***
Сівши на місце, він виявив, що ця нефритова платформа, хоч і здавалося висіченої з білого мармуру, зовсім не була холодною. Навпаки, вона була надзвичайно ніжною і теплою, наче найкращий овечий нефрит. Коли ви подивилися на поверхню, можна було побачити складні візерунки — без сумніву, це були знаки магічної побудови.
Ця величезна платформа була масивною ілюзією. Казали, що його створили кілька майстрів фази Сяньтян з великої Секти Семі Тайн і видіння в ньому нічим не відрізнялися від реальності.
Однак Лінь Мін не турбувався. Ілюзія залишається ілюзією — поки ти тримаєш твердість серця, хай морок буде нескінченний, то будеш нерухомим!
У цю мить Лінь Мін сидів на білому нефріті, і його психічний стан був чистим як ніколи.
Як тільки 10 вдихів минули, перед очима Лінь Міна спалахнуло яскраве світло. Всі інші кандидати зникли; куди б він не подивився, він бачив тільки себе.
Він опинився посеред безкрайних степів. Куди не глянь — кінець і край просто неможливо побачити. І раптом з високої трави в ріст людини вискочила зграя лютих звірів, що мчать прямо на нього.
Кілька десятків монстрів — усі вони були лютими звірами першої ранги, яких Лін Мін розчленував у лавці. Від їхнього бігу тремтіла земля і летіли осмітки трави, а сама їхня сила здавалася нищівною. Лінь Мін навіть не здригнувся, спокійно очікуючи їх нападу.
Футь!
Звірі пройшли крізь його тіло, не завдавши шкоди. Але коли вони проносилися крізь нього, Лінь Мін відчув сильний удар і жахливий тиск. Хоч він і усвідомлював, що це лише видіння, то не міг повністю позбутися цього почуття — був страх, який походить з глибини душі.
« Так от який ефект ілюзорного масиву? Навіть коли людина знає правду, їй легко втратити її. А варто хоч раз піддатися - і ти забудеш, що все це не по-справжньому."
У такому разі ілюзія стала б реальністю. Якби це було видінням смерті, людина могла б справді загинути у цьому примарному світі.
Поки Линь Мін успішно подолав перше випробування, на нефритовій платформі спалахнуло більше десятка білих вогнів. У мить окута людей відібрала телепортаж, і вони попадали на берег. Всі вони були бліді як полотно, а їхні повіки мілко тремтіли. Вони загубилися в ілюзії і, віддавшись їй, зрозуміли, як тварини рвуться та ламають їхні кістки. Вони втратили самовладання і були вигнані масивними.
Старійшини військової академії Семі Тайн, які спостерігали за розмовою, розстроїлися головами. Перший етап ілюзій був перевіркою на мужність. Переїзд воїна сповнений небезпек; якщо людина не має сміливості навіть для такого, навіщо взагалі займатися бойовими мистецтвами?
— Му І, а цей хлопчина, якого ти знаєш, досить хороший. Пройшов миттєво.
Вони знали, що Му І знайомий з Лінею Міном. Але старий не згадував про досягнення хлопця в мистецтві письма — це прохання самого Лінні Міна. Му лише сказав, що Лінь Мін — нащадок його старого друга. Він прийшов подивитися, як виріс цей молодший.
Красуніца, яка була відповідальна за перше випробування, також взяла участь у розмові. Оскільки Лінь Мін занадто яскраво проявив себе в першому турі, вона звернула на нього увагу і тепер помітила, що він лише трохи насупився, після чого знову знайшов повний спокій.
Інші ж, навпаки, або міцно стискували зуби, чи кривалися в гримасах — очевидно, у світі ілюзій вони стали на бік звірів та тепер вели важкий бій.
У світі мрій, чим більше ти впевнений і рішучіший, тим могутнішою стаєш. І навпаки. Ті, хто боровся зі звірами, були мужніми. Він сидів на землі, стійкий, наче гора Тайшань, дозволяючи диким звірам кидатися на нього. Він залишився вірним своєму серцю, і ілюзія розірвалася сама собою.
— Не дивно, що ти прийшов подивитися на нього. Його серце дуже вражає, і його можна прирівняти до Ліни Сенья.
Му і лише посміхнувся. Те, що Линь Мін успішно пройшов перший етап, не стало для нього несподіванкою.
Цінь Сінсуань потай прирівнювала його до себе. Хоча талант Ліні Міна був далеко не такий великий, як її власний, його твердість вражала серце. У той час Ліні Мін доклалася великих зусиль, щоб подолати перший етап.
Тим часом Лінь Мін перейшов до другого випробування.
Декорація різко змінилася. Невдовзі Лінь Мін опинився на полі бою, наповненому прагненням вбивства. Повсюди громіздали гори трупів і розливалися моря крові, виднілися уламки мечем, зламані списи та білі кістки.
Несподівано з усіх боків розступилися бойові кличі, а вдалині піднялись стовпи пилу. Праворуч і ліворуч від Лінні Міна з'явилися два підрозділи важкої кавалерії. Заковані в броню вершники з довгими списами неслися один на одного, і Лінь Мін опинився у самому центрі їхнього зіткнення.
Тисячі воїнів та їхні люті крики, здавалося, прокололи небо. Лінь Мін зберігав спокій і не ворушився. У перший раз він трохи посхнувся через несподіваність, але тепер був готовий і намертво замкнув свої почуття.
У результаті вся ця армія, навіть не встигши зіткнутися, звернулася до пороху. Ілюзія знову була розбита!
— Хм? Знову пройшов? Або ще ні? — Один з старійшин здивовано подивився на Лінь Міна.
Цей хлопець навіть не повів до смерті. Якби не слабке сяйво руну під Ліннем Міном, старійшина подумав би, що масив просто зламався.
— Цей малий непростий. Цікаво, за який час він пройде всі етапи? Якщо ми зможемо порівняти Лін Сень, це буде справжній сюрприз.
У масиві було п'ять етапів. Для звичайної людини потрібно було години, щоб пройти їх усі. За останні десять років у Лінні Сенью з Небесної Об’єднаності пройшов випробування, аж поки палала одна паличка пахощів. Це дуже здивувало старійшин військової академії Семі Тайн, оскільки їм потрібно було принаймні півгодини.
Сам Лін Сень був людиною без бажань і прив'язаностей, майже холодним убивцею. Як сказано в Біблії, коли людина не має бажань, то може бути непохитною. Такі люди є найстрашнішими в бойових мистецтвах.
Лін Сень довів це на ділі: у віці двадцяти років, маючи талант четвертого рангу нижчого рівня, він став старшим учнем Небесної Освіти і залишив далеко позаду багатьох власників талантів вищого класу.
- Поки рано судити. Найважче — останні три етапи, — сказав старий чоловік, погладивши бороду. — Рекорд Лин Сэня не так-то просто побити.
Тим часом у ілюзії Лінь Мін перейшов до третього етапу. Раптом численне військо зникло, і краєвид знову змінився. Тепер він був у розкішних спочинках з різьбленими колонами та нефритовими карнизами. Усюди висіли легкі шовкові завіси, а в повітрі розливався сморід пахощів.
Сказ рожевого шовку можна було побачити по десять гарних дівчат, які танцюють у елегантному танці. Їхні тіла були гнучкі, а обличчя настільки гарні, що могли б змусити місяць сховатися за хмарами. Танцюючи, вони ніжно усміхалися і повільно наближались до Ліни Міну.
У ту мить Лінь Мін відчув, як у грудях спалахнула гарячка, а кров побігла швидше. Але він швидко попрямував до чистості своїх думок, щоб задовольнити цю потребу.
Однак дівчата не зникли. Навпаки, вони відступили, наче образилися і вкусили губки. Сцена змінилася: тепер це була затишна кімната. Вона була мала, а біля стіни стояла ліжко з червоного дерева. На ліжку сиділа жінка в яскраво-червоній орнаментчастій куртці і хутряної накидці, підбитої срібними нитками, а в її волосах сяяла гусна нефритова шпиляка. Жінці було близько 20 або двадцять шість років. Просто сидячи там, вона витіснила благородство і грацію. У її зовнішності, хоча й було більш зріло і спокусливим, чітко вгадувалися риси Лан Юньюе!
"Лань Юньюе..."
Серце Ліни Міна тремтіло. Це була Лан Юньє через десять років?
— Тише, маленький і не плач.
На ліжку лежала пара дітей, які ходили на побачення. У них явно простежувалося схожість з самим Ліннем Міном...
Діти, немов відчувши його погляд, відкрили свої великі темні очі і засміялися. Їхні чисті, невинні голоси віднеслись до душі Лінні Міна. Лан Юньюе теж з усмішкою подивилася на нього і ніжно сказала:
— Брат Линь Мін, уже пізно. Пора спати.
У цей момент, дивлячись на посмішки Лан Юньюе і дітей, Лінь Мін відчув, як його воля захиталася. Дружина, діти, багатий і затишний будинок... Хіба не таке життя він колись хотів? Тепер у нього все це є, можна зупинитися ...
Ця думка виникла раптово, і Лінь Міна почав різко прокинутися. Він з силою прикупив кінчик язика, і різкий біль миттєво повернула йому ясність свідомості. Видіння відразу перевернулося. Лан Юньюе і діти зникли.
Опинившись у порожній темряві, Лінь Мін витер холодний піт. Майже! Він мало не загубився! Він спокійно зітхнув, згадавши ці образи. Все в минулому. Це вже в минулому! Можливо, колись глибоко в душі він тав подібні мрії, але тепер з ними покінчено...
- У минулому, кажеш?
Примарний голос донісся ззаду. Лінь Мін відкрив очі і побачив дівчину в легкій одежі з довгим мечем у руках. Вона вважалася неземним створінням, але в її божественній красі читались рішучість і мужність.
— Цинь Синзюань?
Лінь Мін завмер. Ця дівчина, очевидно, була Цінь Сінсюань, тільки трохи старшою — їй було двадцять з малим.
— Раз все в минулому, то давай удосконалюватися разом. Ми будемо разом досліджувати шлях бойових мистецтв. Що скажеш? — Вона сказала, дивлячись на нього з ніжністю поглядом і повільно наближаючись.