Глава 95 - Це неможливо? Частина - 2
Похорони Західного короля організували після його смерті. Підготовка заздалегідь вважалася чимось поганим, хоч би яким важким був стан короля. Новий король мав організувати свою коронацію і похорон одночасно. Гейнлі міг би розділити цю ношу з королевою, але він був холостяком і в результаті був дуже зайнятий.
Після метушнього дня Гайнлі попрямував до тимчасового підземного гробу, де стояв гріб з тілом його брата. Він хотів згадати свого брата на самоті в тихому і прохолодному місці, але коли він прийшов, там вже стояла знайома фігура.
Це була невістка Хейнлі і колишня королева, Кріста.
- Невеста?
Хейнлі ніяк не міг стриматися і підійшов ближче. Вони не часто зустрічались обличчям до обличчя, але коли це траплялося, він почував себе дивно, називаючи її « нареченою » хоча зазвичай називали "Ваша Величність".
Кріста повернула голову, подивитися на нього, слабо посміхнулася і витерла очі кінчиками пальців. Вона виглядала так, ніби тільки що плакала.
- З вами все гаразд? - Гейнлі зупинився кроками в п'яти від неї: Де ваші фрейліни? Чому ви одні в цьому холодному місці?
- Я хотіла побути тут на самоті.
- Ви можете простудитися.
- Я не настільки слабка.
Замість того щоб сперечатися, Гайнлі витягнув з нагрудного кишені хустинок і простягнув їй. Крісти знову плакали на очах:
- Дякую.
Вона простягла руку, але як тільки її пальці торкнулися його, Гайнлі з вибаченням вид відтримав хустинок.
Кріста посміхнулася, побачивши, що ініціал, вишитий на хусточці, належить не Хейнлі:
- Це має бути чиєсь ще.
- А....так. Хтось дуже важливий.
- Важливий?
- Такий же важливий, як сонце.
Вона вивчала хустинку, але не могла вгадати ім’я під ініціалом. Хейнлі нахилив голову і витягнув іншу хустинку.
- Дякую.
Вона перестала гадати про власника іншого хустка і промокла очі.
- Перед смертю мого брата він просив захистити вас.
Очі Крісти розширилися, вона все ще притискала хустинок до очей. Але незабаром вона опустила його і видала слабкий смішок:
- Він добрий чоловік.
- Якщо хтось зробить або скаже вам що-небудь, будь ласка, дайте мені знати.
- Дякую за ваші слова.
- Це не просто слова.
Почувши щирість слів Хейнлі, вона кивнула:
- Я так і зроблю.
Хейнлі обмінявся кількома словами з Крістою, перш ніж залишити гробницю. Він попрямував до тимчасового кабінету, який займав аж до закінчення коронації. МакКеннін закопав папір і зі стогом піднявся, побачивши Гайнелі:
- У нас мало часу, і нам не вистачає десяти.
- Цього недостатньо.
- Ви змусив мене виїхати і повернутися з східної імперії.
Гайнлі проігнорував скарги МакКенні і подивився на листи на столі.
- Це запрошення на коронацію. МакКенна швидко пояснив, перш ніж Гайнлі встиг запитати: - Навіть малі діти знатимуть, що ви станете коронованим королем, але коронація все одно повинна бути відкрита для великих іноземних лідерів.
Хейнлі кивнув і перекинув одне з листів:
- А як щодо листів, які повинні бути відправлені у Східну імперію?
- Не ці. Ось вони.
МакКенна взяв чотири листи з іншого боку столу, і Гайнлі підтвердив всіх адресатів. Три з них адресовані декотрим палацам, а один імператору і імператорській сім’ї.
І член імператорської родини...
- Ні шансів, Ваша Високість.
- Я нічого не говорив, МакКенна.
- Вам цікаво, чи приїде Східна імператиця?
- МакКенна ... Іноді мене більше дратує, коли ти говориш правду.
- Може, мені краще сказати вам підбадьорливу брехню?
