Том 1

Розділ 1. Народження темного геймера.

  Уявіть собі життя, яке є прекрасним і вишуканим, але в бідності таке, що можна побачити тільки у мильних операх. Не важливо, наскільки ви бідні, тут це не завадить вам привечати незнайомців і з посмішкою ділити останній шматок хліба.

  Якби хтось сказав, що така ілюзія існує в реальності, Хен побив би його до напівсмерті і вдарив би ще раз, щоб добити.

  Життя надто жорстоке до бідних.

  Закони про добробут, закони в парламенті не дозволяли дітям заробляти на життя за будь - яких обставин. Але незважаючи на те, що це було незаконно Лі Хен вже встиг попрацювати в усіх можливих професіях.

  Він працював кройкою на текстильному заводі з чотирнадцяти. І, незважаючи на мізерну зарплатню, йому подобалося там - годували безкоштовно. Однак умови роботи - підземна камера з двома вентиляторами - поставили наразу його здоров'я. У результаті він зайнявся хворобою легенів і мусив витрачати гроші на лікування.

  Потім він влаштувався на заправку, а час від часу блукав з тачкою по вулицях і вибирав сміття для переробки.

  Але як важко б він не працював, грошей ледве вистачало на життя.

  У підлітковому віці Хен міг заробляти гроші лише ламаючи закон, а його роботодавці завжди користувалися цим, змушуючи його попотіти. Важка, низькооплачувана праця спонукала його усвідомити цінність грошей.

  Але тепер все зміниться.

  Тепер він став повнолітнім, отримав свою ідентифікаційну карту та міг працювати легально.

  - Тепер я працюватиму на межі своїх сил, пробурмотів Хен, засунувши свою карту в гаманець. - Упевнений, що зможу влаштуватися відразу на три роботи.

  Хен втратив батьків у дитинстві, а його сім’я залишилася бабцею і маленькою сестрою.

  - Ну ладно. Відтепер я буду заробляти. Багато заробляти, - пообіцяв Хен і пішов додому.

  - Ти повернувся?

  Бабуся лежала під ковдрою. Вона підгорнула тазостегновий суглоб, впавши з сходів кілька днів тому, і відтоді не могла працювати. Вона лише приймала ліки - дозволити собі піти на прийом до лікаря, щоб отримати належне лікування, і тому була змушена лікуватися вдома. Вона рішуче відмовлялася йти в лікарню, хоча й стенола у сні.

  Кожного разу, коли Хен приходив додому, він відчував, що якась тягар навалюється йому на плечі. Удома було неживо - сестра виявляла байдужість до всього, а бабуся захворіла. Мабуть, тому він і не любив залишатися вдома надовго.

  - А де Хаян? - Несподівано запитав Ген.

  - Не знаю. Мабуть, вони знову розмовляють з цими бандитами.

  Хаян, молодша сестра Гена, цілими днями не з’являлася вдома.

  - З нею все буде гаразд, - заспокійливіше відповів Хен. - Я впевнений, що вона не потрапить в неприємності.

  - Ти її єдиний брат. Брат повинен охороняти свою молодшу сестру.

  - Так, - видавив посмішку Хен і зайшов у свою кімнату.

  Він хотів влаштувати свою сестру в університеті, навіть якщо б він працював на будівництві або водив таксі.

  Так, хоча вона останнім часом трохи злетіла з катошок, але, тим не менш, вона була яскравою, уявною дівчиною на відміну від Гена. Він був упевнений, що коли сестра піде до університету, то відразу знайде там свою справжню любов і заживе щасливо.

  Крім того, він хотів би піклуватися про свою бабусю, Хен був зобов’язаний їй багатьом за все те, чим вона, стара і болісна, пожертвувала виховуючи його та Хаян.

  - Завтра я поїду шукати роботу, - бормотів Ген, у тому числі комп'ютер. - Потрібно буде ще пройти співбесіду.

  Його старий комп'ютер зажжав, і коли з"явилося зв'язок із мережею, Ген по давній моді зайшов у онлайнову гру.

  Він грав у Землю Магії.

  Ця класична PSP була запущена понад 20 років тому. У свій час саме вона розпалила інтерес до онлайн-іграх на всій корейському півострові. І лише три роки тому була найпопулярнішою онлайн-граю в Кореї.

  На застарілому комп’ютері Гена, зібраному з колишніх ужитку плат, не працювало більшість сучасних онлайнових ігор, а без гальм у нього взагалі нічого крім Землі Магії.

  Це була перша гра, в яку він коли-небудь грав і краще неї він ще нічого не бачив. У його житті вона була єдиною розвагою.

  Його гра була своєрідною.

  Вдень і ночі, коли він був на монстрах, то зовсім не цікавився подружкою з кимось із гравців. Коли Хен бачив монстра, він відразу ж його вбивав, рівень ріс, і він йшов у більш небезпечні підземелля. Хен ніколи не брав участі в облозі чи конфліктах між кланами. Йому лише подобалося піднімати рівень свого героя і покращувати спорядження.

  Одного разу він полював на монстрів двісті годин безперервно, не змикаючи очей, без сну і для нього не було нічого незвичайного в тому, щоб у поті особи, протягом місяця або двох, набивати рівень чи полювання за чудовиськом.

  Хтось може здивуватися: чому Хену подобалося полювати, що такого він в цьому знаходив? Все просто. Йому подобалося бачити, як герой ставав сильнішим і він радів перемогам над дедалі сильнішими монстрами.

  За короткий час Хен досяг максимального рівня. Він досягнув кінця у розвитку персонажа, і йому більше нікуди було йти далі.

  Подібний подвиг заслуговував цілої сторінки в анналях історії країни Магії. Ніде Хен не зустрів когось, хто міг би зрівнятися в силі з його героєм. У тих підземель, де іншим доводилося об'єднуватися щоб вижити, він міг сам вирізати всіх монстрів.

  Коли він досяг максимального рівня, то вирушив полювати на великих монстрів і вбив кожного з них хоча б раз, у тому числі драконів.

  І тоді для Хена гра перестала бути цікавою.

  Недавній технологічний прорив відкрив для світу віртуальну реальність, яку називали Святим Граалем ігрової індустрії. Серед нового врожаю ігор у віртуальній реальності, найбільш вражаючою з усіх була Королівська дорога.

  Вона втілила у себе ідеальний світ і мільйони людей плекала пліч-о-пліч грали в Королівську Дорогу. Тисячі професій і мільйони навичок. Тут можна було насолодитися пригодами, або провести тиждень на риболовлі з друзями в океані, звичайно, якщо не потрапиш у несподіваний шторм. Це була дивовижна гра необмеженої гнучкості і грандіозного масштабу, яка могла перевершити лише її дивовижний ігровий всесвіт.

  Королівська дорога отримувала найкращі відгуки. Казали, що ця гра приносила найбільше задоволення, яке тільки можна було отримати від гри.

  - Це вже не в моїй Лізі, тут нічого не поробиш, - зітхав Хена. Його комп'ютер гальмував навіть на легковажних веб-сайтах.

  Хоча сама по собі ця гра була цілком доступною, вона вимагала комп'ютера, здатного втілювати віртуальну реальність. І таким чином загальна вартість гри становила більше десяти тисяч доларів*. І навіть якщо б він мав таку суму, то хотів би заплатити їй за лікування бабусі або навчання молодшої сестри в університеті. І зараз прийшов час попрощатися з грою, бо він збирався рухатися далі, займаючись чимось продуктивнішим.

  (*в оригіналі ціни знаходяться в геть. Тут вони перекладені в долари за курсом $1 = 1000 он.)

  Хен навів курсор миші на "Так". Один клік і героя, якого він так довго й наполегливо розвивав, більше не буде. Він вже було зігнув палець, щоб натиснути на кнопку, як одна цікава ідея прийшла йому в голову: 'Говорять, що ніби можна заробити грошей, продав свого героя. Передача аккаунта або щось на зразок того. "

  У газетах говорилося, що торгівля героями он - лайнових ігор стала чимось звичайним і вони можуть коштувати всього свого життя.

  Хена осеніло, що було б краще продати героя, тому кому він потрібен, ніж видаляти його просто так, не отримавши за це також ні цента.

  Хен пошукав в Інтернеті сайти, на яких можна поставити героя на аукціон. Перший же запит видав йому десятки таких сайтів, і він вибрав найкращий з них, той, про який писали, що на ньому відбувається найбільше влучень.

  - Мені достатньо вивісити тут оголошення про продаж свого героя і готово?

  Хен приєднав до нього декілька скріншотів. Він описав те, яким був його герой в Землі Магії, включаючи його найкраще спорядження з зміїв, яке коштувало тридцять мільйонів золотих. Він встановив початкову ставку в п'ятдесят доларів, побоюючись, що якщо він встановить вищу ціну, то ніхто не зробить ставки. Тривалість аукціону він встановив о 24 годині. Хен не чекав, що виручить більше, продавши час аукціону. І до того ж йому дуже потрібні були гроші - він збирався купити костюм для співбесіди.

  На сервері були й інші торги, пов'язані з продажем героїв або ігрових речей, але він не мав доступу до них, оскільки тільки ті, хто платив за членство, мали доступ до такої інформації.

  Виставивши свого героя на аукціон, Хен пішов спати - вранці треба було прокидатися рано і йти до найближчого кадріве агентство.

  Не менше ніж за годину його оголошення збудило блогосферу.

  Жоден з тих, хто прочитав оголошення Гена, не повірив у те, що воно справжнє.

  Всі чули про те, що в останньому патче максимальний рівень персонажа у Землі Магії був сильно збільшено. Максимальний рівень був рівний двомстам, і вважалося, що цієї оцінки ще не досяг жоден герой, такий рівень майже неможливо було отримати. І ось з'являється оголошення, в якому продається герой 200-го рівня.

  - Хтось просто грає нас

  - Що за дурень розмістив це нудне оголошення?

  - Щось подібне було вже ніколи. Непогана спроба.

  Деякі відвідувачі залишали коментарі в таких місцях. Дехто казав, що таке оголошення нікого не обманить. Інші казали, ніби це просто смішно і відходили.

  Вони ігнорували оголошення Гена, думаючи, що все це жарт - люди за минулий час вже звикли до подібних розиграшів та обходили їх стороною.

  - Хіба це можливо?

  - Зовсім ні!

  Багато гравців ігнорували оголошення, але декого це зацікавило.

  Правила аукціону вимагали, щоб до оголошення були прикріплені скріншоти. Вікно стану героя виглядало вражаючо. Усі характеристики досягли максимуму, а спорядження було просто фантастичним.

  - Звідки він взагалі взяв таку зброю?

  - Повний набір Доспехів Червоного Дракона і щит з хребта червоного дракона? Нічого собі!

  - Тут сказано, що їх дарували Чорним Богом Отваги, — обговорювали гості оголошення.

  Усім здавалося, що той, хто розмістив усе це, доклав неабияких зусиль, аби створити такий фейк. Було б потрібно багато наполегливості, щоб підробити зображення настільки ретельно:

  - Цей хлопець безумовно витратив на це багато часу.

  - Інтерфейс точно з Землі Магії, але ось із якої гри він взяв ці речі?

  Серед тих, хто читав оголошення, було кілька фахівців з комп'ютерної графіки, які шукали помилки в цих зображеннях:

  - Якщо зображення сфабриковане, то це не приховати. Будь-яка навіть найгарячіша підробка залишає деякі мікроскопічні сліди. Вони не помітні для непозброєного ока, але за допомогою сучасних технологій можна визначити, що це фейк.

  Експерти збільшили зображення тисячі разів, вилавляли пікселі, вивчали кожну тінь і навіть смоделували їх у 3Д, щоб зрозуміти, як все це було зроблено.

  Але вони нічого не знайшли. Врешті-решт, їм довелося проковтнути це:

  - Ці зображення справжні.

  - Я головний дизайнер компанії LK і ці зображення не були змінені, я гарантую це.

  Усупереч сподіванням, фахівці почали підтвердити правдивість образів. Потім з’явилися люди, які все ще грали в землю Магії. Коли вони побачили зображення, то здивовано вигукували:

  - Цей герой реальний. Його ім'я Віід. Він чертовски знаменитий.

  - Це його реальне спорядження. Але ніхто не розуміє, як йому вдалося досягти останнього рівня.

  Хен завжди грав сам, уникаючи переповнених підземель. Він ніколи не брав участі в опаді, завжди уникав конфліктів. Але, тим не менш, чутки про нього ходили. Віід був відомий як той, хто вбивав нев’язимих драконів і крафесів, очищав найнебезпечніший підземель, сам.

  Хоча він не підтримував людей, це не означало, що інші гравці нічого про нього не знали. Він вже став легендою серед тих, хто залишався в грі. Сам Хен не звертав уваги на те, наскільки славився він.

  - Але тоді все це спорядження реально, так?

  - То це...

  Початкова ставка аукціону становила 50 доларів. Така ціна була низькою, навіть для тих грошових заощаджень, якими був персонаж під час поточного курсу, тобто. це навіть без обліку екіпіровки і вартість самого персонажа це було дешево.

  І люди почали робити ставки.

  Лише за кілька хвилин ставки підвищилися вище 300 доларів, а потім — до семисот і менше ніж за годину.

  Учасники торгівлі не вагалися піднімати ставку, бо будь - яку річ з екіпіровки героя можна було продати і за вищу ціну.

  Ставка почала швидко зростати і тепер багато людей, які теоретично знають наскільки велика ставка може ще піднятися, здалися.

  З часом кількість гравців у землі Магії зменшилась, але значна їх кількість все ще продовжувала гратися після того, як її сервер об’єднав в один і скасував оплату.

  Спочатку аукціон підтримували прості гравці на Землі Магії, але невдовзі з’явилися білі комірці.

  Земля Магії стала класичною грою, за якою було проведено незліченну кількість безсонних ночей. Герой Хена був антикваріатом, ніж те з розряду тих речей, якими можна було пофарбуватися на коктейльних вечірках, мовляв ось, дивіться, я володію високорівним героєм колись великої гри.

  Найрозумніші учасники торгівлі відразу ж почали дзвонити своїм босом:

  - Добрий день. Це містер Кім?

  - З глузду з'їхав дзвонити так пізно? Нариєшся на звільнення?

  - Э.. Прошу вибачення, сер. Але тут така справа. Ви ж грали в Землю Магії, чи не так?

  - Так. І що?

  - Герой максимального рівня з цієї гри виставлено на продаж. Я думав, що це зацікавило б вас...

  - Якого?. Це ти про Віда говориш?

  - Так, сер. Так ви знаєте про нього? У нього 200-ий рівень. І всі характеристики на максимумі, а спорядження ... - Далі слід було опис персонажа

  - Бери участь! Підніми до 30 тисяч доларів зі свого акаунта. Зараз я під'їду додому і сам подивлюся. Так що став прямо зараз!

  Більшість людей, які займали посади у великих корпораціях, ставилися до того покоління, яке бавилось онлайн-ігри в 20-тридцятилітньому віці. Вони ще більше збільшили рівень ставок.

  Про цей аукціон повідомляли великі ігрові сайти та більшість форумів і блогів, а також про аукціони.

  І це відкрило новий розділ, почалася справжня боротьба за лот.

  Тим часом Хен тихо спав, навіть не підозрюючи про це.

  "Фізічна праця" 50 доларів. Миття тарілок, тридцять. Доставка газет, доставка ранкового молока. Вночі...'

  Йому снилося, ніби він планує все те, що він буде робити на наступний день.

  Аукціон досяг розмаху країни, і ставка злетіла ще вище. Не дивлячись на те, що про цього героя було мало що відомо раніше, бажання людини пофарбуватися подібним роду власністю з колись великої гри зіграло свою роль.

  Зрештою ставка досягла ста тисяч доларів і тепер вона перевищувала загальну ринкову вартість заощаджень та спорядження головного героя. Дехто з учасників торгівлі скаржився, що не має достатньо грошей і змагання випадали.

  - Я думаю, що хлопець, який продає цього героя великим дивак.

  - Як тільки він додумався встановити всього лише двадцяти чотирьох годин аукціон за героя подібної цінності?

  - Невже він був настільки впевнений, що зможе отримати за нього хорошу ціну? - намагалися потішити себе ті, хто не міг більше брати участь в торгах і прості глядачі.

  Незабаром кількість коментарів стала невирахованим.

  Ставка все зростала і росла, і коли вона досягла трьохсот тисяч доларів, в гру заважало кілька компаній. Аукціон переріс у щось більше. Коли обсяг угоди став настільки величезним, новини про це вже починали досягати у вухах незліченної кількості людей через ЗМІ, а RPR-ефект такої події тепер уже неможливо було точно оцінити. Реклама в газеті чи на ТБ коштує дорого, та й людям, взагалі-то, на неї плювати. А що, коли ви почуєте про високорівневий ігровий герой може бути продалий за цілий стан? Без сумніву, така новина привертає увагу громадськості. ПРЕГЕНТства компаній, які приєдналися до торгів, робили це саме з таких міркувань.

  Медіа компанії та ігрові телеканали конкурували одні з одними, борючись за цього героя.

  Для них, взагалі кажучи, не мало значення ринкова вартість. Уявіть, що кабельний ТБ канал міг би випустити серію телепередач про колись велику онлайнову гру, при цьому демонструючи ігровий процес від обличчя такого персонажа. Такий підхід не міг підняти їхню популярність іміджа.

  Запеклі змагання підняли ставку неймовірно високо, а власники сайту-аукціона усміхалися від задоволення коли бачили, як сильно зросла відвідування їх сайта.

  І аукціон нарешті завершився.

  П’ять ігрових телеканалів змагалися один з одним у фіналі, і переможцем стала CTS Media, передова телекомупанія, яка в останній час розвивалася та здобувала свою частку ринку.

  Від імені CTS Media в аукціоні брав участь офіс секретаря президента компанії і саме вони зробили останню ставку, коли аукціон закінчився.

  - Алло, - розбудив Хена ранковий телефонний дзвінок.

  Вчора він працював на будівництві, прийшов додому виснаженим і відразу ліг спати. Він заробив тридцять доларів, що було нижче середнього, оскільки його звинуватили в некомпетентності.

  - Добрий день, - на його здивування голос в телефонній трубці, належав жінці його віку.

  - Э.. Я думаю, ви помилилися номером, - він був впевнений, що жодна жінка в своєму розумі не стане дзвонити йому, і Хен вже готовий був покласти трубку, але ...

  - Пане Лі, виставили на продаж свій ігровий акаунт. Це так?

  - Так, я зробив це, але...

  - Моє ім'я Нагі Юун. Я секретар президента компанії CTS Media. Я дзвоню вам з приводу платежу за вашого героя, сер. Будь ласка, підтвердіть платежу на сайті аукціону і зв'яжіться з нами якомога швидше.

  - Зачекайте. Він справді проданий?

  - Так, так. Чи можу я поцікавитися, чи стежили ви за аукціоном?

  - Ні, я був трохи зайнятий.

  Нахі Юун з CTS Media була особливою. Вже той факт, що вона працювала в офісі секретарем президента, говорив про те, як вона була дивною жінкою. Нахи Юун говорила вісімма мовами і кожен, хто працював з нею, вихваляв її талант до неба. Але навіть вона була вражена тим факт, що Хен не стежив за цим аукціоном, аукціонним десятиліттям.

  - І яка була остаточна ставка? - запитав Ген.

  Його серце забилося частіше, він питав це сподіваючись на те, що якщо вона досягла хоча б 200 доларів, то він зможе оплатити лікування бабусі. Але відповідь, яку він почув, здивувала його:

  - Вона склала три мільйони і дев'яносто тисяч доларів, сер.

  Ринкова вартість Віяда, героя Хена становила сто п'ятдесят тисяч доларів. У популярних он - лайнових іграх, як правило, були нижчі від 100 000. Але ринкова вартість речей у застарілих іграх була значно меншою. Багато факторів, які поєднались одна з одною, посприяли тому, що ставка досягла трьох мільйонів. Причиною цього були і обмежений час торгівлі, і слава персонажа, та залучений до аукціону публічне зацікавлення. Навіть сама по собі сума угоди з'явилася на перших сторінках газет, і це було саме тим, чого CTS Media добивалися.

  - Ви що знущаєтеся? - Він кинув Хен у відповідь.

  - Перепрошую?

  - Не можу повірити, що ви мені подзвонили тільки заради цього. Я вішаю трубку.

  Покинувши трубку, Хен гірко посміхнувся:

  - Як вона взагалі дізналася про аукціон? І як вона знайшла мій номер?

  Хен не повірив у те, про що вона говорила. Все це звучало занадто неймовірно. Але коли він прийшов на аукціон, оголошення, яке знайшов, з'явилося на головній сторінці. Там було стільки коментарів, що очі розбігалися, а остаточна ставка — три цілі, дев’ять сотень мільйонів доларів.

  Тільки чудом Хен не знепритомнів, побачивши це.

  'Якщо це сон, сподіваюся, я ніколи не прокинуся.'

  Наступного дня Хен переконався, що сума понад три мільйони доларів була внесена на його рахунок. Тепер не було сумнівів - це все відбувалося наяву. Хен побіг до бабусі і показав їй свій банківський примірник. Він не посмів вимовляти це вголос, тому що це було занадто добре, щоб бути правдою.

  - Бабусю, я заробив трохи грошей, - сказав він збився.

  - Ясно, - відповіла бабуся слабким голосом.

  Минуло лише три дні з того часу, як Хен отримав свою мапу. 'Він важко працював, але, не дивлячись на це, заплатили йому занадто мало,' - думала вона.

  - Я все одно пишаюся тобою, Хен.

  - Не варто говорити "все рівно", бабуся, - простягнув їй банківську книжку Ген.

  - Що це? - запитала бабусю.

  - Дивись. Ось скільки я заробив, - сказав Хен, вказуючи пальцем на суму.

  Бабушка потерла свої затуманені очі кілька разів і подивилася на книжку. Вона відреагувала на скепсію до того, що побачила:

  - Що? Хэн, что ты наделал? Пограбував когось? Хоча ти не зміг би отримати так багато з простого грабежу...

  - Я продав свій акаунт в грі.

  - Аккаунт?

  - Це довга історія... Але в будь-якому випадку, я заробив їх чесно.

  - Тоді нам... - Повна емоціями, бабуся тихо заплакала.    - Хен, виходить, нам більше не доведеться турбуватися про рахунки за воду і електрику?

  - Звичайно ж ні, ми навіть можемо тепер купити свій власний будинок.

  - І ти зможеш знову піти до школи... і ми влаштуємо Хаян до університету. Тепер нам кінець.

  Бабуся розплакалась. І Хен теж. Тепер здавалося, що страждання і нещастя — це лише незначні й віддалені спогади.

  - Тепер ми зможемо жити щасливо, бабуся, - сказав Хен у сльозах.

  - Так.

  Вони були настільки зворушені, що багато років працювали разом для того, щоб подолати низку багатьох нещасть.

  Наступного тижня вони розшукували новий дім, а бабусю відправили на дослідження в лікарню. Виявилося, що її здоров'я погіршувалося багато років, і справа була не тільки в спині, тому було вирішено госпіталізувати її на деякий час. Хаян теж раділа новому життю.

  Але їхнє щастя тривало недовго.

  Люди в чорних костюмах. Ті, з ким Хен намагався уникати будь - якої ціною, прибули в лікарню.

  Чорні костюми вломилися у палату, навіть не переображаючись лакованими черевиками. Вони були настільки накачені, що вп’ятеро зайнялися у палаті все вільне місце. Інші пацієнти і медпрацівники покинули палату, тремтячи від страху. Хена, бабусю і п'ятьох чоловіків залишили наодинці.

  Хена лише заспокоювала те, що сестри не були поруч. Їхні візити ніколи не закінчувалися добре, і він не очікував, що цього разу буде інакше.

  - Доброго дня, містере Лі. Прийміть мої вітання, ваша сім'я останнім часом заробила цілий стан, - сказав чоловік з пофарбованими в жовтий колір волоссям.

  - І що? - Хен різко відповів.

  - Ми прийшли, щоб забрати борг вашої сім'ї.

  - Довгий?

  - Так, сер. І я впевнений, що ви готові заплатити.

  У Гена перехопило подих. Коли він втратив батьків, йому залишився у спадок родинний борг — приблизно сто тисяч доларів. Він повинен був відмовитися від права на спадщину, але тоді він був ще занадто малий, щоб знати, як це все працює. Коли бабуся загубила свого сина, то не згадала про необхідність відмовитись від права на ув’язнення протягом трьох місяців.

  І як наслідок, Хен тепер був винен лихварам сто тисяч доларів. Він пам'ятав, наскільки лихварі були безщасні до нього, але зараз у нього були гроші, і більше нічого було боятися.

  - Я заплачу. Скільки я повинен?

  - Заплатиш, значить? А ви, мабуть, самовпевнені. Але не важливо. Ви ж знаєте, що ми завжди ввічливі зі своїми клієнтами. Ви винні нам більше трьох мільйонів доларів.

  Після такого твердження Хен розлютився:

  - Де це видно? Наскільки я пам'ятаю, мій батько був винен не більше ста тисяч доларів.

  - Слухай, минуло дев'ять років. З часом відсоток зростає.

  - І все одно це занадто багато, я подам позов в суд.

  - В суд? Давай. Думаєш суддя прийме твою сторону?

  - Він прийме справедливе рішення.

  - Ха-ха-Ха, - вибухнув сміхом чоловік у відповідь на таку заяву. Фальшивий блондин плескнув себе по лобі і просто заревів від сміху.

  - Поясни все так, щоб хлопця стало ясно, вистачить ходити навколо да близько, - сказав мовчазний раніше чоловік, що стояв позаду. Хен зрозумів, що він тут головний.

  - Так, босе. Вибачте, - сказав фальшивий блондин. - Послухай, хлопчик і слухай уважно. Ми зараз не порушуємо жодного закону. Ми діємо в рамках юридичних норм. Відсоткова ставка становить 50% на рік. Проста математика. Сто тисяч стають сто п'ятьюдесятью наприкінці першого року, двомастами двадцять п"ятьма на другий, в третій рік це вже триста тридцять сім, а до четвертого - 5 000 доларів.

  Хен продовжив обчислення самостійно і відчув розпач. Протягом чотирьох років борг збільшувався п’ять разів. Це означало, що за вісім років борг виростив до двох з половиною мільйонів і якщо додати до цього ще кілька місяців, то сума в понад три мільйони одавалася цілком реальною.

  Хоча вони іноді приходили і погрожували йому, він не усвідомлював, наскільки його борг виріс з урахуванням відсотка. Отримувалося, він навіть не підозрював, що був винен три мільйони доларів.

  Банкротство! Будь - хто з розумних розсудливих людей міг би подати заяву на банкрутство, знаючи, що він заборгував таку суму. Хен також розглянув можливість оголосити себе банкрутом. Підвоєним був те, що йому довелося б заплатити за суд, а також адвокату, який мав би провести всі необхідні процедури для оголошення банкрутства. Інакше кажучи, Хен не міг собі дозволити подати таке прохання. А якби він мав достатньо грошей, то лихварі все одно не дозволили б йому подати прохання.

  - Віддавай всі гроші. Зараз, - заявив фальшивий блондин.

  - Ні, ні за що, - відповів Ген.

  - Ні? Так само, пане Гене, роби так, як вважаєш за потрібне. Не зараз, а завтра поговоримо. Крім того, сума грошей буде трохи більшою, ніж тепер.

  Хен бачив, з яким переконанням ці люди поводилися. З упевненістю тих, хто має владу.

  Хен точно знав, що станеться, якщо він відмовиться платити. Тепер, після того, як вони дізналися про його стан і з'явилися особисто, у нього вже не було іншого вибору

  Вони стояли і посміхалися.

  - Схоже, що твоя бідна бабуся настільки хвора, щоб перепочити у цьому госпіталі. Їй ж не завадить побути тут трохи довше? До речі, я тільки що бачив твою молодшу сестру в коридорі. Милашка. У мене є пара друзів, яким подобається розважатися за маленькими школярами.

  - Навіть не смій і пальцем чіпай Хаян!

  - Спокійно, я нікого поки не чіпнув. Ми ж просто розмовляємо, чи не так? Ось, мабуть, зворушливе буде видовище, якщо ви всі втрьох одночасно пр найбільше.

  Хен більше не міг терпіти ці завуальовані погрози. У нього не було вибору. Він знав, що ці люди можуть виконати обіцянки.

  Ті, хто не може розплатитися і ті, які вирішив не платити... Він бачив надто багато таких людей, а те, що з ними відбувалося пізніше, часто було гірше смерті.

  Сам він вибачився за те, що народився в сім’ї, яка позичила гроші цим людям. І навіть закон був зараз не на його стороні, тому він змушений був віддати їм свою банківську книжку.

  Вони забрали її, видали зі своєї сумки сто тисяч доларів і передали йому разом з сертифікатом на борг, який було складено для його батьків вісім років тому. Це показувало, що вони підготувалися заздалегідь і були поінформовані.

  - Дякую. До побачення, - відповів фальшивий блондин помахавши рукою.

  - Стривайте! - Закрикнув Ген, коли чоловіки виходили з палати.

  - У чому справа, сер? Проблеми?

  - Одного разу ви за це заплатите.

  - Що?

  Зараз я віддав вам свій борг, але я ще заплачу з вами за те, що ви зробили зі своєю сім'єю.

  Чоловіки хотіли було розсміятися, але має бути у Хена щось таке в погляді, що перешкодило їм це зробити. Вони бачили в ньому звіра. Від такого погляду кров холодне у жилах.

  - Схоже, що ти збожеволів. Тобі варто було б дати кілька уроків про реальний світ, - сказав фальшивий блондин.

  Чоловіки закочували рукава, але Хена це не злякало, він навіть не падав.

  - Залиште його. Ми вже забрали гроші, а я не хочу втягатися у неприємності - сказав їх лідер. - Пішли звідси.

  - Але...

  - Ти дійсно захотів влаштувати сварки в лікарні?

  - Ні, сер.

  Чоловіки почали покидати приміщення.

  - І до речі, хлопець, - проговорив бос, оддавши Хена теплим поглядом, — Я Джинсоп Канг з кварталу Мёндон. Ти дійсно вважаєш, що твоя самовпевненість у реальному світі чогось варта? Раз ти вирішив, що ми помиляємося, зароби три мільйони доларів за п'ять років і приходь до мене. Якщо ти зробиш це, я особисто встану перед тобою на коліна.

  І лихварі пішли.

  Хен в знеможенні осіл на підлогу. Він чув, як його молодша сестра висхлипує в коридорі і бабуся дуже зітхає.

  Після того, як у нього прямо на очах відняли всі гроші, Хена перестало щось цікавити. Він зламався, а байдужість охопила його. Але вже на третій день він зміг викинути все це з голови і вирішив рухатися далі.

  Надія є, тепер він знав це. Після всього, що сталося, він просто більше не міг залишити все як є. Раптом усмішка зацвіла на його губах. Посмішка крізь сльози.

  Тепер він дізнався, що́ означає мати багато грошей і що ця мить була недостатком. Це навчило його протистояти цьому насильницькому світу.

  - Ну ладно. Я зміг заробити гроші одного разу, чому б не зробити це вдруге?

  У наступні дні Хену було багато роботи.

  Він не міг робити всього 100 тисяч, що залишилися після приходу бандитів. Шістдесят тисяч він повинен був відкласти як плату за будинок - контракт вже підписаний. Якщо б він хотів, то міг би відмовитися від угоди, але тоді довелося б платити невгамовану. Він ні за що не пішов би на це.

  Тож він мав 40 000 доларів.

  Він потішав себе тим, що ситуація на ринку нерухомості на початку 20-го століття дозволяла йому хоча б вигідно розміняти свій будинок після купання.

  Хен записався на заняття з кумдо, де вчили битися на мечах, а також на тренування по таеквондо і хапкидо.

  Хен пройшов через важкі тренування, на кожен день у нього було по шість різних програм. Він старанно вчився і тренувався різними видами бойових мистецтв у навчальних центрах. Тренера звали його Диким Звірем. Він махав мечем до кривавих мозолів і тренувався щодня, розвиваючи м’язи.

  Гра в віртуальну реальність! Гравці контролюють рух своїх тіл, хоча це і симуляція, але життя тут майже не відрізняється від реальності. Тому Хен вирішив, що вивчення бойових мистецтв і дослідження гри може дуже допомогти.

  Звичайно, майстер не отримає тут досконалого привілею над іншими. Але навіть якщо він зможе збільшити свою силу на десять відсотків, Хен вважав би за краще. Адже навіть ці десять відсотків відігравали вирішальну роль.

  Удень Ген вдосконалювався у бойових мистецтвах, а вночі він вивчав особливості гри в віртуальній реальності. Він ретельно аналізував, наскільки популярною є гра і на якій ігровій системі це було. Він малював таблиці для різних рас, класів, міст і навичок у грі та вішав їх на стіни своєї кімнати. Вже через тиждень на стіні не залишилося вільного місця.

  Протягом року він готувався. І створив віртуальну реальність і бойові мистецтва. Але не тільки їх, вже в перший місяць він вибрав свою мету і детально вивчав розвиток Королівської Дороги. Дев'ять з десяти гравців грали саме в неї. Така тенденція відповідала сподіванням Хена. Як і очікувалось, вся індустрія віртуальної реальності була завойована нею та прямо згідно зі своєю назвою Королівська дорога правила тут. Рання доля Королівської Дороги в індустрії мережевих ігор становила понад 75%. У час великих конфліктів між гільдіями телешоу, телевізійні рейтинги відповідних шоу переважали оцінки всіх інших програм. Гра з великим захопленням відкрила нову епоху, коли можна було б здобути славу, владу чи гроші лише за допомогою однієї гри. Цей незвичайний світ і технології віртуальної реальності об'єдналися в Королівській Дорог, щоб забезпечити такий успіх.

  - Гаразд, все йде за планом, - кинув Хен свій крижаний погляд на екран монітору.

  Того дня він купив спеціальну капсулу для з'єднання до Королівської Дорога. Вона коштувала десять тисяч доларів. Хен майже плакав, віддаючи гроші, кажучи собі, що це було свого роду вкладом в майбутнє, він повинен був його зробити.

  Він був готовий до гри. І ось вона почалася. Хен відчував себе солдатом, готовим рититися в бій.

  - Так! - Не гаючи ні секунди прокричав Ген, і кинувся в гру.

  Глава 2. Поява дикого звіра.

  'Сканування сітківки ваших очей і візерунка вен показала, що ви є незареєстрованим гравцем. Хочете створити новий акаунт?

  Хен підключився до королівської дороги і першим що він почув, був жіночий голос.

  Він оглянувся навколо у пошуках джерела голосу, але поруч нікого не було. Довкола сяяла лише біла пустка. Тоді він зрозумів, що це почався процес активації нового акаунта.

  - Так!

  'Виберіть ім'я ва.."

  - Віід.

  Віід - бур’ян, нижчий з найнижчих істот у королівстві рослин. Хену таке ім'я здавалося найбільш відповідним.

  'Виберіть підлогу: чоловік, жінка або нейтр ...'

  - Чоловік!

  'У Королівській Дорозі існує сорок дев'ять рас. Ви можете вибрати расу з базових двадцяти дев' ять дів..."

  - Людина!

  'Попередьте ваш зовнішній...'

  - Хочу виглядати самим собою!

  'Ваш аккаунт був активований. Ваші характеристики і клас будуть визначені в процесі гри у Королівську ...'

  - Пропустити!

  'Виберіть місто і королівство, в якому ви хотіли б почати гру.'

  - Фортеця Серабург, королівство Розенхайм!

  "Добро просимо в..."

  - Пропустити!

  Не бажаючи витрачати ні секунди, Хен пропустив навчання і прийняв кілька поспішних рішень відповідно до свого початкового плану - місячна платня в триста доларів була для нього важливою.

  У Королівській Дорозі є понад сто великих міст і тисячі маленьких. Новий гравець може розпочати свою подорож у столиці або в іншому великому місті. Це стосувалося Вії.

  * Спалах*

  Світив і він з'явився у фортеці Серабург, королівства Розенхайм.

  Ось це... - Віід був настільки обшарпаний, побачивши навколо себе безліч героїв, гравців і НІПів, - Не Ігрових Персонажей - що йому здалося, ніби він загубився в самому центрі Сеула.

  - Де це я? Неймовірно! - Віід вражений озирався навколо. Він не вірив своїм очам.

  Його оточував гомон, люди навколо торгувалися і розмовляли один з одним. Те, що він бачив перед своїми очима, було разюче відмінним. Усюди навколо знову був зайнятий народ.

  Він окинув очі і його почуття підказали йому, що він бачить абсолютно реально. Незнайомці проходили повз нього, поки він приголомшено стояв на місці:

  - Погляньте. Я впевнений, він новачок.

  - Схоже, що він ніколи раніше не бачив віртуальної реальності, - подібні милі коментарі кидали йому в спину деякі гравці, проходячи повз.

  Вони привели його до тями і змусили зібратися.

  'Вони праві. Це Королівська дорога. Світ віртуальної реальності і моя нова робота."

  Як би ретельно Вікід не готувався, його знання про віртуальну реальність і дослідження ігрової механіки не змогли підготувати його до того, що він відчував зараз.

  Спочатку Віід розгубився, але це було лише тимчасове явище і невдовзі він зміг взяти себе в руки. Тепер відмінності так само почали потрапляти йому на очі. Всі почуття говорили про реальність, але люди навколо були заковані в броню або носили шкіряні жилети.

  Неподалік від місця, де він з'явився, була дошка оголошень, в якій висіли різні карти і опис королівства Розенхайм, а також вказівки щодо застосування базового інтерфейсу.

  Віід стиснув кулаки.

  'Пора починати.'

  Він почав тренуватися - присідав і вставав, а потім став стрибати на місці, кружляти та робити удари ногами й руками. Він повертав талію і перевіряв один суглоб за іншим, ворушив пальцями на руках і ногах, нахиляючи голову вперед і назад.

  Хоча на нього і сипалися гори посміховиськ, Віід намагався не звертати уваги.

  - Гей, що цей хлопець взагалі робить?

  - Схоже, він просто вчиться правильно рухатися. Можливо, до цих пір не навчився з віртуальною реальністю.

  - А, зрозуміло. Але який сенс влаштовувати це шоу посеред людної вулиці?

  Зрештою, Вікіда не витримав усіх цих глузувань і вони занадто сильно відтягувалися. І навіщо влаштовувати виставу перед незнайомцями?

  Ровилка!

  Вікід у поспіху залишив стартову площу.

  Новичку в Королівській Дорозі заборонено покидати місто, де він з'явився протягом тижня реального часу. А тиждень справжнього часу дорівнює чотирьом тижням гри. Більшість новачків проводили цей час, займаючись основними речами - виконували прості завдання, вивчали ремісні навички, які просто отримати, такі як шиття одягу, ковальне діло або приготування. Гра відома своєю необмеженою гнучкістю, яка сягає майже до бардака. Оскільки всі найвищі пости зайнялися НІПи, а не гравці, потрібно було так само зміцнювати свої зв'язки з ними, хоча значна кількість гравців все-таки працювала в магазинах або бібліотеках, щоб заробити гроші.

  Центральну площу наповнювали кіоски тих, хто хотів щось продати або купити у гравців. І багато нових заготів у пошуках пригод збуджувалося тут кожну хвилину.

  Вид, не забувши про свої погляди, поїхав до Тренірового Залу.

  У тренувальному залі можна перебувати будь-кому гравцеві стільки, скільки той не захоче. Багато людей відвідують його для того, щоб випробувати й поекспериментувати з новими навичками. Майже неможливо знайти людей, які б так само вирушили туди відразу після створення свого героя. Не те що б новачків було цікавіше в інших місцях того королівства і міста, де вони народилися, основна причина полягала у тому, що заняття в тренуванні Залу вважалося малоефективними.

  Очі інструктора фанатично виблискували, коли він побачив Віїда в треніровий зал:

  - Молодий шукач пригод, я думаю, ви зовсім недавно прибули на Версальський континент? - запитав він.

  - Так, сер, - коротко відповів Віід, він все ще був кілька засмучений тим, що зробив з себе посміховисько вже в перший день.

  - Як тільки ви зіткнетеся з монстрами, ви зрозумієте, що тренування з мечем вам абсолютно необхідні. Чи потрібні вам мої інструкції? Вам слід вибрати будь-яке незайняте лякало і просто бити його так, як вам заманеться. Дерев'яний меч лежатиме прямо навпроти лякала, і ви можете скористатися ним.

  - Дякую, сер. Цього достатньо. Мені більше не потрібна порада.

  - Бог в допомогу.

  Він схопив дерев'яний меч і підійшов до ляпаса, яке стояло в самому кутку. І почав бити його.

  Один раз, другий, третій. Його руки поступово звикали до ваги дерев’яного меча і відчуття удару по ляпасу.

  У Королівській Дорогі новий герой не може підвищувати свій рівень протягом перших чотирьох тижнів, оскільки йому заборонено виходити з міста і полювати на монстрів. Як правило, всі займаються цим часом виконанням різних завдань, таким чином, отримуючи окуляри схвалення, заробляючи гроші і формуючи свою власну мережу знайомств. Віід знав це, і він тихо падав на дерев’яний меч.

  Понад тисячу людей боялися і безліч дерев’яних мечів, які були розвішані на стінах. Зал часто відвідують гравці, які хочуть випробувати нові навички. Однак у цей день всі відвідувачі були зосереджені на одній людині.

  - У цього хлопця точно залізна воля.

  - Він неймовірно міцний.

  - Не можу повірити, що хоча б одна розумна людина може зайти так далеко.

  Вік облився потім. Біла рубаха і штани, видані йому з самого початку, впітніли піт та приліплювали до тіла, але він продовжував наносити по ляпасу один удар за іншим, не роблячи й хвилинного відпочинку.

  Після шести годин биття Вікі нарешті почув хороші новини. Він відчув, що ніби меч став трохи легшим.

  - Вікно характеристик, - пробурмотів Вікід, продовжуючи бити жахало.

  Герой Хена був слабким, нічого видатного.

  П'ять годин потому:

  Ці дві особливості підвищилися майже одночасно.

  - Фух.

  Зрештою він відклав дерев’яний меч, щоб зробити коротку перерву. Він бив приблизно вісім годин безперервно, не перетворюючись навіть на їжу чи воду.

  Він був дуже втомлений, і йому бракувало спрага.

  - Вікно інвентаря.

  Відреагувавши на ключове слово, напівпрозорі зображення вмісту інвентаря Віїда спливли перед його очима. Фляжка і десять шматків бажаного хліба, ось і все.

  У королівській дорозі гравець мав сам добути все необхідне. Інші гравці заробляли гроші, виконуючи прості завдання протягом перших чотирьох тижнів, але у Віді не було на це часу і хвилини. Він дістав шматок житнього хліба і фляжку та почав жевати хліб. Коли він їв, то зменшився голод і задоволення ріс

  - Я повинен їсти кожні п'ять годин. Під час інтенсивних тренувань ліпше їсти ще частіше, але мені не потрібно піднімати показники задоволення до максимуму. Все що мені потрібно, це просто не померти від голоду.

  Вікід швидко закінчив перекуску, підняв дерев’яний меч і знову став перед ляпасом.

  - Знову він за своє.

  - Хлопець божевільний.

  Можливо, він просто не любить цього.

  - Можливо, але тоді він не зупиниться поки не розламує на шматки.

  Після останніх слів, лякало наче здригнулося. Або це тільки здалося? На ньому вже не було живого місця після ударів меча Віяда. А спостерігачі знову задалися тим же питанням:

  - Навіщо, чорт забирай, цей хлопець лякався?

  - Мені здається це зовсім безглуздим. Якщо йому потрібно підвищити вміння, набагато ефективніше було б вийти в поле і бити там кроликів, ніж застосовувати його тут на лякала.

  - Ні, поглянь, він не використовує ніякого уміння. Більше схоже, що він б'є його найпростішими ударами.

  - Мабуть, він робить це щоб підвищити свої характеристики, - вимовив лицар в сяючій броні, ніж миттєво привернув до себе увагу громадськості.

  - А хіба можна підвищити характеристики, просто вибиваючи чучело? - запитав темношкірий рейнджер.

  - Що? А, так, звичайно можна, - відповів лицар.

  - Тоді чому ти сам не лякаєшся, а натомість займаєшся підвищенням рівня? - знову запитав рейнджер.

  Рицар Плуто був досить високим і добре знав усі джерела правди. Він був єдиним, хто правильно вгадав сенс дій Віди.

  Коли воїн навантажує своє тіло, витривалість і стійкість стають міцнішими. Так само як і з чарівником, коли той колдує велику кількість заклинань, зростає його мудрість та інтелект. Але подібні добавки незначні в порівнянні з бонусами до характеристик, які можна отримати, підвищивши рівень. Південне биття лякала без перерв і відпочинку підвищить одну чи дві характеристики. А оскільки з підвищенням рівня герой отримує п'ять окулярів характеристик, те що робив Віід виглядало досить дурним.

  - Це дійсно нерозумно, - похитала головою чари, почувши пояснення Плуто. Але він вважав інакше:

  - Але це працює, - сказав він.

  - Прошу вибачення?

  - Коли вбиваєш монстра, рівень якого нижче твого власного, отримуєш лише невеликий кількість досвіду. Ви знаєте про це?

  - Звичайно.

  Іншими словами, чим вищий рівень, тим важче отримати новий. Але якщо ви проводите тренування на самому початку, то вам буде легше полювати на монстрів. Наприкінці гри це матиме більш значний ефект.

  - Якщо ти знаєш про це, то виходить, ти теж пройшов через таку вправу? Хіба всі інші не зробили б так само, знаючи про це?

  - Взагалі то ні. Навіть якби люди знали, вони б не пішли на це. Чи є тут хтось, хто б'є це лякало протягом десяти годин тільки для того, щоб підвищити силу на одиницю?

  - ...

  - Існують межі, тому що дуже можна підвищити свої характеристики на полох, які є найбільш слабкими "монстрами" з усіх. Переробка сили таким чином, я вважаю, десь 40. Чи є тут хоч хтось, хто б ударив лякаючи протягом мінімум місяця, тільки для того, щоб підвищити силу до сорока? Мені б це набридло за кілька днів.

  Люди в натовпі, які спостерігали за Віїдом згідно з закладами. Чим б’ючи юкало протягом цілого місяця, щоб підвищити силу на 40 балів, чи ж не легше знайти добру зброю? Звичайно, предмети, які підвищують силу на 40 очок, унікальні, але вони не такі вже й рідкісні.

  - Цей спосіб підходить тільки для новачків, яких все одно не випускають з міста. Колись було популярним заняття бити так само, але про це швидко забули. Тому що, навіть беручи до уваги переваги, які ви отримаєте в довгостроковій перспективі, займатися цим все одно занадто нудно і стомливо.

  Віід чув, як між присутніми розгорнулася суперечка. Він би пішов займатися кудись ще, щоб не привертати до себе надмірної уваги, але оскільки йому було заборонено покидати замок доводилося терпіти і все слухати.

  'І чому це вони вирішили, що це нудно і стомливо?'

  Віід вдарив дерев’яним мечем у повну силу. Герой стає сильнішим кроком за крок, для цього потрібно наполегливо працювати. Герой росте. З часом він може впоратися з сильнішим монстром. Це приносить більше грошей. Вікід вважав таку роботу, по підвищенням сили героя, найкращим розвагам з можливих. Вікід був схильний до рутинної фізичної праці.

  Увесь цей час інструктор стежив за ним, що схвалюють поглядом.

  *

  Минуло три тижні.

  Вікід перебував у Королівській Дорогі цілими днями, роблячи лише мінімальні перерви на сон. Завдяки своїй чудовій фізичній формі, яку він розвинув перед грою, він міг спати не більше ніж по чотири години на день. Тепер, коли він був змушений пройти через три тижні, то тільки спогади змусили його почуватися не в своїй тарілці. Відразу ж, як він входив у гру, починалася монотонне биття по вісімдесят годин безперервно і це повністю виснажувало психологічно.

  Якби не те й інше, що з’являється в повідомленнях, які підбадьорювали б його, він би не зміг.

  У королівській дорозі, окрім базових характеристик іноді можна було отримати і додаткові.

  Повідомлення з описом характеристики також було відображено в момент її отримання.

  Єдиною вправою, якою володів Віід, була майстерність володіння мечем.

  Щоразу, коли з’являлося повідомлення, Віід радів своїм прогресом. Але його дуже турбувало те, що він все більше й менше відставав від своїх власних улюблених планів. За останні три тижні, які він присвятив побиття лякала, його сила зросла тільки на двадцять вісім пунктів, спритність на 20 п'ять, витривалість на два.

  Якщо я не виходжу з темпу, то мушу витрачати свій дорогоцінний час і після того як мої обмеження зміняться. Треба покінчити з цим раніше. Його погляд сповнився рішучістю.

  * Урання*

  Але тепер він відчував сильний голод. Окрім повільного розвитку характеристики, його турбувало й те, що він вже закінчував свій хліб. Воду можна було набрати з поблизького фонтану, але з хлібом справа йшла інакше - за нього потрібно платити гроші.

  Віід втягнув носом повітря і відчув апетитний запах. Він перестав махати мечем і обернув поглядом інструктора, який діставав коробку з їжею, щоб пообідати.

  - Шановний інструктор, - вимагаючи неіснуючих хвостом, підійшов Віїд до викладача.

  - Так точно, хто це? Невже сам майстер Віід? Що привело вас до мене? - З тепла запитав інструктора.

  - Вам, напевно, так нудно обідати самому, тому я прийшов, щоб скласти вам компанію, - відповів Від підсвідомо.

  Вікід брехав не фарбуючий, але гучне урчання живота видало його.

  - Схоже, що ви голодні. Сідайте поруч, у мене тут достатньо їжі, вистачить і на двох.

  - Дякую вам, сер.

  - Не варто подяки. Це мій обов'язок, розділити трапезу з потенційно великим героєм, подібним до вас, пане Вііде. Запевняю вас, що звістка про Вас колись далеко за стіни фортеці Серабург. Того дня, будь ласка, пригадайте про мене.

  - Так, сер. Звичайно, він намагався бути ввічливим і разом з інструктором обідав.

  Йому не подобалося прикидатися, хоча, але він був радий, що приклавши зовсім невелику зусилля, йому вдалося непогано перекусити. Хоч би як там було, тепер він підлизувався не до живої людини. Не було нічого особливого в тому, щоб підхопити НІП, керованому штучним інтелектом.

  Окрім того, що впродовж останніх трьох тижнів Вікіду розвивався розвиток рис, він зміг поліпшити свої стосунки з інструктором. І це дало йому змогу отримати пару таких корисних бонусів.

  До речі, майстер Віід, а що ви думаєте про скульптурне мистецтво - раптово запитав інструктора, поки він з головою поїдав обід.

  "Скульптурне мистецтво? Що за скульптурне мистецтво?

  - Що ви маєте на увазі? - запитав Вікід, проливши варений рис.

  - Мені просто цікаво ваша думка. Мені цікаво, що ви думаєте про скульптурне мистецтво в цілому - відповів інструктор.

  Думки Вііда швидко з’явилися в голові, швидкість його мислення зросла приблизно раз у п'ять.

  "Пред я вважав інструктора простим, незамислливим хлопцем, який щиро вірить у перевагу меча. І найбільшою чеснотою він вважає виснажливе, в сім пот. вправ у тренуванні Залу. І ось зараз він запитує мене, що я думаю про скульптурне мистецтво? "

  Вікід насупився, зібравшись з думками:

  - Шановний інструктор! Я не можу повірити, що ви навіть могли згадати про це. Я чоловік меча. І ви питаєте мене, вибач Господи, про скульптурне мистецтво? Я розчарований. І моя відповідь - ніколи, жодного разу в житті, навіть ні на секунду мені в голову і думки не приходило про подібний низький ремесл.

  Не дивлячись на агресивний тон Вііда, який за інших обставин міг би і роздратувати інструктора, той раптом плескнув у долоні від задоволення.

  - Я знав, що ви так відповісте!

  - Про це навіть і мови бути не може. Такі речі, як скульптурне мистецтво - це просто жахливе непорозуміння, яке не заслуговує навіть секунди нашої уваги. Навіщо мені, чоловікові меча?

  - Ви, безумовно, праві, майстер Віід, - в той момент Воїда відчув, як їхні відносини з інструктором невловимо перейшли до стадії найбільш надійного довіри.

  Саме так і треба заводити друзів. Зовсім не потрібно проливати кров разом і витрачати на це свій час та гроші. Досить просто приєднатися до них в їх ненависті до чогось і це неодмінно завоює їхню симпатію.

  Вікід очікував, що інструктор закінчить на цій розмову, але замість цього той почеснув затилок і продовжив:

  Але, ходять чутки, що якась людина досягла у скульптурному мистецтві таких висот, і одного дня зміг вирізати статую із місячного світла, - сказав інструктор.

  - Сумніваюся, сер. Слухи завжди все викривляють. Як міг хтось, що вивчав це марне скульптурне мистецтво різати місячне світло? Мабуть, це було щось на зразок кам'яного камінця у формі місяця - посміхаючись, відповів Віід.

  - Ви так вважаєте? Але мені говорив про це мій попередник. Це благородний сер на ім'я Меліум, зараз він у Королівських Рицарях.

  Скульптура вважалася неефективним мистецтвом, і за її допомогою можна було вирізати витончений орнамент на куску дерева. Ходили чутки, що до певної стадії можна зробити металеву метальну зброю. Але це, безсумнівно, був один з наймарніших навиків, який ніхто не знав і не вивчав.

  Саме тому, майстер Віід, це питання про скульптурне мистецтво інтригує мене. Немає жодного сумніву, що користь від цього ремесла не зрівняється з мистецтвом меча за жодних обставин. Але чи не могли б ви з’ясувати, що цей слух містить хоча б зерно правди? Я прошу вас про цю послугу, тому що ви людина, гідна довіри. Я буду радий, якщо ви допоможете мені, - сказав інструктор.

  І тоді - дзинь! - Перед очима Віда з'явилося контекстне повідомлення:

   (Складність вимірюється за шкалою від A - найскладнішим і далі в сторону зниження складності B, C, D, E)

  Віід ледве стримав радісний поклик. Інтуїція сказала йому, що цей шлюб - найрідше. Адже для того, щоб отримати його потрібно було зробити досить хитрі умови. А хто б міг таке зробити, якби мав близькі стосунки з інструктором? Більшості простих гравців взагалі було невідомо місце розташування Тренового залу і навіть якби вони прийшли відвідати його, то не стали б проводити тут стільки часу, практикуючись на полох. Більше того, хіба хтось почав стирчати б у Зал, збиваючи жахало знову і знов, підвищуючи характеристики, так як Віід.

  Звичайно, якщо б ви шукали, то знайшли б декілька таких гравців, але Віід не відходив від страху три тижні. Хто ще міг би витримати таке?

  Що стосується дружби з інструктором, то практично неможливо її досягти, якщо звичайно комусь не прийде в голову подібно до Вііду, підходити до нього і просити поділитися обідом.

  Але навіть зробивши все це, вам потрібно було вибрати стартове місто саме замок Серабург у королівстві Розенхайм. Не кажучи вже про те, що вам потрібно було в правильний момент обрубувати скульптурне мистецтво разом з інструктором.

  "Відмінно. Я саме зараз до смерті втомився і зголоднів. Я зможу розвіятися, та і завдання складні E повинно бути легко завершити.'

  Вікід кинув інструктору:

  - Для мене честь допомогти вам. Хоча я не вірю в цю нісенітницю, але знаю, що означає випромінювати місячне світло.

  - Я ціную це. Візьміть ці гроші як плату за розслідування, - сказав інструктор, віддаючи два срібних. Я хочу дати вам пораду, щоб розповісти про це в магазині скульптур.

  Шматок хліба без смаку, але цілком придатний для зменшення голоду, коштує три медяки. Оскільки в срібному стільнику є мідь, то можна сказати, що Віід отримав еквівалент 60 шістсот шматків бляного хліба плюс сдавання. І він був упевнений, що коли закінчиться завдання, то отримає ще більшу винагороду від інструктора.

  - Чудово! Тепер можна не турбуватися про те, що в мене закінчиться хліб.

  Протягом багатьох років люди регулярно голодували, і тому переконали його, що треба будь - якою ціною уникати недоїдання.

  Глава 3. Просяба інструктора.

  Спочатку він подався до фонтану і наповнив флягу водою, а потім пішов у скульптурну крамницю. Вулиці були заповнені гравцями і НІПами. Фактично, це була перша прогулянка Віїда по вулицях.

  - Потрібно клирик рівня сімнадцять або вище.

  - Гей, хлопці! Ми організуємо рейд в Печеру Лейкос. Хто бажає приєднатися?

  На вулиці було багато гравців, але ніхто не звертав уваги на Віди. Але це було дуже важливо.

  Він носив базове спорядження мандрівника, без нагрудника або іншого обмундирування, все це говорило про те, що він ще не провів тут свої чотири тижні і поки не міг покинути замок.

  Віід зайшов у скульптурний магазин. Серед незліченної кількості магазинів, відкритих у столиці країни Розенхайм, це було особливе місце. Більшість шукачів пригод просто не знали, де цей магазин взагалі знаходиться. Дуже мало людей, які вивчали скульптурне мистецтво, приходили до нього час від часу. Але, незважаючи на це, магазин скульптур стояв прямо поруч з ювелірною лавкою на Центральній вулиці. Він ставився до одного з небагатьох магазинів, які часто приходили знати.

  *Перезвон*

  - Ласкаво просимо до... - Вітаючи нового відвідувача крамниці ввічливою посмішкою, але побачивши одяг Віда, він відразу змінив тон свого голосу: - Що привело тебе сюди, незнайомець?

  Вікід оглянувся навколо і переконався, що крім нього тут не було інших покупців. Майстерня коваля або продуктовий магазин завжди повні народу, але крамничка скульптури відвідує всього кілька покупців за день, якщо взагалі хтось приходить. Але якщо порівняти прибуток вдень, то крамничка не відстає від майстерньої майстерні. Це тому, що магазин скульптури торгує дорожчим товаром.

  Поправивши комір, він ввічливо запитав:

  - Я прийшов сюди, щоб знайти відповідь на одне дуже хвилююче мене питання, сер.

  - Так значить, незнайомець, ти прийшов поставити мені питання?

  - Так, сер. І якщо б ви наділили мені хоча б секунду...

  - Зараз я зайнятий, прошу вас піти - відразу ж відмовився йому продавець. Він говорив роздратовано.

  Оскільки Віда слави була рівною нулю, і вони з продавцем не були знайомі, він мав повне право так робити.

  - Так, сер, до зустрічі, - добродушно посміхнувся Віід замість того, щоб розлютитися.

  - До побачення, - відповів власник магазину.

  Віід неквапно попрямував до дверей, окидаючи поглядом виставки статуї.

  - Чудово! - Він вигукнув. - Велич цього боввана вразив мене до глибини душі. Ви продаєте їх Раду Розенхайма?

  - Про який конкретний вчинок ви говорите, незнайомець? - Не зміг не відреагувати власник лавки.

  - Ось про це двоголовим орле з чистого золота. Навіть не знаю, який майстер створив це, але я не захоплююся його майстерністю. Статуя, безсумнівно, геніальна. Вона настільки повна життя, що я, було, сплутав її з живим орлом, і тепер я бачу, як недарма відвідав це місце. Цей магазин вартий таких шедеврів. Вони відкрили мені очі на божественну красу, ніби зійшла з неба.

  Губи продавця розтягнулися в широкому усмішку:

  - Вас цікавить мистецтво скульптури, мандрівник?

  - Гадаю, що так. Мій розум відчуває спокій, коли тільки споглядає на ці приголомшливі статуї, а душа прагне досягти хоча б меншої частини тієї великої духовної сили, що прихована в них.

  - Підійдіть сюди і присядьте. Можливо, завдяки вашій компанії я зможу розвіяти свою нудьгу.

  - Дякую, сер.

  - Хочете випити?

  - Тільки якщо ви будете настільки люб'язні, і напоїте мене холодною медовою водою. Мені буде достатньо чашки холодної води.

  - Звичайно! Вона у мене є.

  Віід випив мідну воду, яку купив продавець і затопив утому протягом останніх трьох тижнів.

  - Кажіть, що вас так сильно турбує, - попросив власник магазину.

  - Добре, сер. Але перш ніж я прошу вас, чи не міг би я попросити мене зробити короткий огляд цих статуей? У мене є партнер, якому потрібна ваша допомога, але це менш терміново, ніж потурання потреби моєї нікчемної душі в вивченні цих робіт мистецтва - відповів Віід.

  - Ви можете вивчати їх скільки забажаєте. Адже саме для тих, хто може оцінити цю красу і створюють статуї, - погодився власник лавки, відповідаючи Віїду щирою посмішкою. Вікід відчув, що зміг досягти добрих стосунків і тепер вони могли спілкуватися в більш товариських умовах.

  У будь - якому іншому магазині Вііда не зміг би зробити подібного огляду. Це спрацювало в магазині скульптур, оскільки тут було дуже мало відвідувачів і громадської уваги. Якщо б ви спробували зробити щось подібне в продуктовому магазині, то відразу ж проводили б на вулицю.

  У вільний час Віід міг би отримувати насолоду від виду статуй, але тепер на порядку було інше.

  "Сумаюся, що за допомогою Скульптурного мистецтва можна заробити хоча б трохи грошей".

  Найдорожчі статуї тут коштували тридцять срібняків. Кам’яні статуї були зроблені з каменю або рідкісних порід дерева, і хоча вони вражають своєю майстерністю, більшість їх коштувала вартість матеріалів. І це були прості фігурки з дерева або каменю.

  Вікід знав, що можна було б заробити грошей на створення велетенської статуї лева або статую з бронзи. Хто з багатих аристократів почав би щороку замовляти собі нову статую? Йому потрібно було досягти висот популярності, щоб справи на скульптурному фронті йшли у нього дійсно добре. І хоча конкуренція тут не така вже й велика і тому для того, щоб стати лідером цієї індустрії потрібно докласти небагато зусиль, але все ж це був нішовий ринок, достатньо невеликий, аби покладатися на нього.

  Найкращий спосіб заробити гроші - знайти собі покупців серед інших гравців, які постійно підвищували свій рівень і шукали все нове та нові спорядження. Добра зброя, міцна броня, зачаровані браслети і персні були популярні серед гравців, але статуями, на рідкісній винятком, ніхто з них не цікавився.

  "Трата часу і грошей."

  Головною метою Вііда в цій грі були гроші, гроші з великої літери "Д.' Він оглянув останнього разу виставлені експонати і виніс свій вертдикт скульптурному мистецтву:

  'Грош - ціна цього навики.'

  Вікід присів навпроти власника крамниці.

  - Отже, що ж ви шукаєте? - запитав той.

  - Я хотів запитати про одну давню подію. Мені повідомили, що хтось зміг вирізати статую з місячного світла в королівському палаці п'ятдесят років тому. Я хотів дізнатися, чи це правда, - відповів Віід.

  - А, он ви про що! Ця історія - легенда, яка живе серед скульпторів. Але я так само чув про це і від деяких моїх захисників з Королівської Ради.

  Вікід вважав, що вирізати з місячного світла неможливо. Це лише ще одна легенда міста, але власниця скульптурного магазину як інструктора Треніровального залу також не міг цього почути.

  Віїд дуже посміхнувся. Але це було просте завдання з мінімальною складністю E. У той же час Віід подружився з власником крамниці, хоча це було досить хитро. Тепер, коли це завдання було виконано, треба повернутися до Тренувальника і забрати винагороду.

  Поки Вікід вибирав правильний момент, щоб встати і розпрощатися з власником крамниці, той, захоплений своїми думками нарешті, проговорив:

  - Але я не чув про те, як він вирізав з місячного світла.

  - Хіба ваші покровителя з Королівської Ради, не розповіли вам?

  - Хм... Вони завжди говорили похапцем і не довіряли мені. Вони казали, що королева Розенхайма Івен була в світі її душа і брала участь у цій події. Чи не могли б ви зробити мені послугу і дізнатися про це, щоб задовольнити мою цікавість?

  Вікід стиснув руки, які тремтіли від збудження.

  'Це серійне завдання.'

  Навіть якщо завдання неважливе, розмір винагород у серійних роботах швидко зростає. Чим більше стадій проходить, тим складнішою стає ситуація, тому більшість серійних завдань були надто складними для Віїда на поточному рівні. Тепер Віід міг виконувати лише ті завдання, де треба було ходити по сусідству і роз’яснювати різну інформацію.

  - Я поки ще недостатньо досвідчений для цього, боюся, що я можу не впоратися з вашим завданням, - сказав Віід

  - Я впевнений, що ви зможете впоратися. Ваша розсудливість убере вас від неприємностей, - відповів крамар.

  - Якщо ви так вважаєте, я з радістю займуся цим, - сказав Вік.

  - Дякую вам, мандрівник. Вам, мабуть, варто попросити про королеву Івен у вуличних пліток або в бардів, що знають древні легенди. Але будьте обережні! Це питання є дуже діловим, але не виклика́йте жодних проблем, які могли б дискредитувати королівське ім’я.

  Коли Вікід не наспівував радості, то попрямував до трактиру в інший бік вулиці.

  - Доброго дня.

  Коли він повернувся до офіціантки, то оглянувся і знайшов барда, який відповідав би кільком критеріям. По-перше, бард не повинен бути гравцем - малоймовірно, що якийсь гравець міг чути про подію, яка сталася в Королівському Дворце пів століття тому. Війду хотів знайти когось із корінних жителів Серабурга, бажано старших. І не важливо, чи той умів добре співати балади чи ні, старий бард був би більш надійним джерелом інформації, коли мова йде про світлові плітки.

  Відвідавши кілька трактів, Віід знайшов відповідні вимоги барда. Це був бард середнього віку, років за сорок, багнистий, але все ще залишається молодий та обяйний.

  - Дякую за чудову баладу, - підійшов Віі до барда, плескаючи в долоні. - Прошу вибачення, сер, що перериваю вас, але я хотів би поставити вам кілька питань ... Чи доводилось вам чути про те, що сталося 50 років тому в Королівській Раді Розенхайма?

  Бард простягнув свою руку. Віід відразу зрозумів, що означає цей жест. Він відразу нахмурився, його обличчя напружувалося, переконливо демонструючи, що він не бажає віддавати ні мідяка.

  - У вас такий чудовий голос. Ви написали музику і слова до тієї балади. А ваше володіння інструментом бездоганно...

  - ...

  - Упевнений, ви розбили серця багатьох жінок Серабурга в часи, коли ви сяяли як промінь світла на пікі вашої кар'єри. Звичайно, ви й досі викрадаєте жіноче серце. Для барда пригод і романтика це все. Люблю романтику.

  Рука не зрушилася.

  - Як я втомився від таких як ти, іноземець і від ваших дешевих компліментів , - гризнув бард. - Показуй гроші або забирайся.

  Віід розгубився: 'Чи може мені відмовитися від завдання на середині? У будь-якому випадку, я не отримаю ніякого пенні, якщо відмовлюся. Але, може бути, я зможу отримати більш значні винагороду пізніше і потім буду жаліти, що упустив його.'

  Віід засунув руку в кишеню і виловив монету перед тим, як зрозумів свою помилку.

  'Два срібних!'

  У кишені в нього лежало два срібні вироби, все те, що інструктор видав йому накладні витрати за попереднє завдання.

  Бард вхопив срібну монету з руки Віїда.

  Класична помилка - він забув розміняти гроші на менші монети заздалегідь.

  'Не можу повірити, що я допустив таку дурну помилку!', - сказав він собі.

  Вікід хитнувся від розчарування.

  - Хм... Це секрет, так що нікому про це не розповідай, - пробурмотів бард під ніс. Королева Івен і скульптор були в близьких стосунках з самого дитинства.

  - Що ви маєте на увазі під близькими відносинами? - запитав Віід.

  - Дурень! Під тісними стосунками між чоловіком і жінкою я маю на увазі, що ніщо інше як любов - вони любили один одного.

  - Тепер Віід зрозумів, чому слід тримати в таємниці від Королівської Ради той факт, що він сує свій ніс у цю справу.

  Якби святе ім'я колишньої королеви було пов"язане з таким скандалом, Королівські Рицарі захистили б її честь, заткнули б рот будь-яким і будь - якою ціною.

  Бард оглянув бар і додав обережно:

  - Вони народилися в одному селі і виросли, зберігши теплі почуття один до одного у своєму серці. Хлопчика звали Захаб. Дівчинка завжди носила прикраси, вирізьблені і подаровані їй в дитинстві, живучи з мрією, що колись вона зможе стати його дружиною. Але доля зіграла з ними поганий жарт. Дівчинка була вибрана королевою, і хлопчик залишив її. Але між ними ще є одна обіцянка.

  - Чи можу я поцікавитися, яка обіцянка? - Заінтриговано запитав Вііда.

  - Захаб пообіцяв показати дівчинці найкрасивішу статую на світі.

  - Тоді, гадаю, воно не було виконано. Королева повинна мати багато чудових і прекрасних статуй у палаці.

  - Ні, він дотримав обіцянку. Через багато років Захаб з’явився у Королівській Раді. Кажуть, що вона була настільки зворушена, коли побачила його роботу і сказала: « Це найпрекрасніше створіння на землі ».

  - Тоді, в ім'я Фреї, скажіть мені, що ж за статую він показав королеві Івен? Королева не хвалила б звичайної статуї.

  - Верно. Повертайся до королівської покоївки, яка стала свідком всього цього і ти дізнаєшся від неї закінчення історії. Це все, що я сам можу тобі розповісти, оскільки я і сам чув це з двох уст.

  - Вона все ще жива?

  Так, - бард показав Вііду, як дістатися до будинку покоївки.

  Вікід пішов до неї. Стара жінка, вона вже відійшла від справ, і коли він згадав ім'я королеви Івен та скульптора, Вона подарувала його веселою посмішкою.

  - Її Високість була чеснотливою і милосердною пані. Так значить, ти хочеш дізнатися що сталося тоді?

  - Так, мем.

  - Так, я дійсно знаю про це. Я особисто служила її Вищості. Спочатку майстер Захаб прийшов до палацу, і вона образилась на нього.

  - Чи можу я запитати, чому?

  - Це через обіцянки. Коли вони були молоді, він дав їй обіцянку. Майстер Захаб пообіцяв, що подарує її висновку найпрестижнішу статую в світі. Але коли він прийшов до палацу, то ніс меч, а не ніж для різьблення. Він виглядав як воїн, який вправно обходився з мечем. Серце її височності було розбите, бачили б ви це. Це неможливо описати! Її високість так вірила в майстра Захаба! Вона вважала, що коли б небо завалилося на землю, то навіть тоді він був би вірним і святим.

  - ...

  - Того дня сусіднє королівство Брент розіслало групу вбивць. Вони збиралися захопити наше королівство і тільки Фрейе відомо, наскільки я була шокована, коли вбивці прорвалися штурмом і напали на Його та її Високість в саду.

  - Підлі негідники!

  - Так, молодий мандрівник, можна і так сказати. Королівські лицарі були блоковані і тому не могли захистити нас, ми були приречені на смерть. І ось, в той самий момент майстер Захаб увійшов у сад. Як ти розумієш, прямо під час битви. Її високість попередила його і наказала йти, але майстер Захаб лише посміхнувся...

  - Він посміхався в такій небезпечній ситуації?

  - ... і сказав, що покаже їй найчарівніше статую, яку він коли-небудь створював у світі. На загальне здивування, місячне світло розбивалося на шматки під мечем майстра Захаба. Це було дивовижне видовище. І поки він різав місячне світло, він співав пісню. Дослівно я не можу згадати її слів, але вона називалась Серце Скульптора. Її високість плакала, коли слухала її. Це була дійсно найпрекрасніша статуя, яку вона коли-небудь бачила. І навіть якщо б він вирізав її з дерев'яної дошки, Її Високість все одно визнала б статую самої прекрасної на світі. Але я можу сказати, що те що вийшло у нього з місячного світла було по-справжньому божественно. Вбивці розбіглися, побачивши таке неймовірне видовище, а майстер Захаб дотримав свою обіцянку. Відтоді минуло багато років, але я все ще глибоко пам’ятаю це.

  Тоді він побачив, що з’явилися нерозгадані таємниці спогадів.

  Хлопчик тримає маленький ніж для різьблення в руці. І з кожним рухом ніжка шматочок дерева набуває форми. Схоже, що він вирізає діву. Мініатюрую, прекрасна діву. Через його майстерність шматочок дерева наповнюється життям.

  Дівчинка, почервонівши до кінчиків вух, спостерігає за ним. За його серйозним обличчям і за рухами його ножа. Дівчинка кохає його, любить все, що з ним пов'язано.

  Невдовзі хлопець простягає до неї завершену статуетку. Вона така схожа на дівчинку.

  - Все, що я можу зараз це вирізати по дереву, але одного разу я дам тобі найчарівніше статую в світі.

  - Дякую тобі, Захаб. Я чекатиму цього дня.

  Хлопчик і дівчинка дають обіцянку один одному, тримаючись за руки.

  Дівчинка росте, її краса розквітає подібно до цвіту.

  Її помічає король, вона стає королевою. Але дівчина зовсім не щаслива. І вона як і раніше нещасна і в той день, коли Захаб приходить до неї.

  Захаб тримає меч, а не ніж для різьблення.

  Гуляючи одна в саду, її Високість в пориві пристрасті стискає шипасту троянду і у неї йде рубинова-червона кров.

  - Чому ти забув про нашу обіцянку? Ця обіцянка була всім для мене... - Сумує її Високість.

  Того вечора вбивці налетять на замок. Королівство Брент, традиційно ворожий сусід, відіслало убивць. Рицарі королівства Розенхайм один за одним гинуть у відчайдушній битві.

  Її та Його Вищості загрожує неминуча смерть.

  Захаб стискає свій меч.

  Місячне світло починає танцювати.

  На здивування Віда, він отримав одразу два рівні за виконання одного завдання.

  Але й це було не все. Перед Віїдом спалахнуло повідомлення з пропозицією змінити клас персонажа.

  Незчисленна кількість гравців шукає секретні класи у Королівській Дорозі. Але не тільки один з тисяч вдається це зробити.

  - Я відмовляюся, — відповів Віід.

  - Я відмовляюся.

  Для Віїда застрелити сидячи десь у кутку чулану, вирізаючи непотрібні статуї, було неприйнятно. Він міг визнати, що з скульптора можна отримати вільний клас. Але йому потрібно було грошей, щоб отримати прибуток.

  Поки Вік приходив у себе, його відвідала покоївка колишньої королеви.

  - Це була чудова історія. Дякую вам, мем.

  - Не за що. Мені було приємно розповісти вам її. А тепер, молодий чоловік, я хочу подарувати вам маленький подарунок. Чи ви приймете його?

  Чи ж це правильно відмовлятися від подарунка, зробленого з доброї волі? Вікід не був настільки жорстоким, щоб відмовлятися від будь - яких подарунків. Чоловікові варто з вдячністю приймати будь - який дар.

  - Я з радістю прийму його, мем.

  Глибоко з ящика столу покоївка витягнула якийсь цвіркун. Це нагадує стародавній скальпель.

  - Цей ніж для різьблення належав майстерові Захабу. Він залишив його Вищому, і ось вийшло так, що тепер його зберіг я. Це дерев'яна статуетка, вирізьблена майстром Захабом. Будь ласка, візьміть, - сказала покоївка.

  - Я ніжно зберігатиму ваш подарунок, - відповів Віід і прийняв з її рук обидва предмети.

  Оскільки ці речі залишилися від Захаба, одного з майстрів скульптурного мистецтва, Віід вирішив, що вони досить рідкісні. На перший погляд дерев’яна статуя виглядала досить непогано.

  - Будь ласка, зберігайте ніж майстра Захаба.

  - Так, мем.

  Вікід думав, що цей ніж можна продати досить дорого.

  Дерев'яна статуя може показати вам місце, де знаходиться майстер Захаб. Сподіваюся, що секрети його майстерності не будуть забуті.

  - Я теж сподіваюся, мем.

  - Якби я тільки могла знову почути ту пісню... Все, що можна дізнатися про скульптурне мистецтво - це прихований матеріал.

  - Перепрошую?

  - В ноже для різьблення майстра Захаба.

  У мить, коли він глянув на ніж після цих слів покоївки колишньої королеви, його відвідало невизначене відчуття, що його чекає певна неминуча доля.

  Серійне завдання складності A, що дає в нагороду чотири навички. Вікід не знав, сміятися чи плакати.

  З одного боку він знав, що дуже важко здобути навики, які не мають нічого спільного зі своїм класом. Ці вміння, як-от ідентифікація або ремонт речей, які доступні скульпторам, можуть бути корисними в багатьох випадках. Але завдання складності A буде далеко за межами його можливостей, можливо протягом багатьох років. Середній рівень гравців Королівської Дороги зараз близько ста, а найвищий - на початку третій сотні. Для того щоб пройти завдання складності B, як відомо, потрібно збалансований загін з сильних героїв трьохсотого рівня. А це означає, що Віід щойно прийняв завдання, до якого він навіть не може поступитися, поки не дійде до рівня вище чотирьохсотих і вже не кажучи про те, щоб встановити його.

  І більше того, зона Грейпасс це найбезпечніша з усіх земель заселена найсильнішими монстрами. Це одна з Десяти Заборонених Зон, де з абсолютною гарантією вас покинуть на шматки в той момент, коли ви тільки потрапите туди.

  'Прокляття'

  Кількість завдань, які гравець може одночасно виконувати лише три. І тепер, коли одне з них зайняте завданням "Зледжуючись останньою волею Захаба", Віяду залишилося тільки два вільні місця для нових завдань.

  З другого боку, коли ви маєте справу з серійними завданнями, то не можете передбачити кінцеву нагороду. Це завдання дало секретний клас вже на другій стадії. І навіть після того, як він відмовився прийняти цей клас, йому дали чотири корисні навички. Можна лише здогадуватись, яку винагороду чекає в самому кінці.

  Вікід ніколи не був настільки дурним, щоб відмовлятися від добрих можливостей, але в той же час було важко зрозуміти, коли і як ці можливості розкриються. Він попрощався з покоївкою і повернувся в магазин скульптур.

  - А, майстер Віід, вам напевно було важко виконати з моїм завданням так швидко, я ціную це. Я знову переконався, що це було правильне рішення доручити вам його, - сказав власник крамниці.

  Він заплатив Війду винагороду за прохання. Вікід отримав дві срібні монети, що компенсувало монету на яку він фактично був пограбований баром. Коли він повернувся до Тренірового Залу, то отримав ще одну срібну монету зі словами вдячності інструктора. Отже, у сумі Віїд заробив п’ять срібних монет. Його рівень також зріс до третього, а отримані окуляри характеристики він розподілив поровну між спритністю і силою.

  'Чому б не взяти ще одне завдання?', - запитав він себе. Вікід піддався несподіваній спокусі, але знову взяв у руки дерев’яний меч. Крім того, ті щедрі нагороди, які він отримав на своєму маленькому рівні, були пов’язані з тим, що подібні до незнайомих широкого загалу завдання дуже рідкісні.

  Глава 4. Виід жахаючий.

  Версальська цивілізація зародилась приблизно мільйоном і вісім тисяч років тому. У ті часи люди, ельфи, гноми та орки жили разом. Прочинені руки гномок приймали пологи в орків. У дитинстві орків охрестили ельфійські жінки, а людських жінок купали їх. Чотири раси жили разом, виконуючи одне одного. Рейнджери ельфів збирали фрукти з дерев, гномські майстри створювали інструменти, а розвідувачі людей полювали разом із орками. Світ об’єднував небезпечних монстрів і слабких, щоб вижити.

  Орки, що дорослішали в два-три роки, були відмінними воїнами. Від народження обдаровані нелюдською силою і інстинктами, вони підтримували людей та ельфів. Орки претендували на владу за правом сильних, оскільки жодна інша рас не могла зрівнятися з їхнім родючістю та бойовими здібностями. Але коли люди відкрили методи сільського господарства, оселившись у тваринах та рослинах, вони зачаровувались ланцюгами постачання і поступово заперечували перевагу орків.

  Ельфи, які знають магію елементів та магії природи, стали пихатими і почали віддалятися від орків, вважаючи їх дикунами.

  Гноми вдосконалювалися у обробці металів день за днем і створили нове покоління озброєнь, яким могли виступати проти орків.

  Угода чотирьох рас розпалася через заздрість і сварки.

  Люди побудували на багатих землях міста і об’єднали їх у королівстві.

  Ельфи пішли в ліс без Возрівата, де сила духу і елементів збільшувалася, широко розширюючи могутність їх магії.

  Орки розпорошилися по пустелях і диких землях, там вони полювали на звірів та турбували цивілізовані поселення, дотримуючись своїх бажань, насолоджуючись битвами.

  Гноми закопувалися в гори, добування руди й відгадку ремесла.

  Невиконувані люди і орки сперечалися один з одним через нестачу харчів, а ельфи та гноми ненавиділи одні одних у вічної боротьби за перевагу над природою.

  Такою була історія Версальського континенту. Забута історія чотирьох рас

  *

  Чух про дивного незнайомця, який швидко спалахнув пожежою по фортеці Серабург. Казали, що якийсь божевільний маніяк цілими тижнями безмовно збиває дерев'яний меч у Треніровому залі.

  - *бум*Хрючись*, - розмахував Віід у тиші дерев'яним мечем. Кожен удар, отриманий жахалом, викликав важкий звук. Спочатку він задовольнявся тим, що йому вдавалося подряпати трохи лякало. У міру того як сила і спритність поступово зростали, удари мечем піднабрали сили.

  - А він точно гравець?

  - Думаєш, це жива людина? Малоймовірно.

  - Тільки подивіться на нього. Сперечаємося, що ні.

  - Невже це НІП?

  - Ну, якщо взяти до уваги його раптову поява...

  - Напевно це НІП, пов'язаний з завданням! - Запалилися запал очі гравців.

  Деякі гравці почали пропонувати Війду гроші та їжу, думаючи, що він дає завдання і таким чином намагається здобути його схвалення. Вікід відкидав їхні подарунки, бо боявся, що його вважатимуть продавкою. Але вони були наполегливими:

  - Та годі тобі, бери.

  - Хочеш чогось іншого? Просто скажи і я знайду.

  - Дивись, хіба цей залізний меч не краще дерев'яного? Я можу віддати його, думаю він тобі сподобається.

  Вони слідували за Віідом, сподіваючись, що він видасть їм особливе завдання. Але вони, напевно, не були впевнені, Віід постійно заперечував те, що він НІП і вигнав їх геть, кажучи, ніби вони заважають його тренуванням. Як не дивно, це додавало їм впевненості.

  - Він не приймає подарунків.

  - Хто б'є не два-три дні, а чотири тижні підряд?

  - А вони з інструктором великі друзі!

  Інструктор, який так само вважав інших гравців перешкодою, був добрим тільки з Відою і навіть щодня обідав із ним.

  Для глядачів Віід не виглядав людиною. Єдиний спосіб відрізнити гравця від НІП - зловити момент, коли він виходить з гри. Тому Віід і його гравці мали сумніви.

  Деякі гравці - високорівні розуміли, що Вікід робить свій внесок у розвиток сили та інших характеристик. Вони ввічливо підходили до нього, знаючи точно, що він людина, але робили це з певною метою:

  - Приходь до мене в клан, ми підтримаємо тебе і компенсуємо витрати.

  - Ми будемо спонсорувати тебе до рівня. Залишимо все, що забажаєш.

  В інших мережах були клани або гільдії, і в Королівській Дорогi вони так само присутні, але на відміну від інших ігор мета у них була посерйозніше. Імператор! Задача кожного Клана була винайти на трон Імператора, свого чоловіка для того, щоб заснувати свою власну імперію у Версальському континенті і правити всіма. Кожного місяця феодали та монархи можуть будувати у своїх містах необхідні споруди, як - от зерносховища і кузні, або витратити гроші на вербувальний ліміт чи навчання рекрутів.

  Під керівництвом вмілого правителя економіка розвивається, технологія зростає. Технології сприяють поліпшенню озброєнь, виготовленого кузницями, а розміри міст залежать від їхньої безпеки та чистоти.

  Залагоджуючи національні та регіональні проблеми, налагодження дипломатичних відносин з іншими країнами, лідер суспільства підвищує свою владу як ніхто інший. Королі сприяють поширенню міст на своїх землях, привертаючи під владу іммігрантів. Окрім внутрішніх турбот, є війна.

  Якщо і коли хтось починає війну, армії, які скликають амбітними королями, стикаються в битві між собою під керівництвом генералів.

  Мирні гравці чекають від короля мудрих і справедливих рішень. Тому міста з такими правителями стають більш заможними, торгівля динамічнішою і це стимулює гравців добиватися успіху в грі.

  Однак Віід відхилив пропозиції.

  Дерев’яний меч, який не знав передишок, завмер у повітрі. Віід закрив очі.

  'Я зробив це.'

  Чотири тижні ігрового часу Віід з усіх сил підвищив свої характеристики в тренеровому залі. На превелике здивування, він заробив трохи слави і це ніколи не завадить. Чим більше ти знаєш, тим нижчою є ціна в продуктових магазинах та кузницях, а НІПи високо цінують тебе.

  - Молодець, майстер Віід, - сказав підходящий інструктор, весь цей час здалека він з радістю спостерігав за роботою хлопця.

  - Дякую вам, сер.

  - Не очікував, що ви зайдете так далеко, але на щастя обдурили мої очікування. Я пишаюся вами.

  - Я в боргу перед вами, шановний інструктор, за ваші настанови.

  - Ха, вірно, - щиро розсміявся інструктор.

  Він передав Війду меч.

  - Що це за меч?

  - Він ваш. Цей меч - нагорода тим, хто зміг пройти базову тренувальну програму.

  - Базову...

  Несподівано Віїда зацікавив одне питання. Про те, що можна підвищити показники з використанням опчоло в треніровому залі, він дізнався випадково, коли крав ігрове товариство у одному форумі на парці маленьких кланів. Отже, перш ніж взятися за гру, я зосередився на її розвитку. На це у нього були свої причини, хоча він і визнавав, що витрачати чотири тижні на такий поступовий розвиток характеристик може здаватися досить непродуктивним заняттям. Інші гравці визнавали, що замість цього вони б витратили менше часу і здобули собі якийсь предмет, який підвищує характеристики.

  'І все ж, між підвищенням характеристик об'єкта і важкою вправою, що піднімає базові особливості героя, є різниця. Велика різниця.'

  Припустимо, що удача посміхнеться вам і ви знайдете в своїх подорожах гарний предмет, але ваші основні характеристики залишаться такими ж, як і речі, які одягнете. Уявіть собі, що ви розвинули базовий показник сили до 40-го року. Подумайте про те, яка буде сила тепер, якщо вдягнете амулет який дає +50 сил. Усі характеристики, які Віід розвинув у тренувальному залі, допоможуть йому до кінця гри.

  - А ви знаєте, скільки людей завершило базову вправку? - запитав Вік, зрозумівши значення слів інструктора.

  - У цьому місці шістнадцять, - відразу відповів інструктор і додав: - Матінок величезний, майстер Віїд. Я думаю, що сума в тренірових залах завершила свої базові координаторські програми тридцять вісім сотень незнайомців. Наскільки мені відомо, ніхто з них не проходив базову тренування так швидко, як ви.

  Тридцять вісім сотень людей! Очі Віїда яскраво сяяли.

  'Трицяти вісім сотень потенційних суперників!'

  - Ви сказали, базова тренування. А чи є у вас тренірова програма вищого рівня? - запитав Вік, порушуючи тиху тишу.

  - У нас немає, але є в інших місцях.

  - І де це?

  - Я не знаю, де вони розташовані. Чув, що туди потрапляли тільки ті, кому було визначено знайти їх. Щоб розпочати наступний рівень вправ, слід завершити базовий.

  - Дякую за інформацію, шановний інструктор.

  - Право не варто.

  Тепер Віід закінчив з Тренеровим Залом, але коли він збирався йти, інструктор гукнув його:

  - Майстер Віід, що ви плануєте робити далі?

  - Перепрошую?

  - До Логово Літварт планують відправити експедиційний загін через тиждень. Командир загону - мій колега. Його звуть Мідвел. Якщо у вас зараз немає інших планів, чому б не запропонувати йому свій меч?

  Будь-який інший гравець з радістю погодився б на місію, запропоновану інструктором.

  Розенхайма, королівська армія, має багато вимуштованих і добре тренованого солдатів. Ореєнтовано, середній рівень їх піхотинця сягає 30, а рикші — понад сто п’ятидесятий. Особливо їх шанують лицарі, які заслужили своє ім’я. Їх називають Титульованими Роцарями. Їх рівні лежать в діапазоні від ста вісімдесяти до 200.

  З таким загону можна вичистити будь-яку логіку без особливих труднощів і Лоґово Літварт скоріше всього не є винятком. Згідно з дослідженнями Віїда, Логово Літварт заселено кобальтами в районі двадцятого і гоблінів, чий рівень коливається у п’ятидесятому.

  Все, що він вимагав від Віяда, приєдналося до загону, який виконує цю місію, і це просто залишитися живим. Не важливо чи він сам братиме участь у бою або ні. Інструктор у своїй доброзичливості запропонував йому хорошу можливість, але Віїд похитав головою:

  - Вибачте, сер.

  - Не може бути. Що вас турбує, Майстер Віід?

  - Нічого, просто у мене все ще немає класу.

  - О, Фрея, ви праві! Я діяв надто необачно. Приходьте до мене в будь-який час, і якщо у мене буде відповідне завдання для вас, я дам вам знати.

  Інструктор не тільки досяг 200-го рівня, але й підтримував зв'язок з тими солдатами, яких він тренував. Іншими словами, він мав власну мережу зв'язків у королівській армії. А досить скромне становище, яке він займав, приховувало цей факт від громадськості.

  - Майстер Віід, - несподівано запитав інструктор пошепки, а ви вже вирішили, ким би ви хотіли стати?

  - Я поки вирішую. Мабуть, я йду в гільдію знань і запитаю, який рід занять вони можуть порадити мені.

  Гільдія знань. У ній містяться поради гравцям, які ґрунтуються на їхніх характеристиках і навичках.

  На початкових етапах більшість гравців ходять тими самими шляхами, тому гільдія знань поділяє їх на дві групи - бойові професії (ближній бій і підтримка) та професійну кар’єру продавців. У рідкісних випадках гільдія дає приховані класи, в дуже рідко.

  - Я розповідаю це вам тільки тому, що ви ... людина, гідна довір’я, яка відкинула таку марну професію як скульптор. Визнайте, пане Віід, чи шкодуєте за ножем?

  - Звичайно ні, сер. Скульптори... Я ні за що не стану одним з них.

  - Хм... Раніше я не говорив цього нікому... і ви перший. Підійдіть ближче.

  Голос інструктора опустився до тихого бормотування. Він говорив пошепки прямо Віїду в вухо. У Віяда, який був зрошуваним диханням, пішли мурашки по шкірі. Але він стримував від себе огиду:

  - Ви шукаєте хороший клас, і я підкажу вам. Чи вам доводилось чути про Родрігеса мудрою людиною?

  - Так, сер

  - Нанесіть йому візит. Він відомий як Зірка Мудрості і його шанують, оскільки знає про все. Він скаже вам, яка професія тобі краще підходить. І його порада буде краще поради якийсь там гільдії знань. Но...

  - ?

  - Подвох в тому, що Порадник відомий дивак. Погане те, що ніколи не знаєш як це виявиться. Вона може підштовхнути, вразити або ж уперто пожартувати.

  - ...

  - Його не буде зустріти особисто звичайним способом. Спочатку він не хоче вас слухати. Але якщо ви дасте йому це, він зробить вам послугу, один раз.

  - Дякую вам, шановний інструктор.

  - Не за що. Я відчуваю відповідальність за ваше рішення, не можна заперечувати, що частка інших мечників сильніша ніж доля місячних скульпторів. Я буду молитися Фреї, щоб ви отримали хорошу професію. Побоюйтеся Радиника Родріґеса. Він привабливий, тому не кажіть йому одразу, чого ви від нього хочете, перш ніж він сам не зговориться з вами.

  Коли Вікіда попрощався з інструктором і виходив із Тренерового залу, до нього підійшов висмажений чоловік. Цього велетня звали Пітон, безстрашний воїн з величезним мечем.

  - Вже йдеш?

  - Так.

  - Хм... і що збираєшся робити?

  - Спочатку виберу клас, а потім буду інтенсивно збільшувати свій рівень.

  - Упевнений, ти швидко дійдеш до вершини. Не бачив нікого, хто був настільки стійким у комп'ютерних іграх, як ти! І хоча я пишаюся своєю силою волі, але ти взагалі зроблений з сталі.

  Пітон був воїном 288-го рівня. Коли він вивчив нові навички, то попрямував до Тренерового залу, щоб випробувати його. Але коли він прийшов у зал, йому на очі потрапила юрба гравців і всі вони зібралися спостерігати за Відідом. Пітон теж був допитливий. Хтось плутав Віїда з НІПом, але коли Пітон загубився в натовпі, почув, що герой може підняти свої характеристики у тренеровому залі, то почав колотіти чучело по сусідству із Відімком. Сила, що випромінювала масивну фігуру Пітона, шокувала. Інші гравці брали участь у цьому шоу, але Пітон мимовільно відволікав увагу людей від Вііда. Протягом останнього тижня Пітон був єдиним, з ким Вінід розмовляв.

  - Дякую за комплімент.

  - У будь-якому разі, я чекатиму. Того дня, коли ми знову зустрінемося. Ти ж не розчаруєш мене, правда?

  - Ти будеш розчарований.

  - Що?

  - Своєю слабкістю. Я набагато сильніше, ніж ти можеш собі уявити.

  - А-ха-Ха, - в весь голос розсміявся Пітон. Оскільки рівень його перевищував 280-й, він ставився до найсильніших гравців і всі говорили з ним шанобливо. Віід заінтригував його своїми зухвалими відповідями.

  Його очі звузилися, і він сказав трохи серйозніше:

  - Я буду чекати цього.

  - Береги себе, попрощався з ним Віід і попрямував у маєток Родріґеса мудрого.

  - Родрігегес мудрий, Світлий мудрості, що спокушується в знаннях. Він допоможе мені визначити, яку професію обрати, - говорив він собі.

  *

  Поміщення Радянського Союзу Родріґеса розташовувалося в північній частині фортеці Серабург. Його охороняли солдати, які патрулювали будинок навколо нього. Коли він підійшов до воріт, двоє солдатів наказали йому зупинитися.

  - Стій! За якою справою ти прийшов, незнайомець?

  - Я прийшов відвідати радянського радника. Інструктор тренувального залу доручив мені передати дещо для нього.

  - Мені дуже шкода. Я розумію, що у тебе до нього справа, але Порадник не приймає нікого настільки маловідомого, як ти - відповів солдат сухо.

  - Але інструктор доручив мені особисто передати Раднику один предмет.

  - Це не моя справа. Думаєш, тобі дозволять відвідати Його Високість тільки тому що у тебе буде щось, що ти хочеш йому передати?

  - ...

  Просто кажучи, щоб потрапити на прийом до короля чи аристократа, потрібно неабиякої репутації або слави. Слава Вііда була 20-ма, замалою для того, щоб потрапити в маєток Радиника.

  - Раз так, чи можу я почекати тут поки мені не буде дозволено увійти в маєток?

  Питання Віїда викликало здивування в охоронців:

  - Поясни, що ти маєш на увазі, мандрівник.

  - Я питаю, чи не будете ви проти якщо я всяду прямо тут на вулиці для того, щоб дочекатися, коли мудрець вийде?

  - Ні, не будемо, - сказав солдат і байдуже додав: - Вулиця відкрита для всіх.

  - Дякую за дозвіл, - злегка кивнув головою Віід.

  - Не за що. Но...

  - Що, вибачте?

  - Я кажу це тобі тому, що ти знайомий інструктора: Порадник часто не виходить з маєтку тижнями. Особливо якщо, небажаний відвідувач чекає за дверима, в цьому випадку він точно не висунеться. Ти все ще хочеш почекати його?

  Заперечення стверджує, що Лю Бею довелося тричі з’являтися до Чжуге Ляна, перш ніж молодий мудрець погодився його прийняти. Але потім завдяки своїм висловам і настановам мудреця Лю Бей став ключовою фігурою при формуванні нової династії в Китаї. Згадавши цей знаменитий епізод, Віід кивнув.

  - Так.

  Присівши напроти помети, Вік почав чекати появи Радиника так, ніби він міг з'явитися в будь-яку секунду. Іноді він переговорився з вартовими і швидко дізнався, що серед рядових солдатів інструктор був великий прихильник. Одного разу він мріяв про лицарство і повністю відповідав вимогам, щоб отримати його.

  Тим часом опустилася ніч і в маєток мудрого погасло світло.

  'Було б безглуздо чекати, що я отримаю бажання в перший же день. Він може сидіти там вічно.'

  Вікід вважав беззмістовним стежити за пометиною вночі, коли Порадник спить. Він пішов звідти і попрямував до воріт.

  Сніжними ночами сила монстрів Версальського континенту посилюється. Вони стають більш наполовину і приносять на 30 відсотків більше досвіду. Це викликає гравців, не дивлячись на підвищену небезпеку, приділяти нічним монстрам більше уваги.

  Тієї ночі Віід вперше залишив замок у пошуках пригод. Тут, на широкому полі кілька гравців полювали на лисиці, кроликів і єнотів. Всі тут були новачками, і Віід збирався приєднатися до них.

  - Так, чи є у мене щось що можна використовувати як зброю?

  Він дістав його інструктором залізного меча і міцно стиснув.

  - Вікно властивостей об'єкта.

  Меч, виданий інструктором, був одним з найліпших доступних Віду озброєнь. Він помахнув їм кілька разів, відчувши ідеальний баланс і зручність.

  Вікід перевірив іншу зброю:

  - Характерики: Ножа для різьблення!

  Ніж гумки наносив більший урон, ніж залізний меч, але Віід вибрав останній. Він зробив це тому, що той був довшим, а значить поєдинок можна вести на більшій відстані. З ножем різьбителя у битвах він почувався дещо невпевнено, залізний меч краще підходив для знищення монстрів. Крім того, ніж різьбар мав більшу міцність і, отже, знизився розрив, тому сталевий меч давав більше можливостей для вдосконалення навичок ремонту, отриманих Відідом.

  - Чудово. Думаю я готовий починати, - помахнув Віі своїм залізним мечем. - Ліси, вовки, єноти, стережися. Зараз я вас вбиватиму.

  І вже він, було, зібрався почати полювання...

  - Вибачте, - хтось беззвучно підійшов до Віду і заговорив, — Ви один?

  Повертаючись додому, Віід побачив гарненьку дівчину. Вона носила бавовняний капелюх і блакитну шкіряну броню.

  - Дівчина, - сказав він собі.

  - Так, я тут один, - знизив тон Віід.

  - Хочеш похотіти разом з нами? У нас є маг, клирик, лучник і монах.

  Перед тим як відповісти, він подивився їй за спину. Там стояли дві дівчини в робах і хлопець, який, як він думав, був рейнджером. Коли він оглянув їх, то відразу зрозумів чому вони запросили його приєднатися до їхньої команди. Всі ці гравці були "хлюпіками", вони носили тканину і шкіру, використовували далекі атаки, і їм не вистачало танку, міцного воїна, того, хто захищав би їх.

  'А це не погана пропозиція. Це мій перший бій і можливо краще почати його з командою. Завжди краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати", - вирішив він.

  - Звучить непогано, - охоче погодився Віід.

  - Дякую.

  Вікід швидко приєднався до групи.

  - Рада познайомитися. Я Ірен, рівень сім, священик. Спеціалізуюся на уміннях лікуватись і божественній охороні.

  - Я маг шостого рівня, Ромуна. В основному маю справу з вогнем.

  Обидві дівчата представилися, і тепер настала черга хлопця. Перед тим як заговорити, він з цікавістю вивчив обличчя Вііда.

  - Я Пейл, лучник шостого рівня. А ти серйозний хлопець, виходити поодинці на нічне полювання.

  - Ха-ха. А я Сурка, чернець шостого рівня.

  Вони представилися і назвали свої рівні, а тепер прийшла його черга.

  - Зовут Виід. Рівень три.

  - ...

  Присутні були шоковані.

  - І чим ти екіпірований? - запитав Пейл, набрався сміливості.

  - Все, що у мене є, це ось цей меч.

  - ...

  Якщо зібрати все до останнього мідного меду, то Віїда мав лише п’ять срібняків. Щоб придбати хорошу броню, а не якісь обноси, потрібно було тридцять срібних. Оскільки він не виконував стандартних завдань, то навіть не заробив достатньо грошей для того, щоб купити шкіряну броню.

  - А твій клас?

  - Не вирішено, - відповів Віід, з сумнівом похитав головою. Він відчував, що щось не так, але поки точно не міг зрозуміти що саме.

  - Чорт забирай! - Выдохнув Пэйл. Він визирнув у загублений.

  - Ну, я думаю, ти можеш не поспішати з тим, щоб визначитися з відповідним тобі класом. До речі, схоже, що ти полював один. Ти тут вперше?

  - Так. Я новачок в іграх віртуальної реальності.

  - Зрозуміло. І чому я не здивований, почувши це?

  Почувши чесні відповіді Віда, Ірен і Ромуна подивилися на Сурку осуджуюче. Їхній погляд твердив, що вона не привела того, хто їм потрібен. Рівень: 3, клас: невизначений. І навіть більше того, цей потріпаний хлопець - новачок в віртуальній реальності. Брак досвіду часто трапляється у першій битві: спочатку ви нервуєте, втрачаєте зосередженість, потім панікуєте і втратите своє життя. Саме в цьому порядку. Вони знали про це, бо й самі пройшли через це. Тварини на цьому полі добре підходять для початківців із замку, але вони відносно люті і сильні. Самі з ними важко впоратися.

  - Ось так-так, схоже, що у нас тут невелика заковика, - не знаючи, як сказати, ухилено посміхнувся Пейл

  - Ну, тоді я залишу вашу групу, якщо ви думаєте, що я буду вам більше тягарем, ніж помічником, - прямо сказав Віід, вирішив позбавити всіх від цього дискомфорту.

  Мені шкода, Сурка вклонилася вибачаючись і зрозуміла свою помилку. Тепер вона бачила, що він носив базове спорядження.

  'Я думала, що він сильний, оскільки у нього є залізний меч. Де ж він його знайшов? Виглядає дуже непогано... - думала вона.

  Вікід пішов від них і попрямував в поле самотужки. Пейл і Сурка відчували провину за те, що відмовили.

  - І що тепер? Шукаємо заміни?

  Заміни тут були всюди. Чого на Версальському континенті було багато, так це гравців, ось монстрів, навпаки, на всіх не вистачало.

  - Але ж ми вже потисли йому руку.

  - Якщо ми спробуємо битися в команді, це ж спрацює, вірно?

  - Гадаю так, але...

  - Давайте спробуємо.

  Вони наздогнали Віїда, який займався тим, що плював на стрибків навколо кроликів і єнотів. Він не знав про монстрів основних речей: як багато урона вони можуть завдати і як вони зазвичай діють в атакі.

  - Вибачте, якщо тобі все ще це цікаво, то ми хочемо щоб ти був з нами.

  - У мене низький рівень, якщо ви не маєте нічого проти цього, то я з вами, хлопці, - обережно відповів Віід.

  - Тоді все гаразд. Тепер ми в команді. Тобі не треба ганятися вперед, так що якщо тебе це влаштовує, можеш стояти за нашими спинами.

  Пейл порадив Вііду залишатися в укритті замість того, щоб приймати активні дії в полюванні, тому що він вважав себе абсолютно новим.

  - Ви впевнені на рахунок цього?

  - Так. Коли ваш внесок у спільні дії менший, ніж інші, ти отримуєш менше досвіду, але, не дивлячись на це, твоє завдання зараз стояти осторонь і збільшувати рівень. Ось дивіться, хоча між шостим і третім рівнем, здається не така вже й велика різниця всього в три рівні, але вона насправді величезна. Якщо на третьому рівні ти вкладеш всі характеристики у силу, то матимеш двадцять п'ять. А у мене зараз сорок. Додай до цього десять бонусних очок, коли окуляри отримують професію і різниця між тобою та мною стає ще помітнішою.

  - ...

  Пейл також опустив і те, що за отримання професії дають інші винагороди, які навіть цікавіші. Наприклад, взяти воїна озброєного меча і мечника з тим же мечем. Мечник зможе заподіяти вдвічі більше урону. З іншого боку, його стріли будуть робити менше половини того урона, який робить лучник. Тому для інших, м'яко кажучи, розчаруванням було те, що у Віда поки немає професії.

  - Тепер, Вііде, вставай поки що позаду і дивись, як ми будемо вбивати монстрів. Коли зайдеш вчасно, вступай у бій, зроби удар і знову відходь. Ти допоможеш нам вже тим, що відвернеш їхню увагу на себе і заплутаєш їх.

  - Зрозумів, - кивнув Віїд.

  Всі непорозуміння були вирішені, і він приєднався до загони, вирішив полювати на монстрів разом з ними. Це була спеціальна група, створена для полювання на тварин поруч з замком. Його товариші вже і без нього займалися цим. Але справа була в тому, що вони почали відчувати, як Сурке, слабо захищеному монаху, чия захист ґрунтувалася на високій спритності, яка дозволяє ухилятися від атаки, вже стало дуже небезпечно тримати удари монстрів на удачу. Саме тому вони шукали танку, того хто буде приймати головний урон монстрів.

  *

  - Прокляття!

  Ан Хён-До, послідовник Бонкчук Кумдо, однією з традиційних корейських шкіл меч, скручив губи в недовольстві. Сотні підлітків і дорослих практикували вивчення мови Кумдо в треніровому залі, вигукуючи крики або кіхопа (англ.) у термінології Бонкчук Комдо.

  - Ачи!

  - Ачи!

  Він міг відчувати, як вони вигукували в бою і свистили їхніх мечів. Коли ти досяг досконалості в руках меча, то можеш почути у розмові підказки про те, на якій стадії перебуває учень Кумдо. Ан вважався найкращим майстром Кумдо, відомим по всьому світі, і чотири рази він отримував титул світового чемпіона мечника. Коли Ан став дорослим, він відкрив свою школу і присвятив свій час та енергію навчанню наступного покоління воїнів Кумдо. Він кожної секунди носив із собою меч, не розриваючись з ним ні на секунду.

  - Я так і не знайшов нікого гідного. Треба було тренувати того хлопця правильно, коли він ще був тут. У ньому було щось... Щось, що могло перевершити мій талант. Плюс у нього був характер і залізна воля...

  Ще недавно Ан був задоволений тим, що мав багато здібних учнів, які були достатньо обдаровані медаллю у світовому Чемпіонаті мечника, який проводився кожні чотири роки. Але одного разу, коли майстер змінив своє ставлення до життя, з ніг на голову перевернувся склад розуму.

  *

  Рік тому.

  Хлопець двадцять років прийшов до школи Анно.

  - Привіт, я Лі Ген. Я прийшов сюди тому, що кажуть, ніби це найкраща школа.

  - Синку, ти взагалі тримав раніше меч?

  - Ні сер, і саме тому я прийшов сюди.

  - Вірно, ти повинен навчитися цьому. Навчись і навчайся, аж поки не зрозуміємо загальну картину того, як все влаштовано в цьому мистецтві, і тоді ми продовжимо цю розмову.

  А вважав, що на цьому історія закінчилася і викинув хлопця з голови. Одного ранку він побачив Хена, який розмахував мечем у променях сонця. Хен махав мечем годинами. Його дихання було скоординовано з рухами, і меч видавав прекрасний звук. Він уже досягнув своєї стадії, яку міг досягти за ці кілька місяців. А він покликав свого молодшого інструктора і запитав його про Хена, який, як виявилося, добився всього цього, тренуючись безупинно:

  - Що стосується цього учня, він просто одержимий. Я не бачив нікого більш одержимого тренуваннями, ніж він.

  - І наскільки хлопець одержимий?

  - Як тільки він візьме в руки меч, то більше ніколи не випустить. До тих пір, поки ми самі не віднімаємо його.

  - Вам довелося забирати у нього меч, щоб зупинити його?

  - Так, майстер. Якщо його залишити, він махатиме мечем доти, доки не виб’ється з сил. Першого дня, коли він з’явився у школі, то продовжував махати мечем навіть тоді, як його руки вже були затерті до крові.

  - Він зайшов настільки далеко...

  - Так, майстер. І те ж саме сталося на другий день. Він не міг змиритися з болем, спричиненим кров’яними ранами. У нього міцна хватка, а руки тверді як камінь. Не дивно, що він так швидко досяг такого рівня.

  - Він вражаючий!

  Ан вибрав Хена своїм наступником, але не говорив йому про це. Талант і робота. Учень мав обидві чесноти, але що дійсно захопила розум майстра, так це його очі. Коли Ан навчав свого наступника дуелів, його очі світилися чимось особливим. Це була спрага бою, яку звичайна людина, виголоднена цивілізацією, не міг розвинути в собі. У Хені Лі спрага бою сяяла неймовірно сильно.

  Це все ще був час випробувань. Він вважав, що розповісти Хену про свої плани дуже небезпечно. Отже, майстер був досить байдужим до учня і заохочував його робити поступ здалеку.

  А потім, одного дня Хен перестав ходити до школи.

  *

  Справжній час.

  - Ех, - глибоко зітхнув А, — цікаво, чим він займається зараз? Треба було зробити його своїм наступником, коли була можливість.

  *

  Стоячи за Пейлом, Віід спостерігав за боєм з безпечного місця.

  - Ірен, допоможіть мені!

  - Поняла! Вогонь! - відреагнулася Ромуна

  Божественна сила веде нас до перемоги. Благословення!

  Поки черниця Сурка билася з лисицею в бою, Ромуна, Пейл і Ірен вели вогонь ззаду. Вони прийняли цю стратегію тому, що у Сурки сьомий рівень, найвищий з усіх, а інші мали слабкий захист і відносно мало життів.

  Ліза переміщалася м’яко з одного місця на інше. Вона ухилялася від кулаків Сурки, отримуючи зовсім мало урона, а удари її хвоста, яким вона могла раптово закрутити навколо себе, іноді були досить небезпечними, щоб тримати Сарку на відстані.

  Сурка постійно була на межі, вона не мала достатньо здоров’я і сили. У таких випадках Ірен швидко відлежувала її, щоб відновити здоров'я і сили, а інші атакували лисицю, відволікаючи ту на себе.

  'А вони непогані.'

  Командна робота квартета була видатною. Вони не кидалися за дешевими речами і не сварилися через дрібниці. Віід підозрював, що слажена робота членів його загону вже відточилася колись раніше. Можливо, вони грали разом в іншу мережову гру до того, як прийшли у Королівську Дорогу. Однак полювання на лисицю змусило їх попотіти. Єноти та кролики не викликали труднощів і Сурка могла з ними впоратися самотужки. Але лисиця була дуже сильною. Вікід швидко зрозумів, що його загін був головним упором на лис.

  Він деякий час спостерігав за битвами, поки не дійшов висновку, що бачив достатньо. Віід гострим поглядом підкреслив всі основні шаблони в рухах лисиці і Сурки.

  'Це простіше, ніж я думав.'

  Вони переважали свого ворога в співвідношенні чотири до одного. Він бачив, як лисиця рухалася повільно і передбачувано. Він стежив за її рухами, поки не ввірився у цьому достатньо. І тоді він стиснув залізний меч і вийшов з укриття.

  - Обережно, пане Віід, усміхнулася Сурка до неї Віїду.

  - Ага, - коротко відповів він.

  Вони знову взялися за лисицю.

  - Я збираюся першою привернути її увагу, майстер Віід, а ти атакуй пізніше, коли вона вже буде виглядати практично мертвою.

  Сурка вдарила лисицю, та відірвалася на неї. Ромуна, Пейл і Ірен почали закидати нову жертву різними снарядами як магічними, так і матеріальними. Коли здоров’я лисиці опустилося до однієї третьої, він ковзав уперед.

  Раніше він не мав досвіду у віртуальній реальності, але знав справжні бойові дії на мечах завдяки сотням дуелей. Крім того, він бив десятки тисяч разів. Залізний меч прокручував яскраве сяюче слід в повітрі за долю секунди. У кінцевій точці яскравого півкруга була лисиця. Віід підрахував момент атаки настільки точно, що лисиця навіть не встигала почати ухилення від удару.

  З'явилася видиме тільки Віяду вікно з повідомленням.

  'Критичний удар!'

  Таке сталося лише тоді, коли жертва була вдвічі меншою від сили удару і в результаті досконалої оцінки.

  Ліза була розрубана навпіл і зникла у спалаху, після неї залишилося два предмети - м’ясо та лосья шкура.

  З м’яса можна приготувати прання на вогні, а лосяя шкура одна з найбільш поширених у виробництві одягу матеріалів. Процес такого виробництва вимагає відповідних навичок. Новонавернені рідко вчать такі навички, як підготовка або краватки, і чайки всього таких предметів - опинитися на прилавках бакалійних лавок.

  - Чудовий рух! Новим щастить.

  Усміхаючись, Сурка підібрала речі. Пейл і Ромуна, які готували найнебезпечніші закляття на випадок контратаки, також раділи успіху свого нового товариша.

  - Вііде, ми розподілимо трофеї між усіма, як тільки закінчимо полювання.

  - Добре.

  - Тоді я піду, приманю іншу лисицю. Будьте готові.

  - Добре, приведи нам ще одну лисицю з хорошими трофеями.

  - Ех, якби це від мене завісило, - комічно проворчала Сурка. Вона вдарила бродинку біля лисиці і притягнула її ближче.

  - Вогняний Шар!

  - Благословення. Зцілююча Длань.

  Сурка вступила у важкий бій, оскільки лисиця рухалася швидко. Пейл і Ромуна постійно вимотували лисицю. Меч Віїда рухався, коли в лисиці залишалося 40 відсотків здоров’я. Меч випорхнув з ніжен і вдарив лисицю, наче блискавки.

  *Свист*

  Цього разу лисиця не залишила здобичі, хоча зазвичай трофеї з звичайністю і маловажною цінністю.

  Коли меч Віяда взявся за третю лисицю, він піднявся в рух, коли той мав половину здоров’я. Цього разу не сталося критичного удару, і лисиця витримала перший удар Вііда. За першим ударом злито пішов другий. Цього разу від жертви лисиці залишився один предмет.

  - Що?

  - Це виглядає дивно.

  - Тепер ми б'ємо лисик швидше.

  - Вони практично завжди вмирають від атаки Вііда, - помітили закономірність товариші, убивши ще кілька лисиць.

  З тих пір, як Віід приєднався до групи, темп з якою вони вбивали лисик, піднявся. Як тільки він виймав меч, лисиці гинули. Вони зникали у сірій спалахі в той момент, коли Вінд помахував мечем.

  - Нічого собі! - Розинув від подиву рот Пейл і поки закривати його не збирався, оскільки Віід вбивав лисс так швидко, що поруч монстрів зовсім не залишилося і Сурка тепер вже займалася тим, щоб приводити ліг з далекої.

  Навіть коли Пейл перестав стріляти з лука, темп полювання майже не сповільнювався. Подібна незрозуміла для інших друзів Віда ситуація була пов'язана з його характеристиками. Спочатку, після активації аккаунта, Віяду дали десять очок сили, плюс сорок він отримав в треничному Залі. Окуляри характеристик, які він отримав за два рівні, він поринув у силу і спритність. У результаті його сила та спритність дорівнювали п’ятдесятом, а тривалість — 50. Крім того, Вікід отримав ще десять окулярів сили від свого залізного меча. Щоб досягти такої сили, просто підвищуючи рівень персонажа, потрібно дістатися до одинадцятого рівня і вкладати у силу всі окуляри.

