***
« Цет Лінь Мін ще не встиг зміцнитися, а вже має такий вплив. Якби він погодився допомогти мені, мій шлях до трону став би набагато більш гладким".
При цій думці Ян Лінь відчув легке занепокоєння. Коли Лінь Мін колись воював з Чжу Янем і боявся підставу чи покупок, йому, можливо, потрібно було бути захисником. Але через місяць він став надзвичайно сильним! З ростом його авторитету і підтримкою військової академії Семі Тайн за спиною більше ніхто не посмішає покусатися на нього. У майбутньому він стане фігурою, за яку будуть боротися всі, і з таким капіталом йому не потрібно буде ні до кого примикати.
— Ха-ха, що нищив поклон своєму наслідному принцу, - побачив Ян Ліна, Південний Маркіз, який командував армією, засміявся і відвеселив глибокий поклони.
Хоча він міг проігнорувати запрошення принца, під час зустрічі правила етикету вимагали дотримання субординацій. Він мав лише титул « гоу », вище від якого стояли гуси, правителі округів і циньвані — князі крові.
Незважаючи на таку різницю в рангах, титули без реальної влади залишалися тільки порожнім звуком. У країні Небесної удачі вплив людини залежав не від титулу, а від його посади, особистої сили та контролю над військами. Цей воєначальник мав величезну вагу в армії, тому Ян Лінь поводився з ним ввічливо.
Принц поспішно підтримав Південного Маркіза:
- Командувач, до чого ці церемонії? Це сімейний прийом, будьте як вдома. Ви - один з десяти великих генералів нашої країни, майстер, що прорвався на Стадію Сгущання Пульса. Я давно мріяв познайомитися з вами ближче. Ваша присутність стала для мене величезною і приємною несподіванкою!
— Ха-ха, в останні дні я був завалений військовими справами, тому, на жаль, довелося відхилити ваші попередні запрошення - недбало кинув Південний Маркиз. Звичайно, Ян Лінь не почав розвивати цю тему і гостинно запросив гостей на почесне місце.
— Прибув пан Ван, який командує гвардійською містом Небесної удачі! — Я знову почув голос розпорядника.
Ян Лінь здивовано підвів брову. Ван Цянь? Той старий лис теж прийшов? Його люб’язний принц був вражений, що візит Ван Цяня дивував його навіть більше, ніж прихід Південного Маркіза.
Явитися без запрошення, та ще в такий делікатний момент, коли за кожним кроком стежать десятки шпигунів... Невже Ван Цянь не боїться, що десятий принц Ян Чжень візьме його на олівець?
Насправді, серед сучасних гостей статус Ван Цяня не вважався найвищим. Влада гвардійця стояла нижче генеральської, а в країні Небесної удачі було десятки осіб, тоді як командувачів — майже дві сотні. Крім того, Ван Цянян не мав титулу і не належав до аристократії.
Він, мабуть, був дрібною сошкою, але на ділі Ван Цянь входив до числа найвпливовіших команд, які мали би бути значущими навіть деяких молодших генералів. Все через те, що він займав критичний пост - командуючий гвардії міста Небесної удачі!
З давніх - давен військові воюючі за трон були дуже делікатними темою, а імперська столиця — центром цього напруження. Майже всі палацові перевороти виконувалися, коли охоронець та міська гвардія брали участь у дворі. Саме тому в місті Небесної Вдачі не було поста генерала, а чотири команди, які керували східною, західною та південною частинами міста. Завдяки такій розбіжності влада могла контролювати один одного.
Ван Цянь, командуючий східної гвардії, добре усвідомлював хиткість свого становища і тому завжди був дуже обережним, дотримуючись однакової дистанції з усіма принцами. Людина, яка могла втриматися на такому місці повинна була бути "старим лисом". Командувач гвардії - це не Південний Маркіз. Навіть якщо наслідний принц програє в боротьбі за трон, Південний Маркіз залишиться генералом. Маючи славу одного з десяти великих генералів країни, він міг не боятися помсти десятого принца. Ван Цянь - інша справа. Він всього лише дрібний чиновник, і якщо десяток принц прийде до влади, він цілком може його вмістити або навіть стратити під надуманим приводом.
"Ван Цінь все-таки прийшов. Навіть якщо він хоче познайомитися з Ліною Міном, це не причина для такого ризику... Хоча, постій, я згадав..." - Ян Лінь раптом відновив в пам'яті події двох місяців давності. У день великого екзамену в військовій академії Семі Тайн він послав Талісман передачі звуку, щоб допомогти Ліні Міну. Тоді він намагався привести одного з синів цього самого ван Ціня.
У той час Лінь Мін був ніким, і Ян Лін зробив це мимохідом, навіть не придаючи значення інциденту, через що він майже стерся з пам'яті.
« Так от що. Мабуть, Ван Цяню останнім часом не спиться." - посміхнувся подумки принц.
Ван Цянь і справді страждали останні дні. Буває ж час, коли біда приходить, звідки не чекали. Коли Ван Цянь довідався, що чоловік, з яким конфліктував його син, — це той самий Ліні Мін, який зараз лежить на території країни. Кому він дорогу перейшов?
Два місяці тому на іспиті його син намагався підставити Лінні Міна. Коли принц послав Таліман до Управління правопорядку, Ван Цянь тільки трохи роздратувався — зрештою проробка його непутового відпирання, і він навряд чи звинувачує свого батька. Але він і уявити не міг, що проблема опиниться в самому Лині Міні. Хлопець в мить зріс на генія, якого Воєнна академія Семі Тайн не бачила сто років. У майбутньому він обов'язково стане людиною, яка переможе долю країни і якщо захоче, з легкістю доб’ється титулу гуна або генеральських погонів.
Коли Ліню Мін зміцніє, розчавити простого командувача буде простіше. Ван Цянь розумів, що конфлікт його сина з Лінею Мін не був звичайною бійкою — це спроба вбити людину! Ван Цянь судив по собі: на місці Ліні Міна він би такого не спустив.
Тому він боявся. Останні ночі він майже не спав. Лінь Мін знаходився в академії, і за її правилами зв'язатися з ним було неможливо — навіть високородні лорди не могли туди потрапити. Єдиний шанс зустрітися з ним був цей банкет у наслідного принца. Ван Цяню шалено хотів вигадати свого сина!
У той день, як тільки прийшли новини, Ван Іґао, який вже був забраний додому, було витане батьком з кімнати і жорстоко побито.
А Ван Ігао був на межі нервового зриву. Перший раз він зіткнувся з Ліною Міном, коли той побив його слуг. Тоді Лінь Мін в його очах був букашкою, яку хотів розчавити. Він привів натовп людей, які засміялися майстрами, щоб навчити голця, і зрештою його самого відділили так, що він забув своє ім’я.
За цю витівку його замкнули на два місяці: ні вина, ні м’яса, ані борделей. Вийшовши на волю, він прагнув помсти, що й привело до сцени на іспиті. Тоді Линь Мін здавався йому максимум тарганом — трохи більше за буків, але все ще легко затоптаним.
Але реальність ще більше вразила. Лінь Мін не просто переміг його, він принизив його. Але найгіршим було повернення додому: Ван Цянь використав сімейну кару і знову замкнув її на півроку. Зрештою Ван Ігао почав звикати до життя без вина і жінок, цілими днями штовхаючи воєнні буклети.
Цього разу били по-справжньому страшно, майже до напівсмерті. Тільки потім він дізнався причину. Ім'я "Линь Мін" стало для Ван Ігао втіленням жаху. Тепер, навіть якщо б йому запропонували всі скарби світу, він би не ризикнув і пальцем зворушив Ліню Міна.
Закони великих сімей завжди були суворі. Ван Цянь був зобов'язаний вбити сина. По суті, він захищав Ліню Міну. Ван Ігао хотів смерті хлопця, і якби батько не покарав його так жорстоко, Лінь Мін міг би й не простити цю образу.
- Мій обов'язок вітати вашу високість. Я прийшов без запрошення і прошу пробачити мою зухвалість, — Ван Цянь низько вклонився, визираючи дуже стривоженим.
- Ха-ха, командуючий Ван, не варто цементувати. Я дуже радий, що ви прийшли додому і почувайте себе як вдома. Ян Лінь не став багатоскладнити. Він знав, що Ван Цянь тут заради Ліні Міна.
— Благодарю, ваша високість.
Минали роки, і зал прибував дедалі більше аристократів. Прийняття принца стало безпрецедентним за масштабами тріумфу. Сливки суспільства у розкішних весіль не спішно розмовляли з вином із кришталево чистих келихів. Кожен їхній рух був насичений благородством. Тут зібралися люди, які визначали долю міста Небесної удачі.
- Сестро Цзин'юнь, і ти тут! — Мужун Цзи помітила в натовпі Бай Цезінюнь. Її обличчя, яке раніше виражало лише нудьга від нав’язливої уваги столиць, розцвіло радісною посмішкою.
Вона ковзнула крізь натовп, наче маленька рибка, і в мить ока опинилася поруч з подругою. Навіть складні, пишні сукні не сковували її рухів; а походка була сповнена такої грації, що здавалося природною частиною цього вишуканого вечора.
— Сестренка Мужун, не очікувала побачити тут твою сім'ю.
Чоловік Цзи і Бай Цін'юнь були тими « двома Гордостями Семи Тайн», яких Лінь Мін бачив під час випробування у Башні Десяти тисяч Смертей. Мужину Цзи в свої сімнадцять зайняла місце на Ранговому камені, а вісімнадцятирічна Бій Цезін'юнь — 22.
Обидві були оточені об’єднаною увагою та запахом. Тепер, стоячи разом, вони притягували до себе всіх чоловіків у залі і виділялися серед гостей, наче горді павичи.
— Я пам’ятаю, що твій клан рідко відвідує банкети принців. Бай Цзін'юнь зробила паузу і з легкою посмішкою прошепотіла: « Чи ж вони не прийшли на пошуки тобі нареченого? »
— Ой, да кинь! Сестро Цзин'юнь, ти знову наді мною підшукуєш. Серед них немає жодної гідної повісі! — Мужун Цзи мали всі підстави так говорити. Її талант, сила, краса та гідність ставили її в один ряд лише з Цінь Сінсюань.
У цілому місті є лише кілька молодих людей, які можуть відповідати цій пораді. Чжен Ґуан’юй був вродливим і талановитим, але його розбещеність була відома всім людям, а також ужився за техніку Соітія та втратив чимало дівчат. Якщо це стосується принца, то він уже мав законну дружину і горду мужню Цзу ніколи б не згодилася на роль Наложниці. До того ж боротьба між принцами була неясною, і клан Мужун не квапився зв’язувати себе ні з одним із них.
— Хе-хе, я говорю зовсім не про них. Той, кого я маю на увазі... — Бей Цзин'юнь не встигла договорити. Від дверей пролунав голос розпорядника:
— Прибув пан Линь Мин з Воєнної академії Семи Тайн!