***
У цю мить Лінь Мін несподівано знайшов дивний спокій. Біль від опіків знепритомнів, а шалений вогонь сповільнився. Він навіть відчув агонію і лютий рев синіх ящірок поруч з собою.
« Легше... спокійніше..."
Дихання Лінь Міна стало тихим і розміреним, вічно прикрилися. Він увійшов у стан Ефірного Боївого наміру, і море його душі занурилося в спокій. Але справжня сутність всередині нього сягала по меридіанах з шаленою швидкістю. Насіння Єретичного Бога пульсувало з його серцем.
— Вогнене насіння! — Лінь Мін швидко відчинив очі і без залишків направив всю свою енергію до вогню.
Завдяки духу Гому він міг витримувати прямі удари синіх ящірок. Він також покладався на те, що вогнем буде жити в цьому палаючому пеклі. Маленька іскра, розміром не більше кунжутного зернятко, стала його єдиною соломинкою для порятунку.
— Хлынь!
Сила вогню, яка була в насінні, вирвалася назовні. У той же час в його тіло виливалися потоки розжареного повітря з шторму. Дві енергії зійшлися в лютій сватці його плоті. Це було полум’я, створене майстром вершини Сьянтя — справжнім вогнем Червоного Фенікса! А Лінь Мін був лише майстром на піку Костей. Навіть після того, як насіння було згняне, йому було важко протистояти такій силі.
Енергія Насіння, тобто Єретичного Бога, почала швидко здавати позицію. Бачачи, що полум'я ось-ось спопелить його меридіани, Лінь Мін в останній момент видав японський крик. Його зіниці набули бурштиновий відтінок, точ-тоїк як у дракона.
— Р-р-ра!
Глухий, величний драконій рик вирвався з його грудей. Цей звук падав не з горла, здавалося, це вібрували і зв’язали всі кістки до його тіла. У цю мить за його спиною з'явився примарний силует Лазурного дракона, і від тіла Лінні Міна поширилася хвиля давньої, нищівної аури.
Справжня сутність Ліня Міна настільки ущільнилася, що стала майже дотиком. Синє-зелене сяйво, як тисячі гострих клинків, пронизало вогняний шторм. У цьому кольорі була вічнота й незмінність. Нехай це сяйво поступалося штормові, хоч би як полум’я могло поглинути його. Зрештою справжня сутність Лінні Міна витіснила жар з його тіла.
У момент смертельної небезпеки кров відратної Чешуї Лазурного дракона, яка злилася з його тілом, нарешті розбудилася. Гучний змій, що ширяв у небі і готувався до нової атаки на жінку в червоному, почув цей рик. Він здригнувся всім тілом, і крижаний жах з глибини душі скував його рухи.
„ Чи змій дійсно існує? Нет... Неможливо! Звідки на континенті Тяньань взятися справжньому Дракону?!"
Змій вже не встиг озирнутися, а чотирифутовий меч жінки летів до його горла. У битві таких майстрів найменш бентежило.
— Умри!
Змій дуже розліг пащу і вип'яв вугільно-червону сферу блискавки, намагаючись захиститися, але в той же момент алий клинок загруз у його тіло.
***
Огнений вихор повикинув Лінь Міна і сім-восім синіх ящірок на землю, покриту рудою Першодного Магнетизму, за кілька сотень чжанів від лігва. Лінь Мін був абсолютно голий. Його шкіра в багатьох місцях облякнулася, волосся згоріло і вид був більш ніж жалюгідний.
Однак завдяки контролю над вогнем через Огнесне насіння і пробуджену кров, він зміг захистити свої меридіани. Незважаючи на опіки, він не отримав внутрішніх пошкоджень, які могли б перешкодити його подальшій культивації. Трохи відпочинку і правильного лікування - і він поправиться.
А от ящіркам пощастило куди менше. Ті, що не були поранені раніше, ще могли рухатись. Але ті, хто вже страждав у бою, перетворилися на обгорілі хмари, в яких ледь затопилося життя. Лінь Мін, ледь торкавшись землі, відразу схопився і припустив геть. Тепер у нього була лише одна думка: якомога швидше забратися з гори Гріма.
Ящериці, що впали разом з ним, не відразу прийшли в себе. Коли вони запам'яталися, Лінь Мін вже був у сотнях чжанів від них. Одна з темно-синих ящірок видала низький рик і кинулася в погоню. Вона чітко пам'ятала, що цей чоловік був затягне в вихор прямо від входу до печери Предка. Невже він посмів увійти всередину?
Ця думка призвела до сказу звіра. Навіть фіолетові ящірки не мали права заходити до печери Предка! Маленький чоловічок осквернив їх святиню. Послухавшись її реву, інші ящірки також піднялися і кинулися в погоню. Як-никик, вони були високоранговими звірами з кров'ю драконів, і їх живучість була вражаючою - відголоски атак майстрів Сянькь не змогли їх добити.
Ліній Мін задіяв техніку руху на повну. Він жалкував, що у нього немає крил. Незважаючи на вдосконалення техніки Золотого Року, він все одно поступався швидкості синім ящіркам. Розрив у три рівні — від піку Ківки Костей до вершини Хоубань, — був лише технікою.
На щастя, фіолетові ящірки, рівні майстрам Сяньтянтя, були занадто сильні, щоб їх затягло в вихор, інакше Лінь Мін був би вже мертвий. Сім або вісім переслідувачів лютували за ним. Особливо вирізнялася та темно-синя ящірка: її сила була на грані прориву в Гоутян, а швидкість бігу нагадувала спалах блискавки.
З гуркотом вона дбала про поверхню землі своїми сильними лапами. Окутанна синіми розрядами, вона рухалася майже в півтора рази швидше за Ліню Міна. Між ними швидко скоротилась відстань, але розум юнака залишався криво чистим. Він пам’ятав, що поблизу є скелі. Через те що здійнятися в небо було небезпечно, це могло привернути увагу гримового змія.
Поквапилося! Найближча ящірка виплюнула сіру блискавки. У той самий момент Лінь Мін побачив край скелі, до якого залишалося лише кілька десятків чожанів. Він стрибнув, прочорнив в повітрі дугу, наче випущена стріла.
Синій розряд потрапив точно в ціль, але удар лише додав Ліню ще більшого прискорення. Зчепивши зуби і терпячи оніміння у всьому тілі, він знову влив Істинну сутність в ноги. За допомогою Концепції Ветра він досяг межі своєї швидкості.
Пропасти здавалося бездонною. Лінь Мін, наче велетенський птах, рихнувся вниз і назустріч густому туману біля підніжжя. Роз’ярені ящірки загальмували коло самого краю. Вони застигли на скелі, в якій лунала лютий рев. Ці істоти не вміли літати. Навіть фіолетові особини були позбавлені цього дару, якщо тільки в їхніх жилах не збуджувалася кров і перетворила їх на гримових змій.
Не бажаючи відпускати здобич, звіри продовжували палити блискавками після того, як людина вилетіла. Лінь Мін вже перетворився на маленьку чорну точку, і більшість розрядів пройшли повз, але два кульки від темно-синих ватажок все ж затримали його. Електрика була занадто швидкою, а Лінь Мін був поранений. Черговий удар змусив його знову виплюнути кров, незважаючи на наявність Духа Гріма в тілі.
Вітер свистів у вухах. За кілька вдихів він пролетів сотні джгутиків. Знісши біль від ран, Лінь Мін різко викинув руки в сторони і створюючи під собою повітряну подушку. Швидкість падіння почала сповільнюватися. Після кількох маневрів він остаточно взяв справу під контроль. Коли Сумі дістався з каблучки комплект одягу, він швидко одягнувся і зісковзнув на дно ущелини.
Коли Лінь Мін приклонився до дерева, то жадібно хапав ротом повітря. Нехай він не брав участі у відкритій битві, і ті кілька хвилин під час вогняного шторму випили з нього майже всю сутність. Він з тремтінням згадав ту синю-зелену енергію із аурою вічно. "Невже це сила крові зворотної Чешуї?"
Подивившись на вершину скелі заввишки 7сот-800 чжан, Лінь Мін посміхнувся: будь-яка ящірка, яка ризикнула стрибнути за ним, перетворилася б у хліб. Не знаючи, чим закінчиться бій нагорі, він не смів затримуватися. Він кинувся в ліс, тримаючи кров у грудях. Йому потрібно було прибратися подалі від гори Гріма, пробігти ще сотню миль, заплутати сліди і забратися на дно в густих заролях.
При думці про те, що Сумі не в стані обручити його серце, частіше загоїлося. Він обчистив скарбницю, яку збирав Громовий змій тисячі років! Якби монстр дізнався про це, він би живцем його зжер.
За допомогою Концепції Ветра Лінь Мін швидко спускався. У передгір’ях йому вже ніщо не загрожувало, і він міг не танутися, стрибаючи на десятки жанїв. Коли він обминув засніжену зону, то дістався середини пагорба. Але тут різкий біль проколола його тіло.
« Плохо... рани дають про себе знати."
Лінь Мін нахмурився. Блискавка ящірки була терпима, але полум’я Червоного Фенікса виявилося неймовірно живим. Збуджений синьо-зеленою енергією, воно тепер спалахнуло знову, наче трава після весняного дощу. Без підтримки вогню ця сторонній енергія почала систематично руйнувати його зсередини. Тепер він не міг покликати силу драконячої крові і навіть звичайну Істину контролював насиллю.
« Не можна більше терпіти, інакше меридіани будуть усунені назавжди. Якщо залишаться приховані рани, це стане бар'єром на шляху до стадії Конденсації Каналів."
Лінь Мін проковтнув лікувну пігулку з кільця Сумі. Він вирішив загоїти рани, а потім приступити до поглинання сили грому зі своїх трофеїв. Цікаво, наскільки виросте його дух Гріма після такої бенкети?