Ю Жубін зробила паузу, відчуваючи, ніби зрозуміла щось важливе: «Зачекай, теж???»
Що це означає? Невже цей головний герой також розповів її Цьовцьов історію про своє перше кохання?!
Тан Ханьцьов повільно підвелася з ліжка та одяглася, детально розповідаючи про день, коли ліфт у «Хваяо» раптово застряг, і вона була змушена сидіти там разом із Янь Лі.
Вислухавши все, Ю Жубін підійшла до неї, оглянула з голови до ніг, а потім Тан Ханьцьов узяла її за підборіддя й запитала: «Стільки часу вже минуло, чи не запізно ти мене оглядаєш?»
Обличчя Ю Жубін опинилося в її долонях, а заціловані, яскраво-червоні губи заходили вгору-вниз: «Цей ідіот не зробив щось погане моїй Цьовцьов?!»
Чим більше Тан Ханьцьов дивилася на неї, тим милішою вона здавалася, і вона не могла не поцілувати її знову, перш ніж посміхнутися та сказати: «Як ти думаєш, що він міг би мені зробити?»
Він не був таким багатим, як вона, не таким могутнім і не таким вправним у бою.
Що такий чоловік міг їй зробити?
Ю Жубін нарешті зітхнула з полегшенням.
Якби цей Янь Лі справді щось зробив Тан Ханьцьов, то після прибуття на знімальний майданчик йому б не світило спокійного життя.
Тан Ханьцьов опустила погляд, поправляючи їй край одягу, і додала: «Я відчуваю, що його наміри нечисті. Я хвилююся, що він може спробувати той самий трюк і з тобою. Пам’ятай, будь обережною з ним, не дозволяй йому обдурити тебе».
«І іншим теж не дозволяй себе обдурити».
Ю Жубін пильно дивилася на неї. Тан Ханьцьов наблизилася чолом до її: вони завмерли, притулившись одна до одної, відчуваючи подих кожної з них, і кожна секунда в цю мить наповнилася солодощами.
«Ти вже моя, — тихо мовила Тан Ханьцьов. — І можеш бути тільки моєю».
Ніхто не посміє забрати її, та й сама вона не зможе втекти.
Стосунки бувають або нуль разів, або один і на все життя — ці слова вона сказала сама, тож мусить дотримуватися їх до кінця.
Ю Жубін раптом здивовано підняла брову, міцно обійняла її та радісно вигукнула: «Боже мій, Цьовцьов, у твоїх щойно вимовлених словах з'явився присмак справжнього владного боса!»
Дитина виросла й нарешті навчилася бути домінантним генеральним директором — яке ж це полегшення!
Тан Ханьцьов: «...»
Що це взагалі за нав'язлива ідея щодо її образу владного боса?..
…
Ю Жубін приготувала для Тан Ханьцьов повний стіл смачних страв. Кожна з них виглядала по-домашньому просто, але водночас соковито, блискуче й надзвичайно апетитно. Гаряча пара хвилями здіймалася в повітря, а аромат витав у повітрі, розпалюючи апетит.
Тан Ханьцьов сіла за стіл, узяла палички й спершу роздивилася кожну тарілку.
Усе виглядало настільки привабливо, що вона навіть не знала, з чого почати, тож звела погляд на Ю Жубін.
Ю Жубін сиділа навпроти, сповнена нетерплячого очікування: вона уважно дивилася, до якої саме страви кохана потягнеться першою.
Зазвичай, куштуючи щось уперше, люди обирають те, що викликає найбільший інтерес або здається найсмачнішим, тому перший рух Тан Ханьцьов був для неї дуже важливим.
Побачивши, як блищать її очі, Тан Ханьцьов посміхнулася: «Наготувала стільки, що я все не з'їм. Не боїшся, що це марнотратство?»
Схоже, титул головної рятівниці бюджету під загрозою.
Ю Жубін натомість відповіла: «Поки тобі смачно й радісно — це не марнотратство».
Хоч вона й любила заощаджувати, це не було сліпим правилом: заради щастя Тан Ханьцьов вона готова була забути про будь-яку економію. Чим більше страв, тим більше різних смаків спробує її Цьовцьов.
Вона потерла долоні одна об одну: «Але в моїй кулінарії є лише три головні критерії: просто, їстівно й ніхто не помре. Тому не чекай від мене рівня шеф-кухаря високого класу, гаразд? — вона спантеличено почухала потилицю й додала: — Але якщо ти справді захочеш якихось вишуканих страв, я можу й навчитися...»
Їхні почуття були абсолютно дзеркальними: якщо чогось бажала одна, інша була готова розбитися в коржик, аби втілити це в життя.
Варто їй захотіти — і вона піде вчитися.
Очі Тан Ханьцьов поволі наповнилися м'якою, теплою ніжністю: зараз у всьому її серці й думках була лише ця людина навпроти.
Вона лагідно мовила: «Не треба нічого вчитися, так уже ідеально».
Вишукані ресторанні делікатеси справді смачні, але порівняно з їжею, яку готує рідна людина, їм завжди бракує затишного домашнього тепла.
Їй не потрібно було, щоб Ю Жубін витрачала сили на ці уроки: та й без того виснажувалася на роботі, тож навіщо додавати зайвого тягаря? Тим паче нинішнього результату було більш ніж достатньо.
Ось так просто сидіти вдома й куштувати приготовану вечерю — у статусі родини та коханої.
Вона запитала, яку страву та любить найбільше, простягнула палички, взяла шматочок і відправила до рота. Аромат їжі вмить заповнив усе піднебіння: помірно солоний смак із ледь відчутною солодкавою ноткою ідеально гармоніювали між собою.
«Дуже смачно».
«Набагато смачніше за те, що готують професійні кухарі».
Адже цю їжу приготувала її кохана, і вона перевершувала всі делікатеси світу.
Ю Жубін не очікувала таких гучних компліментів — очевидно, тут не обійшлося без фільтра закоханості! Але яка різниця? Чути це було неймовірно приємно й радісно.
Очі Ю Жубін вигнулися двома тонкими півмісяцями: «Головне, щоб Цьовцьов подобалося! Їж більше, твоя робота вимагає стільки розумових зусиль, а мізки спалюють купу енергії».
«Я ще й суп для тебе зварила, не забудь випити пізніше».
Тан Ханьцьов кивнула в бік її тарілки: «Не думай тільки про мене, сама теж їж. Бути зіркою — це теж неабияке розумове навантаження».
Айдолам доводиться заучувати тексти пісень і хореографію. Ю Жубін як лідер ще й витрачала купу сил на турботу про учасниць, незабаром почнуться зйомки й доведеться вчити репліки сценарію, а паралельно ще й готуватися до захисту диплома в університеті.
Як не крути, саме її голова зараз була завантажена значно дужче.
«Угу!» — Ю Жубін радісно підняла піалу, але все одно не втримувалася й постійно підкладала їжу в тарілку Тан Ханьцьов.
Точнісінько як... колись давно, коли був живий Лао Ю.
Вони з батьком так само сиділи за столом: вона бачила, як важко йому дається праця, і без упину підкладала йому найкращі шматочки. Ті часи були спокійними, без штормів та бід, наповненими ніжним затишком, за яким вона так сумувала.
Коли вона підкладала їжу батькові, він одразу ж ділився з нею, бурмочучи: «Навчання теж забирає багато сил, тобі треба добре їсти, інакше твій мозок не працюватиме!»
Тільки от Лао Ю більше не було поруч...
Людина навпроти простягнула палички й поклала в її піалу шматочок ніжного соковитого м'яса, промовивши з безмежною ласкою: «Тобі незабаром доведеться вчити роль і готуватися до захисту, навантаження зросте, тому їж добре».
«Не хочу бачити, як ти схуднеш», — додала вона.
Посмішка Ю Жубін стала ще теплішою: «Добре-добре, я зрозуміла».
Тепер у неї знову є кохана людина, вона знову має справжній дім.
Її Цьовцьов замінить Лао Ю й пройде з нею пліч-о-пліч до кінця цього життя.
І цього було цілком достатньо.
…
Кілька наступних днів Ю Жубін мала вихідні, проте Тан Ханьцьов мусила ходити на роботу, тож могла побути з нею лише ввечері.
Пам'ятаючи про стан Лу Дзіньці, Ю Жубін наступного ранку вирушила до гуртожитку «Гванїн», плануючи повернутися до апартаментів «Цзиюй» увечері.
Коли в них не було спільних заходів, дівчата мали чимало свободи: доки вони не порушували закон і не робили нічого, що могло б зашкодити компанії, «Гванїн» не надто суворо обмежувала їхній особистий простір.
Ю Жубін привезла Тань Сі та Чи Нвань плюшеві іграшки, виграні Тан Ханьцьов — зрештою, вони також належали до сім'ї «Хваяо».
Оскільки дівчат не було в кімнатах, Ю Жубін просто залишила подарунки на їхніх ліжках і написала про це у WeChat. Після цього вона пішла шукати Лу Дзіньці, сподіваючись поговорити віч-на-віч.
Лу Дзіньці сиділа в себе на ліжку, похмура й відчужена. Хоч як інші дівчата намагалися її підбадьорити, вона залишалася безпорадно сумною й не хотіла вимовляти ані слова.
Побачивши це, Ю Жубін попросила сусідок вийти й залишилася з нею наодинці.
Вона пильно подивилася на неї, а потім сіла на інший край ліжка й не промовила жодного слова, тихо застигнувши, наче повітря.
Вона вдавала з себе невидимку хвилин п'ятнадцять, поки Лу Дзіньці нарешті не витримала й запитала: «Чому ти мовчиш?»
Ю Жубін злегка підняла брову.
Чудово, мету досягнуто.
Лу Дзіньці мала надзвичайно сильне почуття цікавості, тож розпалити цей інтерес було єдиним способом змусити її заговорити першою.
Знаючи звички своєї підопічної, Ю Жубін парирувала: «А хіба ти не сиділа мовчки весь цей час?»
Лу Дзіньці надула губи й знову замовкла. Лише за хвилину вона невпевнено вимовила: «Бо я не знаю, як про це розповісти».
Її ситуацію не можна було просто взяти й викласти в кількох словах.
Ю Жубін не стала тиснути й вимагати швидкої сповіді, а натомість м'яко запропонувала: «Тоді давай так: я питатиму, а ти просто відповідатимеш».
Лу Дзіньці підвела очі й кліпнула.
Ю Жубін повернулася до неї: «У тебе поганий настрій?»
Лу Дзіньці відповіла: «Так».
Ю Жубін продовжила: «Це через роботу?»
Лу Дзіньці сказала: «Ні».
Ю Жубін: «Через сім'ю?»
Лу Дзіньці замовкла.
Ю Жубін зрозуміла, що це мовчання означало «так».
Яка ж сімейна проблема могла змусити її так замкнутися?
Ю Жубін ковзнула поглядом по краю столу, подивилася на стелю, знову перевела погляд на дівчину й раптом тихо вимовила: «Це через твою сестру?»
Очі Лу Дзіньці помітно розширилися, на обличчі з'явився шок, який, утім, швидко змінився новою хвилею смутку.
Ю Жубін зрозуміла, що знову влучила в ціль.
Згадавши реакцію Лу Дзіньці того дня, коли та сказала, що її сестра ніколи не вийде заміж, і зіставивши це з тим, ким була дівчина помічниці Хань, Ю Жубін остаточно склала пазл.
Але вона не стала викривати все одразу: вона підсіла ближче, обережно прихилила голову дівчинки до свого плеча й почала ніжно погладжувати її по спині: «Будь-які щирі почуття у цьому світі варті поваги, навіть якщо вони тобі не до кінця зрозумілі».
Кожна форма кохання має право на існування, і ніхто не повинен зневажати її лише через власні смаки чи упередження.
Вміння поважати — це базова вимога до кожної людини.
«Я не зневажаю... — голос Лу Дзіньці зазвучав глухо й розпачливо. — Я просто не знаю, що мені робити...»
«Я люблю сестру, я люблю її більше за всіх на світі й щиро хочу, щоб вона була щасливою. Я завжди мріяла, щоб у майбутньому вона мала ідеальний шлюб».
«Але вона ніколи не вийде заміж за чоловіка... Вона кохає жінок, а батьки кажуть, що це неправильно й неприпустимо...»
Чому її сестру, яка була видатною з дитинства, вважають такою, що має нуль балів за сексуальну орієнтацію? Тільки тому, що їй подобаються жінки?
Її батьки через це щодня ходили як у воду опущені, а часом мовби божеволіли, намагаючись знайти для сестри чоловіка. Особливо після того, як сестра нещодавно зізналася, що вже має дівчину...
Її мати вперше заплакала через це.
Мати крізь сльози благала підказати, що їй робити й як повернути доньку, яка віддаляється все далі.
І Лу Дзіньці вперше відчула настільки сильний страх і безпорадність від своїх батьків, які завжди були її надійним захистом.
Вони ніби шалено боялися: боялися, що вона стане такою ж, як сестра, і ще більше боялися, що її сестра загине.
Загине під тиском суспільного осуду.
Тому вони поводилися ще більш несамовито, ніж це саме суспільство, змушуючи старшу доньку вийти заміж за чоловіка й намагаючись «виправити» її так звану неприйнятну орієнтацію.
Лу Дзіньці, яка ніколи раніше не стикалася з подібним, опинилася між двох вогнів: вона не знала, як говорити із сестрою, і не знала, як розрадити батьків, почуваючись загубленою дитиною, що ніяк не знайде правильної дороги.
Вона вперше почувалася настільки нікчемною...
В темних очах Лу Дзіньці нарешті заблищали сльози. Вона обняла Ю Жубін і зі страхом у голосі запитала: «Хіба моя сестра в чомусь винна?»
Хіба любити жінок — це злочин?
Ю Жубін погладила її по голові й запитала у відповідь: «А як вважає наша Сяо Лу?»
Лу Дзіньці підвела сповнений сліз погляд.
Ю Жубін ніжно запитала: «Як ти гадаєш, хіба кохати когось — це неправильно?»
Неважливо, чоловік це чи жінка — урешті-решт це просто жива людина.
Просто щиро кохати людину — хіба це може бути помилкою?
Лу Дзіньці на мить заціпеніла, а потім повільно похитала головою.
Ю Жубін додала: «Щодо того, чи праві твої батьки — думаю, ти вже й сама знаєш відповідь».
Через страх, що дитина зламається під тиском суспільства, вони повністю втратили холодний розум і намагалися за будь-яку ціну повернути її назад. Межа між правдою та помилкою тут цілком очевидна.
Лу Дзіньці все ще сиділа спантеличена, а сльози струмками котилися по її щоках.
Ю Жубін витерла їй сльози й тепло посміхнулася: «Твої батьки зрештою просто хочуть, щоб ви обидві прожили щасливе життя. Але хіба хтось із вас може стверджувати, що твоя сестра зараз нещаслива?»
«А щодо схвалення суспільства — це не має значення. Єдина річ, яку стовідсотково визнає все суспільство, називається "гроші"».
«Найболючіше — це коли тебе не визнають найрідніші».
Батьки завжди прагнуть найкращого для своїх дітей, але якщо дитина вже зараз живе чудово й щасливо — про що ще хвилюватися?
«Зрозуміла, юна Лу?»
Лу Дзіньці уважно слухала, і в її голові нарешті все стало на свої місця. Зрештою вона спромоглася на слабку посмішку: «Зрозуміла».
«Я просто зараз зателефоную сестрі!»
Вона запитає в неї особисто, як вона почувається і чи достатньо вона щаслива.
Якщо вона щаслива — значить, усе правильно.
А все інше просто не має значення.
…
Час спливав, мов пісок крізь пальці, і дуже швидко настав день офіційного старту зйомок дорами «Спекотне літо».
Ю Жубін попрощалася з дівчатами з гурту й вчасно прибула на знімальний майданчик.
Знайомство з виконавцями головних ролей було обов'язковою частиною: головна героїня ще не приїхала, а от виконавець головної чоловічої ролі, Янь Лі, з'явився точно за розкладом.
Він кілька разів пильно поглянув на Ю Жубін і привітно їй посміхнувся, на що вона відповіла черговою ввічливою посмішкою.
Потім, поки всі чекали на прибуття актриси, Янь Лі підійшов до неї перекинутися кількома словами, і Ю Жубін люб'язно підтримувала розмову.
Поговоривши трохи, Янь Лі, вочевидь вирішивши, що момент настав, з тугою в голосі мовив: «Ти так нагадуєш мені моє перше кохання...»
«Не хочеш послухати історію про мою першу любов?»
У голові Ю Жубін задзвонили тривожні дзвіночки — ось вона! Запах першого кохання!
Ю Жубін трохи поміркувала й відповіла: «Ні, не хочу. Але я б із задоволенням послухала іншу історію».
Янь Лі на мить остовпів: «Яку саме?»
Ю Жубін із непохитною патріотичною серйозністю виголосила: «Історію про визвольну війну проти японських загарбників!»
Янь Лі: «???»
Що це, в біса, за зміна жанру???
------(Перекладач має що сказати)------
Гармати вже наведено на ціль)