Том 2

Глава 5. Не більше, не менше.

  Віду з загою вдалося успішно вбити скелета лицаря на першому поверсі підземеллої Мемфіса і завершити роботу.

  Але були й погані новини. Спочатку група складалася з друзів Пейла, Ірен і Ромуни та її сестри - Сурки. Вони не згадували нічого про реальне життя, щоб Вік не почувався незручно.

  Але зараз, їм довелося дещо розкрити.

  - Извини... Наші батьки повернулися...

  - Здається, ми не зможемо виходити в гру також часто як раніше.

  Вони настільки захопилися Королівською дорогою, що грали безперервно, навіть пропускаючи уроки в університеті. Але їхні батьки, які були у відпустці, швидко дізналися про це. Очевидно, вони були вкрай спантеличені:

  - Хлопці... ви грали в ігри замість того, щоб займатися?

  - ПІЙДЕТЕ В УНІВЕРСИТЕТ ПРАВЯМО СЕЙЧАС!

  Батьки відмінили відпустку і на всіх порах летіли додому, щоб вправити мізки розперезаним дітям. Ще трохи і доступ до гри, та й саму капсулу було б скасовано.

  На щастя, діти не сиділи на місці в очікуванні покарання. За час гри з Віідом вони зрозуміли, що успіх залежить від здатності знаходити вигод навіть у несприятливих ситуаціях! Тому було розроблено підступний план заманити батьків у Королівську дорогу, і він мав успіх.

  Хоча нові гравці не можуть залишати фортеці протягом чотирьох тижнів, цього достатньо для того, щоб батьки потрапили в сіті Королівської дороги. Зрештою, це був ідеальний світ фантазій.

  Дорослі теж колись були дітьми, які грали в ігри і читали книжки. Правда, коли настав час працювати і виховувати дітей, часу на перебування у чудових світах книжок та ігор зовсім не залишилося.

  Але тут вони знайшли те, про що майже забули. Рай, про який вони мріяли в дитинстві. Цілий новий світ, куди можна втекти від рутинної роботи та бізнесу, не подаючись в далекі країни.

  - Ця гра чудова. Все зроблено просто безподобно.

  - І тут так весело.

  - До речі, Каріса, ти взяла завдання в лавці сквайника?

  - Ага. Там треба купити п'ять точильних каменів для магазину...

  - Тобі грошей вистачить?

  - Так. Мені дали три срібні монети для завдання. Точильні камені коштують п'ятдесят міді, так що я залишуся навіть з прибутком.

  - Добре. Розділимо її потім навпіл.

  Дорослі теж почали гру в замку Серабург. Вони разом сідали, виконували завдання і допомагали дружнім НІПам.

  І ось так, непомітно і швидко пролетіли чотири тижні в грі, а у реальному світі пройшла лише одна. Тепер батьки могли вільно вибиратись за межі замку. Коли Пейл і Сурка сказали їм, що вони можуть піти полювати на монстрів, батьки тільки розсміялися.

  - Киньте... Як ви собі це уявляєте?

  - Полювання це для вас молодь. Нам подобається перебувати в замку, допомагати людям і здобувати гроші, які можна витрачати на добру їжу та одяг.

  Але щоб батьки не говорили, через деякий час цікавість змусила їх вийти за межі фортеці і змінити початкове відношення.

  Наступну розмову було проведено між Ромуною та її батьками:

  - Полуторний меч завдає значно більше шкоди, ніж довгий меча... Чому?

  - Тому що це дворучний меч. Він більше і важче, тому ти не можеш змахувати ним швидко.

  - Тобто, виходить або кілька слабких ударів чи один сильний?

  - Ага.

  - Ясно. Тоді саме його і хочу... Але ціна на півторний меч в лавках починається від 10-ти золотих ...

  - То сходи и купи.

  - Ну... Як, на твою думку, мені дістати стільки золота? У дитинстві, коли ти хотіла смачної їжі і гарного одягу, ми завжди купували без заперечень. Тому згадай той час і подумай про нас у своєму серці, це все що ми хочемо... Тільки послухай своє серце...

  У Пейла була подібна ситуація. Його батько був викладачем у університеті, і тому дуже суворо. У дитинстві Пейл навіть не наважувався голосно дихати на очах у батька, бо тоді він був сержантом в армії спеціального призначення.

  Того вечора, після вечері, Пейл вводив у курс справи свого батька біля стін фортеці.

  - Бачиш? Там, дуже сильні початку монстри... Лисиці.

  - ...?

  Батько не розумів, про що говорить його син. Він терпеливо докладав зусиль і намагався пояснити це спочатку.

  - Лісиця, дуже сильний монстр.

  Під питанням поглядом батька подав Пейл.

  - Сильний, значить його важко вбити. Особливо, якщо у тебе немає будь-якого спорядження.

  - Але ж ти дав мені спорядження...

  - Не намагайся битися один, ти мене слухаєш?

  - Я можу битися один?

  - Ні, ніколи не пробуй битися з ними сам. Це практично неможливо самотужки.

  - Так... Ти можеш їх перемогти наодинці? Вбити лисицю?

  - Звичайно можу.

  Без зброї батько атакував лисицю.

  Пейл зітхнув і закрив очі, після того як з'явилося повідомлення:

  - Відомсти за свого батька!

  Так, батьків також засмоктало у світ Королівської дороги. Крім того, сусідні сім’ї грали в гру і Королівська дорога ставала однією з найважливіших тем на міських зібраннях та сімейних зборах. Тепер, замість обговорювати нерухомість і фінанси за випивкою, батьки обговорювали Королівську дорогу. З подивом дізнавшись, що вони фактично запізнилися, бо інші вже давно побачили радість гри. Ген ще до початку гри думав, що так і станеться. У більшості ігор цінність добутих речей падала з часом. Як і валюта - золото та срібло. Це було природно, оскільки середній рівень гри постійно зростає. Але якщо в гру граються не тільки молоді 10-25 років, а й дорослі, то ціна гри буде зменшуватись.

  І це було добре. Адже за придбання хороших речей вам доведеться змагатися з іншими гравцями. Люди купували зброю, броню і аксесуари так само як вони купують хороші машини. І це навіть більше, ніж звичайно в реальному світі. Оскільки вони йшли в бій з хорошою амуніцією, то могли відчути на собі силу і смакувати солодкість перемоги.

  Батьки Пейла та його друзів без розуму закохалися в гру і проводили весь вільний час у Королівській дорозі. У зв'язку з цим, Пейл і хлопці не могли більше тренуватися в Небесному місті.

  - Вибач, але ми повинні допомогти нашим батькам. Принаймні, поки вони пристосовуються до гри... - Сказав Пейл, не приховуючи свого розчарування.

  Вікі лише кивнув. Відвідування друзів було нездійсненним, оскільки вони робили це заради сім’ї. Проте Вікід думав про те, що тут ще можна зайнятися самотужки.

*

  - 328 доларів я витратив на продукти цього місяця. З чуток, ціни на рис скоро будуть зростати. Але навіть якщо виростуть, краще поки імпортного рису уникати, - думав Ген, підраховуючи трати у своїй бухгалтерській і розрахунокній книзі.

  Він не хотів, щоб сестра чи бабуся їли американський рис, бо він міг бути генетично модифікованим. Неважливо наскільки він був дешевим, такого рису не можна довіряти.

  - Ми витрачали забагато. Я повинен припинити використовувати рецепти, які вивчив у грі. Далі йде опалення... але немає ніякого способу зекономити гроші на ньому через бабусю.

  Хен перевірив всі витрати за місяць. Він закупався в бакалеї, готував їжу, наводив порядок у будинку і контролював грошима, все самостійно.

  Лише убогі 90 000 чоловік залишилися від дому, коли лихварці витрусили з нього всі гроші в лікарні. Спочатку, через гнів Хен провів багато безсонних ночей поки, врешті-решт, не зміг заспокоїтися. Це все в минулому. Він навіть відчув якесь полегшення, знаючи, що все скінчено. Адже коли б борг не був виплачений, він все ще мав би страждати.

  Кредитори переслідували Хена протягом восьми років, очікуючи дорослого віку, щоб змусити його взятися за небезпечну роботу: торгівлю наркотиками або ще гірше - вбивство членів конкуруючих групок. Якби Хена зловили, кредитори могли б просто підкупити поліцію і звалити всі свої злочини на нього. Таким чином вони уникали більшості проблем з правоохоронними органами.

  Знаючи про важке дитинство Хена, преса, судді та звичайні громадяни могли легко повірити в те, що вчинені ці злочини є природними для нього. Хтось міг би навіть сказати, що такі люди як він заслуговують покарання, оскільки не було ніякої надії на їх виправлення.

  Не дивно, що Хен боявся потрапити у в’язницю. Зрештою, що сталося б з його сім’єю, якби його заарештували? У Хена не було нікого, крім бабусі і сестри.

  Думка про кредиторів, які чекають твого віку, справді лякала. Хоча ще страшніше було думати, що вони прийдуть завтра. Зрештою, бандити могли прибудувати Хена та його сестру у свої брудні справи ще смолоду.

  Страх переслідував його всі останні роки. Якби Хен опинився у в’язниці, залишивши молодшу сестру з суворим світом, він міг би збожеволіти. Погашення боргів запобігало усім цим побоюванням.

  - 90 тисяч доларів. Плюс ще дев'ять тисяч, якщо додати п"ять, які вони отримали від продажу старого будинку і чотири збережені на випадок надзвичайних ситуацій.

  Однак довелося витратити 50 000 доларів на новий дім. Оскільки цей район не був популярним серед простих людей, то його придбали дешевше, ніж будинок такого розміру. З решти 49 000 він витратив близько 20 років. Озираючись назад, Хен шкодував про такі великі витрати. Капсула коштує 10 000 доларів, а місячна абонентська плата — 300. Решту пішло на проживання і збирання сестри до школи.

  - 29 тисяч... Треба вистачити, щоб протриматися приблизно два роки.

  Хай на словах все виглядало відмінно, але від відчаю Хен посилився в надетий на нього халат. Настав час вести ще скромніший спосіб життя.

  - Братик, я дома!

  У той же момент сестра відкрила двері і увійшла в кімнату. Здивований Хен швидко сховав бухгалтерську і рахуючу книжку в кишені халата.

  - Ти рано. Сьогодні ж вам видавали табелі, вірно?

  - Так, ось він.

  - Давай подивимося ...

  Хен нетерпеливо відкрив табель успішності.

  - 3-е місце в класі, 14 місце у паралелі ... Твій ранг трохи піднявся, так як і минулого разу.

  - Звичайно! Яка сестра, як ти думаєш, я є?

  - Що ж, залишимо все як є. Що там з підрахунками?

  Хаян надулась. Хен уважно подивився на список потенційних університетів внизу звіту. Корейський університет був у верхній частині списку, з 98% шансом того, що вона буде прийнята. Донедавна ця сестра спілкувалася з дітьми, які могли погано впливати на неї, але Гаян все ще має свою голову. Як тільки вона повернулася до школи, то знову стала нормальною сім’єю і швидко поліпшувалась її оцінки. Зрештою Хен майже запевняв, що зможе потрапити до університету.

  - Тим не менш ...

  Потрібно витратити понад 10 000 доларів на рік при навчанні в університеті. Не лише платити за класи, але й на їжу та книжки, щоб вони не відстали від ровесників.

*

  - Результати тестів чудові. Сітківка чиста, печінка і нирки здорові. Як і "кості".

  - Це має значення?

  - Велике. Хоча для трансплантації кісткового мозку має бути « хто ходить » людина. Але я впевнений, що покупець скоро з'явиться. Кров також позбавлена інфекції, подібно як у новонародженого кишечнику.

  Хен слухав кожне слово, яке сказав лікар.

  - Тоді тести закінчені?

  - Так.

  - Дякую. Будь ласка, вишліть мені документи. Я буду продавати все, що дозволить мені швидко отримати гроші. Але дозвольте мені зачекати 1 рік і 4 місяці. Якщо я все ще буду потребувати грошей, то погоджуся на операцію.

  - Я пришлю документи.

  Коли Хен вийшов з лікарні, то не почувався краще.

  Продаж органів.

  Він знайшов цю лікарню через чорний ринок. 50 тисяч доларів за одне очне яблуко, 30 000 нирки. Хоча печінка й кістковий мозок потребують сумісного покупця, їх можна було продати за 20 000 доларів.

  Хена підрахувала, що він залишався у запасі лише рік і чотири місяці. 'Королева дорога' принесе гроші, він був упевнений в цьому. Але завжди варто було розглянути альтернативні можливості. Якщо сестра потребує більше грошей, щоб піти в університет, Хен був готовий продати свої органи.

  Королівська дорога, гра, якою можна насолоджуватися.

  Але Хен не міг дозволити собі розкіш бути таким безтурботним. Він повинен був змусити себе працювати, щоб заробити більше грошей і стати найбагатшою людиною Королівської дороги.

  - Лі Гаяна, ти маєш досягти успіху. Мої нездійснені мрії. Я впевнений, що тобі не доведеться піти на жертви, які довелося принести мені.

  Хен, одягнувшись у зношене вбрання, повернувся додому, бормоча, як одержимий. Його не турбувало, що буде з ним. Втрата одного ока не вплине на його життя, не коли справа дійшла до зарплати.

  Він хотів впевнитися, що його сестра виросте в спокійності без суворого життя.

  Якби ви пройшли через надто серйозні проблеми, то завжди були б на вашому обличчі. Це неминуче і цього не приховати, настільки такі люди відрізнялися від тих, хто виріс у доброму середовищі. Коли вам потрібно боротися за шматок хліба для себе і сім’ї, ви витрачаєте всі сили без залишку їжі, ваш розум слабшає, коли вступає у відчай. Саме тому в дитинстві, можна сказати через жадібність, Хен намагався досягти впевненості і гостроти інтелекту, властивого багатим дітям.

  Він ніколи не хотів би, щоб сестра йшла тією ж дорогою, що й йому. Хен був готовий носити обноски, недоїдати і навіть продати свої органи. Він був готовий піти на все, аби тільки сестра ніколи не заздрювала іншим дітям. Можливо, у світі не знайдеться другого такого брата, який готовий піти на такі жертви заради молодшої сестри. Але почуття Хена до сестри були перш за все. Вона втратила батьків у дитинстві. З того часу ті, хто доглядав і виховував її, не були зайнятими зароблянням грошей бабуся, а Ген.

*

  Тепер, не було молитов Ірен і заклинань від Ромули. Невпинні удари Сурки теж зникли, як і блискавки з лука Пейла. Тим не менш, Віїд дещо ще мав.

  Полювання у групі було чудовим, але з великою кількістю людей неминуче втрачав час. У найгіршому випадку полювання закінчувалося ще до того, як могло навіть початися.

  Для порівняння, полювання в одній було привілеєм простоти. Не було ніякої марноти часу на сварки й збирання, що дозволяло б швидше її розпочати. Навіть якщо боротися самотужки, то було б набагато безпечніше, оскільки вміння та характеристики поліпшувалися на 100 відсотків.

  - Гр-р, людина! - Лицар скелет, вихвати свій меч. Скелет, який швидко наближався, бронований, безсумнівно, виглядав страшними, але Віід теж був не промахом і мав унікальну техніку. Вікід легко ухилявся від прямої атаки, і він почав повільно зменшувати здоров'я противника. Внаслідок цього рухи лицаря скелета почали сповільнюватися.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Мрія Вініда рушив уперед і зруйнував грудну клітку скелета. Світло залишив очі монстра, і він обвалився грудною кісткою. Бої в 'Королевій дорозі' були дуже реалістичними. Навіть звичайна смерть монстра захоплювалася своєю вірогідністю.

  У боротьбі самотужки, Віід мав більше можливостей для посилення сили. Дана характеристика визначала величину урону, від атаки зброї. Все, як в реальному світі. Максимальна шкода не наносилася, якщо гравець неправильно вів бій. Наприклад, удар уникав багатьох разів слабших від простого прямого. Отже, урон від зброї розраховувався не тільки з характеристик персонажа, але й від правильності рухів гравця.

  'Королева дорога' заохочувала правильні дії гравців і дозволила на всю використання слабкості противників. Досвідчені гравці, ветерани вже давно це зрозуміли і прагнули не тільки підвищувати свої характеристики, але й як можна краще опанувати своє тіло. Для таких людей не було більшої радості, ніж відчувати силу свого персонажа!

  І Віід повністю розумів їх. Він присвятив практиці фехтування рік, лише щоб навчитися правильно рухатися і опанувати основи бою. Багато тренуючих боїв закали Віяда. Меч став продовженням його руки. Інструментом, яким він міг прокладати собі шлях у світі гри.

  Але Віід був скоріше винятком з правил в 'Королевсько дорозі'. Звичайна людина починала грати в гру без будь-якої підготовки. Таким гравцям потрібно було знати все прямо в грі, методом спроб і помилок. І вони вважали, що це було нормально.

  Вікід вважав інакше.

  Дерева, корені яких глибоко впадають у землю, ростимуть вище. Гравець, який боровся з монстрами без основ у фехтуванні може рости тільки деформуючись. Віід практикував фехтування протягом року до того, як зіткнувся з першим монстром! І тепер, коли він боровся з сильнішими ворогами, його вміння тільки поліпшувалися. Саме тому він як гравець був набагато сильнішим, ніж дані у персонажа окуляри характеристик.

  - Хм... З цим, у мене є все, що потрібно для виконання завдання. Гм... Потрібно тільки ману поповнювати.

  Мана у Вііда була спустошена наполовину, і він вирішив зробити невелику перерву.

  Так як йому тепер доводилося робити всю роботу самостійно, він завжди був напоготові і по-справжньому ніколи не розслаблювався. Мана потрохи збільшувалася, а Віід сидів і з ентузіазмом вирізав із дерева статуетки птахів.

  Перший раз скульптура значно поліпшила характеристики мистецтва та ремесла. Тому Віід вирішив зробити кожну скульптуру унікальною. Його метою було зробити по одній статуетки для кожної зустрічної авіації в Лавіасі.

*

  Вікід повернувся до небесного міста Лавіас і почав роздавати статуетки.

  - Ця унікальна скульптура. По всьому світі Ви не знайдете другий такий, тому що я зробив її власними руками! - Він говорив, простягаючи статуетки авіакомпанії.

  Мешканці були вдячні Вііда і з цікавістю розглядали статуетки. У кожній фігурці, подібно до Віїда, авіалінії були дуже щасливі і тому не могли залишатися такими ж дорогими подарунком.

  - Я не можу прийняти це безкоштовно. Скільки ви хочете за неї грошей? - Питали авіаки.

  На кожне питання, Вікід давав однакову відповідь:

  - Мені зовсім не потрібні гроші. Але я дуже цікавлюся вашим містом. Чи можете ви розповісти щось цікаве про нього?

  - Ммм... Тоді я розповім вам про Північний гнізд...

  - Я розповім вам про звички неживі у підземеллі.

  Історії авіаліній стали важливим джерелом інформації. Хоча більшість з них не мали жодної плітки, деколи вони отримували безцінну інформацію про завдання або мисливські підземелля.

  Так повільно рухаючись по місту, Віід дістався крука, який стояв біля крамниці з бронею. І як зазвичай Вікід простягнув статуетку.

  - Що це? - запитав авіак.

  - Я зробив цю скульптуру особисто для вас.

  - Хох, дякую, - сказав ворон, гримаючи крилами на знак вдячності. Потім він заговорив, як ніби тільки що йому в голову прийшла геніальна ідея. - Ви коли-небудь відвідували печеру мертвих воїнів?

  - Печера мертвих воїнів?

  - Так. Якщо ви вийдете з Залу Мемфіса і йти на північ протягом півгодини, Ви можете побачити вхід у підземелля. Тільки будьте обережні, там живуть вампіри, скелети найманців і навіть лицарі без голови. Без доброї підготовки туди краще не лізти...

  У 'Королевій дорозі", рівні росли швидше, якщо ви б'єтеся з монстрами вище вашого рівня. Вікід вже переріс усіх скелетів солдатів і чарівників у минулому підземеллі, а від скелету лицарів просто нудьгував. Отже, інформація про новий підземний підземелля була як ніколи доречна.

  Вікід перевірив сумку і вирішив, що варто заглянути в лавку та купити більше продуктів. На континенті він обходився лише приправами та спецій, оскільки міг нарвати їстівних рослин або підстрелити дичину. Однак на небесному острові були тільки авіації і нежити, тому він мав запастися їжею.

  Біля входу до бакалійної крамниці Віід зустрів літакку, що нагадувала папугу.

  - О, людський мандрівник. Давно Вас не було видно в нашому місті. Прошу, заходьте в мою крамницю!

  - Приємно познайомитися, - відповів Віід зі подихом.

  "Пташині мізки..."

  Вікід познайомився з авіакомпанією, схожою на папугу кілька років тому. Вона дуже сподобалась. Але через кілька днів, коли Віід знову відвідав свою крамницю, папуга просто не згадала про нього.

  Вікід намагався нагадати про їхнє знайомство, розповів про подарований скульптуру, на що отримав гнівну відповідь від торговця. Авіак навіть вигнав Вініда, бо підозрював його в слезі з метою пограбування бакалійної крамниці!

  Наступного дня він проходив повз магазини і на своє здивування знову був задоволений. Саме тоді він дещо зрозумів про літаки: 'У них жахлива пам'ять!"

  Люди кажуть, що золота рибка не може згадати нічого крім трьох останніх секунд. Пам’ять у авіалініях була ліпшою, ніж золота риба. Але насправді мозок птахів був карликовим і довго не тримав його. Вони забули про існування Вії навіть після того, як він декілька разів представлявся. Тому, початкова стратегія на довгі дружні стосунки з тріском провалилася.

  Вікід дійшов висновку, що авіалінії повинні отримувати все те, чого вони можуть дати відразу, коли були дружніми і не забили про його існування.

  Я прийшов купити боби, кунжут, кукурудзу, горіхи, рибу, цибулю-порей, свинину, арахіс і шпинат, - сказав він очікуючому за лавкою авіації.

  - О, і це все?

  Торговець швидко дістав усі продукти один за одним, потім перевірив їх ще раз і трохи подумавши:

  - З Вас 19-ть золотих.

  - Вот. але у мене тільки 18-ть золотих і 50 срібняків. Можливо, ви підете мені на зустріч і недооцінюєте борг до наступного разу, коли я прийду?

  Авіак торговець уважно подивився на Віїда.

  - Ви не торговець. Тому я не можу дати знижку. Але я дивлюся, у своїх подорожах Ви набули невелику славу, та і скульптора маєте. Я не можу відмовити тому, хто в майбутньому може стати наступним великим майстром, тож довірюся Вам і візьму недостачі 50 срібняків наступного разу.

  Віід щиро подякував торговцю і забрав товар, вибравши його з крамниці. Продукти, які він купив, тимчасово підносили кількість манів і ціна була досить високою.

  Тепер постало питання: чи Авіак пам’ятатиме про борг у 50 срібняків? Щоправда, оскільки він забув про 40 срібняків, які обіцяв йому минулого разу, це здавалося малоймовірним.

  На цьому закінчився перший крок приготування, і пора було приступити до відтачування своїх бойових навичок.

  - Вікно персонажа!

  Рівень Віда був менше 100. Коли його група знайшла Зал Мемфіса і отримала подвійні окуляри досвіду, вони зосереджувалися лише на полюванні. Смертоносні сну тривали дві години, а навіть залишалися на зв’язку під час сну. Таким чином, Віід дістався 95-го рівня.

  Після того як Пейл зі своєю компанією покинув небесне місто, Віід сам досягнув 119-го рівня. Характерики сильно виросли і мани нарешті стало достатньо для того, щоб дозволити йому використовувати 4-ту техніку - меч Цезаря. Правда, лише один раз.

  Єдине, про що шкодував Віід, це відсутність можливості збільшення лідерства. Це вміння підвищилося не тільки тоді, коли віддавали накази НІПам, але й коли він був лідером групи. Але він полював сам, тому не мав можливості поліпшити своє вміння бути лідером.

  Деякі інші навички також зросли, правда, зовсім на трохи.

  Скульптурна майстерність майже досягла середнього рівня. Що стосується техніки сіячого ножа, вартість мани значно знизилася після 7-го рівня.

  Він використав « Меч Цезаря » кілька разів останнім часом, але для полювання сам вирішив, що ефективніше використовувати техніку сіячого ножа через її здатність прорубувати невидиме. У боротьбі з неживою ця здатність мала вирішальне значення, оскільки в чомусь була схожа святої магії паладонів.

  - Знову доведеться витратитися... - Віід криво посміхався, коли доводилось вирушати на ринок, щоб купити нову порцію лікарських трав і бинтів.

  Він думав, що знову доведеться витрачати гроші і в його очах з’являється смуток. Насправді він ніколи не купував нічого з переліченого вище. Віід збирав і готував їжу власноручно, іноді навіть продаючи її. Статуетки, вирізані з дешевих матеріалів, також продавали за неякісні гроші.

  Коли він полював на Пейла і дівчат, Віід завжди говорив їм, що мав лише 30 золотих доларів навіть після того, як забирав свою частину.

  Насправді ж Вікід за допомогою продажу їжі та скульптур наробив понад 200 золотих! Крім того, завдяки продажу трофеїв і нагороді за виконання своїх обов’язків назбирав ще 650 золотих монет.

  Але, навіть маючи на руках таку велику суму грошей, Віід витрачав свої гроші. Його плечі опускалися, а обличчя набувало вираження людини, якій повідомили про раптову смерть кожного разу, як він переходив поріг лавки.

  Оплачуючи товари, Віду було настільки погано, що його руки тремтіли. Отже, ніхто не був схильний критикувати його за те, що він намагається всіма правдами і неправдами заощадити на кожній діловій справі хоча б кілька срібних виробів.

Глава 6. Значення Королівської дороги.

Тепер Вікід орієнтувався на першому поверсі Залу Мемфіс як у власному домі. Він чудово знав, де небезпечно перебувати через патрулів Рацарів смерті і де можна, наприклад, в сліпих зонах, полювати на Рицарей Скелет. Одинока, мисливець без партії, Віід боявся атак з засідки, особливо коли у нього було низький рівень життя або мани. Тому Віід приготував кілька укриттях, де сховав запаси і трави. Він шукав сліпі зони де він міг найбільш ефективно, без перешкод, битися з ворогом. Він вибрав ці місця після безлічі спроб і помилок. Що б потім, без проблем, зачистити всі знайдені зони.

- Це тут, фуу. - Пройшовши через Північний район, Віїд закінчив досліджувати цей регіон.

Коли він вперше потрапив у небесне місто, то купив карту. Після, місця по яким він подорожував, були додані до цієї карти. Ця карта стала цінним предметом, який можна було продати за високу ціну в лавці або іншій грі. Вікід не збирався упускати можливість отримати легені. Пізніше він обов’язково продасть її.

Вікід залишив Зал Мемфіса і подався до Печери мертвих воїнів. Це місце було не важко знайти. І ось у момент, коли він спускався в печеру, почувся жахливий шум.

- Що це? - Він відчував легкий сквозень і низький гарчання чогось небезпечного. Він не бачив нічого, а шум ставав дедалі голоснішим.

- Зовсім не хороша, для мене, ситуація, - сказав він. Віід просувався дуже обережно, його права рука лежала на мечі, на всяк випадок ... Щось з'являлося із темряви.

- Мабуть, я не перший, хто виявив це місце. Можливо, люди, які знайшли небесне місто, також першими виявили цю печеру.

Пройшовши ще трохи, він натрапив на мертвого чоловіка, який перекривав наступний шлях.

- Людина! Ти лицар? - Це був величезний, мускулистий лицар з тілом, набагато більше ніж Рицар Скелет або Людина Ящерица. У нього були широкі плечі і небезпечно виглядають руки, але вище шиї, не було нічого. Його ліва рука була відсутньою. Він був найзахопливішим монстром серед усіх мертвих - лицарів, який ніс голову окремо від себе. Саме ця голова і говорила.

"Рицар без голови, хмм" - Віід, визнав свого противника - мертвий чоловік приблизно 140-го рівня!

- Я не лицар, - відповів Віід.

- Тоді хто ти?

- Я Скульптор.

- Скульптор? - Розчарованим голосом вимовила нежити. Рицар без голови любив довгі битви, щоб показати себе у всій красі. Скелети лицарі в порівнянні з ним дивилися жалюгідно.

- Ти скульптор? Яке розчарування... - Пробурмотів він.

Віід вже звик до того, що його недооцінюють через його клас. Але скульптор викликає жалість навіть у неживи, це щось нове...

Творцем "Королевої дороги" була корпорація Юнікорн (Єдиноріг). Виникло багато суперечок після гри, оскільки це була перша віртуальна реальність з повним зануренням. Але чому гру назвали Королівською дорогою? Адже вибір імені був виготовлений з багатьох інших назв. Навіть, при тому що "Королева дорога" здобула міжнародну увагу, назва виглядала блекло. Воно не притягне вашу увагу, якщо ви почуєте його кряєм вуха.

Але причина вибору тієї назви у Unickрн корпорації була. Ніхто на Землі не може завоювати континент від океану до океану. А ця гра стала дорогою до здійснення такої мрії. Об’єднана імперія, яка навіть не знизилася Чінгісхану, Наполеонові чи Олександру Великому. Гра проклала шлях, який дозволяє людям здійснити таку мрію. Влада, Імперія... Імпер який завоює все світло. Люди мріяли і надіялися, незалежно від того ким вони хотіли бути. І це було справжнім значенням назви Королівської дороги!

Першому, хто завоював усі землі в грі, корпорація Юнікорн пообіцяла виплатити грошовий приз: 10% продажу гри за один місяць. Це була величезна сума... Лише в Кореї мільйони гравців грали у гру. Разом Японія, Європа та Америка об’єднували понад 100 мільйонів користувачів. Абонентська плата за місяць становила 300 доларів. 10% місячної абонентської плати зробило б когось негайно мільйонером.

Через це більшість гравців у грі вибирали військо. Вони хотіли пройти шлях від воїна до лицаря, бо вважали це найкоротшим шляхом, щоб стати імператором. Саме тому коваля та інші торговельні класи навіть не розглядали цих гравців. А актор, кухар чи скульптор навіть не згадувалися в думках. Ці професії були ігноровані. "Як і моє життя," - подумав Віід.

Без слів він витягнув свій глиняний меч від якого виходила крижана аура. Меч мав здатність сповільнювати рух ворога після прямого потрапляння.

- Аргхз! - Крикнув Вершник без голови і швидко наніс удар сокирою. Видд підняв меч паруючи.

Удар!

Це супроводжувалося шоком, який змусив людей тремтіти руки Віди. А він тільки недавно повністю полагодив меч.. Але удар зміг понизити міцність.. Видно Вершник без голови мав жахливою силою.

- Я не можу програти. Техніка сідаючого ножа! - Віід невтомно нападав. Зброя так і порхала. Віід прагнув знайти слабе місце ворога. Битва повинна бути закінчена так швидко як можливо. бо це був єдиний спосіб уникнути небезпеки підходу ворожого підкріплення. Для Віїда, яка діє сама, інший Вершник без голови або якийсь монстр міг створити великі проблеми. Крім того, під час відпочинку Віід гойдав скульптурну майстерність і вирізував статуї. Тому, він повинен був максимально зменшити час затраченого на битву з одним монстром.

- Удар! Вершник без голови використовував сокиру, щоб утримати велику дистанцію.

- Удар диявола! - Збудив противник, починаючи нищівну атаку. Він кинув сокиру з такою силою, що той розсік повітря, Віїду коштувало великих робіт повернутися. Але навіть коли він повернувся, то втратив 300 життів від пориву вітру. Якщо б він використав техніку семи кроків, він міг би ухилитися, але Віід вирішив отримати удар.Пропущений удари трохи підвищили його рівень захисту.

Настала його черга.

- Триплет! Перший удар промахнувся, але другий удар, сильніший, вже йшов з іншого напрямку. Ворог зміг уникнути обох ударів і змусити Вікіда рухатись далі. На той час сокира, як бумеранг повернувся до рук ворога і він використовував її для заблокування третьої атаки Віїду. Але в цей момент два удари Віяда дістали противника. Майстерність Тріплета зростала з розвитком Вііда. На початку потрійний удар розвинувся до п’яти нищівних ударів.

І хоча Всадник заблокував перші три удари, наступні два знизили його життя більше ніж на 20%. Противник знеохочувався, щоб дістати Віяда своїми вміннями. Але Вікід зрозумів, як битися з новим противником і рішуче прямував уперед.

- Ти ще не мертвий? Техніка сідаючого ножа! - Біле світло оточив лезо клинка Віда і він почав швидко атакувати. Здоров’я противника різко зменшилось, він намагався знайти відповідь, але Вікід уникнув усіх нападів.

Віід так добре вивчив ворога, що розумів лише тоді, коли він починає робити якийсь удар, це дало йому змогу ухилитися і продовжити свої атаки. Зрештою, Всадник без голови не був важким ворогом для нього. Можливо, ця різниця була дуже різною, але завдяки тренуванням і характеристикам Віїда були вищими від ворогів. Виносливість у них була на тому ж рівні, що дозволяє Вііду без проблем битися один на одне. Фактично, ці 80-річні скелети викликали більше проблем ніж вершника. Чарівники були неприємними через велику кількість проклять в бою. Коли з ним була Ірен, як священик вона могла легко і миттєво розсіювати їх прямо в битві. Але сам Війду мусив чекати кінця бою і використовувати мікстури, вартість яких становила 3 срібні монети. Через це прибутки полювання на чарівників часто зводились до нуля, що викликало ненависть у Віди.

- Уаргх-х - Під пронизливе брижання коні тіло Всадника зникло.

- Уф.... Це було легше, ніж він очікував. Один вершник зняв близько 40 відсотків його життів, битися відразу з двома буде небезпечно, - роздумував Віід, направившись у схований кут, для відпочинку і тренування художньої майстерності.

- Що ж спробую вирізати Вершника. Віід дістав ніж для різьблення Захабу, шматок дерева і почав створювати скульптуру Всадника якого він щойно переміг. Він так звик ваяти, що тепер представивши тільки у уяві кінцевий результат, міг вирізати його. Тиша печери порушувалася тільки тихими лугами у Вііда.

- Було б чудово, якби мій рівень скульптурного мистецтва підвищився до середнього, - думав Віід. Його поточне значення навики скульптори було 99% 10-го рівня. Він вже зробив кілька статуей Авіаків, але рівень так і не піднявся.

- Будь ласка, дай мені середній рівень навичок! - Молил Виід, додаючи голову вершника. Нарешті скульптура була повністю готова: великий лицар з загрозливими очима і величезним клиною.

Дзинг!

Віди тремтіли від щастя. Слова не могли описати його почуттів у той момент. Сумний і самотній, образа та презирство які супроводжували його через вибір професії, все це пішло. Віід відчував, що його гнів зник.

Зрештою він досяг середнього рівня скульптурної майстерності. Професія скульптора яку він так ненавидів на початку, стала для нього справою в якому він відчував своє призначення. А техніка сіячого ножа виявилася дуже ефективною протягом всієї гри. Кожного разу, коли він використовував техніку, його майстерність скульптора трохи збільшувалася, а оскільки вони були так тісно пов'язані, з збільшенням скульптурної майстерності до середнього рівня, це також покращилося.

- Хм-м, додаткова здатність? Інформація. Уміння. Техніка сідаючого ножа.

Віід міг тільки сміятися. Для воїнів, чарівники були найважчим ворогом. Далекі напади магів було важко уникнути. Але тепер, завдяки техніці сіячого ножа Вііда міг поглинути частину чаклунства навіть тоді, коли противник використав лише половину манівки на каст — це було в сотні разів ліпше ніж отримати удар.

Крім того, знеболювальні мани можуть зменшитися і використовувати їх разом із Тріплетом або ударом у спину. Об’єднання Імператорських технік безформного меча і техніки сівача ножа коштувало б величезної кількості мани, але Віід думав, що результат буде безпрецедентним. Крім того, завжди було "зрушення статуї"...

- Інформація: Руйнування статуї

Кількість реставрованих мистецтв залежала від якості зруйнованої скульптури.

Це вміння було розроблене для скульпторів з низькою силою. Скульптори, які весь час займалися тільки створенням статуй, мали високий показник мистецтва та мало сили. Це вміння дозволяло таким гравцям полювати або боротися за руйнування своїх статуй. Правда з зменшенням мистецтва і слави.

А оскільки мистецтво не дуже швидко збільшувалося, це вміння мало б бути обачним. Штраф від руйнування статуй був досить відчутним.

Іншими словами, вміння було обосічного меча. Віід вирішив не використовувати цю здатність. Тимчасова сила не була правильною. Навіть без руйнування статуй Віід досяг добрих результатів. Його скульптурна майстерність перейшла в середній рівень. Усі його характеристики зросли на 10, а сила техніки сіячої ножі подвоїлась.

Інші професії кулінарії, вишивка, виготовлення броні, риболовлі та сільськогосподарське господарство також давали боунус під час переходу на наступний рівень майстерності, правда лише 5 на середній і 10 на високий рівень. І ніхто ще не знав, що гравець отримує при переході на рівень майстра. У випадку Відіда було отримано 10 балів замість 5, тому що Місячний скульптор був прихований клас у грі.

Ніхто, ніколи, не розвивав виробничі навички до рівня майстра, оскільки шлях до нього був занадто важким. Навіть Вііду потрібно було багато часу і зусиль, щоб отримати середній рівень майстерності в скульптурах. Шлях від середнього до високого (власниці) буде ще важчим, але Віід твердо вирішив, що він стане як мінімум власником у всіх промислових навичках.

Тонкий естетичні почуття і пристрасть до мистецтва мали мало спільного з Відом, але він мав талант, якого не міг мати ніхто: таланти на тяжку працю. Печера мертвих воїнів була мисливським угіддям, де жили Всадники без голови і Скелети найманці 120-го рівня та вампіри 110го. Вампіри мали нижчий рівень, але вони завжди з’являлися в групах із чотирьох або п'яти особин. Плюс існувало багато видів вампірів, наприклад у великих або названих вампирів рівні іноді сягали 130-го.

Вершники і скелети були чудовими воїнами тому кожна битва з ними була напруженою. Вампіри, хоч і були незграбні, але володіли чудовим захистом. Тому Віід мусив вивчити околиці, щоб уникнути нападів декількох противників одночасно.

- Чудово. Це місце прекрасно, - Віід був задоволений новим місцем полювання, битви стали важче але і досвіду він став отримувати більше. Деколи в печері потрапляли скелети чарівників, але їхня магія вже не була для них тягарем. Завдяки техніці він міг уникати заклинань, а тоді легко вбивати ворога поки їхні закляття не були відрегульовані. Оскільки Шанс поглинав усі свої сили, то він також мав досвід із рівнями скульптур.

Хоча полювання в печері було чудовим, один противник мав побоюватися: « Ряцар смерті ». Цей монстр мав рівень 200 і часто з’являвся в різних куточках Печери мертвих воїнів. Рицарі ходили по новому маршруту, тож Віяду доводилось постійно залишатися на сторожі. Рицарі мали поганий зір, тому він завжди міг переховуватись у кутку кожного разу, коли вони йшли в його бік.

Але навіть не дивлячись на лицарів, Віід радів. Маючи високий рівень встановлення мани і непогані майстерність лікаря, він міг відвідувати багато часу битвам та отримувати рівні набагато швидше. Плюс до цього з убитих монстрів падали більш хороші речі.

- Вершники кращі монстри для полювання. Але може тут є хтось інший? Послабше Ріцаря смерті, але достатнього сильний щоб дати багато досвіду ... - Думав Віід переміщаючись по печері. Він робив це дуже обережно, перебігаючи з одного укриття до іншого, ніби той, хто намагається вижити тарган.

Після того як Вікід обірвав багато скелетів і вампірів, він натрапив на величезну печеру в якій текла підземна річка. Квіти і навіть деякі трави процвітали по всьому річці. Настав час відпочити, бо остання битва зі Скетами відняла багато сил. Віід наповнив пляшку з водою і якраз збирався присісти як побачив силует. Після подальшої перевірки він знайшов жінку, яка спала у середині печери.

- Хто ти? - запитала вона прокинувшись від наближення Віїда.

- Я Віід. Аа.. Хто ви? - Сказав він затинаючись, що зазвичай було не властиво йому. Вікід не думав, що в цих печерах є ще хтось крім нього. А побачивши очі її, коли вона прокидалась... Віі б зрощений.

- Мене звати Діані. Вона дуже усміхалася.

Хен не зустрічав багато дівчат раніше. Звичайно, він навчався у школі з дівчатами в класі, але ніколи не проводив з ними часу особисто. Він був непопулярений. Правда, декотрі дівчата були спонукані його аура відчуженого самітника. Але він знайшов їх безглуздих.

- Якщо ви думаєте що це круто, спробуйте відчути бідність на собі, і ви передумаєте - говорив він їм.

Він ніколи не ходив з дівчиною в кафе, бо навіть кава дорого коштувала. Хен вважав, що їжа приготовленої домівки набагато економніша. А що він не розумів, це чому побачення з дівчиною супроводжувалися величезною тратою грошей.

Оскільки віда не мав зайвих грошей, він не ходив у кіно з усіма. А єдиний час, коли він дивився телевізор було тоді, як знайшов когось викинений телебачення. Але навіть тоді, він економив і дивився телевізор тільки після півночі, коли вартість електроенергії була набагато нижчою. У Скрізі Гена, а отже у Вііда, не було майже ніякого досвіду в спілкуванні з дівчатами.

Дай мені. Ім’я глибоко вирізалося в голові Віяда. У кожного хлопця була дівчина його мрії і Віід не був винятком. У дівчини його мрії були довге природні волосся, молоде і інтелектуальне обличчя, добра і приваблива усмішка. Але це були лише деталі. Якщо існувала дівчина яка могла змусити його закохатися з першого погляду, то це була вона, дівчина його мрії. Це все сказано.

Він не довіряв нікому, навіть Пейлу і Сурку з якими провів багато часу разом. Люди мінялися. Можливо, ви навіть почуваєтеся друзями, але Віід був впевнений, що вони поставляться заради нього. "Давайте стільки скільки ви берете. Не більше і не менше. - Це була філософія Віди. Він не міг довіряти нікому крім своєї сім'ї.

Пристебний погляд Віяда обговорився.

- Дай мені. Як ви потрапили сюди? - Тільки авіалінії жили в Небесному місті. Люди не могли піднятися, а судячи по її одязі вона була гравцем.

- Сюди? Я тут вже протягом трьох місяців...

Три місяці. І я подумала:

- Випадково ви не одна з тих, хто виявили небесне місто?

- Так, я була в тій групі, але я не хочу говорити про це.

- Що ви маєте на увазі?

- Я єдина хто залишився тут.

- Я бачу...

Дайні позіхнула і елегантно потяглася.

- Я 134 рівня, Шаман.

Її рівень був нижчим ніж він спочатку припустив. Він припускав, що вона буде принаймні 170м, все-таки 3 місяці однієї в Пещері Мертових воїнів. Віід з його 109 рівнем був тут свого роду аномалій. Інші гравці, які мають такий же рівень, трималися б від цього місця якомога далі.

- Що ти маєш на увазі? - запитав він.

- Я маю на увазі, якщо ти тут теж один, давай сформуємо групу. Або ти не хочеш?

- Ні, це звучить чудово. - Відповів Віід і прийняв групу. Не тому, що Діані йому подобалася чи довіра. Вікіде, не міг довіряти дівчині яку він тільки зустрів. Але він не міг залишити її осторонь.

Дівчина виглядала підозріло. Крім того, Віід залишив багато речей у різних кутах підземного підземелля, тому він не міг просто залишити Дайні на самоті.

Шамани могли використовувати білу магію для збільшення сили, швидкості або спритності у союзника чи чорної магії, щоб зменшити характеристики ворога. Вони могли використовувати наступальні та лікувальні заклинання природи, протидіяти отруюванню отрути і розчиняти закляття. Вони могли використовувати мечі або булеві, що мало на увазі якісь фізичні навички.

Загалом вони були майстром на всі руки. Проте клас шамана був неввічливим, бо вони мали в кожному аспекті свої здібності, але жоден з них не був видатним. Їхня цілюща здібність була слабшою, ніж у священика, а прокльони — слабкістю за темних чарівників. Їхня вправність у боротьбі була схожа на лучник, який брав меч.

Мало життів, низький рівень життя і магію, слабіші за чарівника. Загалом цей клас міг багато і нічого одночасно. Вікід не будував ніяких планів щодо Дайні. Він тільки сподівався, що вона йому не заважатиме. Можливо, він кине її коли збере все зі своїх схованок.

- Гарх! - Прокричали скелети найманців. До цих пір Вікід не бився з трьома скелетами одночасно, а тут їх було відразу п'ять. Навіть один удар у незахищену спину міг завдати суттєвих для Віяда пошкодження. А він не міг використовувати лікування, поки битва не була закінчена. Таким чином битва ставала небезпечною.

У цей момент Дайні підняла свою праву руку і направила її в бік Віда сказала:

- Світло хоробрості, що прийшли з давніх часів, дай цьому герой силу боротися проти його ворога!

Тіло Віада спалахнуло яскравим світлом, і його сила була піднята майже на 100. Тоді Дайні підняла свої руки, як якби чекала його обіймів:

- Бриз дрейфує навколо. Дай проворство і легкість в серці героя! Нехай світло стане його кроками.

Проворство і швидкість Віади значно зросли. Він зробив тільки один наш до ворога, а відчув ніби біжить.

- Ти приречений приносити смерть, кров і різанину, поле бою повинно бути твоїм домом! Жага крові!

Завдяки своїй здатності шамана значно підвищили характеристику Вііда, і тепер він міг легко подолати всі скелети найманців. Але в цей момент Діані ще кинула проклять у скелетів: їхня швидкість і сила зменшилися, вони більше не могли вилікувати свої рани.

- Не може бути... Шамана не може бути такою сильною. Він легко поборов п’ять кістяків найманців і навіть не робив паузи на підняття здобичі, подався до Дайні. Він повинен був все дізнатися.

- Твоя магія неймовірно для 134 рівня. Як це можливо? Якщо я не зрозумію причини, ми не зможемо залишатися разом. - Він ризикував зачепити її самолюбство, але вона відповіла з щасливою посмішкою:

- Це через моє хобі.

- Хобі?

- Так. Будь ласка, не думаючи що я божевільна .. Але мені не подобається вбивати монстрів... - сказала вона сором'язливо. - Я використовую проклять і атакуючі закляття на монстрах. Але після того як їх життя понизиться, я лікую їх заклинаннями.

- Монстрів?

- Так, так я і граю.

Те, що сказала Діані шокувало Віїда. Вона мала 134 рівні, але її магія була набагато сильнішою. Тому що вона спочатку проклинала вершників, скелетів і вампірів а потім повністю вилікувала їх протягом трьох місяців...

Глава 7. Безім'яні статуї Вііда і Дайні.

Благословення Діані підвищили можливості Вііда, і в той самий час монстри теж ослабли. Вона ніби закрила Віда, і це було неймовірно. Об'єднання збільшило їх потенціал в рази, навіть при тому, що Діані не вбила монстрів. Віід не мав нічого проти, так як він міг збільшити свої навички в мистецтві фехтування, коли вона не брала участь у боях.

"Але навіть в цьому випадку я не можу довіряти людині, якої зустрів у такому місці як це" - думав Віід.

Віід постійно хвилювався і чекав зради її боку поки він бореться з монстрами. Провівши багато часу в Лавіас, Дайні знала про небесне місто. Якщо вірити їй, вона подорожувала по окрузі і збирала інформацію. А в печеру вона зайшла якраз тоді, коли Бід з командою піднялися у небесне місто.

"Цікаво, неймовірна історія" - думав Віід. Але оскільки він ніколи не стикався з нею нагорі, вона повинна бути в печерах досить довго. Правда, це не було достатньо, щоб вірити всьому іншому, що вона говорила.

- Як щодо зміни місця полювання? Я знаю кілька нерозкритих територій, хоча я там ще не була - запитала вона.

Згідно з дослідженнями, Дані було принаймні вісім нерозкритих територій.

- Коли ти говориш нерозкрите, ти маєш на увазі, що їх ніхто ще не відвідував?

- Так.

Вікід був здивований, обшарпаний.

- Я не розумію. Ти ж була в групі, що першою відкрила небесне місто і тут же залишилися місця, які ви не відвідали? У це важко повірити...

- Не було ніякої причини для цього, оскільки всі крім мене були 200 рівня, - відповіла вона.

- Тобто вони навіть не зайшли в підземелля нижчого рівня? Хіба вони не могли просто проігнорувати їх?

Окрім полювання, навіть просте виявлення підземних підземель приносить багато користі. Люди, які знайшли перший підземелля, мали популярність і отримували більше грошей за дослідження всіх довколишніх земель. Тож навіть якщо рівень перевищує підземелля, ви б відвідали їх заради слави. Дайні щось приховувала, зберігала якусь таємницю.

Якщо ти не скажеш мені правду, то я нікуди не піду звідси - спробував натиснути на неї Віід.

- Я не можу сказати, що вони тут робили...

- Це секрет?

- Так, я обіцяла зберігати все в таємниці. Це важко пояснити, але я кажу правду. Ти повинен повірити мені...

Віід вирішив, що зможе втекти з печери мертвих воїнів. Не було нічого, що він міг зробити, щоб переконати її розкрити таємницю. Можливо, вона й не обманювала його. Тому вони залишили печеру і вирушили в іншу підземну місцевість.

Вони існували, і в цьому вона точно не брехала.

Башта Міркана.

Секретна область Округлого озера.

Вугільна шахта Варала.

Алея Сегмаїла.

Алтарь Гає.

Гніздо папуги.

Руїни Барлог.

Маргрес - заборонена печера.

За її словами, всі ці місця не були висічені. Вікід і Дайні покинули місто й досягли першої території. Міркана простягалась настільки високо, що було відчуття, ніби вона ширяє в хмарах. Як і очікувалося, Віід з Діні першими виявили це місце. В цій області здебільшого жили тільки літаючі монстри, тому Віїд використав лук для далеких атак. Цибуля була спеціальною, з важким натягом, і він завдав великої шкоди противнику.

Біля вежі можна було купити спеціальне пір’я. Лише за 10 золотих, можна було літати протягом місяця. До того ж, виявлення області дало подвійні окуляри досвіду і вдвічі шанс випадання речей. Вікід і Дайні досліджували всі сфери, одну за одною. У руїнах Барлога, вівтарі Гаета та алеї Сегмайла найслабшими монстрами були Рицари смерті! Ніхто не відвідував ці області, і вони просто кишіли монстрами. Але завдяки Діані він швидко справився з ними, і вони отримали неймовірну кількість досвіду та речей.