  Крім того, винахідливість, тривалість життя, сила волі та життєвий запас Віди значно перевищували його теперішній рівень. Для того, щоб отримати більше можливостей і додати ці характеристики до його рівня потрібно було ще вісім-дев'яти рівнів.

  Третій рівень Віїда дорівнює середньому віні 30 рівня.

  Ще одним сюрпризом було те, що за чотири тижні він побоювався і розвинув майстерність меча до четвертого рівня, перетворюючись на 40 відсотків підвищення урону, який приніс ворогам. Поточний рівень володіння мечем Вііда становив чотирим плюс 98 відсотків, тобто. До п’ятого залишалося 2 відсотки. Коли він досягне п'ятого рівня, сила атаки зросте до 50 відсотків. І нарешті, той меч, який Віід отримав від інструктора, для його рівня вважався чимось на зразок потужного предмету розкоші.

  Підводячи підсумки, лисиця Вііду не суперник.

  - Цей меч має бути якимось унікальним, - відразу ж запідозрив Пейл. У нього не було іншого пояснення сили Віїда.

  Вони все ще залишалися новачками, тому не бачили і того, що Віід вмів правильно вибирати момент атаки. У боротьбі з віртуальною реальністю, що базується на реальних рухах, людина, яка досягла досконалості в бойових мистецтвах, очевидно, діє ефективніше за інших. Віід користувався зброєю, яку вивчав протягом року навчання меча аж до незначної нетренованого ока правильної роботи ніг. Натомість вони вважали, що Віяда має унікальний меч.

  - Чудово, - тішилася Сурка, заманюючи лис один за одним.

  Віід міцно стискав залізний меч. Його підбадьорювало те, що ті методи роботи з мечем виявилися корисними.

  'Я не витратив цей рік даремно' - подумки кричав Віід. - 'Зараз!'

  Багато атак Віада ставали критичними. Він передрік, як буде рухатися лисиця і бив точно в це місце. Його річне тренування, що вимагало мало поту та крові, принесло плоди

  - Ачи! Ачи! - Відривні бойові крики вирвалися з його уст. Він занурився у свою власну битву, контролюючи поглядом лис і безжалісно розбиваючи мечем.

  Ірен і Ромуна хіхікали, спостерігаючи за тим, як комічно Віїд діяв, при цьому виглядає настільки серйозно. Раптом, лапа лисиці одряпала йому груди.

  - Зцілююча Длань.

  Груді Віяда виблискувала білим, а потім він зрозумів, що навіть перед тим як отримав божественну допомогу, його здоров’я падала мінімально.

  - Мабуть... - Віід покликав Сурку, яка збиралася приманити наступну лисицю, - Сурка.

  - Так, Вііде?

  - А скільки у тебе здоров'я?

  - Сто п'ятдесят, а що?

  - Та так, просто цікаво.

  Ліза наносила максимум п'ятнадцять очок урону. Вііда не мав захисту, і тому отримував повний урон, але його життя було понад сімсот.

  - Сурка, давайте тепер я буду брати лис на себе?

  - Ти впевнений, що впораєшся?

  - Ага. Тож продовжуйте приманювати лисиці. Ромуна та Ірен не можуть відбігти надто далеко через низький запас витривалості. Пейле, ти можеш стріляти в тих лисиць, що удалеці, щоб приманити їх сюди? - За короткий час Віід вже зайняв місце лідера підрозділу.

  - Звичайно.

  - У такому випадку, Пейл, будь ласка, допоможи Сурку приманювати лис.

  Віід переміщався з боку в сторону. Коли Сурка відбігала назад, щоб захистити її від лисиці, він швидко вбивав її. Ті лисиці, яких приманили стрілами Пейла, миттєво помирали в сірій спалахі від ударів його меча.

  Віід отримав четвертий рівень і вклав всі окуляри в спритність. Чим вище вправність, тим простіше ухилятися від атак ворогів і більше шанс вдарити їх, тобто. Вона безпосередньо пов'язана з нахилом і точністю. Оскільки залізний меч Віди чудово пасує новобранцям, то він сміливо вклав п’ять очок у спритність замість підвищувати силу свого героя

  Радість продовжувалася, і вони були захоплені швидким темпом, Ромуном та Ірен не вірили в такий успіх. У них ніколи не було такого фантастичного полювання.

  - Сурка, приведи сюди більше лисиць

  - Так. Можеш повністю зосередитися на вже заманених, а решта довір нам.

  - ОК.

  Сурка і Пейл займалися тільки тим, що приманювали лис. Якби Віід полював сам, то мусив би б ходити довкола у пошуках монстрів і часто відпочивати, відновлюючи запаси життєвих сил, коли вони закінчувалися. Замість цього, його група також давала йому жертву й священикові, і правдоподібно це підвищувало темп полювання.

  'Тепер я бачу відмінність від одиночної гри.'

  У ті часи, коли Віід грав у Землю Магії, він завжди бився в гущі монстрів. Зазвичай він заходив у підземелля, наповнене монстрами і бився так, як сам хотів. Він сидів у грі вдень і вночі, поки не закінчувалися трави та зілля. У інвентарі було багато речей, які перешкоджали рухатися. Монстри підстерігали його всюди, оточуючи з усіх боків. Але Вікід не впадав у розпач, він просто вбив одного за одним доти, доки його повністю не оточували і не вбили.

  Гра в групі була дуже різною від того, до чого він звик. Вона була більш ефективною і набагато веселішою.

  Невдовзі їхня стратегія принесла зворотній ефект.

  - Ай! - Сурка зробила смертну помилку.

  Вона випадково приманила в вовка ще одну лисицю.

  - Утікайте всі! - кричала вона на біжу.

  - Ррр, - вовк гнався за Сулкою, з його жахливої пащу капала слина.

  Поки інші розірвалися, вовк безперервно атакував Сурку, він рухався швидше лисиці і легко наганяв її. Ситуація виглядала безнадійною.

  - Я її врятую, вам усім потрібно бігти. Силою Святого Духа, відновлюю її здоров'я. Зцілююча Длань!

  Ірен прагнула втекти, рятуючи своє життя. Вона заохочувала Життєдайну Длань зробити швидкий поступ у здоров’ї Сурки.

  - Прокляття! - Після секундної нерішучості, Пейл почав стріляти в вовка з лука

  Один постріл, два, три. Як тільки він накладав стрілу на лук, то відразу стріляв. Множні постріли, його основні навички, летіли в вовка, але той навіть не здригнувся.

  Тепер, після того як вовк розпізнав всю загоню, як свого ворога, він нападе на Пейла або Ірен після знищення Суркою. Що ж тоді робити?

  Він стиснув залізний меч і ступив вперед.

  "Чи зможу я це зробити? Чому б ні?

  На перший погляд лисиці та кігті вовка виглядали моторошно. Вікід не сумнівався, що замість того, щоб бити лапою, вовк намагатиметься кинутися на нього всім вагою і вкусити.

  - Давай-ка спочатку впорайся зі мною, - сказав Вікід, коли вставав у вовка на шляху.

  Вікід не чекав, що вовк зрозуміє те, про що він сказав, але волк перевів свої очі на нього, ніби інстинкти підказували монстру, Що перед ним з'явився найбільш небезпечний противник.

  - Ррр, - відштовхнувся вовк з землі, стрибаючи прямо на Віїда.

  Той швидко відкотився в сторону, виходячи з-під стрибка вовка, і помахнув мечем. Зуби вовка злегка одряпали горло Віяда. Одна тільки ця подряпина відняла у нього вісімдесят очок життя.

  - Вііде, біжи! У мене закінчилась мана і тому я не зможу допомогти тобі лікуванням, - закричала Ірен.

  - Ось це так, що ж це за священниця, яка не знає, як витрачати свою ману? - запитав він сам у себе.

  Оскільки Ірен займалась виключно лікуванням, вона повинна зберігати запас мани на випадок непередбачених ускладнень. Інакше, хтось міг загинути або гірше - могло померти вся група.

  Коли Вік прийшов на допомогу Суркі, він думав, що в Ірен залишилося щось у запасі. На його жах, все, що вона тепер могла допомогти, будучи священницею, це лише добрим словом.

  У складній ситуації Вііда не залишала часу, щоб осудити її. Вовк заричав. Після декількох останніх спалахів вогню від Ромуни вже не було магічних снарядів ззаду. Можливо, у неї теж закінчилася мана. Лише Пейл продовжував стріляти з лука. У вовка йшла кров, але марні атаки Пейла тільки посилили лють звіра.

  - Ну давай, тварюко! - встав Вінд навпроти вовка, помахуючи мечем.

  Вовк завил, ряв і стрибнув на нього. У цей час поза і рухи Віда радикально змінилися. Його ноги приросли до землі, а талія й плечі перекотилися вперед і назад. Він, подібно до бризу, ухилився від вовка і пропускав його повз.

  - Буде безглуздо, якщо я тут помру.

  Віід міг передбачити наступний рух вовка, а одне поранення це не те, чого варто боятися.

  'Я зможу перемогти його.'

  Віід послабив нестачу меча, щось задумавши. Вовк вирвил від болю. Хоч Віід пожертвував силою удару заради більшої швидкості, то меч був дуже великий.

  - Чорт забирай! - Віід так само отримував пошкодження кожного разу, коли вовк падав на нього лапами. Його здоров’я опустилося з семи сотень до двохсот. Він облився своєю власною кров'ю.

  - Вибач, Вііде! Я не можу потрапити в нього, він рухається занадто швидко!

  Пейлові не вистачало спритності, щоб попадати в вовка, який рухався як удар блискавки.

  - Я теж буду битися, - підійшла Сурка до Віїду. Вона вже отримала поранення, коли втікала від вовка і тепер у неї було менше половини здоров’я.

  - Ні, послухайте, - затинаючись на трясуті ноги, відповів Віід. - Вам треба зараз бігти в безпечне місце, поки я ще можу вас прикривати.

  - Але...

  - Це єдиний шанс. Давай!

  Пейл і Сурка переглянулися, але не зрушили з місця.

  - Дураки, - пробурмотів тоді Віїд похмуро. - Який сенс жертвувати собою заради незнайомця?

  Пейл ледве стримував сльози. По суті, Віід міг уникнути смерті, якби він захотів. Йому цілком вдавалося обігнати вовка і дістатися воріт фортеці, де охоронці зможуть захистити його від загрози. Замість цього, Віід вийшов вперед, стиснув меч, не відступаючи ні на крок, і відволікав вовка заради своїх товаришів, яких він вперше зустрів всього кілька годин тому.

  - Віід.

  Очі Сурки зволожилися. Вона за природою чутлива і чиста була глибоко зворушена героїчним вчинком Віїда.

  - Якщо ви хочете залишитися, так тому і бути, - твердо сказав Віїд, дивлячись на вовка. - Я зроблю все, що можу, щоб впоратися з тварюкою. Але коли я помру, ви повинні відразу ж забиратися звідси.

  - Так.

  - Пообіцяйте.

  - Добре.

  Сурка і Пейл розійшлися в сторони, утворюючи сцену і Віід продовжив кривавий бій з вовком, який як і раніше представляв серйозну загрозу.

  Здоров’я Вініда опустилося до ста п’ятдесяти, а потім відразу аж до сімдесяти. Залізний меч продовжував промахуватися по вовкулаці на лічені міліметри. Сам вовк стікав кров’ю настільки сильно, що здавалося, ніби лише один удар може знищити його.

  Ірен і Ромун усвідомили, що здоров’я Вііда опустилося до загрозливих рівнянь життя, нижче десяти відсотків. Серця Пейла і Сурки стисувалися, удвох вони намагалися відволікти увагу вовка, але він знав, що саме Віїда треба вбити в першу чергу й ігнорувати слабших гравців.

  Ще один удар вовка і Віід помре. Якщо Вікід помре, він втратить деякі речі з інвентаря, один чи два рівні і на цілий день йому буде заборонено доступ до Королівської Доли. І все тому, що він вирішив пожертвувати життям заради незнайомців.

  Вовк заричав, відчуваючи перевагу над своїм головним ворогом. Коли він кинувся на Віїда в стрибку, намагаючись завдати кінцевого удару, меч Віяди, який спочатку промахався, нарешті проколов битву груди.

  Перед очима Віда з'явився каскад повідомлень.

  Він отримав так багато досвіду за вовка, що рівень підвищився до п'яти.

  Віід похитав головою, і він здивувався.

  'Що ще за техніка сіячого ножа? Вікно навичок! »

  Віід вивчив вікно навичок і недовірливо похитав головою.

  'Щоб зрозуміти, що це, чорт візьми таке, мені доведеться випробувати Технік Секуючого Ножа на практиці. Вона надто сильно потребує ману. На моєму рівні я не протримаюся довше двох секунд.'

  У всякому разі, вовк помер. Віід впав з стоном на землю, його обличчя було неприродно блідим. Тоді Пейл, Ірен, Ромуна і Сурка підбігли до нього.

  Перше, що сказав Вікі при наближенні:

  - Сурка, ти в порядку?

  - Вііде, Ромуна та Ірен були на межі того, щоб розридатися. Сурка ж вже ридала в три струмки. Пейл, єдиний чоловік, крім Віяда, не знаходив слів, охоплений емоціями.

  Якщо здоров’я героя опускається нижче десяти відсотків, він помре. Через хвилину Ірен відновила частину своєї мани і наклала на Віїда Витлугуючу Ділінь, вириває його з лап смерті.

  - Дякую, Ірен.

  - Не за що, Віід, - погляд Ірен поспішав, це було знаком того, що вона починала закохатися в нього. Те саме можна сказати про Ромуну і Сурку. Крім того, на його здивування, Пейл почав спілкуватися з ним із великою повагою і захопленням, якого не виявляв раніше.

  - Давайте продовжимо, - запропонував Віід, коли відчув себе краще

  - Ти в порядку?

  - Ага. Почуваюсь добре, — відповів він, закриваючи рукав і демонструючи м'язи.

  Сурка більше не повторила своєї помилки. Група під керівництвом Віяда поставила неймовірний рекорд, набивши шістдесят лис за наступні чотири години.

  Ромуна, Ірен, Пейл і Сурка все підвищили рівень, так само як і Віід, який дістався до шостого рівня.

  Віід вклав всі окуляри характеристик у спритність.

  - Фух, добре, - сказала Ромуна, сильно статуту, оскільки вона виснажила себе, постійно розраховуючи ману.

  - Зараз нам пора йти. Вранці треба йти на заняття.

  - Нам потрібно буде зібратися і знову похотіти разом. Ти ж тут будеш завтра, так? - запитала Ромуна Віяда і він злегка кивнув.

  - Можна дописати тебе у список друзів? - запитала Сурка.

  Пейл і Ірен посміхалися.

  - Віід додав їх до свого списку друзів і попрощався.

  - Це твоя частка.

  Вікід отримав три срібних монети після того, як вони розділили здобич.

  Коли вони пішли, він продовжив полювати на лис. Ось чому він не любив грати в групі. Ти тільки розігрівся, а всі вже йдуть.

  Перед світанком Віяду залишався час, і був час полювати на монстрів. Він не звертав уваги на слабких противників, як - от єноти чи лисиці і залишив межі фортуни.

  Появилась зграя вовків, вони, пригнувшись, підійшли до бродиного Віїду, їхні очі блищили від захоплення.

  Ігрова система Королівської Дороги дозволила монстрам підвищувати рівень у постійних сутичках один з одним або вбивати гравців, ось і вовки прагнули знайти легку здобич. Але коли вовки подивилися Війду в очі, вони інстинктивно з'їлися.

  - Ці очі...

  - Людина не вважає нас за ворогів...

  - Він вважає нас досвідом.

  - Багато досвіду. Хороші трофеї. Він хоче від нас.

  Вовки бачили наміри Віда, гірше того, його прагнення битви змусила відступити у страху. Вони відразу ж розвернулися до нього хвостами і дали деру.

  - Та як ви посміли!

  Залізний меч не знав пощади, а Віід не розумів, що таке чесний бій. Він відкрито бив вовків, які відступали, затискав їх у кут і вбивав кожного з них.

  - Ну давайте, виродки!

  Кожного разу, коли меч розсікав повітря, інший вовк втратив надію на життя. Швидко і жорстоко.

  Незвичайні техніки володіння мечем Віда лякали вовків. То чому ж тоді він не зміг впоратися з самотнім вовком, коли його друзі були поруч? Він зробив свій останній удар, що вбив вовка балансуючи на межі неминучої смерті. За його командою, це була вдача.

  Залишимо цю загадку за Віїдом.

  Він закінчив полювання на вовків, як тільки зійшло ранкове сонце. Залишивши поле бою і відправився до помеги Радика Родріґеса.

  Глава 5. Дівчинко, забуваючи слова.

  - Чорт, знову цей день! - Настав ранок, а Хен вже відчував себе погано.

  Парламент південної Кореї, більш передбачливий за саму розважливість, видав непотрібний закон, який назвали Ніхто Незабут. Основною метою його розробки була спроба позбавити суспільство від згвалтів і невдах. Весь цей ідіотизм ґрунтувався на ідеї, що ті, хто народився і вихований у складних життєвих умовах, підвищують рівень злочинності та розлучень. Згідно з законом, усі громадяни Кореї 20 років і старше від минулого мали відвідувати психіатра й перевіряти психічні розлади. Хен потрапляв під нього, оскільки втратив батьків у дитинстві і в юності його переслідували лихварі.

  Хен попрямував до центру Соціальної Реабілітації "Вілі Товариства".

  "Чувствую, ніби опинився в 60х. Велич Товариства, ну і дурість.

  Неповільно бормоча, Хен увійшов в центр реабілітації. Ім'я обіцяло романтично-червоні інтер'єри. Прийняття 20 - річних корейців, які з'явилися на основі Закону про соціальну непригодність, так що йому довелося витратити ще годину, очікуючи своєї черги на реєстрацію.

  - Привіт, я Хен. Я тут, щоб пройти психічні тести згідно з законом "Ніхто не Забутий".

  - Зрозуміло. Будь ласка, заповніть цю форму - передала Хену лист паперу сестра в білому хаалі.

  - Що це?

  - Ми проведемо повний аналіз вашого психічного здоров'я на основі тих відповідей, що ви дасте. Якщо він покаже вам, що ви не є соціально непридатними, то приєднаєтеся до центру регулярного лікування. У цьому випадку уряд компенсує вашу сім’ю.

  Нелюдський закон. Уряд не зробив нічого, щоб підтримати знедолених, які мають важке дитинство, тих батьків чи вигнанців зі школи. Тепер вони повинні були миритися з різними обмеженнями, якщо хотіли стати студентами після закінчення школи. Гірше того, тепер вони не могли працювати на державних роботах. Війна з тероризмом запропонувала добрі виправдання для того, щоб відділити бідних від багатих.

  - Добре, мем.

  Хен проглянув форму і швидко заповнив її. Ручка не відірвалася від паперу. Хен багато років обмірковував ці питання, тому відповіді линули з його серця.

  - Я закінчив. Можна йти?

  - Звичайно. Візьміть, це покриє ваші дорожні витрати.

  Хоч у цьому уряд надав скромну підтримку. Хен забрав монети і залишив лікарню. Тим часом, його анкета викликала обговорення у психіатрів Центру.

  *

  Ча Юнхі, лікар психіатрів сміялася до занепаду. Той факт, що вона, отримавши прізвисько Сніжна Королева завдяки своєму відношенню до роботи, безтурботно сміялася на людях, здавався чимось неймовірним для навколишніх персоналу.

  - Вона нарешті досягла успіху у спілкуванні зі своєю коханою пацієнткою?

  - Гадаю так. Для нашого лікаря немає нічого неможливого.

  Доктор Ча емігрувала в молодості у США з батьками, які працювали дипломатами. Вона закінчила з відзнакою Гарвард у двадцять, а докторську отримала, коли їй виповнилося 20 три. Гарна і освічена, але горда дівчина - до слова її гордість вже стала темою для багатьох пересудів, - раніше вона ніколи не поводилася подібним чином.

  Зрештою, старша сестра вирішила на свій страх і ризик запитати:

  - Докторе Ча, що такого смішного?

  - Ось, подивіться.

  Доктор Ча віддала старшій сестрі те, що тримала в руках. Це був аркуш паперу, з питанням, який хтось заповнив, проходячи тести пов'язані з законом 'Ніхто Незабут."

  Сім коротких запитань і подібних коротких відповідей.

  Закінчивши читати документ, медсестра поглянула на лікаря кілька обшарашено:

  - Що це? Щось на зразок витягок з якогось коміксу?

  - Ні. Здається, що один з пацієнтів заповнив цю форму вранці. Бачите, тут знизу штамп?

  - Типовий псих.

  - Ви знову не праві. Якби він був психом, то не зміг би охарактеризувати суспільство так саркастично і точно, як це зроблено в анкете.

  Незважаючи на здоровий глузд, доктор Ча вирішила, що він психічно здоровий. Завдяки своєму малому психіатру вона могла думати, що майже чує крик розпачу. Людина, яка вміє висміювати суспільство в такому манері, цей молодий хлопець на ім'я Ген, має бути безбарвним життям у світі жорстокості.

  - Ех, - старша сестра залишалася тільки зітхати.

  У неї не було причин піддавати сумніву висновки лікаря. Проте вона вважала, що або доктор Ча, яка отримала ступінь психіатрії в США і високо цінувала у найбільш відомих медичних виданнях не зовсім нормальною мовою чи хорошими словами, або цей хлопець Хен був ненормальний в поганому розумінні.

  'Оба вони просто ненормальні. Або вони нормальні, а це я тут єдина божевільна в цій кімнаті, світ зійшов з розуму', - думала вона. У неї голова йшла кругом.

  Доктор Ча забрала форму і встала.

  - Товариство потребує різних типів людей. Так і повинно бути. Не варто особливо заморочуватися з цього приводу. До речі, я збираюся показати це Союн.

  - Пацієнтка Чон Союн?

  - Так.

  - Думаєте, вона це буде читати?

  - Буде. Ті, хто замикається в собі, частіше скучають за іншими. Я просто сподіваюся, що вона засміється на цей раз.

  Доктор Ча забрала анкету, заповнену Геном, і попрямувала в палату. Ця особлива палата була на 12 - му поверсі. Кімната, надана найновішим медичним обладнанням, яка обслуговується найкращими лікарями, має окремий басейн і спортивний зал, коштувала близько 12 000 доларів в день.

  - Привіт, Сон. Я прийшла побачити тебе, - зайшла в палату Ча Юнхі, буквально сяючи.

  Дівчинка з блідим обличчям, яка читала книжку, підняла голову. Навіть серед супермоделей, які найбільше турбуються своїм виглядом, не було нікого, кого б її краса не затьмарила, але обличчя його було позбавлене будь-яких емоцій. Вона сиділа безжиттєво, як лялька.

  "Бог наділив її більшою красою, ніж вона змогла витримати" - подумала доктор Ча.

  Дівчина була настільки вродлива, що навіть її батько закохався в неї трохи більше, ніж слід було. У своїх стосунках дочка і батько провели лінію, через яку вони ніколи не переступали, але її мати була параноїком і підозрювала свого чоловіка. Мати ревнувала до своєї дочки, і це призвело до постійних сварок у ранні роки.

  Потім, у трагічний день, сталася трагедія. Відтоді дівчина втратила здатність говорити.

  З самого дитинства, Союн виглядала як ангел у земному тілі. Доктор Ча, будучи її близьким другом, завжди шкодувала, що та була позбавлена любові і турботи.

  - Поглянь на це. Мені не можна забирати ніяких документів з офісу, але я хотіла б показати це тобі, - сказала доктор Ча, віддаючи дівчині анкети, заповненої Хеном.

  Безбарвним поглядом Союн ковзала по листу паперу. Доктор Ча сподівалася, що вона засміється.

  'Знаєш, якщо ти зараз засмієшся, то без перебільшення це буде вперше за останні п'ять років", - подумала доктор Ча.

  Але її надії розвіялися, і обличчя дівчини залишалось незмінним. Дівчина перевірила анкету і просто повернула її назад. Доктор тугала за старою веселою Союн, якій дівчина була колись.

  - Ну ладно... Хочеш ще чогось? - запитала доктора Ча.

  Союн тихо похитала головою.

  - Тоді можеш звати мене, якщо щось знадобиться.

  Доктор Ча в тиші вислизнула з кімнати.

  - Вона сміялася? - запитала сестра. Їй самій заборонялося входити в кімнату.

  Доктор Ча сумно посміхнулася.

  - Знову не спрацювало, - зрозуміла сестра.

  - Ні, я сказала лікар. - Я повинна знайти спосіб звільнити її розум. Я повинна вилікувати її, щоб повернути собі довіру президента ... Ні, заради її самої...

  Незліченні психологи, психіатри та шамани були наняті для того, щоб вивести Суун з її стану, але всі зазнали невдачі. Ніхто з них не зміг розтопити її замерзле серце. Тепер майже всі махали на дівчину рукою.

  Сестра теж переживала за Союн, і вона сумувала, що така мила дівчина не розмовляє і не сміється, коли одна у своєму власному світі.

  - Хіба не існує ніякого способу допомогти їй? - запитала сестра.

  - Психіатричні засоби не допоможуть, поки пацієнт відмовляється відкрити свій розум і прийняти реальність, - сказала доктор Ча.

  - Тоді їй доведеться жити так все життя...

  - Ми повинні щось зробити. Повернути її. Їй потрібен поштовх. Щось, що змусить її зустрітися з реальністю.

  - Але минуло п'ять років. Її свідомість вже могла застрелити там назавжди, минуло багато часу.

  - Наша робота в тому, щоб не допустити цього. Я поверну її, не дивлячись ні на що, - запекло прийняла рішення доктор Ча.

  Вона навчалася психіатрії і охоче прийшла до лікарні, щоб допомогти Сон.

  - Рік тому я вже почала нову програму лікування.

  - Не чула про це.

  - Звичайно ні, я тримала це в таємниці. Це Королівська дорога. Вона проводить у грі дні і ночі, весь час залишається після нашого лікування та терапії.

  - Але тоді...

  - Саме так. Дозволимо їй почати заново в новому світі, вилікуючи її з панциря. Вона зможе крок за кроком просуватися там, де вона може спілкуватися з іншими. Сподіваюсь, вона хоча б у віртуальній реальності поверне свою віру в людей і зможе відчути те, що не відчувала раніше.

  *

  Повернувшись додому, Хен прийшов до Королівського Дорога на сайт для купівлі або продажу речей. Хоча він і продав лише один лот, але отримав потрійний діамант. Аккаунт у Магії оцінили понад три мільйони доларів, і це саме по собі дало йому змогу стати дуже важливою персоною.

  Список важливих речей займав тисячі сторінок. Пошукові запити видавали мільйони результатів, але лише незначна частина речення доходила до угоди. Оскільки величезна кількість гравців потребувала добрих речей, попит був високим і пропозиція не задовольняла його. Система виділяла привілейованих торговців, і коли хтось з них розміщував оголошення, аукціон закінчувався за хвилини.

  Ціни на продукти верхніх десяти відсотках аукціону були просто нереалістичними. За ними слідували менш дорогі речі, які все одно коштували не дешево - від $100. Ринок з подібними тенденціями свідчить, що попит на речі поки не задовольнявся.

  Якщо б Віїда не пощастило отримати залізний меч на самому початку, то перш ніж іти в поле, йому довелося б зайнятися простими завданнями тут і там, отримуючи кожен раз по кілька медяків, а потім купити грубим мечем у кузні. Інакше йому довелося б бити монстрів голими руками, покладаючись тільки на ті окуляри характеристик, які він отримав, вибиваючи лякається. У такому разі, його сила атаки була б знижена вдвічі без ефекту володіння мечем.

  Порівняно з зброєю і спорядженням, на аукціоні все вже не було жодного матеріалу для ремесел, коктейль та шин. Речі, які стосуються професії скульптора, взагалі ніхто не купував і не продавав.

  Королівська дорога відкрилася лише 15 місяців тому, і гравці поки що зосередились на підвищеннях рівня та пригодах. Хен не бачив інших майстрів. Сімдесят відсотків матеріки все ще не розлучені. Багато завдань та підземель чекали своєї години. І тільки кілька гравців, які бачили багато інших можливостей для себе, хотіли стати ремісниками.

  Королівство Розенхайм вважалося відносно нової зони, відкритої лише шість місяців тому (за часу реального світу). Той дослідницький загін, що вперше виявив королівство, отримав неймовірну грошові прибутки. Розенхайм був далеко від центру континенту, але невідомі території та невідкриті підземні простори були всюди і дедалі більше з’являлися монстри. Саме тому Хен і вибрав королівство Розенхайм як місце початку своїх пригод.

  - Чи почав я занадто пізно? Ні, у мене ще є шанс все надолужити, - говорив він собі.

  Хен похитав головою. Цілий рік підготовки. Поки конкуренти підвищили рівні і виконували завдання, Хен замість цього будував плани та збирав інформацію. Тепер він більше не збирався продавати свій акаунт. Процедура продажу мережевого акаунта для гри в віртуальній реальності була більш хитрою, оскільки гравець використовував сканування сітківки ока. Крім того, Хен хотів залишитися в бізнесі замість швидкого заробітку грошей і піти геть. Королівська дорога повинна фінансово забезпечувати його сім’ю принаймні п'ять років.

  - Якщо на ринку все так буде йти і далі, то Королівська дорога дозволить мені підтримувати сім'ю наступні п'ять або навіть десять років. Тоді я зможу відправити Хаян до коледжу. Спочатку стабільність. Я кинув школу, але Хаян заслуговує кращого життя... - Сказав він собі.

  - *Дзинь*, - раптово задзвонив телефон.

  Хен оглянувся і зрозумів, що бабусі та Хаян не було вдома.

  - Алло. Хто говорить?

  - Хэн, это ты? У тебе й досі такий грубий голос по телефону. Це я, Санхун.

  - А, Санхун, - Хен давно не чув цього голосу.

  "З тих пір як я кинув школу", сумно подумав він.

  - Ну і як справи? - запитав Ген.

  - Сьогодні ввечері у нас зустріч випускників...

  - Мене це не стосується. Адже там належить бути тільки тим, хто отримав дипломи, вірно? Це навіть не смішно, якщо хтось вибылий на мене прийде.

  - Але...

  - Жодних але. Ти знаєш, чому я пішов зі школи. Тепер я не хочу мати нічого спільного зі школою. Це все.

  - ...

  - Санхун, зробиш мені послугу? Більше не дзвони.

  Хен кинув трубку і глибоко зітхнув. Цей дзвінок він найменше хотів почути. Якби йому дали стирач пам'яті, як у 'Людах в Чорному", то він без роздумів видалив би всі три останні роки школи зі своєї пам"яті як найгірший час у своєму житті.

  У ті часи Хена залякувала і били лихварі. Йому доводилося ховатися в школі. Він йшов до школи на світанку і повертався опівночі, це нагадувало гру в схованки.

  Кілька днів Хену вдавалося уникнути зустрічей з лихварями, але вони були розумніші, ніж він думав. Вони наймали вуличних бандитів, щоб залякати вчителів. І Хену навіть довелося вислухати від свого класного вчителя прохання повернути гроші прямо перед усіма однокласниками. Вчитель підвівся перед своїм учнем на коліна, плачучи не втягувати його у все це безумство.

  'Це стало останньою краплею. Я кинув школу наступного дня, - згадував Хен.

  Хену було трохи цікаво, як там зараз його друзі в університеті. Але коли він з’явиться на зібранні ввечері, то це лише приголомшує.

  - Непереконлива правда полягає в тому, що єдине що мені зараз залишається робити, це тільки грати в цю гру.

  Він пообідав і знову підключився до гри.

  *

  Від світанку до заходу сонця Біід сидів перед поместю Родріґеса. Хто ще пішов би на таке заняття - боротися зі нудьгою цілими днями?

  - Як на рахунок піти до Західної Аллеї? Хіппій має вищий рівень, але якщо ми будемо разом, то впораємося на раз плювати!

  - Я чув, ти приєднався до охорони каравану до села Елін.

  - Ціна тролей крові останнім часом злетіла. Майже в три рази. Боюся, що наближається велика війна.

  До вух Віяда доносилися багато розмов. Минали коні, а потім — карети. Вікід міг почути багато корисної інформації, сидячи на головній вулиці. Він дізнався, що відбувалося у світі. Якби не це, він би вже кинув цю справу.

  Коли Вікід лякав, він принаймні насолоджувався відчуттям того, як стає сильнішим. А це просіювання під палючим сонцем більше нагадувало тортуру над самим собою.

  - Як тільки Будда витримав безперервні багатоденні медитації? - Питав він себе.

  З того часу, як він вирішив зустрітися з Родрігесом, він щодня жив в одному ритмі. Вночі він зустрічався з Пейлом і Ірен і вони йшли полювати разом. Вони не були настільки сильні, як він і тому отримували менше досвіду. Але все ж вони могли полювати на монстрів коли хотіли - і вдень і вночі. Завдяки гнучкому графіку вони підвищили рівень на рівні з Віїдом. Тридцяти відсоток нічний бонус за полювання вночі компенсувався тим, що вдень вони на половину слабші. Часто дні полювання стають більш ефективними для нижчих гравців.

  Крім того, Віід не міг вивчити нових навичок, тому що ще не вибрав професію. Якщо він обере професію на надто високому рівні, то буде відставати за рівнем розвитку навичок середнього героя.

  Однак для нього було справжнім випробуванням сидіти на вулиці так, нічого не роблячи і марнуючи дорогоцінний час.

  "Чим же зайнятися? Скульптурне мистецтво... скульптура..."

  Вікід оглянувся. Він знайшов дерев’яний обломок, який, здається, відвалився від колеса карет. Підібравши його, Віїд активував навички скульптора.

  - Вирізати це.

  З кожним рухом рук Віда, дерево почало обстругуватися тут і там.

  - Що це таке?

  Після того як він закінчив роботу, зітхнув. Кусочок дерева з квадрата обстругався до невеликого кругляшка.

  - Краще зробити це самому.

  Віід підняв інший шматок дерева і почав обрізати його ножем різьбаря. Минулий досвід важкої праці на текстильному заводі натренував його руки, і це ремесло стало другим.

  Ніж гумки був настільки гострим, що різав дерево одним лише легким дотиком. Після кількох спроб і помилок він, нарешті, вирізав з дерев’яного шматочка невеликий меч.

  З'явився каскад з двох влучних повідомлень.

  Віід дещо зрозумів - при витинанні об'єкту не потрібно було застосовувати сам навик скульптора безпосередньо, а якщо застосувати його, але йому треба було точно уявляти собі, яку саме форму він хоче зрадити предмет.

  "Нужно тренуватися в скульптурі частіше"

  Від нудьги Вініда зібрав кілька шматків дерева і почав вирізати з них.

  'У чомусь це навіть весело.'

  Віід раптом згадав, що коли він закінчував початкову школу, його вчителі хвалили талант у рукоділках різних видів.

  Те, що він вирізав, часто було негарним. Але навіть йому сподобалися кілька його почестей. Він виготовляв дерев’яні кусочки протягом п'яти годин. Може здатися дивним, коли хтось сидить стільки часу, вирізаючи дерев'яні статуетки ножем, але Віід потішав себе тим, що принаймні не марнує час намарно.

  Ремісник Віїда і навики скульптора швидко підвищувалися, оскільки їх відносно низький рівень вимагав невелика кількість досвіду для підвищення.

  - Ого, — вразився Віід.

  З ростом навики скульптора в процесі різьблення по дереву тепер з’являлися різні вікна. Вони давали різні важливі поради, щоб показати, де можна різати по колу або пропонувати інші візерунки та шаблони. Вікід міг застосовувати одну з підказок і тоді ця порада автоматично втілювалася в реальність. І навіть якщо він допустився помилок, скульптурний досвід поправляв їх для поліпшення кінцевого продукту.

  Тепер він робив якісні статуї. Віід вирізав лисицю, на яку він полював тієї ночі, а статую вовка було зробити простіше, ніж він думав. Усі живі статуетки стояли навколо нього.

  Поточний навик Віїда дорівнює двом, а з урахуванням Ножа Захаба він подвоювався і, отже, був рівний чотирьом. Ніж був унікальним предметом, за який будь-який скульптор продав би душу.

  'Проблема тільки в тому, що нікому до цього немає справи.'

  Професій скульптора володіє малою кількістю гравців. Навіть якщо існує декілька людей, які хочуть стати скульптором, це герої низького рівня, тому безглуздо чекати на те, що хтось зможе купити ніж Захаба за хорошу ціну.

  Вікід закінчив роботу над наступним творінням...

  - Мистецтво?

  -...

  Віід мовчки оцінив той безмежний потенціал, який був закладений в мистецтві. Потім він зробив швидке рішення.

  - Вилучити характеристику мистецтва.

  - Прокляття!

  Гравець не може вилучати характеристики. Максимальна кількість слотів для характеристик - п'ятнадцять. Вікід вважав неприйнятним те, що один з слотів був даремно зайнятий мистецтвом, в той час як він збирався зайняти їх абсолютно потрібними характеристиками.

  - Тепер вже нічого не поробиш.

  Хоча Вікіда нічого тепер не міг вдіяти з цією характеристикою, він пообіцяв, що ніколи не вкладатиме у неї бонусних очок. Він не заперечував, що характеристика зростала сама по собі, але його скепсіс ставився до того, як вона працюватиме.

  Віід продовжував вирізати дерев’яні уламки. Хоча його цікавили більше додаткових ефектів, ніж розвиток навичок скульптора.

  'Скульптура безшкодна, але ось Ремесло коштує зусиль. Воно збільшує силу атаки мечем і стрілянина з лука так само піддає його впливу. Так само можна успішно працювати з іншими точними ремеслами.

  Ремесло - вміння корисний завжди і всюди.

  Він досягнув рівня 3, оскільки мистецтво скульптури допомогло йому набути більше досвіду.

  'Оно дійсно окупиться.'

  Віада влаштовувала швидкий ріст рівня ремісної навики. Частково це зумовлювало те, що плоди його праці насправді відповідали четвертому рівня завдяки Ножу Захаба, але скульптурне мистецтво відразу відігравало головну роль. Наприклад, підготовка і кравадна робота сильно впливають на Ремесло, але вони не можуть конкурувати з мистецтвом скульптора в точності та майстерності. Простіше кажучи, на розвиток Ремеслі скульптурне мистецтво має найбільший вплив. Звичайно, ніхто не буде вивчати скульптурне мистецтво задля підвищення Ремеслу.

  - Чорт, я ніколи не вчитиму кравацьку справу. Ненавиджу його!

  Віід вважав за доцільне вивчити основи приготування їжі, щоб насолодитися смачною їжею з ігрових рецептів. Крім того, чим дорожче м’ясо, тим дешевше купувати інгредієнти в продуктовому магазині і самому все приготувати. Крім того, завдяки штучно виготовленій їжі Віід міг ліпше відновлювати свої сили на довгому полюванні, коли потрібно було провести декілька тижнів далеко від цивілізації. Харчування швидкої їжі та сухих пайок не може повністю відновлювати сили.

  Крім того, Віада постійно мучився спогадами про виснажливу працю на текстильному заводі, що він вирішив припинити вивчення кравальної справи.

  - Ненавиджу шите найбільше на світі. Він ніколи навіть близько не торкався цього заняття, - говорив собі.

  Зайнятий роботою зі статуями, Віід не звертав уваги на те, що його надихали якісь тіні, поки не почув дивну розмову:

  - Ух ти, а це мило.

  - Виглядають як живі.

  - Ніколи раніше не бачив такі живі роботи.

  Віід підняв очі в напрямку тіней. Він побачив групу людей, які захоплювалися його статуями.

  Маленька дівчинка ввела пальцем на статуетку кролика.

  - Привіт, дядьку, воно продається?

  Вікід хотів ввічливо поправити її, що він ще підліток, виправити приблизно тим же способом, яким жінка середніх років відреагувала б на поводження "бабусом", але...

  - Так. Що я можу зробити для вас, молода леді? - запитав Вік, ввічливо посміхаючись. Він відчув запах грошей.

  - Хочу ось цю. Скільки коштує?

  Віід передавав статуетку кролика, обмірковував відповідь.

  - Вона...

  Вікід був змушений назвати справедливу ціну. Потрібно отримати прибуток зараз, або вони залишаться непроданими вічно і закінчать своє життя на смітнику.

  - Ось стільки, - сказав Віід, показуючи два пальці.

  - Два срібні? Дешевле чим я думала.

  Дівчинка заплатила два срібні монети і забрала статую.

  - Цей кролик такий милий. Буде мені сувенір.

  Вікід оборушено п’явся їй у спину, поки вона з радістю йшла далі. Два пальці означали два мідні ведмедики. Лише два мідь. Але дівчинка заплатила в сто разів більше, ніж він просив.

  - Гей, хочу купити он ту.

  - И я. Я візьму ось цих двох лисиць.

  Статуї Вііда добре продавалися. Малий він продавав за два срібні, великі за три. Статуї лисиць і кроликів, на яких він полював у поля навколо замку, були більш популярні, ніж статуетки в формі мечів або щитів. Тварини виглядали мило і покупці брали їх на пам’ять про ті часи, коли вони були новачками.

  Герой сотого рівня міг легко заробити пару золотих в день. Для них ціна на дві срібні монети була прийнятною. Запас статуей швидко закінчився.

  - Зробите мені, будь ласка, статую в формі лисиці? Листи з дев'ятьма хвостами. Можете зробити?

  Віід обдумав це і кивнув. Просьба не була такою складною, як могло здаватися, звичайна фігурка лисиці плюс дев'ять хв. Чому б ні?

  - Так сер, але вам доведеться заплатити більше за персональне замовлення.

  - Скільки?

  - П'ять срібняків вистачить.

  Коли слово "п'ять" було вимовино, Віід вирішив, що він трохи хватив через край, але покупець швидко відповів:

  - Чудово. Хочу її. Тоді зроби красивіше, будь ласка.

  У фортеці був магазин скульптур, але він спеціалізувався на статуях в розмірах один до одного, іноді прикрашеними золотом і дорогоцінним камінням, які були занадто дороги для більшості гравців. Оскільки більше ніхто не займався скульптурою, то ті статуетки, які вирізав Віід, мали колекціонну цінність.

  - Ух! Виглядає класно.

  Ті, хто купував статуї, захоплювалися своїми покупками.

  - Можна дізнатися ваше ім'я? Ну, щоб коли захочу купити ще одну статую я зміг вас знайти.

  - Віід, Скульптор Виїда. Якщо тобі коли-небудь знадобиться статуя на смак, сміливо звертайся до мене.

  - Дякую. До побачення.

  До заходу сонця чутки про скульптора розвіялися з усієї фортеці, і люди почали приходити до Віїди.

  - А ось і він.

  - Хочу, щоб ти зробив кілька статуй для нас.

  За минуле нічне полювання Віід заробив чотири срібних, але тепер на одній-двох статуях він заробляв більше грошей. На те, щоб вирізати статуетку йшло лише десять хвилин. Оскільки матеріали майже нічого не коштували, торгівля приносилася дуже прибутковою.

  Наступного дня він зайшов у магазин теслі і купив деревину оптом. Він почав масове виробництво.

  Оскільки мистецтво ремесел та скульптури росли, з’явилися дедалі привабливіші й цікавіші роботи. І саме завдяки високому навантаженню вони продавалися швидше і за вищу ціну.

  Одна або дві статуетки з кожної тисячі, які отримали особливо добре, навіть виставлялися на аукціон.

  Його ставлення до скульптури дещо змінилося в процесі - тепер він вважав скульптуру тимчасовою роботою, яка дозволяє заробити трохи грошей на дрібні витрати.

  Глава 6. За барбекю.

  Родріґеса тривожилося.

  Це був шостий день. Віід все ще сидів прямо навпроти помети. Родріґес, будучи у своїй ізоляції, все ж знав про це нав’язливою присутністю з самого початку. Він вважав, що Віід продає своїх статуеток покупцям.

  - Треба розібратися з цією людиною і з тим, що він від мене хоче.

  Не дивлячись на свою виняткову лінощі, Родрігес таки піддався цікавості й вирішив вийти назовні.

  - Привіт, незнайомець. Я Родрігес. Що ти хотів віддати мені? Навіщо чекати мене тут?

  - Ого! Порадник вийшов!

  - Це і справді він!

  - Родрігес, Зірка мудрості!

  Натовпи народу, стоячи в черзі за статуями Віда, були вражені. У мудреців є одна загальна риса - всі вони люблять самотність. Особливо тоді, коли приходить незнайомець і заявляє, що приніс те, чого вимагає негайна увага.

  Родрігес нарешті вийшов за браму. Віід вивів з кишені хустинку із голубою пташкою і показав його раднику.

  - Ось чому мені довелося чекати шість днів, Порадник.

  Очі Родрігес в той же момент зволожилися:

  - Так, це хусточок королеви Івейн ... Тут багато очей і вух. Чому б тобі не зайти всередину, мандрівник?

  - Добре, сер. Вибачте, хлопці! На сьогодні я закінчив!

  Віід, з блискучою посмішкою на обличчі, зібрав речі з прилавка і піднявся.

  - Не може бути!

  - Дайте мені теж подивитися! - Запротестувала натовп. Дехто навіть образився, що не дозволяє людям дивитися на цю подію так само, як і Віяда чи Родрігес.

  - Ну ось, тиша, - провів Родріґес свого гостя в маєток. - Любому, хто принесе хусточок дозволено проговорити зі мною щось один раз.

  - Так, я знаю, сер.

  Радник Родрігес! Він публічно оголосив, що людині, яка принесла йому якусь річ королеви Івейн, буде дана аудієнція. Віід показав її хустинку.

  - Кажи, мандрівник. Я уважно вислуховуючи все, що ти скажеш - щирий голос Родрігес демонстрував, це його борг, як Мудреця, виявляти участь до лиха ближнього. Але радник тільки прикидався.

  Хоча платок королеви Івейн був безцінним для Родрігес, він не мав жодного бажання допомагати Вііду. Чи це суперечило його обіцянці? Взагалі-то ні. Родрігес попросив Віда говорити і додав, що вислухає все, про що він скаже. Все, що зобов’язався зробити радник, — це лише дізнатися про те, чим займався Віда, щоб задовольнити свою цікавість. Все. Він взагалі не обіцяв давати жодних порад, хоч би яка там була проблема у Вііда. Порадник Родріґес обманював багатьох гравців таким чином. Він завжди грався з ними, уникаючи відповідей, які вони відчайдушно шукали. Окрім свого величного титулу Зірка мудрості, радника так само широко знали як Квеста Тупік.

  Віід не збирався потрапити на цей дитячий трюк. Для початку, Родріґесу він не вірив. Люди слабкі, у цьому Віід переконався протягом річної підготовки до Королівського Дорога. Слабка воля, тіло спрагле спокою. Віід ніколи не вірив самому собі, чому ж він повинен вірити Родріґесу, якого взагалі ніколи раніше не бачив?

  - А хіба є різниця, розповім я вам про мою проблему чи ні?

  - Що ти маєш на увазі під різницею, мандрівник?

  - Чи допоможете мені, коли послухаєте те, що я скажу, Порадник?

  - Ну...

  - Тоді я відмовляюся щось говорити. А навіщо? Це просто марна мова.

  Родріґес нахмурив брови, показуючи, що параноя Віда ображає його.

  - Ну, майстер Віід. Говоріть зараз! Вам дароване право поговорити зі мною про що завгодно, про те, що турбує вас. Ви принесли мені хустинок королеви Івейн і тепер у вас є право висловитися, - переконував Родріґес.

  Саме цих слів Вікід і чекав.

  'Я поставлю його говорити.'

  Вікід був проникливішим за тих, з ким Родрігес мав справу раніше. Він вимагав підтвердження:

  - Порадник, якщо я вас запитаю, чи розкажіть мені те, що я хочу знати?

  - ...

  - Я буду мовчати, поки ви не пообіцяєте мені.

  - Э... Послухайте мене, пане Вііде...

  - Порадник, що хустинок королеви Івейн - цінний предмет. Принаймні, мені здається, що він має для вас якусь цінність. Можу я отримати його назад?

  - Забирай и уходи!

  - Звичайно. Бог на допомогу, сер.

  Але вже, коли Віід забрав хустинку і повернувся, збираючись піти, Родрігес викинув білий прапор, піднявши обидві руки:

  - Зачекайте! Симе, я обіцяю, що дам вам пораду щодо вашого прохання. Я вже пообіцяв відповісти всім, що принесе речі королеви Івейн. Отже, якщо це в моїх силах, то я зроблю це.

  - Чи ви даєте слово?

  - Звичайно... Але ви маєте дати мені відповідь. Коли-небудь.

  - Згоден, - кивнув Вікід, обдумавши зустрічну пропозицію Родріґеса.

  - Так що турбує вас, майстер Віід? - Здурів радник. - Упевнений, якийсь дрібниця не змусив би вас чекати мене на вулиці шість останніх днів, - у Родріґеса мався власний план, хоча його, безсумнівно, мучила і проста цікавість.

  "Та хто ти такий? Як ти смієш принижувати мене, заставляючи укладати угоди з таким нікчемним створінням, як ти! Відповісти? Відповідь на це запитання! Але відповідь буде настільки хитрою, незрозумілою і розпливчастим, що ти сам про це пожалкуєш.'

  Родріґес був упевнений, що зможе суворо покарати Віяда після того, як дізнається про те, чого той хоче. Якби Він хотів знайти когось, то йому б відповіли про племінника кузини тещі друга дружини того, кого потрібно було знайти і він повинен був би сам потім у всьому це зрозуміти. Якби Вііду було потрібно знайти місце, його відправили б у далеку країну з такою ж назвою.

  Невідомо, чи він знав про все це Вікід чи ні, але нарешті він зробив свою проблему:

  - Я не знаю, яку професію мені вибрати.

  - Професію? А тепер я бачу, що ви ще не маєте професії.

  - Ні, Порадник.

  Родрігес легко засміявся, це виявилося простіше, ніж він очікував. Він вважав, що Вікід питатиме про місце розташування таємного підземелля або майбутнього політики Розенхайма. У хорошому підземеллї першовідкривач може заробити багато грошей, а політика - це коштовна річ, коли знаєш як скористатися знаннями. Скажімо, ви дізналися, що королівська рада планує розвивати південні провінції наступного року, тоді ви можете превентивно отримати в цих провінціях права на комерційну діяльність і таким чином отримати великий прибуток.

  Родріґеса не було важко дати рекомендації щодо вибору професії.

  - Не можу повірити, що ваше серце так глибоко турбує така проста проблема. Вам не потрібно було взагалі приходити до мене з цього питання. Я раджу вам відвідати бюро працевлаштування. Ви просто даремно витратили шість днів, пане Вііде.

  - Мені сказали, що Порадник - це той, хто може дати мені кращу рекомендацію.

  - Добре, я дам вам найліпшу професію для вас. Покажіть мені ваші характеристики.

  - Так, сер.

  Віід відкрив вікно властивостей вперше після того, як тренувався в залі тренування і вдосконалив їх.

  - Вікно характеристик.

  Віід грав день і ніч, а це призвело до тринадцятого рівня. Тепер він міг легко впоратися з вовком.

  - О, Фрея! - Родрігес був ошараний. - Рівень тринадцять, а життів дев'ятсот шістдесят? На такому рівні у вас сила і тривалість перевищує п'ятдесят, а спритність сто! Тренеровий зал. Можна з упевненістю сказати, що ви тренувалися там. Ви маєте надзвичайну силу волі.

  Родріґес заслуговував на те, щоб його прозвали Зірка мудрості. Він зробив правильну догадку лише за характеристиками Віїда. Але його подив не обмежувався цим.

  - У вас четвертий рівень у скульптурі і шостій в ремеслі! Неймовірно! Я прошу вас, розкажіть, через що ви пройшли, щоб отримати все це.

  Вейд розповів Родріґесу, що сталося, все гаразд. Родрігеґес не міг стримати від запитань:

  Завдяки дружбі з інструктором, ви отримали дуже незвичні завдання. І що? Чи вдалося вам виконати волю Захаба? Але чи ви відмовилися від можливості стати Луним Скульптоном?

  Ошаранено відчинивши очі, Родрігес замер. Якби зараз йому сказали, що сусідні королівство напало на Розенхайм, попередньо не оголосивши про початок війни, він би навіть не здригнувся.

  Захаб. Ким він був? Він був однією з таємних абсолютних сил материка. Родрігес зустрів Захаба кілька разів на прохання королеви Івейн і захоплювався його майстерністю скульптора та технікою меча. Родріґес, побачивши в скульпторі видатну і талановиту особистість, подружився з ним. Ця дружба між двома неоперованими дівчатами почалася 50 років тому. Порадник навіть радив їй притягнути Захаба до участі в Раді за будь - яку ціну.

  - Хм, ти відмовився від такої гарної професії. Яку професію ти хотів би?

  - Мені підійде все, що приносить прибуток.

  Родрігес замовк.

  'Похоже, що цей хлопець - Той Найсмачніший. Той, кого я чекав. У ньому може жити Воля Великого Імператора.

  Загадковий клас, який походить від стародавньої Епохи, належав Ґейхару фон Арпені — легендарному імператорові, котрий завоював континент. Його кров текла в жилах мудреця.

  'Йому ще потрібно показати себе, пройшовши через багато труднощів. Чи зможе вона пройти головне випробування? Як би там не було, це йому належить їх пройти, не мені", - думав мудрий.

  - Майстер Віід, - сказав Родріґес серйозним тоном.

  - Так, сер.

  - У мене є завдання для вас, щоб пройти його, ви повинні бути терплячі шовкопряда, живуче таргану і впертої осла, інакше ви зазнаєте невдачі. Чи вважаєте ви себе здібними до цього?

  - ...

  - Що це за вираз обличчя?

  - Мені не подобається те, як ви це описали, але можу сказати вам з усією відповідальністю, що я готовий на все.

  - Ваша впевненість зворушує мене. Ви виглядаєте зараз так, ніби вам доведеться поїдати личинок до останньої краплі соку.

  - ....

  - Потерпите, що я вам раджу і завдання дасть Вам професію. Але попереджаю, це буде справжнім випробуванням. Якщо ви боїтеся, то можете відмовитися від моєї поради.

  У запропонованні Родріґеса Віід відчув щось підозріле.

  - Добре, я згоден.

  - Чи доводили вам чути про Гнізда Литварт?

  - Так, сер, - через якимось збіг обставин, Логово Літварт було тим місцем, в яке збирався направити Віїда інструктор. Чи можливо це не збіг? Тут не можна бути впевненим.

  У такому разі, я звільнить від необхідності пояснювати все в деталях. За допомогою своїх власних сил можна подолати зло, яке пробило б логіку. Коли зло буде знищене, ти отримаєш професію, визначену тобі.

  Дзинь.

  Віід перечитував інструкції знову і знову, все аж до останньої коми.

  'Тут безумовно є підвох.'

  Інакше Родрігес просто не дав би Вііду задню частину, пов'язаної з Логовом Литварт. Це підземелля складається з п'яти поверхів, воно досліджується вздовж і впоперек та добре відомо гравцям. Багато гравців полювали там днями і ночами. Логово наповнюють монстри двадцятого - п'ятидесятного рівня, а Віїд все ще тринадцятий. Але завдяки додатковим окулярам характеристик, отриманих у треніровому залі, він приблизно дорівнює 40 - му рівні. З огляду на такі особливі навички, як майстерність меча і ремесло, Вік був переконаний, що може впоратися з монстрами п’ятидесятого рівня. Йому все ж було б досить важко вбивати монстрів у Гнізді Літварт, але не неможливо.

  'Тут є щось ще. Але можна бути впевненим, що мудрий не бреше мені. Не важливо, що він приховує, але якщо я закінчу це завдання, то точно отримаю професію.'

  У цьому завданні напевно попахивало якийсь захід.

  'Якщо мова не про те, щоб полює на звичайних монстрів в підземеллі, то тоді про що?'

  Очі Віїда блищили.

  - Скажіть, пане Вііде, чи візьмете ви це завдання чи ні? До вашого відома, я не можу запропонувати вам кращу альтернативу. Я не буду змушувати вас. Приймай рішення.

  Швидко зваживши всі за і проти, Віід кивнув.

  - З повагою і вдячністю я приймаю вашу рекомендацію, Порадник.

  - Гаразд, повертайтеся, коли вб'єте всіх монстрів у гнізді. Хоча це малоймовірно, але якщо вам вдасться завершити роботу, то я дам Вам дещо. Але очевидно, що ви зазнаєте невдачі. Родріґес різко засміявся.

  *

  Віід попрямував прямо до тренірового залу.

  'Надо встигнути вчасно'

  Оскільки час тільки наближався до обіду, Віід поспішав. Коли він увійшов у треніровий зал, інструктор вже тримав в руці ложку, збираючись пообідати.

  - Доброго дня, шановний інструктор.

  - Яка несподіванка, пане Вііде! Я скучив за вами.

  - Я теж. І тому я тут.

  - Підійдіть і присядьте. Перш ніж перейдемо до справи, прошу вас: пригощайтеся.

  - Дякую, сер.

  Завдяки вдалому обраному часу Віід тепер зміг перекусити. Коробка з обідом інструктора була гігантською, так само як статура самого викладача. І збиток від прції Віяда був подібний до утримки склянку води з океану.

  - До речі кажучи, інструктор, з приводу того завдання про яке ви згадували ...

  - А, того завдання...

  - Так, я б хотів приєднатися.

  - Ха, ха. Я знав, що так і станеться, тому попросив їх залишити для вас місце в загоні. Я радий, що ви беретеся за це завдання - з радістю задовольнив прохання Вії інструктора.

  - У вас є ще день, перед завтрашнім виходом загону. Чому б вам не заглянути до мене в гості?

  - Вибачте, інструктор. Мені треба підготуватися до завдання.

  - Шкода. Я хотів запросити вас на вечерю.

  - Вечеря?

  - Так. Моя дружина сказала вранці, що вона приготує барбекю зі свинини.

