Глава 96 - значення Дара. Частина - 1
Обличчя Рашти осяяло радістю, коли вона відкрила подарунок:
- О Боже мой! Дякую вам, Ваша Величність! Як гарно!
- Вам подобається?
- Так! Це дійсно чудово.
Рашта декілька разів повернула меч, захоплено дивлячись на прикрашене коштовним камінням рукотять і тонко вигравлені візерунки на лезуванні.
- Мати такий гарний меч...
Вона не могла стриматися від усмішки і слів похвали. Вона явно не розуміла сенсу подарунка...
- Я рада, що вам сподобалося. - Я не шкодувала за тим, щоб пояснювати їй це і повернувся до неї спиною.
- Ну ... Ваша Величність. - Оксикнула мене Рашта.
Я озирнулася на неї, і вона поклала меч на диван і підійшла до мене, склавши руки на животі. Що вона робить? Вона стояла переді мною, ніжно погладила живіт:
- Дуже дякую, що прийшли. Я така щаслива. Рашта дуже хоче подружитися з її Величністю...
Її гарненький голос, невинні манери та сердечне ставлення до інших були достатні для того, щоб компенсувати брак придворного етикету. Але вона не справила на мене жодного враження.
Замість відповіді я відвернулася. Цього дня я не була жінкою честі. Я хотів провести кілька хвилин, вітаючи своїх друзів, а потім піти до себе, але Рашта хотіла сказати більше:
- Ваша Величність, це... це нічого, якщо я попрошу тебе про борг?
Я байдуже подивився на неї:
- Якого роду послуга?
Рашта складала руки разом і подивилася на мене своїми великими темними очима:
- Сподіваюся, ти поблагословиш мою дитину.
Багато людей часто приходили до мене, щоб поблагословити свою дитину, і прохання Рашти не була незвичайним. Но...
- Я вимушена відхилити ваше прохання.
Цього разу я не хотіла цього робити. Я не думаю, що мої благословення матимуть значний вплив, а навіть якщо і поведуть, я просто не хотіла благословляти дитину Рашти.
Очі Рашти розширилися, наче вона не очікувала, що я відкажуся на людях, визираючи як побитий цуценят.
- Чи буде щаслива дитина, яка отримала моє благословення?
Обличчя Рашти почервоніло.
- Але, якщо ви все ще хочете цього, я зроблю це.
Рашта почервоніла до вух і опустила очі. Жалюгідне видовище, здавалося, спонукало Совешу до дій, він сердито подивився на мене і тихенько зашипів:
- Це дійсно необхідно? - Деякі люди окинулися на звук, і Совішу оглядаючись і знизив голос ще більше: - Тобі обов'язково поставити мене в незручне становище перед усіма цими людьми?
- Я не хотіла вас бентежити.
- Ти благословляєш немовлят майже щодня. Невже тобі так важко зробити це ще раз?
- Іноді слова важчі за тисячі золотих монет.
- Ти розумієш, що говориш?
- Я знаю. Я впевнена, що ви не хотіли чути це в такий час.
Сумління сміло мене кам’яним поглядом, і двіряни навколо нас подивилися на нього з ще більшою цікавістю. Я заговорила голосом трохи голосніше шепотіння:
- Якщо ви не хочете драми, перестаньте видавати її за драму.
Суму зберігав безстрашний вираз обличчя і відвернувся, наче був ситий по горло. Коли він стояв поряд з Раштою, вона дивилася на нього широко розкритими очима і потерла руки про живіт. Я не могла бачити вираз обличчя Совешу, тому що він стояв до мене спиною, але було очевидно, що вони знаходяться у своєму власному світі.
Я більше не хотіла бути тут, тому відвернулася, але потім передумала. Я повернулася і підійшла до дивана, а Совешу пильно дивився на мене - що ти збираєшся робити? - Це було чітко написано у нього на обличчі.
Я пройшла між ними і заговорила з Раштою:
- Ви все ще хочете мого благословення? Якщо ви дійсно цього хочете, я зроблю це.
Я звернулася до Раште, а потім подивилася на Совешу. Хоча він хотів, щоб я дала йому благословення, то Совешу не виглядав щасливим. Він думав, що я сховала ніж у рукаві чи спідниці. Але я не ховала ножі в одязі. Я сховала їх на мові.
Рашта посміхнулась і кивнула. Вона знову провела рукою по животу. Я говорила повільно, дивлячись на живіт, який все ще не показував ніяких ознак округлості.
- Дорогой дитина. Будьте як той меч, якого я подарувала тобі. Прекрасним і красивим.
Рашта посміхалась. Невже вона дійсно думала, що я обрубаю її? Рашта глянула на Совешу:
Імператриця поблагословила нашу дитину!
Незважаючи на захоплення Рашти, Совішу витріщився на мене з підозрою. Мені було цікаво, що він скаже. Він не відвів погляду, але мовчки обхопив руками плечі Рашти.
***
Рашта відкинулась на спинку дивана, ніжно погладила живіт. Вона клала руку на живіт щоразу, коли хотіла поговорити зі своєю дитиною.
Детка, подивися на них. Всі ці горді палаци прийшли сюди, щоб побачити тебе.
Детка, подивися на них. Ті, хто зневажає тебе за те, що ти раб, тепер пропонують тобі золото і срібло.
Детка, подивися на них. Вони все нижче тебе.
Цей досвід відрізнявся від того, коли Рашта була наложницею Совішу. Вона почувалася щасливою, виношувала дитину імператора і мала любов народу. Її статус колись залежав від прихотей Совешу, але тепер вона була матір'ю його первістка, і ніхто не міг цього змінити. Навіть імператриця, яка зверталася до неї як з невидимою, зробила їй подарунок і благословляла дитину!
Рашта посміхнулась, погладжаючи красивий клинок, який подарував імператриці Нав’є. Коли її дитина підросте, вона хотіла, щоб ним захоплювалися, і щоб цей меч висів у нього на поясі, як доказ того, що немовля любе імператрицею. Зрештою, імператриця може бути неплідною або ні.
Якщо я зможу прибрати шина Ротешу...
Віконт був єдиною чорною хмарою в її майбутньому і майбутнім її сім'ї. До цих пір вона не бачила його тут...
Але як тільки ця думка прийшла їй в голову, вона побачила обличчя, від якого у неї застигло серце.
Він ...!
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr