Автор зауважує, що не варто сприймати це надто серйозно...
***
Жень Сінсінь сиділа в кафе поблизу Шанхайського Великого театру, убиваючи час перед виставою. Відправивши повідомлення через WeChat, Сінсінь підняла очі і побачила обличчя своєї дочки змащеним кремом.
- Я думаю, що більша частина торта у тебе на обличчі, а не в роті. — розсміялася Жень Сінинь. Взявши серветку, вона витерла дівчинку губи.
цей шоколадний торт дуже смачний. — Сяо Лінчен моргнула своїми великими очима і сказала. — Я хочу з'їсти ще один.
— Недобре їсти занадто багато солодкого. У тебе на зубах виростуть черви і вони відвалиться. — Намагалась переконати її Жень Сінсінь.
« Але коли діти старіють, вони втрачають зуби і замість них виростають нові », — сказав Циці. Тому вони все одно відваляться, навіть якщо я їстиму менше цукру. — Моя маленька дівчинка Лінчен пригадала, як тітка Сіоуе говорила те ж саме, що й її мама, а брат Ціці спростував її слова.
« Циці... Як же чотирирічна дитина знає такі речі? "
— Але якщо зуби не випадуть природним шляхом, то нові можуть рости дуже рідко. — Вона терпеливо пояснювала своїй дочці Венсіні. — А якщо ти з’їси забагато, то розтовстієш. А ніхто не хоче товстіти.
- Я всім подобаюсь, якщо більше не буду їсти солодке?
— Да.
— Мама врет. — Сяо Линчен виглядала серйозною. — Тітка Дундун сказала, що єдиним заняттям для всіх є юань, а не Ліндан.
п.п. юань — це китайська валюта, і я нагадую Ліндан, що він є справжнім ім’ям Сяо Лінчен.
« Эта Юй Дун! Що вона говорить дітям? Не дивно, що Ціці такий дивний хоча він так малий.
- Твоя тітка Дундун теж неправа.
— О. Ну, можна мені ще шматочок торта? — не унималась девочка.
«...»
Жень Сінсінь безпорадно піднялася.
— Піду куплю тобі ще. Не йди.
Дитину радісно закивала.
Жень Сінсінь озиралася. У кафе було тихо, за столиками нікого не було. Побачивши, що донька може легко помітити її, коли стоїть біля прилавка, Джін Сінсінь змогла з упевненістю відійти.
- Доброго дня, міс. Що я можу вам запропонувати? — запитала касир.
дайте мені ще шматочок шоколадного торта. — сказала Джін Сінсінь, озирнувшись і побачивши, що її дочка доїдає крем.
— Зараз! — Дівчина дістала свіжий шматок торта і передала його покупці.
Синьсінь посміхнулась і витягла гаманець, щоб розплатитися.
- Міс, цей торт куплений для вас. — касир відмовилася брати її гроші.
— А? « Жень Сінсінь була розгублена, бо нікого не було поряд.
— Один гість подумав, що ваша донька симпатична і сказав нам: « Якщо ви захочете купити ще одне тортове », то він дарує його вам. — Дзвонила дівчина.
- Де цей чоловік? — Жень Сінсінь озиралася, але не помітила, щоб хтось дивився на неї.
- Він вже пішов.
— О. — Жень Сінсінь не могла зробити нічого іншого, окрім того, що взяти тарілку і повернутися на своє місце.
Маленька Лінчен щойно доїла свій торт, коли побачила, що мама принесла їй ще один. Вона відразу схопила маленьку ложку і з апетитом взялася їсти, набиваючи щоки як хометр.
Жень Сінсінь все ще думала про таємничого чоловіка, який заплатив її купівлі. Їхній столик стояв у кутку і був відносно віддаленим. Чому хтось зайшов так далеко, щоб купити їм ще один торт, але не підійшов і не представився?
Синьсінь довго роздумувала, але так і не змогла придумати відповідь. У результаті вона дійшла висновку, що цей незнайомець просто любить дітей.
Через деякий час Джін Сінсінь допомогла витерти рот Лінчен і сказала їй:
— Пізніше ми підемо на концерт, присвячений прекрасному піаністу. Якщо тобі сподобається, мама відправить тебе вчитися грати на фортепіано.
— А якщо не сподобається?
- Тоді це не має значення. Але коли ми будемо сидіти в залі, ми не зможемо піти рано, і тобі не можна шуміти. Якщо ти нудьгуєш, то мусиш просто лягти на маму і заснути. — Я серйозно пояснила їй Жень Сінсінь.
- Ця Сяо Лінчен все розуміє. — девочка кивнула головою.
Коли вони вже збиралися сісти, Ліньдан раптом захотів у туалет. Таким чином, вони увійшли в зал трохи пізніше і всі місця були в основному зайняті. Жень Сінсінь взяла дочку за руку і повільно просунулася через ряд, вибачаючись перед сидячими.
Жень Сінсінь любила класичну музику ще з дитинства. У підліткові роки вона деякий час займалася грою на фортепіано. Але оскільки її таланти були обмежені, то це стало для неї хобі. Час від часу вона ходила купувати квитки, якщо проводився особливо хороший концерт. Цього разу вона прийшла з наміром дізнатися, чи цікавиться її дочкою музикою.
Однак... Через півгодини Сяо Лінчен заснула. Жень Сінсінь з усмішкою похитала головою. Дивлячись на спокійну дівчинку, вона не стала її будити і замість цього повернулася, щоб насолодитися видовищем.
Після закінчення концерту Сінсінь з ентузіазмом зааплодувала, а потім зрозуміла, що її дочка спирається не на неї, але на чоловіка, який сидів по іншій стороні від Лінчен. На чоловічому рукаві залишилися плями слини і сліди зубів, які портували його першокласний костюм.
— Мне так жаль, сер! — Женін Сінсінь поспішно підхопила дочку на руки.
Чоловік повернувся, щоб подивитися на неї, і сказав:
- Давай спочатку вийдемо.
« Боже мій... він такий ідеальний...»
Жень Сінсінь виявила, що не може підібрати слів, щоб описати це обличчя. Бог сам ваяв цей шедевр, зосередивши його на найкращих генах людства. Навіть холодні очі придавали йому таємничу аура.
— Ми повинні вийти, концерт закінчився. — Чоловік побачив, що Синьсінь не рухається і повторив свої слова.
— О... — Зрештою вона вийшла з оцепеніння Жен Сіньсіні. З червоним обличчям вона обняла Лінчен, кланяючись у паніці. Це було ганебно! Вона застила приголомшений образ сторонніх людей.
— Я дуже шкодую, будь ласка дозволь мені заплатити за хімчистку. — Знову вибачилась.
— Все в порядке. — Чоловік зняв піджак, залишившись у білій сорочці.
Вони стояли так близько один до одного...
— Як же я можу не заплатити?
що зустрів тебе знову. — Раптом сказав незнайомець.
— А? — Жень Сінсінь здивовано подивилась на нього: « Чи знову зустрілися? Говориш, що ти щасливий, але не посміхаєшся? "
— Хіба ми раніше зустрічалися? — поцікавилась Синьсинь.
Чоловік кивнув і без тіні радості в голосі сказав:
— 6 квітня 2008 року, в 5:31:58 вечора.
— Оо. — Вона була приголомшена.
— Я - Гао Фэн. Радий знову зустрітися з тобою, Деніел Сінсінь. - Чоловік нарешті виявив емоції. Коли він це сказав, його спокійні очі блищили.
Мозок Жень Сінсінь почав працювати на великій швидкості. У 2008 році вона народила Лінчен. Квітень був ще до її народження... У той час вона просто ходила на роботу. Окрім Ся Фена та Цінь Юе, у неї не було контактів з протилежною статтю.
« 5:31:58 вечора... У цей час я вже мусила піти з роботи. Його звуть Гао Фэн, Ґао Фен..."
— Ты... Ты... Бездомний на лавці в парку? — запитала Джін Сінсінь, що все ще не зовсім впевнена.
- Ти пам'ятаєш мене. — Серце Гао Фена здавалося трохи теплим.
"Це те, що називають щастям?"
***
Провівши п’ять років і три місяці на землі, він бачив безліч емоцій. Але це був перший раз, коли він відчував ці почуття сам.
Йому потрібно буде проаналізувати це пізніше. Схоже, що його тіло виробляє якісь подразники, які органічно впливають на його нерви. Чи в цьому різниця між людьми і роботами?
Уперше Ґао Фен зрозумів, що означає місія провідної розвідки.
Родне місто Гао Фена лежало в мільйони світлових років від Молочного Шляху, на планеті Кеплер. У ньому була високорозвинена цивілізація, і гени їх дуже оптимізовані. Вони ніколи не хворіли, не старілися і навіть не потребували навчання. Це було пов'язано з тим, що основний інтелект імплантував чіпи в їх мозок відразу після народження. Зв'язуючи з ним мозкові хвилі, ви могли вивчити всі відомі знання в одну мить.
Тому в них ніколи не було дитинства, повного невігластва. Кожен кеплерець залишався таким же, від дитини до дорослої людини. Вони нічим не відрізнялися від створених ними роботів.
Оскільки їхня планета була надто потужна, війни не існувало. Їхні технології були прогресивними, тому їм не загрожувала голод і біль. Оскільки кожен мав однаковий розумовий розвиток завдяки чіпам, в них також не було потреби у знаннях.
День за днем уся планета Кеплер працювала як бездимна машина, яка працює без побоїв аж до першого самогубства.
Всі були спантеличені, але ніхто не сумував. Вони не думали про те, що трапилося надто довго, зрештою, завжди можна було зробити нову дитину. З їх суворим контролем над населенням, вони ніколи не відчуватимуть нестачі в населенні.
Але це був тільки початок. Наче виключач, дедалі більше кеплерів хотіли відчути почуття самогубства. Такі інциденти почали відбуватися щодня, і незабаром це явище привернуло увагу головного розвідувального управління.
Комп’ютери управління були перевантажені протягом місяця, перш ніж вони зрештою дійшли висновку, що населення Кеплера потерпало від міфічної та легендарної депресії.
Але мешканці не розуміли, що це таке.
Відповідь головного розуму була проста: коли ти живеш все більше і більше як машина, ніби у тебе немає душі.
Люди не погоджувалися, бо мали розум і прагнення. У роботів і машин - немає.
Головний інтелект заперечував: але у вас немає ніяких почуттів. Ви живете день за днем, не відчуваючи щастя, смутку і бажань. Ви не боїтеся смерті.
Що таке почуття?
Люди Кеплера знали всі слова, які він говорив, але не розуміли їх. Навіщо мати бажання, коли у нас вже є все.
Проте головний розум постановив: якщо так піде далі, то все населення землі вимре, і ця могутня цивілізація зникне.
Однак Кеплер не був занепокоєний. Походження, розвиток і подальше вимирання будь - якої істоти були неминучими й природними процесами. Так само як сонце, через мільярди років спалить себе. Всесвіт перетвориться, буде створено нове сонце і з'явиться інша цивілізація.
Розум наполягав: коли мене створили ваші предки, моїм головним завданням було захистити народ Кеплера. Тому я повинен щось зробити.
Отже, головне управління дало завдання: третина населення повинна відправитися в інші цивілізації низького рівня, де технологія не була повністю розвитена, щоб випробувати простий спосіб життя.
Гао Фен був призначений на найменш примітивну з відомих планет. Він мав пройти через десять черв’яків і подолати мільйони світлових років, перш ніж він досягне своєї мети.
Головне управління забороняло брати будь - які технології, що переважають місцеві аналогії. Тому, коли Ґао Фен прибув на Землю, у нього не було нічого, крім скафандри.
Того дня, коли його космічний корабель приземлився, йшов сильний дощ. Він дивився на дивну юрбу внизу, що біжить туди-сюди. Гао Фен знав, що гроза і хмари були спричинені двигунами його корабля.
- Що це за погода така? Хіба не казав, що сьогодні буде сонячно?
— Коли це телевізійний прогноз був правильний?
- Знайди місце, де можна сховатися...
***
— Цей чоловік такий дурний, чому просто стоїть під дощем?
- Це великий чоловік з довгим волоссям і в дивному одязі...
— Але його одяг, здається, не промокла?
***
— Стоя ось так під деревом... Чи не ударить в нього блискавка?.
- По всьому місту є громовідводи...
***
- Знову дощ, сьогодні я не можу заробити грошей...
- Нехай твоя дружина принесе парасольку...
***
Гао Фен був на Землі менше п'яти хвилин, а у нього вже боліла голова: незліченні голоси, безліч ідей, які несуться з усіх боків, такий шум!
Гао Фэн йшов проти потоку людей, шукаючи самотності. Він подумав про те, щоб піти в абсолютно порожнє місце, але раптово згадав про завдання, яке йому дали. Отже, він прийшов в невеликий парк.
Через дощ маленький парк спорожнів. Гао Фэн сів на найближчу лавку, щоб дочекатись капати на своє тіло. У будь-якому випадку, він не зможе захворіти.
Але відчуття було дивним. Згідно з його даними, ці люди не мали очищення і покладалися на цю воду для купання. Було показано, що купання було дуже зручним і приємним, але тепер він не почувався щасливим. Він навіть не міг відкрити очі.