  Про думку про барбекю з свинини біля Вііда потекли слинки. Пряний і запашне барбекю! Такі спокуси не можуть бути противними.

  - Чесно кажучи, мені завжди хотілося відвідати ваш будинок.

  - Ха, ха! Я так і знав.

  Віід ніколи не соромився того, що йому треба було підкорятися і догоджати. Но... Він ... Йому просто до смерті набриднув цей житнього хліб. Королівська дорога відтворить усі аспекти реальності, в тому числі смак. До того ж, що суші, виготовлені з свіжозамінної риби тут дійсно мали свіжий смак, а пророчена їжа черствіла і просочувала. І житячий хліб не був винятком. Протягом останніх двох місяців Віід їв тільки житний хліб і його язик вже смакував брижі, але він був худий лише від одного виду. Барекю з свинини було б дуже доречно. До того ж це безкоштовно.

  - Тоді я повернуся ближче до вечора, інструктор.

  - Звичайно, майстер Віід. До зустрічі.

  Віід отримав ще одне завдання у тренувальному залі.

  'Тепер всі три слоти у вікні завдань заповнені."

  Це було найважливіше завдання — виконувати волю Захаба, а тепер невиконалося, тоді як двоє інших поєднувалися.

  'Зараз проблема в тому, що завдання Родріґеса не є тим, чим здається насправді ... але це не має значення.'

  Вікід приготувався до випробування. У гіршому випадку він може просто померти. Ну і що? Він не хотів помирати без сенсу, але деякі труднощі чекали на смерть.

  'Тепер потрібно підготуватися. Спочатку треба зробити покупки для подорожі до Логово Літварт.'

  Віід пішов до центру міста. Тут проходили пішоходи в дорогих костюмах, велися яскраві дискусії, а гравці торгували речами у установлених кіосках.

  Віід зайшов до кузниці, де купив цибулю і багато сагайдів зі стрілами.

  Один золотий і двадцять срібних. Така була ціна, але тепер Віід не заплатив повної вартості. Він заплатив не більше золотого, подарувавши дівчині за прилавком статую у формі метелика. Він випадково виявив, що за допомогою скульптур-подарків можна завоювати жіночі серця.

  'Скульптурне мистецтво, воно корисно тільки для всяких дрібниць.'

  Так само Віід купив запас житного хліба, не дивлячись на те, що хліб йому і набридав, але хліб принаймні кращий за голод, а коли починається бій, він зменшує швидкість зниження ситості. Коли ситість падає нижче 30%, рух героя сповільнюється і він тимчасово втрачає частину здоров'я.

  Він заповнив рюкзаки травами і хлібом. Коли Віід купив усе необхідне, він повернувся до інструктора.

  - Я закінчив, інструктор.

  - О, бачу. Тоді підемо до мене. У мене чекає гість.

  - Гість? Ви запросили когось на вечерю ще, інструктор?

  - Хіба я про неї не згадував? - інструктор на мить розгубився, але швидко взяв себе в руки: - Вона мила дівчинка, впевнений, тобі вона сподобається.

  Хоч це було дивно, то Віід просто не звернув уваги на цю дивну подію і розслабився.

  Інструктор узяв Віда за руку і відправився до себе. Його рука була волосатою, як горила.

  - Мене можна і не тримати за руку, інструктор, зморщився Віід.

  - Ні, інакше ти можеш мене втратити.

  - Це як?

  Зрештою він прийшов до дому інструктора. Він не сумнівався, що коли відчиняться двері, він побачить найщасливішу в світі сім'ю біля теплого каміна, який зігріває будинок теплим. Віід вже знав, що інструктор одружився з людською жінкою варварці. Справжня любов може подолати расові бар’єри, але в них поки що не було дітей. Але коли двері відчинилися, Віід здригнувся і побачив дівчину, яка сиділа за обіднім столом.

  'Неймовірно.'

  На мигновені від краси дівчини у Вііда перехопило подих. Те, що він побачив, було невимовним, але швидко повернувся з неба на землю. Оскільки дівчина запросила інструктора, Віід думав, що вона черговий НІП. Оцінивши її дорогий меч і броню, Віід здогадався, що вона герой високого рівня. Але це не шокувало Віїда. Ім'я дівчини мерехтіло червоним.

  І якщо гравець приховував свою справжню сутність, то вбивцю, того, хто убив одного або й більше гравців, відразу відмовляли в анонімності. Червоне ім'я і кривавий діамант треба лобом, знак вбивці, символ того, хто убив собі подібного.

  - Ну, ну. Спокійно, пане Віід. Тепер ви, мабуть, зрозуміли, чому я міцно тримаю вас за руку.

  Вікід намагався втекти, але його відчайдушна спроба провалилася, тому що інструктор стискав йому руку.

  - Інструктор.

  - Да?

  - Не знав, що ви настільки сильно хочете від мене позбутися.

  - Ну, тепер знаєш, - екіно посміхнувся інструктор.

  Вікід трохи розслабився, він знав: якби інструктор хотів його смерті, то швидше замарував би свої руки, ніж почав би робити це чужими.

  - Будь ласка, сідайте, дозвольте мені вас представити. Це Вікід. У нього низький рівень, але він чудово впорався з фундаментальною тренувальною програмою, - Віід злегка кивнув дівчині, хоча та його прозрила навіть не нахиливши голови. - Це Союн, вона так само нещодавно пройшла тренування. Сун навідується до мене в гості раз у місяць, щоб пообідати з нами.

  - Привіт. Приємно познайомитися, - ввічливо привітав він Союн, але ця дівчина з порожнім обличчям, навіть не шевельнула очима в його напрямку, що ясно показало її абсолютну байдужість.

  'Не хочеш зустрічатися з хілими новачками, чи що? Якби не потреба бути з тобою в одній кімнаті, то я теж не став би мати з вами ніякої справи.'

  У той самий момент інструктор вибачився і відтягнув Віїда в кут.

  - Мені дуже шкода. Вибач за її нетактовність.

  - Ні, сер, все в порядку.

  - Взагалі-то вона хороша дівчинка, вона просто не знає, як говорити. Вона дорога мені, як сестра, але, здається, вона не вірить людям. Я запросив її, бо думав, що вона могла б відкрити свій розум тобі. Эх...

  - Все гаразд, я не проти.

  Тим не менш, у Вііда не було причин протягувати цю Союн руку допомоги. Він вважав, що немає сенсу знайомитися з вбивцями, хоч би ким вони були.

  - До речі кажучи, чи не будете ви проти, якщо я допоможу місіс Лансер?

  - Ти добре готуєш?

  - Зовсім ні, але допомога є. Вона могла навчити мене чогось.

  - Я не проти.

  Дружина інструктора була просто величезна, як і всі варвари. За її вказівками Віід старанно різав свинину і повертав її до соусу. Поки він працював на кухні, Союн закочувала рукави і сіла на кухню. Їй було соромно сидіти одній за столом. Вона підійшла до Віїду, встала збоку і спостерігала, як той ріже м'ясо. Вона збиралася допомогти, але не знала, з чого почати. Вікід показав їй на гору посуду:

  - Помий посуд, будь ласка.

  Вікіда сподівався, що вона відмовиться, але на його здивування, вона присіла, взялася за тарілки і підняла їх.

  За свою допомогу вони отримали похвалу від господині:

  - Ви добре справляєтеся.

  - Дякую, мем.

  - У тебе золоті руки. Хочеш навчитися готувати?

  Це було саме те речення, якого Віід чекав, інакше, навіщо він став мочити руки?

  - Звичайно, мем. Дякую, ви такі добрі.

  Союн, яка спостерігала за Віідом і ніби щось вирішувала для себе, так само попросила дружину інструктора навчити її готувати.

  Навики приготування це прості вміння, які можна отримати де завгодно, заплативши членські внески в гільдії кухарів або працюючи помічником у ресторані. Без сумніву, це вміння добре окупиться.

  Зрештою свиня на великому підносі було покрито на стіл. Воно апетитно пахло і було просмажений до рум’янця. Тут, у віртуальній реальності запах ні з чим не поступався реальному. Віід негайно взявся за ніж і виделку. Але інструктор раптово попередив його:

  - Ви гість, майстер Віід. Не їжте надто багато.

  Який господар буде критикувати за обіднім столом гостей? Він більше не був мужнім інструктором тренічного залу, а тепер став жахливим орком, який показує свою пожадливість до їжі за обіднім столом. Орком принаймні 200-ий рівень. Але Вікід не вважав людей, які піддають себе погрозам через такий обід.

  - Я не згоден, інструктор.

  - Ти зі мною сперечаєшся?

  Несподівано він відчув тиск, якого не міг протистояти. Він приголомшено стискав ніж тремтячою рукою.

  'Прокляття', - сковтнув він і оглянувся по сторонах. Він подивився на Союн, щоб дізнатися, як ця тендітна дівчина протистоїть тискові. Тут, у світі фентезійної ролейської гри рівень був вирішальним. На неї, схоже, це не діяло.

  'У цієї дівчинки як мінімум двохсотий. І у варварки теж, - вирішив Віід.

  Дружина інструктора, одна з тих варварів, що вшановують закони природи, особливо той факт, який стосується виживання найсильніших, вона не знала проявів слабкості. Оскільки варвари були фізично сильніші за інші раси, лише Віїд був наляканий думкою інструктора про небезпеку. Ніхто не підтримав Віїда.

  Але це був би не Віід, якби він не мав здатності навертати ворогів у друзів, а приятелів.

  - Шановний інструктор, дозвольте мені сказати, - зумів промовити Віід, борючись з тремтінням в тілі.

  - Що? Якщо ти хочеш щось сказати, відклади спочатку ніж і виделку, а потім ми можемо з задоволенням побалакати, хоч до кінця часів.

  - Ваша дружина, підготувавши цю страву, виявила такі виняткові вміння в готуванні. Я вже захоплений цим ароматом і можу думати тільки про те, як воно на смак. Коли я вкушу цю їжу, спогади про неї назавжди залишаться у моїй пам'яті.

  - Вона чудовий кухар, - засміявся інструктор своїм фірмовим сміхом. - Я нею пишаюся.

  - Абсолютно вірно. Зрештою, вона ваша дружина. Це барбекю виглядає чудово.

  - Дорогой, – штовхнула місіс Лансер свого чоловіка. Очевидно, компліменти Віда вплинули на неї.

  - Правда, коли ще у вас буде шанс скуштувати таку смачну їжу? Пригощайтеся, майстер Віід.

  Як кажуть, дружина - гордість чоловіка. Коли його дружина прийшла до нього, інструктор виявив слабкість.

  Хоч би як там було, але бенкет був приголомшливим. І не тільки свинячий барбекю довелося Вііду на смак, але й гарніри, які господиня приготувала за рецептами з Північних провінцій.

  - Ммм. Це так смачно, мем. Ви найкраща. Я заздрю містерові Лансеру, адже він може їсти цю смакота щодня.

  - Вірно, вірно, - схвалюючи посміхався інструктор.

  Вікід розстегнув свій пояс і розслабився. Інструктор щиро сміявся, а Соун слухняно доїла свою порцію в мовчанні, як лялька, зроблена з льоду.

  Віід відпочив уночі в будинку і вирушив до воріт замку рано - вранці.

  *

  Сер Мідвейл зі своєю армією з 30 піхотинців, яких підкорити Логово Літварт, розташувалися біля воріт.

  - Вітаю. Ви майстер Віід? - запитав лицар.

  - Так, сер, - відповів Віід.

  Невелике попереднє розслідування про завдання ніколи не зашкодить. З інформації, що Віід зібрав на вулицях, Сер Мідвейл належав до Червоного Ордена, головного підрозділу армії Розенхайма, і там він виконував свої основні завдання. Нещодавно він отримав підвищення, як говорили чутки, до королівського лицаря. Він був гордістю королівства, про нього говорили, як про втілення лицарства.

  - Наш шлях буде долог. Але на коні займе три години, - сказав сер Мідвейл.

  - ...

  Решта піхотинців, крім Вііда, осідала коричневих коней. Він сам ходив з рюкзаком, тому йому не спадало на думку, що може знадобитися кінь. У будь-якому випадку, навіть якщо б його і попередили, це нічого не змінило - кінь це дороге задоволення, яке коштує більше сотні золотих.

  - Деке попросив мене про борг, тому я представлю вам коня на час, - сказав сер Мідвейл.

  - Дякую вам, сер, - відповів Віід.

  - Ванс, приведи коня.

  Солдат привів сумну жеребку. Його силою тягли за поводьку, і він впивався двома задніх ногами. Жеребка важко дихав, демонструючи два золоті зуби, які робили його схожим на шахрая.

  'Якщо я сяду на цей кінь, не бачити мені удачі в наступні сім років,' - вирішив Віід.

  - До кінця цієї місії, цей жеребок тимчасово належить вам, - сказав сер Мідвейл.

  Дзинь.

  - ....

  Вікно властивостей виглядало невтішно. Війду доводилось чути, що з чистокровними кіньми можуть виникати труднощі. Але він відчував шок у тому, як цей слабенький жеребок став супутником на найближчі дні.

  - Хоча дорога не займе особливо багато часу, але пропоную все ж вирушати.

  Вікід простяг руку до жеребця, намагаючись погладити його, але той негайно вкусив його.

  - Та як ти посмів! - Коли Вікід зло втупився на жеребця, той розвернувся і сів на задні ноги.

  - Хороший хлопчик, - сказав Віід заспокійливіше.

  Як тільки він пішов жеребцеві на спину, той раптом опустив голову вперед і вдарив назад задніми ногами.

  - Ай! - Віада викинула з сідла, і він боляче вдарився об землю. Це падіння відібрало у нього сімдесят очок життя. Очевидно, жеребець намагався вбити його своїми діями.

  - Чортів Аразад!

  Жеребець пиріг. Віід і жеребець втупилися один на одного такими поглядами, ніби кожен з них хотів скрутити комусь шию.

  Ти дурна людина, я ніколи не дозволю тобі сидіти на моїй спині, - говорили очі жеребка.

  - Одного разу я тебе вб'ю, - говорила вираз обличчя Віїду.

  Між людиною і звіриною розгорілася незвучна розмова.

  - Якщо ви готові, пропоную відправлятися, - боячись того, що станеться катастрофа, сказав сер Мідвейл.

  Сера Мідвейла поскакали на схід. Віід застрибнув на спину жеребця і поїхав слідом.

  *

  Соун залишилась у будинку, бо не могла відмовити вчительці, яка наполягала. Вранці вона кілька разів натикалась на Вііда. Коли вона відкрила двері гостевої кімнати, він якраз проходив мимо. Але вони не переходили поглядів, ніби не помічали один одного і розлучились.

  Коли він покинув дім, вона пішла за ним, бо її було важко залишатися в домі самій. Нічого не значим поглядом вона дивилася на те місце, де він стояв кілька хвилин тому.

  - Куди мені піти? - запитала вона себе.

  - Куди мені заманеться, вона відповідала сама собі.

  Але такого місця не було. Хоча вона могла піти куди завгодно.

  - Куди завгодно, тільки б подалі від сумних спогадів.

  Сун попрямувала до південних воріт. Не те щоб вона хотіла піти саме туди, вона просто хотіла йти в пустельні землі, Землі, які ще має повністю досліджувати, куди завгодно, де є монстри. Вона починала свої пригоди майже з центру материка, рухаючись до Західних кордонів у пошуках сильніших монстрів.

  - Треба знайти монстрів.

  - Коли б'юся з ними, можу забутися.

  - Не варто думати ні про що.

  - Навіть про те факт, що я ніколи в житті нікого не любила.

  - Зупинися, Союн. Будь сильною.

  Незважаючи на те, що вона не розмовляла з іншими, то це не значило що її розум теж припинив працювати. Під її крижаною оболонкою текли думки, вона постійно проводила розмову з собою і питала та відповідала. Але її обличчя не віддзеркалювало емоцій, його ніби скував льодовий покрив.

  Повторюється діалогове вікно. Сама сказала, сама почула. Голоса в її голові.

  Союн краще відчувала себе, борючись в гущі монстрів. Вона шукала кривавих битв у підземлях, наповнених монстрами. Жадібність ще сильніших монстрів не стримувала її від смерті. Потоки крові, що вона розливала, ніколи не пересихали. Берсеркер, який радіє життю, насиченій божевіллям і наповненою різаниною - ось ким вона була, діва, яка вічно шукає бітів.

  Глава 7. Маестро боїв.

  Логово Літварт стояло біля підніжжя Могильних гір, а за три години їзди верхи на коні від фортеці. Жеребка, на якому їхав Віід, постійно відхиляється від курсу. І навіть траву він неквапливо жвавий, коли Віід намагався задобрити його, щоб той не збивався з дороги.

  Перед входом в лігво їх чекав солдат, який повинен буде подбати про коней, поки вони будуть бродити всередині.

  - Джонсон, добре позаботься об конях.

  - Так, сер.

  Загін карального загону сера Мідвейла залишив своїх коней на попіченні у солдата і зайшов до лігва. Вііда нарешті позбулися компанії жеребця.

  - Приготуватися до бою!

  - Встати в бойовий порядок!

  Каральні загони закрилися сталевими баклерами і огорнули списи та меч. Віяда порівняно з ними виглядало жалюгідно - залізним мечем і цибулею.

  - Це все, що у вас є, майстер Віід? - запитав сер Мідвейл, сам оснащений в кольчугу.

  - Так, сер.

  - Ви занадто погано озброєні, щоб вступати у ближній бій. Залишайтеся позаду і підтримуйте солдат.

  - Так, сер.

  Відряд підняв щити перед собою і рушив всередину лігва. Віід пішов за ними ззаду.

  Трохи заглибившись у логіку, вони виявили п'ятьох ковдр, що відпочивають біля багаття, на якому щось готове. Коли несподівано з’явився загін, люди вскочили на ноги.

  - Ррах!

  - Ворог! Людина атакувати!

  Коробки це монстри приблизно двадцятого рівня, карликового, нижче чотирьох футів росту, озброєні грубими дерев'яними щитами і бронзовими мечами.

  - Вбити! Вбити!

  - Гнати злих людей! Вони ламають притулок! Захистимо його, хоробрі воїни!

  Коли кобри вдарилися у атаку, солдати напряглися. Ці рекрути, які тільки прийшли з шкіл, раніше ніколи не були в бою. Віід подивився в сторону сера Мідвейла. Рицар дивився на своїх людей байдуже поглядом, ніби його влаштовували будь - які втрати.

  'Хіба лицар не повинен піклуватися про життя своїх солдатів? Може він хоче, щоб вони отримали перший бойовий досвід самостійно?" - думав Віід.

  Солдати поспіхом повстали і виступили проти хвилі кочівників. Пара ковболів кидала каміння з пращі, але вони не могли зашкодити солдатам. Воїни переважали кількість і спорядження, щоб справлятися з коробочками без великих поранень. Щоразу, коли кобра падала замертво, на землі залишився брусок металу.

  - Бурен, Беккере, зберіть трофеї.

  Два названих сером Мідвейлом солдата почали збирати металеві уламки. Це була мідь або плоска залоза низької вартості, але все ж цілком придатний для сільськогосподарських інструментів. Окрім тренування рекрутів і відновлення безпеки на околиці, ще однією метою королівства було збирати військові трофеї.

  "Мені потрібно теж якось брати..." - думав Віід.

  У наступному бою він дістав Луку Тео Гранде і прицілився кобру в шию.

  'Затримати дихання, наховай руки і прицілитися.'

  Завдяки вмілості й майстерності Віду можна точно направити стріли у вибраних коробочках.

  Коли він убив трьох кольбодів, з'явилося повідомлення про підвищення рівня. Вони мали вищий рівень 20 - го класу, і Віду було дано лише 13-й рівень досвіду. Кожен, хто влучив у нього стрілу, відразу падав мертвим. Поки солдати ризикували своїм життям в бою, Віід обережно стояв позаду і просто стріляв з лука. Це егоїстична і безпечна тактика. Навіть палій, який спав дім, виглядає святим поряд з тим, хто в сусідстві шукає коштовності й порцеляни. І те, що робив Віід, також вважалося негарним вчинком, бо він прикривався своїми бойовими товаришами, які стікають пізніше і кров'ю в бою з монстрами. Добра людина не зробила б цього.

  Віід звичайно знав, що ця тактика може вийти йому боком, якщо солдати почнуть звертати на це увагу і будуть його критикувати. Хто б не почувався обманеним, коли корозець, який залишився останнім ударом, падає мертвим від невідомо звідки стріли? Тому він стріляв тільки в тих коболодів, які втікали від відчайдушної спроб вижити або коли солдат потрапляв у небезпечну ситуацію, оточену двома чи трьома кобрами.

  Кожного разу, коли він убивав кобальда, то досить посміхався. Коли солдати з усіх сил боряться, йому потрібно було лише стріляти зі лука. Що може бути простіше?

  Його рівень ріс швидше, ніж курс акцій компанії Google. Перед тим як почати завдання, замислившись над Відою, цибуля окупилася з в’язницею.

  Зайшовши в лігво ще далі, вони знайшли відкриту печеру. Сер Мідвейл зі своїми людьми обійшов печеру по колу, втискуючи і убиваючи кочівців, а потім повернувся до центру.

  - Відпочиньте і готуйте обід, - наказав сер Мідвейл.

  - Так, сер.

  Бурен і Беккер заснули, діставаючи великі котелки та запалюючи вогонь. Як наймолодший у загоні, їх змушували виконувати таку роботу. Віід підійшов до них і взяв ніж.

  - Я допоможу вам, - сказав він, сором'язливо посміхаючись.

  - О, не варто, - відповів Беккер.

  - Не хвилюйтеся, я люблю готувати. До того ж, хоча я ще тільки новачок у кулінарії, для мене честь служити хоробрим воїнам, які висвітлювали свої мечі королівству Розенхайм.

  - Це дуже люб'язно з вашого боку, пане Віід.

  Ці дії дуже вразили Вііда, коли він несподівано здобув визнання чоловіка - солдата, який погодився виконувати ручну роботу на подорожі. Ставлення Беккера і Бурена до Віїда змінилося. Вони не цінували такого помічника, бо той узяв ніж у руки і почав готувати їжу.

  Звичайно, він мав власну мету і не ставився до таких речей як щедрість та послужливість. Вся справа у навичкі приготування. Віід нарізав яловичину і кинув її в котел, додав овочів, а спецій для отримання бульйону. Інгредіантів було достатньо, щоб нагодувати тридцять дві людини - досить велика кількість народу. Як знав Віід, приготування великої кількості їжі є найшвидшим способом розвитку кулінарних навичок.

  Два вікна повідомлень з'явилися практично разом. Удосконалений мілленар Віїда зріс разом із ремісним. На сьомому рівні було мало очок досвіду. Цей підхід фактично вбивав одним пострілом двох зайців.

  Віід зачерпнув з котла ложку тушеного м'яса. Привілей кухаря - пробувати свою їжу.

  "Відмінно".

  Порівняти це м’ясо з сирим хлібом у продуктовому магазині було б немислимо. Звичайно, воно вийшло не так смачним, як свиня барбекю, яку він їв нещодавно, але все ж цілком пристойно для першого разу - зараз низький кулінковий уміння компенсувався більш високим навиком ремесла.

  - Обед готовий! Прошу, пригощайтеся!

  Солдати, які проголоднулися в неперервних битвах, отримали кожен по чашці м’ясного рагу, який вони їли з великим апетитом.

  - О, це смачно.

  - Не можу повірити, що в польових умовах можна так смачно готувати.

  - Мені чомусь здається, що він готує краще моєї дружини.

  Всі вони погодилися на це. Солдати своїми добрими коментарями натякали, що хотіли б і далі їсти приготовану їм їжу. Коли вони протягли пусті чашки, просили добавку, Віїд знову наповнив їх м'ясним рагу. Він не забув і про свій шлунок.

  Солдати з'їли те, що було в казані, а коли обідній перерва закінчилася, сер Мідвейл підійшов до Вііду.

  - Майстер Віід, - запитав він привітно, — чи не могли б ви і далі готувати для моїх людей?

  Очевидно, навіть сміливі лицарі цінують смачну страву. Хоча він, мабуть, був високопоставленою людиною, але звик їсти смачну їжу і більше не хотів споживати її.

  - Так, сер. Про їжу я подбаю.

  І ось так Віід став офіційним кухарем карачного загону. Не було сенсу відмовляти серу Мідвейлу, адже готуючи три рази на день по тридцять дві порції рагу, він міг непогано поліпшити свої кулінові навички. Та й до того ж готувати він дійсно любив.

  - Я можу полагодити зброю і броню! Принесіть мені все зламане або пошкоджене, якщо у вас воно є.

  - Правда?

  - Зможеш полагодити мій меч?

  - Мій баклер вже скоро не буде витримувати ударів ...

  - Давайте сюди те, що у вас зламано. Ремонт! Він використав своє вміння ремонтувати броню та спорядження, яке йому принесли деякі солдати.

  У місті коваль може коштувати багато грошей, ремонт зношеного спорядження. А сильно зношені речі можуть зламатися прямо в бою, якщо їх не ремонтувати.

  - Дякую, пане Вііде!

  Тепер Віід здобув визнання у солдатів, заробляючи їхню довіру, він також вдосконалював вміння ремісників. Сер Мідвейл, який спочатку скепсіс ставився до рекомендованого друга, тепер змінив свою думку і був більш ніж задоволений тим, що робив Віід.

  - Я вам вдячний, майстер Віід.

  - Не варто подяки, сер.

  Віід відмінно вписався до загону. Хто знає, через які б труднощі їм довелося пройти без нього. Час від часу вони могли б відвідувати сусіднє село, коли настав би час ремонтувати поломане або зношене озброєння, а без смаку їм було б дуже нудно і не лізли б у горло.

  Серед трофеїв іноді потрапляли зачаровані предмети, і для них довелося б купувати сувої ідентифікації, які стоять кілька золотих за штуку. Замість цього він міг ідентифікувати ці предмети просто на місці завдяки своєму навантаженню.

  А для солдатів тепер було б справжньою спробою їсти ту без смаку кашу, яку Бурен і Беккер називали рагу, особливо після того, як вони спробували гулянку, приготоване Відом.

  - Ну, ми все-таки не кухаря! - У голос скаржилися Бурен і Беккер.

  Ось таким чином Вііду вдалося сформувати з солдатами надзвичайно міцні дружні відносини.

  *

  Кожного разу, коли Віід випускав стрілу, один з коболів падав мертвий. Коболи вважаються відносно слабкими монстрами. Вони знають, як користуватися інструментами, але якість цих інструментів низька, неначе їх виготовили діти. Коліски в бою здебільшого розраховували на перевагу над іншими.

  - Кийо! - Напав загін з дев'яти кободів.

  - Ну, давайте, йдіть до мене! Ви, мій цінний досвід! - З широкою посмішкою на обличчі Віід вітався ковдри. Він безпричинно випускав стріли, заробляючи досвід без зусиль - захисту все одно дбали солдати. Він мав випускати якомога більше стріл.

  Рівень ріс з шаленою швидкістю. Віід також вивчив стрілянину з лука, яка зазвичай була доступна лише лучцям. У цьому не було нічого дивного, адже він завжди робив те, що стріляв з лука. Незважаючи на це, солдати не нарікали. Після боїв Вікід був найзавзятішим в таборі чоловіком. Він готував, ремонтував зброю та спорядження і лікував рани.

  Сер Мідвейл мав кілька лікувальних зілляв на випадок, але солдати карачного загону не могли дозволити дорогих ліків. Він натирав рани травами і перев’язував їх марльними пов’язками. У цій справі йому також допомагав вміння ремесла.

  Максимальна кількість навичок, які герой може вивчити, коли професії ще не обрано, дорівнює десяти.

  Навик перев'язки ран Вііда, усиновлений ремісним умінням, працював вражаючо. А з огляду на те, що він щодня доглядав 30 пацієнтів, рівень навичок невпинно зростав.

  Солдати тижня блукали по першому і другому рівнях, убиваючи кочів. Інколи їм потрапляли інші гравці. Вони дивилися на Віда заздрісними поглядами, бо він отримав можливість приєднатися до командного загону НІПів і полювати на монстрів з його підтримкою.

  За тиждень, проведений тут, його рівень досяг двадцять шостого. Навик ремонту розвинувся до третього, приготування аж до четвертого. Останнє з них підняло здоров’я тих, хто їв приготовану Відідом їжу на 50 пунктів доти, доки не наступав голод.

  Але Віяда й далі мала проблему.

  - Вікно завдань.

  Інша проблема - це завдання, яке отримав радник Родріґесом: кількість позосталих монстрів не зменшилась, хоча Віід вбив вже декілька сотень ковбоїв.

  Тиждень солдати розігрівалися на коробочках, і тепер вони попрямували до третього рівня лігва. Ця територія належала до гоблінів. Полювання на Кобольдів було для них достатньою загрозою, щоб вони могли отримати мінімальний бойовий досвід. Коболи мали рівень в межах 20-тридцяти. У простих Коболдів був двадцять третій рівень, а відносно сильніші коробочки-воїни мали 20 восьмій, але загалом у колосян було приблизно двадцятий рівень.

  З іншого боку, гобліни вже мали рівень нижче 510. Їхня зброя й спорядження переважали, з чим йшли в бій. Бойові можливості гоблінів перевершували кольдів у п'ять-шесть разів.

  - Будьте уважні. Якщо ви потрапите в халепу, негайно відступайте.

  - Так, командире!

  Солдати не могли приховати збудження. Після полювання на вогнища середній рівень загону був у діапазоні від двадцяти трьох до двадцять п'яти, але впевненість солдат у своїх силах падала при думці про те, що їм доведеться зіткнутися з невідомим противником, чиєю рівнем грубо кажучи, вдвічі вище. Напруга була меншою групою гобліни, ніж кобри.

  Віід роздратовано фиркнув. Він боявся, що втрати неминучі.

  "Скільки втратимо? Треть? Або навіть більше? Сподіваюся, нас не переб'ють.

  Якби Віід відповідав за підрозділ, то перш ніж перейти гоблінський поріг, він відкладав би більше часу підвищення рівня своїх солдатів, не кажучи про те, що він ще і показав би їм, як ефективніше битися з гоблінами. Проте загін каральної групи належав серу Мідвейлу.

  Тепер Віяда має два варіанти дій. Або слідувати за ними як раніше і стати свідком того, як вони безпорадно помирають, або відмовитися від завдання та полювати на коболдів далі самостійно до тих пір, поки він не набере достатній рівень, щоб боротися з горобцями. Другий варіант — це безліч недоліків, і його не можна було приймати. Насправді, причина, чому Віід так турбувався благополуччям солдатів була більш практичною, ніж банальна прив'язаність до них, і тому він не хотів, щоб вони безглуздо помирали тепер, після того як він вклав стільки зусиль, налагоджуючи з ними добрі стосунки.

  - Вони йдуть. Приготуватися!

  Ще до того, як сер Мідвейл договорив, з печери вискочила кілька гоблінів.

  - Кихх!

  - Людина, людина!

  - Вони вмирати!

  Гоблінів було п'ять, а солдат тридцять, тобто солдати переважали гоблінів у шість разів. Віід планував обстрілити гоблінів стрілами якомога ефективніше, що підвищило б його шанси заробити досвіду. Адже за гобліна можна було отримати величезну кількість досвіду, і Віід збирався це зробити, не дивлячись ні на що.

  Однак солдати замерли. Вони неначе прибилися до землі, і тепер стояли як статуї. Гобліни були впевнені у власних силах! Солдати злякалися, побачивши противника п’ятидесятого рівня. Їхні мечі опустилися, щити сильно тремтіли.

  - Ідіоти... - Прищекнув Виід мовою.

  З гоблінами не просто було б боротися, навіть якби солдати боролися безстрашно, а зараз вони взагалі замерли від страху. Це може призвести до трагедії. Віід глянув на сера Мідвейла, який стояв поруч. Сер лицар, очевидно, не збирався надихати своїх людей - 'слабі заслуговують смерті'. Кодекс лицарства, створений у королівстві Розенхайм, створював холоднокровні люди.

  Він сховав лук за спину і витягнув залізний меч.

  "Будемо надіятись на ті дружні відносини, які я весь цей час вистрачував,' - вирішив він.

  І тоді він зробив те, чого інші солдати бачили його дії у попередніх битвах не могли від нього очікувати. Він викрикнув бойовий клич і кинувся на гоблінів!

  - Ачи!

  Гобліни захихикали. Меч Вііда так легко відобразили, що це наводило на думку про марність його спроб. Різницю в рівнях він міг би подолати за рахунок своїх підвищених характеристик, але у даному випадку вплив мав коротша довжина його меча. Меч не був ефективним проти гоблінів, озброєних довгими списами.

  'Я не ношу ніякого захисного спорядження, так що якщо вони мене вдарять, я труп.'

  Гобліни заблокували меч Віди і майже в той же момент атакували списами. Він пригнувся, ухиляючись від копій. Йому дозволили вижити лише дивовижна реакція, помножена на швидкий розум. Його наміри серйозно атакувати гоблінів не було, тому його контратаки виглядали досить в’яло.

  - Умри, людина!

  - Твій меч сміття!

  Гобліни атакували п'ятьма списами, але їхні випадкові удари скеровували один тільки інстинкт. Тому, поки Віід не наближався до них на відстань меча, ризик потрапити їм на списи був мінімальний. Водночас він прикидався, ніби перебуває в небезпеці від копій на лічені міліметри.

  З точки зору солдат, все це виглядало як безнадійні схоплення слабкого з сильним. Хоча рівень Віаду вже давно вищий, вони звикли сприймати його як працівник ручної роботи: ремонт речей, приготування та допомога пораненим. І ось цей самий Віїд тепер бився з гоблінами!

  Серця солдатів почали наповнюватися довір’ям. Після кількох обмінів ударами, Віід відступив на кілька кроків і громоподібний голосом закричав:

  - Подивіться на них, ці гобліни слабші, ніж здається! І подивіться на нас! Нас більше! Ви не одні, ми допомагаємо один одному! Плечом до плеча ми прикриваємо один одному спини!

  - Брая! - Відразу відновили бойовий дух.

  - Позор нам, як боягузливі миші що сховалися за спиною Віда!

  - Вперед, в бій!

  Вони рилилися прямо на гоблінів. Вікід відчув, що зараз почнеться рукопашна і вислизнув з бою.

  - Ці виродки використовують тільки списи. Якщо битися на відстані удару списа, ми отримаємо зайві поранення. Користуйтеся щитами, підніміть баклери і наполягайте на них, скоротьте відстань і це не дасть їм вільно розмахувати списом, - дав Віїд своєчасні настанови.

  - Так!

  - Слухаюсь!

  Оскільки Вікід з солдатами вже мав добрі стосунки, його команди швидко слухали. Вони відкинули гоблінів силою. Дві третини солдатів тримали щити перед собою, а інші взялися за мечі.

  Коли дві передні лінії закривалися щитами, то бігли на ворога. І коли солдати зменшили відстань, лінія мечників вступила у бій.

  Поки Вік стояв осторонь нічого не роблячи, його лідерство підвищилося на три пункти. Характерика лідерства впливає на HiПів-солдат, спрощує приручення тварин і вербування найманців.

  Після того як солдати, захоплені Віїдом, почали діяти, стало зрозуміло, що він здатний керувати ними.

  Незважаючи на свою вищість у рівні, гобліни не могли протистояти солдатам з шестикратними перевагами. Під час своєї діяльності воїни вбивали гоблінів, і один за одним вони зникали у сірих спалахах. Ця тактика, яку застосовують римські легіони, була б неефективною проти рівного за чисельністю противника. Але армія з 30 солдатів, що дають щитами і атакують зі всіх чотирьох напрямів, без жодних труднощів винищувала малочисленні гобліни, озброєні довгими списами. А стріли Віїда, випущені ним час від часу через спину солдат, ще більше дезорієнтували гоблінів.

  'Гоблінів п'ять! Один з них - мій!' Він спостерігав за боєм і коли один із гоблінів вже був на межі смерті, він випустив стрілу точно йому в шию.

  Після 20 - шостого рівня коловороти вже не давали йому стільки досвіду, як раніше. Звичайно, це з якого боку подивитися, комусь вистачить і цього, але не Війду.

  На відміну від Коболів, гобліни це вже зовсім інша справа. Вбивство гобліна дало Війду стільки досвіду, що йому вистачило досвіду до двадцять сьомого рівня, який залишалось тридцять сім відсотків і після цього залишилося ще десять процентів зверху.

  'А гобліни набагато смачніші.'

  Тепер Віід полюбив гоблінів найбільше, правда без допомоги солдат хто знає, чим би все могло закінчитися. Але було б складно знайти місце для полювання краще цього.

  - Ми перемогли! - З радістю солдати підкидали мечі в повітря.

  - Гобліни нам не противники, - зміцнила їхню впевненість у тому, що вони можуть впоратися з гоблінами.

  - Ні, ми легко справилися тому що слідували командам Віди.

  - У нього є дар лідера.

  - Він чудово вміє оцінювати силу ворога.

  - У нас були б високі шанси вижити під його керівництвом.

  Після закінчення бою солдати подякували Віїда, поплескаючи його по спині. Богиня удачі посміхалась йому, але він уважно спостерігав за сером Мідвейлом. Якщо лицар вирішить, що його право командувати щось загрожує, він має право вигнати Віїда з загону без суду і слідства, хоча Віід вважав, ніби його дружба з лицарем допоможе уникнути найгіршого варіанту розвитку подій.

  Сер Мідвейл у глибокій задумливості розглядав тіло мертвого гобліна, а потім сказав Вііду:

  - Ви хороший солдат, майстер Віід. Я бачу у вас великий талант. Чи хочете ви стати на шлях королівського вартового?

  - Королівського Вартова?

  - Ви станете офіцером у славній армії королівства Розенхайм. Ви почнете в званні десятника.

  Дзинь.

  Після закінчення тренування Герой мав кілька базових навичок мечника і деяке військове спорядження, як - от мечі та щит. Звичайно, це було б щось на зразок простого залізного меча або його аналога і стандартної важкої броні, тобто не найкраще спорядження з можливого.

  Віід похитав головою - за його наміром поки було занадто рано вибирати якусь певну кар'єру.

  - Сер, ваша пропозиція це честь для мене. Але я не можу його прийняти. Королівська гвардія це, безсумнівно, саме те підрозділу, куди б я хотів потрапити, але я би хотів ще на деякий час присвятити себе справі знищення монстрів і допомоги слабким та бідним, що неможливо без свободи пересування. В мені тече кров мандрівника, сер Мідвейл.

  - Ну що ж, нехай буде так. Але якщо ти передумаєш, тільки скажи. А зараз можеш взяти командування над моїми людьми.

  - Ви впевнені?

  - Хоча цей борг мій, але, схоже, що мої люди будуть краще підкорятися тобі, до того ж ти можеш їх навчити більше, ніж я. Але я буду спостерігати з боку і оцінювати, наскільки ефективним буде твоє командування.

  Сер Мідвейл передав Віду командування каральними загони. Тепер, принаймні, всередині лігва, солдати повинні були підкорятися йому. Звичайно, вони не повинні були чекати, поки підуть у вогонь і воду за одним словом. Лідери Вііда були низькими, тому він сподівався більше мати з солдатами своїх друзів. Він був схвильований цим новим завданням.

  'Ну ладно, вилікуймо з цієї ситуації все можливе,' - думав він.

  Вікід швидко сховав лук, вийняв і підняв меч і. Це була демонстрація його нового статусу. Цибуля це не настільки грандіозна поведінка, особливо коли взяти до уваги його колишню поведінку, яку солдати вважали менш гідними.

  - Солдати! Мене звати Віід, і на даний момент я беру над вами командування. Прошу вас відповідально виконувати мої накази.

  - Так, командире!

  Моє головне завдання - очистити лігво, не понісши при цьому втрат. Робіть усе можливе, і жодна крапля вашої крові не буде пролита даремно.

  - Так, командире!

  Коли Віід став командиром загону, ставлення солдатів до нього значно змінилося.

  - Бурен, Беккер.

  - Так, командире!

  - Тепер ви розвідники. Рухайтеся перед загони і шукайте поблизу ворогів. Навіть коли ми будемо битися, ви повинні стежити за околицями.

  - Так, командире!

  Віід наказав загону рухатися далі, відправивши розвідників. Невдовзі Бурен, який загоївся, повернувся до підрозділу:

  - Командире!

  - Кажи.

  - Докладаю, сер! Сім гоблінів на дванадцять годин. Дві самки і п'ять гоблінів-налітників.

  Гобліни-нальотчики за даними Віїда були монстрами 50 восьмого рівня.

  - Хороша робота, Бурен. Всім стояти!

  Віід наказав солдатам зупинитися на відкритому просторі і підготував свою пастку. Потім він сам вирушив до місця, де були знайдені гобліни. У місці, визначеному Буренем, було сім гоблінів. Віід дістав лук і вистрілив у найдальшого з них. Перед тим як стріла долетіла до мети, він розвернувся і побіг.

  - К'ях, людина!

  Гобліни роздивилися довкола, знайшли Віїда, що втікав. Вікід сподівався, що його ноги не підведуть, бо якщо його оточать семеро гоблінів, шансу вижити не буде. Віід чув за спиною важкий топот, що наближалися гоблінів, які втікали зі списами в руках. Він змагався від цих звуків.

  'Боже, у мене від цієї погоні мурашки по шкірі. Ось що таке чудова гра. Для кого гра, а для мене робота, - думав він.

  Незважаючи на небезпеку, Віїда була позитивною. Він зараз біг один, але як тільки він опиниться поруч з тим місцем, де ховаються солдати, він буде в безпеці. Віід біг так, що тільки п'ятки блищали, і дістався-таки до відкритого місця.

  - Командире!

  Бурен і Беккер були першими, кого він побачив.

  - Приготуватися до бою. Гобліни йдуть! - Поки луна від вигуку Віяда розносилася по печері, семеро гоблінів з'явилися із проходу. Їхня доля буде вирішена в одну мить.

  - Кьюх?

  Дурні гобліни були пошматовані раптовим появою солдатів, що піднялися через каміння. По - перше, вони кинули в гобліни палаючі смолоскипи.

  - Попались, виродки!

  - Вперед!

  - У них списи. Обережніше з списами! Кожен, хто отримає рану, повинен негайно відступати, незважаючи на те, важка вона чи ні.

  Якби він знав, що має командувати загони, то купив би більше пасток. А оскільки зараз якихось інших пристосувань під рукою не було, єдиною ідеєю, яка прийшла йому в голову, стало закидати гоблінів смолоскипами.

  Тепер, солдати билися дуже добре. Відряд з тридцяти піхотинців це слажена машина, яка спочатку розділяла гоблінів, не даючи їм битися всім разом, а потім нищила поодинці. Їх надихала невидима сила, ім'я якої - моральна. Коли йдеться про монстрів чи НІПів, мораль завжди є вирішальним фактором у бою. Солдати вірили у свого нового лідера, а гобліни в свою чергу збилися з пантелику смолоскипами і опинилися в пастці навколо численних людей. Тепер вони втратили волю до бою.

  - Люди - шахраї. Напали на нас!

  - Києк! Рятуйтеся!

  - Ви сподіваєтеся, що вам дадуть втекти?

  Солдати безжалісно атакували ворога.

  - Обморожуйте. Заблокувати вихід з печери! - люто ричав Віід.

  - Так, командире!

  - Пораненим відступити, надати першу допомогу. Решта зосередитися на охороні. Ті, хто отримав лікування - чекайте. Готуйтеся вступити в бій за моїм наказом.

  Солдати під проводом Вііда планомельно виводили гоблінів з ладу, двоє впали від його стріл. Він вважав справедливим забрати себе щонайменше двох гоблінів, бо ризикував своїм життям заманивши їх.

  Високорівневі гобліни трималися довго, незважаючи на низький моральний рівень. Але коли він розділив солдатів на три групи і наказав їм по черзі вимати ворога, монстри були знищені.

  Трофеями стали дев’ять срібняків, сталевий щит і бронзовий спис. Коли Бурен і Беккер підібрали трофеї за його наказом, він заявив:

  - Слухайте всі! Я пишаюся вашою доблестю. Тепер ми розділимо трофеї, але не так як робили раніше.

  - ?

  - Великі нагороди отримають ті, хто бився з монстрами хоробріше інших за умови, що вони не отримали серйозних ран і зможуть битися в наступному бою. Моє завдання, щоб всі ви живі повернулися додому.

  - Так, командире! - Зреагували солдати на його промову, їхні очі були наповнені захопленням.

  Якби Він хотів, то міг би забрати всі трофеї собі, але стримувався. Якщо його стосунки з солдатами погіршуються, то лідерство не врятує від бунту або навіть страти. Так само надмірна жадібність стримувала присутність пана Мідвейла.

  Він систематично вичищав гоблінів на третьому поверсі, коли командував своїм загону. Але одного разу, сер Мідвейл швидко перейнявся зривом і сказав йому:

  - Майстер Віід, швидкість виконання нашого завдання забарилася. Раджу вам діяти швидше.

  - Перепрошую, сер?

  - Цих солдатів я забрав з наших полків. Мені дали їх не навіки. Вони повинні закінчити завдання за місяць і повернутися в свої частини.

  Раніше він нічого не чув про терміни. Мабуть тому, що в строках було обмежено не саме завдання, а солдати його виконують. Не дивлячись на терміни, він не прискорив темп.

  Коли доводилося мати справу з шістьома і більше гоблінами, він завжди виманював їх на відкрите місце однією-двум стрілами і вже там солдати могли скористатися своїм спільним привілеєм. Коли гоблінів було менше шести, вони нападали на них без будь - яких викрадень. Вікід уникав битв, якщо хтось із солдатів був поранений і він все ще сам готував рагу та ремонтував зброю зі спорядженням, підтримуючи стан солдат в кращій формі.

  *

  Коли загони каральної групи успішно закінчили очищення третього поверху лого, рівень Віїда досяг 30 сьомого і становив тридцять четвертого. І ось тоді настав час справжнього полювання.

  - Вперед!

  - Тримати стрій! Вперед!

  Підкорені наказами Вііда, солдати рухалися як справжні берсеркери, що піддалися божевіллям. Тепер для них гобліни були порожнім місцем.

  - Ачи! Ачи!

  - Помріть, виродки!

  - Ви брудні жаби! Я відтру вас з лиця землі.

  Солдати тараном йшли вперед, поставивши щити. При цьому вони брудно лаялись, Вікід навчив їх різних слів з лексикону Родріґеса. Іноді вони з лютими криками ринуться на ворога в найнесподіваніші моменти. Їхні мечі стали більш рухомими і тепер били в уразливих місцях озброєним списом гоблінів. Вікід все ще змушував їх підтримувати стрій, намагаючись навчити їх покладатися на своїх товаришів, але вони діяли більш безглуздо. Відряд вбивав гоблінів безперервно, залишаючи за собою тисячі трупів. Під час більш агресивної тактики Вііда солдати навчилися захищати гоблінів точно скоординарними атаками. Тепер, коли загін солдатів-ветеранів безстрашно накинувся на ворога, на знищення підрозділу гобліонів відходили мигновніння.

  - Бой завершений. Зараз я розсуну трофеї між найдобрішими. Це Хосам і Дейл.

  - Ура!

  - Хтось потребує відпочинку чи ремонту?

  - Ні, командире!

  - Ні!

  - Тоді продовжуємо. Розвідники, доповісти!

  Бурен і Беккер по черзі розвідували околиці й докладали про розташування та кількість найближчих гоблінів.

  - Докладаю, командир! - сказав Беккер. - Дев'ять гоблінів виявлені в ста ярдах на дев'яти годин. Один гоблін-алхімік, шість воїнів і один звичайний гоблин.

  - Вирушаємо!

  Солдати побігли в легкому темпі, не швидко і не повільно. У такому темпі вони позбувалися бойової втоми й готувалися до бою.

  - Лю... Люди!

  - Ворог, вбити їх усіх!

  Гобліни були готові чинити опір, але це було практично безглуздо. Солдати, які стали загартовані в бою ветеранами, вже переважали гоблінів за рівнем моралі, а стріли Вііда виносили їм смертний вирок. Його рівень стрільби з лука, який часто використовується у боях, швидко виріс і тепер він скеровував не тільки в смертельно поранених гоблінів. Тепер Віід стріляв, щоб перехопити ініціативу, наприклад, коли гобліни збирали сили для прорватися через оточення його людей, він перешкоджав їхнім рухам попереджуючих пострілів. Хоча головними цілями стріл були гобліни, які загрожували життю його солдатів.

  Уявіть собі, що у той момент, коли він направляє в вас стрілу свого списа, ваш командир пробиває дірку в його голові. Ви ж будете більш вірні до того, хто рятує ваше життя, вірно? Те саме сталося з людьми, яким Віїд врятував життя в останню секунду.

  Його загін полював на гоблінів найефективнішим і швидким способом. Вони зачистили четвертий поверх швидше, ніж третій і навіть зберегли той самий ритм на п’ятому.

  Коли бойові навики солдатів виросли до такої міри, коли солдати могли вважати високорівними ветеранами, вони вже стали здатні битися з гоблінами один на одне. Проте Вікід все ще дотримувався старої тактики, яка робить наголос на захист та вособлену вищість. Деякі надто самовпевнені солдати пропонували йому більше не користуватися нею, а боротися з гоблінами лише на їхньому рівні. Але Вікід наполягав на своєму.

  - Чи не думаєте ви, що огидні гобліни заслуговують цього чесного бою? Ви коли-небудь чули, щоб лицар викликав монстра на дуель? Якби знайшовся такий, хіба це не дурниця показувати свою честь перед монстрами? Ми воюємо з ними, захищаючи спокій жителів Розенхайма. Пам'ятайте, якщо ви з якихось етичних міркувань будете вагатися і вбиватимете гоблінів, то ваші товариші будуть змушені платити за це!

  У той час віада контролювала невелику армію з тридцяти чоловік.

  Віід не схвалював тих, хто боровся з гоблінами самотужки. Тим, хто так робив, відмовляли в подальших боях. Спочатку цей чоловік радів безпеці, але невдовзі розумів, що повинен відсиджуватися в тилу доти, доки його товариші отримують досвід. Це було прикладом для всіх інших, і вони тепер віддавали перевагу, якщо можливо, бити гоблінів в спину, замість чесних поєдинок. Безсумнівно, вони робили це тому, що Вік добре прочистив їм мізки.

  Бойова тактика пехоти для чайників.

  Менш ніж за місяць караковий підрозділ під керівництвом Віяда почистив Логово Літварт. Коли залишалась тиждень, вони повернулися на третій рівень і по дорозі вирізали відновлюваних гоблінів. Солдати розходилися по ланцюжках, ставали дугами і йшли вперед, вирізаючи всіх на шляху в мить ока. Як тільки один бій закінчувався, вони починали новий. Бліцкриг.

  Жоден солдат не загинув. Коли вони завершили завдання 'Операція пошуку і знищення в Логові Литварт', середній рівень солдат був рівний 50 семи, а Віїд досяг шістдесят другого. Враховуючи те, що в армії Розенхайма середній рівень денаріона дорівнював сорока, те що зробив для своїх солдатів Віід було приголомшливим.

  - Чудова робота, майстер Віід. Ви дуже допомогли нам, - сер Мідвейл не приховував того, як він захопився Віди. Якби у нас було хоч п'ять таких відважних лідерів як ви, королівству Розенхайм ніколи б не довелося боятися монстрів. По праву королівського лицаря, я пропоную вам стати сотником. Чи приймете ви мою пропозицію, пане Віід?

  Дзинь.

  Це офіцер, який командує сотнею солдат, вважається кандидатом на лицаря. Він має право пройти щорічне випробування в Червоному Ордені. Інші гравці охоче прийняли б цю пропозицію, але Віїду не було до нього діла.

  - Я захоплений вашою пропозицією, сер Мідвейл, але боюся, що це мені не під силу.

  - Фрейа-затупниця! Майстер Віід, якщо ви хочете додаткових привілеїв, тільки скажіть. Думаю, ми зможемо знайти спільну мову.

  - Ваша пропозиція... Я навіть найсміливіша. Але все що я хочу це мир і процвітання в королівстві Розенхайм. Допоки моє серце наказує мені подорожувати по світі і допомагати нужденним, я рано засинаю в одному місці. Якщо у вас буде інше завдання по знищенні монстрів після осінніх врожаїв або якщо на Розенхайм атакуватимуть, я першим прийду до вас, покажу свої послуги іведу в бій відважних солдатів армії Роузєнгайма.

  - Ваші мотиви зрозумілі мені, Майстер Віід. Двері в королівську армію завжди будуть відкриті для вас, - зняв свою пропозицію сер Мідвейл, задоволений відповіддю Віїда.

  - Зараз, коли ми закінчили завдання я поведу людей назад у фортецю. Хочете приєднатися?

  - У мене залишилися справи тут, сер.

  - Можу я поцікавитися, якого роду справи? - З цікавістю запитав сер Мідвейл.

  За останні чотири тижні Віід робив тридцять чотири порції рагу тричі на день. Завдяки своїм розвиненим куліновим навичкам він готував смачну їжу, і сер Мідвейл обожнював її, що дало змогу Вііду розвинути з ним дружні стосунки.

  - Я повинен виконати завдання, яке отримав мені радник Родріґес.

  Вікід вважав, що знищення гоблінів відповідатиме умовам завдання, але й тут він помилявся. Кількість монстрів, яких йому потрібно було вбити, не зменшилась і все ще дорівнювала сотням. А кількість гоблінів, які вони знищили на кожному поверсі логова за скромними підрахунками, становило сотні. Метою завдання Родріґеса було винищити всіх 'монстрів' в Логові Літварт і ні гобліни, ані коробочки очевидно не ставилися до цих "молодм", адже тих та інших Віїд вбив вже набагато більше сотні.

  - Я зрозумів вас, майстер Віід. Завдання радника... Так, тепер мені ясно. Я очікував, що ми повернемося у фортецю разом але схоже, ніби доля нам передані різні шляхи. Я залишу вам Аразада.

  - Аразада? Якого зада?

  - Невже ви забули ім'я коня, на якій ви приїхали сюди?

  - Тільки не кажіть мені, що...

  У Віїда раптом розболілася голова. Це була жеребка, яка лягала його задніми ногами і кухав руки! Тепер він згадав, що цей жеребок носив ім’я Аразад. Яке страшне ім'я для коня.

  - Подорож назад до фортеці без коня забере у вас багато цінного часу. Аразад до ваших послуг.

  - Дякую вам, сер, але дякую, мені не потрібен кінь.

  - Я всього лише кажу вам відповідь, майстер Віід. Будь ласка, прийміть її. Поверніть його в королівські конюшні, коли ви закінчите своє завдання.

  - ...

  Сер Мідвейл відразу відвернувся, сказавши все, що хотів. Це означало, що він більше нічого не хоче чути. Рицар хотів Війду тільки найліпшого, але цього не вимагалося. Цей жеребець просто нестерпний. Для Віїда жеребець це тільки гарячий головний біль, але він був змушений прийняти його, інакше він змусить королівського лицаря втратити обличчя, зганьбивши його відмовою.

  - Командире, ми сумуватимемо.

  - Ми повертаємося додому живими завдяки вам!

  - Прошу, приходьте до мене в гості, коли будете у фортеці.

  - У мене на центральній вулиці трактир. Заходите в будь-який час.

  - Моя сім'я володіє рестораном. Дружина приготує вам смачний обід, хоча й не такий смачний як ваша.

  Солдати підійшли до Віяду і попрощалися.

  Тепер, будучи високорівними ветеранами, вони ймовірно отримають підвищення після повернення додому як мінімум до десятиників, а один або два з них із найбільшими рівнями можуть розраховувати і на більш високе звання. Віід потиснув руку кожному солдату, який був під його командуванням. Рукопижаті було тепло, і кожного разу він затримував руку на кілька секунд.

  - Вам дійсно потрібно йти?

  - Я б хотів залишитися тут з вами, командире, але я вірний солдат армії Розенхайма і повинен повертатися в частину.

  - Командире, я сумуватиму!

  Віід дивився на них сумним поглядом. Через які ж труднощі він пройшов, тренуючи їх! Саме його зусиллями вони з рекрутів двадцятого рівня стали ветеранами великої кількості боїв. Тепер Віід відчував, ніби королівство вкрали у нього цих людей.

  - Доброго шляху! - Побажав Віід.

  - Бог на допомогу, командире.

  - Командире, ви зобов'язані якось зазирнути до мене в гості!

  Після прощання зі своїми колишніми солдатами Вікід залишився сам.

  Глава 8. Професія, що визначена долею.

  Родріґес, за своїм давним звичаєм, іноді виконував післяобідню прогулянку. Йому подобалося відвідувати своїх сусідів і досліджувати їхні турботи.

  - Як ти, Ханс?

  - Добре, радник.

  - Який у тебе сьогодні самий смачний фрукт?

  - Вот. Прошу, пригощайтеся. Свіжа бульбашка, сир.

  - Дякую.

  Родрігес тихо блукав по окрузі. У цей день він був захоплений тим, що його остання книга недавно була опублікована.

  Коли він повернувся додому, слуга чекав на нього біля входу. Родріґес часто говорив відверто зі слугою, який служив його сім’ї кілька десятиліть.

  - Як прогулялися, мілорд? - Привітав Родрігес слуга.

  - Добре. Дуже добре. Зараз такий спокій.

  - Радий чути, мілорде. До речі, можу я поставити вам питання?

  - У чому справа, Вільям?

  - Я хотів запитати про того молодого пана, який вирізав статуї на протилежній стороні вулиці, мілорд.

  - А, он ти про кого!

  - Чи знайшов він те, що шукав?

  - Непросто знайти такі речі, - розсміявся Родрігес.

  - Тоді...

  - Ні за що! Це місце він ніколи не знайде, а якщо і знайти, чи зможе він прийняти ...

  - ...

  У будь-якому випадку він отримає саме те, що заслуговує, - шалено розсміявся Родрігес.

  *

  Залишившись на самоті, Віід спочатку перевірив своє спорядження і інвентар.

  'Двадцяти чотири золотих і тридцять срібних ...'

