній, але не варто бути безтурботною».
Яструб міг змахувати крилами і моргати очима, а він навіть міг рухатися сам по собі. Але найважливішим аспектом була його функція. Сильвія глибоко зітхнув і заплющила очі.
Спочатку вона не могла бачити нічого, крім свого віку, але поступово, незважаючи на темряву, з'явився зовсім інший пейзаж. Вона дивилася на світ очима яструба.
Сильвія задоволено розплющила очі.
- Лети високо і покажи мені, що ти бачиш.
Ястреб кивнув, ніби зрозумів.
— Йди на залізничну колію і покажи мені, що там відбувається.
Фшух!
Яструб змахнув крилами і злетів.
Сильвія залишилась спостерігати, як він віддалявся в небі і став маленькою точкою, а потім повністю пропав з виду.
***
30 хвилин потому.
Експрес проїхав четверту станцію.
Спостерігаючи за залізницею з гірського хребта, вони детонували бомбу на нижній частині поїзда. У визначений час, у призначеному місці.
Бум!
Через вибух поїзд зійшов з рейок і впав із скелі.
... Принаймні, так мало бути.
Але замість цього три вагони підлетіли в повітря і замерли там.
Але це було в межах очікуваного.
Вони були трохи здивовані здібностями Деклейна, які перевершили їх уяву, але магічний талант декляна не застав їх зненацька. Вони погодились виконувати цю працю, добре знаючи, що зрештою їм доведеться мати з ним справу.
Крім того, не було потреби вбивати його.
Їм достатньо було тільки затримати його, не дозволивши потрапити на конференцію в Берхті. Невдовзі після цього вони отримали наказ висуватися. Більше десятка людей побігли вниз, застрибнувши в поїзд.
Але як тільки вони потрапили в вагон з Деклейном.
Фшух! Фшух! Фшух! Фшух!
Наче була активована протипіхотна міна, в них з усіх боків полетіли металеві стрижні і прокололи їх тіло у важливих точках. Їхня кількість скоро зменшилась до п’яти. Але ці вижили були ядром їхньої команди.
—...
Деклейн, який не зрушився з місця, подивився на них. Його кунаї залишилися неушкодженими, і нападники не хотіли підходити до нього. Він виглядав беззахисним, але вони знали, що це оманлива картина. Невідомо, що він ще для них приготував.
— А-а-А?
Коли Аллен відкрив очі, то здивовано подивився на Деклейна. Цей чоловік відразу застосував те, що дізнався з книжки про бойові мистецтва.
Він вдарив ребрам долоні по задньої частини шиї Аллена, але зачепивши його.
Деклейн виставив руку вперед, щоб Аллен не звалився зі свого місця, і раптово відчув щось дивне. Він так розгубився, що, здавалося, забув про ситуацію в якій перебував. Він подивився на свою руку, зрозумівши, що відчув щось ... М'яке.
Аллен.
Він вже здогадався про одне з його секретів, але не про це...
Деклейн, розійшовшись з асистентом, побачив рух за вікном. Здалеку наближався Верон.
- Все закінчено.
Почувши слова Декляна, вороги засміялися і відразу втекли. Він хотів зловити їх, але йому не вистачало манів.
Тільки тоді Деклейн встав з місця, бо пора було залишити вагон.
— Вас звуть Роен, да?
Відчувши холодну тремтіння, він пролетів по всьому тілу. Він дуже пітнів і подивився на Деклейна.
— Д-да. Я...
— Візьми цю дитину з собою.
— О, д-да! Звичайно!
Роен швидко встав, закинувши Аллена на плече, і зібрався зійти з поїзда, раптом зупинився. Відстань між вагоном і залізничними коліями була занадто великою.
Незважаючи на велику вагу, поїзд в основному складався з "металу" і робив можливими просту « становку". Але будь-які інші маніпуляції були неможливі для Декляна.
- Вибирайся сам.
Саме в цей час Верон застрибнув у вагон
- О, сер лицар!
Роен був дуже задоволений.
Верон просто схопив його разом з Алленом, наче вантаж, і сказав:
— Зараз я вистрибну.
- Що? Ні, сер лицар! Я ще не готовий...
— Все нормально.
Відразу після цього він зістрибнув.
— А-а-А...
Завідувач Роен знепритомнів відразу ж, як тільки опинився на землі. Верон поклав двох чоловіків без свідомості на залізничні шляхи і застрибнув назад в поїзд.
Деклейн подумав, що він тут, щоб забрати його. Але він дещо згадав.
Верон зовсім не поспішав до нього, коли він побачив його у вікні. Він просто неквапливо наближався.
Верон сказав: « Передня частина складу вже вирушила до Берхта, і невдовзі будуть впроваджені додаткові заходи протидії.
— Правда?
— Да. Зараз тут тільки ми двоє.
Деклейн впився поглядом у Верона. Він був охоплений жахливою жадобою вбивства.
Невже Верон був настільки хороший? Раніше йому вдалося обманути навіть його особливості.
— Верон.
« Решта пасажирів була врятована, — продовжує він. — Здавалося б, що всі пасажири були у безпеці. — Прийшла пора тобі померти.
Деклейн посміхнувся від такого різкого повороту в його промови.
- Я дам тобі можливість добре подумати про це.
- Я думав про це сотні разів. Ти повинен померти.
Часу на питання не було. Верон різко кинувся вперед, але кунаї повернулися якраз вчасно. Однак Верон змахував мечем на 180 градусів.
Дзяк!
Одним з них він відбив усі кунаї.
Однак ці кунаї не зупинялися і постійно атакували Верона з усіх напрямків.
Дзяк! Дзяк! Дзяк! Дзяк!
У його відточеному володінні мечем не було недоліків, його захист була на неймовірному рівні.
Деклейн розумів, що зазнає поразки відразу ж після того, як випаде решта ману. Тому зробити можна було тільки одне...
Деклейн відкликав кунаї, і Верон негайно використав їх для того, щоб знову напасти. Однак Деклейн діяв не безрезультатно.
Він деактивував свій телекінез.
Це був набагато кращий вибір, ніж намагатися атакувати його.
— Кх!
Замерлий вагон почав падати.
***
Але він не переставав витісувати все.
На щастя, вагон зачепився за гострий край скелі і накинувся над прірвою.
— Ребра...
У результаті падіння з висоти я зламав кілька кісток. Але через [Залізному чоловікові] переломи скоро відновляться.
Але час на роздуми не було, я інстинктивно відкотився в сторону, уникаючи атаки Верона. У той же час я покликав кунаї, один їх зачепило плече лицаря.
Дзяк!
Однак Верон відбив його, не дозволивши завдати великого удару.
— Ти ж настійливий, — сказав він, знову махаючи мечем.
Я спробував застосувати телекінез до його меча, але моє втручання було відображено.
У мене не було вибору, крім як відступати, коли він кинувся на мене, не даючи мені перевести дихання. Коли його клинок вже майже зачепив моє плече, я повернув тіло, уникаючи атаки і наносячи удар кулаком.
Але він був швидше.
Він вдарив мене ногою в бік так сильно, що я не міг цього зробити. Коли я прокотився по вагону в бік видніється прірви, мене проколов порив крижаного вітру.
Кров капала з кутків мого рота. Він наносив урон набагато швидше, ніж я встигав відновлюватися. Схопившись за сидіння, я встав. Позаду мене була прірва.
- Ти виснажився.
Верон прямував прямо до мене.
У мене не було вибору, крім як визнати це. Верон був набагато сильніший, ніж я.
Навіть якби я бився у ідеальній формі, він би все одно мене відтіснив. А зараз я витрачував занадто багато мани на утримання поїзда.
— Ты предаем Джулі?
Тим не менш, я навіть не думав про те, щоб змиритися з цим. Справа не тільки в [Характері], а й у [Особних справах].
— [Незгасимність] —
✔ Ранг
: Рідкісний
✔ Опис
: Не зігниться, навіть якщо зламається.
Ваша рішучість і сила духу під час битви ніколи не вичерпаються. Практично будь-яка магічна ментальна атака не спрацює на вас.
Це була одна з головних особливостей Деклейна, яку я не додавав. Я не нервував навіть перед лицем смерті.
— Ти повинен померти, щоб моя пані могла жити, — сказала Верон.
Я посміхнувся.
- Або я, або твоя пані? А що сказати про те, щоб ніхто не помирав?
Він змахував мечем, не відповідаючи. Я поставив кунай перед собою, використовуючи як щит і заблокувавши його атаку.
— Ха-а!
Однак він знищив його простим рубним ударом.
... Це не мало сенсу, він ніби став самим мечем.
Верон знову замахнувся мечем.
На мить, здавалося, затрималося. У цей момент у мене виникла проста ідея.
Якщо я зараз помру, гра буде закінчена? Чи я опритомнів у своєму офісі, ніби нічого не сталося?
Однак...
Трапилося дивне явище.
На зап'ястку з"явилося спотворення, коли він збирався опустити свій меч. Як туман, весь простір було спотворено. Верон з цікавістю подивився на свою руку.
СКР!
Потім його зап'ястя було відрізане, через що бризнула кров, і меч впав на підлогу.
Верон з спотвореним від болю обличчям втупився на свою рану.
Я не знав, що відбувається, але не міг пропустити цей шанс. Я вдарив кунам по його кісточці.
— А-а-акх!
Втративши рівновагу, він впав і скотився в бік прірви. Але він ще не помер.
Його убивня аура нікуди не впорядкована.
Верон встромив кинджал у дно поїзда, повиснувши на самому краю.
Він спокійно усміхнувся, викликаючи в мені гнів. Але слова, які вийшли з мого рота, були надзвичайно мирними:
- Вероне, ти думаєш, що це правильно?
—...
Він похитав головою, розгойдуючись на пронизуючого вітру. Для чоловіка, який помре, якщо ослабне бій, він був надзвичайно зібраний.
— Звичайно, це неправильно. Але я не можу забути про вчинки, які ти вчинив проти моєї пані. Його голос був сповнений ненавистю до мене. - Ти, може навіть не розумієш цього або зовсім забув...
— Нет, я все розумію.
Я добре це знав.
Цей «Фаґ Смерті» був наслідком багатьох насильницьких вчинків Декляна. Жодні скарби не могли компенсувати все те, що він наробив протягом років свого життя.
Тим не менш...
- Ти досить довго терпів, Верон.
Він засміявся над моїм зауваженням.
— Так, але навіть мій терпець прийшов кінець.
Сказавши це, він закрив очі. Схоже, він намагався згадати щось глибоко в душі. Ні, здавалося, весь його розум був заповнений цим єдиним спогадом.
- Я, моє тіло, вже давно мертве. Я досі пам’ятаю той день, коли вона врятувала мене — чоловіка, який нічим не відрізнявся від сміття. Я пам'ятаю її посмішку. Я пам'ятаю все з того дня. Я був мертвий, але в той момент, коли вона взяла мене за руку я переродився.
Верон повільно відкрив очі і посміхнувся. Він застряг у своїх спогадах.
— Моє життя належить тільки їй.
- Ти мав би хоча б розповісти Джулі про свої наміри.
- Пані, я б рішуче перекреслила це. Я знаю, що мої почуття турбують їй. Саме існування моїх емоцій є для неї тягарем.
Він вклав всю силу в руку, яка тримає кинджал.
- Але я знаю, що тебе треба зупинити. Інакше прийде день, коли ви обов’язково погубите її — впевнено вимовив Верон.
Я подивився йому в очі і кивнув.
- Розумію...
Він був правий.
Через збочену любов Декляна Джулі була змушена порушити свої принципи і вбити його власними руками.
- Але ти помиляєшся.
Я не был Деклейном.
Я обов'язково зміню його майбутнє.
Тому...
— Повір мені, — запитав я. - Я не зроблю нічого, що б завдала Джулі.
« Якщо ти помреш, це також завдасть їй болю».
Так що я дам тобі шанс.
—...
Верон нічого не сказав. Він просто мовчки простягнув праву руку.
— Тц...
Але я не взяв його за руку.
— Верон...
Я стиснув зуби.
- Навіть якщо я тебе врятуватиму... Ти все одно спробуєш убити мене.
"Співаючи злодія".
Його зловісна аура швидко перетворилася на полум’я, яке здавалося все довкола.
Це було полум’я, яке неможливо загасити. Він ніколи не звільниться від з’їдаючої його ненависті, поки не вб'є мене власними руками.
Він був готовий убити мене, незважаючи ні на що.
— Да.
Верон був чесний.
— У будь - якому разі, я втратив руки. Рицарю без руки ніщо вже не допоможе. Я не зможу бути з нею.
Верон був справжнім дурнем.
Я не міг стримати свого гніву, тому вигукнув:
- Ти безнадійне і дурне створіння.
Я стиснув кунай в руці.
— Слухай уважно, — сказав Верон, заплющивши очі. — Я... Люблю Джулі.
БРР!
Поїзд раптово поквапився.
Верон, здається, все ще думав про те, як мене вбити. Він поклав на кинджал у руці, вкладаючи всі свої сили.
- Я звільню Джулі.
Цей довбаний виродок не був лицарем.
Він був фанатиком, який втратив розум. Божевільний психопат, одержимий Джулією.
- Твій вибір сьогодні...
З моєї руки, що стискала куна, каплиці крові падали Вероні на лоб.
- ...буде мучити Джулі до кінця її життя.
Моя мана вже була вичерпана.
Я збирався зробити це своїми руками. Я збирався вбити його.
- Ти виродок, який перестав бути людиною.
Я напружив зап'ястя і мітнув кунай.
Фшук!
Він пролетів, як стріла, і проколов лоб Верона.
Тепер залишилася тільки тиша.
Навіть вітер, здавалося, на мить перестав бушувати, ніби всі звуки світу зникли.
Хватка Верона ослабла, світло в його очах погас, і він впав у прірву...
Його кровожерне полум'я було погашено... Не моєю смертю, а його власною.