Глава 744 - Гітрец Хейнлі. Частина - 3
- Це складно виразити словами..."
- Чому...?
- Його манера говорити... трохи інша...»,- невизначеним тоном відповів Хейнлі.
- Трохи...?», цікавим тоном запитала Нав'є.
Хейнлі нахмурився, наче це було дійсно важко виразити словами, як би він не намагався сформулювати думки у своїй голові, в нього не вийшло конкретно описати те, що він хотів сказати.
Врешті-решт, він не знайшов відповідних слів і, коли прийшов час мого сну, призначений придворним лікарем, накрив мене простирадлами та пішов у свої справи, як очікувалося від Гейнлі, то все ж зміг піти з первинної теми розмови про живопис.
Але сумніви в моїй голові не зникли і оселилися у кутці моєї голови, якщо порівняти все в загальну картину, слова Совішу можуть бути правдивими.
Невже Совішу дійсно втратив пам'ять...? І він пам'ятає тільки до тих часів, коли ми ще були наслідним принцем і принцесам...?
***
Вчорашня погода була прекрасною, але за сьогоднішній день небо стало абсолютно темно-серим і пасмурним, це робило настрій ще більш похмурим та нежирне.
Темні хмари були настільки щільними, що в будь-який момент міг піти дощ, який з легкістю зміг би перейти у сильну грозу з громом і блискавками.
Однак вітер як і раніше був прохолодним та приємним, тому я навіть тримала вікна в кімнаті відкритими, насолоджуючись відсвіжною прохолодою.
Коли я працювала, сидячи за своїм столом, то дивилася у вікно кожного разу, коли мені ставало нудно і в мене опускалися думки.
Я також говорила зі своєю дитиною, поклавши руки на живіт, щоб він чув і звикав до мого голосу, сподіваюся, що він мене чує.
- Бачиш це... це хмари. Темні хмари. Ці хмари з'являються перед дощем.
- Це перо. Це чорнильниця. Щоб писати, потрібно покрити кінчиком пера чорнилами... Ну, це ти дізнаєшся пізніше ...»,- ніжним тоном сказала Навіє.
- Мені шкода, що я не можу прочитати тобі зараз дитячу казку. Якщо тобі нудно, ти можеш заснути.."
Звичайно, я ніколи не розмовляла зі своєю дитиною, коли поруч хтось був, тому що це виглядало б дивно, і вкрай би бентежило мене.
Будь-хто подумав би, що я розмовляю сама з собою що зі мною щось не так, щоб я зворушилася розумничкою і все в такому дусі.
Час тривав приблизно годину дня і нічого не передбачав.
У той момент, коли я думала, чи варто мені пообідати з моїми фрейлінами, або мені слід поїсти тут, поки я закінчую роботу, увійшов один із моїх помічників зі збентеженим виглядом і доклав неоднозначним тоном.
- Ваша Величність... Імператор Совішу прибув, щоб обговорити "офіційну" справу".
Це слово "фіціальне" - скоріше свого роду зброя, зайвий привід, щоб знову побачитися зі мною і переконати мене в тому, що він втратив свою пам'ять, але я не могла прогнати його.
Як тільки я кивнула і з гіркотою прищепила мовою всередині себе, мій помічник вийшов, а зараз увійшов Совешу. Адже все було так добре ..., він прийшов щоб зіпсувати мені залишки настрою?
Вчора я емоційно відреагувала на його несподівані коментарі, але сьогодні я напевно не буду цього робити, я спробую бути максимальн спокійною і стриманою.
Я почекала, поки Совешу опиниться в центрі кабінету, а потім запитала його максимально холодним голосом.
- Навіщо ти прийшов?»
Свешу підійшов до мене з твердою позицією і обережно поклав руки на мій стіл, максимально поєднавши дистанцію між нами, нас розділяв лише стіл.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr