У 008 виникло чимало запитань щодо природи людських вчинків, проте, проаналізувавши ситуацію, він зрозумів, що присутність третього спостерігача зараз недоречна.
Хоча він не міг збагнути суті таких стосунків між двома жінками, він виявив тактовність: не ставлячи зайвих питань, він активував режим ізоляції й занурився в аналіз даних.
У теплій кімнаті м’які губи ніжно торкнулися одні до одних, наче дві солодкі цукерки, що злилися воєдино. Це був найпростіший, найневинніший жест, позбавлений будь-якої двозначності.
Проте навіть така легка близькість наповнила простір ароматом витонченої пристрасті. Чим чистішим був цей момент, тим більше він захоплював.
Це відчуття було настільки глибоким, що від нього не хотілося відмовлятися.
Дратівливий звук тривоги зник, навколо запанувала тиша, а ситуація з людиною, до якої вона плекала таємні почуття, несподівано набула такого розвитку. Ю Жубін почувалася надзвичайно щасливою. Вона була настільки вдячна обставинам, що готова була вважати Коригувальну систему своїм «благодійником»!
Якби це було можливо, вона б хотіла мати справу лише з такими системами.
Хоча 008 намагався бути непомітним, сигнал про активацію режиму ізоляції пролунав у свідомості, мов удар дзвона, і цього було достатньо, щоб Тан Ханьцьов оговталася.
Вона відсторонилася й поглянула на Жубін: її очі сяяли, а на блідому обличчі розквітнув легкий рум'янець, роблячи її схожою на прекрасну квітку.
Серце Ханьцьов здригнулося від ніжності, і її голос мимоволі став м'якшим: «Як ти почуваєшся? Усе гаразд?»
Ю Жубін мимоволі торкнулася своїх вологих губ і відповіла: «Не зовсім».
«Надто коротким виявився перший поцілунок», — додала вона.
Тан Ханьцьов на мить завмерла, а потім на її обличчі з'явилася лагідна усмішка: «Ти справді переймаєшся цим у таку хвилину?»
Жубін подумала: Звісно, адже я прагнула, аби ця мить тривала вічно.
Проте вона не наважилася висловити це вголос. Приховуючи зніяковілість, вона поспіхом мовила: «Що поробиш, я — звичайна самотня дівчина, яка ніколи не мала стосунків і ні з ким не цілувалася... Я завжди мріяла про ідеальний перший поцілунок».
Ці слова миттєво розвіяли ніяковість між ними.
Тан Ханьцьов тихо засміялася, а Жубін жартівливо обурилася: «Чому ти смієшся? Хіба я не маю права на мрії?»
Ханьцьов запитала: «Це був і мій перший поцілунок. Чи стає тобі від цього легше?»
Усвідомлення того, що для обох цей досвід був першим і дещо незграбним, мало б стати певною втіхою.
Жубін, скориставшись нагодою, вигукнула: «Тоді ми маємо почати спочатку! Перший поцілунок повинен бути бездоганним».
Тан Ханьцьов підняла брову: «Хм?»
Жубін відчула легку тривогу, проте її вперта вдача не дозволяла відступити. Вона негайно прибрала владного вигляду: «Жінко, раз ти вже стала власницею мого першого поцілунку, будь ласка, надай послугу в повному обсязі та подбай про належне продовження».
Помітивши пильний погляд Ханьцьов, вона додала з удаваною байдужістю: «Ми ж подруги, у поцілунку немає нічого незвичайного».
Між близькими людьми подібні вияви прихильності не є чимось дивним.
Це лише підкреслює глибину наших стосунків!
«До того ж, — Жубін раптом навела вагомий аргумент, — попереду на мене чекає ще чимало випадків втручання системи, тож тобі варто звикнути до такої близькості зі мною...»
Вона подумки переконувала себе: Я роблю це лише для того, аби вона звикла, а не через власні бажання. Мої наміри цілком чисті.
Тан Ханьцьов, схрестивши руки, раптом наблизилася до неї так близько, що Жубін мимоволі відсахнулася: «Що сталося?»
Ханьцьов пильно дивилася їй в очі, а потім тихо промовила: «Дякую за твою наполегливу працю».
Після цих слів вона ніжно торкнулася її обличчя і знову з’єднала їхні губи в поцілунку.
Якщо попередній раз був лише спробою протидіяти системі, то тепер це був справжній поцілунок. Обидві щиро прагнули подарувати одна одній прекрасний спогад.
Їхнє дихання змішалося, аромати поєдналися в одне ціле, і в цю мить вони обидві відчули неймовірне полегшення.
Здавалося... вони завжди були так близькі, і присутність одна одної була для них найприроднішою річчю у світі.
Поцілунок тривав близько двох-трьох хвилин, аж поки вони нарешті не відсторонилися. Кожна мимоволі торкалася своїх губ, що стали ще яскравішими й ніжнішими; вони уникали поглядів, дивлячись куди завгодно, аби тільки не одна на одну.
Обидві поринули в глибоку задуму.
За деякий час Ю Жубін порушила тишу, сором’язливо промовивши: «…Здається, мені зовсім бракує вміння цілуватися».
Будучи самотньою все життя, було б дивом, якби в неї були хороші навички поцілунку!
Проте очевидно, що це було проблемою не лише Жубін, а й іншої жінки в кімнаті.
Тан Ханьцьов торкнулася губ пальцями й тихо відповіла: «Не переймайся, я в такій самій ситуації».
Хоча в минулому житті вона перебувала у шлюбі з Цьов Юньлі, їхнє подружнє життя було позбавлене будь-якої радості. Про поцілунки, варті спогадів, не могло бути й мови. Їхні стосунки складалися з постійних суперечок: то через попередню власницю тіла Жубін, то через нескінченні зради Юньлі.
У полоні постійних чвар не залишалося місця для романтичних почуттів.
Тому досвід Ханьцьов у цій сфері був так само обмеженим.
Було б навіть кумедно, якби не обставини: дві недосвідчені людини так щиро прагнули подарувати одна одній бездоганний перший поцілунок.
Аби розвіяти ніяковість, Ю Жубін бадьоро мовила: «Нічого страшного, попереду ще багато можливостей. Якщо не вміємо — навчимося! Цей поцілунок вважатимемо лише репетицією!» Вона знову прибрала владного вигляду і з удаваною суворістю звернулася до подруги: «Люба моя, май на увазі: настане день, коли ти не зможеш навіть підвестися з ліжка через мене!»
Тан Ханьцьов, спостерігаючи за черговою театральною витівкою Жубін, іронічно зауважила: «Не зможу підвестися? Ти справді так вважаєш?»
«Навряд чи існують настільки тендітні "владні керівники", як ти».
Їй бракувало навіть фізичної сили, щоб зрівнятися з Ханьцьов, тож такі мрії здавалися марними.
Ю Жубін: «Чи не могла б ти виявити бодай краплю поваги до моїх амбіцій?»
Тан Ханьцьов підняла брови й поблажливо відповіла: «Що ж, я залюбки на це подивлюся». Вона повернулася до столу: «Сідай снідати, незабаром нам доведеться зустрітися з тими двома».
Жубін слухняно повернулася на своє місце. Ханьцьов, ще раз переконавшись у її доброму самопочутті, запитала: «Отже, режим коригування вмикається автоматично, щойно Цьов Юньлі наближається до тебе на відстань п’яти метрів?»
Ю Жубін взяла палички: «Саме так, це пасивна функція». Вона з жалем додала: «Прикро лише, що у цієї функції є період очікування, і я не можу вичерпати всі спроби за один раз».
Інакше вона б уже давно навмисно з’являлася перед Юньлі, доки ліміт системи не було б вичерпано!
Підступна система… хоча це не стосувалося 008.
Якби не його вчасні підказки, вона б не змогла попередити Ханьцьов і, тим паче, не змогла б відчути…
Вона раптом відчула симпатію до 008. Якби існувала можливість оцінити його роботу, вона б неодмінно поставила йому найвищий бал.
Проте залишалося питання: чому Цьов Юньлі та Тан Шенхе зараз разом?
Жубін озвучила свої сумніви, але Тан Ханьцьов лише мовчки похитала головою.
Тан Шенхе ставав дедалі некерованішим… Їй справді варто було взятися за його перевиховання.
…
Цього ранку Цьов Юньлі був вкрай вражений дзвінком від Тан Ханьцьов.
Вона вже тривалий час тримала його номер у «чорному списку», тож її сьогоднішня ініціатива здавалася незбагненною. Чому?
У телефонній розмові Ханьцьов зауважила, що вони з Ю Жубін мають до нього справу, і поцікавилася, чи може він приділити їм час.
Її тон був стриманим: без зайвої приязні, проте й без відкритої ворожості — у голосі відчувалася лише холодна дистанція.
Юньлі не міг розгадати її намірів, проте погодився на зустріч і призначив її на одинадцяту годину.
По завершенні розмови він продовжував шукати пояснення. Згадавши про Тан Шенхе, який часто виступав його порадником, Юньлі зателефонував йому й запросив на сніданок, аби разом обговорити ситуацію та спробувати зрозуміти плани Ханьцьов.
Він зовсім не очікував зустріти тут Тан Ханьцьов та Ю Жубін, а тим паче побачити їх в обіймах, наче вони були близькою парою.
На мить Юньлі відчув цілковите розгублення.
Невже новина, яку вони хотіли повідомити... полягає в тому, що вони тепер разом?
Це розгублення тривало лише мить, проте, дивлячись на цих двох надзвичайно вродливих жінок, він раптом впіймав себе на дивній думці, що вони ідеально пасують одна одній. Хвилинне збентеження переросло у справжній шок.
Тан Ханьцьов кинула короткий погляд на Юньлі й знову звернулася до Жубін, яка зосереджено дивилася в телефон. Цілком природним жестом Ханьцьов нахилилася до її вуха, стиха запитуючи про самопочуття.
Жубін так само невимушено наблизилася до неї, вислухала питання й ствердно кивнула, показавши жест «ОК». Потім вона подарувала подрузі осяйну посмішку, підтверджуючи, що з нею все гаразд.
Цьов Юньлі: «...»
Вони зовсім не зважали на присутніх: шепотілися, обмінювалися ніжними поглядами та знаками уваги прямо перед ними!
Невже їхні стосунки справді сягнули такого рівня близькості?!
Юньлі сухо кашлянув, перериваючи цю ідилію, і запитав: «То з якої нагоди ви шукали зустрічі зі мною?»
Тан Ханьцьов байдуже поглянула на Тан Шенхе, що сидів поруч із Юньлі. Шенхе поспіхом відвів погляд, удаючи, ніби зацікавлений краєвидом за вікном.
Жубін також подивилася на Шенхе услід за подругою. Її погляд був сповнений прискіпливості — чому цей негідник опинився тут?
Юньлі відчув глибоке занепокоєння. Сама лише присутність цих двох жінок створювала враження повної злагоди між ними.
Він роздратовано поправив краватку й похмуро промовив: «Будь ласка, ближче до справи».
Лише тоді Ханьцьов перевела погляд на нього і промовила: «Пане Цьов, ми запросили вас не задля довгих розмов. Нас цікавить лише одна відповідь».
«Чи маєш ти досі почуття до нас обох?»
Юньлі став серйозним.
Ханьцьов спокійно вела далі: «Не зрозумій мене хибно. Ми лише прагнемо з’ясувати, чи мали хоч якийсь вплив наші попередні слова. Якщо твої почуття ще живі — ми допоможемо тобі остаточно їх позбутися».
«Позбутися? — Юньлі іронічно всміхнувся. — І яким чином? Повідомите мені про свої стосунки?»
Тан Ханьцьов підперла голову рукою, залишивши питання без відповіді.
Вони були впевнені, що раніше досить чітко пояснили Юньлі свою позицію: відсутність взаємності є остаточною.
Проте, здавалося, це не мало належного ефекту. Доки вони залишалися офіційно вільними, і для Юньлі, і для Тан Шенхе це означало нескінченні можливості.
Доки вони самотні, ці чоловіки не полишать своїх марних сподівань.
«Так», — нарешті промовила Ханьцьов.
Вона переплела свої пальці з пальцями Ю Жубін і відкрито продемонструвала їхнє рукостискання чоловікам навпроти. Потім, чітко вимовляючи кожне слово, додала: «Як ви можете бачити».
«Ми справді тепер разом».
Ю Жубін, яка була безпосередньою учасницею цієї сцени, відчула справжнє потрясіння.
Кохання прилетіло так швидко, наче торнадо в степу???
----------(Автор має що сказати)---------
Принцип троля Ю: Якщо це не гарно, то це не перший поцілунок!
------(Перекладач має що сказати)------
…...Еееее