Усвідомлення почуттів до Тан Ханьцьов сповнило душу Ю Жубін водночас і радістю, і сум’яттям.
Втіхою було те, що її обранницею стала саме Тан Ханьцьов — жінка, гідна найщирішого захоплення та глибокої прихильності.
Проте їхня спільна стать створювала невидиму перешкоду, яку здавалося неможливим подолати. Одностатева любов завжди оповита більшою непевністю та тривогою, ніж звичайна прихильність між чоловіком та жінкою.
Головна причина її хвилювання полягала в невідомості: чи здатна Тан Ханьцьов відповісти взаємністю жінці? Хоча роки, проведені за кордоном, мали б сформувати у президентки Тан прогресивні погляди, це не було доказом того, що вона готова прийняти таку роль у власному житті.
Тож Ю Жубін мучилася сумнівами: чи дозволити цьому почуттю розквітнути, чи розсудливіше буде знищити його в зародку?
Сприятлива відповідь була б справжнім дарунком долі, але що як її почуття відштовхнуть Тан Ханьцьов? Хіба це не означало б втратити її, втратити навіть найпростішу дружбу?
Ю Жубін не наважувалася думати далі.
Вона ніколи не припускала, що її серце, яке досі не знало кохання, так раптово змінить свій орієнтир. Перше справжнє почуття принесло із собою занадто багато складних питань.
Чи варто було відступити?
Вона стояла біля вікна, міцно стискаючи телефон. Занепокоєння ставало дедалі відчутнішим. Запнувши штори, вона звично звернулася до солодкого, аби заспокоїти нерви.
Смак цукерки допоміг втамувати хвилювання, і розум нарешті прояснився. Присівши на ліжко, вона занурилася в роздуми, шукаючи відповідь у глибинах власної душі.
Зрештою вона збагнула: вона не зможе загасити цей вогонь.
Достатньо було лише уявити Тан Ханьцьов, яка поспішала крізь завірюху заради її свята, як серце починало несамовито битися, немов наперекір логіці вигукуючи про свою відданість.
Її серце належало Тан Ханьцьов. Так, вона кохала її.
Щиро і безмежно.
Вона цінувала її турботу, її увагу, навіть якщо ті були лише проявом дружньої підтримки. Для неї, яка почувалася чужинкою в цьому світі, тепло Тан Ханьцьов стало справжнім порятунком, світлом, до якого вона мимоволі тягнулася.
Навіть думка про цю жінку дарувала їй невимовну втіху.
Вона нарешті знайшла свою відповідь.
Вона продовжуватиме кохати Тан Ханьцьов — нехай таємно, але щиро, адже це почуття робило її життя змістовним.
Це був її перший досвід кохання, і поки воно приносило радість, не було сенсу обтяжувати себе тривогами про майбутнє. Вона не чинила нічого лихого.
Якщо Тан Ханьцьов зуміла підкорити її серце своїми чеснотами, то вона, Ю Жубін, має достатньо мужності, аби плекати це кохання і надалі.
З цим усвідомленням прийшов спокій. Тепер вона з трепетом очікувала приходу Тан Ханьцьов, а її серце калатало все дужче з кожною секундою.
Вона почувалася як новоспечена наречена, яка чекає, коли її чоловік закінчить їхній шлюб у шлюбній кімнаті — нервова, схвильована та сором'язлива одночасно.
Сором'язлива, сварлива жінка: Мені дуже соромно, що я випадково розірвала наш революційний союз.
Раптом пролунав дзвінок. Очі Ю Жубін засяяли від радості, вона стрімко підвелася і попрямувала до входу.
Проте дзвінки ставали дедалі частішими та різкішими. Було очевидно, що людина за дверима перебуває у вкрай збудженому стані й наполегливо прагне увійти.
Вираз обличчя Ю Жубін змінився, серце охопило тривожне передчуття. Вона поглянула у дверне вічко, проте побачила лише непроглядну темряву.
Холод пробіг по її спині.
Вона особисто перевіряла справність вічка перед поселенням. Чому ж зараз воно не пропускало світла?
Висновок був один: хтось навмисно заблокував огляд ззовні.
Від цієї думки її обдало морозом, а до горла підкотилася хвиля огиди.
Дзвінок замовк, проте на зміну йому прийшли грубі, несамовиті удари у двері.
Вона негайно зателефонувала Тан Ханьцьов, аби з’ясувати її місцеперебування.
Тан Ханьцьов відповіла, що саме піднімається у ліфті.
Раптом з коридору донісся низький чоловічий голос: «Ю Жубін».
Дівчина напружилася.
Чоловік продовжував вигукувати, не припиняючи стукати: «Жубін, відчини. Благаю, дозволь мені побачити тебе».
«Жубін, ти мені так подобаєшся, будь ласка, дозволь мені тебе побачити!»
«Відчини, я дуже тебе прошу, відчини».
Ю Жубін миттєво збагнула серйозність ситуації. Вона кинулася до телефона і наказала адміністратору негайно прислати службу безпеки.
Тан Ханьцьов на іншому кінці дроту зрозуміла, що щось не так, і стурбовано запитала: «Що сталося?»
Ю Жубін, не зводячи очей із дверей, прошепотіла: «У мене під дверима сасен-фанат*1».
Тільки-но вона це промовила, як почула голос Тан Ханьцьов: «Угу, бачу».
Щойно двері ліфта відчинилися, Тан Ханьцьов побачила чоловіка кремезної статури в темному одязі. Він несамовито гатив у двері номера, час від часу намагаючись зазирнути у вічко, і при цьому палко промовляв: «Жубін, я твій відданий шанувальник, я кохаю тебе понад усе, дозволь мені лише раз поглянути на тебе».
Тан Ханьцьов зневажливо насупилася.
Який це «фанат» буде так вибивати двері?
Вона сказала в трубку: «Сиди тихо», — і вимкнула зв'язок. Сховала телефон у сумку, а саму сумку разом із тортом поставила під стіну. Повільно й неквапливо вона закотила рукави й попрямувала до зловмисника.
Ритмічний стукіт її високих підборів по підлозі луною розносився коридором разом із сильним гуркотом, додаючи моторошного та безлюдного відчуття холодній сніжній ночі.
Чоловік нарешті зупинився. Він почув звук високих підборів, і його обличчя в масці повернулося до Тан Ханьцьов. Він одразу впізнав її.
«Яке право ти маєш називати себе шанувальником? — запитала Тан Ханьцьов, дивлячись на нього крижаним поглядом. — Хіба справжня прихильність виражається в такому брутальному залякуванні?»
Зловмисник помітно зніяковів. Він поспіхом натягнув каптур, намагаючись приховати обличчя, і відступив, втративши всю свою нещодавню войовничість.
Він засунув руки в кишені, згорбивши плечі, намагаючись вислизнути.
Проте в цей момент із ліфта вийшли охоронці готелю.
Опинившись у пастці між службою безпеки та Тан Ханьцьов, чоловік впав у відчай. Із лютим виразом обличчя він кинувся до Тан Ханьцьов, маючи намір використати її як прикриття.
Він не зумів навіть торкнутися її.
Тан Ханьцьов спритним рухом ухилилася від нападу і миттєво відповіла нищівним ударом у обличчя, який дезорієнтував нападника.
Скориставшись його розгубленістю, вона схопила його за комір і з неабиякою силою перекинула через плече. Від удару об підлогу коридором прокотилася важка луна, залишивши двох охоронців приголомшеними.
Охоронці: Невже така сила справжня???
Чоловік лежав на землі в агонії, хапаючись за живіт, відчуваючи, ніби його кістки ламаються. Раптом він дістав із кишені ніж і з люттю кинувся на Тан Ханьцьов.
Вираз її обличчя залишався незворушним. Одним точним і сильним ударом ноги вона поцілила в його руку, позбавивши нападника змоги чинити опір.
Вся рука чоловіка заніміла від болю, і ніж із брязкотом випав на підлогу.
Тан Ханьцьов відштовхнула зброю і міцно притиснула зап'ястя чоловіка до підлоги своєю ногою, аби запобігти будь-яким подальшим діям.
Вона підняла плащ, поклала одну руку на стегно, злегка нахилилася і подивилася на нього зверху вниз, запитуючи: «Який щирий шанувальник приходить на зустріч із кумиром, маючи при собі зброю?»
Обличчя чоловіка скривилося від болю, не знаходячи слів.
«Я запевняю тебе, — промовила вона крижаним тоном, — "Хваяо" не залишить цей інцидент без наслідків».
Вона помахала рукою двом спантеличеним охоронцям, щоб ті розібралися з чоловіком, зняла з нього маску, зафіксувала його обличчя на фото та викликала асистентку Ю Жубін для подальшого оформлення заяви в поліції.
Коли ситуація владналася, Тан Ханьцьов помітила, що двері номера 5241 прочинені. За ними, закутавшись у важку ковдру, ховалася в’ялена рибина, таємно спостерігаючи крізь щілину.
Тан Ханьцьов: «...»
Що вона робить?
Їй так холодно, що їй довелося загорнутися в ковдру?
Тан Ханьцьов втомлено запитала: «Тобі справді так холодно?»
«Річ у тім, що я щойно вийшла з ванної кімнати у самому лише халаті й не встигла переодягнутися», — пояснила Ю Жубін.
«То чому ж ти не скористалася часом, аби вдягнутися належним чином?»
Ю Жубін не погодився: «Ні в якому разі, я маю стежити за ситуацією, я не можу піти. Що, якщо він зробить щось жахливе, я можу вийти і захистити свою Цьовцьов!»
Причина, чому вона не вийшла, полягала в тому, що Тан Ханьцьов, здавалося, була цілком здатною впоратися з усім самостійно. Якби вона необачно кинулася розігруючи карту «бийся пліч-о-пліч», то могла б зробити навпаки та саботувати її.
Боятися варто не богоподібного супротивника, а свиноподібного товариша по команді.
Тож вона продовжувала спостерігати з тіні, готова вибігти та захистити Тан Ханьцьов, щойно помітить щось недобре. У будь-якому разі, вона не боялася смерті; якби вона померла, то могла б просто перезавантажити збереження.
Тан Ханьцьов лише зітхнула, не знаючи, як реагувати на таку відданість. Вона мовчки забрала свої речі.
Ю Жубін, закутана в ковдру, незграбно відчинила двері, а щойно гостя увійшла, замкнула їх на всі засуви з надзвичайною ретельністю.
Перевіривши вічко, вона переконалася, що огляд відновлено — справді, той клятий сталкер заблокував вічко!
Тан Ханьцьов зайшла всередину й зрозуміла, що кімната розрахована на одну особу.
Вона поставила торт і сумку на стіл, зняла своє елегантне чорне пальто і сіла в крісло. Її погляд супроводжував білий клунок ковдри, який тинявся по номеру, перевіряючи кожен куток з неймовірною ретельністю.
Тан Ханьцьов підняла голову, подивилася на насторожену ковдру й поворухнула губами: «Ти в порядку?»
Почувши це, Ю Жубін стрімко підійшла до неї, відкинувши велику тінь на її постать.
Наступної миті вона розгорнула ковдру і з благальним поглядом промовила: «Ні, не гаразд! У мене великі проблеми!»
«Ханьцьов, благаю, дай мені втішні обійми».
Тан Ханьцьов підвела погляд на дівчину: її обличчя виражало переляк і неспокій, очі затягнуло вологим серпанком, а вуста примхливо опустилися донизу — вона виглядала настільки безпорадною, що неможливо було не відчути до неї ніжності.
Тан Ханьцьов на мить розгубилася, а потім безпорадно простягнула руки: «Іди сюди».
Ю Жубін із тріумфальним виглядом обійняла її, але раптом здригнулася і, миттєво перевтілившись у владного генерального директора, промовила: «Жінко, ти занадто холодна».
«Зрештою, я щойно прийшла з вулиці, — зауважила Тан Ханьцьов. — Не обіймай мене, якщо тобі холодно».
Ю Жубін зневажливо відповіла: «Про це не може бути й мови. Я буду обіймати тебе, поки тобі не стане тепло сьогодні!»
Потім вона залізла на коліна Тан Ханьцьов, розправила ковдру і дбайливо загорнула їх обох.
Так вони й сиділи, тіснячись у невеликому кріслі, поглинаючи тепло однієї ковдри.
Через три секунди заціпеніння до Тан Ханьцьов нарешті дійшов один факт.
— На Ю Жубін немає одягу.
----------(Автор має що сказати)---------
Сьогодні подвійне оновлення.
[Пояснення: Тут фраза «не одягнена» означає, що на ній немає піжами, лише банний халат на голе тіло. Народ, без паніки. У нашої в'яленої риби, яка так боїться холоду, просто голі ноги — під халатом нічого немає.]
5241: мій початковий задум, очевидно, був «та, кого я кохаю — це ти»*2, але я не очікувала, що ви всі так розгуляєтеся з перекладами???
------(Перекладач має що сказати)------
Ситуація страшна, але ви чули, чули? Вона сказала: «...свою Цьовцьов», а ще, ще — на колінах...
1. 私生飯 (sīshēngfàn) Сасен-фанат — це запозичення з корейської культури (sasaeng fan). Це фанати, які втручаються в приватне життя зірок: переслідують їх, чатують під будинком, намагаються проникнути в помешкання, крадуть особисті речі або зламують телефони.
2. 吾愛是你 (Wú ài shì nǐ) «Моє кохання — це ти»:
5 (五 - wǔ) схоже на 吾 (wú) — архаїчне або поетичне «Я / Мій».
2 (二 - èr) схоже на 愛 (ài) — «Кохати / Любов».
4 (四 - sì) схоже на 是 (shì) — «Є / Це».
1 (一 - yī) схоже на 你 (nǐ) — «Ти».