Німб головного героя над головою Цьов Юньлі мерехтів, наче лампа з пошкодженим контактом; це слабке сяйво могло згаснути будь-якої миті, безслідно зникнувши.
Це був статус «головного героя», що перебував під загрозою.
У кожному ігровому світі Богиня особисто обирає центральних персонажів. Їхні характери різняться, вони не позбавлені недоліків, проте незмінним залишається одне: вони завжди наділені винятковою вродою та високим соціальним статусом.
Або ж вони здобувають цей статус у процесі сюжетного розвитку.
Також вони обов’язково мають плекати почуття до головної героїні, адже вона — центр цього світу.
Богиня не вимагає від них досконалості чи надмірної шляхетності. Їй достатньо виконання згаданих умов та наявності певної індивідуальності.
Вона володіє безліччю світів, і якби всі герої мали однаковий темперамент — це було б занадто одноманітно.
Проте трапляються випадки, коли попередній герой втрачає свою роль і з'являється новий кандидат. За вказівкою Богині Головна система негайно розпочинає підбір відповідного хоста, а системні оператори сприяють йому в підкоренні нового серця.
Обраний кандидат отримує ледь помітний німб — знак претендента. І лише коли головна героїня цілковито визнає його, статус головного героя остаточно переходить до нього.
Отже, стан Юньлі свідчив про наближення втрати його статусу, проте 008 не міг збагнути причини цього явища.
Згідно з документацією, хост — нинішня головна героїня Ю Жубін — не виявляла прихильності до жодного іншого чоловіка, а Головна система не надавала розпоряджень щодо заміни протагоніста.
Якщо Жубін не обирала іншого, а Богиня не давала вказівок, то чому ж сяйво Юньлі згасає?
Невже в цьому світі виникла нова аномалія, яка самостійно породила потенційного героя?
Аби перевірити це припущення, 008 активував функцію пошуку відповідної мітки. Проте після п’яти спроб результат був нульовим. Тоді він розпочав ретельний аналіз досьє кожного чоловіка в цьому світі.
Він був сповнений рішучості виявити цього прихованого претендента! Захопившись цим завданням, він перестав наглядати за діями Жубін та процесом коригування.
Ю Жубін, почувши сигнал про вимкнення режиму ізоляції, не дочекалася подальших коментарів від системи. Вона не бачила сенсу першою розпочинати діалог із 008.
Вона була надто зайнята своєю новою роллю — роллю обраниці Тан Ханьцьов. Нині для неї не було нічого важливішого.
Юньлі поспіхом пішов. Ханьцьов та Жубін не намагалися його зупинити — мета зустрічі була досягнута, і подальше перебування Юньлі лише спричинило б зайві незручності.
Питання подальших зустрічей вони відклали на майбутнє.
Важливим досягненням було те, що під час першого втручання системи ініціатива залишилася на їхньому боці.
Після відходу Юньлі в кабінеті залишився лише Тан Шенхе.
Розв'язати питання з ним для Ханьцьов було значно легше, ніж із Юньлі.
Раніше вона уникала радикальних заходів щодо нього лише через власне небажання, а не через відсутність волі.
Її тітка, Тан Цвейер, виявила неабияку шляхетність щодо родини Тан. Ханьцьов поважала прагнення батьків віддячити за цю доброту та намір батька оберігати єдину дитину своєї сестри.
Коли вона стала старшою та розсудливішою, дізнавшись всю історію, вона перестала звинувачувати батька в тому, що той віддавав перевагу її молодшому братові, і стала більш поступливою.
Проте Тан Шенхе майстерно приховував свою справжню вдачу: вдома він здавався ввічливим та люб’язним, тоді як поза родинним колом поводився зухвало та свавільно. Тоді ні вона, ні батьки не могли розгледіти його справжнього обличчя.
У минулому Шенхе маніпулював нею за допомогою дрібних інтриг. Через тогочасну неспроможність критично мислити Ханьцьов легко ставала жертвою його задумів. Вона навіть не усвідомлювала, що брат використовує її у власних цілях, тому ніколи не скаржилася батькам. А ті, своєю чергою, не підозрювали про приховані дії Шенхе.
Ніхто не міг уявити, що в душі цього юнака, оточеного турботою, плекається настільки викривлена заздрість до справжніх нащадків роду Тан.
Тан Ханьцьов серйозним тоном промовила до Шенхе: «Оскільки ти тут, ми маємо розставити всі крапки над "і"».
Її суворість зачепила вразливе місце в душі Шенхе. Його обличчя потемніло від гніву, він кинув ворожий погляд на Ю Жубін і різко відповів: «Ні. Тут присутні сторонні».
Він не бажав, аби хтось чужий став свідком цієї розмови.
Він волів би, аби правда про його походження назавжди залишилася таємницею!
Тан Ханьцьов зауважила: «Ти надто чутливий».
У родині Тан ніхто не надавав значення його походженню. Лише він сам був одержимий питанням кровної спорідненості, замкнувшись у цій ілюзорній в’язниці. Його нервова система стала настільки хиткою, що будь-яка згадка про це викликала в нього спалах гніву та тривоги.
Це не мало жодного сенсу.
Тан Шенхе відвів погляд і сухо відповів: «Це неправда».
Аби продовжити розмову наодинці, Тан Ханьцьов попросила Ю Жубін зачекати в іншому кабінеті.
Жубін без вагань погодилася.
Це була справа родини Тан, і сторонній людині, як вона, не личить втручатися.
Коли вони залишилися удвох, Тан Ханьцьов знову заговорила, тепер уже з позиції старшої в роді: «Поясни, чому ти прийшов сюди разом із Цьов Юньлі? Тільки не намагайся переконати мене, що це випадковий сніданок. Я в це не повірю».
Шенхе обурено заперечив: «А чому ви з нею тут? Теж снідаєте? Я також у це не вірю».
«Хіба це не очевидно? — холоднокровно промовила Тан Ханьцьов. — У нас побачення».
Оскільки вони вже оголосили про свої стосунки, ця версія була незаперечною.
Вона підняла брову: «Чи, можливо, ви з Цьов Юньлі також прийшли на побачення?»
Шенхе мимоволі поперхнувся — це було абсолютно неможливо!
Погляд Ханьцьов став суворим і крижаним. У цю мить вона була надзвичайно схожа на Тан Моюаня у хвилини гніву, що викликало мимовільний острах. «Кажи мені правду».
Шенхе завжди побоювався Моюаня, і побачивши його риси в сестрі, одразу втратив усю свою зухвалість. Він пригнічено відповів: «Я лише допомагав братові Юньлі з’ясувати причину твого дзвінка...»
Тан Ханьцьов ледь помітно нахилила голову, не відводячи від нього важкого погляду: «І підбурював його знову домагатися моєї прихильності?»
Шенхе хотів було заперечити, проте під її поглядом слова застрягли в горлі: «Тан Шенхе, припини ці дріб’язкові інтриги. Мені відомо про всі твої вчинки».
«Ані мною, ані Цьов Юньлі ти більше не зможеш маніпулювати».
«Жубін тепер зі мною. Тобі не вдасться її отримати, тож облиш свої марні сподівання та припини ці безглузді витівки».
Шенхе вигукнув: «Цього не буде! Варто мені лише звернутися до батька — і тобі доведеться поступитися!»
Він продовжував сприймати цю ситуацію як звичайне суперництво за іграшку, не виявляючи жодного каяття.
Тан Ханьцьов стрімко підійшла до нього і дала йому різкого ляпаса. Її очі випромінювали холод, сильніший за зимову холоднечу: «Я попереджала тебе: за неповагу до неї ти нестимеш відповідальність».
Шенхе завмер, тримаючись за щоку: «Ти вдарила мене...»
«Навіть батьки ніколи не дозволяли собі...»
Пролунав другий, не менш нещадний удар.
Тан Ханьцьов безпристрасно опустила руку: «Те, що батьки були до тебе поблажливими — це їхнє рішення. Мої вчинки — це моя справа».
«Облиш свою безглузду пиху. Для мене ти не є недоторканним».
Шенхе, який ніколи не знав подібного приниження, відчув, як на очі накочуються сльози. Він затулив обличчя, згораючи від люті, а за мить із ненавистю промовив: «Тан Ханьцьов, як же я ненавиджу тебе в такому образі!»
У цьому образі він бачив риси Тан Моюаня та Тан Хетяна. Це була та сама владність, яку він водночас зневажав і якої так палко прагнув.
Чому з трьох дітей саме вони двоє успадкували велич батьків, їхню непохитність та авторитет?!
Тан Ханьцьов, звісно, усвідомлювала його роздратування через її схожість із Тан Хетяном та Льов Веньцін. Проте вона була переконана, що провина лежить виключно на ньому самому.
Він мав усі можливості стати таким, як вони, але сам обрав інший шлях.
Чому вони настільки нагадували Тан Хетяна та Льов Веньцін? Окрім спадковості, існував ще один важливий фактор — виховання в дусі ділової еліти, яке вони отримували змалку.
Особливо це стосувалося Тан Моюаня: підготовка спадкоємця була значно суворішою та вибагливішою, ніж виховання інших дітей. Ханьцьов, спостерігаючи за братом, часто співчувала йому, вважаючи, що ніхто у світі не працює так виснажливо, як він.
Завдяки безпосередньому прикладу батьків, їхні манери та підходи до справ стали для старших дітей природною частиною особистості.
Чи був Тан Шенхе позбавлений такої освіти? Зовсім ні: його також намагалися виховувати за стандартами майбутнього керівника.
Проте він вважав це надто складним, не виявляв наполегливості й відмовлявся від зусиль. Після численних спроб Льов Веньцін знайти підхід до сина, він остаточно заявив, що не бажає вивчати ці дисципліни навіть за спрощеною програмою.
Мати намагалася спонукати його до навчання, проте марно — він не мав жодного бажання долати труднощі. Тан Хетян, який виявляв надмірну ніжність до єдиного нащадка своєї сестри, зрештою облишив спроби залучити його до сімейного бізнесу.
Сам Шенхе сприймав свою бездіяльність як належне, адже розумів: навіть якщо він ніколи не працюватиме, статки родини Тан забезпечать йому розкішне життя.
Проте ця впевненість зникала поруч із братом та сестрою, поступаючись місцем заздрощам: чому вони настільки схожі на батьків, а він — ні?
Це було дивне й болісне протиріччя.
Він сам відмовився від можливостей, а тепер звинувачував старших у надмірній працьовитості та схожості з батьками.
Це було вкрай нерозважливо.
Тан Ханьцьов подивилася на нього й промовила: «Ти вважаєш, що я не відчуваю до тебе неприязні?»
Він змалку був оточений надмірною турботою; він міг дозволити собі покинути навчання, якщо воно здавалося йому обтяжливим; його життя було легким та безтурботним. Порівняно з ним, дитинство Тан Моюаня було позбавлене радощів. Якщо її брат зберіг душевну рівновагу, то яке право має цей нероба на подібні образи?
Навіть батько, попри любов до доньки, вимагав від неї поступок заради цього хлопця — то на що йому скаржитися?
Родина Тан не мала перед ним жодних боргів!
Шенхе побачив у її погляді неприховану відразу, якої ніколи не помічав раніше.
Сестра, яку він зневажав, виявилася значно суворішою за Тан Моюаня.
Вона не вагалася застосувати силу. Від її ударів у нього боліли щоки, а в роті відчувався присмак крові.
Шенхе розгублено кліпнув і прошепотів: «Я...»
«Я розповім батькам, що ти підняла на мене руку!»
«Що ж, це цілком доречно, — Ханьцьов спокійно повернулася на своє місце, взяла піджак і поглянула на нього. — Я також маю намір зустрітися з батьками».
Сьогодні вона детально розповість їм про всі його вчинки, аби вони нарешті почали виховувати свого непутящого сина належним чином.
Шенхе миттєво усвідомив загрозу й одразу змінив тон. «Ні, не варто... ми нікуди не поїдемо».
«Не поїдемо? — Ханьцьов накинула верхній одяг. — Ну, це не тобі вирішувати».
…
Тан Ханьцьов вирішила відвезти Шенхе до маєтку для серйозної розмови. Вона не хотіла залучати до цього Ю Жубін, проте через певну необхідність не відправила її до табору, а доручила Хань Вей організувати її повернення до офісу «Хваяо».
Жубін, яка цілковито довіряла рішенням Ханьцьов, без заперечень погодилася.
Ханьцьов везла Шенхе в автомобілі під керуванням Дон Бо. В салоні панувала важка мовчанка.
Шенхе відвернувся до вікна, потайки витираючи сльози.
Ханьцьов залишалася непохитною, не зважаючи на його емоції. Вона відкрила месенджер, знайшла контакт Тан Моюаня і надіслала два повідомлення:
[Тан Ханьцьов]: Брате, у мене є дівчина.
[Тан Ханьцьов]: Її звати Ю Жубін.
----------(Автор має що сказати)---------
Ю-дитинча: Це я!!! Це я!!!! [Кричить у мегафон] Так — я!!!
------(Перекладач має що сказати)------
Дівчина…Ууууу…Ну й нехай, що це лише гра…На деякий час…)