  Замість того щоб забрати трофеї, які збирали його солдати з метою вбити кобилів і гоблінів, він забрав її гроші. В основному трофеї мали грубу зброю, спорядження і випорожнення металу.

  'Непогана виручка. До того ж..."

  За минулий місяць він поліпшив свої навички. Його вміння готуватися до шостого рівня, ремонт - четвертого. Ремонт речей це дійсно дуже корисне вміння, і багато гравців беруть його, але ось підготовка практично ніким не використовується, за винятком професійних кухарів. Навик перев'язки ран Вііда зараз дорівнював чотирьом. Це допомагало йому виліковувати дрібні рани, двічі накладаючи пов’язку. Але найбільше у нього виріс рівень.

  Він хотів засміятися. Але настрій завів неприємний бриж Аразада. Війду, милість сера Мідвейла, не залишили ніякого вибору і тепер він повинен піклуватися про жеребця. Останній зараз не було ніякої користі, але Віїд тепер зобов'язаний повернути його в королівські конюшні неушкодженим.

  'Так, Логово Литварт... На даний момент не відкрили жодного іншого лігва з схожою назвою. Тобто місце правильне.

  У чому ж полягає підвоє радника? Віід аналізував формулу завдання і так і едак.

  'Значить, це повинно бути десь в лігві, у місці, яке ще ніхто не виявив - в секретній печері ...'

  Віід почав працювати, досліджуючи логіку від першого до п'ятого рівня.

  Такі заняття як рейнджер або дослідник, що вивчає місцевість, легше виявити прихований прохід, оскільки вони мають багато навичок та характеристик зору. Але Вікід міг покладатися лише на основні прийоми, оглядаючи очі або обчупуючи руками кожну підозрілу деталь, за якою він може ховатися в таємну печеру.

  На кожному рівні Логова Літварт блюдяло як мінімум по двадцять гравців. Вони полювали на монстрів і не могли не помітити Віїда, який поводився дивно.

  - Що це він робить?

  - Схоже, шукає якийсь вхід. Інакше чому б нам не ошукувати так ретельно кам’яну стіну?

  - Ха, ха, ну і ідіот. У лігві немає ніяких секретних ходів.

  - Це лігво було виявлено кілька місяців тому, відразу після відкриття Розенхайма, одним з перших. Тисячі гравців вже побували тут. Він даремно витрачає свій час, це чиста авантюра.

  - Він просто недоумок.

  Вони відкрито сміялися з Вііда. Не дивно, що коли він ходив по підземелля з підтримкою підрозділу із тридцяти неповносправнихсолдатів, всі заздрили йому. Тоді він привів до себе загальну заздрість і роздратування.

  - Але про всяк випадок...

  - Акуратно. Дивись, щоб він нас не помітив.

  Деякі гравці тихо стежили за Віідом, думаючи, що він почув від НІПів щось цінне, коли ходив з підрозділом. Чи, може, він виконує особливе завдання? В останньому випадку вони могли б змусити Вііда поділитися цим завданням з ними.

  На їхню думку, цей ненормальний самотній був низькорівним лучником, який не вміє битися в рукопашній, до того ж як якийсь паразит прибився до солдатів, виконуючи для них різну побутову роботу.

  Але тиждень, а Віід все ще бродився у печерах і не виявивши нічого, спостерігачам набридло стежити за цим гравцем.

  - Псих.

  - Чорт, та я і сам збожеволів - витратив стільки часу.

  Віід продовжував займатися цим навіть після того, як вони відстали.

  - Тут має бути щось.

  Багато дослідників вже довгий час вивчали цю зону, малювали карту і дійшли висновку, що вона повністю досліджена. Інші гравці казали Війду точно те саме. Поки він полював на ковдрів і гоблінів, то заодно вивчав місцевість, але нічого вартий не виявив. Але він був упевнений, що одного дня щось наткнеться.

  "Знамениті дослідники з усього континенту обшукали це місце. Ну і що? Вони всі не праві, а я правий.

  Логово Літварт займає величезну територію. Щоб набратися таємного входу, потрібно було пройти відстань від Землі до Андромеди.

  Так, дослідники мали спеціальні пошукові навички, але вирішальним фактором є правильне ставлення до справи. Віід терпляче ошукав стіни, шукаючи поради.

  Аразад з погордою спостерігав за діями Віда. Він взяв із собою жеребця, тому що зовні не залишилося нікого, хто міг би приглянути за ним. Неслухняна тварина створювала для нього проблеми.

  'Нужно відразу передати йому пару уроків.'

  Віід спеціально відвів Аразада до втечі гоблінів. Там був один воїн і три гобліна-навлітник. Помітивши Віїда, вони накинулися на нього з криками. Він ступив вперед, ніби намагаючись захистити жеребка і почав битися з гоблінами, крича:

  - Боже, я не хочу вмирати!

  Коп'є гобліна-воина прямувала до Вііду, але тільки одряпало його, з подряпини виступила крапелька крові.

  - Якщо... Якщо мене зараз вб'ють, що ж буде з моїм дорогим Аразадом?.

  Гобліни продовжували наносити удари.

  - Ні! Я повинен протриматися і захистити Аразада! Давай! Давайте, монстр! Вам доведеться вбити мене і переступати через моє мертве тіло, перш ніж ви зможете доторкнутися до Аразаду!

  Віід прикидався хоробрим лицарем, який захищав слабких. Але коли він озирнувся, то побачив, що жеребець позіхає і з нудьги грає зі камінцями на землі. До того ж, коли господар помре, тварина була готова здирати в напрямку виходу.

  - Проклята тварина!

  Віада все це сильно дратувало - він видавав себе дурнем перед якимось коном. Одним з помахів меча Віід зарубав набридливих гоблінів. Він дуже хотів просто взяти і відрубати лоша голову, але тоді сильно ризикував зіпсувати свої стосунки з сером Мідвейлом.

  Аразад презирливо глянув на Віда, ніби питав його про те, чому той підставався списом, якщо міг легко вбити їх.

  - Фух. Гаразд, це було безглуздо. Спокійно, тільки спокійно.

  І він продовжив вивчати лігво. Через три дні, а точніше на десятий день його пошуків, він знайшов порожнину в одному темному куті четвертого поверха сховища, де відновлюються гобліни-нальотчики. Вона лежала на десять ярдів далі від точки відновлення. Навіть найбільш уважний рейнджер може пропустити її. Вона була прихована від очей у тіні великого стирча з землі каменю.

  'Тут хто-небудь є?'

  Вікід оглянувся, щоб перевірити, чи ніхто не спостерігає за ним. Така обережна обережність не завадить. Якщо ця порожнина виявиться тим, що він шукає, то він не хотів би ділитися цим відкриттям з іншими. Адже той, хто першим виявляє непізнану зону, отримує великі винагороди. Він отримує славу, подвоєння кількості досвіду і підвищені шанси на випадання трофеїв з монстрів, правда всі бонуси діють тільки тиждень. Віїд обережно проліз у порожнину. Вона була такою вузькою, що походила на просту тріщину в каменях, але з кожним кроком вона поступово розширювалася. Незабаром він дістався до проходу, де можна було вільно рухатися. Тут пахло вологістю і гнилням.

  Вік напружився і приготувався до бою. Він не знав, що може чекати його тут, тому в правій руці сильно стискав залізний меч, а у лівій пов'язку з лікіною травою.

  - Ну, давай.

  Він повільно йшов вглиб печери. Тут було кілька лабіринтів, і він кожного разу вибирав лівий поворот, поки не вперся у тупик, де лежав гігантський хробак.

  - Що за нісенітниця... Це такий монстр? Ніколи не бачив таких черв'яків.

  Перед тим як Вікід договорив, у навколишньому просторі відбулися раптові зміни. Те, що йому здавалося чорною землею, насправді виявилося маленькими жуками, розміром з мізинець. Жуки зашуршували і як вода розлискалася навколо нього, а потім накинулась грізною хвилею.

  - Що...

  Він замалював залізним мечем як вітряний млин. Жуки покривали огидно скрипуючі хітинові панцири, а їхні атаки майже не завдали шкоди, але черв'як-матка породжував жуків швидше, ніж Віїд знищував їх. Тут йому явно не вистачало його солдатів з карачного загону.

  - Якби вони були зі мною, я б давно з цим розібрався.

  Раптом матка видихає світло-зелений дим. Як крапля чорних чорнил у воді, дим повільно пропливав в вузькому просторі печери і зрештою дістався до того місця, де стояв Вінд.

  І в той момент, коли він зробив вдих ...

  Вікід був переляканий, і він перевіряв стан свого здоров’я. Воно зменшилося на один пункт за секунду.

  - Чорт... У мене немає жодних протиотрут! Воно продовжує зменшуватися...

  У розпачі він вирішив не звертати уваги на цих маленьких жуків, а побіг до мами і вдарив її залізним мечем. Панцир черв'яка тріснув, і з нього заспокоїлася жовта рідина.

  - Якщо я помру, то заберу тебе з собою!

  Він ігнорував жуків, які покусували його. Адже тепер не важливо, від чого він помре, — отрути чи укусу. І якщо вже вибирати з цих двох варіантів, то проголосіть вбити королеву і по можливості бігти звідси. Жуки ніби відчули, що їхня мати помирає і напали на Віада агресивніше, але він наполегливо продовжував бити мечем. Панцир матки хоча і частково потріскався, але був досить міцний і як і раніше захищав її. Так що вона все ще була жива і досить здорова, в той час як стан Віїда з запаморочливою швидкістю погіршувався.

  "Я помру тут. Якби у мене тільки були бойові навички... Вміння? Чому я відразу про це не подумав!'

  Вііда мав запас знань, яким він ще ніколи не використовувався! Таке вміння поглинає стільки мани, що підтримувати його довше секунди не вийшло б. Але ситуація була досить безнадійною, і йому більше нічого не залишалось.

  - Техніка Секуючого Ножа!

  Залізний меч Вііда засвітився білим, і тепер зброя могла перемогти захист ворога. Тоді панцир гігантського черв’яка розколовся.

  Віід пропустив повідомлення і закричав:

  - Журнал завдань!

  Не дивлячись на отруєння і близьку смерть, Вінд посміхнувся.

  - Я це зробив!

  Нарешті він знайшов розв’язання цієї загадки. Завдання вимагало вбивати цих черв'яків. Це означає вбивати маток, а жуків можна ігнорувати.

  - Спочатку вилікувати отруєння...

  Вікід, який все ще був переслідуваний жуками, у поспіху залишив печеру. Коли він побачив, що вони не можуть покинути кордонів печери, то перейшов на повільний крок і подався до виходу з логіки разом із жеребцем.

  Коли гравець отруєний, його обличчя темніє. Щоб приховати факт отруєння, Віід уникав зустрічі з іншими гравцями. Він підтримував своє життя, втираючи лікувальні трави і пичкачи себе раніше приготованою їжею. Якщо він захоче, то міг би знайти тут групу священика. Але Вікід швидше помер, ніж попросив у нього допомоги. Чи була причина такої гордості? Зовсім ні.

  У Логові Літварт не було отруйних монстрів. У цій галузі не було жодних знань, які б мали гобліни чи кобри, і вони не використовували отруйної зброї. Він хоче дізнатися, що́ сталося з Віідою і де він міг отруїтися. Вікід помер швидше, ніж розповів іншим людям про цю печеру, яку так довго шукав.

  Коли він дістався до поверхні, то відразу застрибнув на жеребка.

  - В село. До найближчого села. Швидко, або я помру.

  Тваринне і хвости не швавило. Здавалося, що Аразад отримував задоволення від страждання свого ближнього і не чув нічого. Він пощипував траву і скреби землю копитом.

  - Ну, раз так... - терпіння Вііда вичерпалося. - Ти не залишаєш мені іншого вибору.

  Віід дістав ніж різьбника. Аразад, побачивши ніж, спочатку злякався. Але він швидко заспокоївся, думаючи, що Віід блефує. Але той, замість того, щоб погрожувати ножем Аразаду, порізав свою власну руку. Хіба це не божевілля, наносити рани самому собі в ті хвилини, коли життя і так під загрозою від отруйного газу?

  - Ха, ха, - люто оскалився Вікід.

  Зневіра, спричинена отруєнням, вже не мала чіткого зору. Він схопив жеребця за щелепи, відкрив їх і вилив свою кров.

  - Ну ось, тепер, після того як ти випив моєї крові ти теж отруєний. Відвези мене в село або ми обидва помремо. Я скоро воскресну, але ти вже ніколи не оживеш.

  Нарешті жеребець поскакав до села, хоча й не швидше ніж зазвичай. У селі на Вііда заклинали зцілення, коли він уже був на порозі смерті. Він купив трави і протиотруту. Це коштувало йому 20 золотих доларів. Він більше не мав грошей, але не шкодував про це.

  Вік швидко повернувся до Логово Літварта, але зайшов у печеру черв’яків лише після того, як побачив, що ніхто не спостерігає за ним. Він навіть взяв з собою Аразада, побоюючись, що інші гравці можуть вкрасти його. І хоча ідея позбутися жеребця чужими руками здавалося привабливою, він все ж не хотів дізнатися, що трапиться, якщо він не поверне того на королівські конюшні.

  - Завжди будь за моєю спиною.

  Аразад помахнув хвостом, висловлюючи згоду.

  Віід вбивав тільки черв'яків-маток. Досвід від жуків був надто малим, а їхні численні атаки з усіх боків були даремними. Жоден майстер не може ловити мечем краплі дощу, ось і Вікінд ігнорує жуків, які покривали своїми темними тілами підлогу всієї печери.

  - Техніка Секуючого Ножа!

  Таємнича техніка Захаба пробивала броню ворога, вона активувала якусь невідому силу, яка повністю руйнувалася суть об'єкта незалежно від фізичного опору і захисту. Іноді Вікід знаходив більше черв’яків, яким потрібно було два або три удари. У той час йому доводилося відпочивати і відновлювати ману для наступного удару.

  Яд і неперервна нервотрепка з маленькими жуками постійно забирали життя, тож Вііду було важко уникнути смерті. Чим більше він вбивав матку, тим сильніше дивувався. Хіба таким має бути завдання на зміну професії? Більшість гравців обирають свою основну професію, коли досягають десятого рівня. А Віда вже мав шістдесят другий, і ця печера все ще була для нього смертельним випробуванням. Можна лише здогадуватись, що це за професія, яку настільки важко отримати.

  Під кінець сьомого дня важких боїв на лічильнику Віада залишився останній монстр. Королева, матка всіх маток! Вона була в п'ять разів більша за інших хробаків. Коли Віід обережно зайшов до її тронного залу вперше, королева сердечно привітала його густими зеленими випарами отруйного газу. В інших ситуаціях він не став би ухилятися від отрути, але тоді, йдучи інтуїції, вистрибнув назад. Жучки, які потрапляли в випаровування, розкладалися і вистоювали за секунди під їхню дію.

  - Жахлива штука, - пробіг біля Віїда холодок по спині.

  Єдиний спосіб уникнути отрути - використати цибулю, обстрілюючи її здалека, але стріли не зможуть пробити міцний панцир матки. Йому доведеться підійти до неї ближче, зайти в хмару її отруйного газу. Королева черв’яків знала про дилему, яку мали використовувати для зберігання газу. Як дві змії, скручені кільцями в очікуванні вдалого моменту стрибка, Вііда і матка мовчали один одного.

  - Вона може використовувати цей сильний отрута тільки один раз. Якщо я ухилюся від першого удару, другий буде значно слабшим. Все вирішить перший удар.

  Вікід дивився на скарб, який був захований за маткою.

  - Тепер я ні за що не відступлюся. Якби тільки мені вдалося знайти кого, то ким можна пожертвувати, щоб відвести перший удар ... А правда, здається я знаю, що робити - присоромився Віід. Його погляд уперся в Аразада.

  Пінком ноги під зад Віід послав жеребця вперед. Той інстинктивно рвався до королеви, а вона рефлекторно видихнула в нього отруйний газ.

  'Вибач, Аразад, але така доля. Життя штука жорстока, так що на цьому наші з тобою пригоди закінчені.'

  Вікід не витрачав час, щоб спостерігати за долею бідної тварини. Як тільки він побачив, що матка вигострила отруйний газ, то кинувся прямо до нього.

  - Техніка Секуючого Ножа!

  Він бив мечем з усього замку, аж поки мана не закінчилася. З допомогою залізного меча в одній руці і ніжом різьбачем, він відкрив панцир королеви черв’яків. Віід не мав спеціальних навичок. Королева чинила опір, але її величезні розміри лише перешкоджали в бліжній битві. І ось, коли вона нарешті померла, з її тіла випав ключ.

  - Ось воно.

  Віід підібрав ключ, вставив у замок скриню і повернув по годинниковій стрілці. У скруді знайшли кілька книжок і пергаментних сувоїв.

  Імператор Гейхар був першим і єдиним правителем Версальської імперії. Після його смерті імперія знову розвалилася і залишила від себе те, що стало сучасним світом. Імперія зникла, але досягнення імператора увійшли в легенди.

  Вікід був схвильований:

  - То й тоді були ідіоти. Адже вони напевно знали імператора особисто. Це чудова можливість... Хто ж такий Імператор Гейхар? Це ніхто інший, як перша людина, яка підкорила весь континент власними силами. І ось це його професія! Вона повинна бути просто приголомшливою, але всі вони судили про неї поверхово.

  Дзинь.

  - Звичайно! - вигукнув Вікід без зволікань.

  І в той же момент його героя окутав світло.

  Зрештою він отримав професію, заради якої довелося пройти багато випробувань. Але коли йому дали назву своїй новій професії, то мало не помер від розчарування.

  - Чорт забирай!

  "Легендарний місячний Скульптор!"

  *

  Після пролиття поту і крові він знову повернувся до класу місячного Скульптора. Взагалі-то це був місячний Скульптор з приставкою "Легендарний", але Віід не бачив різниці. Безпогана неприбуткова професія, Луний Скульптор!

  Чому? - Віід навіть заплакав.

  Він надихнув залишки отруйного газу, видохнутої королевою у своїй передсмертній боротьбі, але зовсім не це змушували його плакати. Тепер він не мав вибору, окрім того, як прийняти цю огидну богами професію місячного Скульптора.

  - Треба було ставати простим воїном.

  Віід, який спочатку посміявся над тими, хто не розумів справи імператора Гейхара, тепер звинувачував імператора в тому, що той звів його на Лун Скулптоном. Він також не розумів цієї професії.

  'Чому життя до мене так жорстоке?' - засмучувався Вікід.

  Він тиждень просидів на вулиці, щоб привернути увагу Родріґеса і понад сім тижнів у Логові Литварта. І тепер, коли він став Луним Скульптером, все це було марно. Вікід хотів розплакатися від образи.

  Звичайно, зараз від його уваги вислизнуло те, що він поліпшив свої навички скульптора, заробив великі гроші, продаючи статуї у маєток Родріґеса і що Він весь цей час підвищив рівень в логіці з жахливою швидкістю. Його не турбувало минуле, тільки жорстоке теперішнє місячне Скульптора. Він хотів кричати від цієї несправедливості.

  - А взагалі-то все це не так вже й погано, - після довгих хвилин з криком душі, Віід повернув свій оптимізм, думаючи, що слізьми справі не допоможеш.

  Тепер він заспокоївся і побачив інший бік медалі. Військові, рейнджери і священики - це три найпопулярніших класи. Тобто вони випробувані в справі краще за інших професій. Що стосується воїнів і рейнджерів, то вони отримують 50 відсотків бонус до сили атаки, коли використовують свою зброю відповідно до підкласу. Священики можуть вивчати і накладати священні закляття, які нікому більше крім паладинів не доступні.

  Тому Віід наносив меч менше урону, ніж його колега-війін, і сила атаки стріл не могла зрівнятися з тією, якою володіють повноцінне рейнджери. Але коли гравці отримують таємну професію, вони самі повинні розкрити секрети й потенціал шляхом спроб і помилок покладаючись на свої власні рішення. Якщо вони правильно розвиваються, зосередившись на сильних сторонах класу, то виходить вартий результат. Але якщо ні, то у них вийде середній герой, нічим не краще героя зі стандартною професією.

  Віід знову повернувся до сувою, там ще залишався непрочитаний їм текст.

  Віід закінчив читати сувій і оглянув інші предмети, три таблетки та книжку. Ніде не говорилося про дію таблетки, але в нього був лише один досвід у цій ситуації.

  - Ідентифікувати.

  Після кількох невдалих спроб Вікід нарешті зміг визначити предмети. Редкість... і навіть більше ніж просто рідкість. Таблетки збільшували запаси мани на двісті пунктів, назавжди. Таблетки видавали невідомий, але приємний аромат. Віід оцінював мінімальну вартість кожної таблетки щонайменше в десять тисяч золотих. І вони цього коштували, оскільки на відміну від зелень, які збільшують запас мани на час, вони постійно зростали.

  - Дякую вам. Я захоплююся вашою щедрістю, ваша Імперська Величність.

  Вікід відклав таблетки і взяв книжку.

  - Чи збереже вона хороший навик? Повинна б! Я не був настільки невдалим, щоб далі не возити мене.

  Цього разу, після чергової вісниці повідомлення про невдалу автентифікацію, коли вже майже здавалося, що нічого не вийде, Віід знову зміг визначити вміст книги.

  Вікід від подиву мало не випустив книгу.

  - Цей колір...

  Книга таємних технік меча після ідентифікації засяяла золотом. Це означало, що вона належить до книг рідкісних навичок. Крім того, ця техніка меча стосувалася технологій класу А.

  - Ви такі люб'язні, ваше Імператорське Високосте. Дякую вам за книжку по техніці класу А, - сказав Вікід.

  Сумно, що книжка все ж не була унікальною об’єктом або предметом класу S. Однак сумнівом є те, що Віяду тепер можна знайти справжню високорівневу техніку меча. Техніки меча S-класу зазвичай обмежені для певних професій, в основному вони призначені для лицарів або мечників. А для Віїда, в якого не було відповідних бойових навичок, ця книжка була наче дощ під час посухи. Час використання базових технік меча і лука закінчився. Вікід поклав руку на книгу і вигукнув:

  - Вивчити!

  Книжка навичок засяяла білим, передаючи свої знання і розсипаючись пеплом.

  - Опис Імператорської Техніки Безформного Меча!

  -Хаха, - зрадів Віід.

  Это здорово! Арпенська Імперія правила всім континентом, тепер після розвалу, від неї залишилося одне лише ім’я, але техніці меча, які використовувались у імператорській сім'ї без сумніву дорого коштували. Але коли Віід прочитав опис кожного руху у вікні навики, він відчув розпач.

  - Та що ж це таке! - Він закричав.

  Лише перший рух, який використовували мани менші за інші, вимагав 3 сотні пунктів мана. А оскільки в даний момент, навіть після того як він проковтнув Таблетки Імператора, його запаси мани були занадто малі, то повноцінно використовувати таємну техніку меча зараз він не міг.

  Глава 9. Небесне місто.

  Трактир, зазвичай веселий сміх, шум і гама, протягом останніх двох днів зберігав тишу. Все це через одну людину. Його звали Волк. І був він справжнім гігантом, приголомшливих розмірів, але не розміри боялися відвідувачів, лякало обличчя. Його гримаса, мабуть, злякалася б і орка, а враховуючи того, він ще й безпросвітно пив цілий день, не дивно, що у тракті панувала тиша.

  "Хочу зробити їй пропозицію. Потрібно щось особливе, але що?'

  Вовк збирався зробити своїй дамі пропозицію, але туга в його серці не була видно відвідувачів трактир.

  "Зроблю їй подарунок. Так! Чув, що Серабург з’явився у фортеці. Попрошу його. Якщо те, що він зробить, доведеться мені до душі, віддам йому найцінніші речі, які у мене є. "

  Безперечним ходом вовк покинув трактир.

  *

  - Ого, тут все ще повно народу, - після семи тижнів відсутності Віїд повернувся в столицю Розенхайма. У нього йшла кругом голова від цих незліченних толп гравців, від усіх цих покупців і продавців, що продаються один з одним,від всіх тих новачків, які шукають собі компанію, щоб відправитися на пошуки пригод.

  - Давай, Аразад, швидше. Пора повернути тебе додому.

  Вікід вів жеребка до королівської коні, а той покірно йшов слідом. На щастя, але після зустрічі з королевою черв’яків та її отруйним газом вони вижили. Жеребець хотів позбутися Вііда, ніби інстинкт підказував йому, що в будь - який момент удача, завдяки якій він кілька разів зміг уникнути неминучої смерті, може незабаром закінчитися. Так що чим швидше він добереться додому, тим краще.

  Відомі види конюшню були біля самого палацу. Головний конюх скривдився, побачивши жеребця:

  - Ну ось і закінчилися спокійні часи - цей поганець Аразад знову повернувся. Я чув про вас від лорда Мідвейла. Хочете повернути нам цього благородного родича, майстер Вііда?

  З легеньким серцем Вікід залишив жеребця в порожньому кошару.

  - Ви зробили непоганий похід, хоча цей звір приніс вам багато проблем.

  - Нічого страшного, тепер все закінчилося.

  - Лорд Мідвейл залишив вам послання. Він передав, що якщо ви захочете стати офіцером, то можете в будь-який момент прийти до нього і отримати це звання.

  - Передайте, що я ціную цю пропозицію.

  Головний конюх був вежуючи до Вііду, хоча і бачив його вперше. Це знову підтвердило, що статус людини залежить від її стосунків і популярності.

  Відкинувши королівські конюшні, він поїхав до Тренірового Залу. Там він зустрів інструктора:

  - Хм. Так от значить, як воно вийшло ... - Викладач відчув свою провину за те, що Віїда примусили стати Леґендарним Луном Скульптером. - Це через мене.

  Віід сумно понурився у відповідь.

  - Ні, ви напевно не винні у тому, що трапилося. Порадник перегнув палицю. Але не втрачайте надії, - говорив інструктор помахаючи Віїда по плечу.

  - Так, інструктор. На вас я завжди можу покластися... - Відказав Вікід.

  - Ха, ха. Це правда. Хоч би як там було, ви завершили моє завдання і повернулися з походу.

  За завершення 'Операції пошуку і знищення в Логове Литварт', Віі отримав у нагороду від інструктора три золотих монети та п'ятдесят очок репутації у уряду Розенхайма. Вищий показник репутації дає гравцеві торгові переваги всередині країни, а також дозволяє займати державні посади.

  Що б інструктор не говорив, але все ж тепер його ставлення до Вії трохи змінилося. Тепер він не вважав його своїм колегою, братом по мечу. Отже, добрі стосунки з інструктором, яких Віід так важко добився, були дещо підпорені.

  Після інструктора Віід відвідав маєток Родріґеса. Як завжди, радник просиджував у своєму кабінеті.

  - Ха, ха. Ви дійсно завершили завдання, - сказав Родріґес. - Від вас довго не було вістей, і я почав вже було хвилюватися.

  - Так, радник.

  - Хм, ну ладно. Мабуть така доля, а значить, у мене для вас є один предмет.

  Родрігес передав Віїду дерев’яну статуетку імперського лицаря, яка вміщалася у своїй долоні.

  - Що це? - запитав Віід.

  - Це спадщина чарівного Гейхара фон Арпена. Моя сім’я вже давно служить імператорській родині Арпенів. Ми успадкували їхню кров і їхні обов’язки. І в цьому поколінні я - той, кому вони призначені. Але зараз я нарешті вільний від них, передавши вам статую, - відповів Родіргес.

  - Але для чого вона потрібна?

  Віід вже отримував дерев’яну статуетку іншої форми, виконуючи завдання про Місяного Скульптера Захабе.

  - Мені, так само як і вам, невідома загадка цієї статуетки, - відповів Родріґес. - За легендою на материку існувало п'ять майстрів скульптури. Звичайно, це лише давній міф. Майстерний вітер блукав по землі, але кожен з них залишив після себе якесь створіння — свою спадщину. Тож я вважаю, що ця статуя є одним з таких творінь. Згідно з легендою, кожен п’ять статуй повинен розгадати якусь таємницю пов'язану з ними. Тоді він отримає великий секрет скульптурного мистецтва.

  Сумніви Вії не були розв’язані назавжди. Він ідентифікував статуетку, що вдалося йому лише після кількох невдалих спроб, оскільки рівень уміння був ще надто малим.

  Коли Віід ідентифікував першу дерев’яну статуетку Захаба, він також виявив, що вона дала можливість вивчити техніку Секуючого Ножа, а вимога — п'ятий рівень володіння мечем.

  - Великий секрет скульптурного мистецтва... - Проговорив Виід.

  Зараз ви почали свій шлях скульптора, і я бажаю вам досягти вміння великого майстра в мистецтві скульптури. На світі раніше не було великих майстрів, але якщо так і з'явиться, то він без труднощів зможе вирішити долі всього континенту, - сказав Родріґес. Так, я направив вас на цей шлях швидше з поганого умислу, але все те, що я вам розповів зараз - правда.

  Вік більше не ображався на Родрігес. Минулого року його дуже зацікавило, як він висловився про скульптурне мистецтво.

  "Здати свій власний шлях ..."

  Крім того, Віду казали, що коли він пройде цей шлях, то обов’язково отримає владу і багатство.

  Родрігес також вирішив, що Віід виплатив йому по своїх рахунках. Тільки той жалюгідний стан, якого Віід досяг, блукаючи сім тижнів холодною печерою, розм’якшило його серце і радник зрозумів, що більше не може ображатися на нього.

  - Порадник, у мене є інше питання. А у кухарів і ковалів є свої власні таємні шляхи, пройшовши які вони могли б досягти уміння великого майстра?

  - Гадаю, що так. Бог щедрий, - відповів Родрігес. Але пам'ятай, що не кожен на шляху кухаря може побачити дорогу і ходити нею.

  - Тоді...

  - Так, повинні бути й інші обрані! Вони самі шукатимуть свого шляху. І тільки від них залежатиме, чи вони пройдуть його.

  Віід дізнався все, що хотів і залишив маєток.

  *

  Серце Даріуса голосно билося в грудях. Він не міг навіть і подумати про те, що серія цілком простих завдань може привести його до чогось подібного. Він вважав це неймовірною вдачею.

  У королівстві Розенхайм стояли два - герцог Канус і граф Альбрук. І герцог Канус, який займався військовими справами, був наймогутнішим. І ось зараз цей чоловік заніс над ним білосніжний клинок.

  - Майстер Даріус, тут і зараз я тимчасово присвячую вас в лицарії Розенхайма. Ви заслуговуєте цієї честі за ваші заслуги перед Королівською Радою. Я наказую вам призначити новий лицар, сформулюючи загін злочинців і вирушаючи з ними на допомогу до прикордонного села.

  - Завжди до ваших послуг, мілорде. Можете покластися на мене, - відповів Даріус.

  - Сер Даріус, я доручаю це вам, - сказав герцог Канус.

  Даріус відчув легкий дотик меча до своїх плечей та голови. Рітуал виглядав злегка небезпечно, але зараз проходила звичайна церемонія присвячення в лицарі у Королівському замку Розенхайма. До того ж меч тримав не ворог, а герцог Канус. Тому Даріус не боявся, навпаки, відчував усю важливість моменту і мало стримував радість. Він мусив буквально боротися зі спонтанно нахлилим збудженням - хотілося що-небудь кричати і зірвати з стіни гобелен від радості, але він стримував себе, щоб не порушити тріумфальну атмосферу. Через його боротьбу з посмішкою, що розтягує губи, обличчя якого тепер демонструвало злість.

  'Тепер я командир карачного загону.'

  Даріус вважав себе дуже успішним.

  *

  "Надо чогось зайнятися," - думав Віід з серйозною особою. Його раптова професія полягала в наступному:

  Основною зброєю Віїда був меч, тому тепер його слід порівнювати з мечем. Мечник отримує п’ятдесят відсотків бонусові до свого розуму володіння мечем. Навик ремесла Віда не міг би компенсувати такої розриву. Хоча завдяки первинним рисам навіть сам цар не зміг би з ним змагатися. Так що на відносно низьких рівнях він був впевнений, що зможе перемогти в дуелі двох мечників того ж рівня, якщо буде застосовувати технології Секуючого Ножа і Імператорську Темніку Безформного Меча.

  Техніка Безформного Меча... Вікід був здивований її величезною силою, коли побачив її у справі. Вона була чимось подібне до читерства, вона подвоювала швидкість рефлексів і урон і до того ж вона втратила швидкістю відновлення мани після застосування. Не дивно, що імператор Гейхар вибрав саме її для свого наступника. Однак воїни й лицарі мають власні дихальні технології. І коли вони досконало оволодіють відповідними технологіями дихання, це дає їм величезну перевагу, навіть незважаючи на те, що інші їхні технології слабші від технологій безформного меча Віди. Отже, ці заняття мають особливий привілей.

  Коротше кажучи, як би фанатично Віід не підвищив свій ремісний уміння, свої характеристики і які б супер-навички він ні отримував, одного разу його колеги обженуть його. Навіть зараз, якщо не брати до уваги його навички мечника, він зовсім трохи перевищував їх по можливостям свого персонажа. Очевидно, що без вчасного вміння ремесла, технік Безформного мечника і додаткових характеристик у тренеровому Залі були б набагато слабшими від звичайного меча.

  'Але клас скульптора повинен мати більший потенціал, ніж здається на перший погляд. Інакше імператор Гейхар не зміг би завоювати весь континент, та і силу Захаба було б складно пояснити,' - думав він.

  *

  Фортеця Серабурга, столиця королівства Розенхайм. Тут, перед головним фонтаном у процвітаючому центрі міста в розрахунку статуетки вибудували багато гравців.

  Віід відкрив свій другий лоток, намагаючись поліпшити своє мистецтво мистецтва.

  - Доброго дня. А це навіщо? - Вона запитала дівчину, що стоїть біля лотка.

  - П'ять срібних, - відповів вона.

  - О боже, так дорого. А можна отримати маленьку знижку? Будь ласка. Я куплю дві статуетки.

  Мила дівчина посміхнулася Віду, намагаючись переконати його, але він був безпрощаденний. Коли справа потрапляла до грошей, він не вирізняв жінок від чоловіків.

  - З усією повагою, леді, але це просто зневажливо, продавати подібні роботи зі знижкою. Чи ви думаєте, що коли я вирізав їх, то робив знижки своєму почуттю прекрасного або занижував свою творчу ревність? Цінність мистецтва повинна відображати його справжню цінність, а вартість вона з часом росте.

  Так само зворушила дівчина. Вона зрозуміла, наскільки безглуздо вона повелася за те, щоб торгуватися з роботою скульптора. Через докори сумління вона дістала з кишені блискучі срібні монети.

  - Вибачте. Ось десять срібняків, - сказала вона.

  - Дякую вам, леді, - скромно посміхнувся Віід, віддаючи дві статуетки. Це була усмішка переможця, гордого перемоги в цьому маленькому торгі.

  Будучи скульптором з гучною приставкою 'Легендарний Лунний', навіть незважаючи на те, що він і не хотів таким ставати, він все ж створював прекрасні статуї, хоча за стандартами корейського журналу "Практичні мистецтва, живопис, Скульптура, Гравюра".

  Зараз його рівень навичок в скульптурі дорівнював чотирьом. Відтоді як він став Луним Скульптером, ефект від його скульптурної майстерності подвоювався, плюс до всього, у нього був ніж Захаба, одна з найцінніших речей для скульптора, фактично читерський предмет.

  Поки що виставкова лінійка Вііда обмежувалася статуетами невеликого розміру з простих матеріалів. Хоч би як там було, їхня простота і низька ціна приваблювала багатьох покупців. Деякі його фанати навіть вибудовувалися в чергу, щоб купити його роботи відразу, як тільки він закінчить роботу над ними.

  Ліси та кролики, які коштували менше десяти медяків, були найпопулярнішими і розлетілися як гарячі тістечка, хоча Віїд встановив на них ціну п’ять срібняків.

  Він вважав, що займається цілком чесною торгівлею. Адже силою купувати статуетки він ніхто не змушував, і що ви робите, коли натовп іде до нього й охоче сплачує певну суму?

  Тепер він працював ножем різьбаря швидше, оскільки поступово вивищував свою досвідченість у скульптурному мистецтві і заробляв гроші.

  Всі навики - скульптура, підготовка, ремонт та інші, досягнувши десятого рівня, переходять на наступний крок з базової стадії розвитку у середній стадію, при цьому вміння знову знижується до одиниці. Після цього приготування їжі сприяє збільшенню запасів здоров’я та мани. На початку середньої стадії з’являються нові технологічні дерева, які відповідальні за виробництво зброї та спорядження.

  Але це ще не все. Як тільки людина досягне десяти років, то вже в середній стадії виявляє стадію експерта, яка дозволяє їй стати більш повноцінним майстром, тим, хто довів свої здібності, пройшовши всі необхідні етапи розвитку. Майстри будь - якого ремесла, бойового чи ремісного, визнають і поважають лише один їхній великий досвід у обраній сфері. Але в цілому, вміння удосконалюватися як скульптури або приготування менш перспективні.

  На даний момент Віід поставив собі завдання розвинути до середньої стадії своє вміння Ремесела, що знаходиться в базовій фазі. Поки він займався ремонтом спорядження і приготуванням їжі для солдатів у Логові Літварт, рівень Ремеслі розвинувся в нього до дев’яти. І тепер потрібно було отримати ще один рівень, щоб досягти середньої стадії. А в середній стадії вміння Ремеслі підвищує силу атаки мечами і цибулями вже на 30 відсотків. А така добавка просто необхідна скульптору, чия сила атаки занижена в порівнянні з воїнськими навичками через відсутність спеціальних бонусів.

  "Ремесло дуже корисне".

  З підвищенням Ремесла всі інші професійні навички так само працюють ефективніше. А на стадії експерта з гравця знімаються деякі обмеження, і тоді він отримує можливість вивчити додаткові навички, як - от кузнечну справу чи алхімію. Ставши Луним Скульптером, Віід вже і так отримав можливість вивчити будь-який ремісний досвід, навіть пов'язаний з іншою роботою. Однак Вікід справедливо вважав, що вищий показник Ремеселу допоможе йому швидше і легше їх розвивати.

  Ремісні професії можуть частково перетинатися за своїми здібностями один з одним, принаймні до того часу, коли прийде час стати Великим Майстра.

  Ну і, само собою зрозуміло, що якби не існувало навичок Ремесло, то самі ремісники могли б зникнути, адже без бонуса від цього вміння у них не було би ніякого способу нагнати воїнів.

  - Отже, я зробив сотню статуй!

  Не дивлячись на те, що Віід вирізав статуї безупинно, кількість досвіду в його скульптурному навантаженні четвертого рівня застрягла на відмітці 98%. На відміну від безмежної швидкості розвитку Ремесла, швидкість росту скульптури сповільнювалася.

  - Сподіваюся, що ще п'ятдесят статуй і навичок нарешті збільшиться.

  У цей момент натовп покупців раптом розступилася, і в освіченому проході з'явився високий чоловік грізного виду, який подавався прямо до Віїду. Людина була настільки шокована, що навіть у Віда похолола спина.

  - Що ж я зробив, щоб так роздратувати цього головоріза? - запитав він себе пошепки.

  Людина озирнувся навколо, звузивши очі.

  - Ааа! Він мене помітив! - Звзгнула якась дівчина.

  Людина повільно підійшов до Віїду, а потім раптом вклонився йому, при цьому маючи вигляд побитий собаки.

  - Я б хотів попросити вас про послугу, - сказав він.

  - Який?

  - Я б хотів купити статую. Але не можу знайти того, що мені потрібно - сказав чоловік і став на коліна перед Віїдом. - Не могли б ви зробити для мене статую на замовлення? Будь ласка, благаю вас. Я збираюся зробити пропозицію своєї леді і для цього мені потрібен подарунок.

  Віід вислухав його, і він міг переконати чоловіка встати з колін.

  Чоловіка звали Волк.

  Волк закохався в жінку. Він почав грати в мережну гру в основному з однією метою - бути з нею і захищати. Тому заради своєї дівчини, яка обрала клас священика, він вирішив зробити свого героя паладіном. У багатьох битвах він гинув безліч разів, служачи їй захистом і приносячи себе в жертву. У результаті вона не померла в бою. Йому подобалося це друге життя, в якому Вовк полював разом з коханою - вона лікувала його і накладала благословення. Він радів, коли бачив її в грі. Минали місяці, і з часом між ними постійно панувала єдність. І тепер настав час зробити їй пропозицію.

  - Хочу подарувати їй щось таке, щоб вона завжди пам'ятала цей подарунок. Квітка колись завивається, тому я хочу подарувати їй квіти, які ніколи не зав'януть. Будь ласка, створюйте такі квіти, в яких моя любов до неї була б попечатана назавжди!

  Вовк стояв на колінах. Він виглядав жахливо, але його серце не було жахливим. Чи багато чоловіків стають навколішки перед чужинцем у ім’я такої вірної любові?

  Глибоко зітхнувши, Віід озирнувся навколо. Багато дівчат були зворушені. Навіть він сам, який звик оцінювати все з погляду грошей, відчув смуток Волка.

  *

  Я люблю її. Я її люблю, але чому ж вона не бачить цього? Я хочу вилити їй те, що відбувається в моїй душі. Тисячі разів моє серце говорило їй - я тебе люблю! Але чому ж я не здатний вимовити їй це вголос?

  *

  Віід по-людськи розумів пориви Волка. Він стиснув руку паладина і підняв його на ноги.

  - Майстер Волк, - сказав він ввічливо, — вам не обов'язково просити про такі речі на колінах. Ви маєте право просити про це стоячи переді мною в повний зріст. Такі прохання моя слабкість і я з радістю прийму ваше замовлення.

  - Дякую вам від усього серця, майстер Віїд - на очах у Волка виступили сльози.

  - Пустяки. То про які саме кольори ви говорили?

  - Нехай це будуть соняшники. Вони стануть уособленням моєї любові, мого серця, що сім років слідувало за нею, яка стала світлом мого життя.

  - Я зрозумів. Не могли б ви почекати?

  Вікід вибрав зі своїх запасів найприбутковішу деревину. Ельфійське дерево. Це дуже масивне дерево, а його деревина тверда. Воно росте лише у теплішому кліматі на півдні. Те, що він знайшов, було одним із шматків дерева розміром з великий камінь, який ще не був нарізаний на окремі менші бруски, придатні для виготовлення статуй.

  'Я повинен показати все, на що я здатний.'

  Віід міг з закритими очима вирізати лисицю або кролика, але ось вирубати квіти це справжній виклик його здібностям.

  'Якщо вирізати кожну квітку окремо, то це буде досить же просто, але як в цьому випадку я потім зкладу їх разом? Я виріжу сім соняшників і додам сотню троянд як свій особистий подарунок молодятам. І краще б зробити весь букет цілісним.'

  Вікід представив собі загальний образ, якого він хотів досягти, і почав дуже повільно давати ельфійському дереву форму. Вовк та інші дівчата, які спостерігали за ним, поки не могли зрозуміти, що збирається робити Віід. Вони не знали, чому він вибрав такий великий шматок деревини для всього семи соняшників. Тим часом, ельфійське дерево поступово обрізалося і бажана форма виявлялась на ньому. Першими з’явилися порівняно великі соняшники, а згодом навколо них почали виникати троянди. Підкоряючись чарівному танцю рук Вініда, з’являвся прекрасний букет

  - Вау!

  - Це вражає.

  Ті, хто чекає на покупку, перетворилися у захоплених глядачів, які спостерігали за скульптурним мистецтвом Вііда. Кожного разу, коли в нього торкався ніжний надріз, натовп спостерігав за ним з тремтінням.

  - О боже, тільки б йому вдалося це закінчити!

  І цього хотіли не тільки Віід з Волком, але й кожен із присутніх тут. Віід стояв прямо перед ними, надзвичайно зосереджений, кропілий квіти. Рушники розбивали деревину, виявивши квіти, листя і стебла.

  « Непримиренна помилка ».

  Очі Віїда блищили. Якби він був сам, то легко міг би дозволити собі допускати будь-які помилки, але зараз він фактично перебував на сцені, оточеному щільною натовпом глядачів. Допусти він помилку перед своїми майбутніми покупцями і його репутації кінець. Він не гірший за інших знав, що слава його зростала, і це в основному було пов'язано з тим, чого у окрузі немає іншим скульпторам. Тому він хотів би уникнути будь - яких плям на своїй репутації. Любов поклонників рівнозначна грошам!

  Віід з наполегливістю одержимого створював своє творіння і ось, нарешті, він закінчив букет.

  Ці два вміння підвищилися одночасно, як тільки Війд закінчив дерев'яний букет. У першому повідомленні не було нічого дивного, адже мистецтво закульптурного мистецтва в ньому застрягло на відмітці 98% четвертого рівня. А в Ремеслі йому залишалось до наступного рівня 6% досвіду, і ці шість відсотків заповнилися разом, просуваючи уміння до середньої стадії. Мистецтвознавство, яке постійно нервувало його тим, що було зовсім не зрозуміло, який вплив вона справляє, так само раптово зросла.

  'Це немислимо. Вікно навичок! »

  Віід швидко вивчив вікно і зрозумів, що він не тільки підвищив скульптурну майстерність, але й отримав додаткові 17% досвіду на новому рівні. Навіть Ремесло збільшилося не так сильно, зараз, на першому рівні середньої стадії в місті Ремісо було 6% досвіду.

  'Але чому?'

  І все ж Віада дуже зраділа, коли він розібрався і в чому справа. Скульптурне мистецтво - це не конвеєрне виробництво — досвід тут не працює за рахунок мас- штампів однотипних статуеток. Якщо скульптор присвячує себе створення оригінальної роботи високої художньої вартості, чогось такого, чого він раніше не пробував, тільки тоді його досвід у скульптурній майстерності зростає. Все це нагадало Війду про його перші статуї лисиці та кролика - тоді, на самому початку, його досвід у скульптурі так само швидко ріс. Пробуючи і зробивши помилки, він швидко розвивав вміння. Але коли він перестав створювати нові форми і пробувати нові стилі, а навчений до такої роботи почав монотонно виробляти одні й ті ж статуї. І тоді його розвиток у скульптурі сповільнився і навіть майже зупинилося.

  'Я-то думав, що підвищення рівня сповільнилось через більш високий рівень навичок, але виявилося, ніби ні. Я обрав неправильний шлях.'

  Поки Вікід захопився своїми думками, Вовк і ті, що стоять навколо жінки зачаровано розглядали букет, букет з дерева. Підсолухи та троянди випромінювали м’яке тепло, вони здавалися живими.

  - Майстер Волк, він закінчений, - передав Віїд букет.

  - О, боже. Я... Я не можу в це повірити, - Вовк знову плакав. - Не вірю, що це зроблено з дерева. Скульптурне мистецтво - це справжня магія.

  - Так, майстер Волк. Але ви ж самі бачили, як я вирізав її з дерева, чи не так?

  - Просто повірити не можу, - крізь сльози говорив вовк.

  Інші спостерігачі також були вражені результатами Віїда. Без ніж Захаба він не зміг би зробити такий букет, до того ж, коли потрібно працювати найбільш тонко, його скульптурного мистецтва допомагав ремесла і разом вони дозволили досягти фантастичних результатів.

  - Я вклав своє серце в цей букет. Тепер прийшов і ваша черга відкрити їй своє серце, - сказав Вік.

  Він старався підбадьорити Волка, бо сам відчував захоплення, коли дізнався про ще одну таємницю скульптурного мистецтва під час створення букета.

  - Дякую. Дуже вам дякую, - щиро подякував Віяда Волк, при цьому він засунув руку в кишеню і збирав гроші та виплатив замовлення.

  - З вас три золоті.

  Вікід був у піднесеному настрої. З урахуванням того, скільки зусиль він доклав, статуя могла б коштувати й більше трьох золотих, але тепер Віада задовольняла б таку платню. Раптом вовк змучився і почав вивертати свої кишені.

  - Куди ж... Куди вони пішли? - Вигукнув вовк. У руці, якою він обшорував кишеню, нічого не було.

  Але Вікіда і сам запанікував:

  'Він що намагається мене надути?'

  Віід вже знав, що станеться далі, знав точно, як зараз скаже вовк

  'Він зараз заяви, що десь втратив свої гроші.'

  - Я... але я десь втратив свої гроші.

  'Звичайно, адже ти не можеш сказати, що насправді ти взагалі не брав з собою золото, вірно?'

  - У мене їх вкрали. Прокляті кишеньковики! - Закрикнув Волк, не чекаючи відповіді Віда.

  'Ну, ось воно. Але ж ти не можеш просто так піти на вигляд у такої великої кількості свідків. Якщо він експерт в таких справах, він повинен знати, що нерозумно сподіватися, щоб пограбувати мене у такій ситуації вдасться після цього піти живим.'

  - Може, ви візьмете замість грошей щось інше тієї ж вартості?

  Поки що Волк діяв по схемі, з якою Віїд вже був знайомий. Це звичайний трюк, який часто застосовують ті, у кого немає копійки в кишені. Але він недооцінив Віда - той буквально випромінював щось жахливе навколо себе.

  'Ти що збираєшся мене обдерти, осел?'

  Оцінивши події, які відбулися з Відом, Волк був змушений відступити. Він знову засунув руку в кишеню.

  На щастя, я знайшов два золотих і дев'яносто срібних. Може ви зробите мені знижку на ці десять срібняків? - запитав Волк.

  - Може тоді дасте мені щось взамін цих десяти срібних? У вас щось є ще?

  Віїд уважно оглянув Волка, його зброю, спорядження і прикраси. Він міг розпізнати будь-яку з десяти тисяч ідентифікованих на даний момент в Королівській Дороге речей. Отримавши новий предмет, він в ту ж хвилину ідентифікував його та оцінював його ринкову вартість. Але на цей раз його очі не пелюшки на Волці нічого вартий, той був одягнений бідно.

  - Може, візьмете цю книгу за десять срібних? - Дістав паладин книгу і передав її Віїду.

  Віід швидко вивчив книжку.

  Віїд почувався обманеним. Ну хто ж може повірити в таку нісенітницю як небесне місто? Якби навіть, порушуючи всі закони фізики, місто могло висіти десь у повітрі, тоді його легко було б розгледіти з землі. Отже, всі твердження в цій книзі - це лише марення. Але навіть якщо б і можна було у все це вірити, як ми можемо повірити в ту нісенітницю щодо того, що в місто можна залізти з якогось рослини? Все це виглядало абсолютно недовірливо.

  - Вам все це може здаватися марним, - пояснив Вовк, ніби відчувши скептицизм Віда, — але цю книгу було важко дістати...

  - ...

  - Хотів би я дати вам щось краще, але так вийшло, що ця книга - найцінніший предмет в моєму інвентарі, - сказав Волк, відкривши свій рюкзак.

  Віід побачив у ньому шкуру кролика, зміїну луску і обламаний меч. Вікід міг відремонтувати меч, але сам по собі був дешевим. Він мав тільки 2 пункти атаки. Мечом з такою атакою покропив би навіть кобільш. Можливо, в кузні Віід міг продати меч за два срібних прикраси.

  - Вибачте, пане Віід, але більше нічого немає.

  Віід глибоко зітхнув.

  'Ну гаразд, і так зійде. Врешті-решт, я навчився секрету вивчення скульптурної майстерності. Я б цього ніколи не зрозумів, якби раз за разом продовжував виготовляти одні й ті ж статуї. Подумаєш, десять срібних. Прощу його.'

  Крім того, коли Віід назвав ціну в три золоті, він вважав її можливою. І, називаючи таку ціну, він хотів шокувати Волка і змусив його почати торг саме з такої суми. Ціни на більшість статуй не визначалися стандартом, все залежало лише від того, яку суму зможуть укласти між собою споживач та продавець. Два золоті, дев'яносто срібних і безглузда книга це не така вже й погана плата, до того ж, створюючи її, він зміг отримати рівень у скульптурі та інших навичках. Але тільки Бог знає, що́ зробив би Вікід, якби йому запропонували два золотих і вісімдесят срібняків.

  - Думаю, книга стоїть десяти срібних. Бажаю вам успіху з вашою пропозицією руки і серця, майстер Вовк. Ну а що стосується леді, в яку ви закохалися...

  - Да?

  - Їй з вами пощастило, - саркастично сказав Вікід. Її чоловік був такий скупий, але вона ніколи не знатиме про нього бідності.

  - Благодарю, майстер Виід.

  Вони потиснули руки, і вовк повільно пішов геть. Віід уважно спостерігав за ним. У якийсь момент на Волці раптом з'явилася сяюча міфічна броня, його ноги замість штанів закривали міфріальні поні. Виявилося, що він навіть носив черевики з міфріла.

  Вікід похитнувся від образи, побачивши подібний обман:

  'На ньому бавовняна кільце життя, величезна рідкість, вона подвоює запас життів. Справжнє багатство! Ті сережки, наче б підвищив опір електриці. Вони взагалі зустрічалися тільки в базі даних, і ніхто не чув, щоб у когось такі були в грі. Ублюдок, у тебе повно грошей, а ти грабуєш бідного скульптора.'

  Вежі Волка коштували неймовірних грошей, Віід навіть не грішив про таке. Деякі предмети оцінювали в тисячі золотих.

  *

  Він позіхнув і зів’їв, бо був виснажений багатогодинною працею та вимочений під час букета. Раптом глядачі почали здавати йому золоті монети і кричати:

  - Будь ласка, зробіть мені такий же букет!

  - Я щойно купив двох лисиць, але я хочу повернути їх і змінити своє замовлення на букет.

  - Будь ласка!

  *

  Покидаючи фортецю Серабург, Вовк усміхався. Він був дуже веселим, хоча й мав відштовхнуту зовнішність. Він щиро бажав подякувати Війду, який дійсно вклав у створення букета самого себе.

  Книга Небесного Міста! Вовк витратив два місяці, щоб добути її. Таємниче місце, де він сам ніколи не був. Вовк прибув до Розенхайм, щоб відвідати це місто. Але пропозиція, яку він збирався зробити дівчині, зараз для нього було найважливішим. Тому він з легкістю віддав цю чудову книгу Вііду за букет.

  'Подивися не викидай її. Сховай. Вона повідомить тобі шлях, і одного дня ти зможеш потрапити в це місто. "

  Бережно тримаючи букет Вовк попрямував в королівстві Брент, де знаходилася його дівчина.

  *

  Дерев'яний букет! Хіба це не ідеальний подарунок для дівчини? Слух про паладину на ім'я Вовк і всю цю історію з його леді та дерев'яний букет, швидко поширився. І тоді вуличний магазин Віяда став пам'ятним експонатом. Більшість гравців дивилися на статуї як на сувеніри на пам'ять, які можна було б поставити на камін або в будь-який темний куток, а потім просто стирати з них пил час від часу. Але історія з Волком змінила їхнє ставлення до статуй.

  - Вибачте, - оголосив Віід того дня, — але відтепер я більше не буду створювати однакові статуї!

  Він дійшов до такого рішення, керуючись тим, що тільки так можна прискорити розвиток навичок скульптури та ремесла. Але публіка сприйняла все це по-своєму:

  - Він справжній художник!

  - Він такий потрясний. Він сказав, що більше не буде робити одну й ту ж статую більше одного разу.

  - У такому випадку, ціна його робіт тільки зросте.

  Якщо раніше його покупці зазвичай брали одну-дві статуї кролика або лисиці по дешевому на сувенір, то тепер вони почали замовляти подарунки оригінального дизайну.

  І хоча тепер кількість статуй, які вирізали в день, знизилася до десятків, оскільки єдина статуя вимагала від нього більше кількох годин роботи, але нині його праці стали більш популярними.

  Три золоті за статую. Якщо взяти до уваги знижену вартість матеріалу, то це було дуже вигідно. Крім того, навички Віїда в ремеслі та скульптурі швидко зростали. Всього лише за три дні художнє мистецтво виросло з п’ятого рівня до восьмого, а вміння ремесла досяг четвертого ступеня у середній стадії.

  Коли у Вііда не було замовлень, він готував і продавав їжу.

  - Якщо ви мені принесете м'ясо кролика або лисиці, я приготую його для вас. Те, що я приготую, не може зберігатися довгий час, тому ви повинні будете з'їсти це в той же день.

  У той час як мілководдя вієда дозволяло готувати їжу, яка дає бонуси до здоров’я і життя. А такі бонуси були непоганим знаряддям для низькорівних героїв. Той, хто сам не міг приготувати м'ясо, добувати на полюванні біля фортеці ніс його Віїду.

  - Вот.

  - Ти й справді кухар?

  - Так. Будьте певні. Я прошу вас заплатити лише за соуси і приправи. Просто приносите мені будь-яке м'ясо, коли хочете - відповідав Віід.

  Ця їжа, яку готував Вікід, мала певну цінність у художньому мистецтві. Як не дивно, багато гравців вчаться вміння готувати, бо це корисно в польових умовах. Але хто з цих кухарів-новачків застосовує для приготування мистецтва? За винятком професійних кухарів, не так уже й багато гравців вкладають у розвиток приготування їжі чимало часу і сил. А насправді, смаковиті страви рідко коли трапляються серед професіоналів.

  Лоток Віїда, де можна було купити якісну їжу за низькими цінами, був дуже популярним. Гравці купували її, розраховуючи на бонуси до здоров'я і життя.

  Він тиждень займався скульптурою і приготуванням, але хтось надіслав йому шепіт (голосовий качак):

  - Майстер Віід, ти мене чуєш?

  Це був Пейл, лучник, з яким Віід зустрів під час нічного полювання на лис і вовків.

  - Привіт. Давненько не виделись.

  - О, відмінно, ти тут. Де ти був увесь цей час? Я посилав тобі шепіт практично щодня, але він був заблокований.

  - У мене була робота.

  У таємній печері Логова Літварт шепіт блокувався автоматично. Пейл не став смоктати ніс в чужі справи:

  - Ясно. А зараз у тебе є час?

  Вікід оглянувся навколо. Його статуї все ще були популярними, але тепер він знизився на продаж лише за дозволом. Люди зазвичай замовляли в нього подарунок, який був приблизно однаковий. І це вдарило по ньому самому, коли він заявив, що буде виготовляти тільки унікальні роботи.

  - Час є.

  - Тоді, може бути, приєднаєшся до нас? Ми вирішили разом записатися в каральний загін, що прямує до села Бен і я весь цей час намагався зв'язатися з тобою, щоб покликати разом із нами.

  Глава 10. Роль Віїда в карачному загоні.

  Отже, загін караників вирушав у село Бенан! Королівство Розенхайм лежало на кордоні обжитих людьми земель, оточене землями монстрів. Королівство зміцнювало стіни своїх укріплень і створювало гарнізони в прикордонних містах, але щорічні нашестя гоблінів та орків восени, коли можна украсти зібраний урожай, як і раніше залишалися головним болем королівської ради. Даріусу було призначено заборговувати бригади каральних сил і звільнити село Беран, захоплене ящеролюдами. Усі, хто приєднувався до карачливих сил, виконували одне спільне завдання: очистити село від ящеролюдів було призначено триста гравців.

  За останні кілька днів про це говорили по всій фортеці Серабург. До фортеці навіть стали приїжджати гравці з інших королів, і тепер тут було ще більш людно, ніж зазвичай. Учасники нагороди обіцяли досвід і славу за заслуги перед королівством Розенхайм. І хоча про це говорили все, але Віід, який зайнявся весь цей час вирізанням статуй у своїй вуличній лавці, якось пропустив цю новину.

  Для початку він вирішив зустрітися зі своїми старими товаришами. Вони чекали в центрі міста.

  - Приємно знову зустрітися, Вііде.

  - Ого, давненько не бачилися! - Привітали Вияда Сурка і Ірен.

  З останньої зустрічі, яку вони провели, сильно змінилося спорядження. Сурка носила непогану туніку, а Ірен білосніжна риза. Ромуна ж носила стандартну для мага чорну робу. Віяда їх дуже здивувала, оскільки вони зовсім не змінились.

  - Майстер Віід, а ти де був?

  - Це довга історія...

  - А, знаю, - перервала його Сурка, перш ніж він встиг договорити. - Ти не грав кілька тижнів, вірно?

  - ...

  - О, так ти збираєшся приєднатися до карачливих сил? Будь ласка, ходімо з нами, Вііде! - Ромуна вхопила Віяда за руку, і тепер вони виглядали як закохана пара. Пейл спостерігав за цією сценкою з нещасним виразом обличчя. У Вііда від його погляду пробігли мурашки по шкірі - він вже зрозумів раніше, що Пейл не байдужий до Ромуна. Видавши свою руку з важкої тяги Ромуна, він запитав:

  - Які у вас зараз рівні?

  - У мене сорок восьмий, - сором'язливо відповіла Сурка. - З усіх нас у мене найнижчий рівень, оскільки я п'ять або шість разів померла в боях.

  - П'ятдесят перший, - сказала Ірен.

  - І я, - вторила Ромуна.

  - Я п'ятдесят третій, - сумно сказав Пейл, все ще засмучений побаченою сценкою.

  Вікід знав, що його товариші і в дійсності були друзями, тому на монстрів завжди полювали разом, а отже, отримували досвід з однаковою швидкістю. Очевидним також було те, що вони весь цей час інтенсивно полювали, адже швидкість їх розвитку була вища за середню швидкістю простих гравців. Вони зізналися, що тимчасово не ходять до університету і хоча вони більше нічого йому не розповідали, але Віід припускав: з того часу грали в Королівську Дорога майже безперервно, без сну та відпочинку проводячи у своїх темних кімнатах дні як загони.

  Невдовзі Пейл заявив, що Вікі приєднається до карачливих сил і виконає разом з ними завдання.

  - Вони вказали вимоги до рівня - беруть всіх від тридцятого і вище. Це завдання дає бонуси за свій досвід. Крім того, вона підвищує славу.

  Планувалося, що загони зіштовхнуться з різними видами монстрів. Основною метою були ящеролюди, які захопили село Беран, але також була можливість зустріти менш небезпечних гоблінів.

  Місія досить ризикована, але коли ми можемо просити допомоги у НІПів, Пейл зробив жахливе обличчя: - Мені до смерті набридли бандити і павуки.

  Поки він займався своїми справами, вони полювали на монстрів у поблизькому підземеллі. У цьому підземеллі, червоні павуки та різні отруйні арахніди ховалися за кожним сталактитом. Про отруєння Ірен піклувалася, але Пейлу не подобалося встрявати у липку павутинку.

  Він кивнув Пейлу і розумів, через що це довелося пройти. Лише кілька днів тому він зіткнувся з такими ж огидними речами, коли вбивав черв’яків.

  - Я думаю, що варто приєднатися до карачів.

  - Тоді ласкаво просимо в нашу компанію, Вііде. До речі...

  - Да?

  - А ти вибрав клас?

  Щодо Віїди, то вони не були впевнені чи він буде ходити з ними на полювання після того як визначить її. Вони навіть посперечалися про це між собою.

  - Клас я отримав, але...

  - Який клас? Незважаючи на свою зазвичай спокійну поведінку, нам було дуже приємно підійти до Віяду Ірен.

  Як священик, вона була зобов’язана знати про професії кожного учасника свого загону. Лише серед воїнів існує багато різних професії, а також інших бойових робіт, які використовують різні види озброєнь та техніки бою. Танки намагаються захистити і зберегти життя, а ДД (які мають урони) спеціалізуються на уроні та фізичній силі.

  Сюркі та Пейла, вони радше ставилися до класу воїнів підтримки, які покладаються на спритність більше ніж на силу і живучість. Ще є паладини, яких називають лицарями світла. Паладини переважно покладаються на таку рису, як віра, завдяки якій можуть прикликати до себе священні сили і зціляти себе та інших за допомогою зцілень.

  Виід почесал затилок:

  - Я скульптор.

  - Ого, здорово! Ти вибрав професію, пов'язану з мистецтвом - засміялася Сурка.

  Але інші виявили меншу радість - вони підсвідомо ставилися до скульпторів упереджено, вважаючи їх слабким класом. Серед ремісних класів скульптор - один з тих, хто повністю позбавлений бойових навичок і будь-яких сильних ефектів.

  Все ж вони щиро приймали Віїда як свого. Зрештою, вони не були настільки безсердечними, щоб відвернутися від свого колишнього бойового товариша тільки тому, що він вибрав одну з наймарніших на їхню думку професій.

  - Ми якраз прямували до сера Даріуса, щоб приєднатися до карачального загону. Ходімо, - сказав Пейл.

  - Але ж я скульптор, - відповів Віід.

  - Не хвилюйся, - сказав Пейл, — ми якось компенсуємо твої недоліки. Нам потрібно поспішати, поки хтось інший не зайняв наше місце. Розмір каральними силами обмежений трьома сотнями гравців і двома сотень солдатів-ніПів. Хто прийде першим, тих і приймуть.

  - Ходімо, Віід.

  - Ми допоможемо тобі, якщо ти побоюєшся, що скульптору це не вдасться, - сказала Сурка.

  Тепер, після того як Віід розкрив свою професію, у нього не залишилося інших причин відмовлятися. Дівчата жаліли Віда і не могли його кинути, навіть якщо й вважали, що він надто слабкий, а Пейл хотів відплатити за все те, чого Війд зробив для них раніше, практично благав Віна приєднатися до нього.

  Їхня наполегливість переконала його, і він пішов до табору Даріуса.

  *

  Герцог Канус зібрав в черговий раз своїх лицарів. Усі лицарі, що перебувають у фортеці, були запрошені сюди. Тут вони обговорювали питання очищення земель королівства Розенхайм від заповнених їх монстрів, плани набору рекрутів і інші важливі військові справи.

  - Відмінна робота, лорде Мідвейл. Ви відмінно навчили своїх солдатів, Те, що їх рівні перевершили п'ятдесятий, вражає, - говорив герцог Канус.

  - Це не моя заслуга, ваше вищеннє, - відповідав сер Мідвейл.

  - Да? Я призначав це завдання особисто вам. Розкажіть, що відбувається.

  - Як побажаєте, ваше вищесказаносте, - відповів сер Мідвейл і розповів в деталях про все, що сталося у Логові Литварт.

  - Хм... Зрозуміло, - пригладив свої уси герцог Канус.

  Інші лицарі були такі ж вражені, що не Версалець — чужинець, який так добре виконав цю роботу.

  НІПи самі себе вважали чужими мешканцями Версальського континенту, а гравці - військовими людьми присланими Геєю — Священною Провидицею. НІПи всі відчували емоції, говорили і діяли як справжні люди, маючи прогресивним штучним інтелектом.

  - Схоже, що він хороша людина. Лорд Мідвейл, а чому ви не запросили його в армію Розенхайма? - запитав герцог.

  - Я двічі пропонував йому стати офіцером, але він відповів, що хотів би поки не зберегти за собою свободу вбивати монстрів з власної волі, - відповів сер Мідвейл.

  - Правдивий воїн, - захоплено відповів герцог Канус.

  - Так, ваша перевага. Хоча він і не громадянин нашого королівства, але мені здається, що одного дня ця людина знову стане Розенхаймом.

  - Значить, так воно і буде, і одного разу його меч знову стане на благо нашого королівства, - сказав герцог.

  Потім Канус закрив обговорення подій у Логові Літварт і перейшов до інших питань.

  *

  По дорозі до Даріуса Віїд зупинився біля продуктового магазину.

  - Майстер Віід, чому ми зупинилися тут?

  - Побачите.

  Продуктовий магазин був заповнений покупцями. Здебільшого це були різні посильні фортеці.

  - Мені потрібні свіжі груди! - Він закричав у костюмі посильного.

  - Ха-ха-хо! Ти прийшов не за адресою, молодий тигр. Бордель далі по вулиці, за кутом. Звичайно, якщо у тебе вже є ідентифікаційна карта, - відповів власник магазину.

  - Блін. Мені потрібні курячі груди! - Перекосили посильного, але лавочник все ще отруйне ухлянулося.

  - Тільки курячі груди? А яйця тобі хіба не потрібні?

  - Ой, забув... І яйця теж.

  - Почекай трохи. Яйця отримаєш відразу, як курка їх відкладе.

  - А що на рахунок курчат?

  - Відразу, як тільки вони вилупляться з яєць.

  Ірен дуже усміхалася, слухаючи розмову крамаря і колпортера.

  - Забавний хлопець.

  - Мабуть, вирішив свої перші чотири тижні в фортеці попрацювати у ресторані.

  - Поганий вибір. Навіщо працювати в ресторані, де нічому тлумачному не навчишся? - На думку Пейла, почати свою кар'єру в ресторані не дуже розумно.

  Як правило, новачкам радять виконувати завдання, на яких можна заробити гроші. А тим, хто хоче заклинати чарівницю, радиться вчитися в бібліотеці. Все це потрібно для того, щоб зібрати грошей на хороше спорядження і зброю, а потім полювати на монстрів ефективніше і, в перспективі, швидше розвиватися.

  - Працюючи в ресторані, можна навчитися готувати, - не погодився Вікід, — Це окупиться.

  - Так, але яка користь від цього марного вміння в команді? Можна купити житній хліб, який буде місяць зберігатися під дією заклинання консервації їжі, - відповів Пейл.

  - Верно. Навіщо вчитися готувати, якщо ми без цього можемо легко вгамувати голод? - запитала Сурка.

  На думку Віда, Пейл і Сурка говорили дурниці. Не знаючи, що добра їжа може вплинути на характеристики, вони недооцінювали кулінові навики, як і скульптурне мистецтво.

  'Вони просто не знають, що таке жити в бідності,' - думав він.

  Його обличчя затвердилося. Ті, хто живе в часи фінансових труднощів, ніколи не применшують важливості кулінарних навичок. Наприклад, під час полювання на монстрів у полі ви змушені їсти тільки жвавим хлібом. Якщо ви новачок, який не має достатньо грошей, вам все одно доведеться вибирати. Але, досягнувши того рівня на якому можна собі дозволити смачнішу їжу, ви вже почнете відчуватися до смаженого хліба відторгнення.

  Насправді, навіть Пейл не їв смаженого хліба постійно. Коли виникає потреба, люди поводяться однаково. Особливо це стосується вимог до життя, одягу та їжі. Усі мають однаковий набір потреб, але коли ці потреби задовольняються, список бажань постійно зростає.

  Крім того, кулінарне вміння працює і в реальному житті. З розвитком навики ви отримуєте можливість готувати різні страви з того, що є під рукою. Приготувавши страву за новим рецептом, ви можете повторити те ж саме в реальності. Розробивши навички приготування принаймні до стадії експерта, ви можете бути впевнені, що в дійсності ви завжди зможете знайти роботу у будь-якому ресторані, там вас приймуть з широко відкритими обіймами. Це віртуальна реальність. У уявному світі повториться все те, що є в реальності, тобто, вивчений щось у грі, Ви можете бути впевнені, чи зможете зробити це і в дійсності. Королівська дорога - це дуже реалістичне і детально викладена гра.

  Щоправда, більшість гравців, що не виснажують себе таким глибоким вивченням репетиційних навичок, як Віід, ніколи не зрозуміють цього, якщо не будуть повторювати все це своїми руками в реальності.

  'І навіть якщо і зрозуміють, чи захочуть вони взагалі цим займатися?'

  Вікід сподівався, що попит на приготування йде вгору. Якщо Вік уже міг готувати їжу на своїй основній стадії, то що ж тоді може показати майстер?

  'Впевнена, що навіть закохана пара може попастися один з одним за шматочок такої їжі.'

  І вражаючим буде не тільки смак, але й співзвучний бонус. Черствий, без смаку хліб проти страв вишуканої французької кухні, до ще й вивищої характеристики - в цьому змагання переможця очевидне. Вікід думав, що можна буде заробити багато золота на їжі висококласних кухарів. Він вважав, що цінність статуй не буде зростати, але вплив кулінарних навиків, які б були необхідні за будь - яких обставин, ніколи не ослабне. Найбільші гравці будуть шукати кращу їжу, яка тільки можлива, і тоді потреба в майстерних кухарях буде надзвичайно велика.

  'Хтось напевно вже зрозумів це. Повар — це професія, яка зберігає свої кулінові секрети найбільш фанатично. Вони напевно створюють свої власні рецепти, підвищуючи кулінові навички.'

  - Бачу, що ви вважаєте ремісним умінням зневажливо, - серйозно заговорив Віід зі своїми товаришами. - Бойові навички важливі. Але в майбутньому вміння виготовляти нові навички можуть бути навіть важливішими. Всі ремісні навички мають щось спільне - вони можуть підвищити бойові можливості героя. Я раджу вам навчитися готувати, це вміння дуже важливе для повсякденного життя.

  - ...

  - Вибач, - тихим сумним голосом відповіла Сурка.

  - Забув, що ти скульптор, а я тут необдумано кажу про ремісників погано. Вибачте, - сказав Пейл.

  Сурка, Пейл і Ірен почервоніли від сорому. Вони вирішили, що Віада розлютила те, чого вони прямо йому в обличчя оголосили про марність одного з ремісницьких навичок та приготування.

  'Але справа ж не в цьому, ви не так мене зрозуміли,' - похитав головою. Хоч би як він намагався їм пояснити, вони не зрозуміють всього цього, поки самі не зіткнуться на практиці.

  У лавці панувала приємна атмосфера, яка приваблювала постійних клієнтів. Віід проштовхнувся через натовп і підійшов до стійки.

  - Привітався він.

  - Вітаю, - сказав крамар. - Я чув вашу розмову. Ви маєте рацію на рахунок навички приготування!

  - Дякую.

  - Здається, я раніше вас бачив...

  - Так, пару днів тому я заходив сюди за покупками.

  Коли Вікід розвивав навички скульптора і кухаря, він заходив тільки в цей магазин, щоб купити оптом різні продукти - тут були низькі ціни. Найпростіший спосіб підвищити доходи - це знизити витрати, купуючи велику кількість різних матеріалів одночасно зі знижками. Хоча Віід завжди заходив до крамниці, він почав розмову з крамарем.

  - Ну та гаразд. Дякую, що обрали саме мою крамницю. До речі, а ви самі випадком не кухар?

  - Ні, у мене інша професія. Але мені відомо, що кулінарії цінні.

  - Добре. Так чим можу служити? - Скинувши Вії свою думку, крамар підійшов до нього.

  Недавня розмова з крамарем і колпортером Віід дійшов висновку, що власник магазину - гравець.

  - Спеції і приправи, - сказав Віід.

  - Хм, у нас є багато видів спецій, - відповів крамар. - Є сіль, цукор, перець, але я можу запропонувати вам і деякі більш незвичайні речі. Наприклад, спеції ельфів або соку з деяких північних трав.

  Багато продуктів з різними смаками вирощуються фермерам по всьому континенту, а потім продають каравани.

  - Мені не потрібні незвичайні спеції, тільки стандартні.

  - Так. Тільки дурні, які хочуть справити враження, шукають щось незвичайне. Як щодо якості?

  - Звичайно, мені потрібно найкраще.

  - Скільки?

  Віід вважав свої заощадження. Він продав лише срібло, яке зберігав з своїх черв’яків.

  - Зараз у мене двадцять сім золотих. Куплю на все, - відповів Віід.

  - Добре. Я додам вам щось зверху, - відповів крамар.

  Товариші Віїда, які слухали розмову між Віндом і крамарем, могли б вирішити, що ці два старі приятелі - стільки в їхньому розмові відчувалося взаєморозуміння та поваги. Власник крамниці вибрав для свого героя шлях кухаря. Тільки побачивши Віїда, він відразу зрозумів, що у нього з’явився новий конкурент. Крім того, Віід розпізнав у своєму магазині досвідченого в кулінарних справах людини і вони розуміли один одного з півслова. Іноді достатньо було одного погляду.

  Він скинув свої товари в продуктовому магазині спеції та приправи до рюкзака. І коли він вирішив, що тепер у нього є все необхідне для майбутньої подорожі, то вирушив з друзями до табору каральними силами Даріуса.

  *

  Новини про карачову загону групу до села Бенан були на слух усім, тому в таборі зібралося багато гравців, які хотіли приєднатися до завдання. Даріус сидів у маленькому кріслі і запитував тих, хто хотів приєднатися до завдання.

  - Будь ласка, наступний.

  - Привіт, я Кокран, лучник шістдесят восьмого рівня. Спеціалізуюсь на швидкої стрільбі, у мене лук Ласанта

  - Принят.

  Наступними в черзі якраз стояв загін Вііда, вперед вийшов Пейл. Він з хвилюванням підійшов до Даріусу. Пейл говорив від імені всієї групи:

  - Ми всі в одній команді. П'ятидесятні рівні. Священик, бойовий маг вогню, рейнджер, монах і ... - Представляючи Вида Пейл запнувся. Він побоювався, що якщо Даріус дізнається про те що Віїд скульптор, то може не прийняти всю групу повністю.

  - Хм, у вас збалансована група. Це добре. А він ... - зауваживши Віїда, Даріус запитав у Пейла: - Він теж частина вашої команди?

  - Так.

  - Лише п'ять. У нашій армії залишилося п'ять вільних місць.

  - Тоді...

  - Хочете приєднатися до завдання з звільнення села Бен? - запитав Даріус, і перед очима Віяда з'явилося повідомлення:

  - Звичайно, - сказав Пейл, широко посміхаючись.

  - Я теж приєднуюсь.

  - И я.

  - Дякую за запрошення.

  - Віід прийняв останнє завдання.

  - Ну ось і все, пора в дорогу - схопивши на ноги, Даріус закричав: - Всі хто бере участь у карачній місії, прошу підійти до мене! Ми набрали достатньо людей і нам пора відправлятися!

  *

  Карателі вирушили в село Беран. Не було церемонії прощання, лише кілька людей були друзями деяких солдатів і махали руками. З південних врат на південь вийшла різношерсна компанія з трьох сотень гравців до села Беран. Вони збиралися відбити село, яке захопило ящеролюдство.

  - Хех, я вперше пішов від фортеці так далеко. Ми ніби йдемо в похід на природу! - сказала Ромуна.

  - Думаю, треба було взяти з собою обід для пікніка, — відповіла Ірен.

  Дівчата з радістю розмовляли один з одним. Сонце і свіже повітря - чудовий день для прогулянки на природі. Вовки і леви розбігалися з дороги загону, налякані його розмірами. Подорож обіцяв бути безпечним.

  Тим часом, коли друзі Віада насолоджувалися розмовою і легкою прогулянкою, він сам перевіряв присутніх на тому, як вони були одягнені й споряджені.

  'Сережний рівень гравців загону десь між сороковим і п'ятидесятим. Чув, що у самого Даріуса рівень в районі сто сорока.'

  У Даріуса в групі було п'ятеро товаришів. Троє мечників, злодій і воїн.

   'Навіть вважати, у них приблизно такі ж рівні.'

  Він дійшов висновку, що Даріус укомплектував своє військо без будь - якого відбору, тобто перших людей, які впали на землю, просто хотів набрати необхідну кількість гравців для початку роботи. Віід відчув підозру вже тоді, коли Пейл говорив з Дариусом про приєднання до завдання і той не поставив жодних вимог до їхнього загону. Даріус навіть не зацікавився професією та рівнем Вії.

  'Думію, він хоче завершити кар'єру якомога швидше. На карту поставлено велику винагороду.'

  Віяда не покидала тривожних почуттів. Він провів своє невелике розслідування щодо Даріуса, командира карачного загону, відразу після того як Пейл відправив Віриду шепіт з пропозицією приєднатися. У Даріуса була погана репутація. Його знали як людину, яка піде на все і шукає лише власного зиску.

  - Слухайте всі, - тихо сказав Віід.

  - А? - запитала Сурка.

  - Коли ми прийдемо до села Бен, нікому не довіряйте, - сказав Віід.

  - Що ти маєш на увазі? - запитала Ромуна.

  - Я хочу сказати, що ми тепер самі за себе, - відповів Віід.

  Сказане ніби відрізувало Пейла, він озирнувся і погодився з Віідом:

  - Я тебе зрозумів, Вііде.

  - У чому справа? - запитала Сурка. - Я не розумію.

  - Знаємо ми хоча б когось в цьому карачному загоні? - Нахмурився Віід у відповідь.

  - Ні, – відповіла Сурка.

  - Ти хочеш сказати, що нас можуть тут вбити якщо ми добудемо хороший трофей? - запитала Ірен.

  Після цього питання повисло мовчання, всі замерли, а Сурка і Ромуна виглядали налякано.

  - Ні, мова не про це. Звичайно, подібне може статися. Але я не думаю, що тут знайдеться хтось настільки дурний, хто міг би набратися надковості зробити щось подібне на очах стількох свідків. Якщо він отримає знак вбивці за напад на нас, то відразу стане спільним ворогом для сотень людей. І вони помститься за нас. До того ж Даріус не дозволить, щоб щось могло зашкодити його владі.

  - Тоді що ж турбує тебе? - запитала Ромуна.

  - Тут ми ні на кого не можемо покластися. Ось у чому наша проблема, - сказав Віід.

  Щоб ніхто їх не підслуховував, Віід відвів своїх друзів трохи вбік і продовжив:

  - Незважаючи на наш низький рівень, ми будемо битися з великою кількістю монстрів.

  - Саме так! Чи ж не тому вони зібрали триста гравців на це завдання і привернули ще дві сотні з армії Розенхайма? Коли ми закінчимо місію, ми отримаємо багато досвіду і популярності, - сказала Сурка.

  - І ось тут з'являється питання. Як ми будемо битися, коли почнеться битва? - запитав Віід. Нас тут багато людей, але ми просто кучка незнайомців, які вперше побачили один одного. Ми не знаємо, наприклад, які он у того рейнджера є навички. Ми не знаємо, чи дійсно є магом он той хлопець поруч з ним, або він просто перевдяганий самозванець? Припустімо, що на нас несподівано прийдуть ящеролюди. Як ми їм відреагуємо? Чи зможемо ми зібрати сили і відповісти на їх удар?

  - Але рейди і повинні проходити подібним чином, в чому проблема? - запитала Ірен.

  На це питання Пейл знизився плечима:

  Більшість рейдів стосуються знищення певних монстрів або очищення території певного розміру. І раніше я не чув про величезні битви з арміями монстрів детальних речей, які чекають на нас. У нас тут три сотні гравців і дві сотні солдатів, але коли почнеться бій, ми розділимося на невеликі групки і будемо битися кожен разом тільки зі своїми товаришами.

  - Тобто...

  - Ірен, числа завжди брешуть. Те, що у нас три сотні гравців і дві сотні солдатів, ще не означає: сума сили цього війська буде еквівалентна сумі сил кожного з його воїнів. Якщо ми перевершимо монстрів числом, то все буде в порядку. Але якщо події почнуть розвиватися несподівано, наше військо розлетиться як картковий будиночок, - пояснив Віід.

  Даріус діяв надто нетерпляче, він був одержимий бажанням швидкої перемоги. Оскільки багато гравців хотіли приєднатися до цього завдання, він міг би набрати героїв високого рівня для того, щоб знизити ризики в тих випадках, якщо щось піде не так. Хоча у цьому випадку Віда і його група не прийняли б. Але Даріус збирався сам отримати всі окуляри репутації, тому не приймав гравців вище рівня сото. Замість них він заповнив порожні місця низькорівними героями. Він також наказав своїм воїнам Розенхайма не втручатися і йти за головними силами.

  'Наверняка він боїться того, що солдати заберуть собі частину випробуваного і видатного.'

  Якби Вікід був лідером каральним силам, він зробив би навпаки - він відвів би три сотні гравців і скористався б Розенхаймськими військами. Адже, якщо боротися проти банди ящеролюдів, які керують силами НІПІВ, то можна підвищити свою харизму і репутацію. Хоча слава або досвід можна заробити багатьма способами, для швидкого розвитку харизми потрібно такої тактики.

  Віід ще раз нагадав своїм товаришам тримати вухо в руках.

  *

  Час від часу війська зупинялися для відпочинку і щоб перекусити. Гравці, які приєдналися до карачного загону або жували сухі пайки, що брали з собою, або готували прості страви. Солдати Розенхайма їли тричі на день, дотримуючись свого графіка.

  - Як ми будемо готувати їжу? - запитала Сурка.

  Пейл і Сурка, обговорюючи майбутній прийом їжі, кидали погляди в сторону Вііда. З розмови в продуктовому магазині вони зрозуміли, що Віід вміє добре готувати.

  - Я поїду, я вирішив показати свої навички Віід, Пейл, не міг би ти підстрелити пару кроликів чи оленів?

  - Добре, - відповів той.

  Пейл взяв свою цибулю і невдовзі повернувся з трьома кроликами та двома оленями. Він був рейнджером, знавцем стрільби з лука і міг без умаху відстріляти здобич.

  - Зараз приготую для вас що-небудь смачненьке, - сказав Віід.

  Він сів біля вогнища, зняв шкури з кроликів і оленів, нанизував їх туши на вертела та розмістив над вогнем. Повільно повертаючи вертела, він злив і оперив їх.

  - Нічого собі, Сурка сказала.

  - Вже можна їсти? - запитала Ірен.

  Ірен і Сурки не могли протистояти такій спокусі через запах смаженого м’яса. Одного разу Віід вже зміг полонити смак своєї стряпні мови та шлунки сера Мідвейла і його солдатів у Логові Літварт. Тоді вони накидалися на його гов'яче паскудне як зграя голодних вовків, вишвартуючи з котелків все до останньої крихти. На відміну від тих часів, у нього був середній рівень майстерності в ремеслі, що також покращує смак їжі. А вмілі здібності до мистецтва дозволяли, щоб крочільне м’ясо виглядало більш апетитно. Навіть те, як туші були насаджені на вертела, допомогло підвищити апетит.

  - Прошу, пригощайтеся, - запросив їх Вікід, переконавшись, що пройшло досить часу і можна припинити тортури.

  Кажуть, що голод - найкраща приправа. Як тільки Віід дозволив своїм товаришам починати їсти, вони відразу накинулися на вертела і почали віддирати м'ясо з кісток та заштовхувати його до рота.

  - О, яка смачно! - Покликала Сурка.

  - Вііде, ти найкращий, - сказала Ромуна, показуючи великий палець. Її рука і рот були вимащені жиром.

  Відвертаючись від обжерливості, одному з семи смертних гріхів, Ірен їла кролика повністю, а Пейл гриз задню ногу оленя. Вони ковтнули всі до кісток.

  - Дякую, Вііде, що були захоплені дивовижною їжею, вони хвалили Віїда знову і знову.

  - Та не за що.

  Він озирнувся і виявив, що за їх невеликим пікніком спостерігало багато інших гравців:

  - Виглядає смачно.

  - Да...

  - Вона їсть з таким задоволенням! - апетит у учасників каральної експедиції викликав один тільки вигляд того, з яким задоволенням їли Ірен і Ромуна.

  - А можна мені теж спробувати? - запитав один чоловік.

  - Пригощайтеся, - роздав Виїд приготовлену їжу. - Але наступного разу принесіть мені своє м'ясо.

  - Дуже дякую, - вони з вдячністю брали їжу, але та закінчилася швидше, ніж більшість із них встигла її спробувати.

  Дехто з присутніх сам умів готувати. Вони мусили робити це, коли на полювання закінчувалися запасні сухі пайки. Вісімдесят відсотків учасників карачного загону були чоловіками. Вони не могли займатися всіма цими щоденними справами на кухні, чисткою картоплі та цибулею. Те саме можна сказати про дівчат. Тож навіть ті, хто навчився готувати м’ясо, воліли віддати Віяду, щоб він не готував його.

  - Мені так незручно брати їжу безкоштовно... - Сказав на другий день їх подорожі інший чоловік.

  - Нічого страшного, не хвилюйтеся. Мені подобається цим займатися, - відповів Віід.

  - Але...

  - Ну, якщо вам дійсно ніяково, тобто є один варіант. Пропоную таку угоду. Якщо відчуваєте себе в боргу і хочете розплатитися, то можете платити мені за склади страви. Ну, знаєте, за соуси і приправи, - відповів Вік.

  - Непогано. Мені подобається. Так дійсно буде краще.

  Вийшло непогана підробка! Вікід почав отримувати за їжу невелику плату. Звичайно, ця плата була значно більшою за приправ і спецій, але ніхто не скаржився на це. Усі вважали її прийнятною.

  Коли військо зупинилося біля містечка Беран, він закупив запаси харчів у місцевій крамниці. Щоб поліпшити своє вміння, також потрібно було шукати нові рецепти. Крім того, його клієнти прихильно ставилися до появи нових страв, яких вони не куштували раніше. З купленими в крамниці продуктами він міг попрацювати над новими рецептами під час походу, купуючи ці страви на стоянці.

  Для чистки картоплі він, окрім свого основного призначення, був добре пристосований.

  'Ну, між вирізанням статуй і чисткою картоплі є щось спільне.'

  Базовий бонус від страв, приготовлених Відом, додавав п’ять відсотків до здоров'я. А середня стадія ремісного ремесла дозволяла додавати до їжі додаткові бонуси. Коротше кажучи, середня стадія, яка підвищила на 30 відсотків вміння користуватися мечем, також підвищує 50% кулінознавства. Унаслідок цього приготовлена їжа збільшує здоров’я на сім з половиною відсотків. Ця прибавка виглядає не дуже-то значна, але в палю бою, коли вороги атакують з усіх боків, це може врятувати життя.

  До Віїду, зайнятого приготуванням їжі, підійшли знайомі люди в уніформу армії Розенхайма:

  - Командире!

  З усіх НІПів подібне до Вії, то тільки вони могли звертатись. Він припинив різати м'ясо, підняв на них погляд і побачив знайомі особи:

  - Вы...

  - Салют! Вітаю вас, командире! - Це були Беккер, Хосрам і Дейл, брати по зброї, що боролися разом з Віїдом у Логове Литварт.

  - Як ви? - запитав Віід.

  - Тепер ми десятники, командир, - відповів Беккер.

  Коли солдати, яких він ретельно натренував, підвищилися до 10 - ти і вони вже не могли залишатися в своїй рідній території. Тому військове командування вислало їм у підкорення новобранцям і відіслав на нове завдання.

  - Гадаю, що вам наказали приєднатися до карачливих сил, які йдуть в село Барран? - Сказав Вікід.

  - Так, командире. - І коли ця місія буде закінчена, ми залишимося в селі і займемося забезпеченням безпеки сусідніх земель.

  Деякі колишні підлеглі, у тому числі Бурена, забрали сер Мідвейл під своє крило, але інші служили на фронті. І саме Беккер своїм собачим Нюхом відчув запах Віїдової стряпні, а потім знайшов його джерело, виявивши при цьому і свого колишнього командира.

  - Хех - розсміявся Хосрам.

  - Я сумую за вашою стряпною, командире, - сказав Беккер.

  - Шкода, що ми не під вашим командуванням, але чому б не продовжити наші старі товариські традиції? - колишні підлеглі Віїда, здається, пропонували заморити хробака.

  - Звідки він знає солдатів Розенхайма?

  - Вони не просто піхотинці, це десятники.

  - Вони назвали його командиром? - Сурка з Пейлом не могли приховати свого подиву. Звання десятника вважалося досить престижним, а рівеньи НІПів переважали рівні товаришів Віди.

  - Віід, без найменшого обмовки наклав їжу в тарілки.

  Чи варто пам’ятати, що з цього моменту всі запаси продуктів його колишніх підрозділів були в підведенні Віди?

  *

  Подорож до села Беран зайняла у солдат рівно десять днів. Вікід мав намір за час переходу, щоб підвищити свою майстерність. Для того щоб досягти середньої майстерності в готелях, потрібно було підвищити рівень навичок і для цього треба було багато працювати. Під час свого завдання в Логові Літварт Віїд готував для тридцяти двох осіб тричі на день. Це дев'яносто шість порцій на день, а в сумі це три тисячі порції м'ясного рагу. Потім він влаштував собі ресторан у фортеці, де готував і продавав їжу. Тепер він годував сотні ротів під час походу, а отже, йому зараз довелося приготувати близько десяти тисяч порцій.

  Якщо є три рази на день, то в місяць у сумі потрібно буде покрити на стіл дев'яносто разів. А в рік це близько тисячі 80-х прийомів їжі. Тобто, Віід для того, щоб досягти середньої стадії майстерності зробив роботу приблизно десять років щоденної приготування їжі для однієї людини. Це не те ж саме, готуватися до хобі і робити тисячі порцій їжі для підвищення досвіду в готування.

  Хоча скульптура була більш придатною для розвитку ремісної навики, Віід не хотів привертати до себе надмірної уваги і вирізьблювати в дорозі статуї. Тут найкраще підходило приготування їжі, а також заробляння грошей і повага.

  *

  І ось війська були вже майже у двох кроках від села Беран.

  - Ми майже на місці.

  - Цікаво, що там будуть за монстри? Не дочекаюся, коли ми будемо битися з ними.

  Сурка та Ірен, будучи самовдоволеними, йшли по дорозі і він підняв погляд на небо. Там, у високій сині пливли білі хмари.

  "Так і знав. Небесний Місто не є тільки міфом. Лише безглуздий міф. Селиня Бран... У книжці говориться, що саме тут можна знайти останні згадки про Небесне місто. Саме тому я і приєднався до завдання, але з усього видно, що я помилявся.'

  Його боязкі надії були розбиті.

  Коли війська підійшли до села, Даріус наказав: « Стояти! ». Все військо негайно зупинилося. Коли Вікід дістався з задніх рядів до місця події, він побачив там старого чоловіка, одягненого в ровуні одягу, разом з яким убік вийшли десятки дітей.

  - У чому справа? - запитав Даріус, навіть не сльозячи з коня.

  На конях з усієї армії тут подорожували тільки Даріус і його люди.

  - Вітаю вас, шановний командире. Ми вижили з села Беран, - сказав старий. - Моє ім'я Гандильва, я стара села. Це я послав Джексона до Його Вищості, щоб повідомити про наше лихо і попросити допомоги. Сподіваюсь, ви за цим пришили.

  - Так, - відповів Даріус.

  Коли на село напали ящеролюди, Ганділва втік і забрав з собою переляканих дітей.

  - Ми швидко відб'ємо село, - сказав Даріус Ґандильве. - Так що вам не доведеться довго чекати добрих новин.

  - Радий чути, шановний командир. До речі, у мене є одне прохання, - сказав Гандильва.

  - Про що ви говорите?

  - Прошу вас, рятуйте моїх людей, вони були захоплені цими жахливими тварями. Будь ласка, виконаєте останнє прохання старого - благав Ґандильва зі сльозами на очах.

  - Це завдання? - Виблискували очі Даріуса.

  - Так, це завдання від нашого села, шановний командир, - підтвердив Гандильва.

  - Яка винагорода? - Прямо запитав Даріус.

  Як високий гравець, Даріус не брався за всі завдання підряд. Заданий і так було занадто багато та більшість з них - лише марна трата часу.

  - У нас немає ніяких цінностей, - опустив голову Ґандильва, — ось це все, що я можу вам запропонувати... - Гандильва дістав неказисте насіння.

  - Я так і думав. Якого ще нагороди можна сподіватися від старого, чия село розірвало ящеролюди? Ні грошей, ні цінностей, - відповів Даріус і холодно засміявся. Тепер він сприймав, цього старого як того, хто просто створює йому додаткові проблеми поки йому самому треба очищення села від ящеролюдів.

  Коли я звільню село, і якщо після цього у мене залишаться вільні люди, я особисто простежу, щоб на виручку до заложників були відправлені війська, - відповів Даріус. - У даний момент все одно не можна бути впевненим, що ваші люди хоча б живі. Так що не випробовуй моє терпіння, старий, - кажучи це, Даріус поспішно вирушив у своїх справах.

  Деякі гравці в армії перешіптувалися між собою за спинами у своїх лідерів, але ніхто з них не вирішив допомогти старій людині. І коли Ганділва вже вирішив, що ситуація безнадійно, хтось стиснув його зморшку руку. Це був Віід.

  Глава 11. Легенда.

  Ситуація Ганділви, старости села Барна, була критичною. Село Беран вважали спокійним місцем у південній провінції Розенхайм, де жило п’ять сотень сімей. І ось на село напали ящеролюди. Мешканці села розбіглися, а декого з них забрали в полон.

  - Розкажіть, звідки ви взяли це насіння, - попросив Віід.

  - І ви допоможете мені, якщо я розповім? - В безбарвних очах Ганділи з'явилася надія.

  - Ваше недовір’я мене ображає, сер. Не важливо, розкажіть ви чи ні, я все одно допоможу вашим людям. Як може хтось стояти осторонь, коли невинних людей тримають у полоні?

  - Ох! - Гандильва охнув від збудження. Усі відмовляли йому в допомозі, але знайшовся милосердний самарянин і заявив, що його меч стане справою спасіння людей.

  - Майстер Даріус відхилив моє прохання... тому що все, що я міг йому запропонувати це тільки одне насіння, - сказав Гандильва

  - Він вчинив безвідповідально, - відповів Віід, переконавшись, що Дарріус його не може почути. - Хіба можна вимірювати цінність хороших справ в грошах?

  - На світі ще залишилися хороші люди.

  - Так що це за насінина? - Віід крадькома глянув на стиснуту руку Ґандилеви.

  - А! Я не знаю, чий паросток він міститься в собі.

  - Ви що не знаєте, звідки воно взялося?

  - Це насіння передавалося в моїй сім'ї з покоління в рід. Зрадки просили зберігати його як зіницю ока. Я поклявся, що передам його хороброму воїна в обмін на послугу.

  Всі деталі цієї загадки з клацанням складено один з одним, але все ще було не ясно, чи вижене ця справа. Шанси один до одного: можливо це дійсно те саме насіння, що відкриє шлях до Небесного Міста, але може також виявитися, ніби це найпростіше зернятко якоїсь невідомої рослини. Серед безлічі класів Королівської дороги були фермери й садівники, але знайти одного з них тепер було неможливо, що не дивно і так мало.

  - Чи врятуєте ви моїх людей?

  Дзинь!

  Це завдання складності Д, тобто за складністю воно дорівнює завданню каральним сил. У Віада також було завдання складній А, що стосується спостереження волі Захаба, але поки що воно було за межі його можливостей. На жаль, він займав важливе місце у вікні завдань. Пропоноване завдання було складнішим, ніж ті раніше. Але він раз у раз перечитував його опис і не зважав на те, де була проблема.

  Батьки в біді. Вікід не згадував про своїх батьків ще з дев’яти років. З того часу йому запам’яталися лише темні хвилини, коли його погрожували лихварі.

  'І це єдина спадщина, яку батьки мені залишили.'

  Але Вікід сумував за мамою і татом. Якби це було можливо, він заплатив би будь-яку ціну лише б повернути їх. Побачивши, що майбутній рятівник занурений у свої думки, Ґандилева розчаровано запитав:

  - Вважаю, ви не задоволені запропонованою нагородою?

  - ...

  - Ми зможемо виплатити цей борг з часом, після того як наше село буде звільнене.

  - Та ні, все в порядку. Я не прошу більшого і виконаю це завдання з усією можливою швидкістю.

  - Дякую вам. Ящеролюди попрямували до гірської долини, що на захід від мого села. Я чекатиму вашого повернення з хорошими вістями.

  Як тільки Ганділа пішов, навколо Віда зібралися його товариші:

  - Майстер Віід, про що ви говорили?

  - Ти прийняв завдання? - Пейл і Сурка з недовірою дивилися на Вініда, який тільки що взявся за завдання, винагородою за яке було просте насіння.

  - Не ставайте питань. Ідіть, доженіть його і теж візьміть це завдання.

  Фактично Віід був лідером їх підрозділу. Його товариші вирішили, що у такої наполегливості є якісь приховані мотиви, тому вони сходили до Гандильви і так само отримали завдання. Старик з радістю доручив його і їм.

  - Я з майстром Віідом.

  Мій лук також готовий врятувати полонених.

  Усі товариші Вііда прийняли завдання, хоча й не розуміли, чому вони це зробили.

  - Не можу зрозуміти, - похитав Пейл головою. - Ми так довго йшли сюди, і ось тепер ти відмовляєшся від участі в караяльному рейди, та береш це завдання ...

  - Якщо я не помиляюся, то воно далі може відкрити нам деякі цікаві перспективи. Права я чи ні, але це завдання так або інакше краще, ніж участь у війні разом з іншими.

  - Що ти хочеш сказати?

  Якщо ми будемо битися разом з карачливими силами, то, враховуючи наші рівні, все одно отримаємо не так вже й багато досвіду і слави.

  Вони погодилися з Відом. Їхні рівні були нижчими, ніж у Даріуса та його компанії. Взагалі, спочатку вони розраховували на місії пошуку і знищення, які будуть випадати після звільнення села від ящеролюдів. Отже, вони не чекали багато чого від майбутньої великої битви. Змішуючись з сотнями інших гравців, чий рівень вищий, група Віда стала б для всіх тягарем.

  - У мене є передчуття, що нам краще перемкнутися на це завдання, - сказав Віід.

  - Але в нього складність рівня D... Чи ж це не занадто складно для нас п’ятьох? - запитала Сурка.

  - Не турбуйся, у мене є план, - відповів Віід.

  - Гаразд, пане Віід, ми з тобою, - сказав Пейл.

  Тепер, коли було вирішено прийняти призначення Ганділви, вони покинули армію. У той час до них підійшли двоє. Це були Беккер і Дейл, десятники армії Розенхайма.

  - Командире! Куди ви? - запитав Дейл.

  - Ми збираємося ближче познайомитися з ящеролюдами, - відповів Вііде. - Я і мої товариші збираємося звільнити захоплених селян з ящеролюдової фортеці, батьків та матерів цих бездомних дітей.

  - Це досить складна місія! - Переляканий вигукнув Беккер, почувши заяву Віїда. Дейл також виглядав недовірливо.

  - Ви що збираєтеся проникнути в фортецю зап'ятиром? - Відніс Дейл розмір загону Вііда.

  Він помітив, що всі вони були слабше його самого, тому він вдарив в груди кулаком і запропонував:

  - Командире, ми б хотіли допомогти вам у цьому завданні.

  - Так, наш командуючий дозволить нам приєднатися до вас, коли почує про вашу благородну місію, - додав Беккер.

  Здається, що тут свою справу знову зіграла стара дружба. Є деякі непростимі вчинки, в яких солдати ніколи б не брали участі, наприклад, участь у повстанні або масове вбивства невинних селян. І жодна харизма чи дружба не змушує їх робити такі вчинки. Але вони підуть на це, коли вважатимуть свою справу правильною або якщо ними керуватиме прославлений полководець. На думку дюжинників Вііда, рятуючи селяни, тепер він збирався зробити героїчний вчинок. Крім того, це завдання було пов’язане з каральними силами. Це виправдовувало їхнє бажання допомогти Вііду.

  - Я радий вашому реченню, але, на жаль, не можу його прийняти, - відповів Вінд після короткого мовчання. - Зараз ваше завдання звільнити село Берон під командуванням майстра Даріуса, чи не так?

  - Але...

  - А в нашій місії, чим менше народу, тим краще. Будь ласка, зробіть ваше завдання найбільш старанним - що можете робити нам, якщо виявиться, що людям ніде буде жити після того як ми повернемо їх додому?

  - Так, командире.

  Віід переконав Беккера і Дейла.

  Так, за підтримки двох десятків піхотинців Розенхаймської армії заложників буде легше звільнити з фортеці ящеролюдів, особливо якщо всі десятники підкоряться Відії. І якби він прийняв їхню підтримку, то завдання було б вже не таким складним. Його лідерство перетворило б солдат на грізну силу. Однак у цього плану був і недолік - Даріус обов'язково б помітив це.

  Прихід Віїда зі своїми товаришами із трисот гравців і 200 солдатів міг би залишитися непоміченим, але зникнення такої великої кількості солдат обов'язково приверне увагу Даріуса й він захоче дізнатися, що сталося.

  Віід повів своїх друзів убік описованих Ґандильової гори на захід від села Бран. Західні гори були похмурими. У долині стояв вологий туман від водоспадів, і це створило ідеальні умови для життя ящеролюдів.

  - Їхня територія починається звідси, до однієї з переваг професії Пейла було порушено зір і підвищена спостережливість.

  Для рейнджерів ці вміння були життєво необхідні, оскільки вони мусили вміти вистежувати тварин і розуміти різні види місцевості. Пейл зосередився більше на пасивних навичках, таких як Бразстра Стрільба або пробування Броні. Більшість рейнджерів до кінця своєї професії ходили саме цим шляхом. Але завдяки своїй професії він випереджає інших у мистецтві мечника, бо його клас та техніка Секуючий Ножа.

  - Так, думаю, що ящеролюди перейшли східну кордон і встали тут табором, — коротко відповів Віід, оглядаючи місцевість. Долина виявилася більше, ніж можна було очікувати.

  У лісі вони йшли обережно, сподіваючись несподіваного нападу ящерів. Зрештою, вони знайшли воїнів ящеролюдів. Рептилії нагадували гігантських двоногих ящірок, вкритих слизькою зеленню шкірою. У них був 60-й рівень або трохи менший.

  - Ромун, яка гидота.

  Це було неможливо. Усі монстри мали неприємну зовнішність, але Віди вони не боялися.

  "Спробую той самий трюк, що я використав з гоблінами," - вирішив він.

  Рівень ящеролюдів був на десять вище від гоблінів, але в цій місцевості на ящірках було покарано, тоді як монстри у лігвах навпаки підвищувалися. У логів вони сильніше на половину, так само як і монстри в нічний час доби. А це означало, що ящеролюди були не більше гоблінів.

  Відклавши в бік лука, Віід взяв у руки свій міцний залізний меч. Він вже стільки часу займався приготуванням їжі і вирізанням статуй, так давно не бився, що зараз його тіло прагнуло крові.

  'Пора спробувати одну з нових технік.'

  Імператорська техніка Безформного мечника складалася з наступних п'яти рухів:

  У навичку була включена одна техніка з семи швидких кроків, яка мала активний бойовий навик для ухилення від нападу ворогів.

  Віід дав кожному з них свою назву. Першу він назвав Триплет, а решту Удар у Спіну, Ломатор, Танець мечників і Меч Цезаря відповідно.

  Завдяки Таблеткам імператора, тепер у Вііда було 940 пунктів мани. Триплет він міг виконати три рази, удар в спину двічі, а ламець один раз. Інші прийоми ще можна було не брати до уваги, бо їм бракувало манівок. П'яту форму, меч Цезаря, він міг би активувати і без мани, але йому не хотілося ставити на кон своє життя заради однієї спроби з невідомим результатом.

  Техніка кроків з книги навичок він назвав 'Сім' Небесних Кроків", вона вимагала 100 мани при активації, але до щастя після активізації працювала як мінімум хвилину без додаткових витрат.

  "Подивимся, на що я здатний.'

  З того часу, як Віід вивчав Імператорську техніку безформного мечника, він ніколи не бився.

  - При світлі дня монстри не так вже й сильні, - тихо сказав він своїм товаришам. - У повну силу вони можуть битися у своїх болотах, а тут, в долині, ослаблені. Я піду першим, зідаюся і розвішу їх сили.

  Монстри, що живуть у сухому кліматі, такі як отруйні скорпіони або піщані черв’яки, сильніші в пустелі. А в цьому випадку ящеролюди, які віддають перевагу болотам, на рівнинах кілька ослаблені.

  Проте його товариші були здивовані. Фактично Вік щойно запропонував їм просто і без затій атакувати фортецю ящеролюдів. До цих пір вони слідували за ним, вважаючи, що у Віда є якийсь особливий план, який дозволяє перемогти переважаючих їх ящеролюдів.

  - По... Почекай секунду. Значить, ми візьмемо і просто увійдемо в їх фортецю з боєм? - запитав Пейл

  - Так, а чому б ні?

  - Але ж це завдання складності D, - заперечив Пейл.

  - Раз це завдання складності D, то можна очікувати, що тут знаходиться близько восьми сотень ящеролюдів. Верно? - запитав Віід.

  Пейл мовчки кивнув.

  - Вісім сотень, близько того.

  - Я впевнений, що коли ми брали завдання Гандильви, таку складність було встановлено саме з цього. Але вам поки що не варто списувати і Даріуса з рахунків. Справа в тому, що він вже зараз допомагає нам.

  - Даріус нам допомагає? Поки Пейл хитав головою, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається, Віід роздав своїм товаришам пляшечку.

  - Що це? Якесь зілля? - запитала Ромуна.

  - Цей напій я зварив перед виходом із фортеці. Пусті пляшки я купив по дешевому в аптеці, - відповів Вік.

  - І чому ти даєш їх нам зараз? - запитала Сурка.

  - Випийте і все самі зрозумієте.

  Вікід сам випив свій напій.

  Товариші Віїда виглядали дуже здивованими після того, як випили зі своїх пляшок.

  - Не можу повірити, що лікер на таке здатний, - сказала Ірен.

  Оскільки вона тільки недавно досягла повноліття, алкоголь справив на неї більше враження. Їй сподобався аромат напою, його приємна солодкість і тому вона випила все до останньої краплі.

  - Я варив його не достатньо довго, тому ефективність знижена. Це зроблено спеціально для того, щоб напій не викликав похмілля, коли ви п'єте його разом з їжею, - сказав Віід. Випивши свій напій, він вже прямував до того місця, де його представлено як ящеролюди.

  *

  Даріус вважав себе везунчиком. І те, що йому доручили таке рідкісне завдання, було додатковим доказом. Виконання карної місії до села Беран могло підняти його характеристику слави на новий рівень. Висока слава давала багато переваг, у тому числі й з точки зору завдань. Наприклад, він міг би потрапити на прийом до тих відомих осіб з серйозними посадами, які не мали б жодної слави. Вони мають більш складні завдання, а це означає більші прибутки.

  Командаючи армією з п'ятсот чоловік, Даріус дав себе генералом.

  Його каральний загін, нарешті, підійшов до села Беран. Дерев'яний паркан, який повинен захищати село від проникнення монстрів був зруйнований, а в будинках були вибиті всі двері. Войско стояло на пагорбі, звідки все це можна було добре розгледіти. У селі не спостерігалося жодного монстра, але ніхто не квапився розслабитися.

  Паросе, роздай територію - попросив Даріус одного зі своїх товаришів.

  - Добре. Можете відпочити тут, поки я не повернуся.

  Парос був злодієм і мав надзвичайну спритність та спостережливість, тому легко прослизнув у село. Через годину він повернувся, важко дихав і доклав:

  - Всередині заховалися сотні ящеролюдів! Вони чекають, коли ми підійдемо ближче.

  - Хоча, щоб ми билися з ними в рукопашну, - вимовив Даріус холодно.

  Очевидно, ящеролюди хотіли втягнути своїх солдатів у ближній бій. Хоча з іншого боку, це виявилося йому тільки на руку. У загальній метушні Даріус зі своїми людьми, будучи тут усіх за рівнем, міг вбити більше монстрів. Для них це було більш прийнятним.

  'Ну що, ж. Якщо вони цього хочуть, то це отримають," - вирішив Даріус.

  - Воїни, в атаку! Відобоїм село прямо зараз!

  Напали, але несподівано з будинків почали вибігати ящеролюди.

  - Рр! Люди!

  Мускульні рептилії тримали в одній руці щити, а на іншій мечі. Розмахуючи мечами, вони кинулися в бій. Більшість гравців були приголомшені. Даріус не попередив їх, що ящеролюди сховалися в домах.

  'Слабкі мені не потрібні. повинні лишитися сильні, ті що будуть вірні мені. То навіщо ж тоді ділитися славою і досвідом зі слабаками? - думав Даріус, відрубуючи голови ящеролюдам.

  Він використовував таку тактику, що не хотів, аби його частка слави і досвіду була поділена між трьома іншими сотнями гравців.

  Солдати Розенхаймської армії слідували за Даріусом. Імі командував сер Джавантес. Коли лицар зрозумів, що вони потрапили в пастку і оточені ящеролюдами, які атакують їх з усіх боків, він закричав:

  - Тримати позицію! Відряди битися стоячи спини до спині!

  Десятки людей почали збиватися в колах. Такий бойовий порядок був візитною карткою Розенхаймської армії. Десятками командували досвідчені воїни, як Беккер і Горсам.

  - Готуємося до захисту.

  - Захищний стрій!

  - Ми теж готові.

  Майже всі десятники, яких навчав Віід, прийняли одне й те саме рішення - в першу чергу захист.

  - Надярем їм дупи! - Один тільки Беккер зробив інакше.

  Солдати Розенхайма встали у захисні кола, заплутали ящеролюдів і поставили їх битися всередині своїх своєрідних сот. А Беккер зі своєю десяткою з'являвся тут, то там і вбивав розгублених ящеролюдів.

  *

  Коли Вікіда наблизився до ящелю, вони почали вигукувати свої традиційні агресивні крики:

  - Людина!

  - Дурна людина! Ти прийшов померти!

  Розмахуючи мечами, вони бігли до Віди. Їх було п'ять. І хоча рівень ящеролюдів нижчий, ніж у Віїда, це компенсувало їх число. Якщо вони оточать його, то він опиниться по одному противнику ліворуч і праворуч, спереду та ззаду, плюс десь буде інший. Але Вікід залишався спокійним.

  За місяць у тренувальному залі він підвищив на 40 пунктів силу, спритність і живучість. Це звучить досить просто, але чому тоді ніхто не робить так само, адже з вищими характеристиками простіше полювати на монстрів? Справа в тому, що це займає один місяць. І весь цей місяць потрібно постійно бити жахало. Хто може займатися такою нудною і виснажливою справою? Якщо робити це безперервно по двадцять годин на день, то за місяць у сумі це займе шістьсот годин. І треба повторювати те ж саме, постійно змагаючи біль і втому у м'язах. Навіть професійні атлети не підуть на це. У середньому спортсмени витрачають по п’ять годин на щоденні вправи, пов’язані з розвитком м’язів. А те, через що пройшов Віід, становило 100 днів тренування середнього атлета. А якщо порівняти щоденні тренування з тренажерним залом, то це дорівнювало двом рокам тренувань. Хто б пішов на щось подібне тільки для того щоб підняти три-чотири характеристики на 40 пунктів? Те, що Війду вдалося це зробити всього за місяць доводить його надзвичайну наполегливість.

  Віід прагнув бою, і він збирався відчути непробований раніше на практиці уміння.

  Вікід і Сурка йшли попереду, готові зустріти ящеролюдів. Оскільки в їхній групі не було лицаря, а також воїна, то вони відводили голову.

  - Эм, Виід... - сказала Сурка.

  - Да? - Він відповів.

  Якщо я помру, то біжіть - після того як Сурка побачила ящірок, вона була налаштована песимістично.

  - Не хвилюйся, якщо хтось із нас помре, то першим буду я. Я відверну їхню увагу, як завжди, - впевнено відповів Віід.

  - Але Вікід, ти ж скульптор. А до речі, якого ти рівня? - запитала вона.

  - Шістдесят вісім.

  Він відразу ж кинувся до міста, коли побачив ящеролюдів у строго бігу.

  - Обережно! - Закричала Сурка.

  Його раптова атака викликала замішання в друзів, але він діяв впевнено.

  - Сім Небесних Кроків, - вигукнув він.

  Він спокійно активував цю техніку, і завдяки семи непередбачуваних та непередбачених кроків вона могла уникнути нападу ворогів. Атакувавши в лоб, він раптом зник у ящеролюда прямо з-під носа, а за наступну секунду з'явився праворуч від нього.

  - Триплет!

  Меч Віїда блиснув у повітрі, три силуета одночасно вдарили ящеролюду в нижню, верхню і середню частину тіла.

  Дзинь!

  Ящеролюби все ж були сильнішими за гоблінів. Вони мали рухливість і високу швидкість. Їхні атаки не були особливо сильні, головною перевагою була їхня зелена товста шкіра. Вона сама по собі давала чудовий захист монстрам, а вони також носили трофейну броню, яку вкрали в інших рас. Це робило їх могутнім противником.

  Отримавши поранення від Віїда, ящеролюс закричав від болю, він втратив вісімдесят відсотків здоров'я і був на порозі смерті.

  Потребування мани у основних навичках Пейла, Сильового Вистрілу було двадцять п'ять пунктів. У порівнянні з такими витратами, Віїда була просто спустошена маном. Сила атаки, яка вимагає стільки мани, просто фатальяна.

  Сурка, що стоїть позаду Віяда, спостерігала за розвитком подій. Вони билися разом не один раз. З тих пір, як він безкорисливо вбив вовка і врятував своїх товаришів, він став лідером їхньої групи. А потім, після довгої перерви, вони зустрічають його, і виявляється, що він став скульптором, та почав готувати їжу. Все це було незбагненно, але схоже, що він не втратив своїх бойових навичок.

  "Не знаю, що це був за уміння, але це виглядає чудово," - подумала Сурка.

  Це виглядало так, ніби в ящеролюді одночасно зачепило три меча.

  'Я не поступлю йому!'

  Вона вдарила того ящеролюда, якого атакував Віід, збираючись остаточно вивести цього зі гри. Ящеролюд, приголомшений Триплетом Вііда, впав на землю і не міг ухилитися від її удару.

  - Неперервні удари! - Сурка відразу вирішила використовувати свій найсильніший навички, оскільки ворог був вищий за її до рівня.

  Вона нанесла п'ять ударів підряд своїми кулаками. У монахів цей базовий навик був найпопулярнішим. На поточному рівні навики вона набрала вже шістдесят п'ять відсотків досвіду в цьому розумі.

  Ящеролюд помер і зник у сірій скрині, вдаряючи нею груди та сонячні сплетення.

  - Що таке? - Не дивлячись на те, що Сурка перебувала в бою, вона на мить завмерла від здивування. - Він був приголомшений, але чому він так швидко помер?

  Коли монстр приголомшений, він не може рухатися і отримує подвійне урон. Але Сурка все ж відчула себе мошенницею, бо змогла так легко вбити ящеролюда шістдесятого рівня.

  Але інші ящеролюди вмирати поки не збиралися, вони зашивали від люті, коли побачили, що їх товариша атакують. І чотири клинка попрямували до Вііду майже одночасно, не випускаючи жодного шансу нахилитися. Він обернувся як очеретина на вітер. Три клинка ледве не зачепили його голову, ногу і плече. Після четвертого удару він уже не міг ухилитися, а удар залишив довгу рану. Але в результаті йому дали лише чверть пораненого урона.

  На скульптора накладається безліч обмежень, і одна з них є забороною носити важкі металеві брони. А спорядження не металу зазвичай має низький показник захисту, звичайно ж, якщо воно не зроблене із спеціальних матеріалів або не зачароване. Оскільки Вікід носив стандартну шкіряну куртку, куплену ним на дешевому розпродажі в секонді, то для нього навіть один удар міг виявитися смертельним.

  - Техніка Секуючого Ножа!

  Меч Віїда, оточений напівпрозорою димкою, знову попрямував до одного з ящеролюдів. Удар був направлений у шию. Завдяки тому що він володів своїм чудовим мечем, то міг точно нанести удари в життєво важливі місця.

  Техніка сіячої ножі, яка дозволяє ігнорувати захист ворога, нанесла велику ящероду урон. На жаль, вона вимагала забагато мани. Якщо б не така обставина, то Війд постійно застосовував би її.

  У бій вступила Ромуна зі своїми закляттями:

  - Вогонь!

  Появлений стовп вогню розділився на чотири вогнів, які вдарили ящеролюд. Заклинання на додатковий ефект тимчасово відкинуло ворогів, що дало гравцям зробити перепочинок.

  - Вогонь!

  Пейл стримував монстрів своїми стрілами. Ящеролюби були особливо чутливі до вогню, і він умів накривати стріли подушестями вогню.

  - Вилікуюча довбань!

  Ірен швидко відновила втрачене Віидом здоров'я і потім використала святу магію:

  - О, моя богиня, снизойди на нього. Захисти його духом святим. Давайте йому сили протистояти злу. Благословення!

  Благословення посилюють захист і силу гравців. Існує незліченна кількість заклинань. Шахрайство тимчасово підвищує швидкість, збільшує силу та спритність і не менш ефективні ауроди паладинів. Але найефективніші бафери все - таки є священиками. Ви відчуватимете себе беззахисними, коли вже довгий час зазнаватиметесь благословення священика.

  Після виконання своїх обов’язків Ірен різко відчитала Віїда:

  - Вііде, цього разу ти зайшов занадто далеко.

  Вік кивнув, вибачаючись. Хоча насправді він свідомо напав на ящеродів без будь - якого захисту. Я дуже хотів випробувати їхню силу. Він також хотів дізнатися, наскільки ефективно в бою Техніка безформного меча. І результати перевершили всі очікування.

  Бойові навики, доступні Війду на даний момент, вимагали великої кількості манів. Тому він не міг дозволити собі затягувати війну, інакше доведеться просто залишитися без мани. Однак у короткому бою його вміння були неймовірно ефективними. Коли запаси мани зростають за рахунок зростання рівня і коли споживання маніпуляції зменшиться завдяки високому майстерності мечника та розвитку ремісних навичок, тоді технологія Безформного меча виявить весь свій потенціал.

  Тим не менш, його дії виглядали безглуздо з погляду товаришів. Вони не знали, що у нього був шістдесят восьмий рівень, а також вважали скульптори слабшими за інші класи. Безсумнівно, скульптори мають дуже слабкий захист. Мабуть, найгіршим захистом є те, що скульптор має лише класи заклинання. Але з іншого боку, Віяда мав техніку Секуючого Ножа, а після зміни класу на його бойові здібності почала впливати і скульптурне мистецтво. Хрупий скульптор... Не відомо, що його чекало в майбутньому, але зараз він ставився скоріше до ДД, ніж до будь-якої іншої ролі.

  Віід посміхнувся, відчувши дію благословення Ірен - сила збільшилася на двадцять відсотків, і він відчував себе більш впевненим.

  Віід дозволив одному з ящеролюдовів вдарити себе. Завдяки святому захисту Ірен він отримав значно менше урону. Це означало, що останнім часом вона підвищила рівень цього вміння.

  'Ось саме це мені і подобається в групі.'

  Священики цінують усі за свої здібності. Будь-яка група готова прийняти їх, незалежно від того, який у них рівень навичок. Ірен старанно відбирала свої навички, щоб компенсувати цим низький рівень свого героя і тепер в полювання на монстрів вона була незамінною. Зробивши перев’язки рани Вііда, він працював лише між битвами. Завдяки своїй ефективності вилікуюча халань могла дати йому велику фору.

  - Я погляну, Вііде, ти залишаєшся вірним собі і як і раніше кидаєшся в саму гущу бою, - посміхнулася йому Ірен, незважаючи на те що щойно відрубала його.

  Вікід ніколи не втікав від монстрів - хіба можна упускати дорогоцінні крихти досвіду? Звичайно, він не нападав на надто сильних істот, але в інших випадках йому подобалося стрибати у саму гущу бою і створювати криваву різанину. Він відчував себе вільним, коли робив шалені кульбіти і рухав руками та ногами. Він набирався досвіду, підвищував рівні, збирала речі, вдосконалив навички і отримував від усього цього таке задоволення, що це окупувало всі зусилля та всю пролиту кров. Раніше, у Землі Магії, і навіть зараз Віід завжди першим кидався в бій, тільки завидів монстрів.

  - Триплет! Удар в спину!

  Відновивши ману, Віід знову застосував свої навички. Він хотів краще призвичаїтися до них. Ці мани рано чи пізно відновлюються.

  Оскільки рівень його бойових навичок майже нульовий, він часто не міг активувати їх. Коли щось подібне відбувалося, він на кілька секунд втратив можливість рухатися. У даному випадку він покладався на своїх товаришів і постійно намагався активувати свої навички. Він знав, що йому завжди допоможуть, тому почувався безпечно.

  Його атаку неможливо було захистити, і ящеролюни гинули практично миттєво.

  - ...

  Коли бій закінчився, товариші здивовано втупилися на Віди. Вони дуже боялися зустрічатись з п'ятьма ящеродами, але виявилося, що бій закінчився навіть раніше, ніж Сурка або Пейл змогли взяти в ньому хоч якусь велику участь.

  - Вііде, це уміння...

  - Це якесь читерство, - Пейл і Сурка сказали це практично одночасно.

  - Э... Итак... - Відказав Вікід.

  - До того ж з твоїм високим рівнем ми тобі, здається, взагалі не потрібні, - додала Ромуна.

  - Це не так, - похитав головою Віід. - Найслабший з цих навичок потребує три сотні мани. Так що я не можу його використовувати більше ніж три рази підряд.

  - Правда?

  Віїд чекав, поки шоковані друзі прийдуть в себе.

  - У мене всього лише двісті тридцять пунктів мани, отже я навіть один раз не зможу його активувати. Тоді скільки ж мани у тебе, майстер Віід, раз ти можеш активувати його тричі? - Неперевірливо запитав Пейл.

  - Трохи більше дев'яти сотень, - відповів Віід.

  - О боже, Пейла це шокувало.

  Ромуни та Ірен мали близько п’яти сотень елементів мани. І такі запаси мани переважали середній показник їх рівня. Тому Віда дуже здивувала друзів.

  Віід коротко розповів, що з ним сталося. Його завдання на отримання професії Леґендарного місячного Скульптора по суті суперечило будь - яким загальноприйнятим обмеженням. Як правило, гравець вибирає свій клас десь на п'ятому рівні, і ось перед ними стоїть людина, яка стала скульптором, незважаючи на всі стандарти на шістдесят восьмому рівня, пройшовши через безліч випробувань.

  - Так ти не просто скульптор, а місячний Скульптор. Схований клас, - зітхнув Пейл. - Значить це саме ти той знаменитий скульптор, про якого всі говорять в фортеці.

  - Знаменитий? - Перепитав Віід.

  Ми чули, що якийсь хлопець у центрі міста створює і продає статуї, - відповіла Ірен. - Хотіли теж що-небудь купити, але грошей не було.

  Ірен глянула на Віяда благаючи поглядом, в якому абсолютно очевидно читалося її прохання.

  - Взагалі-то я не намагався це приховувати від вас. Як би то не було, але я зроблю пізніше статуї для кожного з вас.

  - Дякую, Вііде!

  - Дякую.

  - І я б теж хотів статуетку, якщо ти не проти, - сказав Пейл.

  Віід пообіцяв зробити статуетку для кожного члена їхньої групи.

  - Ну що ж, ми досить відпочили. Пора надрати кому-небудь дупу. Це завдання обмежене за часом, тому варто поспішати.

  - Звичайно.

  Віід повів свою групу далі через землі ящеролюдів. Зазвичай вони билися, як - от Віід починав бій, наносив кілька критичних ударів, а Пейл і Сурка швидко добивали тих, хто вижив. Коли ворогів було занадто багато, Ромуна з відстані знищувала одного-двох ящеролюдів. Потім вони відпочивали, відновлюючи ману.

  Вони вже встигли добре відпрацювати спільну тактику. Разом вони вбили безліч лис, вовків і ведмедів, зібрали велику кількість хутро та м'яса і ось тепер вони перейшли на нічого не підозрюваних ящеролюдів. Темп їхнього полювання був набагато вищим, ніж якби Вінд полював самотужки. На відміну від завдання Літварта в Логові, всі учасники бою були у одній групі і досвід чесно розподіляв між ними. Вічі вже не обов’язково нападали по поранених ворогах. Звичайно, якби він просто стояв осторонь і нічого не робив, то його участь в бою було б мінімальним, а значить, він отримував би й менше досвіду, але Віід не з тих людей, хто стоїть на стороні.

  - Ух ти, а ці рептилії багатші, ніж здається, - вигукнула Сурка, побачивши трофеї, що вийшли з вбитого ящеролюда.

  Між ними вже була сталева рукавичка, нагрудник, і ось тепер вони отримали кільце.

  Їхня група вперше отримувала в нагороду біжутерію.

  - Кому віддамо?

  Всі подивилися один на одного, але зрештою обручка отримала Ірен, оскільки вони раніше вирішили підвищити її запаси мани. Якщо вона зможе довше підтримувати бій, то стане безпечнішою.

  Поточне правило розподілу трофеїв у команді було: "трофій отримує той, хто його першим підняв". І якщо прості речі, призначені для продажу, залишалися у тих, хто їх підібрав, то рідкісні предмети передавали тим, кому вони більше потребували. Це правило могло здаватися не дуже справедливим, але вони вибрали саме його, тому що воно більше відповідало стисненню їхніх ігор. Почавши бій, вони постійно йшли вперед. Тому, вирішивши прорватися в фортецю ящеролюдів, загін не збирався зупинятися без мети. І якщо б вони призначили збирати трофеїв комусь одному, то скоро у цієї людини була би перевищена норма ваги. Тому було прийнято рішення, що трофеї можуть піднімати будь-яку з них до тих пір, поки може без труднощів нести речі. Віід і Сурка, найактивніші учасники боїв зазвичай не підбирав трофеї - битву у перевантаженні трофією, а це була погана ідея.

  Глава 12. Статуя Фреї.

  Чим ближче Віід і його товариші підходили до табору ящеролюдів, тим більше на їхньому шляху попадали монстри.

  - Ми вже вбили близько чотирьохсот монстрів.

  - І це ми поки що зовні. Тоді скільки їх всередині? - Перемовлялися один з одним Ромуна і Ірен.

  - Ось дивіться, ви ж знаєте, що ящеролюни живуть групами, вірно? - Посміхнувся у відповідь Віід.

  - Так, пане Вііде. Вони збираються великими зграями, ніж орки, - відповіла Ірен.

  - Верно. Крім того, вони ревно захищають свою територію. Але що відбувається, коли хтось вторгається в їхню власність? - запитав Віід.

  - Вони відразу дають відсіч! - відповіла Сурка.

  - Верно. Саме тому гравці вважають їх небезпечними монстрами.

  - Тобто, у нас скоро почнуться проблеми?

  Донині вони рухалися через долину без небезпеки, часто відпочивали і відновлювали ману. Одним словом було не схоже, щоб Вікід чогось боявся. Саме тому сьогодні його слова звучали дивно.

  - За інших обставин, нам б загрожувала небезпека. Але в цьому випадку ми можемо покладатися на Даріуса.

  Після такого пояснення вони почали розуміти, на чому ґрунтується впевненість Віїда:

  - Про що ти... А! Поняла! - Покликала Сурка.

  - Даріус і справді нам допомагає! - Втішилася Ромуна.

  У той час, коли ящеролюди розміщались у таборі, мало відбутися напад на каральню загону територію. Іншими словами, їхній базовий табір зараз повинен бути практично покинутий, там, ймовірно, залишилася лише невелика групка воїнів-охоронців. Віід також вважав, що і награбовані у селян цінності ящеролюди повинні були зберігати десь тут. Отже, окрім завдання Ґандилеви, він також мав деякі свої цілі.

  - Тепер ми зіткнемося з сильнішим противником. Задамо їм жару? - запитав Віід.

  - Так! - відповіла Сурка.

  - Потрібно діяти обережно. Я не можу знайти великого ворога, - додав Віід.

  Сурки були вправними і вміли розділяти ворогів, виманювати й вбивати самотніх.

  - Ну що, рептилії, атакуйте!

  - Куруру!

  - Люди, ми вб'ємо вас!

  За Суркою погналося четверо ящеролюдів. Вікід і Пейл швидко діставали стріли з сагайдів, натягували луки та розстрілювали їх. Віід стріляв досить повільно, але швидкість Пейла за рахунок його вміння швидкої стрільби була настільки висока, що його руки буквально розмазалися в повітрі. Вони дуже відрізнялися вміннями стрільби зі цибулі, а також від інших пасивних навиків. Хоча Віід добре розвинув вміння стріляти під час полювання на гоблінів, він не міг змагатися з Пейлом. Пейл встиг випускати нову стрілу ще до того, як попередня вражала ціль. Починаючи з п'ятого рівня, коли він став рейнджером, то розвивав Бразу Стрільбу та пробудження Броні. Останнє вміння збільшувало силу стріл.

  Віід випускав стріли, аж поки ящеролюда не підійшов. Хоча він не наносив великого урону своїми стрілами, але підвищив рівень вправ зі цибулі. Хоча в основному він займався цим просто тому, що не міг стояти осторонь і нічого не робити.

  "Навіщо чекати, поки досвід ... Тобто ворог підійде впритул?

  Він ніколи не стомлювався від битв, він любив битися і йому було б важко це робити.

  - Ачи! Ачи! Ачи! - Виривався у нього бойовий клич.

  Ірен і Ромуна посміялися. Одного разу вони запитували його про це і він сказав, що це крик у нього виривається сам собою. Віід нічого не міг з цим вдіяти. Для нього цей вигук був чимось на зразок ликання, він викрикував його, коли був сильно збуджений. На щастя, ще не траплялося такого, щоб монстри почули його крики і нападали на групу, але коли він бився пліч-о-пліч з іншими гравцями, ці незграбні викрики засмутили й самого.

  'Як правило, Віід завжди зібрані, але іноді він втрачає контроль і поводиться як дитина,' - думала Ірен

  Одного разу у них відбулася кумедна битва. На них напало шість ящеролюдів. У той момент, коли почався бій, двоє ящеролюдів вже були вбиті Віїдом, але залишилося ще четверо. Він не чіпав їх тому, що тоді Ромуна, Пейл і Сурка не отримали б жодного досвіду за цей бій. Крім того, він сам у той час мав би ману, тоді як Ірен матиме вдосталь їжі. Отже, усім членам групи треба було б відпочивати лише тому, що він закінчив одного мана. Якщо б вони так робили, то втратили би час і не встигли б виконати завдання.

  Двох ящеролюдців взяла на себе Сурка, але залишилися двоє накинулися на Вініда, бажаючи помститися за вбитих товаришів. Меч Вііда вимагав полагодити - у нього залишилося менше десяти пунктів міцності. Могутні технології — це серйозне випробування для зброї, воно швидко зношується. А Віїду потрібно було чимось битися далі - вороги не збиралися давати йому час на перепочинку і ремонт.

  - Відбрати залізний меч, Віід поклав свій меч в інвентар і стиснув кулаки.

  - Неперервні Удари! - Віда постійно бив ворогів.

  Він застосував улюблений навик Сурки, і хоча він вимовив назву навички, але насправді ніякого уміння активувати не зміг. Не знаючи навичок, ви можете їх використати. Натомість, збиваючи ящеродулу, він просто імітував рух Сурка. Вже досить давно, практично з самого початку його пригод, він хотів спробувати попастися з монстрами голими руками. І тепер у нього чудово це вийшло. Його руки рухалися з неймовірною швидкістю. Наносити болючі удари по ящеролюдам допомогло ремесло, яке дозволило п’ятдесят відсотків нападати кулаками.

  - Угх!

  - Руки людини, вони роблять боляче!

  Віка насипав на ворогів, нав'язався удари, а ящеролюди нехтували мечами. Ні Вікід, ні ящеролюди не бачили нічого навколо себе, повністю занурившись у сутичку і намагаючись тільки до одного - прикінчити один одного. Віід м'яко рухався з боку в сторону, і кожен його удар досягав мети. Він використовував інерцію свого тіла, постійно перевиховуючи ноги та переносячи вагу. Його кулаки били ящеролюдів у груди й животі.

  - Кух! Підлий чоловік весь час б’є в одне й те саме місце! - Скулив ящеролюд від болю.

  - Вііде, не ослабляй тиск!

  Ірен робила зцілення тих, хто стримував ворога. Вона добре навчилася лікування, і як тільки чиєсь здоров'я опустилося нижче сімдесят відсотків, вона торкалася до нього зціленою Дланью. Безпечна і ефективна тактика.

  Війду сподобалося це відчуття, коли наносиш удар своєю власною рукою. Битви на мечах не були настільки реалістичними, як рукопашний бій.

  Ящеролюби і Віід били один одного, але сили були не рівні. Обличчя ящірки перекрутило біль, а на його обличчі була лише усмішка. Він розмахував своїми кулаками, кричав від збудження.

  Тим часом Ромуна і Пейл закидали ворогів стрілами та закляттями, в основному вони скеровували їх у тих двох ящеролюдів, що населяли на Сурку. Ті двоє ящеролюдів, з якими бився Віід, здається, не мали ніяких шансів перемогти, але вони все ще трималися.

  Протидія, як правило, виникає у чоловіків ще за перші дні їхнього походу. З розвитком вона дедалі більше зменшує фізичні втрати, які отримує від ворогів. У цю властивість можна вкладати бонусні окуляри, коли рівень підвищується. Але зазвичай більшість гравців розвиває їх природним шляхом. Це відбувається, коли герой отримує урон.

  Після того як до списку властивостей Віїду було додано опірність, його дії дещо змінилися. Тепер він стежив за тим, скільки манів залишилося в Ірен і спеціально під’юджувався під мечі ящеролюдів. Це була одна з тих сил, опанувати яку можна тільки через біль і страждання - вона розвивалася лише після отримання урону. Віід ставився до того типу людей, які могли б з радістю підставлятися під удари, лише якби Ірен потребував манівки на лікування. У Королівській Дорогі, коли ви поранені, ви відчуваєте справжній біль. А Віяда навіть насолоджувався нею.

  - Кух! - Один з ящеролюдів, нарешті, зник у сірій спалаху, випустивши передсмертний крик.

  Віід зробив щось надзвичайне, коли виграв ящеродулю врукопану. Троє інших ящеролюдців розкатали в хлібі Ромуна, Пейл і Сурка. Сам Віід у цій битві вбив трьох ящеролюдів, але навіть з залізним мечем зробити це без постійного лікування Ірен було б не так просто. Тому вони досягли успіху в битві завдяки спільним зусиллям.

  *

  Якщо поряд було дві або більше груп ящеролюдів, Сурка зазвичай брала на себе дальню групу. В інших випадках бій міг би розпочати Пейл, здалеку випускаючи свої стріли, але зазвичай він був першим. Він вривався у ряди ящеролюдів і вільно розмахував мечем. Його товариші приєдналися до бою і допомагали прикінчити монстрів. Так вони добилися перемоги.

  Саме це і подобалося Війду в товаришах. Нехай вони постійно шуміли і розмовляли, але коли починався бій, то ставали втіленням тиші та зосередженості. І Вікід, з ними дуже добре спрацював. З тих давніх - давен, полюючи на лисицю біля фортеці Серабург, група виробляла ощадливу та швидку тактику полювання.

  Після чергової перемоги над групою ящеролюдів вони проникли в табір, де побачили лише кілька солом’яних хатин розкиданих по порожній долині.

  "Пленники всередині," - вирішив Віід.

  Його очі блиснули. Плінені батьки знайшлися в клітинах, які сотковані з дерев’яних гілок. Вікід оглянувся. У дерев’яній клітці сиділо близько десяти осіб, а їх охороняли вісім ящеролюдів. Вісім! З урахуванням того кількості мани, яким він мав бути, Віід міг би швидко вбити двох-трох, але тоді його товаришам доведеться мати справу з позосталими п'ятьма вартовцями. Він не сумнівався, що вони переможуть, але в цьому випадку був ризик померти Ірен або Ромуна, які мають слабкий захист і невеликий запас життя. Навіть кілька випадкових ударів ящеролюда становлять небезпеку для магів та кліриків.

  Вікіда і Сурка переглянулися та кивнули один одному.

  - Вііде, я прогулюсь до того місця, де ми увійшли в фортецю і повернуся назад.

  - Дякую, Сурка, цього повинно схопити, - пошепки сказав Вікід.

  Сурка почала діяти.

  - Людина!

  - Як вона потрапила сюди...

  - Зараз вб'ємо!

  П’ятеро охоронців кинулися в атаку, побачивши наближення Сурки. Троє інших ящеролюдів залишилися охороняти полонених.

  'А вони не так дурні, як я очікував.'

  Переконуючись, що Сурка та її переслідувачі покинули територію видимості, Віїд і Пейл вийшли до позосталих ящеролюдів.

  - Більше людей!

  - Знову лю... Люди, - ящеролюд заглянув від подиву.

  - Техніка Секуючого ножа!

  - Вогонь!

  - Сильний постріл!

  Незважаючи на все це, вартові ледве протрималися. Пейл і Віід швидко розбилися з ними й відкрили дерев’яну клітину, але полонений просто стояв і зі страхом дивилися на рятівників. Віід розумів, через що їм довелося пройти - смерть від рук ящеролюсів могла напасти в будь-який момент.

  - Ми прийшли на прохання Ганділви, старости села Баран, - сказав він їм.

  - Ста... Старості...

  - Так, він просив звільнити вас і відвести додому. Хтось з вас поранений?

  - Сюди, будь ласка...

  Віід зайшов у клітину і надав першу допомогу пораненим, використовуючи трави та бинти. Це поновило їхнє здоров’я.

  - Він, Сурка повертається.

  Сурка, яка відвернула ящеролюдів від клітини, швидко побігла назад.

  - Побудьте в клітці ще кілька хвилин. Готуйтеся йти, ви ж хочете знову побачити своїх дітей, вірно? - Він лагідно попросив селян.

  Хтось, мабуть, вважав би турботу про селян своєю головною метою і мав би рацію. Адже саме їм потрібно врятувати полонених та безпечно доставити їх у село Бенран. Але Вікід думав наперед.

  "Драгоцінний досвід!"

  Віід виконував рятівну місію і після закінчення завдання отримає в нагороду окуляри досвіду за кожного урятованого чоловіка. Так, він відмовився від того досвіду і слави, що обіцяла йому каральну місію, але в даному випадку вони отримували навіть більше користі.

  Команда « Віїда » набила п’ятьох ящеролюдів, яких відволікала Сурка. Вони швидко заховали селян у безпечному місці, продовжували пошуки інших полонених і так само звільняли їх.

  Розчарування чекало їх, коли вони виявили, які трофеї захопили ящеролюди. Орки та гобліни збирали золото і коштовності. Але рептилії, в тому числі ящеролюди, були сліпі з іншого тесту. Коли вони набігали на людей, то рідко брали якісь цінності. Тому в трофеях ящеролюди команда Віяда знайшла гори щитів, броні та залізної зброї.

  *

  Вони зібрали разом усю зброю, не бажаючи нічого залишати ящіролюдам. Ця максимальна вага, яку герой може нести залежить від його сили та життя. І навіть Ромуна з Ірен тепер тягли у своєму інвентарі важку поклажу. Але, звичайно ж, зброя несли не тільки його люди.

  - Ми вас врятували, - сказав Відд врятований.

  Деякі селяни почали нарікати.

  - Взагалі то, ми не просимо у вас жодної плати за порятунок. Ганділва пообіцяв нагороду лише одне насіння. Тобто ми рятуємо вас не за гроші.

  Тепер селяни вже не виглядали так неохоче.

  - Я розумію, через які неприємності вам довелося пройти, - додав Вік посміхаючись. - Але не могли б ви допомогти нам віднести все це озброєння в село?

  Лица селяни знову змінилися. У полоні вони страждали від голоду, і їм не хотілося тепер робити що-небудь, що могло б затримати їх повернення додому.

  - Як ви бачите, ця долина дуже добре захищена від нападу, і я чув, що сюди часто навідуються орки.

  Селяни здригнулися, почувши слово орки. Вони ледве вижили в цьому настоятелю і, якщо їх атакувати ще й орки, ситуація стане безнадійною.

  - Подумайте, що буде, якщо орки знайдуть це місце. Як же вони радітимуть, коли знайдуть тут усе це спорядження! Тоді вони можуть просто взяти всю цю зброю і напасти з ним у село Бен. Тому я вважаю, що зброя повинна забрати звідси. Чи ви допоможете нам?

  Селяни, які були переконані Віідом, взивали на свої спини стільки, скільки могли знести і почали спускатися до села.

  Коли вони повернулися, Даріус і його військо вже звільнили село Беран від ящеролю. Селяни були зруйновані, але врятовані полонені плакали від радості, коли поверталися додому.

  - Дякую вам, друзі, - звернувся до них Віїд біля воріт села. - Без вашої допомоги ми не змогли б безпечно дістатися сюди. Я залишаюся тут, а ви можете піти обійняти своїх дітей. Вони чекають, не дочекаються своїх батьків і матерів.

  Як тільки він закінчив говорити, селяни покидали свою крамницю і розбіглися хто, куди шукати дітей. Гандильва за спиною якого товпилися діти чекали на їх біля воріт.

  - Мамо!

  - Тату!

  - Селен, Марроне, ви живі!

  Це був зворушливий момент, коли батьки і діти об’єдналися.

  - Майстер Віід, ви завершили моє завдання, - підійшов Ґандильва, погладжуючи свою білу бороду.

  - Так, сер.

  - Я вдячний вам за те, що ви змогли врятувати всіх полонених. Чесно кажучи, я навіть не сподівався, що вам це вдасться... Ви зробили добрий вчинок. Ніхто з нас не забуде вашої послуги.

  Слава і досвід поділилися порваною між усіма членами групи, але насіння було передано безпосередньо її лідерові Віїду.

  - Село Беран відтепер багатьом зобов'язана вам.

  - Ну що ви. Це наш обов'язок. Ми завжди готові служити справі миру і процвітання вашого села.

  Існує багато факторів, які впливають на можливість отримання нового завдання. Якщо НІПам потрібно що-небудь якомога швидше, то вони попросять про це першого ж зустрічного. Але більшість з них не довірятимуть незнайомцям, вони чекатимуть доти, доки зустрінуть того, хто їм більше сподобається.

  "Даріус, думаю ти ще будеш шкодувати про це".

  Віід заслужив довіру старійшин Ганілви. Подібно до цього, полонені групи Віїда почуватимуться зобов’язаними своїм рятівникам. Це дасть їм переваги у торгівлі та спілкуванні з місцевими. Звичайно, якщо Даріус вирішить більше не з'являтися в селі Бен, то тут нема про що хвилюватися. Але одного разу він може жалкувати про це, наприклад, якщо буде командиром каральних сил і захоче посилити свій вплив у південній провінції. Звичайно, дружба не є дзвінкам монет, але вона може перерости у щось більше в майбутнє. За інших обставин Даріус міг би і не відмовитися від цього завдання, але в той час він був командиром каральних сил. Відмовитися від своєї початкової місії по звільненні села з ящеродів, що зачаровується багатьма перевагами і замість неї взятися за порятунок групки селян із лігва ящірок, це досить важке рішення.

  Тому він розумів рішення Даріуса, але водночас співчував його недалекоглядності. Часто хороші нагоди не даються. Вони, як і нещастя, трапляються несподівано.

  Раптом Гандилдва тримав руку Віїда:

  - До речі, у мене є ще одне завдання для вас, майстер Віїд. Ви заслуговуєте довір’я. І я чув від солдатів караючого загону, що ви скульптор. Це правда?

  - Це так, - спокійно відповів Віід.

  Раніше на центральній площі нашого села стояла статуя Фреї, якою ми молились.

  У Розенхаймі Фрея була найпопулярнішим божеством. Їй поклонялися як богині родючості та краси.

  - У статуї Фреї ми просили богиню про мир і процвітання, - похмуро сказав Ганділва. - Але цього року сталося нещастя, статуя була розбита. Тепер, коли я згадав про це, я починаю підозрювати, що всі ці нещастя сталися з нами саме через це.

  - Ви хочете відновити статую Богині?

  - Так, пане Вііде. Я б хотів, щоб нам видавали нову статую Фреї. Взагалі-то я вже просив одну чужинку знайти нам заміну, але з тих пір я не чув від неї ніяких вістей. А справа це терміново. Чи не могли ви видати для нас статую Фреї?

  Виявилося, що це завдання для скульпторів. Рівень складності і нагорода не були визначені, оскільки вони визначали результат роботи. У багатьох випадках винагорода визначалася таким же чином. Якщо цілі не були чітко визначені, то їхня нагорода залежала від результату. Інакше винагорода була фіксованою, до таких завдань віддавалася, наприклад, доставки повідомлень або певних предметів.

  - Будь ласка, почекайте, мені потрібно поспілкуватися з товаришами.

  Його товариші, мовчазно слухаючих всю розмову, засміялись і поздоровили його:

  - Вітаю тебе, Вііде. Удачі, - сказала Сурка.

  - Я думала, що ми зробили помилку, вирішивши не брати участі в карачній місії, але тепер я цьому навіть рада, - посміхнулася Ромуна.

  - Дякую вам, - відповів Віід. - Але якщо я прийму це завдання, то деякий час не зможу полювати разом з вами.

  Вікід просив у своїх товаришів дозволу і Пейл дав його:

  - Та все в порядку. Залишилося тільки погасити останні спалахи опору. Ми вже вбили свою частину ящерлю, а потім зможемо впоратися і самі. Чесно кажучи, Вііде, у тебе набагато вищий рівень, ніж в нас, так що ми не будемо проти, якщо ти візьмеш це завдання.

  Пейл позбувся усіх проблем. По суті, його товаришам не дуже подобалося полювати з тими, чий рівень був вищий за їхній власний. Оскільки Вікід у більшості битв грав роль і ДД, інші відчували себе просто помічниками в його пригодах. Справжні товариші повинні брати участь у перемозі, а коли хтось в команді відчуває, що він зобов'язаний своїм досягненням іншій людині, така команда не зможе працювати разом.

  - Ясно. Тоді я прийму завдання, - сказав Віід і підійшов до Ганділви: - Я зроблю статую Фреї, сер.

  - Дякую, пане Вііде. Будь ласка, зробіть статуетку якомога швидше - сказав Гандильва.

  Коли Віід зі своїми товаришами виходив з села, до них підійшли Беккер і Хорсам та їхні загони.

  - Рада знову бачити Вас, командире, - сказав Беккер.

  - А де інші? - запитав Віід.

  - Вони переслідують ящеролюдів, - відповів Хорсам.

  Схоже, що інші війська гналися за залишками вибиті з села військ ящеролюдів.

  - А ви? - запитав Віід.

  - Сер Даріус наказав всім солдатам армії Розенхайма залишатися тут, - сказав Беккер.

  Як і підозрював Віїд, Даріус залишив солдат Розенхайма для захисту села, щоб забрати собі всю славу та досвід. І тепер село охороняли тільки солдати.

  *

  Вони відступили в безлюдне місце. Віід тримав насіння в руці.

  До речі, з приводу винагороди за порятунок селян - що ж такого особливого в цьому насінню?

  Почувши запитання Сурки, Він глянув на насіннє і сказав:

  - Чесно кажучи, у мене є одна дивна книга. І там викладена ось така легенда...

  Небесний Місто! Коли Віід розповів їм про книжку, яку отримав від Волка, навіть Пейл, який зазвичай тримав себе в руках, виглядав збудливо. Кожен шукач пригод Версальського континенту має мрію. Мрія знайти таємничий край, землю, про яку розповідають легенди і міфи. Першим залишити відбитки своїх ніг на невивченій землі, стати першовідкривачем. Або знайти нове підземелля, розкрити його загадки. Людина, яка відкриває нове місце, окрім слави отримує ще багато додаткових можливостей. Він отримує шанс стати сильнішим і можливість загинути.

  - Небесний місто... Ти впевнений, що це місце існує? Я чув про підземне місто... - Сказав Пейл.

  - Підземне місто? - Перепитав Віід.

  - Так, кажуть, це місто побудоване гномами глибоко під землею. Там розташований їхній палац.

  - Там можуть починати свої пригоди ті, хто вибрав раси гномів?

  - Ні, я чув, що туди навіть не кожного гнома пускають. Мало хто знає про це місце. Там можна вивчити секрети кузнічності та ремесел.

  Гноми. Для Віда вони були головним болем. Якщо людина хоче навчитися мистецтва Ремесло, то мусить вибрати професію. Скульптор може вивчити ремісне вміння на базовій стадії скульптурної майстерності. Віід отримав його навіть до вибору професії, за виконання унікального серійного завдання про наступника Захаба. Але не всім так щастить.

  Майже ніхто не отримує таких подарунків. Повар і коваль повинні розвивати свої основні навички принаймні до середньої стадії, щоб вивчити мистецтво. Портний може вивчати його, розробивши кравцю справу до восьми в базовій стадії. Той, хто не хоче стати ремісником, не може розвинути вміння до середньої стадії. Отже, якщо він захоче вивчити професію, то мусить навчитися кравальної справи.

  Але гноми народжуються з умінням Ремесело відразу після активізації нового аккаунта. Таким чином, гноми з природи неймовірно живучі та сильні і плюс до того ж отримують навички Ремесло.

  Віід постійно думав про цю расу.

  Звичайно, у гномів є і недоліки - низький ріст, штрафи на застосування магії та використання коней, а також недоступність експертної стадії бойових навичок.

  Колись Віід хотів би відвідати підземне місто.

  - Хотів би я піти туди, - сказав Віід.

  - Це буде непросто. Я чув, що вони вороже ставляться до людей. Там пускають тільки славетних ремісників. І якщо ти не заслужиш їх поваги, то в місто тебе не пустять, - відповів Пейл.

  Такі скульптури, як Захаб і Гейхар фор Арпен могли колись відвідувати підземне місто.

  'Подобаю, що там може бути прихована якась загадка, пов'язана з скульптурним мистецтвом"

  Хоч би як там було, Віїд дістав неідентифіковане насіння Гандильви.

  - Ну ладно. Займемося цим. Якщо я неправий, то ми лише даремно витратимо наш час, - сказав Віід.

  - Я думаю, ти прийняв правильне рішення.

  - У мене хороше передчуття, Ірен і Ромуна підбажали Віїда.

  - Ідентифікувати! - Сказав Вікід.

  Він не хотів обманути своїх друзів ідентифікувати насіння.

  Прочитавши це вікно з описом, Вікід на мить закрив очі. Його товариші були нетерплячі до добрих новин.

  - Це дійсно воно.

  Як тільки Віід підтвердив свої припущення, його друзі засміялися. Але все одно, треба було ще дещо обговорити.

  - Не хочу, щоб хтось помітив як ми сіємо насіння, і потрапив у небесне місто разом з нами.

  Віід збирався взяти з собою свою групу, але він не планував присвячувати в цю справу ні Дариуса зі своїми прибічниками, ані інших учасників карачної місії. Егоїстично? Да. Але все ж насіннє здобули вони, Пейл, Сурка, Ірен і Ромуна, і це вони разом з Віїдом виконали цю роботу.

  - Згоден. Якщо небесне місто існує, одного дня хтось знайде його. Але не обов'язково щоб саме ми розповідали про нього, - підтримав Вейд Пейл.

  Це було не стільки монополія на інформацію, скільки прагнення тих, хто знає ці знання. А якщо всі дізнаються про існування Небесного Міста, то цінність їхнього відкриття знизиться і все, що він робив, виявиться даремним. Нерозумно дотримуватися законів громадської моралі та справедливості. Зрештою, ніхто не поспішає наївно відкривати свої секрети заради громадського визнання.

  - Я згодна. Занадто рано про це розповідати, - сказала Ірен.

  - Ходімо туди самі, - підтримала Сурка.

  Невдовзі вони погодилися на це. Та поки ще було рано вирушати в небесне місто. Віід повинен закінчити завдання 'Статуя Богині Фреї', а інші його товариші ще повинні були розібратися з каращойною місією. Вони вирішили відвідати небесне місто після того, як закінчиться робота. З одного боку, вони хотіли дослідити нові території. Але з іншого — їх дещо хвилювало: якщо нова ділянка виявиться надто складною для них, все що їм залишиться вдивлятись у небеса і повернутися ні з чим не подітись. Дослідник завжди може потрапити в таку небезпеку.

  *

  Віід приготував кілька непоганих виправдань, якщо в армії Дарріуса почнуть ставити запитання про те, чому вони не брали участі у війнах. Але коли вони повернулися до села Бена, їх залишилося менше сотні і вони були захоплені самим собою, постійно лаючись один з одним:

  - Це твоя провина!

  - Ти хочеш зробити з мене козла відпущення?

  - Через твої дурні ідеї загинув Колоня!

  - Він повинен був сам дивитися, що робить!

  - Ти звинувачуєш небіжчика?

  Коли військо звільняло село Бена і домагало залишків ящелю, воно понесло великі втрати. Не варто було сподіватися, що група людей, які вперше б'ються пліч-о-пліч, здатна здійснювати спільні тактичні маневри. Тож у запеклих сутичках загинуло багато необачних гравців. Тепер підлеглі Даріуса більше не відчували теплоти до командира.

  - Це ж битва - частина великої війни, ми беремо участь в подібному вперше, — говорив Даріус. - У війні втрати неминучі, вірно? Ви звикнете до цього.

  - Потері? Ти називаєш смерть Колоні неминучою втратою? Та тобі просто байдуже! Це все через твого неписьменного керівництва! - кричав у люті, що втратив свого друга гравець.

  - Чи не ти сам просився під моє командування? Мені набридло даремно молотити з тобою язиком, тим більше, що ми так чи інакше перемогли в цьому бою.

  - Якого біса!

  Суперечки між Даріусом і його підлеглою тільки розпалювалися. І поки мова йшла про великі втрати, нікому не було справ до Віди та його товаришів, які брали участь у бою. Віїд оглянув Даріуса і людей з його команди, ніхто з них не був поранений, всі були живі та здорові.

  'Наверняка вони зібрали велику частину досвіду в караальному загону. Заманили інших гравців у пастку і коли ті змотували ящеролюдів, вступили в бій та добили рептилій.'

  У таких сутичках командувач армії визначає, як слід боротися. Його дії можуть змінити результат усієї битви. Пізніше він дізнався, що ящеролюди сховалися в лісах і послали невеликий загін, щоб зловити людей у пастку. У лісі вони билися краще. До того ж у лісі велика армія неповоротка, в тих хто влаштовує засідки більше переваг, ніж у нападників. Даріус і його люди погналися за приманкою, а війську наказали йти через ліс. Поки вони гналися за приманкою, основні сили ворога взяли військо в кліщі. Почався бій, і військо потрело ящеролюдів, але й сам загинуло, тоді з'явився Даріус із його людьми. Після того як вони добили свою приманку, то раптово повернулися до війська і завдали поранених ящеролюдів!

  У результаті Даріус і його група набрали найбільше досвіду та слави.

  - Я зробив все що міг. Ми повернулися, вбили ящірок і врятували вас. Ви повинні бути нам вдячні, - спокійно відповів Даріус.

  - Що? Думаєш, ми не знаємо чого ти добився?

  - Як він може так сказати? - Інші гравці голосно звинувачували Даріуса. - Він про себе занадто багато думає.

  - Даріус всього лише черговий второсортний лідер.

  Вони звинувачували Даріуса і його людей так відкрито, що тим довелося нарешті показати зуби:

  - Припиняйте цю пусту балачку. І якщо у вас кишка не тонка, то можете викликати мене на дуель, - сказав Даріус. - Вас би взагалі зараз тут не було, якби я не взяв вас з собою.

  Віід з певною долею цинізму спостерігав за Даріусом та іншими гравцями карачної команди.

  "Дураки.'

  Тепер Даріус здобув репутацію гравців, які заміняли окуляри народного довір’я і слави. Він погнався за синицею і не помітив журавля.

  Синиць можна ловити і так, без особливого шуму, але тут журавель дійсно вимагає нерозсудливості. Крім того, слід постійно дивитися на сторони і не пропустити жодного. Ось що нам слід робити.

  Хоч би як там було, але якщо говорити про інших каракулів, то в своїй загальній недалекоглядності вони можуть звинувачувати тільки себе. Що ж вони побачили в Даріусі, що так без нарікань пішли за ним? Якби гравці на мить задумалися і сумнівались б у його намірах, вони не стали б тоді брати участь в заході. Але, люди занадто довірилися незнайомцю, в тому була тільки їхня вина. Якщо б гравці поводилися обережніше, то їхні друзі були б живі.

  Глава 13. Загублений Скарб храму

  - Удачі, Вііде

  - Зроби статую схожою на мене, а я в боргу не залишуся, - жартували дівчата.

  Поки Вікі валятиме статую, вони вирішили зайнятися полюванням разом з іншими гравцями. Мешканці міста все ще турбувались про те, щоб вижити в ящері. Довкола села було декілька місць, де можна було полювати. Інші гравці вже знали, що Вінід скульптор, тому вони не ставили йому зайвих запитань, вважаючи його завдання пов'язане з професією.

  - Успіхів.

  Всі розійшлися, а Віід залишився один на центральній площі села. Вони стояв нерухомо. Там також прогулювався декілька селян і солдатів Розенхайма, сподіваючись побачити його.

  "Нужно знайти камінь," - вирішив він.

  Само собою, статую слід робити з каменю. Вікід добре навчився різьблення по дереву, але з каменем йому доведеться працювати вперше. На щастя, в околиці було достатньо відповідних каменів. Врешті-решт, Беран знаходиться біля підніжжя гір. Зрештою він вибрав один камінь такого розміру, що дорослий чоловік точно не зміг би підняти його руками.

  - Почнемо, - збираючись попрацювати з каменем, Віід дістав молот і різьбець.

  Він купив їх у скульптурному магазині в фортеці Серабург просто на всяк випадок. Насправді він і не думав, що вони йому можуть стати в пригоді у цьому стародавньому дереві.

  Бум! Бум! Бум!

  'Хм хоч працюю з каменем, все також як і з деревом. Як і раніше, від скульптора вимагається лише чітко уявити собі об’єкт. Все, що мені потрібно зробити - це намалювати статую у своїй уяві. Зробивши це, я зможу висікти з каменю найкращу статую, мою скульптуру.

  Віід обережно працював з каменем. Робота каменя вимагає дуже багато часу й зусиль. Достатньо лише зробити один неточний удар і з'явиться тріщина, яка може піти глибоко в камінь. Це порушує його міцність, а він збирався зробити статую, яка повинна простояти довгий час.

  Віід стер рукою з лоба піт. Якщо спочатку він працював з каменем більш грубо, то на другий день роботи вже відколював від каменя маленькі шматочки. Це було пов’язано з тим, що Віід ще не міг чітко уявити образ Бога. Фрея славиться своєю неземною красою. Але, в той же час, ніхто з живих не бачив її. Тому коли скульптори та художники створюють її образ, вони часто стикаються з проблемою - ніхто не знає, як зобразити богиню Фрею так, щоб найкраще відобразити всю її красу. З цієї причини на її портретах і статуях завжди можна побачити різні обличчя.

  З одного боку образ Фреї - це вічна голова художників, але з іншого зображення Фреї дозволяє тим же митцем краще розкрити свої таланти. Припустимо, два художники-конкурента створили її зображення. І на виготовленні одного з них Фрея прекрасніше, ніж на іншому. Майстерність художника не гратиме тут вирішальної ролі - всі лаври достануться того, хто зможе створити для Богині більш привабливий образ.

  "Краса. Я повинен виносити статую найкрасивішої жінки на материку.'

  Віід думав тільки про це. Саме через можливість вибрати свій ідеал краси, дівчата з групи підзадорювали його і пропонували обрати образ із них.

  Бум! Бум!

  Частота ударів молота по ґузку знижувалася, коли він занурився у свої думки.

  'Хто повинен стати прообразом статуї?'

  Вікід не міг визначитися. Спочатку він не дуже хотів бути скульптором, але з тим не вмів працювати через рукав. Він мав би створити посередні статуї. До того ж він не міг зробити цього ще тому, що це може залишити пляму на його репутації.

  'Кого ж вибрати? Кого?.'

  У цей момент Віід згадав відповідний образ.

  "Мабуть бути вона..."

  Бум! Бум! Бум!

  Зрештою молот знову почав стукати швидше. З каменю поступово почали виступати контури статуї. Усі уламки каміння падали на землю, а статуя обернулася у форму.

  Краса, прихована вуалью. Ангел, який сходив з неба, навчився усміхатися. Її усмішка наповнює світ світлом. Вона лише звичайна дівчина.

  'Союн.'

  Для статуї, яку ваяв Віід, буде використаний образ Союн. Він бачив її обличчя тільки один раз, в будинку інструктора на барбекю, і він ніколи не побачив нікого прекрасніше її. Навіть телезірки не порівняються з нею в красі. У Сун поєднувалися загадковість і гідність, але був у неї й недолік. Вона не посміхалася, обличчя її було повністю позбавлене емоцій. Але її статуя буде посміхатися спокійною посмішкою. Дівчина з мечем у костюмі мандрівника.

  На свій сором Віід сам опинився зачарований цією скульптурою, статуєю, і кота виходить з його рук. Він збирався просто дати статуе миле обличчя Союн, але тепер його серце кожен раз билося сильніше, коли він бачив усмішку статуї.

  Статуя, чиє таємниче чарівність полонило людські погляди, була майже закінчена.

  - О!.

  - Тільки подивіться!

  Солдати Розенхайма не могли відірвати від неї погляду, хоча дрібні деталі ще й не були висічені. Навіть селяни, які працювали відновлювальними роботами, збирались тут для того, щоб цінувати роботу Вііда.

  *

  Через ворота села Барна пройшла дівчина. Вона носила костюм мандрівника, а її обличчя приховував каптур.

  Союн. Вона вже позбулася алої оцінки Вбивці, яка прикрашає її лоб. Для цього довелося вбити безліч монстрів, не чіпаючи при цьому гравців. Тому її ім’я більше не сяяло червоним.

  'Так багато людей. Роздратовує...'

  'Я просто хочу битися.'

  Сун повільно відійшла в сторону і попрямувала до дому Ґандилеви. Щоб завершити завдання. У її зачарованій рюкзаку, що важила 10 разів більше речей по ваги та об’ємі, була статуя Фреї. Будинок Гандилеви, де вона не була вже кілька місяців, був сильно зруйнований ящеролюдами.

  - Це чудово. Богиня Фрея по-справжньому прекрасна, - почула вона голос в той момент, коли привідкрила двері.

  - Ну що ви, сер. Статуя поки зроблено тільки наполовину, - відповів співрозмовник.

  - Я безмежно вам вдячний, майстер Віід. Коли статуя Богіні буде завершена, в село повернеться мир. Я ніколи не забуду ваших послуг. Прошу, пригощайтеся.

  Союн почула, як хтось обідає. Той самий Віід, який лестощом добився схвалення інструктора в треніровому Залі, тепер здобув позицію Гандилеви, замінивши той же трюк. Союн забрав руку з дверної ручки.

  *

  Два місяці тому вона залишила дім інструктора і попрямувала на південь. Вона блукала по безлюдних землях і глухим селах, борючись з монстрами. Їй було не важливо, де полювати - в логовах або в горах, тільки б там були монстри. Битва за битвою. У битвах Суун забувала про все. Таким чином, вона добралася до села Бран. Правда тоді, до нападу ящеролюдів село виглядала мирно.

  - Хм... Куди тепер йти?

  Соун зайшла в село, щоб поповнювати запаси їжі і продати зібрані трофеї, але несподівано почула зітхання Ґандилеви. Староста горював про спустошену статуетку богині, стоячи на сільській площі поряд з осколками. Побачивши Сун, той відразу попросив про допомогу:

  - Наше село треба знайти заміну знищеної статуї Богині Фреє. Схоже, що саме вам я і можу доручити це завдання. Будь ласка, доповніть останнє прохання старого.

  Майже всі її завдання були запропоновані мовчазним Союном. Вона не могла полагодити добрі стосунки з НІПами та іншими гравцями, і тому майже нічого не знала про події. У містах мовчазна дівчина лише продавала трофеї і купувала те, що їй потрібно.

  Вона кивнула сумному Ґанділве і прийняла завдання. Для виконання свого завдання їй, мабуть, було б достатньо повернутися до фортеці Серабург, купити там будь - яку статую жінки і принести її сюди. Але вона вирішила, що знайде справжню статую. Тому вони попрямували до Ордена Фреї.

  Якщо пройти через королівство Брент на північ, потім перетнути пустелю Халкос на південний захід, то можна дістатися до Вільного міста Сомрен. Там і знаходиться Орден Фреї.

  Якщо йти цією дорогою, то подорож займе три місяці, але цей шлях можна скоротити, якщо піти на захід і перебратися через Лаючі Гори. Здороводумні мандрівники уникали цієї дороги, бо в цьому випадку їм довелося б пробиватися через натовпи монстрів. Але Союн вирішила скоротити шлях, пройшовши цю дорогу.

  Після того як вона вкоротила незліченну кількість монстрів, зрештою добралася до Ордена Фреї і купила статую, яку сам архієпископ Мандолін отримав. На це вона витратила велику частину свого золота.

  *

  Союн пішла геть від дому Ґандилеви, через центральну площу. Там стояла статуя, яку вона раніше не бачила. Ще не завершена статуя Богині Фреї.

  - Хіба вона не прекрасна? - з Союн заговорила жінка, яка не відводила очей від статуї. - Статую Богині створює Віід, рятівник нашого села. Коли вона буде закінчена, в нашому селі знову запанує мир. Я боюся навіть уявити, що б нас чекав якби не він...

  Союн глянула на статую Вііда. Та ще не завершена, але вона вже була прекрасна, просто вражаюча. Статуя ніби випромінювала світло, яке давав спокій усім, хто на неї дивився. Статуя Фреї тепло усміхалася. Вона відчула, що ця усмішка змінювала світ довкола і робила його веселішим та світлішим. Та інша статуя, яку вона купила в ордені і несла зараз у своєму рюкзаку, також була чудовим творінням, сповненим чуттєвості та боговідданості. Але тепер, коли вона побачила творіння Віяда, їй здалося, що те, як вона несе в рюкзаку щось дрібне порівняно з цим. Як тьмяне світло світлячка в порівнянні з блиском сонця.

  Союн якийсь час розглядала статую, а потім тихенько покинула село Бран. Так і не помітивши, що Віід використовував для статуї її образ.

  *

  Віада не лякала нічого на світі, але тепер у нього тремтіли руки. Він присвятив цій роботі десять днів. З того часу, як слух про нову статую Фреї розійшовся по сусідству, багато з них почали відвідувати село Беран. Крім каральних сил та Розенхаймських солдатів, сюди приходили навіть мешканці найближчого міста Демерона.

  Віід наніс останні штрихи, закінчуючи роботу з очима Богини, і статуя була завершена.

  - Богиня!

  - Тепер милість Фреї дійсно знизиться на наше село! - Вражалися жителі села та інші спостерігачі.

  На площі почали голосно розмовляти і молитися ті, хто ставав на коліна, щоб піднести хвалу богині перед бовваном. І тоді перед очима Віда з'явилося повідомлення.

  - Чудова робота! Такий титул отримують тільки визнані іншими гравцями. Деякі з них не мають достатньо добрих навичок, щоб створювати гарні роботи, розкішні робототи чи навіть Шедеври. Тільки тоді, коли скульптор присвячує себе статуенці і в результаті з'являється почуття інших гравців, така робота може отримати один із цих титулів. Іншими словами, скульптура Фреї виявилася видатною.

  І оскільки вона отримала титул прекрасної праці, це додавало їй ще більше ефектів. На базовій стадії майстерності Віід ще не міг створювати статую з додатковими ефектами. Але оскільки Віід використовував ніж Захаба, така можливість з’явилася. Нагорода перевершила всі його сподівання.

  За створення чудової роботи Вііду підвищили деякі характеристики. Його скульптурне мистецтво досягло дев’ятого рівня і до переходу на середній сходинець майстерності скульптора залишалося набрати ще тридцять відсотків досвіду. Слава також значно зросла.

  Однак він був кілька разів розчарований.

  - Чорт!

  Титульні роботи не повинні створювати одна за одною. Тепер у Віада був дев'ятий рівень скульптури, але коли він створював статую, в нього було 8% навичок. Отже, завдяки ножу Захаба і молоту скульптора, фактично рівень навичок скульптурного мистецтва у Віїда був рівний сімнадцять. Взагалі, зробити надзвичайну роботу на базовій стадії майстерності практично неможливо. І він розумів, що якби не бонус від ніжки Захаба, то він би не зміг створити настільки чудову статую богині.

  Йому не вистачило рівня навики. Але якщо б, перш ніж взятися за статую богині, вона досягла середньої або навіть експертної стадії, то він міг би створити чудову роботу, яка була б близька по якості до шедевра. І тоді йому дали б бонуси до п'яти різних характеристик. Саме за рахунок таких бонусів скульптори отримують можливість розвивати свої бойові навики.

  На материку досить мало скульпторів, окрім Віди, і всі вони занадто слабкі в бою. Їм не вистачає магії, вони слабкі фізично і позбавлені захисту. Тому вони слабші в бою, ніж інші класи. Ремесло трохи компенсує їхній низький атак. Але жодна нормальна група не прийме їх у свої ряди, тому скульпторам доводиться вбивати монстрів самотужки. І все, що їм залишається, це покладатися на характеристики, які завдяки створенню титулів мистецтва зазвичай вищі за інших гравців.

  Однак це не означає, що скульптор може створювати надзвичайні роботи і розвивати своє мистецтво так само, як він хоче. Навіть найуспішніший скульптор не зможе вати прекрасні і чудові статуї, коли сам цього захоче. Коли творець створює образ дивовижної краси, то це робить його успішним.

  Припустимо, ви вбили десять днів, кропітко вирізьблюючи статую, але в результаті все одно отримали нічого непримітну роботу, яка, до того ж, підвищила характеристики всього трохи. Як ви почуватиметеся після цього? Гірше того, така статуя може зіпсувати з такою тяжкою працею зароблену скульптором репутацію. Ви будете розчаровані. Після цього багато скульпторів навіть видаляють своїх героїв. Скульптор - важка професія.

  До Віди підійшов Ганділва і потиснув йому руку.

  - Дякую, пане Вііде. Ви створили прекрасну статую Фреї, тепер вона навіки поблагословить мешканців нашого села. Крім того, більше мандрівників приведуть до нас звістку про цю статую. Фактично, ви своїми руками повторно заснували село Бен.

  Він отримав велику нагороду за це завдання, бо результати його праці перевершили всі сподівання. Завдання, за якого можна отримати відразу три рівні, по рівня нагороди подібне до найскладніших місією класу D. Крім того, завдяки своїй послугі він тепер був на першому місці у списку найвпливовіших гравців села. Вплив залежить від багатьох факторів. Проводячи різні послуги для населення, ви можете підвищити свій вплив у цьому місті. Тоді можна купувати там товари за нижчими цінами. Крім того, можна стати лідером цього населеного пункту — старостотою чи феодальним.

  Віід підвищив свій вплив завдяки порятунку полонених селян, створенню статуеток Фреї та продажу озброєнь у таборі ящеролю. Даріус отримав свій вплив через те, що командував загоном. Що стосується Союн, то вона вбила безліч монстрів, що загрожували селі, і так само як і Віід продавала свої трофеї в місцевий магазин. До того, як Даріус і Вія прийшли в село, очевидно, вона займала тут перше місце по впливу.

  'Союн на третьому місці? Вона що була тут раніше? - Серце Віяда завмерло - коли він вибрав її образ для статуї, то був упевнений, що вона ніколи не прийде сюди і не дізнається в статуї. Версальський континент великий. Якщо вона побачить цю статую, то цілком можливо просто відрубати йому голову з холодною посмішкою.

  'Вона вбивця, так що це цілком ймовірно.'

  Ймовірність зростає, коли вона прочитає те, що Вікі висік на статуї. Тоді вона цілком можливо буде вбивати його знову і знову сотні разів. Ми повинні очікувати найгіршого.

  Коли Вікід закінчував роботу над статуями, йому було приємно працювати. Тоді він ще не знав, що́ вийде з - під контролю: добра, посередня чи зіпсована робота. Але він все ще знаходився під зачарованням своєї власної роботи. Тому він вирішив вирізати ножем Захаба на постаменті статуї Фреї коротенький напис. Що поробиш, це національна риса всіх корейців.

  - Вибачте, старійшина... - обережно почав Віід.

  - У чому справа, майстер Віід?

  - А чи не у Союн просили знайти заміну статуї Богині?

  - Так, саме у неї. Ви її знаєте? Мила дівчина. Вона погодилася виконати моє прохання, але поки що не повернулася...

  - Ясно...

  Значить, поки вона ще не поверталася. Він навіть боявся подумати, що могло б статися, якби вона повернулася в той час, коли він створював статую.

  'Вона могла б убити мене просто за те, що я вкрав її завдання.'

  Тепер, коли його праця була завершена, Віід збирався поїхати до небесного міста якомога швидше. Потрібно було швидше робити ноги з цього села - Союн може повернутися сюди в будь-який момент.

  Але Ганділва не відпускав його руку.

  - Ви врятували моє село, і я повинен дещо сказати вам, майстер Віід, - сказав Гандильва, знизивши голос.

  - Я слухаю, говоріть.

  - Ви вірите в долю? Мені здається, що те, чого ви прийшли до нас в село, це не випадковість.

  - Да?

  Одного разу наш село відвідав священик з Ордена Фреї. Він говорив про пробудження зла. Поки зло ще тільки набирає сили, воно слабке, але діє приховано під покровом темряви. Священик Ордена Фреї сказав, що перемогти зло можна лише Герою - Мужнім. А потім він дав мені право самому вибрати Відважного.

  - ...

  - Тоді я і сам точно не зрозумів, що він мав на увазі, але тепер мені все ясно. Я не говорив цього вам - те насіння, що передавалося в моїй сім'ї з покоління в рід, відкриє шлях до нових земель. Священик сказав мені, що треба знайти Утрачений скарб храму Фреї. Знайдіть чоловіка, на ім’я Сігул, поговори з ним про це. Станьте нашим сміливим Героєм і переможете зло!

  'Це завдання пов'язане з створенням статуї Фреї! Здається, що він не має жодних обмежень для виконання. Чудово. Тільки подумайте, яка можливість мені підвернулася!'

  Віід знову зрадів своїй вдачі. Звичайно, це завдання могло б отримати Союн, але вона не змогла принести в село нову статуетку вчасно.

  - Захистити світ від злих сил це мій обов'язок. Я зроблю все, що зможу, щоб повернути втрачений скарб храму.

  - Дякую вам.

  Він попрощався з Гандильвою і попрямував до своїх товаришів, вони вже чекали на нього.

  - Це неймовірно, пане Вііде. Не думав, що існують такі красиві статуї, - сказав йому Пейл.

  Він розглядав статую якимось незрозумілим поглядом, подібне було Пейлу не властиво. Сурка, Ірен і Ромуна були так само зворушені, побачивши її.

  Поки Віід ваяв статую, вони полювали на монстрів практично без відпочинку і тепер їх рівні були вище шістдесятого.

  - Неймовірно, виглядає як жива. Це найкрасивіша статуя, яку я бачила.

  - Гадаю, навіть сама Фрея не зрівняється з нею.

  - Як тобі вдалося створити подібний образ? Твої таланти і відчуття прекрасного можна лише захоплюватись...

  Віада дещо збентежила їхні слова. Талант? Відчуття прекрасного? Здається, що тепер вони соромилися того, чого відразу не змогли розгледіти настільки талановитого художника в той час, як він постійно перебував поряд з ними. І кого ж вони вважали обдарованим? Віди? У чому він був талановитий, так це тільки у своїй прагненні сили.

  'Чи повірять вони, якщо я скажу їм, що я до самого останнього моменту не знав, чий образ вибрати? Думаю, ні.'

  Який сенс говорити їм це, якщо переконати їх у протилежному? Добрий продавець, постаючи у ваші двері, ніколи не розповість вам всієї правди, він буде приховувати недоліки і виявляти гідність свого товару. Чесність не приносить прибутку.

  - Коли я створював цю статую, я тримав в голові образ кожної з вас. Ваші чудові серця і обличчя злилися в цій статуї разом. Саме тому вона стала такою чудовою.

  - Ох!

  Жінки - прості істоти, чи не так? Кожна дівчина в команді Віда була рада повірити цій невеликій брехні.

  - Гей, це ти той самий Віід? - До Віїда підійшов Даріус. - А ти непоганий скульптор. Це прекрасна робота?

  Даріус був добре обізнаний з багатьма речами. За той час, поки він дістався 100 сорокового рівня, йому напевно доводилось чути дещо про скульпторів.

  - Ні, він відповів.

  - То це прекрасна робота? - запитав він.

  - Так.

  - Хм, не думав, що коли-небудь побачу чудову роботу. Чув, що існує не більше сотні скульпторів, які коли-небудь створювали чудові роботи... Даріус був здивований, коли широко розмахував руками. Потім він по-кошах усміхнувся: - Вітаю. Мабуть, ти отримав за неї непогані прибавки до характеристик. Вам, як скульпторам, залишається покладатися лише на такий успіх, адже ви не маєте нормальних навичок.

  Коли Даріус дізнався, що Вінд скульптор, то прирівнював його до слабаків. Більшість скульпторів і справді слабкі. Навіть якщо вони підвищують свої характеристики завдяки хорошим роботам і таким речам, їхні бойові можливості все одно залишають бажати кращого. Але навіть коли їм відомо добру бойову здатність, вони все одно не знають, як правильно з ним боротися. Коли ж людина стає скульптором? Коли він спочатку не вміє битися. Добрі бійці загартовуються, бо мають багато битв. Отже, якщо гравець вибрав не бойовий клас, він просто буде нездатним брати участь у бою. Зазвичай такий гравець в бою втрачає свою здатність реагувати на напади ворогів і не знає, яку роль він відіграє у загоні. Ті базові бойові навики, які цей гравець вивчив, в цілому виявляються неефективними, а рівень їх розвитку може викликати у співпрацівників тільки висміювання. Крім того, він повинен тренувати і свої скульптурні навики, щоб залишатися повноцінним скульптором. Тому такий скульптор у всьому виявляється слабшим за своїх колег, які витратили на розвиток героїв приблизно той самий час.

  Звичайно, все це не стосувалося Віди!

  - Эй! Думай, що говориш! - Обурений вийшов вперед Пейл. Він не міг слухати, як Даріус принижує одного з його товаришів.

  І що тоді почалося!

  - Що це за невдаха? - Почала Сурка.

  - Не знаю, але обличчя у нього більше схоже на сковороду, в якій жарили сосиски і забули, потім змити жир, - відповіла Ромуна.

  - Дураки ніколи не думають, перш ніж відкривати свій рот. Вікід дуже хороший в бою... - додала Ірен.

  Сурка була молодшою за інших і часто говорила досить різко. Ромуна часто підтримувала її, тому вона теж чекала на відповідь. Але ось що дійсно вразило Пейла та Віда, так це те, що Ірен, дівчина тиха і вежлива, теж стала перебраною.

  Жінки! Пейл і Віід навіть не уявляли, що три їхніх компаньйони можуть так швидко й миттєво змінити своє ставлення до людини. Якби Вік зміг подвоїти або потроїти свій життєвий досвід, навіть тоді він не навчився б і половини розуміти жінок. Так що з його боку безглуздо було вважати, що знаєш про жінок все, якщо вмієш робити їм компліменти.

  - ...

  Тепер він більше не міг злитися на Даріуса - дівчину, яка вже повністю відімстила за нього.

  - Що ви сказали? - грізно виблискував очима Даріус, але дівчата навіть не здригнулися.

  - А в чому справа? Хіба те, що ми сказали - неправда?

  - Та як ви смієте...

  - І що ти зробиш? Вб'єш нас?

  - Не думайте, що вам зійде це з рук! - Даріус вже схопився за меч.

  Якщо він, 10040-річний гравець, вирішує влаштувати зараз різанину, то Віід та його товариші можуть з ним і не впоратися. Ні, сам Віід, якщо він повністю використовує всі свої можливості, можливо і зможе протистояти йому.

  Вііда був трохи вищим від семидесятого, але з огляду на підвищений рівень він міг порівнятися із гравцем сотого рівня. А з урахуванням своїх майже чітерських навичок та вміння вести бій, він міг бути впевнений, що переможе Даріуса. Якщо мудро використовувати ефект несподіванки, зважайте на те, що Даріус недооцінює силу Віяда і обрати момент коли Дариуса не буде готовий до бою, тоді можна впоратися з ним за хвилину. Проблема полягала в тому, що якщо дуель триватиме довше хвилини, то бойові навики Віяда просто залишать його без мани, і тоді він точно програє. Тому він не боявся, що Даріус виявиться сильнішим. Віід став сильнішим за будь - який середній гравець свого рівня, у тому числі завдяки запасам мани.

  - Даріус, заспокойся!

  - Відпусти. Я зараз підвчу цих хамів манерою!

  - Ти командир каральних сил. Не можна влаштовувати дуелі зі своїми підлеглими. Знаєш, скільки слави ти можеш втратити якщо зробиш це? Хочеш відмовитися від нашої головної пари?

  Паррос та інші соратники Даріуса отупили запал свого командира. Вони не дали йому впасти в лють і він, нарешті, заспокоївся.

  - Ладно. Цього разу я вас пробачу.

  Ромуна відповіла на ці слова Даріуса іронічною усмішкою:

  - А хто це дав тобі право вирішувати тут, хто кого прощає?

  - Всі помиляються, але цей тип будує з себе якогось короля, - останнє зауваження Сурки ледь не розпалив конфлікт знову.

  Але навколо вже зібралися інші гравці, захоплені шумом. Команда Даріуса вже втратила повагу і довіру, а група Віяда з іншого боку мала загальну пошану. Віди поважали лише за те, що він готував їжу для всіх. Крім того, він ремонтував пошарпану броню і зброю, а також безкоштовно індентифікував речі. Гравці цінували це.

  Решта ж його товариші ще ні з ким крім Даріуса посваритися не встигли, і загалом були ввічливими до всіх, так що у них теж була хороша репутація. Поки Вік Вайд ваяв статую богині, Пейл та дівчата встиг похотіти з декількома іншими групами гравців. Вони мали добре розвинені навички та були готові до виконання будь - якої команди. Пізніше він довідався, що Даріусу і його співтовариству довелося полювати самотужки, оскільки ніхто не хотів мати з ними нічого спільного. Отже, з огляду на все це ситуація зараз була сприятливою для Віїда.

  - Ми складемо в гільдії Іка, - зганьбливо заговорив Паррос замість Даріуса, який у даний момент зберігав крижану мовчання. - Упевнений, ви про неї чули. Це одна з найсильніших гільдій Розенхайма.

  Віід, звичайно ж, чув про гільдію Іка. Вона була відома огидною поведінкою її членів, що не дивувало Віїда, який бачив Даріуса в дії.

  - У найближчому майбутньому ми візьмемо місто під контроль, і нам знадобляться нові таблички. Для цього нам потрібен скульптор. Приходь, ми добре заплатимо.

  З’ясувалося, що Даріус підійшов до Віяду лише для того, щоб замовити табличку. Однак Даріус був невпевнений у собі. Він чудово справився з караційною місією, але йому не вдалося отримати всіх трофеїв, на які він очікував. Виявилось, що хтось вже обчистив табір ящеролюдів і забрав звідти всі речі. Даріус і його товариші люто шукали винних, але вони навіть не думали про те, що Віїд — звичайний скульптор, який видав статую Фреїв. Завдяки їх відносно низьким рівням, вони просто не потрапили в списки підозрюваних. Під час розслідування вони ще більше схвалювали проти себе інших гравців. А Вікід удосконалився, коли отримав завдання від старійшин Ганділви і створив статую Фреї. Це тільки підсипало йому сіль на рани, тобто, простіше кажучи, Даріус просто заздрив. Тому він почав грубо розмовляти з Віідом, і це призвело до того, що він ще більше наколював атмосферу.

  *

  Після всіх справ у селі Беран, що під керівництвом Даріуса, військо каральних сил зібрали речі і вирушили на північ до фортеці. Залишилося кілька гравців, які хотіли полювати в околицях, але до села їм не було діла. Тут не було бару, де мисливець міг би вгамувати свою спрагу кухолькою-другою крижаного пива під вечір, після дня захоплюючої полювання. Кружка крижаного пива! Багато хто мріяв прочистити горло пияком, а це була ще одна причина того, чому вони поспішали залишити село.

  Було вирішено, що солдати Розенхайма заберуть захист села Бран.

  Віід і його товариші доклали зусиль, щоб закінчити каральну місію прямо Гандильве:

  - Дякую вам за допомогу. Ми запам'ятаємо те, що ви зробили для нашого села.

  Ганділва отримав 20 балів слави, щоб отримати нагороду за завдання. Оскільки інші гравці полювали за залишками ящеролюдів, він сам займався створенням боввана, то фактично не брав участі в караційній місії. Але несподівано виявилося, що навіть за неї він отримав хорошу нагороду. Інші гравці 80-их рівнів отримували за каральну місію десь десять-п'ятнадцять пунктів слави. Здається, що їхнє завдання врятувати полонених і викрадення з того ж місця всіх трофеїв ящерлю та тут мало свій вплив.

  Віід та його товариші сказали Даріусу, що хотіли б залишитися і полювати на монстрів тут, пояснюючи це прагнення підвищити свої низькі рівні.

  - Схоже, пора, - сказав Віід.

  - Так, - очікуване завулились його товариші.

  - Тоді треба знайти тихе пустище.

  - Само собою. Дуже, дуже тихе місце. Так, щоб ніхто не міг нам там перешкодити, - Ромуна прикрила рукою рот і голо засміялася.

  Якби хтось її зараз почув, він би міг її не так зрозуміти. Двоє хлопців і три дівчини збиралися покинути село Бран та податися до Західних гір. Колись там був табір ящеролюдів, але зараз це було досить відокремлене і тихе місце, цілком відповідне їм.

  - Ла-ла-ли, - муркали дівчата.

  Вони йшли в одне дуже, дуже темне і спокійне місце. Незабаром вони досягли підніжжя Західних гір, навколо, в радіусі декількох миль не було жодної живої душі. Вони вже підготувалися до довгої подорожі.

  - Це місце підійде.

  - Ладно. Всім приготуватися.

  Він обережно викопав ямку в землі, і посадив туди насіння. Потім він трохи полив його водою. Спочатку нічого не відбувалося, але невдовзі земля накрилася червоним.

  - Ааа! - Закричала Сурка.

  Це був сильний землетрус! Його центр був там, де він посадив насіння. Земля розверзлася, і з провалу до неба кинувся товстий стебел. Тридцять футів, шістдесят метрів ... І вже через мить перед командною Віяда стояв височений стовп. І він продовжував рости.

  - Небесний місто повинно бути десь там, - сказав Віід, коли стовбур пішов у хмари. - Він приведе нас туди.

  - Але...

  - Ми пройшли весь цей шлях, не відступати ж зараз? Міцно зв'яжіться мотузкою. Ви можете зірватися зі стебля, - Віід витягнув мотузку з рюкзака і привів своїх товаришів.

  - Чорт! Я не хочу туди лізти. Воно більше, ніж я очікувала...

  - Якщо що, помре ми всі разом.

  - Н-так...

  Пейл і Віід вирішили лізти першими. Навіть якщо найслабші члени групи, Ірен і Ромуна, зірвуться, чоловіки зможуть утримати їх зверху.

  Віід і його товариші полізли через стеблю, виросту з насіння Небесного Дерєва. Через кілька хвилин воно зникло в хмарах.

  Глава 14. Небесний місто Лавіас.

  Д - р Ча Юнхі з Центру соціальної реабілітації « Велич Товариства » була психологом зі світовим ім'ям, вона запатентувала найновіший метод лікування психічних захворювань. Її щільний робочий графік не входила у жодну хвилину відпочинку. Вона постійно була завалена монотонною роботою - потрібно було лікувати пацієнтів і писати щотижневі статті в журнали.

  - Скука. Нуд'ятина. Занудство, - скаржилася вона день від дня.

  Хоч би як вона хотіла покінчити з усім цим, вона не могла залишити тих справ, за які відчувала свою відповідальність.

  У даний момент вона проводила консультацію з жінкою середніх років.

  - Ваша дочка потрапила в важкі обставини, мені дійсно шкода, - говорила доктор Ча, смаргуючи зрадницьку вологу з ресниць.

  - Минуло п'ять років, сумно посміхалася жінка. Вона повністю довіряла лікарю Ча. Але з того часу, як вона намагалася накласти на себе руки я більше не можу думати про щось інше.

  - Вам пора відкинути думки про благополуччя вашої дочки, і замислитись над своїм добробутом.

  - Взагалі-то лікар... - Жінка сильно стиснула руку доктора Ча. - Я думаю, вона десь там... Просто вона потрапила в пастку... Вона...

  *

  Спочатку небесне дерево просто тягнулося до неба, але невдовзі почало відступати в певному напрямку. Віід і його товариші міцно прив’язалися до стебла, який швидко тягнувся вперед. Їм в обличчя бив сильний вітер, а земля внизу здавалася такою далекою. Село Беран зникла з виду вже через кілька секунд. Вони піднялися над хмарами і, нарешті, прибули на острів. Цей острів видався їм величезним, і він плив по небу! Хоча його окутав туман, вони добре роздивлялися його - стебла Небесного Дерева підняв їх досить високо над туманністю.

  - Це небесне місто! - Викрикували вони, радісно озираючись по сторонах.

  Перед ними розкинувся лабіринт споруд, і в центрі нього височіла масивна вежа. За баштою розстелялася пагорбиста долина, поросла соковитими травами.

  - Дивіться! Дерева висихають! - Закричала Ірен, озирнувшись назад.

  Прямо в них на очах стебла дерева покривався тріщинами і розсипався. Вони зникали в хмарах. Літаючий острів знову був відокремлений від землі внизу.

  - Тепер нам не повернутися назад. Що будемо робити? - Заспокоїлася Сурка.

  Але її товариші, здається, не турбувалися про це.

  - Тут починаються наші пригоди. Держаки більше немає, поки не варто турбуватися про це. Подумайте, коли вирішимо повертатися.

  - Але Пейл... - Сурка ледь не плакала.

  - Дорогу всидить і наступний, було б бажання... Я намагався підбадьорити її Вікіда, але здається Сурку це зовсім не заспокоїло. Тому Віїд безсердечно додав: - Ну якщо ми не знайдемо шлях назад, то завжди можемо стрибнути, вірно?

  - Н-но...

  - Ну, думаєш, один раз помреш але точно опинишся на землі.

  Обличчя Сурки побіліло - вона завжди боялася висоти. Коли дерево росло, вона з усіх сил намагалася зірватися до смерті. Можливо, вона навіть відмовилася б від цієї пригоди, якби знала про її високі шанси бути там.

  Група пішла далі, по дорозі заспокійлива Сурку.

  *

  Це небесне місто є батьківщиною багатьох унікальних істот.

  - Вони виглядають, як птахи...

  У них були маленькі очі-бусинки, гостроконечний дзьоб, величезний розмах крил, округлі боки, а рухалися вони на двох ногах і ходили до горобців. У старих птахів навколо дзьоба росло біле пір’я, яке нагадувало бороду.

  - Ой, як мило! - Покликала Сурка. Побачивши птахів, вона швидко забула про свій страх висоти. Тепер вона тремтіла не від страху, а від збудження.

  Стара пташка повільно підійшла до групи, і не звернувши ніякої уваги на порушену Сурку, сказала:

  - Вітаю вас, мандрівники. Ласкаво просимо до Лавіас.

  Всі подивилися на Віда. Вони вже зрозуміли, що в нього добре виходить керувати. Крім того, усі в групі дійшли висновку, що Вікід міг зробити будь - які зміни у своєму житті.

  - Дякую. Ми пройшли з далеких земель, наш шлях був важкий і небезпечний, але нарешті ми дісталися до цього прекрасного місця. Ми дуже втомилися, але вузів усю цю неймовірну красу, знову відчули силу. Значить ось він який, Лавіас.

  - Верно! Наше місто - це будинок найславетніших і славних авіаліній. У нашому місті найсвіжіше повітря і найбільш яскраве сонце! - Важливо розголосив білоголовий авіаквиток. Почувши компліменти Віада, він сильно рухав крилами і тремтів від цього пір’я.

  - Повітря в цих місцях дійсно свіже, а сонце найсвітліше. І справді, хмари є величними. А чи у вас є якісь особливі товари в Лавіасі? Віід вирішив перейти до питання про товари, бо якщо тут, у Лавіасі, продається щось особливе, то він міг би заробити на цих речах багато грошей, купивши їх тут оптом і передавши в королівстві Розенхайм.

  - Ми з вами не настільки добре знайомі, щоб я відповідав на такі недоречні питання. Якщо ви хочете подружитися зі мною, то я б не відмовився від чогось смачного, - бородата пташка гримнула крилами і поковувала своєю дорогою.

  Вікід пішов, був слідом за авіакомпанією, але невдовзі махнув рукою і повернувся до групи.

  - Ну ладно. Пропоную нам тут розділитися і дослідити місто.

  Якби вони почали досліджувати місто разом, то витратили б на це надто багато часу. Тому вони вирішили розділитися і обійти велику територію.

  - У місті немає ворожих зон, так що тут повинно бути безпечно.

  - Лавіас надто великий, щоб вивчати його сам. Давайте зустрінемося тут знову через дві години.

  Якщо хтось дослідить місто, знайде гарне завдання, поки просто повертайтеся сюди, і тоді ми вже всі разом вирішимо, яке завдання нам краще підходить. Приступимо.

  - Добре, ясно.

  І ось вони розійшлися в різні сторони.

  Спочатку він вирушив у шумний центр міста, щоб вивчити магазини. Торговці бродили вулицями, наче качки, і впіймані товаром. У містах люди мали здібності, властиві птахам. Але хоча всі вони мали округлі форми тіла і короткі ноги, але відрізнялись одна від одної верхньою частиною тіла. У цьому розумінні тут можна було побачити багато видів птахів, починаючи від сов і закінчуючи соколами.

  "Здивовано, навіть не думав, що десь може існувати таке місто," - подумав Віід.

  Напевно, тут було б безглуздо відкрити ресторан з курячими стравами, місцеві прийняли б це за канібалізм. По вулицях зовсім не їздили візки, як це буває в людських містах. Птахи самі були досить великі, вони могли б навіть і коня затягнути. А коли на дорозі з’явиться затор, їм достатньо лише розправити крила і полетіти.

  Коли Вікід блукав тут, серед авіаків, він відчував себе як мавпа в зоопарку - все навколо озирали на нього.

  Віід зайшов у лазню.

  - Доброго дня.

  - О, людина! Вам щось потрібно?

  - Мені багато потрібно. Але я не дуже знайомий з усіма цими речами. Треба, щоб оглянутися.

  - Як забажаєте.

  Вікід оглянув деякі предмети.

  Віїд зітхнув і оглянув інший предмет.

  Тут було безліч товарів - від кігтів та телескопів до дивного пустота зброї конічної форми, гострої на кінчику. Здається, що авіалінії воліли використовувати саме таку зброю.

  - А у вас є людська зброя? - запитав Віід торговця.

  - Звичайно ж є! Хвилинку, - відповів торговець, який своїм виглядом нагадував борсука. - Люди рідко до нас заходять, тому воно у мене зберігається на складі.

  Поки він чекав на продавця, то постійно думав про перельоти. Вони зупинялися один за одним і дивилися його як дику звірину.

  - Кажуть, що це людина.

  - Це так дивно. Напевно, складно є плоским дзьобом.

  - Ти подивися, і пір'я немає. Мабуть, він мерзне взимку, бідолаха.

  Оскільки птахи бояться холоду, їм здавалося, що Вікід може замерзнути. У будь - якому місті, у тому числі в Розенхаймі, авіакомпанії також збиратимуть за собою юрбу зявок. Але тепер у місті авіаків Лавіасі, в цьому ролі виступав Віід.

  - Ось те, що ви просили, - власник магазину розклав броню, щит, два молоти і п'ять різних мечів. Щит Вііда не цікавився, тому він одразу оглянув броню і мечі. Продавці ящеролюдства дали йому всього лише сімдесят золотих виробів.

  Вікід зупинив обстеження і похитав головою. Ціни були просто нескінченними, що не стало несподіванкою для нього - все ж це місто авіаційних компаній. Хоча такі предмети, як меч або шамраський меч, очевидно, були рідкісними, у фортеці Серабург їх можна було б продати найбільше за половину тієї ціни, яку просили в цьому магазині.

  - Зараз я нічого не буду купувати, у мене немає грошей на це.

  - У такому випадку заходьте пізніше. Але вам краще заробити ці гроші швидше - товар не буде чекати вас вічно, - розчаровано відповів схожий на борсука лавічник.

  Крім Вііда і його групи тут не було інших людей, тому він в основному хотів займатися торгівлею. Він вийшов з магазину і повільно попрямував до східної частини міста. За містом проклалися величезні простори полів і багато доріг, які ведуть невідомо куди.

  - Чік-чирік!

  - Чуй!

  - Твии! Твии!

  Милі пташенята-авіакики розселилися на білизнах, найбільш чарівними з них були жовтенькі.

  - Привіт? - звернувся до них Віід, підходячи ближче. Але вони лише засміялися.

  - Добрий день, - вітав Виїд кожного зустрічного авіакомпанії.

  - Раніше я не зустрічав вас, мандрівник, - захоплено заговорив з ним у оруженому магазині один авіаквиток. - Ви прийшли з землі, що під нами із сильною групою?

  - Я ще не дуже сильний. І я люблю світ і безхмарне небо, але так само я поважаю військове мистецтво. Адже для підтримки миру потрібно бути сильним.

  - Я згоден з вами. У мене для вас є завдання, яке можливо буде вам під силу. Насправді, Лавіас не є таким мирним місцем, як здається. Це стародавня земля, і тут у підземних підземеллі є зло й збирає сили для знищення нас. Не могли б ви допомогти мені?

  *Дзинь!*

  Вікід та його товариші вважали, що небесне місто це просто звичайне неперевірене місто. Тому вони лише сподівалися купити тут якісь унікальні предмети, які ніколи не пробували в Серабурзі. Що стосується завдань, то вони вважали, що в кращому випадку їм вдасться знайти яке-небудь завдання пов'язане з королівством Розенхайм. На їхнє здивування, у Небесному місті існували також зони з монстрами. Крім того, зонами, де можна полювати на неживу, вважалися досить рідкісними. Скелети солдати були монстрами 80ого рівня.

  Вік на мить замислився і похитав головою:

  - Знищення нежиті це мій обов'язок, але я тут зі своїми товаришами. Я пораджуся з ними і тоді повернуся.

  Вікід продовжував вивчати місцевість і розмовляти з водіями. Хтось, вперше зустрівши людину, відразу пропонував різні завдання. Здебільшого вони були пов'язані з неживою.

  Порозмовлявши з багатьма місцевими жителями, Віід дізнався про підземелля Лавіаса і те, як туди потрапити. Здається, що внизу цього острова панувала справжнє пекло. Здебільшого там жили скелети, але можна було зустріти таких демонських створінь, як Рицарі смерті. Подібно до цього, вершники не мали голови й літунів, привидів, приведення та інших бунтівних духів.

  Вершники без голови вважались сильною неживою, і ці лугові створіння носили свої власні голови з собою. У них був 140 рівень і до того ж вони мали надзвичайну швидкість та відмінні бойові навички, а отже були могутнім противником. Лічи спеціалізувалися на темній магії і мали високий інтелект, тому, коли вони відчували небезпеку, то могли втекти з поля бою. А лицарі смерті були справжніми провісниками смерті. Вони їздили на конях прямо як досхочу з фільму Владар Колец і виглядали втіленням усіх жахів. Їх рівень дорівнював 20000.

  Тільки від думки, що така могутня не живе підногими, у Віда швидше билося серце.

  'О, цей дорогоцінний досвід!'

  Вивчаючи місто, він натрапив на велику вивіску. На ній великими літерами було написано: 'Тренировий Зал для Новиків' Віїд ніби по наідію зайшов всередину.

  - Ласкаво просимо. О, ви людина - привітав його інструктора, який пам'ятав півня. Його голову вінчав особливий петушиний гребінь.

  - Я просто проходив повз і вирішив зайти привітати вас. Я завершив тренувальну програму новобранців у Розенхаймі.

  Усі інструктори в тренуючих залах глибоко поважали тих, хто цінував військові справи і боровся зі злом. Крім того, після тренування він мав репутацію інструктора. Віід увійшов до Тренірового залу, збираючись налагодити з інструктором хороші стосунки і отримати від нього якусь цінну інформацію. Але його дуже здивувала реакція інструктора.

  - Та ну? - Посміхнувся авіак-інструктор, схоже, що твердження Віяда забавило його. - Не може цього бути. Малоймовірно, що хтось на зразок тебе міг би завершити навчальну програму. Твій вигляд не вселяє довір’я.

  - Що? Але я дійсно закінчив її в фортеці Серабург.

  - У них є тільки базовий тренувальний зал, і він дозволяє пройти лише основний етап тренування.

  Очі Віїда виблискнули в очікуванні: 'Базовий Треноподібний Зал! Отже тут можна пройти наступний етап!"

  - Чи можу я спробувати пройти тренування для новачків?

  - Думаю да. Для тих, хто завершив базову стадію тренування доступ відкритий. Однак треба сказати, що це місце відрізняється від Базового Тренічного Залу. Під час цього тренування ти можеш постраждати, так що подумай, чи воно варте того.

  - Я хотів би спробувати.

  - Тобто ти хочеш пройти Треніровку?

  - Так, саме так.

  - Відмінний склад розуму. Ну, тоді йди за мною.

  І Віід пішов за інструктором. Той привів його до будівлі позаду тренірового залу, вхід в нього нагадував зяючій темний провал, за яким починався не менш чорний коридор.

  - Тобі потрібно тільки пройти через цей прохід і вийти неушкодженим з іншого боку. Звучить просто, так? Але тобі не буде чого впоратись з бойовими здібностями. Так, і не запалюй світла, так буде занадто просто і несвідомо.

  - Зрозумів, - коротко відповів Віід.

  Безперервно, він зайшов всередину. Він обмацував довколишній простір руками, орієнтуючись у темряві. Він не знав, чого сподіватися від цього зловісного проходу. І раптом...

  *ПІІНЬ*

  Віід рефлекторно пригнув голову, ухиляючись від стрімких ударів, які відсікли йому прядь волосся. Тиша проходу вибухнула блискавично.

  "Атака? Відмінно.'

  Його тіло вже було в русі. Він витягнув меч і ткнув їм вперед. Він не міг бачити, що там таке, але відчував, ніби щось наближається.

  *ДЗИНЬ*

  Залізний меч вдарив у щось металеве. Судячи з звуку, удар не був блокований щитом або відбитий мечем. Тіло ворога було твердим, наче камінь.

  'Справа!'

  Віід відчув атаку по звуку розсіяного повітря. Тепер він був упевнений, що наступний удар прийде праворуч. Оскільки він не міг нічого побачити, то мусив використати інші свої почуття. Вікід був упевнений у своїх інстинктах. Його меч рухався так, ніби у нього був власний розум. У непроглядній темряві він відображав атаки ворогів. Лише ті, хто має реальний досвід бою на мечах, можуть робити такі речі.

  'Іх десять, може більше,' - вислила в голові думка.

  Неперервні атаки не давали йому ні хвилини відпочинку.

  - Ачи! - Він закричав підстрибнувши.

  Він перекотився по землі, міцно утримуючи меч і відвівши його в сторону. Він цілував по ногах. Його меч зіткнувся з чимось металевим, полетіли іскри і на мить все яскраво світилося. Його оточували десятки варварів, повністю закутих у сталь. Вони тримали в руках мечі, кийки, молоти, сокиру, кувалди, палиці та баобаві. Віяда по спині пробіг холод, його воля до перемоги зникла, наче свічка від вітру. А сталеві варвари продовжували атакувати.

  Він зміг відбити кілька атак, але в темній проходи не вдалося відразу протистояти усім противникам. Зламався на його спину удар, збив його з ніг, і варвари ґвалтували на нього зі всіх сторін.

  *

  - Ти зазнав невдачі.

  Почувши голос інструктора, Віід повільно сів. Його тіло боліло.

  'Що це за місце?'

  Він оглянувся і зрозумів, що знову знаходиться в Треніровому Залі. Мабуть, інструктор сам переніс його сюди. Його здоров’я дуже зменшилось. Фактично, його атакували поки здоров'я не опустилося нижче 30 пунктів. Тепер він міг померти навіть від легкого поштовху. На щастя, кровотечу не було.

  - Ось що відбувається, коли це випробування намагається пройти не дуже здібна людина. Цього разу я врятував тебе, але наступного разу ти помреш.

  Віїд пурхнув головою, приходячи в себе і запитав:

  - Мені потрібно мати вищий рівень, щоб пройти це випробування?

  - Ні, для потужних Стальних Воїнів не важливо, який рівень у претендента.

  - Значить, мені не дістається майстерності.

  - Очевидно, так.

  - Скільки я був всередині?

  - Близько чотирьох годин.

  - Мене вже чекають мої товариші і зараз я повинен йти. Але я повернуся... Пізніше.

  Вікід залишив Треніровий Зал і попрямував до місця зустрічі.

  *

  Вікід швидко побіг і зустрів своїх компаньйонів у призначеному місці. На їхніх обличчях проходило збудження.

  - Вибачте, що запізнився...

  - Вііде! - Вона вигукнула Сурка, підбігаючи до нього.

  - Ми знайшли чудове завдання!

  - Вііде, ми чекали тебе, щоб всім разом вирішити, чи варто братися за нього.

  Поки Віда не було, інші учасники групи старанно вивчали інформацію. Спочатку вони з’ясували, як можна повернутися на землю. Продані в магазинах перисти дозволяли зменшити швидкість падіння. Мабуть, Віяду подібний спуск з Лавіаса і видався би цікавим пригодою, але людей, які бояться висоти, таких як Сурка, схожий спосіб лякати.

  Друга новина була дещо розчарованою - Віід і його група не були першими гравцями, які відвідали Лавіас. Але взагалі вони очікували чогось подібного, бо коли прийшли на землю Небесного Міста, то не отримали за це окулярів слави.

  Потім вони перейшли до завдань. Ірен знайшла завдання знищити двадцять скелетів лицарів. У нагороду давали кільце, яке підвищувало на десять відсотків швидкість відновлення мани. Звичайно, кістяки лицарів вважалися могутніми ворогами. Однак обіцяна нагорода зачарувала всіх у групі. Кольцо, яке збільшує швидкість відновлення мани вважалося дуже рідкісним. У будь - якому місті Версальського континенту за нього можна було виручити все майно!

  - Тільки скажіть, куди йти! - Так само захитався нагородою Вііда.

  Таким чином, вони вирішили прийняти завдання знищити скелетів лицарів.

  Як тільки Віід з компаньйонами увійшли в підземелля, вони побачили перед собою вікно повідомлення. Всі відразу ж замерли:

  - Це ж...

  - Ми перші! - З радістю закричали Ромуна і Сурка.

  Пейл також усміхався широко. Не важливо, наскільки тут було небезпечно, але зона полювання, де можна було отримати подвоєний досвід, вартував того. Тепер було б справжньою дурністю йти звідси і втрачати весь досвід, який вони могли б заробити.

  'Пусть хтось і приходив до Лавіас раніше, але вони, напевно, не займалися тут полюванням на монстрів. Хоча не варто гасити себе марними надіями - ймовірно, вони просто не змогли знайти конкретну підземелля.'

  Вікід намагався зберігати спокій, але він був схвильований не менше за інших.

  - Давайте спочатку тут оглянемося. Хоча наша основна мета — знищити скелети лицарів, спершу нам потрібно зрозуміти, чи ми можемо це зробити. Спочатку нам потрібно просто похотіти на мешканців тут монстрів. Ирен?

  - Так!

  - Ми розраховуємо на твою допомогу і лікування.

  - Добре. До речі, оскільки тут живе нежити, то моя священна сила виявиться вдвічі корисною.

  Священна божественна магія фатальна для неживи. Магія Ірен здатна підвищити урон в півтора рази за певним типом монстрів, і підвищує шкоду ще більше, якщо противник є неживим.

  - Вперед.

  Кожен у групі Віда отримав всі можливі бафи. Тепер вони мали більшу силу, живучість і захист. Найбільше бафів наклали на Сурку і Віда.

  І ось, нарешті, вони взялися до полювання.

  - Чел... людина? Тут... Житі-живі люди, - в підземному проході зібралося чотири скелета.

  Ця невеличка різношерста група не могла знайти двох скелетів магів, одного кістя солдатів і скелету лучника.

  - Чело... Протягом століть, - викрикували порожні окулі скелета.

  Вони побігли в сторону групи, їх оточила криваво-червона аура, а кістки стукали один об одного при русі.

  - Всім приготуватися до бою.

  *ДЗИНЬ*

  Віід перший вийшов вперед, заблокувавши меча скелета солдата. Але замість того, щоб просто відбити удар, він забрав меч ворога в сторону і провів контратаку. Це був неігруючий досвід, він знав реальні прийоми бою на мечах і застосував особливий рух зап’ясток.

  - Триплет!

  Він зробив три одночасні удари, щоб простежити за якими поглядом було досить важко. Перший удар триплету був уколом вперед, другий наносився по діагоналі і в той момент, коли меч відводився назад, наступив третій удар, в якому використовувалась весь навбраний тілом інерція. Отримавши цей навик на більш високому рівні можна було завдати і більше ударів, але навіть тоді у техніки залишиться попереднє ім'я "Триплет", оскільки спочатку в ній три удари.

  Коли триплет потрібно було застосовувати під час інтенсивного бою, Віід активував його, не викрикуючи 'Триплет'. Навіть частка секунди може вирішити результат битви, особливо якщо ми використовуємо цей час для грамотності, наприклад, за такий період можна притиснути до вразливої точки ворога.

  В тому випадку, якщо ці три злитні удари вдасться якимось чудом блокувати, з'являється можливість завдати четвертого удару, а якщо і він відобразиться, то можна нанести п'ятий.

  Взагалі кажучи, противник і так не міг захиститися від трьох одночасних ударів триплет. Але Вікід також використовував свої навички володіння мечем, роблячи різні випади. Це призводило до того, що його противник відкривався для атаки. Не дивно, що незабаром ребра скелета воїна розбивалися під ударами меча Віда. Лише такі люди, як Віід, застосовували у війнах найжорстокіші методи.

  Тим часом скелети магів, що стояли позаду, почали бурмотати закляття на Віїда, але першою встигла кинути заклинання Ромуну.

  - Вогняний Удар!

  Її високий рівень володіння заклинанням дозволив створити відразу шість вогняних куль, які кинулися в бік скелетів магів. Це перервало їх закляття.

  - Ти мій! - Пейл зосередився на скелеті лучника. Вони обмінювалися один з одним стрілами.

  - Освітлена стрілка! Тримай! - Пейл наклав на лук стрілу, яка засяяла сліпучим світлом.

  За своєю природою нежити ненавиділа світло, і скелети були вразливі до його дії. Однак, могутніша не живе цілком могла б бродити по поверхні прямо під яскравим сонцем. Стріли Пейла встромилися у скелет і яскраво засяяли.

  Тим часом Сурка з підтримкою Ромуни дісталася до скелетів магів і била їх кулаками. Перша боротьба з таким могутнім ворогом полягала в тому, що вони жили на кону.

  Віду залишили лише скелет воїна.

  - Смеерть!. - скелет солдата підстрибнув з такою силою, що його кістки затрещали. Він заніс меч, щоб завдати сильного удару.

  І хоча весь його меч був вкритий тріщинами і іржавим, з подібною силою удару не можна було вважати.

  'Все ж його руху занадто передбачувані.'

  - Удар в спину! - активував навички Вііда.

  Коли меч скелета досяг своєї мети, там, де стояв Віїд, залишився тільки його розпливчастий силует. Сам він вже був біля скелета за спиною і відразу ударив йому шию.

  Для того щоб нанести критичний удар, потрібен був такий тонкий розрахунок моменту атаки, що була важлива навіть тисячна частка секунди. Намагання завдати цього удару часто вимагало певного ризику, але тим більше було задоволення від успішної атаки. Не витримавши всього того урона, що Віід наніс своїм триплетом і удар в спину, скелет осипався на землю безжиттєвою кучкою кісток.

  - Майстер Віід, сюди, - закричала задихаючись Сурка.

  Для неї було дуже важко боротися відразу з двома скелетами магів, тому вона поступово здавалась. Висока спритність монаха дозволяла їй рухатись дуже швидко, але тепер вона не могла допомогти:

  Через прокляття магів і завданих їй отруєних ран, у неї постійно йшла кров. Про те, що на неї написані прокляття, говорив про навколо неї чорний дим. Сила дії проклять перевершувала можливості контрацептивів Ромуни

  - ...

  Вік відразу ж кинувся на допомогу.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Щоразу, коли у Віїда накопичувалося достатньо манів, щоб застосувати сечіжа, скелети магів зникали в сірій фазі. Вони помирали швидше, ніж можна було очікувати, оскільки Ромуна постійно наражала їх заклинаннями. Вона витратила на це всі свої запаси мани. З рештою скелету лучника вони витримали швидко - Пейл і Ромуна, трохи відновлена мана, добили його точно скоординованою спільною атакою.

  - Ура! Ми перемогли! - З радістю закричала Сурка, коли закінчився бій.

  - І навіть підвищили рівень, - посміхнувся Пейл.

  Скелети 80-го рівня були вищі за них на більш ніж п'ятнадцять рівнів, тому група отримала величезну кількість досвіду, адже зараз весь досвід подвоювався. Поділившись лише з однією групою скелетів, вони отримали стільки досвіду, що багато відразу підвищили рівень.

  Використовуючи всі свої запаси маніпуляції на скелети та їхні прокляття, Ромуна і Ірен приселили відпочити для медитації. Медитація подвоювала швидкість відновлення мани. Але, на жаль, це було доступно лише магам і клірикам. Тобто Вікід не міг його використовувати.

  - Подивимося, що ми там отримали?

  Зазвичай кожен з них просто підбирав те, що йому приглянули. Але зараз, після першого бою вони відчували, що ходять по краю прірви. Група зібралася навколо трофеїв, отриманих зі скелетів.

  Трофеї виявилися дуже непоганими. Їх можна було б продати торговцям, але набагато краще залишити їх собі. Перчатки знижували здоров’я, але їхня охорона до певної міри компенсувалася.

  Це були ще не всі їхні трофеї, які вони отримали завдяки подвоєному шансу випадання речей, який їм як першовідкривачам підземелля. Також вони виявили ідентифікацію меча, який випав зі скелету солдата.

  На обличчі Віїда розцвіла усмішка.

  'Джек-пот!'

  Виявилося, що той самий меч, який продавався в місцевих магазинах за більше ніж сто золотих, можна було отримати як трофея. Звичайно, порівняно з тим глиняним мечем трофейний меч мав нижчу міцність. Максимальна міцність поступово знижується, якщо меч сильно зношений і довго перебуває в такому стані.

  - Хм... - Пейл окинув трофеї довгим поглядом.

  Його захопила жадібність. Зрештою, він теж був людиною, чому б йому не відчувати її? Тим не менш, в той момент Віід повільно вийшов вперед. Він все ще носив простий одяг з дубленої шкіри. Ні черевиків, ні броні він не носив.

  - У цього відея виявився дійсно сильний удар, - звернувся він до Пейсу. - Якби їх було двоє, у нас почалися б проблеми.

  - ...

  Пейл стояв осторонь, і йому було важко придушити свою жадібність, думаючи, що всі три трофеї повинні дістати Вііду. Навіть якщо віддати це спорядження комусь іншому, то Віяда, їхній головний танк, ця людина все одно не зможе замінити.

  - Такі трофеї найбільше б підійшли Пейлу... - Розчаровано сказав Віід.

  - ...

  Але я мушу битися з ними у ближній битві, а це означає, що мені потрібно мати хороше спорядження. Але наступні трофеї будуть обов'язково віддати Сурке та Пейлу, - Віід показав проблему і відразу сам її вирішив.

  Це рішення можна назвати спільним, адже найбільше користі у групі цих трофеїв принесе Віяду. Нарешті він звільниться від отриманого ним ще в тренуванні міцного залізного меча.

  *

  - Люди... Кращі рекрути нежит... - Раптом почули вони голос.

  Перед ними несподівано з’явився скелет лицаря.

  Усі помиляються, але ця помилка могла стати фатальною. У тих зонах полювання, які вони відвідували раніше, всі монстри залишалися на суворих територіях. На відміну від них скелети лицарів могли бродити там, де їм заманеться. Тож коли скелет знайшов групу, всі вони безтурботно відпочивали.

  Скелет лицаря носив на своєму костовому тілі лусчасту кольчугу, а з його очей виходило зловісне сяйво. Це небезпечне створення сотого рівня атакувало групу.

  - Ааай!

  Змії меча рикшина викручував у повітрі широку дугу і поранив Сурку в стегно. На щастя, вона не загинула від цього удару, але її здоров’я понизилося нижче 30 відсотків.

  - Біжи!

  Віід стрибнув між скелетом лицаря і Суркою, він стискав підбраний ним глиняний меч. Вікід дуже швидко зіткнувся з критичними ситуаціями.

  Перед ним стояв монстр сотого рівня! У Віїда затремтіли коліна. Правда, не від того, що він боявся високорівневих монстрів. Навпаки, він вважав біль-менш чесним бій з тими, хто вищий за його рівень на тридцять. Ні, Вікід турбувався про свій глиняний меч - його міцність зараз була занадто низькою. Тобто він може зламатися вже в цьому бою ... На жаль, під час бою не можна міняти одну зброю.

  'О нет!'

  - Обережно, пане Вііде!

  - Ромуна, Ірене, вставайте! На нас напав скелет лицаря!

  Група швидко приготувалася до бою. Але це дало час скелету лицаря для наступної атаки - він кинувся вперед, наносячи ще один удар! Вікід уперше пожалкував про те, що прибрав свій старий меч.

  'Не можна втратити цей меч!'

  Вже було запізно відступати, до того ж Віід відчував впевненість у тому, що його спритність і рефлекси дозволять йому уникнути атаки. Замість того щоб блокувати удар, він намагався ухилитися. Рани він отримає. Він був готовий пожертвувати своєю шкурою, щоб уберегти кістки... Звісно, у даному випадку був меч.

  'Постой-ка, а я полагодив черевики і рукавички?'

  Прокляття! Прості рукавички та черевики також були занадто низько. Зброя, наприклад, таке як глиняний меч, не буде ламатися, якщо вона безпосередньо не торкається будь-якої події в момент удару. Але таке інше спорядження, як черевики та рукавички, ламалося тоді, коли власник отримував пошкодження. Ключ міцності вів себе дещо незвично - коли міцність близька до максимальної, вона знижується повільно, але якщо вона низка, предмет може зламатися від одного єдиного удару.

  'Ну чому саме зараз?'

  Вікід перекотився по землі.

  Дзинь! Меча лицаря вдарився об землю, ледве не зачепивши Віїда. Такі приймачі часто використовували у боях. Цей прийом був їхнім числом і призначений для того, щоб уникнути нападу ворога на Кубарем покататись по землі. А що сказати про гордість воїна? У подібній ситуації немає місця для таких справ. Думка про втрату рукавичок, черевиків і меча була для Віїда набагато болючішою, ніж втрата військової честі.

  Поки Вік катався по землі, інші його товариші вже закінчили свої приготування. Пейл вже випускав стріли, а Ірен наклала божественний захист і благословення. Ромуна готувала закляття, причому найміцніші.

  - Вогненна сфера!

  Для того щоб потрапити за допомогою скелета лицаря, яка швидко рухається, вона використовувала площадне закляття.

  ШШШ!

  Вогонь почав поширюватися від тієї точки, де стояв скелет лицаря, і Віїду з Суркою довелося швидко втікати від вогню в сторону. Саме в цей момент короткої передишки Віід зняв черевики, рукавички і глиняний меч, за яким озброївся залізним. Якщо б він мав можливість, то міг би використати своє вміння ремонтувати його, але ситуація не залишала йому на цей час.

  - Це його швидше за все не вб'є, - впевнено сказала Ромуна.

  Вогненна сфера наносила одночасно велику кількість урону за кількістю ворогів. Отже, окрім умілих мечів Віди, найбільший заклинання Ромуни з’являвся на території групи. Її майстерність Огня складалась з восьми найбільших уронів гри. Проте, ніхто і не сподівався, що цього буде достатньо, щоб вбити скелета лицаря сотого рівня.

  Коли вогонь ослаб, скелет лицаря виявився на тому ж місці, де він і стояв до заклинання. Його меч розжарився і яскраво світився, а з очей і з-під ребер у нього виривалися мови вогню. У цей момент він більше нагадував Скелета Огнового Рицаря. Хоча він і отримав досить великі пошкодження, але він як і раніше був живий.

  - Ці... Люди... - Стринув на атаку скелет лицаря.

  Цього разу він з упевненістю виступив назустріч йому. Тепер, коли він озброєний залізним мечем замість глиняного, то нічого більше не боявся.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Меч Вііда закрутився, у прекрасний танці удари по скелету лицаря. Магія Ромуни, кулаки Сурки і стріли Пейла так само досягли мети.

  - Рр...

  Але скелет лицаря не квапився полишити своє життя, бій затягувався і став небезпечним. Вікід не встиг відновити запаси манів, які він розтрощив у минулому бою, зараз він не міг скористатися жодним зі своїх навичок. Вііда лише спритно ухилявся від ударів скелета лицаря, але не міг завдати йому значного урону. Інші члени групи були у подібній ситуації. Залишившись без мани, вони ледве трималися. З часом їхня ситуація лише погіршувалася.

  - У мене повністю закінчилася мана. Боюся, що я більше не зможу вас лікувати - ці слова Ірен тільки посилили їх розпач.

  Хоча Віід і Сурка все ще могли боротися, але коли вони будуть вбиті, інші перетворяться на живі мішені.

  "У такому випадку..." - Віід вирішив застосувати свою найпотужнішу техніку.

  - Меч Цезаря!

  Це була остання форма технології безформного меча. Однак ще до того, як ця грізна назва цезаря — меч Цезаря, кесаре всіх мечів, було лише вигаданою Віїдом фразою, технологія тільки мала показати на ділі, чи вона гідна такої назви.

  Роздався низький звук, і залізний меч почав випромінювати тонкі блакитні промені світла, які оточили все тіло Віди. Цим Віід миттєво привернув увагу скелета лицаря. Точніше кажучи, його увагу привернув сам залізний меч, який, здавалося, вбирав у себе всі сили з навколишнього середовища.

  Мрія стиснув навколо себе простір, ніби збираючись підірватися в будь-яку секунду. Віід приготувався нанести удар. Зазвичай він волів використовувати рубні удари, хоча уколи й наносили більше пошкоджень, але в них були свої недоліки - якщо удар не досягне мети, з'являється небезпека відкритися для відповіді. З іншого боку, наносячи рубні рани, доводиться враховувати інерцію меча. Це кілька змін у тому, як мечник використовує вагу свого тіла, те, яким чином він користується рухами кистей та як ставить ноги. Віід використовував ці зміни на свою користь, і це допомогло йому успішно ухилитися від ворожих нападів. Таким чином він змішував захисні та атакуючі прийоми.

  Завдяки цьому він, маючи низький захист і здоров’я, зміг протистояти більш сильним монстрам. І якби не ці здібності, то навіть у бою зі скелетом солдата в нього виникли б серйозні проблеми.

  Тепер Вікід буквально відчув, як усі запаси мани та здоров’я покидали його і зосередився на кінчику меча. Побачивши подібну силу, навіть скелет лицаря відкрив рот від подиву.

  'Готово.'

  Ця здатність повністю задовольнила очікування Віди. Він відчув вибухну хвилю ще до того, як його меч вдарив скелета лицаря.

  Бум! Усюди з вибухом лунали звуки пилу та бруду. Але незабаром пил осіла на землю і всі побачили, що Вікі все ще стоїть на ногах, нехай і сильно потріпаний.

  "Як це можливо?"

  Меч цезара виявився просто потворним за силою навиків, він потребував дві тисячі манів. Але якщо не було достатньо мастила, то брак здоров’я обмежувався. Після того як Віід застосував цей навик, у нього залишилося всього п’ятдесят пунктів здоров'я

  - А де? Де він?

  Віід попрямував до скелета лицаря. Залізний меч застряг у того в животі. Звідти по всьому тілу йшли тріщини. Скелет розсипався на очах.

  Все відразу ж кинулося до його тіла.

  - Ми з такою працею перемогли його... - Змусила опустити голову Сурка.

  Їм дійсно треба було докласти зусиль, щоб подолати скелет лицаря. І що вони отримали у нагороду? Залізницю, кілька срібних монет і кістка.

  Їм часто доводилося ризикувати життям, але найважче було пережити щось нове. Крім того, вони розпочали бій у несприятливих для себе умовах. Усі інші, як і Віід, воювали в умовах нестачі мани.

  Тепер кожного разу, коли вони боролися зі скелетами, Ромуна використала сигнальне закляття, яке попередило б їх про наближення скелету лицаря. І вони вступали з ним у бій тільки тоді, коли були готові до цього. Інакше вони уникали зіткнення. В іншому підземеллі чи печері вони, мабуть, ризикували б і стали б битися навіть у несприятливих умовах - коли навколо багато інших гравців, неминуча конкуренція за монстрів. Але на щастя зараз вони були єдиними гравцями в цьому місці. Звичайно, це додавало і небезпек, адже їх оточувало надто багато монстрів. Але саме такі ситуації і подобалися Війду найбільше.

  Коли вони зайшли у підземний підземелля, Відад мав унікальну здатність місячного скульптора. При світлі сонця можливості його персонажа не повністю розкривалися. Справжня сила його класу відкривалася в нічній тіні або у глибинах підземелля - всі її характеристики збільшувалися на тридцять відсотків.

  Крім того, завдяки своїм природним талантам мечника Вікід уже розлігся, як ведуть себе скелети лицарів. Тепер, коли він знав, як ухилятися від їх атаки, вони не були для нього особливо страшні. Тільки це знання знизило вдвічі той урон, який він отримував в бою з ними. Коли Пейл, Сурка і Ромуна накидалися на скелета лицаря всі разом, а Ірен допомагала їм своїми благословеннями, самотній лицар не міг нічого протиставити їм і швидко потрапляв у сірій спалахи.

  - Ха-ха-Ха, - коли Віід бачив поруч скелетів, він не міг посміхатися, адже перед ним ходили його цінні окуляри досвіду.

  - Хе-хе.

  - Ха.

  - Хы-хи, — чала смелиться разом з ним вся група.

  Чи могли вони повірити, що коли-небудь будуть так радіти, побачивши поруч скелетів? Солдати не завжди виступали за трофеї, а навіть мечі, які падали з них, можна було продати на більш прибуткову ціну. Достатньо лише відремонтувати їх і можна відразу продавати. Це була чудова мисливська територія, адже тут часто витягалися такі трофеї як щити, рукавички і навіть нагрудники. І невдовзі інвентар Віяда був вже заповнений, що не дивно, адже речі випадали з подвоїною ймовірність.

  Один скелет лицарів, не дивлячись на свій високий рівень, більше не був небезпечним для групи Віди. Однак час від часу вони натикалися на лицарів смерті, що бродять по землі.

  - Чело... вік. Запах... людини... там...

  Вони зустріли Рицаря смерті, закованого в воронову броню, і він сів верхи на коні. Віід та його група, які щойно вбивали скелетів і збирали трофеї, тепер сховалися за каменем. Що б вони не робили, шанси перемогти Рицаря смерті у них не було, оскільки рівень того був більше двохсот. Ця різниця настільки велика, що всі їхні удари, навіть точно націлені, вважалися б промахами.

  У Королівській Дорогі підняти свій рівень і ставати сильнішим можуть не тільки гравці, але й НІПи. Рицарі смерті вже ставилися до НІПа, які мають другу професію, і вони мали чудові навички бою.

  Навколо шолома цього лицаря смерті, Роян, було видно аура темної енергії. Кожен лицар смерті мав своє власне ім’я.

  - Запах... людини... Хмм... Я... У мене немає носа.

  Рыцарь смерті Роян деякий час оглядався по сторонах, а потім подався далі, шукати ворогів в інших місцях. Навіть після того, як він зник з уваги, цокот копит його коня ще можна було розчулити деякий час.

  - Фух.

  - Воно пішло.

  Вікід і всі в його групі зітхнули з полегшенням. У цьому місці ніщо так не лякало їх, як зустріч з бродячими по сусідству лицарями смерті.

   ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ.

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor