Глава 791 - Загадковий малюнок. Частина - 1
Герцог Елгі сидів на палубі корабля, вертаючи в руці медальйон намиста, вираз його обличчя виглядало задумливим.
Він тримав рот закритим, а в його очах було тільки байдужість до його оточення, тому на перший погляд він не виглядав зовсім щасливим.
- Що з ним не так?
Я не знаю.
- Залиште його в спокої. Він завжди стає таким після закінчення того, що хоче. Як тільки він знайде інше місце, яке здасться йому кумедним, він знову прийде у захваті..",- пояснуючим тоном сказав інший пірат.
Пірати не відводили очей від Елгі, але й не перешкоджали собі розмовляти з ним. Ця похмура атмосфера тривала вже понад кілька днів.
Коли з моря потонув солоний вітер, аж раптом почувся голос чайки.
Елгі підняв очі на цього птаха.
Пташиний птах, який писав, як чайка, виявився касадою. Какаду сів поруч з Елгі і зі скрипом простягнув йому лист, який він тримав прив'язаним прямо до однієї із своїх лапок.
Елгі, як завжди, взяв листа і розгорнув його. Він одразу розпізнав, що це був почерк Гейнлі.
- Ти ж не зайнятий? Не міг би ти допомогти мені повернути камені мани, заховані в Голубому Бохані?
Елгі склав листа і знову прив'язав його до лапки какаду. Здавалося, він не збирався писати відповідь.
Какаду теж не наполягав, він просто полетів з листом. Побачивши, як птах відлітає, Елгі сидів спиною до зовнішньої стіни каюти.
« Допомогти йому повернути камені мани...»,- задумався Елгі, на його обличчі чигалася зацікавленість.
Елгі поринув у роздуми, обмірковуючи різні речі в своїй голові.
« Коли я повернуся до Блакитного Бохана, то буду шокований і захоплений тими, хто чув про те, що сталося у Східній Імперії. Безсумнівно, ця жінка буде однією з них. Своїм спокійним голосом він каже, що ніхто не повинен страждати. Мій батько буде стояти поруч зі мною, ніяково потягаючи чашку кави, і піде, як тільки його терпіння вичерпається. Після цього..."
***
Чим більше я про це думаю, тим важче мені в це повірити і тим частіше злюся як на Совешу, так і на всю цю ситуацію.
Він безсоромний. Він втратив не тільки пам’ять, але й гордість. Як він міг пащу так низько ...?
Я знала свого Совешу, який був дуже гордим. Тепер його пам'ять повернулася до часів наслідкового принца, так що, можливо, його гордість була не настільки сильна, як за часи його правління Імператором, але все ж, він веде себе так, ніби йому плювати на все.
Тим не менш, він все ще повинен був бути достатньо розумним, щоб подумати про те, аби виїхати звідси, адже він зганьбив Східну Імперію, будучи спійманим при обшукі палацу іншої країни під приводом того, що він прийшов вибачитися до мене, це була явна брехня.
<-- Примітка: Вів' є не знає про дві особистості Совішу. >>
До речі, він прислав мені персики. Як він міг прислати мені персики в ситуації, коли навіть відправити листа з вибаченнями типу "втраше було непорозумінням, вибачте" було б ніяково і недоречно? Він послав мені персики, як же це безглуздо...
- Ваша Величність?
- У чому справа, міс Роза?
*
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr