Мене звати Ся Ян, прізвисько Ціці, хлопчик. Що стосується того, чому я підкреслюю той факт, що я хлопчик, то це головним чином тому що моє прізвисько звучить занадто жіночно.
Кажуть, що коли я був всього лише зародком, першою, хто дізнався про моє існування була не моя мати, а мій батько, не тест для вагітних, і навіть не лікар, але моя бабуся. Це було тому, що якось вночі їй приснилося, ніби я ношу червоне дудоу. Бабуся завжди каже, що я виглядаю точно так само як малюк, який їй снився, але ніхто, крім неї самої, не знає, як виглядав дитина в її сні, хоча я серйозно підозрюю,що їй приснився золотий хлопчик поруч з богинею Авалокішвари, тому що у неї вдома є її статуя.
п.п.: Авалокіте́швара - Бодхісаттва, втілення нескінченного співчуття всіх Будд. Атрибути - Веер з хвоста павича. Бодхісаттва по-різному зображена і описується, а також в різних культурах представлено або як чоловік чи жінка.
Звичайно, я думаю, що я симпатичніший за будь-якого золотого хлопчика. Зрештою, мій одяг виглядає набагато краще, ніж будь-яка червона дудуо.
п.п.: ✔ d✔d✔u - Це нижня білизна, що виглядає як фартух. Традиційна китайська нижня білизна для дівчат. Дослівно ✔ - живот, ✔ - оперезати.
Моя мати-телеведуча, і хоча я часто бачу її по телевізору, я завжди відчував, що вдома вона поводиться зовсім інакше. Тому що на екрані мама виглядає дуже розумною, а в реальному житті вона навіть не знає, скільки коштує яблуко.
Мій батько дуже зайнята людина, він часто приходить додому після того, як я ляжу спати. А ще від його одягу жахливо пахне дезінфекційним засобом.
Але щоразу, коли він повертається, він завжди заходить до мене в кімнату і перевіряє мене.
Я не знаю, чи це правда, але бабуся сказала, що я народився від золотого світла в її сні. Вона сказала, що я перспективна дитина, тому я пам'ятаю речі трохи раніше, ніж інші.
Я пам'ятаю, що кожного разу, коли батько приходив до мене в кімнату, хоч би як сумно мені чи ні, він завжди цілував мене. Тоді я не міг говорити, тільки кричати. Я часто кликав його, щоб він забрав мене, але батько сміявся. Тоді я думав, що він не любить мене.
Мама приходила, коли я плакав. Я думав, що вона все ще дуже любить мене, але як тільки вона помічала батька вони починали мене ігнорувати...
Протягом безлічі ночей батьки цілували мене по черзі, а потім вони обидва верталися і цілували один одного в губи прямо передо мною.
Хм... Ви думаєте, я маленький і не знаю? Поцілунок у губи означає, що ви двоє справді любите один одного більше, ніж мене!
Коли мені виповнилося чотири роки, коли сестра ще грала з ляльками Барбі, я вже вивчив багато слів і міг рахувати до сотні. Одного разу ми з мамою пішли до студії тітки Сяєме, де вона вручила нам маленьку баночку зірочок і сказала, що якщо ми почитаємо дев’яносто дев'ять зірок, то вона купить нам цукерки « Білий кролик ».
Я не люблю їсти цукор, а волію грати з головоломками.
- Що ти робиш, Сестро Лінчен? — Я спостерігав, як дівчинка сидить на підлозі в оточенні розсіяних зірок.
— Я збираюся порахувати, а потім обміняти зірки на цукерки.
— Ти їх так любиш?
— Да! — кивнула дівчинка.
- Тоді вважай повільно. « Мій дідусь завжди казав, що ми повинні працювати для того, щоб мати більше часу на відпочинок. Оскільки я не хотів солодкого, то не міг дозволити Лінчен отримати цукерки без роботи, тому не допомагав їй.
Але після довгого часу, коли я закінчив, зірки все ще не були пораховані.
- Ти ще не закінчила рахувати? — Не мог не поцікавиться я.
— Всі зірки виглядають однаково. Я думала, що не знаю, які зірки я вже порахувала, а які ні. Сестра Лінчен виглядала так, ніби ось-ось заплатить.
Я зітхнув і поклав всі зірки назад в банку. Потім я взяв одну і поклав її на підлогу.
— Вот. Тепер у тебе є дев'яносто 9 зірок, щоб обміняти їх на цукерки.
- Ух ти, Ціці, ти занадто крутий! — Сестра Лінчен ні на секунду не сумнівалася в мені, коли взяла банку і побігла до тітки Сяйє.
На жаль, ця дівчина була занадто дурна. Було чітко сказано, що в банку є сто зірок. Якщо ви витягнете всі зірки і перерахувати їх за іншою, то це займе надто багато часу.
Увечері мама повела мене в лабораторію батька, щоб повечеряти з ним. Я розповів їм про зорі та сестру Лінчен.
Батько казав, що я розумніший за інших дітей, але не повинен пишатися собою. Однак я не здавався гордим, хоча мама все одно гукала мене по голові і сказала, що я знущаюсь над сестрою Лінчен. Цікаво, коли це я знущався над нею?
Я дуже розлютився, але тато сказав, що хлопчиків не можна порівнювати з дівчатами. А мама теж дівчинка... Але сестра Лінчен вміє рахувати тільки до двадцяти, а мама не знає, скільки коштує три кілограми яблук. Таким чином, я дійшов висновку, що мама може просто заздрити тому, який я розумний, і так стукнула мене по голові.
О, я вже згадував? Я дуже незадоволений своїм прізвиськом. Я - хлопчик. Чому ви кличете мене Ціці? Багатьох дівчат у моєму класі звуть Кікі. Коли вчитель називає ім’я, я часто не знаю, до кого він звертається.
Одного вечора я серйозно поговорив з батьками.
Мама сказала, що вони одружилися з батьком сьомого липня. Я знаю, що це був дуже щасливий день, але чому твоє щастя повинно бути на моєму болі?
п.п.: Qi Qi – 77...
Дядько завжди говорив, що мама і тато люблять хвалитися своєю любов’ю. Може бути, моє прізвисько просто частина їх плану пофарбуватися?
Спочатку батько погодився змінити моє прізвисько, але мати кинула на нього один погляд, і він відразу відступив. Справді, немає відваги й стійкості. Я був маленьким, тому знав, що не зможу перемогти маму в бійці, але батько такий великий, чому він не може ... стояти на своєму?
Я попросив дідуся та бабусю попросити мене про це, але дідусь завжди слухає бабцю, а бабуся ніколи не сприйняла мої скарги серйозно.
Але я знаю заклятого ворога моєї матері: мати моєї мами, моя дуже дорога бабуся. Бабуся не живе в місті, але час від часу відвідує нас — іноді з дідусем чи бабусею — деколи одна.
Я був улюбленцем бабусі, тому планую попросити її про допомогу. Я налив собі склянку молока і пішов до неї в кімнату.
— Цици, ах, хороший хлопчик. — Вона з радістю погладила мене по голові.
— Бабусю, ти можеш називати мене не Ціці, а Янян? Це звучить як девичне ім'я. Мої однокласники часто насміхаються з мене. - Я скористався цією можливістю, щоб попроситися.
- Добре, в майбутньому я буду називати тебе не Ціці, а Янян. — Звичайно, було б мудро запитати її про це.
— Бабушка - найкраща! — Я встав на курча і поцілував її. Сестра Лінчен сказала, що старші люди завжди піддаються цьому трюку. Поки ти цілуєш їх, вони можуть пообіцяти тобі все що завгодно.
Звичайно, жінка дуже усміхнулася і назвала мене дорогоцінним скарбом.
- Бабусю, ти повинна поговорити з мамою і татом. Скажи їм, щоб в майбутньому звали мене Янян. Вони не можуть називати мене Ціці тільки тому, що одружилися сьомого липня.
— Ні, любий, мама і тато одружилися в травні.
— Ні, весілля було в травні, але свідчення отримали вони сьомого липня. — Я це дуже добре пам'ятаю.
Ти, напевно, неправильно запам'ятав, твої батьки приїжджали до мене в гості, а потім отримали сертифікат після Нового року, коли повернулися. Потім, можливо, у лютому твоя мама завагітніла тобою і в травні вийшла заміж.
Коли я був дитиною, яка була розумніша за інших, то хотів довести своїй бабусі, що пам’ятаю все правильно. Тому я пішов до кімнати батьків і дістав їх червону книжку. Хех... хто просив їх кожного разу відмовляти мені в праві міняти своє прізвисько. Я взяв документ і віддав його бабусі.
Я не знаю чому, але після того, як вона побачила дату, її обличчя стало дивним. Може, тому що бабуся не мала такої гарної пам'яті як у мене, і вона розлютилася?
Я більше не думав, що бабуся щаслива, тому не наважувався знову згадати про зміну імені і слухняно повернувся до своєї кімнати.
Через деякий час я почув стукіт маминих підборів, які свідчили про її повернення додому. Я боявся, що мама дізнається про мене. Але раптом я почув, як мама скрикнула від болю. Мені стало цікаво, тому я виглянув за двері і побачив бабусю запекло щипає її вухо, а мама кричить та плаче.
- Скажи мені... Що саме сталося між тобою і Ся Феном? — Бабусю кинула червону книжечку на стіл.
Здається, я зробив щось не так, хоча й не знаю, що саме.
— Мама, мама, я не права. Я поясню... Ой, ай...
Почувши болісні крики матері, я крадькома дістав мобільний телефон батька.
— Цици, що сталося? У тебе є питання до тата?
- Батьку, повертайся швидше. Бабушка б'є маму.
— Бабушка? Що трапилося?
— Навіть не знаю. Я бачив, як бабуся вщипнула маму за вухо, о... На столі лежить також маленька червона книжечка...
Невдовзі повернувся батько. Було тільки вісім годин, тато ніколи раніше не повертався так рано. Навіть коли мама розізлилась, я зателефонував батькові і попросив його прийти. Це був ще один доказ того, що батько любив маму більше за мене.
Я не знав, що сталося потім. Все, що я знаю, це те, як бабуся була божевільною протягом декількох днів, а потім мати зрадила дядька і дала його адресу, заставивши бабцю нарешті посміхнутися.
До речі, про мого дядька він мені дуже подобається. Він єдиний, хто може допомогти мені впоратися з матір'ю, коли вона глузує наді мною.
Але щоразу, коли бабуся приходила в гості, дядько зникав. Вони ніколи не з’являлися в одному місці одночасно, що мене засмучує.
Якось я підслухала розмову батьків і дізнався, що бабуся сердиться на дядька, бо він не має тітки для мене. Здається, що бабуся приготувала у них багато теточок вдома, але дядько не хоче вибирати ні одну з них і пішов з дому.
Щоразу, коли я бачу, як вони говорять про це, мама завжди щаслива: « О... Як все змінилося... Він тепер не одружений... О, я збираюся помститися йому і запитати, чи немає у нього прихованої хвороби."
Я не зовсім зрозумів її слова, тому запитав дядька. Вислухавши мамині слова, дядько посміхнувся і поцілував мене в макушку, а потім поклав півпакета солі у улюблену мамину газовку.
Мої дідусь і бабуся знали, що мама й тато завжди зайняті. Тому саме вони возили мене на різні змагання, в яких я брав участь. Писал, малював, грав в го. Я їздив навіть на районні змагання, і одного разу я зайняв перше місце в міському конкурсі дитячого змагань.
На прохання дідуся та бабусі мої батьки були змушені супроводжувати мене, щоб прийняти нагороду і стати свідками мого моменту слави. Але насправді... Я знаю, що церемонія награбування була того ж дня, як і конкурс старих танців моїх дідуся та бабусі.
Схоже, ведучий знав маму.
Тому що після того, як я прийняв нагороду, цей чоловік підійшов до неї, щоб поговорити.
- Ти Fish Jelly, я не можу помилятися.
— Да, это я.
— Не знаю, чи пам'ятаєш ти мене ще? Одного разу я подзвонив у твою програму.
— Ты... містер Сильний?
- Ти дійсно пам'ятаєш мене. Всі мої досягнення завдяки тобі.
— Ха-ха... Я не наважуюся бути такою зухвалою.
- Не будь такою сором'язливою, якби ти не підштовхнула мене до відкритості своєї справи, я б ніколи не став таким успішним агентом з нерухомого майна. Я послухався твоєї пропозиції, і тепер мій офіс продажів красивих жінок! О, і всі вони з вищою освітою.
— Ха-ха...
— Але багаті мають свої проблеми. Коли в мене не було грошей, я нікому не подобався. Тепер, коли вони у мене є, занадто багато жінок хочуть зустрічатися зі мною. Але я не знаю, хто з них любить мою особистість, а не мої гроші. У тебе є якась порада для мене?
— Ха-ха-хо...
— Це, звичайно, загадка, тому я придумав контрмери. Кожного разу, коли я йду на побачення, я прямую до продуктових кіосків з їжею, вартість якої не перевищує двадцяти юаней. Якщо дівчина може винести це протягом року, то я думаю, що вона любить мене по-справжньому ...
- Це спрацювало?
— Бачиш он ту довгоногу красуню? Це моя десята подруга. Вона мені дуже подобається, сподіваюся, вона зможе протриматися ...
— Ха-ха... Бажаю тобі успіху.
- До речі... я нещодавно побудував новий багатоквартирний будинок у передмісті, там чудові види. Я планую побудувати кілька вілл, і я хотів би подарувати тобі одну.
- О боже, це занадто дорого для подарунка...
- Без твоєї допомоги мільярди юаней, які були витрачені на його будівництво просто не існували б. Вся власність в будь-якому випадку моя, що таке одна вілла...
Зрештою наша сім’я там не оселилася.
У 2017 році я вчився в початковій школі. Багато моїх однокласників турбувалися, що їхні матері матимуть другу дитину, бо це означало б, ніби їхнє становище в родині як розпещеної дитини не гарантується. Але я не турбувався про такі речі.
Це тому, що моя бабуся часто говорить про те що мама завжди дуже зайнята і їй було важко народити мене.
Але одного дня батько з радістю прибіг додому і сказав мамі, що його експеримент нарешті вдався.
Чи народження другої дитини настільки важливе, що батько, який рідко приходить додому навіть після мого болю, вирішив залишити роботу?
Мама сказала, що батько досягнув чудових результатів, які може зробити багато людей. Отже, наша сім’я збиралася за кордон, щоб прийняти нагороду.
Це дійсно дуже несправедливо. Я завоював стільки трофеїв, але до мене приходили лише мої дідусь і бабуся. Мій батько отримав лише одну нагороду після стількох років, але ми мусили одягтися спеціально.
Коли батько взяв приз, мати розплакалась так сильно, що в неї почервоніли очі.
Пізніше, коли ми повернулися в готель, мама все ще плакала, обіймаючи батька. Я ніколи не бачив, щоб вона плакала так сильно. Вона більше заздрила, ніж будь - яка з моїх однокласниць.
Як чоловіка, мене вчили уважно слухати дівчат, тому я підійшов і потягнув маму за рукав.
— Цици? — Мама нарешті поглянула на мене.
— Не плач, я погоджуся і дозволю тобі відродити ще одного. - Я сказав безпорадно.
п.п.: він використовує слово (напис)✔), яке означає відновлення або народження. Я припускаю, що дитина + геній = дивна ідея про те, як з'являються діти.
- Що? Породитися? — Мама, мабуть, була щаслива зараз... Мені доведеться повторити це ще раз ...
- Ти можеш зробити брата або сестру... Якщо захочеш, - повторив я, обіцяю. — Я не буду їм заздрити.
Я думав, мама зрадіє, але в результаті отримав по дупі.
Я був у розпачі. Жінки такі непостійні, б'ють людей незалежно від того, щасливі вони чи ні.
Але тітка Сяйое завжди казала, що слова чоловіків ніколи не можна повністю вірити і я схильний з нею погодитись. Тільки подивіться на батька, він ясно сказав, що не буде тепер сильно зайнятий. Я навіть погодився на другу дитину через це! Але він все одно не з’являється вдома цілими днями.
Але, принаймні, він все ще був у тому ж місті. Мама заводила мене, щоб я побачив його в лабораторії, і ми вечеряли. Тепер я навіть не знаю, в якій країні живе батько. Я бачу його тільки по телевізору, як маму.
Він приносить мені подарунки кожного разу, коли повертається, але тепер я мушу допомагати батькові доглядати рослини на балконі. Яскраві квіти матері були дорогими квітами, чому я повинен піклуватися про них? Але я все одно це роблю.
А найгірше було влітку. Тут так багато комарів, у мене вже стільки вкусів. Я також повинен перевіряти погоду щодня перед школою. Коли в прогнозі стоїть дощ, мені доводиться відкривати полог.
Якось я поїхав до літнього табору лише на один тиждень. Коли я повернувся додому, всі квіти були наполовину мертві. Мати подзвонила татові по відеозвуці і плакала через це.
Я знав, що не повинен був дозволяти мамі поливати квіти, можливо тоді вони б не були такими вразливими.
- Не сумуй, я повернусь після цієї лекції. Давай купимо будинок зі подвір'ям, коли я повернуся. Ми посадимо багато квітів, навіть твій улюблений плющ. - Батько був зайнятий тим, що потішав маму.
- Ти все ще пам'ятаєш.
— Я пам'ятаю все, що обіцяв тобі.
- Тоді повертайся швидше.
— Добре!
Мені дуже хотілося сказати їм, що ми, молоді люди, більше не поводиться так ніяково і ніжно.
***
п.п.: Мільяніали - це покоління людей, народжених з 1981 по 1996 рік (дата початку віку варіюється від 1977-1985 року, а дата кінця до 1994-2005). Милліали або як їх ще називають Покоління Y Ми бачимо велику кількість цифрових технологій у порівнянні з попереднім поколінням.
https://literna.net/uk/books/350-pererodzhennya-bilya-dverei-zahs-zaversheno