***
Заспокоївши хвилювання в душі, Лінь Мін дістав два чистих Кам'яни правдивої Сущості і занурився у медитацію, щоб відновити сили. У той же час він густо змазав передпліччя мазю для відновлення сухожилля і кісток.
Недавно кістки на обох його руках були розтрощені, а тіло перетворилося у криваве місиво. Зазвичай майстер мав би не менше десяти-п'ятнадцяти днів, але тіло Лінь Міна мало дивовижну здатність регенерувати. Завдяки цьому і дорогоцінна мазь, кожна порція якої цінувалася на вагу золота, відновлювалася вже через дві години.
Залишився час, коли Лінь Мін витратив на те, щоб доставити запаси істинної сутності та фізичної сили аж до піку. Зробивши духовний стан у ідеальній рівновазі, він зрештою розпочав випробування сьомого поверху.
Вигукнув яскраве світло, божественний зал зник, і Лінь Мін опинився в сліпучо-білому просторі, де повільно формувалися незліченні спотворені образи.
- Сьомий поверх... Той самий, на який ніхто не ступав останні дев’ятнадцять тисяч років, — Лін Мін збився кулаки і остаточно подавив хвилювання.
До цього моменту він багато разів уявляв собі сьомий поверх, але коли побачив картину Ліні Мін в застиг у замішанні. Найменше він очікував побачити щось подібне.
Перші шість поверхів були повністю схожі на назви. Наприклад, перший поверх — Міру Ада — був подібний до кривавих ставків; другий - світу голодних Демони — жовті джерела; третій — миробитні пустища; четвертий світ Рабів Колдуна — гладіаторська арена...
Лінь Мін вважав, що раз сьомий поверх називається Міром Колдуна-Бога, то він повинен бути схожим на якийсь простір, близько до Божествного Царства. Але замість цього він опинився у найбільшому місті світу смертних. Довкола лунали натовпи людей, повз них проходили вуличні торговці з коромислами на плечах і грали діти. Все було до страшного реального життя.
Але не це вразило Ліну Міна найбільше. Його шокувало місце, в якому він стояв. Він завмер перед вишуканим, але злегка обвітлим трактиром.
Потьмяніла черепиця, вицвілі алики лаковані колони, різьблені дерев’яні віконні рами та загнуті краї даху. Лінь Мін знав це як свої п'ять пальців. Скільки він себе пам’ятав, то біг по залам цього трактиру, слухав казки та пісні бродячих артистів, спостерігав за грою гостей у шахи і випрошував солодощі в старих місцях.
Чай в гайванях, засмаганий боярщик на паличках, офіціант з рушником через плече, ароматні страви, приготовані матір'ю - все, повністю співпадає зі своїми спогадами.
Це місце... Це був його дім.
« Грород Цінсан, сімейний ресторан Ліней... де я прожив більше десяти років. Как... Як я міг бути тут?»
Лінь Мін випадково ступив за поріг, але в ту ж мить його ноги наче приросли до підлоги. Він завмер, а в його серці піднялася буря. Він побачив молодого чоловіка в багатих шовкових шатах. На вигляд молодик було близько вісімнадцяти-дев'ята років. Він тримав у руках складний веер і з усмішкою виходив з кухні.
І цим чоловіком був не хто інший, як сам Линь Мін. Точніше, його версія через кілька років.
Однак Лінь Мін одразу помітив, що в нього не було ні краплі внутрішньої сили. Його вигляд — образ книжника і вченого — чітко показав, що він ніколи не займався бойовими мистецтвами. Їхня поведінка і аура не завжди були такими очевидними. Справжній Ліній Мін мав стриману, але гострою як лезо меча, енергії, що могла в будь - який момент прорватися небо. А юнак усміхався легковажно, і в цьому посміховиську прослизала толіка поганого обява, що притаманного неодруженим синам багатих сімей, які гоняться за вишукані задоволення.
« Невжели... Це справді я?» - Лінь Мін не міг в це повірити.
— Сяо Лі, приготуй мені паланкін, — звернувся юнак до слуги. — Пані Су з Павільйона Лазурних квітів сьогодні влаштовує прийом і прислала мені запрошення. Я просто зобов'язаний там з'явитися.
Хлопець з клацанням розгорнув віяло і почав швидко ним обмахуватися.
— Но... Це не дуже добре... — Сяо Лі засміявся з винуватим видом. — Молодий пан, сьогодні ж день народження другий міс з сім'ї Тянь, вона влаштовує банкет. Вона особисто просила вас прийти...
- Та ну її! Їй потрібні кухарі на банківському банку, ось нехай вони і йдуть. Що мені там робити?
— Но... - Сяо Лі ще більше поморжело. - Друга міс Тянь хотіла попросити вас, молодий пан, залишити пам'ятну каліграфію на її святкуванні, а також казала, що хоче повчитися у вас поезії. Ви ж найкращий випускник, Чжуан'юань, у всьому місті Цінсан немає поета талановиті вас... До того ж, міс Тянь така гарна і чеснотлива. Коли пані бачила її востаннє, вона їй дуже сподобалася і, можливо, в майбутньому... Гей, пане, не йдіть!
Не дослухавши, він вийшов за двері і не обертаючись кинув через плече.
З цими словами він зник, залишивши Сяо Лі стояти з обличчям кислим, як перемерзлий баклажан. Якщо господар і господиня дізнаються, йому не мити пробки. Друга міс Тянь явно співчувала молодому панові, і вона була ідеальною парою для нього: добра, красива та з аристократної сім'ї. Але молодий пан Лінь чомусь волів проводити час з пані Су із Павільйона Лазурних квітів. Це було вище розуміння Сяо Лі.
Павільйон Лазурних квітів був заведенням сумнівного, хоча й дуже вишуканим. Більшість дівчат там були "цингуаньжень" - вони продавали своє мистецтво, але не тіло. Кожна з них мала неземну красу, досконало володіла циною, шахами, каліграфією та живописом. Але хоч би якою чистою була пані Су, вона все одно залишалася обителькою публічного будинку з низьким соціальним статусом. Господар та господиня ніколи б не дозволили синові привести таку жінку в дім.
- Пропав я, зовсім зник... Якщо господар дізнається, що молодий пан поїхав до Павільона Лазурних квітів, то не тільки власнику осуду, але й мені дістанеться, — з сумом почувався Сіо Лі, бо він не знав, чи чесно розповісти про все батькам хлопця або намагатися приховати правду...
Линь Мін стояв біля входу і мовчки спостерігав за тим, що відбувається. Тільки що той хлопець підійшов до нього, але навіть не подивився в його сторону. Ліню Мін розумів, що він не належить цьому світу. Він лише гість, якого ніхто не бачить.
« Чому все так? Чому тут є інший я? "
« Коли мені було вісім років, батьки відправили мене до приватної школи, щоб я готувався до імператорських іспитів. Я провчився чотири роки, але в 12 кинув книжки і твердо вирішив присвятити себе бойовому мистецтву. Тоді в мене стався серйозний розбрат з батьками, але я наполягав на своєму... Так я став сьогоднім Ліннем Міном. Мабуть, у цьому світі я не покинув навчання, а продовжив шлях книжника, здав усі іспити і став Чжуан'юананем..."
« Чому існує такий світ? Це реальний паралельний світ чи ілюзія, народжена моїм свідомістьм? "
« Що саме перевіряє цей сьомий рівень, Мир Колдуна-Бога? Моє серце шляху Воїна? Якщо так, то що потрібно зробити, щоб пройти випробування? "
"І чому, якщо це Світ Колдуна-Бога, я опинився серед простих смертних?"
Лінь Мін був збентежений через кілька днів у головному залі трактир. Люди проходили повз, не помічаючи його, а деякі навіть взагалі просочувалися крізь його тіло... Крики вуличних торговців, пісні бродячих артистів, апетитні запахи їжі та вина, навіть покриті зморшками обличчя батьків... Все навколо було настільки живим, але водночас примарним. Все було до болю знайомим, але нескінченно чужим. У цьому галасливому примарному світі Лінь Мін здавався випадковим сірим мазком на картині, самотнім і покинутим.
- Мир же реальний, а я справжній? Или... мир реальний, а нагороджений я? Ні, це не мій світ. Це лише мої внутрішні демони!
Лінь Мін різко розплющив очі, і Коп’є з важкого Глубінного м'якого Серебра вилетіла із чехла! Тисячі дзеркал роздалися, ніби розбивалися. Трактир і його відвідувачі відразу зникли.
Але Лінь Мін не повернувся в простір випробування. Натомість він опинився на полі бою, де шалені барабани розвіялись і розбивалися на вітрах бойових знаків.
— Це...
Коли Лінь Мін побачив, що вершники та піхотинці закувалися в броню, то відчув спрагу крові і мимовільно здригнувся. Він почав підозрювати, що відбувається.
Його духовне чуття розходилося вбік, швидко виявивши фігуру молодого воїна. Лінь Мін нахмурився. Так і є. Він перемістився у військовий табір. Там він побачив хлопця років п'ятнадцяти-шестнадцяті в простих шкіряних доспеках. У руці той стискав залізний спис, а на обличчі читалося сильне напруження.
Цей молодий чоловік побачив Лінь Мін, у якого закрило очі. Знову він сам!
Коли йому було 12 років, він сперечався з батьками про вибір способу дій. Тоді він пообіцяв, що коли до п’ятнадцяти років не досягне своєї першої стадії Закалки Тела, то піде в армію, щоб заслужити честь у битвах і повернутися додому героєм. Очевидно, перед ним був він сам, якби вибрав кар'єру військового. Ще один світ.
У таборі молодий сидів на лаві і мовчки протирав блискучою ганчірку списа, яке здавалося занадто довгим для його росту.
— Эй, новичок, извини на війні? — До нього підійшов простоватий з вигляду солдат років 30 з мишкою в руках, жуючи на ходу.
Хлопець боязко кивнув: « Так, я новачок.
- Ха-ха, перед першим боєм все нервує. Нічого, ми в одному загоні. Коли підемо в атаку, тримайся за моєю спиною, я тебе прикрою!
— Добре... Дякую... — На молодому обличчі промайнула слабка вдячна усмішка.
Почалася битва. Десятки тисяч воїнів зійшлися в схопленці, і їх лютий крик, здавалося, розгнів хмари в небі. Всюди лунав дим, виблискували сталеві грона і ламалися списи та алебарди. Войско хлопця перемогли, але той добродушний старий солдат так і не повернувся... Поховали воїнів у спільній могилі без надгробку. Юнак навіть не встиг дізнатись, як звали свого захисника.
Минали дні. З обличчя юнака зникла м’якість дитини, коли вона стала суворою. З простого солдата він став десятком, потім сотником, а згодом і командиром тисячі... Його техніка володіння списом відточувалась, сила зростала, а характер ставав все більш загартованим. З часом він сам перетворився на ветерана і, зустрічаючи нових рекрутів, говорив їм ті самі слова:
— Нічого, коли підемо в атаку, тримайтеся за моєю спиною, я вас прикрою!
Наївні хлопці з мріями про славу вступали у армію, щоб один за одним лягти кістками до чужої землі. Ті ж, хто вижив, ставали байдужими до смерті і перетворювалися на таких самих старих солдатів. Це тривало вічно. Кожен солдат мріяв стати генералом, але більшість лише йшли слідами попередників і помирали зі своїми мріями на устах...
Лінь Мін мовчазно спостерігав за змінами в цьому світі. Зрештою він зрозумів, що ці альтернативні життя не були абсолютно фальшивими або цілком правдивими. Для людей у цьому світі він був привидом, а для нього - примарним був сам світ. Життя подібне до сну, а сон подібний до життя; де правда й вигадка — ніхто не скаже.
Можливо, випробування сьомого поверху не було випробовуванням у звичайному розумінні слова. Це була рідкісна можливість, осяяння, глибоке розуміння Серця Шляху Воіна. Зрозумівши це, Лінь Мін перестав намагатися зруйнувати світ. Він слідував за його течіями, уважно спостерігаючи. Він був просто мандрівним мандрівником, який безмовно дивився на біг часу і зміни в судах.
***
За межами простору випробування, в повній темряві, Ян Мо спокійно дивився у без крайній порожнечу. Його велетенське око не віддзеркалювало емоцій.
"Невже він зрозумів..."
« Це вражаюче. Він зрозумів суть вже у другому світі. Минають лише добу, але глибина розуміння Серця Шляху Воіна цим юнаком вражає!"
Тест сьомого поверху дійсно перевіряв серце Шляха Воїна, як також важкі іспити і найбільший дар. Якщо ми зрозуміємо справжній зміст цього місця і загартуємо свій дух, користі будуть необмежені. Хоча за дев’ятнадцять тисяч років ніхто не входив на сьомий поверх Великого випробування, Ян Мо знав, що масив Кодун - Бог існує і у божественному Царстві. Його ім’я — Сансара.
Навіть вибрані генії Божого Царства, потрапляючи в Сансару, часто втратили себе. Більшість з них приймали все, що відбувалося за страхітливих внутрішніх демонів і люто руйнували світ один за одним. Але коли світ продовжувався, і вони бачили безліч власних втілень, їхні серця не витримали. Вони впадали у розпач, втратили зв’язок з реальністю і забували, хто вони такі насправді. Втративши себе, вони завдали непоправної шкоди своєму Сердцю шляху Воїна. Це могло призвести до того, що в майбутньому він запустив хрест на їхній розвиток.
Навіть ті рідкісні таланти, які усвідомлювали справжній зміст Сансари, звичайно приходили до цього лише після кількох або й десятків світів. А Линь Мін побачив правду і відчув суть Сансари у другому переродженні. Ян Мо не міг не бути вражений.
« Мабуть, пан уже покинув цей світ. Інакше він, безперечно, хотів би взяти його в учнів. Я думав, що цей хлопець володіє винятковим талантом і досяг таких висот лише завдяки якійсь неймовірній вдачі, але я не міг собі уявити що у нього такий дар до пізнання шляху Воїна.
« Що ж, подивимося, як довго він зможе зберігати ясність духу в цьому Сансарі сто життів».