Природно, що північяни були уражені оточенням, вони зазвичай не дуже гостинні у видаанні через суворість Півночі. Навіть у Вінтерфелі, так званій Північній столиці, не було нічого схожого на розкіш, яку вони бачили. Гріфф обернувся, і, до багатьох турботі гостей, двері позаду них зачинилися двома охоронцями, які раніше залишалися непомітними. Майже готові обнажити мечі у спробі до втечі, вони стали сердечним і турботливим голосом, який рознісся по одному з коридорів.
Джон Конінгтон! Ти хоча б пояснив що-небудь бідоласі, перш ніж тягнути його сюди?» - Райландер смикнувся, так як вже чув це ім'я від свого батька, але не встиг пояснити Джону Сноу, оскільки до них вийшла добродушна жінка років двадцяти п'яти. Вона була досить красива, що чоловіки відразу помітили, з темним волоссям, м'якими хвилями, які спускаються до поясениці, стрункою фігурою і дуже ніжними світло-блакитними очима. Жінка підійшла до Джона і ввічливо сіла в реверансі.
"Ваша милість." - таке поводження звучало, м'яко кажучи, дивно для вух Джона. У нього ніколи не було титулу. Воїни також були здивовані, коли дізналися правду про батька. « Ласкаво просимо в Певерелл-Хаус, теперішню резиденцію дому Таргарієнів, хоча вони вже перестали використовувати це ім'я, щоб узурпатор не знайшов їх. Мене звати Тіша, я служниця її Королівської Височності вдовиниці Рейли. Гріф покаже вашим людям, де вони зупиняться, поки я проводжу вас до бабусі." - вона кинула на диво суворий погляд на блакитноволосого, який залишився байдужий, лише відповівши насмішчим уклоном.
"О, пані Ланістер." - і знову заходив геть, навіть не озирнувшись. Райландер подивився на Джона, який кивнув, і група неохоче пішли за проводженим, залишивши Сноу та Примара наодинці з Тишею. Хлопець повернувся до неї і недовірливо перепитав.
Леді Ланістер? доки вони йшли коридором, вона пояснила йому таке ставлення.
Це мій... Офіційний титул завдяки шлюбу з Лордом Тіріоном Ланністером. Я народилася донькою фермера і була врятована від зґвалтування головорізами Тіріона та його брата Джеймі. Після того, як ми з Тіріоном полюбили один одного, нас обв'язав п"яний септон зі свинями в якості свідків.» - вона посміхнулася на цей спогад.
« Але лорд Тайвін вважав, що я не варта того, щоб увійти в його великий будинок. Він хотів, щоб мене звинуватили як повію і зґвалтував весь гарнізон замку, дав мені по срібній монеті за кожного чоловіка." - її гарне обличчя спотворилося від розчарування. « На щастя, не всі Ланністери були такими жорстокими і нетерпимими до простих людей. Лорд Адріан відправив мене сюди перш, ніж його батько зміг здійснити свій план. На жаль, з тих пір наші зустрічі з Тіріоном досить рідкісні, і наші діти змушені рости тут.
Вона дуже скучала за своїм люблячим чоловіком, але не могла заперечити того, що щаслива, служачи вигнаній королівській сім’ї і розводячи двох синів та дочку під час рідкісних зібрань, хоча їй доводилось приховувати від чоловіка справжні імена своїх господарів. Її відмовляли роботодавців, які хотіли ближче познайомитися з Тіріоном перед тим, як відкрити йому правду.
Невдовзі вони опинилися на подвір’ї. На веранді був накритий маленький столик, за яким сиділи дві жінки, що тягли чай. Літня пані уособлювала себе втілення елегантності в суворому консервативному плаття, зшитим із білого шовку і прикрашеним золотими прикрасами. Обличчя гладке, з малою кількістю зморщок, які були б нормальні для її віку. Срібні світле волосся вже посідали, але яскраві фіолетові очі показували внутрішній вогонь. Джон був упевнений, що за ними була сильна воля і надзвичайно гострий розум.
Інша жінка, очевидно, була дорнійкою за походженням і виглядала молодшою від своєї сусідки на 10 років або й більше, з все ще темним волоссям, які неспадали на спину. Вона була дуже стрункою, з рідкісними вигинами, але її тонкі риси все одно приваблювали більшість чоловіків. Субота була більш відвертою, зшитий із оранжевого шовку, а темно-карі очі світилися добротою.
Джон був дещо збентежений, коли зрозумів, хто ці жінки: його бабуся, яка вдова королева Рейлла і принцеса Елія Мартел. Обидві леді перемістили свою увагу на нього, коли він підійшов, і Тіша оголосила про нього тим реверенсом.
Принц Джон Таргарієн. Примара не гаючи часу, а втихомирившись у тіні і обережно лакуючи холодну воду з найближчого фонтану.
Рейла тим часом кивнула
"- Дякую. А тепер Тіша, залиш нас. Дівчина знову сіла в реверансі і пішла, залишивши Джона наодинці з двома дамами. Елія усміхнулася йому, коли почав розмову.
"У тебе такі ж нудьги, як у нього, і поза, наче ти страждаєш від якоїсь ваги".
Стало зрозуміло, що вона має на увазі його біологічного батька принца Рейегара Таргарієна, і це виявилося важко перетравити, оскільки він все ще думав про лорда Старка як про свого отця.
— Сядь, хлопчику. Чесно кажучи, Джон був навіть трохи наляканий старшою жінкою, чия присутність відчувалася настільки сильно, що в порівнянні з нею леді Старк здавалась подібною на молоду недосвідчену дівчину, тому він негайно зробив те, чого йому наказали. Рейла налила йому чай і підштовхнула до нього. Під впливом натяку підліток обережно взяв чашку і відхлібнув, намагаючись виглядати пристойно. Чай був гарячим, але терпимим і солодкішим, хоча смак був йому незнайомий.
Бабуся збиралася сказати щось ще, але тут втрутилася Елія.
« Будь ласка, Рейла, ти змушуєш хлопця нервуватися. Сьогодні у нас повинен бути щасливий день, нарешті з'явилася можливість повернути нашу династію туди, де вона повинна бути... Залізний Трон.."
« Хлопчику ще належить довести, що він здатний правити королівством. Він має багато чого навчитися. хоча Джон відчував те саме, і його серце стискалося при думці, що власна бабуся не любить його. Королева просто захищала себе від нового розчарування. Спочатку її чоловік / брат, який так добре починався як король і в результаті перетворився на жорстокого монстра. Потім її молодший син Візеріс, вона спочатку покладала на нього такі великі надії, але у хлопчика з'явилося те ж божевілля, як і в батька, і через це принц загинув в п'яній бійці з найманцями.
Його смерть завдала їй біль, незалежно від його хвороби, він все ще був її сином, і рана, яка відкрилася того дня, ймовірно, ніколи не заживе, так само як розбиті серце після того, як її улюблений старший син Рейєгар був убитий цим жахливим чоловіком Робертом Баратоном.
Джон нагадав їй первістка, і старша жінка було боляче перебувати поруч з ним, але вона взяла себе в руки, перевівши погляд на лютоволичка, який вже встиг напитися, склавшись калачиком біля ніг господаря, поки той гладив тварину. Королева виявилася заінтригована лютововком і трохи побоювалася, але звір здавався добре вихованим, тому вона поки проігнорувала його і вирішила відразу перейти до справи.
« Я не могла повірити в зміст листа, посланого Лордом Ланістером. Ми вже давно втратили надію знайти хлопчика з нашою прізвишкою. Але ось ти тут і нам багато потрібно дізнатися один про одного, на жаль мало часу на це.." - Рейла зробила ще один ковток чаю, пильно дивлячись на Джона, але потім повернулася до Елії. А де ж Рейніс з Дейнеріс? Вони повинні були бути тут, щоб привітати нового члена нашої сім'ї."
Принцеса відповіла посмішкою на запитання. "А ти як думаєш?"
Королева роздратовано зітхнула і встала. Мартелл, все ще посміхаючись, теж піднялася на ноги, а за нею пішли Джон і Привид, і всі втрьох вирушили за старшу леді. Коли Елія побачила, що хлопчик має нервову вдачу, вона заспокоювала його і поклала руку на плече. "Не турбуйся про бабусю, вона просто хвилюється за нашу сім'ю і тільки на перший погляд здається настільки холодною."
https://literna.net/uk/books/408-hp-kh-got-lev-kasterli-zavershenii