- Тепер, якщо у мене вийде зробити це ... - Приготував Віід впившись поглядом у двох омарів. З ним, за малими, з найменшим зацікавленням стежила Діані.

Значення навики кулінарії дорівнювало 99% 9го рівня, таким чином Віід вирішив приготувати спеціальну страву для отримання нестаючого відсотка. Найкраще, що міг приготувати кухар новачок, були дари моря — відмінний омар!

Звичайно, Хен ніколи в житті не пробував омарів. Для нього це було занадто дорого. Однією з причин, чому він так старанно готував їжу, була можливість спробувати нові страви.

Омари боролись, але вони не йшли в жодне порівняння з Віїдом. Врешті-решт, вони могли тільки схилити свої антени на знак визнання поразки. Однак Віід не намагався замочити їх до смерті, а лише хотів дістати дороге м’ясо. Його руки тремтіли. Омари навіть були рідкісними і дорогими. У Небесному місті вони купили за велику ціну - один золото. Якби не підземелля з подвійним рівнем дропу, він би ні за що не купив їх.

"Після того як я приготую цих гадів, я отримаю середній рівень кулінарії." - Руки Віда пурхали як блискавки, лівою рукою він схопив омара і за допомогою ніжом Захаба, розсік його від голови до хвоста. Випалюючи омара і швидко обполосивши його від піску, він кинув його на сковороду до заздалегідь приготовлених соусів та спецій. Скоро повалив пару, запах був незрівнянний. Нарешті страва була готова.

- Дзинг!

Його бажання здійснилось. Він досяг середнього рівня кулінаріїв і отримав нагороду, яка повністю задовольняла його. Речі, які дають магічний опір були дороги для нього, але зате він міг підняти свій опір через навички кулінарії.

- Нічого собі, це чудово! - Дайні, яка терпляче чекала, коли їжа буде приготовлена, з задоволенням поїдала свою частину омару. Вікід не відставав.

Вікід бився, Дайні допомагала. Їх домінували у підземних підземлях. Тому він не жалкував про спільне полювання з нею.

Дайні була тим типом жінки, яка ставала більш загадковою, ніж краще ви її впізнавали. Коли вона бачила монстра, вона проклинала його кілька разів, дивлячись на них сумними очима. Крім того, вона не була нерозсудливою у ставленні до грошей і матеріальних речей. Щоразу, коли Вікід знадобився на гроші, навіть кілька мідних монет, вона помічала і вказувала на це.

Біля таємного озера було багато місць, де росли рослини і розводили квіти. Дайні без коливань нахилялася і викопувала трави. Вона була такою практичною! Іноді вона писала вірші або співала пісню. Під її ясний, чудовий голос, Віїду було приємно полювати.

Він навіть почав замислюватися, що полювання поодинці, не так хороша, як він думав раніше ...

Лавіас більше не відвідав. Пейл і Сурка іноді писали йому, вони оселилися в мисливських землях замку Сербург. Оскільки їхні батьки все ще були новачками в грі, вони не могли залишити їх.

Протягом усього часу вони були разом завжди одні. До того ж, вона була жінкою його мрії. Як чоловікові, було б обманливо сказати, що його очі ніколи не вважали її жінкою. Дайні майже завжди посміхалася, але іноді якась тінь перетинала її обличчя. Однак усмішка завжди поверталася до неї, коли вона хотіла або їла їжу разом з Відідом.

Одного дня Віід вирішив стати її другом.

- Хмм.... Можливо ти хочеш полювати разом з цього часу ... постійно? - запитав він.

Але після слів Віда, Дайні замовкла.

- Я шкодую Віід, - сказала вона через деякий час з серйозним виразом на її обличчі.

- Тобто?

- Одного разу, я прийняла погане рішення. Я думала, що ніхто не любить мене... І я не можу нікому довіряти.

- .. І тому, ти залишилася одна в Лавіасі?

Важко пояснити цілу історію, але так, це пов'язано. Так чи інакше, я була рада провести цей час з тобою, Вііде. Можливо, я могла б знайти своє місце ще раз...

Віід був трохи розбитий. Йому було приємно почути, що завдяки цьому вона змогла відновити свою мужність. Але коли він почув про її намір повернутися, то відчув себе використаним. Нікому не подобається, коли тебе використовують.

- Ти мене не так зрозумів. Після зустрічі з тобою я відчуваю в собі сили жити далі і боротися.

- Не може бути. Так ты...

- Да... Я.... Хвора. Навіть якщо я можу отримати операцію, це не дає жодної гарантії на одужання. Я довго відкладала операцію, але тепер настав час ризикнути.

- ...

- Будь ласка, не дивися на мене так. Все буде добре. Іноді доля і обставини настільки складні, що важко прийняти правильне рішення. Я не хочу, щоб наша зустріч була лише випадковістю. Якщо це була доля для нас, то ми зустрінемося знову. Я дійсно дуже сподіваюся, що зустріну тебе знову Віід.

Дайні вийшла з гри. Вікід відчував себе спустошеним після того, як Діані залишила його. Він провів з нею багато часу тільки тому, що підозрював її. Можливо, вона не намагалась приховати свою хворобу, але Віід завжди був зайнятий і нічого не помічав. Як тільки вона заходила в гру, Віід тягнув її кудись на полювання.

Вони більше місяця розмовляли і полювали. Він відчував жаль. А можливо, Дайні ніколи не повернеться.

- Якщо вона не повернеться, знайдеться небагато людей, які пам'ятали б її. Вона була одна в Лавіас, і за весь цей час, ніхто не приїхав, щоб знайти її. Він думав, що саме через хворобу вона проводила весь свій час, проклинаючи і вилікуючи монстрів.

Самотність і страх перед смертю можуть бути зрозумілими лише тим, хто їх зносив.

Вік полював, чекаючи на Діані, але вона все не повернулася навіть після трьох місяців гри. В реальному світі це були три тижні. Якщо операція була небезпечною для життя, вона могла тривати кілька місяців.

- Вона повернеться, навіть якщо їй знадобиться на це рік чи два. Вона обіцяла мені, - говорив Віїд собі, вдаючи в підземелля. - Але навіть якщо вона не повернеться, то тоді я залишу свою пам'ять він нею, тут. Покажу, що принаймні одна людина пам'ятає її...

Після того як скульптурна майстерність досягла середнього рівня, він міг використовувати ніж Захаба для обробки валунів. Звичайно, це було можливо лише тоді, коли використовували засоби сіячої ножі. Ніж пурхав у його руках, і в кінці два людини були попечатані на скалий стіні.

Віід переміщав валуни в місця, де вони розділяли свою їжу або ночували. У кожному місці він залишив на стіні пари скульптур або малюнки. Монстри іноді гралися за Віїдом, але він не звертав на них уваги і повністю зосередився на роботі.

Останніми скульптурами він звів мертвих воїнів у Пещері, де вони вперше зустрілися. У печері з підземною річкою він висік сплячу Дайні і себе, що ходить її. Скульптура стояла в місці, де вони поділили свої перші спогади.

- Ви завершили Неназвані скульптури Лавіас.

Глава 8. Загублений скарб Фреї.

Вікід стояв на вершині пагорба, з якого відкривався чудовий вид на Лавіас. Вітер тріпав його новий плащ, і Вікі смівся від задоволення - через полювання він досяг 175 рівня і дістав гарні речі:

У боротьбі з неживою він отримав черевики, рукавиці і навіть персні. За кожні 30 скелетів лицарів, яких він вбивав, він отримував по одному кільцю Фарота, що збільшувало відновлення мани на 10%.

Оскільки гравці могли носити 8 кілець у Королівській дорозі і навіть на одній руці, Віід наполегливо працював аж поки не отримав по колу на кожен палець.

Тепер, завдяки кільцям, швидкість відновлення його мани збільшилася на 80%. Віід відвідав кожен табір, де він міг дістати з монстрів велику нагороду у вигляді досвіду або речей. У Мемфісі є ще більші лицарі, які тепер не мали жодних труднощів. Він міг використовувати Імператорську неформовану техніку меча вдвічі частіше, а добуті речі ще більше підвищували ефективність цього воїна. Завдяки новим мечам, перснем та іншим речам Віід став схожим на респектабельного мандрівника.

Він відчував себе паруючим. Вітер обволав його, даруючи відчуття свободи і самотності. Віїд простягав руки і дозволив поривам вітру грати з його плащем. Але світ не дав йому відпочити.

- Прочність вашого плаща була зменшена.

Мертві. Всі речі, що падають з них не були нормальними. Прості речі швидко зменшилися, навіть коли їх не використовували. Таким чином, хоча Віід чудово виглядав у всіх цих речах, враження це було оманливим.

Віід спокійно розв'язав плащ і поклав його перед собою, після чого вдарив його інструментом і сказав: "Ремонт!" Цього був достатньо для ремонту. Після цього, він знову надів плащ і здався відчуттям, ніби нічого не сталося ...

Він насолоджувався цими відчуттями і в минулій грі. Після того як ви проходите підземелля, вам буде приємно насолоджуватися своєю силою та майстерністю. Прийшов час залишити ці землі і просунутися вперед...

... Зворушливий порив вітру закидав його броню дрібною галькою.

- Прочність вашої броні була зменшена.

Ця була рідкісна шкіряна броня, отримана з скелету лицаря Грема. Її характеристики не падали в жодне порівняння з купленою бронею для його рівня! Та ще вона не коштувала йому жодної монети.

- Ремонт!

Вікід був змушений постійно користуватися його майстерністю, коли він повернувся до Лавіас. Вежі з низькою міцністю були дуже крихкими, таким чином, він, можливо, виглядав цілком цілеспрямованим у боротьбі проти монстрів, але насправді він був параноїдальним в своєму намаганні уникнути пошкоджень.

Через постійну потребу в ремонті, Віїд наполегливо використовував ці речі, які інші гравці викинули б або продали по дешевому

Такі речі були найбільшим виявом бідності. Все ж таки, все скоро закінчиться, як тільки він досягне середнього рівня майстерності в ремонті. Тоді він зможе відновити максимальну міцність, будь-яку річ і йому не доведеться турбуватися про це.

*

- Ви вірите в долю? Вам не здається, що останнім часом ви захищали місто і його мешканців поодинці від монстрів. І це не просто збіг, - запитав Віїда старосту села Бенана.

- Що?

- Якийсь час тому священик ордену Фреї відвідав села, щоб попередити нас про зростаючі армії злих сил. Вони з'являються і діють десь внизу, в холоді темних кордонів світу. Священик сказав мені, що тільки дійсно хоробрий чемпіон може зупинити їх! У той же час він дав мені повноваження для вибору цього чемпіона.

- ....

- Тоді я не розумів, що він має на увазі, але тепер я знаю. Є секрет, який я розповім вам: священик сказав, що для того щоб знайти загублений скарб Фреї, потрібно шукати Чайку. Будь ласка, станьте героєм, який переможе зло!

- Отримано інформацію відносно загубленого скарбу Фреї.

*

Віід не забув слова старійшини Ганділа з села Беран.

'Він повинен знайти Чайку і виявити загублений скарб Фреї.' Це було завдання на пошук, і воно пахло величезною нагородою. Більшість завдань у храмі вели до великої нагороди, але їх було дуже важко отримати, оскільки можливість відвідувати храми і палаци відкривалася тільки після отримання слави в десять тисяч чи більше. 'Він знайде Чайку'

Вікід знав кожну ділянку в Лавіасі як свої п’ять пальців, але він ніколи не стикався з будь - ким на ім'я Чайка. Він опитував кожного поклонника, але не отримав і крихти інформації. Тільки після того як він став прямо питати про скарб Фреї, він почав отримувати деяку інформацію.

- Чайка? Звичайно, я знаю його. Він - торговець травами, який має мужність відвідувати підземелля і стояти перед мертвими.

- Ви не знали? Всі трави в магазинах від Чайки.

Кожен авіаліній давав деяку інформацію про Чайку, але не про його розташування. Вікід продовжував шукати. Ринок.

- Ви хочете знати, де Чайка? Він може бути в гробниці Берекена.

- Склеп Бекена?

- Це місце наповнене криками привидів. Одного разу, ми намагалися заспокоїти їх, але в нас нічого не вийшло, тому що у них немає тіла. Я раджу вам не ходити туди, але вас це мабуть не зупинить. Вхід у гробницю лежить на горі позаду міста. Шукайте дорогу з синіх квітів близько 15 - го великого валану.

Підготувавшись, Віід з ентузіазмом вирушив шукати гробницю Берекена.

- Великий валун. Безпогані вказівки для того, хто оточений камінням, - бурчав Віїд, дивлячись на сторони. Авіаки могли літати, зазвичай покидаючи місто, і так робили. Їхній зір був набагато гострішим, ніж у людини.

Отже, авіакомпанії не мали жодного значення для людини. П'ятнадцятий великий валун... Що це могло означати? Віід не міг бачити все валуни відразу, тому що він не зміг літати. Тому він обшукував кожне місце, яке йому здавалося потрібним.

Ситуація погіршувала високу траву, в якій було важко розгледіти сині квіти. Тим не менш, йому нарешті вдалося знайти вхід після довгого вимотувального пошуку. Він знайшов маленький будинок зі сталевими воротами. Ось і все. Здається, що решту заховано під будівлею. Крива, яка не зберегла знака на будівлі - ось наступне повідомлення:

Мертві.

Ті, чия кров і тіло випливла давно.

Ті, чиї тіла не знайти нікому,

Ця могила для них.

Після читання цього повідомлення Віід з спокійним обличчям відкрив ворота і увійшов всередину.

Кожного дня протягом одного тижня ви отримуєте подвійний досвід і шанс відходів речей. У першому вбивстві монстрів одного виду шанс випадання унікальних речей підвищений, при подальшому вбиванні монстра можливість зменшується.

Перед тим як вирушити сюди, Віід зібрав усю можливу інформацію про це місце. Він знав, що в гробниці живуть Духи, Приводи і Прісаки 130 - го рівня. Усі вони були душами, які приносили зло і примарні та розпливчасті створіння.

'Це місце більше ніж я очікував, ' - Віід повільно оглянув кладовище. Приводи та привиди іноді з'являлися, але він просто ігнорував їх, і вони йшли, не турбуючи його. Вони відчували намір Віяда і його бойовий дух.

- Бойовий дух. Він давав додаткові окуляри характеристик. Дані окуляри не можуть бути розподілені. Характерика змінюється в результатах дій гравця. Кількість очок зростає, коли людина бореться з сильними монстрами або веде постійну боротьбу.

Бойовий дух у більшості гравців типу воїнів був приблизно 20 - 30. Бійці, як - от монахи чи вбивці, мали вищий вплив на людей і рідко в них перевищувала 50 балів.

Було багато коментарів і дискусій про пошук бойового духу, в результаті яких люди думали, що він безполежний. На відміну від сили чи спритності, збільшення бойового духу не призводило до відчутних ефектів. Більшість магів не розвивали значення характеристики взагалі і при цьому зовсім не мали проблем у боротьбі з монстрами. І хоча деякі гравці намагалися досягти високого показника бойового духу, особливого ефекту було важко, оскільки характеристики не розвивалися... залежно від їхніх дій з 0.

Бойовий дух збільшувався автоматично, але отримати його було важко. Навіть вбивство сильних противників часто не приводило до збільшення цієї характеристики. Крім того, характеристика зменшилась кожного разу, коли гравець помирав або втік з поля бою. Таким чином, мало людей мали високе значення даної характеристики.

Але, на відміну від нього, бійовий дух Віїда був 193. Він мав секретний клас Місячного скульптора і отримав додаткові 35 очок якості. У результаті значення бойового духу дорівнювалося 228. Монстри одного з Віїдом рівня не намагалися атакувати його. Якби він напав першим, то почав би атакувати його. Але Віїд просто блукав лабіринтами гробниці. Після інтенсивного пошуку він визначив місце розташування авіалінії.

- Чорт...

Віїд швидко наблизився до пташиного тіла. Покритий ранами авіаквигу лежав на землі в гарячці.

- Перша допомога!

Віід обробляв рани птаха, поклав трави і перев’язав їх. Якщо б авіаліній помер, він потребував би мікстуру, але для простих ран вистачало і характеристик першої допомоги. Віід вирішив не ризикувати і дав авіацію ще й мікстуру.

- Ухх..., - через деякий час авіаквиток прийшов в свідомість, гойдаючи головою. - Я... Я знепритомнів. Через рани я не міг нічого зробити і майже помер. Але хто ви такий?

- Я Віід.

- Віід? Ви повинні бути чоловіком, який приїхав у небесне місто. А мене звуть Чайка.

Чайка! Нарешті, Вікід знайшов його.

- Це чудово. Скажи, де знаходиться загублений скарб Фреї?

- Скарб Фреї? Як ви дізналися про це?

- Ну, все почалося...

Чайка слухав історію з сумним вираз обличчя, оскільки Віід розповів йому про ситуацію в селі Беран.

- Ух... Ви зробили велику роботу. Може Фрея призначена вам. Втрачений скарб знаходиться тут у гробниці Берекена. Воно...

Виід кивал. Він прочитав щось подібне при дослідженні історії континенту Версіан на домашній сторінці Королівської дороги. Бетекен Демофф був темним чарівником, який мав некромантию. Він шукав безсмертя, і для цього поцупив багато дітей для своїх експериментів. І хоча його пошук безсмертя закінчився невдачею, він за весь цей час створив величезну армію мерців.

Його армія була неприборканою. Некромантія Берекена дозволила постійно розширювати його війська, після кожного великого бою. Його орда мерців складалася з кількох тисяч зомбі, скелетів і вершників без голови на чолі із лицарями смерті, які були самим жахом.

Тільки після об’єднання всіх континентів, вдалося покласти край його темному наміру. Коли він прибув до небесного міста, то довідався, що його побудували для ізольованої армії.

- Ви вирвалите загублений скарб Фреї з рук слуг Берекена?

Вікід зробив паузу на мить, потім кивнув:

- Я поверну загублений скарб Фреї.

- Дякую. Згідно з тим, що я чув, Священний Грааль охороняє Рицарь смерті. Я чекатиму вас тут, оходячи від ран. Будь ласка, поверніть скарб його законному власнику.

- Так і зроблю, - сказав Віід Чайке і відправився вглиб гробниці.

Рицар смерті не був більш серйозним противником для Віїда. Після того як вершники без голови стали надто легкими противниками, Віід перестав спілкуватися з Рицарами смерті.

У його першій битві з лицарем, він пропустив удар і загинув. Після смерті Віід отримав 24-годинну заборону на вхід до гри. Крім того, його рівень і професійна майстерність у всіх навичках були зменшені. Поновити рівень було досить просто, що не можна сказати про навички. Навики скульптури та кулінарії було важко поліпшити. Добре ще, що нікого навколо не було, а то його речі могли бути вкрадені.

Все ж, Вікід був дуже впертий. Він активно втікав від карцарів смерті, але коли втягувався у бій, то завжди боровся. В кінці... Він помер п'ять разів. П'ять днів пропущеної гри і 25%-некорисливе зменшення прогресу навичок!

Після цього, він збільшив свій рівень і здобув досвід битви з противником. З часом він зміг битися на рівних з Ряцарем смерті. Звичайно, втрачені рівні не повернеш, але він думав, що бій з сильнішим противником безцінний. Якби він не думав про це в такому ключі, жаль загублений досвід спалили б його зсередини. Якби не Рицарі смерті, було б ще 10 рівнів. Думаючи про це, він відчував жаль за упущених днів, коли він не міг використовувати подвійні окуляри досвіду і можливість випадання речей.

З його унікальними високими характеристиками, Віід на 115 рівні міг битися з Рицарями смерті. Він завжди любив битися з сильнішим противником. Клас Скульптор, як правило, був класом підтримки для якого бути слабшим, ніж солдат нормально. Але, згідно зі Класом Леґендарного місячного скульптора, існує багато переваг для того, щоб боротися з ворогом на рівних. Майстерність, усильні здібності, додаткові окуляри характеристик і техніка сіячого ножа! Це була ідеальна професія, про яку не можна було сказати нічого поганого. У підземельках або темними ночами, всі характеристики збільшувалися на 30%, монстри такого ж рівня ставали легкою здобиччю.

Духи і привиди блукали навколо нього, манячи окулярами досвіду та речами. Але Вікід нехтував ними, зосередившись на виявленні Ряцарю смерті. Це було не схоже на нього, того хто зазвичай вбивав будь-якого монстра на шляху без винятків.

- Мені не потрібно вбивати їх, - говорив він собі. Віїда чекала набагато більшу здобич: Рицар смерті. Але лицарів смерті було мало і їх було важко знайти, шанс випадання хороших речей був дуже малий. Той, хто охороняє загублений скарб лицаря, безсумнівно, був сильнішим від усіх інших. Зараз, він був головною метою Віїда.

Він був першим дослідником території. У першому вбивстві монстра випадають найкращі речі, які можуть бути. Саме тепер Віід міг дозволити собі скористатися цим привілеєм. Духи і привиди не цікавилися його. Після довгих пошуків Віід набрався на грит, в якому жив голий Рицар смерті.

- Ку-ку... Гл... Дурна людина. Ти прийшов сюди померти?

Віід втупився на Рицаря смерті. Його тіло покривало плащ, на голові сяяло шолом і в руках був меч. Сяючі срібні шоломи нагадували дуже рідкісний предмет

- Це буде хороша здобич! - Вінд посміхнувся. Якраз він не мав ніякого шолома і міг, нарешті, отримати собі один.

Чаша Грааля, яка була, очевидно, загублений скарбом Фреї стояла позаду Рицаря смерті. Вона була, безперечно, унікальною предметом, оскільки сяяла таким яскравим світлом, що навіть у темряві вона засліплювалася в могилі.

- Нааа! - Віід атакував Рицаря смерті без попередження. Поки у нього були подвійні бонуси досвіду, і випадання речей він не хотів втрачати час. - Він почав з техніки, яка була смертельна для неживих.

Рицар смерті підняв свій меч, наповнений темною енергією і відповів на напад. Клинок Віяда зіткнувся з мечем лицаря, розкидаючи іскри на обох воюючих сторонах.

Віід, уникаючи наслідків зіткнення зі зброєю, відстрибнув назад і відразу вдарив по голові противника.

- Кук! - Від удару лицар смерті зробив крок назад, Віід ж зробив два кроки вперед.

Між ворогами не було потреби в обміні люб’язністю, а тільки з наміром убити. Бой був на відстані видовженої руки. Це була вигідна відстань для Віада: не дивлячись на небезпеку, що зростає з близькістьм, на такій відстані він міг реагувати тільки на рухи плечей Рицаря смерті, це все одно було більш безпечно, ніж якби Річард смерті використовував свої атакуючі здібності.

- Умри людина! - в азарті лицар наніс меч.

Вікід приготувався до нападу і уникнув удару від життєво важливих органів, але його все одно зачепило. Біль пронісся через тіло чоловіка і його почуття посилилися. Він відчував напруження в атмосфері, випущеному Рицарем смерті, які хотіли його вбити. Він переніс удар ворога і тепер розтрощить його. Лев ніколи не недооцінює своєї здобичі, навіть якщо це кролик. Він чекає час, кращий час для нападу.

Ця була винагороджена за те, що він пережив після того, як отримав удар. Вііда отримував майже в кожному бою удари, завдяки чому він отримав великий захист від надзвичайної витривалості. А коли він бився з ворогами вищого рівня, ніж він, його властивості зросли швидше. І хоча було дуже важливим збільшити рівень, збільшення характеристик стало набагато важливішим.

Після кожної битви його вміння допомогти швидко поліпшувалося. Якби він вважав інвестиції тратою, то нічого б не отримав у своєму житті. Чим нижчий рівень, тим більше інвестицій необхідно. Коли Віід мав 205 осіб, він почав нападати серйозно. Він уникнув іншого удару Рицаря смерті і, плутаючи ворога почав рухатися зліва направо. Потім він проколов противника, запекло атакуючи його.

- Агх... - Після поранення Рицар смерті відчув тиск бойового духу Віда і почав тремтіти від хвилювання. Тепер меч і непевність супротивника Вікіда могли легко перемогти завдяки майстерності.

- Це стає нудним, - бормотів Віід, вклавши у ножи свій Глиняний меч. Він виграв Рицарів смерті 125-го рівня, і до цього часу це стало нудним заняттям. Той, з яким він тільки що бився був вдвічі сильніший, ніж ті, які йому раніше. Можливо, це тому що він був слугою Берекена. Але навіть це не зробило його небезпечним ворогом.

Багато людей думали, що битви на близькій відстані були небезпечні, але можливість дивитися противнику прямо в очі і відчувати, жалобу твоєї смерті, бадьорувала Віїда.

Йому потрібно було відчувати подих ворога. Навіть тримаючи меч у руках, він бився на ближчій відстані. Якщо ви навчитеся боротися на таких близьких відстанях, то зможете легко прогулятися віддаленими боями.

Якщо б Річард смерті використовував свої здібності і боровся зі всім арсеналом технік, то бій був би набагато складнішим. Сильні удари могли зламати його броню, а витривалість не підвищилася б так швидко, тому він боровся так близько.

- Ремонт! - Віід зняв броню і обручав молом. Всі поломані речі швидко набирали окуляри міцності.

На жаль, його вміння ремонтувати було лише 8 рівнів, тому міцність кожної речі була мінімальною. Якщо б інші боролись у такій амуніції, їхні речі стали цілком непридатними до кінця битви. Така амуніція не могла без жодних зусиль піклуватися подібною до піклування любимою машиною.

Вміння ремонту збільшувалося швидше, ніж скульптура або кулінинарія, оскільки це було під вмінням ковальної справи. Тому воно швидко росло. З іншого боку, кулінарія або майстерність скульптур він міг підвищувати коли захоче, а ремонт можна було покращити тільки стаючи щось.

Віід зібрав речі з убитого Рыцаря смерті:

Віід зітхнув з радості. - 'Це ... це - може бути щось особливе,' - в першій битві випадають найкращі предмети, які можна отримати з монстра. Те, що випало, вже було хорошим. Чарівний шолом Ван Хока - ван Хок, мабуть ім'я лицара смерті. Характерики шолома перевищили очікування Віїда. Меч також мав характерні риси, ніж його глиняний меч. Щоправда, меч не мав жодного ефекту заморозки ворога.

Правда, меч міг носити тільки лицар. Віід був скульптором, і не міг його використовувати. Звичайно, якщо він дійсно вирішить його використовувати, був простий спосіб зробити це: піти в імперію або королівство, пройти тест і внести плату за звання лицаря.

На відміну від фехтальника, які зазнавали двох випробувань для отримання титулу лицаря, він міг просто прийти і отримати ліцензію. Якщо він зробить це, то зможе використати цей меч. Правда, поки він не міг його використовувати.

- Ідентифікація речі!

- Ідентифікація речі!

Темно-червоне намисто життя не могло бути ідентифіковано, незважаючи на численні спроби зроблених Відідом. Його рівень автентифікації був замалий.

' Мабуть нічого не вийде' - сказав він собі. Зібравши всі речі Віід відправився до Чаші Грааля стоячий на вівтарі. Вона була зроблена з золота і коли рука Віада доторкнулась до неї, засяяла ще більшою силою.

'Горяча', - рука Віди була наче у вогні. Він відчув святу ділянку, що оточила його. Шрами, які залишилися після битви з лицарем смерті були зцілені і його втому зникла...

Світло від чаші повільно гаснуло, залишаючи після себе почуття чистоти. Віід, спонуканий цікавістю, уважно вивчив Чашу Грааль.

- Ідентифікація!

- Не погано. - Віід дістав свій меч з наміром тепер полювати на привидів і духів, яких він раніше не зважав. Подвійні окуляри досвіду та випадання речей протягом тижня ніхто не відміняв і він не міг пропустити цей час.

Але в цей момент він почув голос ...

- Швидко. Прокинься, братику. - Єдиний хто міг так звернутися до Віїду, була його молодша сестра Хайян. Вона кликала його через мікрофон, що був до капсули з грою.

'Ех.... Саме зараз..."

Вікід оглянувся навколо і вийшов з гри.

Глава 9. Лицар принцеси.

- Добрий день. Ви дивитесь щоденну програму новин Королівської дороги. Сьогодні ви дізнаєтеся про коваль скалистої вершини, який робить броню найвищого класу. Ваша броня дозволяє зробити гравця сильнішим?

- Так. Це так. Якщо воїн бореться у поганому броні, будь - які випадки можуть призвести до смерті. Але якщо він одягнений у добру броню, яка дає додаткові характеристики, шанси на виживання значно збільшуються. Тільки завдяки поєднання різних видів метала і чарам можна досягти високого рівня захисту, і створити відмінну броню - вів телевізор у середині кімнати.

Щоденно передача про Королівську дорогу виходила на телевізійні канали. У Версальському континенті є багато таємниць і легенд, які допомогли багатьом людям дізнатися про неї. Така реклама дуже підвищила кількість гравців, а разом з нею і прибутки швидко зростали.

Лі Хен сидів у кімнаті і дивився телевізор. Оскільки в передачі іноді проскакували цікаві факти і інформація про Версальський континент, Хен сподівався знайти нове місце для полювання.

Жінка із захопленням запитала коваля про його роботу:

- Неймовірно, глядачі напевно хотіли б дізнатися скільки варто отримати таку броню.

- Звичайно, просте підкріплення вашої броні обійдеться вам в 10 золотих, але якщо ви хочете чогось унікального вам доведеться загоїти 100 і більше золота. Але ж воно того варте, чи не так?

Почувши ці слова, Хен нахмурився:

'Якщо порахувати всі зароблені їм гроші останнім часом, як раз набереться 100 золотих. Правда стільки коштують унікальні речі, а просте підсилення обійдеться всього в 10 золотих ...'

Професія коваля - це можливість швидко розбагатіти, — продовжувала відвідувати ведучу.

- Не зовсім так, - висловився її співобіцяючий. - Створюючи і зачаровуючи броню, ковалю доводиться вкладати у дорогі матеріали, тому прибуток виходить близько 20 відсотків від оплату. Крім того, рано чи пізно йому доведеться знизити свої ціни через конкуренцію, оскільки інші гравці скоро перейдуть у середній рівень навичок.

- Але це не станеться з єдиним скульптором королівства Розенхайма?

- Так, ти маєш рацію. Така професія рідко зустрічається в грі. Створення скульптур не для всіх. Кажуть, що ці скульптури були неймовірно гарними!

Ця розмова йшла про нього. Лі Ген ігровий псевдонім Вііда був єдиним скульптором королівства!

- Коли я почула про нього, я відвідала королівство Розенхайм, щоб взяти інтерв'ю і купити в подарунок для тебе скульптуру Ху Мін, але, на жаль, він вже пішов. Я хвилююся, що він розчарувався в професії і видалив персонажа.

- Ох, сумно це чути. Мабуть, я втратив шанс насолодитися майстерністю майстра! Але годі говорити про професії, поговоримо про інше.

- Так, важливі новини, що представляють інтерес для британської конфедерації. Одейн, у минулому неприступна фортеця таки впала, гільдія Балкан під загрозою.

Місце діяльності в телевізорі змінилося. З висоти пташиного польоту було показано гігантську фортецю Одейн. Розвідний міст було перекинуто через рів, що височіє по периметру вежі могли вмістити 35 лучників або магів. Стіни фортеці, викладені в три шари цегли, здавалися абсолютно неприступними.

- Неймовірно, виглядає як середньовічний замок.

- Так, минулої ночі в результаті запеклих боїв фортеця Одейна яка належала гільдія Балкан була захоплена. Кров'ю багатьох гравців полита історія фортеці. Минулі власники вимагали небувалого податку 60% з фортеці та довколишніх сіл. Цей же податок обклали різні лікарські рослини, мікстури та продаж землі.

Гнів користувачів досягав свого рівня, коли з купців, що подорожують через фортецю, почав витягуватися безпрецедентний податок у 40% від їх прибутку. Ситуація фортеці могла бути монополією на торгівлю між країнами, вона знаходилась в межах Європейського Союзу та Британської конфедерації, ніж власники і користувалися. Усі гроші йшли в кишені гільдії Балкан, не дивно, що їх усі ненавиділи.

- Але до цих пір ніхто не міг захопити фортецю Одейн?

- Так, так. Це була велика битва, давайте подивимося події.

День у телевізорі став нічним днем, а місяць високо в небі освітлював неприступні стіни фортеці.

Багато людей у різних костюмах зібралися під місячним світлом навколо гільдій. Вони чекали ранку, часу нападу.

"Так багато людей зібрався?' - Хен був дуже здивований. Він знав, що кількість гравців швидко зростає. Але це було вже занадто, в телевізорі річки людей охопили простір навколо фортеці.

- У атакі на фортецю Браун брали участь понад 30 000 гравців.

- 30 тисяч гравців? Це найбільша кількість гравців у облозі!

- Так. Для захоплення фортеці об’єдналося 150 гільдій і близько п'яти тисяч найманців. Ми всі зараз побачимо.

Зображення на екрані знову змінилося. Зрештою настав ранок, і сонце зійшло над фортецею. Лідери гільдій заводили натовп промовами, їхню праведність і майбутнє фортуни під їхнім контролем. Багато людей з вірою в праве діло рушили вперед, і почався бій.

Понад 30 000 гравців одночасно атакували фортецю Одейн.

Стріли та чари обрушилися на стіни фортеці. Катапульти і голели, яких призивали до стіни. Але фортеця не здавалась, величезна армія гравців чинила опір не меншій кількості NPC-солдатів.

Для вирішальної перемоги у битві керівництвом гільдій було створено план з підриву фортеці. Еліта Гільдій прорвалась у фортеці через коллетори, щоб зламати оборону твердині. Вибухи розгорнулися, і тали були злітно - посадочної плитки. Стіна впала.

- Щойно ви бачили битву за фортецю Одейн, як відомо, топ 1000 кращих гравців британської конфедерації брав участь у цьому бою. Всі учасники гільдії Балкан були вбиті. Коли новина про результати битви дійшла до керівництва, було прийнято рішення капітуляції. Гільдії загарбників були дуже зворушені!

- Ну, тепер пан зверне увагу на це місце, і світ прийде в фортецю Одейн?

- Я так не думаю. Після поразки гільдія Балкан не зупиниться, а буде готуватися до нападу і повернути фортеці у свої руки.

- Буде війна.

- Так. Хоча Балканському клану доведеться добре готуватися, форт Одейн за цей час не зможе повернути свою повну оборонку. Дохід від фортеці розподіляється між багатьма учасниками у битві гільдій, а отже, в кінцевому підсумку всі отримують трохи. Для прикладу, коли Балканський клан першим захопив фортецю, він обклав податки усіма можливими галузьми від торгівлі до вирощування пшениці. Саме завдяки цим грошам клан Балкан зміг посилити захист фортуни і найняти солдатів, через що фортеця і була так довго неприступною. І вони тепер так просто не здадуться.

- Виходить поркове коло.

- Так. Через гранічне положення фортеці, завдяки якому вона стала важливим торговим постом, це місце ніколи не побачить миру.

Хен посміхнувся. "Атакували 30 тисяч людей, ... щонайменше 15 тисяч атакували, і близько 10 000 захисників загинуло в цій битві. Купка народу втратила досвід у професійних справах і рівнях.' Тоді як статистика інших гравців впала, Лі Ген тільки ріс.

Дзинг! Дзин!

Задзвонив телефон.

Хен швидко підняв слухавку:

- Алло?

- Ти готовий? - Це була його сестра Хайана.

- Так, тільки переодягнуся і візьму гроші.

- Зачіска?

- Теж.

- Будь ласка, не запізнюйся, все скоро почнеться.

- Добре. Виходжу прямо зараз, - сказав Ген і поклав телефонну трубку.

*

'Ех' - Лі Хен був дуже незадоволений.

'Що я тут роблю ...'

Середня школа.

Він кинув школу вже давно і присягнувся собі, що ніколи більше не повернеться, але ось він стоїть у її стінах знову.

'Брат, ти повинен прийти!' Якби сестра не умовила його сьогодні вранці, він ніколи б сюди не прийшов. Капсула грає весь цей час, а значить:

'Він не буде заробляти весь цей час гроші. Їй не зрозуміти, які зусилля він вкладає ...'

Шкільний фестиваль.

Інші прийшли разом з батьками, але Хайан був єдиним братом.

'Тому довелося прийти.' - Хен тяжко зітхнув. Він дуже не хотів приходити сюди, але в той же час він навіть не міг подумати про те, щоб розчарувати свою сестру, залишивши її саму.

Коли він ішов по холу фестивалю, то відчував себе бараном, якого вели на забій. Люди об'єднувалися за класами та знайомими, Лі Хен тут був зайвим. Він зайняв одне з вільних місць, які були спеціально залишені для гостей- родителів.

- Ти чи це Хен?

Хен повернувся на голос і побачив гарненьку високу студентку, що стояла перед ним у пурпурній спідниці.

- А ти хто?

Коли дівчина почула ці слова, то розчарувалася через те, що закусила губи.

- Нуу. Це я, Чун Хі.

'Ох.' - її ім'я і обличчя було все, що Хен міг згадати. У школі вона була гарною і популярною дівчиною. Після закінчення середньої школи вона, ймовірно, стала хорошим університетом і отримала інтелігентний вигляд.

Тож він не пам'ятає особливих спогадів про неї.

- Юн Чун Хі? Давно не бачилися. Я дивлюся, ти поступила в університет.

- Ага. Я прийшла з сестрою, вона теж ходила до цієї школи. А ты?

- Аналогічно.

- Ох, у тебе ж теж сестра. Я можу сісти поруч з тобою?

- Звичайно, - сказав він сердито.

Лі Ген сидів і слухав музику. Головними частинами фестивалю були мюзикли, танці та театральні виставки. Але музика закінчилася, і почалася вистава. Це була музична пародія на казці Білосніжка і сім гномів. Коли дія п'єси дійшла до епізоду з продавцем яблук, всі почали танцювати і співати:

- Ох. Королева, ти прекрасна. Візьми яблуко, з далеких гір. П'ять яблук всього лише 1000 вон, - говорив продавець, страшної старухе.

- Так дорого!

- Так стиснене воно.

- Правда? А чи можна вбити їм Білосніжку?

- А хіба я не розповів?

- Чи може воно вбити її?

- Той, хто відкусить хоч маленький шматочок, впаде у смертельний сон делікатесу.

Королева купила яблук. Підійшла до Білосніжки, зробивши ще кілька танців і склавши пісню, після чого передала яблуко.

Ця п'єса рухалася до наступного акту, сусідка Хена поставила запитання. Він повернув голову, щоб краще почути її.

- Чому ти не прийшов на випускний?

- Я не думаю, що мене там чекали, - холодно відповів він.

- Правда? Ми сподівалися, що зможемо побачити тебе знову там... Після того як ти кинув школу, ми не могли зв'язатися з тобою. Сангхун сказав, що назве тебе, тому ми розраховували тебе там зустріти ...

- Дякую за добру брехню.

- Ні, правда я хотіла тебе знову побачити. Пам'ятаєш як ти врятував мене?

- Я врятував тебе? Ах... да.

Коли Лі Ген був у десятому класі, він розносив газети вранці. Одного разу він побачив дівчину, оточену кількома хлопцями в парку. Він спробував просто пройти повз. Оскільки він мав діла, то не міг. Але, почувши переляканий крик дівчини, Хен побіг назад.

Він побив хлопців і врятував дівчину. Пізніше він дізнався, що це був Чун Хі. Вона ходила в тужу школу, що і він, але у паралельний клас. В 11-му ж її перевели в їх клас.

Поки вони говорили, дія на сцені ставала все божевільною. Яблука, яку продав торговець королеві, мала дефектну ваду. Тому Білосніжку з’їдали і почали бити торгаше. Коли ж яблуко подіяло, і Білосніжка впала на землю, з'явилися гноми. Вони викрали її і забрали у свій дім.

Гноми хотіли зробити з Білосніжки домогосподарку, яка б готувала їм їжу, прала і прибирала! Незабаром Білосніжка була збентежена. Чому принцеса повинна знати, як виконувати хатню роботу? Коли вони наказали їй помити посуд, вона незграбно розтрощила її на шматки, коли наказали забратися, то поламала меблі та декорації.

Зрештою, коли принц прийшов за своєю принцеса, сім гномів плакали від щастя і вони змогли позбутися безрукої роботи. Це був нудний мюзикл.

'... Яке розчарування...' - думав Ген, про той час, що він марно використовував. Чунг Хі, який сидів поруч з нею, завжди сміялася.

- Ахаха. Подивися, Хен. Це так смішно.

Він поняття не мав, чому вона сидить зараз поруч з ним і веде дружню розмову. Через деякий час, прийшла його сестра. Хайана була одягнена в білу футболку і джинси замість шкільної форми. Хен відчув напруження і суперництво серед дівчат.

- Чому ти сидиш поруч з моїм братом, старий? - Припиняю удар Хайани був різким. Холодний, кров'яний тон був присутній в цих словах.

У той момент, Хен відчув, що його сестра була страшніша за лицаря смерті. Але біля нього сидів вершник без голови.

- Старенька? Дитина, а вже так лихословить.

- Я не дуже молодший за тебе!

- Я однокласниця твого брата. І я стежила за тим, що кажу, коли була в твоєму віці - сказала вона і повільно поклала руку на плече Хена.

'Хм!'

Хайана підійшла до Гени, ігноруючи Чун Хі:

- Що ти тут робиш?

- Що значить, я тут роблю? Я дивлюся фестиваль.

- Ох, тоді швидше пішли туди. - Хайана силком спробувала, стягла Хена з сидіння.

- Куди?

- Туди, я хочу дещо зробити з тобою!

- Що?

Коли Лі Хен вийшов з місця, Хайана стала переможно посміхатися своїй оппонентці. Вона повела Хена на шкільний стадіон, де відтворювалося чимало змагань.

Мабуть, все це висвітлювалося по телевиденьку, тому вони мусили пробиватися повз купи операторів і учнів, які стрибають та рухаються в хаотичному порядку.

Хайана привела брата до одного з найпростіших змагань. У ньому двоє учасників зв’язували одну з ніг і втекли до фінішної прямої.

- Навіщо ми тут?

- Ти і я повинні бігти разом. Я дуже хочу спробувати з тобою триногі гонки.

- Але чому я? Зроби це з друзями?

- Я можу це зробити тільки з тобою! Я вже сказала всім друзям, що буду бігти з братом. Зроби це для мене.

Хен здригнувся, але не зміг відмовити сестрі.

- Сподіваюся, це не буде транслюватися по телевізору. - Хен глянув на камери з уявним безстрашним. Навіть якщо вони знімали всюди, не кожен момент буде показаний по телевіденню. Тільки найбільш епічні невдачі або перемоги йшли в ефір.

У всякому разі засоби масової інформації, які передували шкільній фестиваль, фактично знімали до ночі, поки всі зорі на свято не спробують свого щастя. Знаменисті перешкоди були дуже популярні серед глядачів.

Хен морально готувався до змагання, що мало відбутися.

Сексуальна жінка записала в міні-бечку команди, які брали участь.

- "Вітох". Ми братимемо участь.

- Участь коштує 10 доларів.

Хен здригнувся і неохоче дістав гроші з кишені. Навіть для фестивалю ціна була високою. Він відчував себе обманеним шахрайством.

'Сьогодні я буду, є шпинат і соєвий соус.'

Звичайно, для сестри й бабусі він також виготовляв інші смачні страви. Також була маленька надія на те, що сестра зможе сісти і повернутися додому ситою.

- Так, будьте готові... Марш!

Дванадцять пар попрямувала вперед.

На звук пострілу Хен з сестрою побігли. Оскільки це був триногий біг, вони заплуталися в ногах і почали гальмувати один одного. Коли закінчилась третя траса, вони були одним з найповільніших учасників.

- Брату треба працювати!

- Я намагаюся з усіх сил.

- Ні, ти можеш краще!

- Да, да.

Оскільки його змусили брати участь, він не сприймав змагання серйозно. Подивившись на команду, яка випередила їх, він запитав:

- Що такого хорошого в грі? Чому всі так прагнуть успіху?

- Ти не знаєш? Перше місце отримує в подарунок торгову карту з грошима.

- Нн-а скільки?

- 100 доларів.

Рухи Лі Гена раптово змінилися. Він схопив свою сестру, і почав спринт. Їхня швидкість бігу неймовірно зросла.

Ідеальна мотивація!

Це змагання вимагає співпраці. Хен і Хайана подолали усі перешкоди з неймовірною швидкістю, минули всіх конкурентів та зайняли перше місце.

- Вітаю вас з перемогою!

Вони виграли 100 доларів на подарункової карті. Якщо він продасть її в інтернеті, він зможе отримати значну частину його вартості.

На жаль, переможцям заборонялося брати участь в одному змаганні. Правила не давали пожадливим людям розійтися в азартних справах.

Хен почав швидко шукати інші ігри, де можна було отримати грошовий виграш. Його очі горіли, і в них не залишилося крихти минулої нудьги.

- Може, спробуємо ще і це? - Він показав на безліч об'єктів встановлених на середині поля.

Заздрість називалась « Порятунок принцеси ». Воно складалося з трьох частин: спочатку треба було перетнути колоду, а потім вразити близько п’ятдесят куль наповнених водою шарів і нарешті піднятися на стіну за допомогою мотузки. Треба було подолати всі три частини і врятувати принцесу з тюрми. Звичайно, принцеса була одним із учасників. У випадку Гена це була Хайан.

- Це виглядає досить важко, ти впораєшся? Може не треба, а то ще впадеш з колоди у воду і застудишся, Хен?

Турботливими очима вона дивилася на нього. Незліченні сили виглядали складними, і вже багато людей впало з колоди у воду. Багато людей товпилися навколо арени іплодували перемогам та невдачам учасників. Більшість камер були зосереджені на принцесі, що з тривогою стежили за своїми рятівниками.

- Не турбуйся. Просто вір у мене.

Це було змагання з призом, який залежав від ваших результатів. Найшвидший отримував 3000 доларів і подарову карту на 2000. Призи були настільки високими через телекомпанію, яка вклала багато чого у цей захід.

Хен зареєструвався, заплативши 20 доларів.

Йому довелося довго чекати, бо змагання зібрали багато претендентів. З них понад 95% не змогли врятувати свою принцесу. Але навіть якщо ви врятували її, виграш залежав від часу і мало хто мав шанси на перемогу.

Його черга настала приблизно через годину очікування. Коли все інше фестивальне шоу закінчилося.

- Хен, будь осторожен, не нашкожи собі...

- Добре. Ти не хвилюйся і просто почекай трохи. Я швидко тебе врятую.

Хайана пішла до в'язниці. Незабаром багато подруг оточувало її, обговорюючи шанси свого брата.

- Це напевно твій старший брат, про який ти завжди говорила?

- Так. Правда, він гарний?

- Ну... він звичайний. - Не приховуючи розчарування, говорили подруги. Прикрашені розповіді Хайан про її брата були далеко від його зовнішнього вигляду.

- Я дійсно не розумію, чим твій брат такий хороший, що ти відкинула пропозиції всіх хлопців у школі.

- Так. Мир великий, і є люди кращі за твого брата, - вторувала інша.

- Ви його не знаєте.

Лі Ген стояв на стартовій позиції. Дві знаменитості з телебачення, чоловік і жінка, підійшли до нього та простягнули мікрофон. Обидва вони були гарними, що в загальному Хен і очікував від знаменитостей.

Чоловік запитав:

- Чому ви вирішили взяти участь у змаганнях?

- Щоб врятувати мою єдину улюблену сестру, - коротко відповів Хен. Поки він не відкриє клітину, вона буде рухатися в сторону води і зрештою Хайан впаде у воду.

Друге запитання задавала жінка:

- Чудово. Ви прийшли, щоб врятувати свою сестру. Наскільки мені відомо, твоя сестра одна з найкрасивіших учениць в школі. Крім того, вона ідол! Цікаво буде побачити, чи краса впаде у воду або її врятує герой. Але я думаю, що натовп воліє подивитися все ж на її падіння у воду. Перед тим як почати, ваша резолюція?

- Я буду намагатися з усіх сил.

Хен відчував, що інші слова не потрібні. Він буде намагатися, старатися з усіх сил, і переможе будь-яку ціну. Він врятує сестру і виграє призи.

Панує стартовий постріл, і Хен починає рухатися вперед на інстинктах тварин. Він подолав кілька перешкод, які були зроблені більше для декорацій і прибув до першого серйозного випробування.

Це була довга колода, навколо якої плавала вода. Школярі з водометами стояли по периметру.

Один чоловік, який швидко говорив на камеру:

- Претендент в даний час дійшов до першого серйозного випробування. Я вірю, що він досить швидкий, щоб прийти першим. Але якщо він поспіхом, то ймовірність падіння у воду зросте. Якщо він впаде, відбудеться автоматична дискваліфікація. Всі рухи повинні бути надзвичайно точні.

Хен не чув ні слів ведучого, ані криків натовпу. Навіть якщо б він і міг, вони все одно для нього були би не більш ніж писком миші.

'Це гра на швидкість. Я не повинен запізнитися.' - Очі Хена мірошком оглядали перешкоду, і він спритно стрибнувши на колоди, кинувся вперед.

Його стегна, які мали сильні м’язи, захищали тіло від трясіння. Впевнено балансуючи, він побіг по плоскій поверхні колоди. Його тіло було легким, а ноги йшли з грацією майстра бойових мистецтв.

- Вогонь!

Шкільні дівчатка відкрили вогонь з водометів, більшість з них промахнулася, оскільки швидкість Хена була настільки високою, що вони не встигали потрапити. Хен подолав колоду зі швидкістю світла і наближався до наступного краху.

- Э-т-то приголомшливо. Вперше хтось проходить цю перешкоду настільки швидко. Це неймовірно! Як ви думаєте пані Хау? Ах, ви зосереджені на випробуванні.

Джен Хау була висхідною зіркою, яка стала дуже популярною останнім часом. Зазвичай її можна було побачити тільки в кіно або рекламі. Тут же вона була, оскільки також закінчила цю школу.

Джен Хау дивилася на Лі Хена, як олень на фари.

Кулі з водою випускалися із установок як снаряди з гармат. Хен стояв біля стіни середнього розміру. Він мав підірвати 50 куль, наповнених водою.

Минулі гравці робили це приблизно після третини випущених куль, а це близько 150 штук. Майже половина з них зазнали гонінь на першому етапі, а друга — другого.

Під час цього випробування ви зносили ризик побиття кулями з водою. Багато гравців потрапляли в безглузді ситуації, намагаючись розбити кулі. Це гарантувало велику кількість глядачів.

Довкола Хена вибухали води. Вода розпилялася у всі сторони, і Хен був з голови до ніг мокрим. Його руки зі швидкістю блискавки розбивали один за одним кулі. Люди, які намагалися пройти це випробування розуміли наскільки важко. Навіть коли кулі досить великі, потрібно було багато концентрації для потрапляння.

Машина випускала кулі з різною траєкторією. Деякі летіли високо, інші низько. Навіть якщо ви розбивали кулю з водою, бризки потрапляли в очі і гравець почав панікувати.

Все стало ще важче, коли машина переходила в режим "безумства". Але Хен міг знайти порядок у хаосі, всі його почуття посилилися.

Коли він розбивав наскільки кульок, то переносив вагу тіла на передню ногу. Все було збалансовано, щоб робити швидкі і точні удари. Його руки й ноги рухалися плавно, як вода. Він не втрачав рівноваги і не панікував.

Він зробив потрійний удар в повітрі, і кожен досягнув своєї мети, перш ніж він приземлився на землю. Його рухи нагадували танець. Він розбив усі кулі з водою, не пропустивши жодного.

Попередні і натовпі були в захопленні.

- Боже мой, о Боже мій....

- Цього не може бути....

- Хто цей чоловік?

С’ємна група була зайнята зйомкою претендента, ведучий дивився прямо від шоку ротом і забував про коментарі.

Після того як Хен розбив 50 куль з водою швидше ніж хтось інший, він перейшов до наступного завдання.

Метою було піднятися на 3х метрів, що уособлював стіну і перебратися на інший бік. По боках були зроблені вставки для безпеки. У центрі базікала мотузка.

'Вроді він не надто високий.,' - Хен схопився на стіну, не знижуючи своєї швидкості.

- Аххах!

Навіть якщо мур був фальшивий, люди кричали у страху через його нерозсудливість. Здавалося, він не збирався хапати мотузку. Добівши до стіни, Хен кинувся вгору. Він відштовхнувся від вставок, зроблених для безпеки і почав підніматись вгору. У найвищій точці стіни він елегантно перескочив на інший бік і приземлився на землю.

Хен нарешті міг бачити його маленьку сестричку заточену в клітині під кінець гри.

- Я прийшов, щоб врятувати тебе, як і обіцяв. Я трохи спізнився, так?

Хен відкрив двері клітини.

Шкільний фестиваль завершився великим успіхом, і серед знаменитостей на свято арени були оточені людьми. Лі Хен був дуже радий, що прийшов на фестиваль.

Він виграв 3000 доларів і ще два на подарунковій карті торгового центру. Він ішов додому швидко, захоплений несподіваним виграним 5000 доларів.

'Якщо обміняти подарувальні карти на гроші, він зможе економити на оплаті університету Хайан. Але, оскільки гроші будуть забуті як приз, треба купити новий одяг бабусі та Хайан. Торговий центр надто задирає ціни, тому варто купити їх на ринку...

Його міркування спонукали Хайана до дій.

- Брат.

- Хм?

- Мої ноги болять.

- Правда?

Мабуть, це було мукою для неї, весь час слідувати за братом поки той бігав і шукав змагання, на яких можна було щось виграти. Хен навіть не давав секунди для відпочинку, щоб виграти змагання.

- Може, варто взяти таксі?

Викидати гроші на таксі! Він знав, що доведеться платити вище базового тарифа, так як вони були приблизно на 5 вулиць далеко від будинку. Хен ніколи не їздив автобусом, до школи завжди ходив пішки. Але зараз він був такий щасливий, що готовий взяти таксі на один раз.

Звичайно, толка дріжджі була присутня. Він їхав у таксі два рази в житті, і відчував, що це була безглузда трата грошей та часу.

Хайан похитала головою:

- Ні, ми не так далеко від дому, все добре.

- Тоді може, хочеш відпочити? Я куплю тобі випити. Ти можеш випити кави, для решти ти занадто юна...

Хайан висунула мову:

- Пфф, я вже доросла.

- На мій погляд, ти все ще дитина.

- Гаразд, в будь-якому випадку, ти ще не обідав. Давай поспішимо додому.

- Це ... Не так. Я їв то тут, то там на фестивалі.

- Брехун. Я знаю, що ти не та людина, яка купить собі готові продукти.

Ніхто не знав Лі Хена краще, ніж його сестра. Його скромність ніколи не дозволить йому купити їжі та сплатити її, навіть під час свята.

- То що ж нам робити? Хочеш пограти в скачки? - Він сказав це як жарти, але Хайана посміхнулася:

- Ти читаєш мої думки!

- Э-э-е.... Справді? Люди будуть дивитися.

- Все нормально. Присядь і дай мені забратися. Мої ноги болять.

У Хена не було іншого вибору, крім як дозволити їй піднятися на спину.

'Це було так давно. Час, коли він давав Хайан кататися на собі.'

Коли батьки померли, Хайан ходила до 2 класу. Хен носив її на собі, що плакала в школу. Він робив це протягом року.

Після смерті батьків вони повинні були погасити борг, тому продали свій дім і переправлялися з одного місця в інше.

Потім Хайан почала ходити до школи сама, як хороша дівчинка і не було ніяких причин катати її на собі. Це підняло ностальгічні спогади.

Люди хіхікали, дивлячись на них, а Хен ніс міцно прив’язану до нього сестру.

- Я не надто важка для тебе?

- Ні, тобі треба більше їсти.

Її тіло було досить тоним для її росту. Для Хена покритого канатами м'язів, після тренування у майстра, вона була не важким перишка.

Хайан із цікавістю запитала:

- Чи будеш ти давати мені кататися на тобі, якщо я розтовстію як свиня?

- Звичайно, я б тягав тебе, навіть якби ти була завбільшки з бегемота.

- Ти завжди приділяєш мені стільки уваги, що я повинна зробити, щоб заплатити тобі?

- Те, що ти хочеш... Просто рости швидше і вийди заміж.

Я знайду людину, яка багата і скоро помре. Тому я зможу відплатити тобі за все, що ти з бабусею для мене зробив.

- Навіть якщо це жарт не кажи таких речей. Знайди людину, яка зробить тебе щасливою. Я житиму з бабусею, тому не турбуйся про нас, живи своїм життям і роби що хочеш.

Фестиваль на телебаченні отримав у 10 разів більше глядачів, ніж звичайно.

Чоловік, який переміг у змаганнях принцесу, пройшов його за рекордні терміни! Він не зупинив колоди. Він зробив неймовірні випробування з кулями, показавши чудові володіння бойовими мистецтвами та вмінням концентруватися.

Глядачі вітали Лі Гена.

Він завершив підйом на стіні з мотузкою, використовуючи гнучкість свого тіла.

Хоча Лі Хен був у змаганнях лише 1 - 2 хвилини, це мало бути запаморочливим. Кліп з випробуванням розійшовся через Інтернет по всьому світу.

І він отримав прізвисько:

Лицар принцеси!

Глава 10. Гори барахла.

Віід завершив полювання, дістав чашу і повернувся назад. Чайка лежав на землі, серед трави, де він його і залишив.

- О, ви повернулися? Завдання? Видобули скарб Фреї? - тремтячим голосом запитав він.

- Так, ось воно.

Віід витягнув чашу і простягнув її Чайці.

- Цей священний предмет повинен бути повернений в Орден Фреї. Чесно кажучи, я не очікував, що ви повернетеся, тому хочу сказати, ви зробили велику роботу!

Так, завдання Ордена дійсно непогано оплачувалося. Віід отримав два рівні і 200 відомих. Але Чайка не взяв кубок.

- Прошу вибачення, не могли б ви повернути кубок замість мене?

- Я?

- Так, я погано почуваюся. А в дорозі, ходять чутки, висока ймовірність нападу темних сил.

Темні сили.

- Це тільки слух. Я не надто впевнений в його правдивість, але кажуть, що хтось з армії вижив, можливо, навіть сам Бенкен. Армія мертвих відновлює свої сили. Правда ніхто не знає її розташування і розміри. Я абсолютно впевнений, що в кожному чуті є частка правди, тому і хочу, щоб ви повернули чашу Ордену Фреї.

Дзинк!

Квест на пошук, в якому потрібно доставити Грааль Елени в орден Фреї.

- Це, можливо, дуже важливе завдання для всього континенту. Відмовити було б тільки дурниця. Як тільки я зможу, я поверну скарб Фреї назад в орден.

- Дякую вам. - Чайка затрепетав крилами на знак вдячності. Він був радий. Навіть після того, як він отримав рану, увесь у бинтах виглядав добрим і гарним авіалініком.

Віід подивився на його радісне обличчя, після чого озирнувся навколо. Стан Чайки трохи покращився, після лікування компресів.

'Дзинк!' - в голові Віяда мигнула геніальна ідея. Його інстинкти вступили у гру.

- Чайка, я чув, що ви кращий збирач трави в Лавіасі.

- Правда? О, я не хотів би хвалитися, але так, ніхто не може порівнятись зі мною в складі трави. - Його ноги зробили уявне па, на знак того, що він говорить правду.

- Я хотів би навчитися відрізняти трави.

- Хм... Ви хочете вивчити трав'янистий збір?

- Так, я хочу вивчити все, що допоможе мені в подорожі. Кожен вчитель повинен мати учня, який продовжить його справу.

- Це досить важке заняття. Згідно з вимогами, потрібно виявляти особливу чутливість до світу, але це не найголовніше. Коріння в землі виявлено дуже важко....

*

Віід закінчив полювання у катакомбах і вирішив повернути Грааль Елене в Орден Фреї. Ще залишилися руїни Барлога і печери Маргрес, але не міг піти туди самотужки. Найслабші монстри там були Рицарі смерті, а інші мали 400 або більше рівня.

Він не міг битися там самотужки, хоч би яким умілим був Віід. Йому не було чого там ловити, навіть приховуючись вночі і сподіваючись вдалого моменту нападу.

Тому він повернувся в Лавіас, плануючи від'їзд і докупля відсутні речі. Віід увійшов у продуктову крамницю.

- О, людський мандрівник. Заходь! - Знайоме "амнезійне" обличчя авіакомпанії дивилося з цікавістю на незначного' покупця.

- 200 пір'я легкості і 1000 небесних фруктів, будь ласка.

Власник магазину здивувався:

- Гм. Ви впевнені в кількості? Сума виходить велика ...

Потрапити в Лавіас було нелегко і дорого. Магази зброї та броні продавали непристойну річ, тому купувати й перепродавати її було безглуздо. Але навіть прості продукти могли бути продані в фортеці Сераборг у кілька разів дорожчі, ніж вони стояли в Лавіасі.

Але в продуктовому магазині був товар, якого не було в інших містах королівства. Перия легкості і небесні фрукти.

- Такс... Гаразд, ціна - 250 золота, але за таку велику партію товару і вашу популярність я зроблю вам знижку. Це 235 золотих.

Знак!

Завдяки подорожам у Ловіасу Віід склав карту території, яка стала відомою аж до 1200 року. Тому ставлення власника магазину до нього змінилося.

- Може щось ще потрібно?

- У вас є яйця Джойнк?

- Яйца? Навіщо вам вони?

Яйця пташенят тримали в спеціальних місцях. Хоча яйця були досить великі, їх охороняли і відправляли лише до ретельно перевірених авіацій. Якщо подружжя хотіло виховати пташенят, то треба було звернутись до таких хоронителів і заплатити символічну ціну. Після, протягом 10 років формувалася індивідуальність пташеняти, а за 30 - інтелект.

- Я люблю природу і хотів приєднатися до благородних сімей. Нехай я і несвячений, але якщо у мене є шанс, я хочу стати батьком.

- Правда! Для цього я можу отримати кілька яєць. Скільки вам потрібно?

- Десять, немає 300, якщо... Це можливо?

Я сподіваюсь, що у вас вистачить уривків для того, щоб виховати стільки дітей, ви повинні сплатити 100 срібняків.

- Не могли б ви знизити ціну трохи?

- Ну... Я знизу ціну до 95.

Отже, Вікід отримав 300 яєць Джойнк. І він відчував себе голодним тільки розглядаючи їх. Звичайно, він не збирався витрачати сили на вирощування пташенят. Але він отримав ще нагороду і добре ставлення до своїх подружніх пар. Зрештою, він не витримав іпек кілька яєць. Вони просто таяли в роті!

Його здоров'я і манна зросли на 500, а вміння приготування їжі збільшилося на 2%.

У місті було тільки одне місце, де він хотів випробувати свої сили: Тренувальникний центр для новачків.

Невирішене діло лежало в нього на душі. Він зазнав невдачі і не міг виїхати вдруге. Не виходить.

'Рано або пізно успіх прийде, головне йти.'

Вікід пройшов через двері навчального центру.

- Добрий день. - Віід привітався з міцного виду авіакомпанії, що стоїть в центрі приміщення.

Інструктор повернувся до Вііду і урочисто сказав:

- А ви набагато сильніші, ніж мені здалося в нашу першу зустріч. Адже ви могли померти. І все ж хочете ще раз пройти випробування?

- Так.

Вікід був повністю готовий до випробування. Інструктор провів його до темної невдачі входу. Повна темрява, все залежить від злагодженої роботи тіла. Єдиний спосіб вижити, використовуючи всі свої навички.

- Цього разу я пройду, сьогодні немає місця невдачі. І коли закінчаться всі випробування, я покличу вас.

- Гм, я скажу вам, чи можна вам вийти.

- Не проспите, будьте уважні. - Сказав Вінд і відправився в сторону входу.

Темнота наближається і ось, після кількох кроків, він опинився всередині.

Дзинк!

Віід почув звук зброї, що летів. Він уклонився і з розвороту вдарив власника зброї.

Банг!

Відлуння метала про землю і віддача після удару в руці.

Бой розпочався з невидимими ворогами.

Він не знав, скільки їх було. Вороги обходилися з усіх боків. Вони були невидимі, але їхні тіла та зброя створювали звуки тертя при контакті з повітрям.

Рівень Вії був вищим, ніж при першій спробі, але і противник теж став сильнішим. Його шанс в їх кількості. Він повинен був вести бій постійно, без зупинок так щоб вони перешкоджали один одному. Пригнутися. Повернемося. Повернутися назад. М’язи працювали без зупинок. Після руху рук у бій відразу вступали ноги, без зупинок, ні перепочинків, інакше поразка.

Страх перед невидимим ворогом посилював його реакцію і почуття.

Повернутися і нанести удар у відповідь.

Зброя, що пронеслася поруч, обдала повітря його горло. Рухи противників змінилися.

'Вони стали змінювати тактику? Міняти рухи.

Віід відчував, як в якомусь намірі противники рухаються навколо.

"Вода. Я повинен стати потоком води..."

Вікід перетікає з очікуваного місця атаки. Він спіймав, зрозумів малюнок ворога, його ритм. Здавалося, що сила з’явилася в його грудях і могла розчавити гори.

Кха-а-айа! Вуая!

Тепер він не боявся невидимого противника, а лише того. Вони більше не представляли загрози.

Менше ніж за 30 хвилин усі 100 противників були виведені з ладу.

"Хоок".

Після перемоги над останнім противником Віід вичерпав себе. Втома, яка накопичилась в його тілі, прибирала його до підлоги. Дихання насилу просунуло повітря в його тіло, дуже хотілося їсти. Прохід викладача відбирали світло, яке оточило навколишнє темряву. Інструктор не приховував свого здивування, розглядаючи тут і там макісні рештки механізмів.

- Неймовірно. Ви перша людина, яка успішно пройшла випробування.

Вчитель простягнув крило, допомагаючи піднятися людині. Вікід, трохи послизнувся, але в останній момент утримався на ногах.

- Я пройшов випробування?

- Безумовно!

- А скільки всього людей пройшло через навчальний центр?

- Важко сказати, з усього континенту приблизно 400 чоловік.

Приблизно 3800 осіб пройшли навчання у фортеці Сераборг, вбиваючи чучело в тренірових залах. Але монотонне биття чучела - тільки початкова підготовка, яка дозволяє трохи підвищити характеристики і то не всім, а лише тим, хто це зрозумів.

Ви можете загинути під час випробування, але відповідно нагорода мусить бути вища.

- У тобі є дух бійця. Чи ви хочете покинути всі свої справи й почати навчання? Я можу навчити тебе. Зробити твої руки і ноги такими ж сильними, як будь-яка інша зброя. Виховати в тобі справжнього воїна.

Тринг!

'Бойове мистецтво, доступне тільки минулому тренуванню навчальний центр. Ви станете майстром зброї. Ви зможете нанести удари на більшу відстань, зокрема верхи. Якщо вам потрібна велика руйнівна сила, ви можете переключитися на сокиру, а головна перевага професії - це можливість змінювати зброю прямо під час битви. Урон від будь-якої зброї буде підвищений, в порівнянні з іншими професіями. Ця професія є однією з нагород тим, хто пройшов випробування в навчальному центрі. "

"Але...." - Віід навіть не зворушився. Його професія Леґендарного місячного скульптора, була отримана звичайно, не навмисно і принесла йому безліч незручностей. Але, вже досягнувши деяких успіхів у ній, він почав відчувати вигоди. І тепер було важко сказати, наскільки сильнішими і чи була його пропонована робота.

"Моя професія мене всім влаштовує."

Інструктор з подивом дивився на Віїда:

- Ти відмовився, але все ж я не можу дати компенсацію за те, що ти пройшов випробування.

Інструктор продовжив:

- Ти можеш вивчити нове вміння. Якщо звичайно твоїх характеристик вистачить для вивчення.

Вікід, не думав:

- Що потрібно?

"Цікаво, що за уміння? Він володіє імперською технікою безформного меча, але для її використання потрібно якийсь простір.

Може уміння для далекого бою? Йому б воно не завадило.

Чарівність. Ні, точно не воно для вивчення магії потрібно було мати характеристикою в 300 інтелекту.

Можливо магія паладинів? Для неї вимоги менші.'

Вікід стояв і чекав, що ж відповість йому інструктор.

- Те, що у вас немає. Мені доведеться створити нову характеристику! Вчитель стояв у центрі і чомусь, дивлячись на нього, Віід згадав свою подорож по Лавіасу. Дайан була там, хоч і не в великому проміжку. Вона походила на бога, який змушував його дихати. Він згадував, як вони полювали на скелетів лицарів, кістяків солдатів та інших монстрів разом. Вони обов'язково повинні зустрітися знову, він не сказав їй 'прощай", і його почуття до неї все ще палали в його серце.

- Оу.... - Звук почав виходити з рота Віда. Коли він виріс, то відбивався від стін печери і ставав все голоснішим.

- Оу-а-А! - Спогади. Почуття до Дайні. Вони накопичились і вийшли з нього в одному емоційному крикі. Вікід кричав, поки в легенях не залишилося повітря.

Тринк!

*

Селення виросло після того, як були переможені ящери. Символом краси і багатства була статуя Фреї.

Люди та торговці, які вирушали в подорож до інших міст, обов’язково відвідували статую для благословення.

- Це нагадує другу пришестя богині Фреї, — говорили вони, читаючи священні написи на постаменті.

Статуя була зосереджена на красі. Звичайно, вночі її оточувало безліч людей. І в усіх них мигкотіла думка про красу Фреї. І здавалося, місто мало швидко розвиватися при такому напливі людей. Але цього не сталося через землетрус.

Тож не дивно, що королі, палаци та багаті торговці обходилися стороною і суспільство теж не рвало.

Але місто розвивалося, в основному через зростаючу кількість гравців. Люди, які полювали в Капітолії королівства, все прибували. Замість того щоб шукати нових місць полювання в інших землях, вони шукали підземелля у поблизьких околицях міста.

Цей ажіотаж був викликаний статуй Фреї. Завдяки дії священної статуї, швидкості відновлення мани та здоров'я збільшувалася на 15%. Найкращий для гравців баф.

- Ви бачили статую богині?

- Цікаво, хто її зробив?

Серед людей, які захоплювалися скульптурою ходив слух, що якай-то таємничий скульптор, створив її! Віід став знаменитістю ще раз, правда, тепер це сталося через його роботи - статуї богині Фреї, жінки. Її усмішка ясна і чиста, наче роса.

Чоловіки були зачаровані нею і обов'язково відвідували її перед майбутніми битвами.

Населення міста росло, і навколо нього були переповнені гравцями. Місце навколо статуї було заповнене торговцями, які кричали про свої пропозиції.

- Зброя! Продаю зброю з фортеці Серабург. Доставка безкоштовно в ціну не включена.

- Купую речі, на 10% дорожче, ніж можна продати в будь-якому іншому місці.

На додаток до торговців статую обліпили різні мандрівники-ігроші.

- Шукаю людей, 100+ рівня, для полювання на перевертнів. Особливо раді тим, хто вбивався!

- Шукаю групу для полювання у царській долині. Я хіллер 120-го рівня.

- Я вступлю до групи для полювання недалеко від міста. Я бард, граю чудові пісні, які збільшать ваші характеристики.

Загалом, була метушня і галдеж торгового центру міста. Але тут тиша накрила всю площу. Все умоклі. А почалася все з торговця Манауе.

Це був торговець 70-го рівня. Загалом, новачок, який був головним прибутковим товаром за рахунок транспортування. У фортеці Серабург він закупив у нього товар, сподіваючись перепродати її нужденним в сусідніх поселеннях. Було багато людей та гравців, які хотіли придбати матеріали тільки в місті, але через певні причини їх було неможливо дістати. І закономірно виникали посередники, такі як Манауе.

Так він заробляв гроші, хоча й мав невеликі, але стабільні. Мрія про багатство і безпечні дороги всередині королівства.

І ось Манауе сидів на возі повної товару і оглядав округу. Щось привернуло його увагу.

Щось падало з неба.

- Мм... це ...

Форма походила на людину.

- Небо, він падає з неба! - Манауе кричав, вказуючи рукою в небо.

- Що за маячня, - говорили люди, але в більшості з цікавості все ж дивилися нагору.

А там дійсно падав чоловік, з 9 сумками на тілі.

Люди закричали, дивлячись з великою швидкістю наближається смерть до людини!

- Чорт, ааа!

- Бежим!

Передбачене місце падіння швидко очистилось від людей.

Віїд же нічого такого не чув, звук вітру що гудить бив його вуха. Якби ви впали з такої висоти, від вас не залишилося б нічого. Ви стали б ліпцем, лише образами людини.

Віід щурався в надії щось розглянути на землі. Місто росло, і йому ставало легше орієнтуватися у своєму місці.

- Так, треба трохи праворуч... - У нього не відразу вийшло правильно керувати тілом в повітрі, але під кінець польоту він вже навчився.

- Ааа!

- Рухайтеся, підсуньтеся! - Люди, що зібралися на площі стовпилися, спостерігаючи незвичне видовище. Торгівля зупинилась і, можливо, припинилася після падіння.

"Хто захоче торгувати в такому місці?"

Віід ж нічого цього не знав. Останнім часом він полював в Лавіасі, і тому нічого не знав про розвиток колись відвіданого ним села.

На відстані приблизно 50 метрів він використовував пір’я легкості. Опір вітру швидко зменшився. У звичайній ситуації ви могли спокійно приземлитися, але через вантаж з товаром в 9 сумках він пробив землю на 10 сантиметрів вглиб.

- ....

- Чорт забирай! Хто цей хлопець?

- Чарівник? - кричали люди на площі, вказуючи пальцем у Вііда.

Це було найбільш правдоподібне пояснення, бо тільки чарівники могли порушувати закони світу.

Однак використовувати магію міг тільки високорівний гравець. Адепти, повинні були розвиватися і досягти 300 рівня. Тільки високорівневий гравець може в Королівській дорозі творити "чудеса".

Падіння з неба чітко вказувало на вишуканий рівень. Люди, здавалося б, були дуже незвичними, і це привернуло до них ще більшу увагу.

Віід стояв у центрі площі, розглядаючи натовп. У цей момент понад сто гравців спостерігали за ним.

Віід озирнувся навколо і побачив Манауе, що ховався за статуями Фроїди.

- Гей, ви, - вказав він рукою в Манауе.

- Да? Да.

Віід сказав як можна м'якше:

- Ви схожі на торговця. Ви купуєте речі?

- Так, звичайно! - Він кивнув і вийшов з-за статуї богині. Його думки зникли з голови.

Для нього головним бізнесом був продаж товару.

Добрі міські торговці використовували свої вміння, щоб купувати і дорожче перепродати товар у крамницях. Їхні здібності дозволяли зменшити ціну в лавках і також у той самий час купувати товар, продаючи по іншій місцевості.

За допомогою торгівлі вони викопували досвід і підносили свій рівень.

Віід прослідкував усі маневри торговця, запитав:

- Скільки грошей ви додаєте до ціни на продаж?

- Я зможу підняти стандартну ціну від 15% до 120 відсотків. Якщо торгівля йде на кількість (облаштування), то зазвичай на 18%, за кожну угоду 2 відсотки мої.

Віїд озирнувся навколо. Було б добре порадитися з іншими торговцями, щоб отримати найкращу ціну, але він не бачив до кого ще можна було звернутися.

Ціни були досить непогані, і вони змінилися залежно від торгових навичок. Уміння Манауе мала підійти до нього.

Віід дав згоду на угоду.

- Ви виконаєте торгівлю, я підготую товар, хвилинку.

Здавалося, що відчинений рот Манауе ще більше відчинився.

'Цей чоловік мій куше.'

Важко було сказати, скільки і який товар у сумках. Але кожен торговець хотів якомога швидше оперувати.

- Будь ласка, що б у вас не було там. Я готовий усе продати в магазини, які погодяться прийняти товар.

- Правда? - Прочинивши Вікід і клацнув, відкривши першу сумку та витрушуючи все на землю.

Потік речей кинувся вниз: іржава зброя скелетів, діряючи одяг вершників без голови, порошок від примар, металеві печатки, вирізки тканин та інші речі. Віід буквально вимивали гору речей.

- Боже мій! - Очі Манауе стали подвійними його рота.

- Як ви могли забрати стільки ваги ... Ви, що очистили всі мисливські області навколо!

Було неможливо зрозуміти кількість речей у цій горі. Кожен гравець збирав речі, але така кількість була просто неймовірною.

Оскільки Лавіас рідко відвідували, і в таємній території не було конкурентів, Віід мав високий шанс випадання речей. Він місяцями, полюючи на монстрів, збирав усі випалені речі і зберігав їх. Він міг продати все в Лавіасі, але тоді отримав би не надто великий прибуток.

Найкраще було продавати речі через торговців. Вони принесли вам значно більше прибутку, ніж самі продавали.

Більше!

Гроші!

Це була єдина його слабкість. Він провів місяці, полюючи і збираючи кожну річ або шматочок випавої міді. Його серце не дозволяло навіть кинути пилку, з якої можна було б зробити подальші гроші.

- Так багато речей... - очі Манауе тремтіли, ось-ось готовий ридати.

Він ніколи в житті не думав, що хтось може принести стільки товару для перепродаж.

- Ви всі купите? - Запитав Віт не стільки заради відповіді, скільки подивитися на рішучість торговця.

- Оплачу всі гроші, - сказав Манавей думаючи, що в кишені у нього тільки 159 золотих і що йому робити, якщо грошей не вистачить.

- Ну, починайте.

З дозволу Віїда Манауе почав рахувати ціну всіх речей за категоріями.

Віід уважно стежив за усіма діями і підрахував свій прибуток.

1 золотий... 2 золоті... Ціна зросла швидко.

За приблизними підрахунками, Манауе нараховував більше ніж 157 золотих. Очевидно, Рюкзак був непростим! Це, мабуть, один з чарівних рюкзаків, які дозволяють вмістити в 10 разів більше речей і зменшити вагу на третину.

- Так, гаразд. - Манауе склав свої речі у свою сумку.

Він одягнув сумки і попрямував у поблизьку крамницю.

- Вам важко... - запитав Віід.

- Нічого, впораюся.

Інші торговці заздрістю дивилися на потуги торговця. Якщо б ви продали таку велику кількість речей, це підвищило би рівень.

Власник крамниці з усмішкою привітав Манауе і почав підчитувати товар.

- За стільки товару я дам вам 169 золотих. Ви погоджуєтеся з ціною?

- Так, дякую вам, - відповів щасливий торговець.

За допомогою навичок торгівлі Манауе продав товар за 169 золотих. Він отримав два рівні і значно підвищив навички торгівлі.

Коли ви продаєте лише один вид товару, то отримуєте трохи досвіду й грошей.

Як і в мечті, вміння торгувати Манауе збільшилося від 5 до 6. Він дуже радів, що помчав назад. Потрібно залишити дані для зв'язку чарівника.

Віід так і стояв у центрі площі.

- Дякую, мене звати Манауе. Якщо в майбутньому ви захочете продати товар, будь ласка, пам'ятайте...

Вікід, нічого не кажучи, знову кликнув застібкою на рюкзаку і вивалив ще одну частину речей на землю.

- Так, так, - парканмотал ледве чутно торговець. Його думки були про дев'ять рюкзаків чарівника.

- Ох, як... Не може! - А якщо всі 9 рюкзаків забиті речами під зав'язку?

Продано велику кількість речей!

Віід позбувся 8 рюкзаків, 6 з них було забито речами, а два інших - зброєю.

Товару продали на понад 1000 золотих. Тисяча золотих тільки з речей.

В рюкзаках залишалися матеріали і руди, які падали з Рицарею смерті. 145 бронзи і 109 шматків залізної руди. Вони можуть стати в пригоді для ремонту або подальшого застосування коваля.

- Прошу, скажіть: де ви здобули стільки речей? - Хтось з натовпу запитав.

- Як ви спустилися з неба, я не відчував ніякої магії, - запитав інший.

- Подаруйте, будь ласка, трохи грошей?

Користувачі стікалися довкола Віди, щоб задовольнити свої інтереси. Але солдати хотіли, щоб їх зустріли високорівневий гість.

- Сер! - Здивовано сказав один з них.

- Хлопці і ви тут...

Віід з усмішкою обняв Хосрама, Дейла і Беккера.

- Побачилися.

Люди навколо неважливо дивилися на зустріч. Очевидно, що в людини, яка впала з неба, була велика популярність серед нпц.

Віід з солдатом озирнувся на відбудоване місто. У його спогадах це були руїни. Гравці ж з королівства Розенхайм із радістю використовували бонуси, що йшли від статуї Фреї.

- Неймовірно, все це вплив статуї...

На постументі була епітафія, написана Віїдом. Кожного разу, коли він читав її, його серце було бурхливо зворушене.

Якщо він коли-небудь дізнається про неї, справа дійде до поніжання!

- Швидкість відновлення здоров'я і мани збільшені на 15% протягом дня, - прочитав він властивість бафа.

Віід із зацікавленням вивчав місто. Фреї зробили все це. Солдати також отримували бонус і тому могли з більшою ефективністю битися з монстрами навколо навколишніх земель.

Зацікавленість викликала у багатьох гравців та нпц, щоб відвідати статую і це ще більше посприяло росту міста.

- Скульптура. Просто неймовірно, що все це зробила одна скульптура... - думав Віід, коли його очі оглядали округу.

Торговець, з яким він торгував, підійшов до нього:

- Хм... Вибачте, не заперечуєте, якщо я поцікавлюся вашими подальшими діями?

Манауе зірвав їжу завдяки Вііду. Він підняв 14 рівнів і збільшив вміння торгувати на 3. Його настрій був просто чудовим.

Віід здивовано подивився на нього, але відповів відверто:

- Я перейду гори Баркху.

- Гори?

- Так. Це єдиний спосіб дістатися до міста Свободи.

Відію треба було закінчити, щоб доставити чаші Фреї. Інші, можливо, пішли б у фортецю Серабург, звідти в Королівство Брент і вже по прямій на південний захід до міста. На весь шлях потрібно було б як раз 3 місяці, але це був би дуже безпечним і нудним подорож.

Віід вирішив перетнути гори Баркху. Гори, що кишать монстрами і відразу потрапити в місто Свободи.

"Наверняка у нього є секретна зброя або шлях," - подумав Манауе.

- Правда. - Побачивши сумніви на його обличчі, сказав Віід.

Тоді Манауе посміхнувся і сказав:

- Якщо я вирішу піти, ви візьмете мене з собою? Не зрозумійте мене неправильно! Бачачи ваш товар, я розумію, що ви боролися з монстрами високого рівня. І я розумію різницю між нами. Як торговець в бою я слабкий.

Щоб уникнути непорозумінь у майбутньому, Манауе розповідав усе наперед, а продавець — один з найслабших бойових класів.

Вікід не сказав йому, що його професія трохи сильніша. В бою з монстрами він отримував багато поранень, і йому було накладно стежити за супутником.

- Якщо ви підете зі мною ви не отримаєте багато досвіду, - сказав він. - І трави для перев'язки ран будуть на вашому забезпеченні.

Віід назвав найбільшу суму, яку він міг припускати йому буде витрачати на трави під час подорожі. Він не збирався безкоштовно забезпечувати торговцю перехід через гори.

- Згоден.

- А який прибуток ви очікуєте отримати від цього переходу? - Він запитав торговця.

- Речі. Я йду на полювання і відразу скупаю у вас речі. Хіба ви не погодитесь, що під час битви мати багато речей у рюкзаку — це зовсім мало? Вам буде важко боротися з ними, і ви не зможете діяти на повну силу.

Метою Манауе були речі. Звичайно, бути в групі з добрим боксером було також вигідно. Речі з монстрів 50 рівня давали непоганий прибуток, але речі з гігантів 200 рівнів приносили набагато більше баріша.

Замість того щоб чекати в місті, він міг би скупувати речі на дорозі. І також купувати матеріали по дорозі та торгувати.

Загалом, для нього це було вигідний захід.

Вигляд замислився на мить:

'У дорозі він завжди міг програти, так чи інакше. У Лавіасі його життя було багато разів на волосинці. А при смерті будь-хто, хто хоче міг забрати з мертвого тіла речі.'

У голові не з’явилося жодної причини, щоб проти подорожі разом і він сказав:

- Добре! Ходімо разом.

ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor