Розділ 1177: Святий дух Парфенона
- Я думав, що твоя кров вже розклалася до чорного кольору, а виявляється, вона досі червона! - Мо Фань повільно витягнув руку з тіла Міроли, це було слово мистецтва дивитися на забруднену кров'ю руку.
Мірола все ще була жива, будучи на останньому видиханні, вона хотіла, щоб Шоушен охороняв її тіло.
Якщо б не стався інцидент, і вони змогли б здійснити план Ідіші за допомогою мистецтва воскресіння, то варто було тільки зберегти своє тіло та душу, тоді можна було б воскресити людину. Світлана відчувала, що життя вислизає з її рук. У цей момент вона мала лише одне бажання!
Раптом Мо Фань плескнув долонею і стрімкі кігті вітру відразу ж заповнили простір навколо Міроли. Всі надії настоятелька зникли вмиг. Вона навіть побачила, як шматки її тіла кружляли в повітрі, і це було жахливо!
Мірола мала досить високе становище в Парфеноні і ніколи не думала, що до неї прийде смерть. Померти в руках демона, який ніби прийшов з шеолу... Як же цей Мо Фань захопився такою страшною силою!
Заступник головного лицаря Шоушен весь тремтів. Він і лицарі золотого сонця навіть не відчували демона — Мо Фань з’явився. А якщо Шоушен був об'єктом нападу Мо Фаня, то кінець його буде такий самий як у Міроли!
Але у Мо Фаня була тільки глибока ненависть до Мірола, він навіть не залишив їй шансу воскресіння.
- Помста за ... за стару настояльницю!
Закричав один безглуздий і глибоко віруючий лицар золотого сонця. Він хотів подолати страх за допомогою цього крику. Потрібно сказати, що маги вищого рівня перший раз бачили таке специфічне реінкарнація Мо Фаня
Величезний меч світла опустився з неба на землю. Обстріє меча було направлено на голову Мо Фаня. Цей меч був висотою з будинок — магія елемента світла, яку Шоушен негайно застосував.
Демон Мо Фань підняв голову. Побачивши меч, який карається караючою смертю, він навіть не збирався від нього ухилятися.
Мо Фань повільно підняв чисту, нехтовану руку і долоню випромінював потужну срібну енергію.
Раптом він сильно схопив караючий меч і обкутав його серебристою силою магії простору. І в той момент, коли меч повинен був впасти на голову Мо Фаню, він розкрошив його на дрібні шматочки!
Водоспад та інші маги мимовільно вдихнули більше повітря. Якщо магія високого рівня була так легко розчавлена цим демоном, то наскільки він повинен бути сильнішим!
- Давайте разом! - Кілька лицарів золотого сонця, з'єднавшись із духом, застосували силу магії вищого рівня. Швидкість формування зірок була дуже швидкою. Незабаром можна було побачити, як один з лицарів застосував магію вітру: тисяча лезень.
Тисячі лезів закручувалися в повітрі, небо наповнилось білими серпами вітру — демоном Мо Фаня.
Демонізований Мо Фань не мав здатності літати. Він міг тільки затриматися в повітрі на короткий термін, а потім знову опускається на землю. Тисячі лезів гналися за ним, а пелюстки з дерев перетворилися на порошок після зустрічі із лізвіями...
Після цього один чарівник золотого сонця також погнався за демоном, і, замінивши кару вітру, він направив гостре лезо до Мо Фаня!
Гора літаючих пелюсток була розколота. Мо Фань схрестив руки на грудях і був змушений відступити до гори, розколоти карою вітру.
- Він... Він ніби навіть не поранений! - З подивом сказав один лицар, побачивши цю картину.
Рицарь елемент вітру теж був дуже здивований. Так як ця була найсильніша магія, яку він міг би застосувати. Хоч би що то було — тисяча лезів чи кара вітру, кожна магія могла б за одну секунду знищити тисячі монстрів. В результаті, у цього хлопця не залишилося і подряпини на тілі, а він все-таки людина, але не монстр!
- Повантаження на землю!
Шоушен дико закричав в повітрі.
Гори і ліс захаращували. У місцевості, де колись стояв Мо Фань — біля розкольної гори, земля раптово опустилася. Ніби якийсь гігант важко наступив на неї. Там, де стояв Мо Фань утворилась величезна яма.
Мо Фань повільно занурився в кам’янистий ґрунт, але він не був завалений камінням, а очі його сяяли холодним світлом!
Він вийшов з скелі, тіло його, наче тетива, повільно напружилося.
*Бам!
Роздався гуркіт, демонізований Мо Фань розтоптав гору і створив чорну блискавку, яка зачепила всю святу гору.
Шоушен боровся з усіма силами. Він використовував різні засоби захисту, включаючи дорогі магічні доспехи. Але демонічна блискавиця проколола простір, і лицар відчув, як доспех не захищає його тіло, воно розсипається на шматочки. Шоушен також негайно був скинуто до підніжжя гори.
*Бам! Бам! Бам!
Після падіння тіла лицаря не могла зупинитися, воно ходило вздовж ущелини і билася об все довкола.
Магічний доспех, який був на його тілі вже давно знищений. Рицар ще не збирався вмирати, але в грудній клітці віддавалася така біль, що він навіть не міг піднятися на ноги.
Все-таки він є заступником головного лицаря храму рішень Парфенона. Він ніколи б не подумав, що одного дня тіло його не зможе витримати удару.
З середини гори було скинуто до підніжжя... Яка ж страшна сила!
Через деякий час Шоушен зміг трохи відновити свої сили. Його погляд впав на середину схилу гори, і він виявив, що той лицар золотого сонця, який намагався відстояти честь Міроли, був спійманий демоном живим.
Шоушен не бачив, яким чином демон зробив це, але високий стовп крові піднявся в небо, а потім тіло того лицаря було викинуто у ущелині, наче це був сміття...
Решта лицарів, які навіть не були достойними суперниками демону, відкидали удар незрозумілий куди.
...... ........--... ... .......
У повітрі пролунав дивний звук, зміїне дихання заповнило всю священну гору. Ті збройні сили Парфенона, що переховувалися в горах, відразу зустрілися з руйнівною силою удару. Можна було бачити, як одного чоловіка за іншим підкидало в повітря...
Мо Фань обернувся і подивився на тотемного змія. Він побачив, що могутній змій за короткий час зміг відновити сили, допомагаючи розчистити бар’єру з лицарів Парфенона.
Магів на святій горі було так багато, що їх не можна перебити. Крім того, Мо Фань не збирався знищувати всіх цих прибічників, які щастили себе в ім’я Ідіши, Мірола і Дюранка. Жорстокість Мо Фаня ще не досягла рівня Парфенона.
Але навіть у Парфеноні не всі підкорилися Ідіше, можна було помітити, що Хайлун все ще перебував в незнанні!
Той, кому потрібен був Син Ся - це Ідіша і Дюранк!
Мо Фань помітив, що затемний змій вже розчистив йому дорогу. Маг більше не зв’язався з усіма цими магами храму рішень, храмів віри та лицарів золотого сонця. Коли він повернувся до демона — вовка, то раптом кинувся на підніжжя гори.
По дорозі бомбардування магів храму віри не переставали, але в основному це були чарівники середнього рівня, тому вони навіть не змогли б поранити Мо Фаня.
Порівнюючи цей бій з боєм у Сіані, зараз демонізація Мо Фаня була набагато сильнішою. Елемент демонізації просувався вперед разом з старанним культивуванням мага!
...... ........--... ... .......
Чорний стовп світла виходив з центру священної гори та міста. Після того як маги храму віри випустили сигнал про евакуацію, люди були направлені у безпечне місце священного бар’єра. Місто спорожніло, а над темним місцем страти висіла така атмосфера, ніби це картина Судного дня.
У місті не було душі, тільки самотня слаба дівчина була замкнена на місці страти...
Чорний камінь провини все ще був біля Сіна Сі. Через цю печатки Темного святого суду Сінь Сі була слабка всім тілом, а чоло її палила гарячка, і по тілу падав струмом.
Чорні промені вдарили по тілі Сінь Сі. Запечатане тіло мало величезні відмінності з Синь Сія - у нього були надзвичайно гарні пропорції в стегнах і талії. Не схоже, що це звичайна людина, темне волосся було настільки довгими, щоб впасти прямо до колін!
Вдалеку від темного місця страти Дюранк побачив, що на Сіні Ся врізався цей силует. Йому здалося, що він побачив найчудовішу істоту по всьому світі. Очі мага випустили демонічне світло, пристрасно прагнуть опанувати цю істоту!
- Це дух! Він дійсно знаходиться в її тілі! - Дюранку не сидів на місці, але він не міг входити в темне місце страти крім того, дух все одно не зміг би знайти притулок у тілі судового відділення.
Святий дух міг тільки жити в тілах наступників Парфенона. Здебільшого це були феї, які минулих священного хвалу. Лише їхні тіла можуть приймати святий дух Парфенона.
...... ........ ... .......--...
Дух вийшов з тіла Сінь Сі. У храмі фей Парфенона один гордий привид стояв у обсерваторії. Звідси можна було побачити священну гору, темне місце страти і запечатаний дух, який був красивим, наче картина, завершена хмарою.
Привид почав посміхатися. З ентузіазмом усмішка перетворилася на божевільну.
Ідіша чекала святого духу вже понад десять років!
У цей момент в очах Ідіша був тільки дух темного місця страти. Навіть незліченні сліди крові, які були гарними священною вершиною очей, не заслуговували її уваги.
З незапам'ятних часів боротьба Парфенона за що-небудь завжди була кривавою. Навіть якщо б не знищив величезний натовп воїнів товченої змії, Ідіша могла б самостійно перебити всіх людей, які підкорилися її владі. І тоді це число перевершило б те, що вони втратили на святій горі!
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku