На наступний день, о десятій ранку...
Чен Мо прокинувся і поснідав. Він відкрив магазин і чекав на відвідувачів.
Вчора, за весь день до 8 вечора не з'явилося жодного геймера. Відвідувачі, які заходили до нього в магазин, думали що це нове інтернет-кафе. Зрозумівши, що це магазин відеоігор, власник цього магазину за годину брав п’ять юаней, вони відразу ж відходили.
Одна з причин, чому ніхто не хотів платити, полягала в тому, що магазин був порожній.
« Моя гра ось-ось шокує всю ігрову індустрію. Я дозволяю вам, хлопці, витратити п'ять юаней, щоб зіграти в неї до того, як вона вийде на ринок, але ви все ще не задоволені?» - подумав Чен Мо
Але він не збирався здаватися, тому відкрив магазин вчасно.
Він навіть встиг приготувати чашку кави собі і першому відвідувачеві поки чекав, але ніхто так і не зайшов до нього. Думка про те, що в нього цілий тиждень не буде ні одного гравця, повільно почала закрадатися у його свідомість.
Якщо він не зможе зібрати достатньо відгуків від гравців і не може зібрати досить особистих думок, все що він зможе зробити - це протестувати її на ринку і в разі чого змінювати деякі елементи за допомогою отримання рецензування.
Але Чен Мо волів розмовляти з гравцями віч - на - віч.
Поки Чен Мо був занурений у свої думки, до магазину увійшла висока жінка.
У неї було довге чорне волосся, ростом вона була приблизно в сто вісімдесят сантиметрів плюс вона мала на підборах. На щастя, Чен Мо сидів на своєму місці, інакше б він відчув деякий тиск з боку цієї жінки.
Вона виглядала добре, але її оточила сильна і холодна аура, яка відштовхувала від неї. Йому здалося, що навіть муха, яка закінчить в її « абсолютну» зону, буде негайно вбито.
Жінка перевірила магазин і подивилась на Чен Мо.
Чен Мо відчув, як по спині пробігли мурашки і привітався з нею: - Добрий день!
Жінка запитала: - Це магазин відеоігор? Нещодавно відкрився?
Чен Мо кивнув і відповів: - Так, з учора.
Жінка подивилася на порожні місця і сказала: - Ще ніхто не платив навіть годину?
Чен Мо не знав, як відповісти на це.
« Хіба вона не знає, що неможливо підстрашувати людей, коли вони перебувають у жалюгідному становищі? Ти ж і так сама бачиш, що він порожній. Чи вона думає, що її питання відкриє в ній третє око, за допомогою якого вона зможе побачити магічних істот? Мені так зараз хочеться сказати: - Зал повний, просто ти звичайний магл, який не може побачити правду".
Побачивши, що Чен Мо не збирався відповідати, вона поставила ще одне запитання: - Ціна занадто висока? Мало ігор? Через що тут так порожньо?
- П'ять юаней за годину, не так вже й дорого, - відповів Чен Мо.
- Зрозуміло, що цей магазин відеоігор бере більше за інтернет-кафе, не дивно, це пусто.
Чен Мо нічого не відповів.
Сформувавши тему, жінка сказала: - Але тут досить приємна ситуація, на відміну від інтернет-кафе з жахливою атмосферою. Я все одно хотіла трохи розслабитися, так що я пограю тут часок.
Договоривши, жінка кинула посвідчення на барний столик і замовила телефон та сілу за комп’ютер.
Інтернет-кафе в цьому світі були головним чином з системою самообслуговування. Все, що відвідувачу потрібно було зробити, так це просканувати свій ідентифікатор і годину можна сплатити за допомогою свого телефону - всього лише треба було відскакувати QR-код.
Нарешті Чен Мо прийшов в себе після того, як жінка сіла за комп'ютер.
« Що? І ось так я отримав свого першого гравця? Чи не надто несподівано?» - подумав Чен Мо.
Він усміхнувся і приготував ще одну чашку кави та поставив її на її стіл.
- Що це таке? - запитала жінка.
Чен Мо відповів: « Оскільки ви стали першим клієнтом моєї крамниці, займіться цією кавою! »
Дівчина нахмурилась і піддружила його: - Магазин відкрився вчора, але тільки сьогодні отримав свого першого клієнта. Сер, ви дійсно нещасні. ~Вітих~...
- ... Я заберу его. - Сказав Чен Мо.
Вона посміхнулася і швидко протазала: - Залиште його. Чому ви такий вузькоглядний, незважаючи на свою привабливу зовнішність?
Чен Мо саркастично розсміявся, повернувся до комп’ютера і подивився на інформацію про свого першого клієнта.
[Вень Лінвей, 21 рік]
« Вона, мабуть, студентка з сусіднього університету, ймовірно зараз вчиться на другому або третьому курсі.
« У неї таке любе і ніжне ім’я, але чому вона така зла? Ну, швидше за все це тому, що люди навколо неї звикли до її витівок через її привабливу зовнішність." - подумав Чен Мо.
Оскільки він не дуже добре про неї відгукувався, то вирішив не звертати на неї уваги і повернутися до роботи.
Принаймні у нього з'явився перший гравець, так що він був цілком задоволений.
----
Вен Лінвей включила комп’ютер, на якому була встановлена лише одна гра. Іконка була досить цікавою — на ній зображено брудну руку, яка вилазила з землі і тримала квітку.
- Рослини проти зомбі? - Пробурмотала вона.
Вен Лінвей подумала, що ця назва суперечить сама собі. Але вона так само зацікавилась, як рослини могли битися з зомбі.
Вона двічі клацнула по її іконці.
На екрані спалахнув логотип компанії « Удар блискавки ».
Незабаром на її моніторі з’явився завантажувальний екран. У середині екрана була доріжка. Праворуч було кладовище, звідки вилазило багато зомбі, і вони вже встигли зламати залізний паркан, а зліва були рослини, які чекали прибуття мертвих.
Це зображення було доволі карикатурним. Хоча зомбі були дуже потворні, вони не були огидними. До того ж рослини були досить приємними і мали людські риси, через що на них було приємно дивитися.
- Вау, непогано! - вигукнула Вен Лінвей. Вона думала, що тільки-но відкрився магазин відеоігор дизайнера, якого ще ніхто не знав, не зможе надати їй гарної гри, але вона вже хотіла грати в неї, як щойно побачила екран завантаження.
Картинки та інтерфейси користувача були наповнені елементами, пов'язаними з зомбі. Наприкінці інтерфейсу мав дуже подібність до надгробок. Однак ці надгробки не здавалися недоречними, вони цілком відповідали деревам і дома.
Коли гра завантажили, на її екрані з’явилося вікно просьби Вен Лінвея зареєструвати новий запис.
Вень Лінвей нахмурилась, але продовжувала реєстрацію, вона вписала свій мобільний телефон та ідентифікаційний номер.
Після реєстрації Вен Лінвей натиснула на кнопку « Почати пригоди».
Раптом з землі перед надгробок висунулася чиєсь рука, і в поєднанні з низьким моторошним сміхом це її трохи налякало.
- ... це було несподівано, - пробурмотала вона, після чого її монітор показав саму гру.
Весь екран займав велику ділянку землі, яка була схожа на задній двір звичайного будинку. Газон був розкатаний на землі і займав приблизно п’яту частину простору.
Навчання було дуже простим. На екрані з'явилася стрілка, яка натякнула їй натиснути на комірку у верхній частині екрана. У комірці була зелена рослина - горохострел.
Вен Лінвей клацнула по стрілці і посадила її на лужейку відповідно до підказок.
У цей момент з верхньої частини екрана з'явилося маленьке сонце. Вона нажала його і отримала двадцять п’ять сонць.
Коли Вен Лінвей посадила другого горохіло, з правої частини екрану появився зомбі. Зомбі заричав і повільно кидав до гороху.
https://literna.net/uk/books/337-vsemohutnii-hei-mdizai-nerha