***
Біля підніжжя гори Гріма, у природній гірській печері Лінь Мін сидів в позі медитації і загоївся рани. Його тіло було надзвичайно підступним — Ліню Міну довелося докласти неабияких зусиль, щоб зрештою придушити полум’я Чжуцве.
Проковтнувши лечебну пілюль, Лінь Мін просканував тіло силою душі: приховані пошкодження майже затягнулися. Він глянув на небо, і сонце вже клоннуло до заходу сонця. Лінь Мін вирішив під покровом ночі покинути Гори Гріма і знайти укриме місце, щоб переробити добуті скарби грому. Єдине, про що він щиро шкодував, так це те, що Грому не дісталося йому.
Обережно виїхавши з печери, Лінь Мін використав техніку пересування. Як гепард, він замелькав серед дерев; лише сухий тріск тріпотіння веток супроводжував його стрімким бігом. У мить він подолав вже більше десяти чи.
Сонце повністю закрилася над горизонтом, і без того смаркачний ліс занурився у непроглядну темряву, але на Лінь Міна це ніяк не впливало. Провівши ще десять років, він раптово помер. Його почуття вловили у повітрі надмірно густим, обпалюючи аромат полум’я.
Оглянувшись, Лінь Мін помітив, що сухі гілки і листя в багатьох місцях були облякані. Навіть зелені листочки на гілках дерев, де пожовтіли й висохли, явно свідчать про те, що тут недавно лютувала гарячка. Проаналізувавши ці сліди, Лінь Мін побачив вибоїну смугу, ніби крізь лісову чащу пронеслися жахливі вогні.
Линь Мін на мить замислився. Зробивши кілька кроків уздовж випаленого сліду, він раптово завмер, його погляд обгорнувся.
- Кровь?
На землі виднілася калюжа алої крові, а навколо неї вся рослинність була перетворена на попіл. У серці Ліни Міна з’явилися підозрілі підозри. Він був уважний до вогняного сліду, коли закривав свою присутність і розповсюдив силу душі. Пройшовши близько двох-трьох літ, він різко зупинився, вражений побаченим.
На лісовій прогаліні лежала велика червона пташка. Це була та сама Чжуцюе, яку Лінь Мін бачив раніше. На його здивування, одне з крил птаха було зламане! З рани постійно складалась кров — очевидно, ті сліди, що він бачив у лісі, залишила саме вона. Судячи з її виснаженого вигляду, Чжуцюе була важко поранена. Полум'я, яке окутило її тіло, вже не полихало так яскраво, як раніше, а мерехтіло, ніби гасує на вітру свічки.
Позаду пташки, притулившись до стовбура дерева, сиділа жінка в червоному. Її обличчя було мертво-бледним, очі щільно закриті, а довгі вії ледь помітно підрагували. Все її тіло було заплутано сполохами вогню і блискавиць. Ці електричні розряди, що мерехтіли вночі, виглядали особливо зловісно. Було очевидно, що вона отримала важкі поранення.
Коли ми побачили цю картину, у Лінні Міна почали тремтіти повіки. Коли він виходив, жінка в червоному впевнено тезила Громового Цзіяо. Як ситуація могла так швидко змінитися? Чому вона так постраждала? Навіть якби вона не змогла перемогти, то таки мала б піти геть. Але тепер навіть її вірна подруга Чжуцюе втратила крила. Чи Грімовий Цзяо використовував якийсь козир або на допомогу йому прийшов інший майстер?
Лінь Мін дивився на жінку, і вираз його обличчя кілька разів змінювалося. Зрештою він вирішив піти тим же шляхом. Навіть поранений майстер, мабуть, зможе витерти його в порошок. Лінь Мін не хотів увірувати своє життя в чужі руки.
Звичайно, промайнула думка: якщо він допоможе їй лікуватися, то зможе розраховувати на подяку майстра рівня Сяньтя, цінність якого дуже цінна. Але це були лише порожні мрії. Вона - майстер Сяньтян, і будь-яка клеянка з еліксирами із її запасів, ймовірно, коштує більше, ніж все його майно. Чи потрібна їй допомога?
Стояло Лінь Міну зробити перший крок назад, як жінка в червоному відкрила очі. Її чорні зіниці в нічній темряві сяяли, як зорі. Лінь Мін замер на місці. Після недовгого коливання він шанобливо сказав:
- Вітаю вас, старша.
- Це ти.
Жінка давно відчула чиюсь наближення, але оскільки рівень культивації приходька був невисокий, вона не додала цьому значення. Вона не очікувала, що це виявиться той юнак, якого вона зустріла на горі Гріма. Три зустрічі підряд - це дійсно можна було назвати долею.
- Ти знаєш, чи є поблизу будь-яке велике плем'я Південних Земель? — запитала вона. Її голос звучав слабо, але в ньому як і раніше відчувався природжене благородство.
— Так, у двохстах чи до південно-западу - чесно відповів Лінь Мін. Він подумав, що на вершині гори їй було не до нього, і вона навряд чи знає, як він розграбував лігво Цзяо, тому не боявся її гніву.
— Чи вести... — Жінка тихо зітхала, і на її обличчі раптом промайнула ледь помітна гіркота. Вона і подумати не могла, що настане день, коли її Святу острова Шенхуан поставить у глухий кут в жалюгідні дві сотні років.
Помітивши її стан, Лінь Мін спочатку здивувався, але швидко зрозумів: ймовірно через те, що поранена Чжуцюе не могла летіти, шлях став для жінки майже непереборним, хоча сама вона, мабуть, і могла йти. Йому було шалено цікаво, як вона, домовлена в бою, раптом опинилася у такому положенні. Звичайно, він не посміявся ставити такі запитання вголос.
Хоч він і сумнівався у успіху, Лінь Мін ввічливо запитав:
- Старша, чи можу я чимось допомогти вам?
Жінка трохи подумала і запитала:
— У тому племені, про яке ти говорив, продають Орли Божевільного Відра?
Ліній Мін похитав головою:
— Це лише маленьке плем’я, там немає таких істот. Є тільки коні...
Договаривши, він покосився на Чжуцюе. Така велика птиця... Жоден кінь не зможе її везти. Як він і очікував, жінка похитала головою, і в її очах промайнуло розчарування.
— Дякую тобі, — тихо сказала вона. Потім вона піднялася, нахилилася до самого вуха Чжуцюе і щось прошепотіла. Птах розплющив очі і, видавши стебло, спробувала встати. Вона оперлася на крило, але через те, що ліве було зламане, тут же втратила рівновагу і ледве не впала на землю.
На обличчі жінки відображалися біль і співчуття. Вона приклала долоню до грудей Чжуцюе, безупинно вливаючи у неї істинну сутність вогню. З притокою енергії до птаха повернулося трохи сил, але в той же час фіолетові блискавки на тілі жінки почали спалахувати частіше і яскравіше. Електричні змії множилися, і обличчя незнайомки ставало все блідішим.
Ліню Мін бачив дуже ясно. Це були блискавки, залишені Громовим Цзяо, і виходили вони зсередини її тіла. Раніше вона використала свою Істину, щоб придушувати їх, але без особливих успіхів. Вона мала відволікти частину енергії на допомогу Чжуцюе, як блискавки відразу пішли в атаку.
« Ті духи, що не в стані придушити навіть її... Це..."
У голові Ліна Міна виникла здогадка, від якої подих перехопило і серце забивалося частіше!
Побачивши, що жінка прийняла пілюль і збирається вести спотикаючого птаха на південному заході Лінь Мін зважився:
— Старша, дозвольте мені оглянути ваші рани.
Жінка обернулася і здивовано подивилася на нього. Хоча цей хлопець здавався їй дивним, а його сила явно перевершувала поточний рівень культивації, вона не вірила, що в нього є хоч найменший шанс вилікувати її. Це був останній, відчайдушний удар Громового Цзяо, який вона могла тільки ледве стримувати своєю могутньою істинною сутністю. Іншого виходу не було.
Вона і уявити не могла, що все так обернеться. Вона лише потребувала крові Грімового Цзяо, щоб допомогти Чжуцюе завершити еволюцію. Це не повинно було стати серйозною проблемою, але Цзяо вирішив битися. Зіткнувшись з її гнітючою силою, він не вагаючись виригнув Грімову Душу, яку загарбав тисячі років у якості останнього удару.
Якби це були звичайні блискавки, вона б легко знищила їх своєю енергією. Але ця громова душа була незачерствілою і безсмертною. Проникнувши в її тіло, вона стала невразливою для її істинної сутності. Варто було хоч трохи розслабитися або відволікти енергію, як Громова душа починала несамовито руйнувати її меридіани. Через це вона зараз не могла навіть злетіти.
Щоб знищити Грімову Душу, потрібно було повернутися на острів Шенхуан, але до нього було півмільйона років. Серце жінки наповнилось гіркотою: у теперішньому стані вона не дійде до кінця життя. Чжуцюе, рятуючи її, теж отримала важкі поранення. З останніх сил птах винесла її з Гори Гріма, але його ліве крило було повністю зруйновано.
Залишатися в лісі з дикими звірами було небезпечно, адже вони могли привабити високорівних монстрів. Самі собою вони не були проблемою для неї, але якщо їх буде багато, постійне використання істинної сутності спровокує погіршення її ран. Вона не сподівалася такого скрутного становища.
— Дякую, але не варто, — відповіла вона. - Ти нічим не зможеш допомогти моїм ранам.
Вона припустила, що Лінь Мін походить з однієї видатної сім'ї світського світу і має якісь цінні ліки. Але в неї було багато таких засобів, і вони були набагато кращі якості, але перед Грімовою Душою все це не мало сенсу.
Лінь Мін передбачав, що вона не повірить йому.
— Старша, я тільки подивлюся. Якщо я буду безсилий, я відразу відкину. Але подивіться на себе: Чи ви збираєтеся в такому вигляді вести поранену Чжуцюе до людей? Чи залишитеся тут, у лісі з дикими звірами? Ні те, ні інше не здається хорошим виходом.
- Я сказала, що ти нічим не допоможеш! — У голосі жінки було роздратоване. Вона не звикла до високих позицій, коли її слова сумнівалися, особливо в таких очевидних речах. Це було все одно, що дитина запропонувала б досвідному лікару прочупати пульс, щоб дізнатися чи є надія на спасіння. Старик, мабуть, думав би, що з нього знущаються. Якби не молодий вік, вона могла б запідозрити його в якихось несприятливих намірах.
Побачивши її очевидне роздратування, Лінь Мін також відчув розчарування. Він пропонував допомогу, а його майже не виганяли. Якби не його інтерес до Громової Душі, він би вже давно пішов. Однак він терпеливо продовжив:
— Всього один погляд. Якщо не вийде, так і буде, ви нічого не втрачаєте. Невже ви, майстер рівня Сяньзьян, боїтеся мене, жалюгідного юнця на стадії Кістки Костей?