Через годину дощ нарешті припинився. Оглянувшись навколо, Гао Фен відчув, що парк, здавалося, змінився, він став набагато чистішим, і коли сонце вийшло з-за хмар, дерева, схоже, відновили свою життєву силу.
— Мамо, у дядька такий дивний одяг. — Взяв на Гао Фэна хлопчик.
- Не говори дурниць. — Коли мати побачила, що її немовля вказує на неохайного чоловіка в дивному костюмі, вона злякалась і схопила свою дитину, щоб швидше піти.
- Це був первісний людський малюк? Його мозкові хвилі були такими слабкими. Він настільки дурний, що його IQ не може навіть наздогнати комах Кеплера... — Гао Фен відчував чужі мозкові хвилі і був глибоко спантеличений: « З таким безглуздим насінням, як вони виживають? »
Кап, кап...
Гао Фэн відкрив свій зв'язок з головним розумом, і в його голові пролунав голос:
- Будь ласка, не впливайте на природний розвиток цієї примітивної цивілізації. Вам потрібно мати однакову з населенням менталітет. Коли ви усвідомлюєте свої почуття і відчуєте власні емоції, то можете подати заявку по поверненню до Кеплера. Я бажаю вам швидкої завершення місії і кращого розуміння семи пристрастей та шести бажань людства.
Гао Фэн мовчки відключив зв'язок. З часом до парку входило все більше людей. Всі вони бачили його дивний вигляд і перешіптувалися між собою. Гао Фэн подумав, перш ніж встати і знайти якийсь одяг. На щастя, у смітнику її було дуже багато.
Гао Фэн навмання вибрав кілька речей одягу, перш ніж знову сісти на лавку. Люди приходили і йшли, але натовпу ніколи не було. Гао Фэн збирався посидіти тут і просто спостерігати деякий час. Але ці примітивні люди були дуже дивні. Після того, як він перевдягався, він відчував від їхніх мозкових хвиль « огида ».
Їхні почуття були такими багатими, що вони легко знеохочувались. Тож не дивно, що середня тривалість їхнього життя була низькою.
Гао Фену було знехтувати відразою, страхом або ненавистю, які інші відчували до нього. Він просто спокійно сидів на лавці і спостерігав за тим, що відбувається. Він залишався чужим у цьому світі.
"Знову ця жінка..."
Кожного разу, коли Ґао Фен бачив її мимохідь вона була одна. Незнайомка повинна вважатися прекрасною для істот на цій планеті. У її животі були сильні коливання життя, і Гао Фен відчував, що вона скоро розродиться.
— А! — Раптом жінка зблідала і обхопила руками живіт, ніби їй було боляче.
Гао Фен знав, що населення землі було дуже крихким і навіть найменше пошкодження могло вбити їх. У цей час парк був порожній, і зазвичай ніхто не проходив повз. Тому Гао Фену довелося покласти її на лаву, а потім використати свою ментальну силу, щоб заспокоїти маленьке життя в животі.
« Що це? Знову це... Щастя? Гао Фен був приголомшений.
— Дякую вам!
Обличчя жінки все ще було блідим, але вона таки змогла посміхнутися і подякувати йому. Гао Фэн повільно опустив голову і подивився на неї. Він знав, що ця жінка теж боїться його. Щоразу, проходячи повз лавки, вона нервувала і прискорювала крок.
Тому Гао Фен зробив ще трохи, допомагаючи жінці підняти їжу, яку вона упустила. Гао Фэн ще не куштував земної їжі. Він пив поживні розчини, які приносив із собою, бо знав: якщо він їстиме земну їжу, то його ментальна взаємодія з простором у якому зберігалися всі пакети поживних речовин. Це мало допомогти йому швидко інтегруватися в земних середовищах.
Гао Фен поклав пластиковий пакет на край лавки і мовчки сів на траву, прикидаючи, як довго йому вистачить провізії.
що ти зробив. — Жінка відкрила свій пластиковий пакет і сказала. - Це для тебе.
Гао Фэн подивився на їжу перед собою, але нічого не сказав. Жінка обережно поклала її на землю і повільно пішла геть.
Гао Фен подивився на видачу фігуру, а потім взяв один з продуктів і понюхав його. Від нього виходив слабкий запах, мозок підказав йому, що це апельсин. Це були фрукти, які вимерли на Кеплері тисячу років тому.
Якщо він хоче зрозуміти людські емоції, то мусить інтегруватися в їхнє суспільство і взаємодіяти з ними...
За допомогою цього раціонального аналізу Гао Фен відкрив відповідну інформацію. Він обережно очистив апельсин і повільно відкусив шматочок. Кисло-солодкий сік просочив його смакові рецептори, і у нього автоматично виокремилася слина.
« Яке дивне відчуття...»
Простір, в якому були його пакети з поживними речовинами, був замкнений. Уперше Ґао Фен відчув голод. Йому це було в новинку, і він також почав відчувати слабкості.
- Хіба ти не голодний? Я купила трохи хліба і приготувала їжу...
Це знову була та жінка. Вона, здавалося, приходила кожні кілька днів. Гао Фен повірив з даними Головного розвідувального управління. Ця жінка явно виявляла доброту. Це також нагадало йому, що коли хтось був добрим до нього, Гау Фен міг розвинути це і отримати щось, яке називається "друзою".
Гао Фэн проігнорував її і мовчки прийняв їжу.
Але незнайомка не розгнівалася. Вона посміхнулась і пішла. Гао Фен відчув життєву силу маленької життя всередині неї і прокоментував:
- Дитина ось-ось з'явиться на світ.
— Ваша розумова сила стимулює її, вона народиться передчасно, — відповів головний управитель.
— Нічого страшного, вона поправиться.
Наступного місяця Ґао Фен не бачив цієї жінки. Вона, ймовірно, народжувала.
— У твоєму мозку часто спалахують спогади про неї. Ти сумуєш? — запитав комп'ютер.
— Навіть не знаю. — Гао Фэн теж був трохи збентежений.
- Жінки цієї епохи все ще дуже вразливі. Після пологів їм потрібно час, щоб відпочити, тому вона не буде з'являтися якийсь час.
- Такі тендітні. - Прокоментував він. - Ходімо пошукаємо щось поїсти.
Через кілька днів Ґао Фен нарешті зрозумів, що прийшов час йому інтегруватися в цей світ по-іншому, оскільки інші все більше і більше відчували до нього огиду.
Чому вони ненавидять мене?
- Бо ти брудний і смердючий... — Вызыл компьютер.
- Але мій скафандра має очищувальну функцію.
— Одяг, який ти носиш поверх нього, не очищується.
- Цей світ такий складний. Мені доводиться використовувати численні формули, щоб зрозуміти їхні поведінкові модулі. - Пробурмотів Гао Фэн.
— Це всього лиш невелика група людей в кутках планети, незрівнянна з безліччю зірок Чумацького Шляху... - Нагадав йому головний інтелект.
що я можу інтегруватися в суспільство, дізнатися їхні почуття і швидко повернутися до Кеплера?
- Я не можу допомогти обчислювати, але ми можемо провести тест...
— Випробовування?
- Я нещодавно підключився до земної мережі і виявив, що люди тут піклуються про щось таке, яке називається обяявленням.
- Що це таке?
- Схоже, що всі мають цей аспект але чим більше він є, тим популярнішим ти будеш.
— То як це перевірити? — Поцікавився Ґао Фэн.
— Минуточку... — Комп'ютер замовк на мить. — Я знайшов цю сцену в популярному романі. Для чоловіків поцілунок красивої жінки є найкращим способом показати, що у вас є шарм.
- Мені потрібен поцілунок красивої жінки, щоб розбудити мою гниючу душу. — Гао Фэн нахмурився, коли прочитав уривок.
- Запиши це, щоб люди Землі могли зрозуміти твої наміри.
— Яку красу ми шукаємо? - Ти завжди серйозно поставив Гао Фен. — Чи є стандарт, якого ми повинні дотримуватися?
— Байду пояснює, що вона прекрасна доти, доки добре виглядає в твоїх очах.
п.п.: Baidu - Китайський аналог goогle.
- Тоді давай спробуємо. Якщо це випробування пройде успішно, я офіційно почну місію.
З раннього ранку до заходу Ґао Фен чекав на лавці, але це було сильне почуття огиди з боку людей.
— Чому вони так люто реагують? — Гао Фэн був здивований.
— Можливо, тобі не вистачає обіювань.
І тут Ґао Фэн помітив жінку, яку вже місяць не бачив. Вона знову впустила сумку, розкинувши продукти по землі, тому Ґао Фен відклав картоплю і підійшов до неї.
— Це моя дочка, Ліндон. — Жінка щаслива представила йому маленьку дівчинку.
« Я знаю, я відчуваю її мозкові хвилі, вона дуже здорова".
- Гей, це ти щось написав?
Гао Фэн кивнув.
- Ти думаєш, я красива?
Гао Фэн знову кивнув. Вона була найкрасивішою людиною на Землі, яку він зустрічав.
Раптом цей чоловік відчув на своєму обличчі щось дивне: м’яке, тепле. Він уловив аромат її волосся, бачив її довгі вії і чув биння її серця.
« Це поцілунок? Прості дії, але воно призводить до такого чудового відчуття...."
ти чарівний. — Оголосив компьютер.
— Знайди собі роботу в майбутньому, працюй наполегливо, і нехай сонце світить для тебе! — Жінка посміхнулась і похитала візок з дитиною.
- Як тебе звати? - Не міг не запитати він. Це був перший раз... його перший реальний контакт з людиною.
— Джень Сининь. - Жінка посміхнулась. Її усмішка не йшла в жодне порівняння з усмішкою інших людей.
- Мене звуть Гао Фэн.
« Ти перша, хто знає моє ім'я, Жень Сінсінь".
***
— Гао Фэн... Ти безпритульний з парку? — Жень Сінсінь була надто здивована.
— Це я. — Чоловік подивився на маленьку дівчинку, яка прокидалась повільно. — Ліндан дуже виросла.
— Ты... — Він згадав ім’я дочки, він дійсно був тією людиною.
— Мама, а хто цей красивий дядько? — Сяо Лінчен завжди любила гарних людей.
— Лінчен, ти не можеш називати так незнайомих тобі дядька.
- Але цей дядько дуже красивий, навіть красивіший персонаж з мультфільму. — Сяо Линчен виглядала серйозною.
- Ти мене хвалиш? Дякую! — Дядял Гао Фэн.
- Дядько, я тебе похвалила. Хіба ти не щасливий? — З сумнівом запитала малятка.
- Я повинен бути... Я щасливий. — Гао Фэн теж не знав, як описати свої почуття.
- Тоді чому ти не посміхаєшся? — Лінчень затиснула куточок рота двома маленькими палицями. — Ось так.
Гао Фен, наслідуючи її приклад, повільно зігнувшись губи.
« Чи це означає, що люди виражають щастя? Я дійсно відчуваю себе по-іншому".
Жень Сінсінь була приголомшена чудовою усмішкою цього чоловіка.
Кінець.
***
Хвилинка сліз перекладача! Насправді це не перший роман, який я взяла на переклад, але! Він перший закінчений. Я відчуваю і щастя, і смуток одночасно. Сльози не зупиняються. Я дійсно рада, що колись підібрала його і мені вистачило сил та мужності довести його до кінця. У міру того як я почала читати Біблію, мені дуже сподобалась ця книга і її чудові історії. Це доля!
Автор кожної подруги нашої героїні підняв чоловіка, хоча інопланетянин був дуже несподіваним поворотом. Шаблон порван, зізнайтеся чесно очікувати: генерального директора, зірку шоу-бінеса, багатого сина з втратою пам'яті або ще який-небудь стандартний хід?
Син головних героїв, який очікував ще від їхньої дитини. Ми маємо лише 100 балів на червону книжку! Правда, зрештою стала відомою всім!) У них дуже добра сім'я, хоча я очікувала, що у брата теж буде кохана дівчина, але я думаю, і його серце знайде підходька кандидатура.
Думаю, варто закінчувати базікання... Дякую всім, хто прийшов з нами до кінця цього проекту. Дякую за підтримку, сердечність і коментарі. Дякую що ви є! Сподіваюся, зустрінемося ще на сторінках нашого перекладу інших проектів. І дуже дякую моєму редактору, без неї я б ще не закінчила роботу! Дякую за те, що віддала мені сили рухатися далі! І моїй коханій команді дякую, що ви є!
***
На цій радісній ноті хочу оголосити, що у нас буде конкурс, який ми обіцяли вже давно, за подробицями в нашу групу (можна зіграти футболку, блокнот або кухоль з артом по цьому роману) - https:/ /vk.com/Вебnovell
Не забудьте оцінити роботу на сторінці проекту: https:/ /tl.runt.Юрій Чорноіван yurchor/book/27980
До нових зібрань! Дякую за увагу!
З вдячністю, команда - KOD
Перекладач - Koc
Редактор - Valentaa
https://literna.net/uk/books/350-pererodzhennya-bilya-dverei-zahs-zaversheno