Глава 604 - Заповіти. Частина - 4
Евелін глянула на неї, але у неї не було можливості визначити, підробка це або справжня ліцензія, тому що вона не розбиралася в цьому.
Тим не менш, вона прикидається, що підтвердила її автентичність, і запитала з широко розкритими очима.
- Чому Ви прийшли?
Жінка пояснила їй.
- Міс Евелін, Ваші батьки шукали Вас весь цей час. На щастя, тепер Ви знайдені.."
- Але чому замість моїх батьків прийшла... Майно? Невже мої батьки хочуть, щоб я взяла на себе їхні борги? Ви все ще каєтеся мені мошенницею. "
- Це не борги, це їхнє майно."
- Їх майно?»
Евелін нахмурилася.
Якщо б власник дому прийшов і сказав їй взяти на себе їхні борги, то це напевно було б шахрайством, але також здавалося підозрілим.
- Чому мої батьки залишили мені своє майно?"
- Бо вони померли. "
- Вони... Померли... обоє...?»
- Так і є. У своєму заповіті вони просили знайти їхню доньку і передати їй своє майно."
Евелін була приголомшена несподіваною новиною.
Жінка, яка керувала майном, раптом розповіла їй про своїх батьків, про власність, яку вони залишили їй, і про те, що вони померли...
- Це величезна сума. Якщо ви мені не вірите, Ви можете взяти з собою когось іншого для оформлення спадщини."
- Ви дійсно говорите про моїх батьків?
Її батьки ніколи не мали їх.
Батьки, яких вона ненавиділа все своє життя, думали, що вони покинули її.
Батьки, яких вона вважала непотрібними.
Її батьки загинули, шукали її і навіть після смерті просили продовжити пошуки.
Евелін відчула порожнечу і смуток в кутках свого серця.
Вона не могла навіть думати про спадщину.
Її очі, звичайно, наповнилися слізьми.
Жінка подивилася на Евелін зі складним виразом обличчя і мовчки кивнула.
- Як звати моїх батьків? Коли вони померли? Вони зі Східної Імперії? А як щодо моїх родичів? Пeрiвoдчиk квaнт. Їх поховали, коли вони померли? Чи можу я відвідати їхні могили?",- запитала Евелін, витираючи очі.
Хоча вона ніколи не відчувала потреби знати про своїх батьків, ці питання виникли спонтанно.
Але жінка похитала головою і не відповіла ні на одне запитання.
- Вибачте, міс Евелін. Ваші батьки попросили мене не розголошувати їхні імена."
- Чому..."
- Вони не були добрими людьми. Вони були настільки збентежені, що попросили мене не відкривати їхні імена міс Евелін. "
Евелін недовірливо моргнула і вигукнула плачучим голосом.
- Це безглуздо! Мені все одно, чи були вони поганими людьми! Ти сказала мені, що мої батьки витратили все своє життя на пошуки мене, але ти навіть не можеш назвати мені їх імена ...."
Сльози почали котитися з її очей.
Коли вона прийшла в себе, флакон, який вона міцно тримала, вже був перекинутий, і рідина з нього капала на підлогу.
- Це написано у заповіті.
- Чушь собачь...!"
- Хоча вони і не були хорошими людьми, вони завжди любили міс Евелін. Вони ніколи не втрачали надії знайти її."
Евелін похитала головою, її очі горіли.
Бути не може...
Якщо подумати, що це за батьки, які кажуть, ніби люблять свою доньку, залишають їй своє майно, але не відкривають своїх імен?
- Вони не мертві, чи не так? Вони залишили мені тільки частину свого майна, бо бояться, що я стану перешкодою. Невже я незаконна донька якогось двореянина?»
Коли Евелін запитала крізь сльози, яка керувала з нерухомості відповіла гіркою посмішкою.
- Ні, Ви не така..."
Насправді, крім того, що вони залишили їй своє майно і ніколи не припиняли шукати її, все це було брехнею.
Евелін була ще живою матір’ю.
Її батьки були головними героями судового процесу, який сьогодні викликав ажіоаж по всій країні.
Однак вони не хотіли, щоб їхні імена асоціювалися з ім’ям Евелін.
Вони просто хотіли, щоб їхня дочка отримала потік багатства і не стала спадкоємицею сім’ї.
Вони не тільки хотіли сказати їй щось більше, ніж слова.
- Вони також залишили Вам ці останні слова."
Евелін взяла папір і прочитала його з комом у горлі.
— Ми справді любимо тебе, ми будемо любити тебе вічно. Ми ніколи не кидали тебе, тому якщо ти так думала ми просимо тебе забути про це. Ми не могли піклуватися про тебе, поки були живі, але ми обіцяємо доглядати за тобою з неба.]
Евелін підняла погляд, мовчки проливаючи сльози. Управляючий майном простягнула їй хустинку з хворобливою усмішкою.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr