Вень Юлань була лесбійкою — жінкою,яку приваблюють лише жінки.
У цьому вона остаточно переконалася ще під час навчання в старшій школі й відтоді зберігала це як таємницю на самому дні серця, ніколи й нікому про це не розповідаючи.
Багато років вона не ходила на побачення, йшла сама крізь довгі роки, її вік невблаганно зростав.
Коли їй виповнилося двадцять шість, її батьки врешті-решт втратили терпіння. Вони вирішили, що якщо вона не вийде заміж зараз, то потім її вже ніхто не візьме. Тож вони щодня змушували її ходити на побачення наосліп, примушуючи зустрічатися з чоловіками, до яких вона не відчувала жодного інтересу чи симпатії.
Її довели до такої межі, що вона не витримала й влаштувала камінг-аут, відверто визнавши свою сексуальну орієнтацію. Вона сподівалася, що після цього батьки назавжди облишать ілюзії щодо її заміжжя.
Проте батьки абсолютно не змогли прийняти той факт, що їхня донька кохає жінок. Вони вважали, що вона збожеволіла, захворіла або стала «ненормальною».
Між ними утворилася невидима, нездоланна прірва.
Вона не могла більше терпіти цю гнітючу атмосферу в домі, але й коритися не збиралася. Вона мала рацію, вона ні в чому не винна! Тож вона просто з’їхала від них і відкрила власну квіткову крамницю, аби забезпечувати себе самостійно.
Хто ж міг подумати, що батьки знайдуть її й там. Вони продовжували силою змушувати її бути з якимось чоловіком, наче змагалися з нею — вони заповзялися будь-що «виправити» цю її так звану ненормальну орієнтацію й не збиралися зупинятися.
Вони навіть влаштували справжній погром у квітковій крамниці, в яку вона вклала стільки праці.
Зрештою, їй довелося пригрозити їм власною смертю, і лише це дало їй короткий перепочинок.
Коли батьки пішли, вона повільно опустила ножиці, які тримала біля своєї шиї, і тихо застигла посеред перекинутих квіткових стелажів, дозволивши одній самотній сльозі скотитися по щоці.
Чому все так?
За що вони так поводилися з нею?
Вона ж просто кохає жінок...
І щойно, бачачи, наскільки невимушена й тепла атмосфера панує в родині Хво Ляньгао, а також те, з якою безмежною толерантністю вони ставляться до одностатевого кохання, вона мимоволі відчула гостру заздрість і тугу.
Чужі люди виявляли стільки чуйності й ніжності до сторонньої людини, то чому ж її власні батьки так поводилися з рідною донькою...
Вона б краще погодилася, аби вони просто зреклися її, ніж терпіти цей примус до стосунків із чоловіками.
Це відчуття було гіршим за смерть.
Вень Юлань дивилася на дорогу попереду й раптом самотньо всміхнулася: «Якби мої батьки мали бодай краплю тієї доброти, що є у твого брата, мені б не довелося так сильно виснажуватися».
Не довелося б погрожувати їм самогубством, змушуючи і себе, і їх виглядати настільки жахливо...
Вона повернулася до мовчазної Хань Вей: «Вибач, що так довго не казала тобі правди».
Того дня, коли батьки розгромили її крамницю, а потім заблокували вхід до її житла, саме Хань Вей забрала її до себе додому.
Вона досі чітко пам’ятала, як стояла посеред знищених букетів і наодинці плакала, коли раптова поява Хань Вей стала для неї справжнім променем світла, що пробив темряву в її серці.
Хань Вей була абсолютно спокійною й холоднокровною: вона допомогла їй владнати всі проблеми, а потім узяла її за руку й привела до власної оселі.
Якщо Вень Юлань не хотіла розповідати про передісторію, Хань Вей ні про що не розпитувала. Вона просто завжди була поруч — ніжна, але водночас сповнена внутрішньої сили, даруючи їй абсолютну й беззастережну довіру.
Саме тому Вень Юлань згодом не втримала власного серця й крок за кроком потонула в цій ніжності. Вона почала ще ретельніше приховувати свою орієнтацію, а коли почуття випадково виривалися назовні — просто переводила все в жарт, аби згладити момент.
Бо вона панічно боялася, що щойно її правда відкриється Хань Вей, та відчує до неї таку ж огиду, як і її батьки, і просто назавжди зникне з її життя.
Хань Вей мовчала, не поспішаючи з відповіддю.
Виявляється, причиною того, що їй не було куди йти, стали її власні батьки. Виявляється, весь цей конфлікт із родиною спалахнув через її орієнтацію.
Виявляється, їй довелося витерпіти стільки болю й приниження...
Тоді... чи було щось іще?
Хань Вей не поспішала рушати з місця. Вона розвернулася всім тілом до своєї супутниці, серйозно й пильно зазирнула їй в очі й запитала: «Це все?»
«Ти більше нічого не приховуєш від мене?»
Чи залишився в її душі ще якийсь біль? Чи є там інші незагоєні рани?
Чи може вона розповісти їй про все, дозволивши Хань Вей стати для неї бодай трохи важливішою — настільки важливою, аби перед нею можна було повністю відкрити душу, не приховуючи своїх страждань та ран.
Вень Юлань зустрілася з нею поглядом, але не поспішала відповідати.
Приховувати?
Звісно, вона приховувала.
"— Ти мені подобаєшся".
І це було її найбільшою таємницею.
Хань Вей першою взяла її за руку. Її погляд був неймовірно щирим, а голос звучав максимально серйозно: «Не хвилюйся ні про що. Я завжди буду поруч із тобою й дуже сподіваюся, що зможу розділити кожну твою таємницю та прийняти тебе повністю».
Будь ласка, дозволь мені посісти особливе місце у твоєму серці.
Вень Юлань повільно перевела погляд із їхніх зчеплених рук вгору, зупинившись на обличчі Хань Вей. Її серце миттю закатало як скажене.
Вона сподівається, що зможе прийняти її повністю разом із її відвертістю...
Якась нестримна сила раптово вирвалася з самого дна душі Вень Юлань, вона розгоралася все дужче, підступаючи до самого горла й змушуючи її інстинктивно відкрити рота.
Вень Юлань вкрай обережно й лякливо запитала: «Навіть якщо... навіть якщо це стосується мого кохання до тебе?»
Хань Вей приголомшено стиснула її долоню. Смертельно боячись, що їй просто почулося, вона гарячково перепитала: «Що ти щойно сказала?!»
Вень Юлань не очікувала настільки бурхливої реакції. Вирішивши, що Хань Вей це неприємно, вона миттю відчула гостре розчарування. Її обличчя згасло, а голос став тужливим: «Якщо тобі це не до вподоби, я можу прямо зараз зібрати речі й з’їхати з твоєї квартири, аби більше ніколи тебе не турбувати...»
Якщо Хань Вей вважатиме це проблемою, вона була готова миттю обірвати це своє таємне кохання, яке так і не встигло розквітнути, аби повернути їй спокійне життя.
Проте Хань Вей лише міцніше стиснула її руку: «Я мала на увазі зовсім інше», — вона раптово наблизилася до неї майже впритул і дуже серйозно пояснила: — «Я просто хотіла переконатися».
Вень Юлань дивилася на обличчя, що опинилося так близько від неї, а її серце калатало наче барабан: «Переконатися в чому?»
На губах Хань Вей раптово розпливлася ніжна посмішка: «Переконатися, чи дійсно у мене зараз з’явиться дівчина».
Вень Юлань кілька разів здивовано моргнула, її очі округлилися від подиву: «Хань Вей, то ти теж...»
Хань Вей із посмішкою кивнула на знак згоди, а потім приклала її долоню до своїх грудей і лагідно запитала: «Пані Вень, чи згодні ви стати моєю дівчиною й зустрічатися зі мною?»
Людина, яку я кохаю, відповіла мені взаємністю.
Яке ж це неймовірне, фантастичне везіння.
Вень Юлань не змогла стримати сліз, що знову наповнили її очі.
«Я згодна».
…
Новорічні свята в родині Тан пройшли для Ю Жубін дуже комфортно. Старше покоління Тан ставилося до неї чудово. І хоча Тан Хетянь був дещо зарозумілим, його турботу теж важко було не помітити, а Ю Жубін цілком розуміла причину цієї його «цундерності».
Якби її власна донька раптом зійшлася з жінкою, яка колись ледь не зруйнувала шлюб цієї самої доньки, у неї на душі теж стовідсотково шкребли б кішки — що вже казати про такого фанатичного захисника своєї дитини, як Тан Хетянь.
Тан Моюань та Дзян Їняо так і не змогли приїхати: Дзян Їняо ще не встигла владнати всі свої справи, тож планувала повернутися разом із чоловіком лише за кілька днів, аби скласти компанію батькам.
Тан Шенхе протягом усіх свят майже не розмовляв — принаймні з Тан Ханьцьов, своєю старшою сестрою, він не зронив і слова, а якщо й відповідав щось, то лише під суворим тиском батьків.
Він став набагато стриманішим і тихішим, але з погляду Ю Жубін здавалося, що він більше замкнувся в собі.
Молодий пан, якого раніше розпестили до повного невігластва, тепер щодня був змушений під наглядом зубрити правила етикету, а всю його колишню пиху та зухвалість зрізали під самий корінь. Хлопець повністю втратив колишній лоск, тож не закритися в собі за таких умов було б справжнім дивом.
Проте коли він потайки бачив Ю Жубін разом із Тан Ханьцьов, його погляд усе одно залишався вкрай неприємним, сповненим прихованої відрази та зневаги.
Втім, зараз у будинку Тан його настільки затисли батьки, що він не мав жодного впливу й не становив жодної загрози, тож Ю Жубін абсолютно його не боялася.
Якщо вона випадково перетиналася з ним наодинці, а його міна ставала надто вже дратівливою, вона з радістю провокувала його, змушуючи називати себе «другою невісткою» — дівчина заповзялася будь-що додати черговий яскравий рядок до списку своїх досягнень із доведення цього хлопця до сказу.
Тан Шенхе після її витівок регулярно так лютував, що гупав дверима своєї кімнати на весь маєток. Навіть петарди підривати не було потреби — достатньо було просто слухати, як він виміщає злість на дверях.
Коли справа доходить до того, щоб розлютити людей, уособлення тролінгу, ніколи не програє!
Тан Ханьцьов зазвичай залишалася в маєтку з батьками лише до третього дня Нового року, тому вранці четвертого дня вони з Ю Жубін повернулися до житлового комплексу «Дзиї».
Ю Жубін уже п'ятого дня мала повернутися до «Гванїн», аби готуватися до початку перших робочих проєктів після свят, тоді як Тан Ханьцьов могла відпочивати ще два дні.
Ю Жубін висловила з цього приводу щиру заздрість. Бути самою собі босом — це неймовірно круто: повертаєшся до роботи саме тоді, коли забажаєш.
Після повернення до«Дзиї» Ю Жубін за своєю звичкою просто відштовхнула валізу в куток, вважаючи місію виконаною.
Тан Ханьцьов, упершись однією рукою в бок, спочатку пильно подивилася на валізу, потім перевела погляд на дівчину й запитала: «Ти що, не збираєшся залишати свої речі тут?»
Ю Жубін, яка саме жувала цукерку, лише невиразно щось мукнула у відповідь.
Тан Ханьцьов трохи подумала й додала: «Втім, менше з тим».
Ю Жубін здивовано поглянула на неї.
Тан Ханьцьов продовжила: «Я просто накажу бутикам доставити сюди одяг твого розміру. Коли наступного разу приїдеш, тобі не доведеться тягати із собою валізи й спеціально бігати по магазинах».
Ю Жубін: «???»
Чи можемо ми хоч трохи економити кошти???
Ю Жубін миттю підскочила з дивана й слухняно кинулася відкривати валізу: «Ні-ні-ні, давай краще витрачати гроші трохи ощадливіше! У мене й так повно одягу, я просто не встигатиму все це носити...»
Тан Ханьцьов відповіла як щось абсолютно природне: «У знаменитостей одягу завжди має бути з надлишком, на цьому не можна економити».
Ю Жубін присіла навпочіпки біля валізи, тихо бурмочучи собі під ніс: «Воно-то так...»
Але зважаючи на фінансові масштаби Тан Ханьцьов, цього одягу стовідсотково буде стільки, що вона фізично не встигне його переносити.
А те, що не встигнеш одягти цього року, наступного сезону вже вважатиметься застарілим, і доведеться знову купувати нові тренди. Від однієї лише думки про такі марнотратні витрати її серце починало обливатися кров'ю.
Тан Ханьцьов лагідно погладила її по голові: «Усе, заспокойся, я сама за все заплачу. І припини постійно економити — батьки ж чітко сказали купувати все, що забажаєш».
Ю Жубін, щойно згадувала про свої щомісячні шість мільйонів шалених грошей, миттю починала почуватися якось не по собі.
Занадто важко до цього звикнути.
Вона злегка поплескала себе по щоках: «Будь ласка, припини мені про це нагадувати, я справді боюся, що з часом просто деградую від таких розкошів!»
Її власні заробітки поки що не дозволяли їй безтурботно марнувати по шість мільйонів щомісяця, тому вона свідомо не дозволяла собі звикати до цієї суми.
Якщо одного дня вона перестане належати до родини Тан і ці фінансові вливання припиняться, то такий карколомний життєвий контраст буде надто болісним.
Легко перейти від бідності до розкоші, але повернутися від розкоші до бідності — надзвичайно важко.
Вона залишалася бідною, але зберігала абсолютну тверезість мислення.
Тан Ханьцьов з посмішкою опустила очі й раптово змінила тему: «У корпорації якраз добігають кінця контракти з кількома амбасадорами. За кілька днів представники Тан проведуть офіційні переговори з "Гванїн" щодо твого призначення на роль офіційного обличчя бренду. Спочатку вони підпишуть контракт із тобою, тож готуйся заздалегідь».
Ю Жубін підняла на неї очі: «Статус офіційного амбасадора бренду... це ти, шановна, випросила для мене у батьків?»
Тан Ханьцьов кивнула на знак згоди.
Ю Жубін кулею підскочила з підлоги, миттю налетіла на неї з обіймами й почала палко розхвалювати, яка вона неймовірна.
…
Новий рік прийшов швидко й так само блискавично минув, змусивши нещасних офісних працівників знову з головою поринути в робочі будні.
Завдяки цілющій силі кохання Хань Вей відновилася після хвороби з космічною швидкістю. Її обличчя знову випромінювало здоровий рум'янець та свіжість, і вона вчасно повернулася до виконання своїх обов'язків після свят.
Хво Ляньгао, завершивши передачу всіх поточних справ, також повернувся до головного офісу.
Коли Хань Вей прийшла звітувати про виконану роботу до кабінету Тан Ханьцьов, керівниця мимоволі кілька разів пильно оглянула її.
Помітивши цей пильний інтерес з боку боса, Хань Вей звично поправила окуляри й поцікавилася: «Президентко Тан, ви маєте до мене якесь конкретне запитання?»
Тан Ханьцьов ледь помітно підняла брову й зауважила: «Помічнице Хань, ти виглядаєш сяюче?»
«Так, — абсолютно відверто й серйозно підтвердила Хань Вей. — Тому що я більше не самотня й тепер маю стосунки».
Тан Ханьцьов: «...?»
Мені що, почулося???
----------(Автор має що сказати)---------
Особисте життя боса ще навіть не злетіло, то як її підлегла примудрилася знайти кохання першою?!!
Помічниця Хань за період Нового року здобула кохання.
Президентка Тан за період Нового року здобула лише сльози сперичальниці.
Тож хто став справжнім переможцем цього Нового року?
Відповідь: [Сперичальниця].
Бо вона нарешті позбулася бідності й стала казково багатою!
------(Перекладач має що сказати)------
Я рада, що історія помічниці Хань не обірвалася на попередньому розділі