***
« За весь шлях це наймогутніша тварина, яка мені потрапила, і саме він дрейфує переді мною. Чому? Невже ..." - в голові Ліна Міна раптово спалахнула здогадка. Кров Оберненої Чешуї!
Якщо він не помилявся, цей страх виходив від краплі Крові зворотної Чешуї, яка все ще дрімала в його тілі. У Громових ящірках текла кров Цзяолунів, і чим сильнішим був звір, тим більша була її концентрація. А Цзяолун - це, по суті, нижчий дракон. Коли Цзяолун зустрічає справжнього Дракона, він відчуває страх і жах з глибини душі; будь-яка лють миттєво вщухає перед обличчям вищої істоти.
В тілі Лінь Міна кров Оратної Чешуї була вкрай розбавлена, до того ж через його низький рівень розвитку вона ще не збудилась остаточно. Звичайні громові ящірки просто не відчували її. Але ця тварина на пікі Хоутяна мала набагато густіші кров’ю та гострої чутливості. Саме зв'язок крові дав йому відчути мертву силу в Лині Міні. Кров справжнього дракона, навіть якщо це лише мала крапля, несла в собі дух стародавньої величі, що змушує тремтіти всіх звірів. Якби Лінь Мін трохи сильніший, ця ящірка могла б просто схилитися перед ним.
Ящериця продовжувала ричати, оповита іскринками блискавиць, вимагаючи, щоб він покинув її територію. Лінь Міна влаштовувала це, бо він не зміг би її вбити, тому краще було розігнатися світом. « Схоже, я зможу піднятися на Гору Гому ще вище! » — зніс йому кулаки. Самі ж небеса благовістили йому. Спочатку він думав, що мало дістатися до середини схилу, але завдяки Грімовій душі і Кровіратної Чешуї він зміг подолати крижану пустку. Якщо так піде і далі, він дійсно пройде через ці снігу.
За три тисячі метрів снігової рівнини лежала вершина гори Грім, де найімовірніше народжувалися небесні скарби елементів блискавки. Тут небесні громи не вщухали століттями. У такому місці можна було легко потрапити під справжній небесний розряд. Навіть під захистом потужної душі Ліню Мін відчував занепокоєння, не знаючи, чи переживе він таке пряме потрапляння.
Після того як Лінь Мін обійшов ящірку, він рушив далі. У 20 кроках перед ним розвернулась картина, яку він запам'ятає на все життя. Серед безкрайних крижин стояла жінка з прекрасною статною фігурою. На ній була алка хутра і довге яскраво-червоне плаття. Іссіня-чорні волосся м'яко зпадали до самої талії. Її босиі ноги, білі і ніжні, наче дорогоцінний нефрит, впевнено стояли на нескінченному льоду. Вона походила на вогняну троянду серед снігу, яка формувала разючий контраст алого і білого з’явилася майже як демонічна краса.
Перед жінкою стояла велетенська кіноварна пташка. Криваво-червоний хохлок, алие, як полум'я, пір"я і довгий хвіст, що виринає по землі та обіймаючий невгасаючим вогнем. Це був... Чжуцюе! У Линь Міна перехопило подих. Те саме священне тварина, яку він бачив у Болоті Чорних Вод, тепер було прямо перед ним.
Відчувши присутність Ліні Міна, жінка обернулася. Її обличчя, прекрасне і мирне, здавалося чужим світським марноті, від її краси захопило дух. Помітивши його рівень розвитку, вона здивовано підняла брову, очевидно не розуміючи, як юнак на піку Кістки Костей вмудрився вижити у цих місцях. Лінь Мін оцепенелл, вражений не тільки красою незнайомки, але і її таємничою аурою. З вигляду вона виглядала звичайною дівчиною, але кожен її рух нагадував про те, що її сила перевищує будь-кого, кого він зустрічав раніше. Сяньтян... ні, можливо навіть вище — пізній етап або пік Сяньтян, а може й щось за межами цього царства. Мати священного Чжуцюе як їдового звіра - що це за рівень?
Лінь Мін був надзвичайно напружений. Він був би здерт у порошок в мить ока. Жінка ще деякий час з цікавістю розглядала його. На фоні безкрайних білих снігу вона і її птах виглядали як палаючий килим, настільки нереально красивий, що в це було важко повірити.
Цікаво, що її голос, ніжний і дзвінкий, наче трель соловейки, лугнувся над кригою. Її тіло, легке як пір'їнка, змило вгору і опустилося на спину Чжуцюе. Птах вичавила пронизливий крик і пішла до неба! Коли линина Міна обдувала хвилями жару, по її спині скочався холодний піт.
« Так Чжуцюе, якого я бачив у Болоті Чорних Вод, був її питанцем... Напевно, вона і тоді була на його спині і бачила, як мене переслідував вогненний хлопчик. Навіщо вона тут? Ищет Грімову душу? Або вона живе тут? Дивлячись на величну гору, він вагався, чи варто йти далі. Якщо вона прийшла за Грімовою душею, то йому ловити нічого.
Ліню Мін, розслабившись, все ж стиснув зуби і продовжив дорогу. Оскільки він дійшов досюда, треба спробувати. Навіть якщо він не отримає голосної душі, на вершині гір можна знайти ще інші скарби. Стояло йому зробити пару кроків, як з неба донісся різкий пронизливий пташиний крик, що йде в самий вись! Це був сигнал фенікса? Не встиг Лінь Мін усвідомити, як уся гора Гому відреагувала на багатоголосий рів тварин! Гуркот стояв такий, ніби загримали тисячі весняних грому.
- Що... Що відбувається? — Линь Мин был ошелеменований. Земля під ногами задрижала, наче вдалеку били у велетенські барабани. Він відчував вібрацію - десь бігли величезні тварини. Лінь Мін миттєво вхопив копальню, побачивши, як з сніжної поливалися яскраво-сия Грімова ящірка. За нею тягнувся шлейф з снігу, схожий на скаженого дракона. « Це та сама ящірка піку Хоутань!» — лінь Міне стидався, розуміючи, що зараз він їй не противник.
Він негайно змив у повітря. Синя ящірка пронеслася під ним, навіть не помітивши його присутності. Ліню Мін зрозуміла, що вона бігла не за ним. Але якщо не за ним, то за тією жінкою? Згадавши крик Чжуцюе, Лінь Мін затамував подих. Невже це був виклик? Виклик всієї гори Гріма, включаючи фіолетових ящірок стадії Сяньтян? Яка ж неймовірна сміливість! У порівнянні з такими майстрами його серце забивалося.
Чи декілька разів він побачив ще одну сніжну хвилю, що мчала на вершині. Лінь Мін, маючи чудовий зір, розглянув ще одну синю ящірку на пікі Хоутян. « Ті, хто слабший, навіть не наважуються вплутатись у цю битву... Ну так, проти майстра Сяньянтя слабким звірам ловити нічого - один удар долонею, і вони трупи».
Лінь Мін піднявся вище і перед ним відкрилася велика картина: десятки снігових шлейфів неслись до піку. Його припущення справдились. Вражає азарт, і він вирішив побачити це на власні очі. Битва рівня Сяньтя вартувала того, щоб подивитися на неї хоча б здалека. Не гаючи, він на повній швидкості рвався до вершини. Шлях був вільний, всі сильні звірі пішли вперед, а ті небагато хто, що залишилися, не сміли нападати через його аури Кровіратної Чешуї.
Він не наважувався летіти занадто високо, щоб не привертати увагу Чжуцюе і тих могутніх сущень, що зібралися нагорі. Залишилося лише три тисячі метрів вгору. На межі своїх можливостей він подолав цю відстань в одну мить. Опинившись на вершині піку, Лінь Мін застиг і його розум покрила хвиля шоку. У небі він побачив дракона! справжнього дракона! Гострі кігті, фіолетова луска, довгі розвіваються вуса - точ-втоти як на стародавніх сувоях. Цей гігант був куди більшим за Чжуцюе. Він ширяв у небі, оточений міріадами фіолетових блискавиць, виткана ауру нескінченної величі. А навпроти нього, розтрощивши крила завис Чжуцюе.
« Битва Дракона і Фенікса?» — Лінь Мін ледве проковтнув. Він і не мріяв побачити таке чудо. Він зрозумів, що це не справжній дракон, а Цзяолун — він мав на голові роги. Але навіть Цзяолун був одним з найбільших священних тварин Континента Тянань.
« Ось що ховає Гора Гому, тут живе Цзяолун!» — Лінь Мін глибоко зітхнув. « Тепер усе ясно! Саме тому тут є так багато Грімових ящірок з його генеалогією. Вони всі його нащадки! Прямі нащадки - це ті фіолетові звіри рівня Сяньтян, а синє — їхні діти. З кожним поколінням кров стає дедалі слабшою". Тепер для нього було розкрито таємницю появи гір Гріма.