Хейнлі кинув на МакКенну роздратований погляд, в той час як Маккенна змучився на принца з стурбованим виразом обличчя:
- Ваше Високість, я впевнений, що ви знаєте ... але вона імператриця. Не тільки це, але й імператриця могутньої країни.
- Чи повинен я здатися, тому що вона ніколи не зможе стати моєю королевою?
- Що ще ви можете зробити, окрім як здатися?
У тебе розумна голова.
- Що?
- Перерахуй їх знову.
МакКенна зітхнув і діловито поворухнув руками, роблячи вигляд, що переглядає запрошення. Але він не міг ігнорувати Гайнлі, сп’янілого своєю першою любов'ю.
Хэйнли раптом замислився, і МакКенні по спині пробіг холодок. У Гейнлі дуже раціональний характер, але це не означало, що він все робив правильно; іноді його поведінка була досить небезпечною і авантюром. Його обличчя нагадувало про це.
- Ваше Високість.
МакКенна звернувся до нього ще перед тим, як Гайнлі встиг заговорити. Гейнлі повернувся до нього, і МакКенна запропонував те, про що він думав вже кілька тижнів:
- Раз така воля колишнього короля, чому б вам не підготуватися до весілля?
- У мене немає партнера, МакКенна. Хто б це міг бути?
- Ви його знайдете.
- Той, кого я хочу далеко звідси.
- Вам все одно доведеться його знайти. Ви не дивилися поблизу.
- Тільки не кажи мені, що це ти.
МакКенна раптом розсердився від слів Хейнлі:
- Не вимовляєте жахливі жарти!
Хейнлі холодно посміхнувся:
- Ти щойно сказав, що я не можу одружитися з тим, кого хочу, але це повинен бути хтось близький мені.
Він був у неприємному настрої. МакКенна почав говорити спочатку слабо, але невдовзі його голос набув сили:
- Перш за все, погляньте на всіх впливових жінок Західного королівства. Ви постійно подорожуєте за кордон, і у вас немає ніякого взаємодії з вашими громадянами.
- ...
- Не дивіться на мене так, Ваше Високість. Ви можете знайти іншу любов, крім імператриці Навіє.
- Звичайно, тут теж багато гарних дам. - Але мені потрібна вона, а не жінка. Не важливо, на кого вони схожі, в цьому немає сенсу.
***
Дні, яких я чекала, наступали повільно, а дні, які я боялася, раптово виникали прямо перед моїм носом.
У день бенкету, присвяченого дитині Рашті, сонце зійшлося так як звичайно, і до полудня екіпажі почали з’їжджатись у палац. Оскільки це свято першої дитини імператора було багато відвідувачів. Через вікно я спостерігала за потоком екіпажів, пишнотою яких свідчила про багатство і важливість присутніх.
Чи ці люди прийдуть до тієї ж ідеї, що й Совешу?
Думка про те, що я повинна прийняти дитину Рашти тому що в мене ніколи не буде свого?
... Ну, навіть якщо вони так не думають, первісток імператора - все одно важлива подія.
Навіть коли Рашти не будуть прагнути царського спадку, то палаци не зможуть ігнорувати його. Якщо дитина не втратить честі імператора, то вона може стати високопоставленим палацом, як - от герцог чи Великий герцог.
Зробивши глибокий вдих, я розвернулась і пішла назад у свою кімнату, переодягнулася та поїхала в банкетний зал. Це не було офіційне свято, як новорічний бал, так що всі вже сміялися і базікали.
Совішу і Рашту було легко помітити. Рашта сиділа на м’якому дивані, спеціально поставленому в далекому кінці залу, а Совешу стояв поряд з нею. За диваном лежали купи подарунків, отриманих від гостей. Було вже багато солідного, враховуючи те, що банкет почався лише близько години тому, і багато хто все ще підходив до неї з кольоровими подарунками. Деякі гості виглядали незручно, але інші намагалися справити на неї враження.
Коли я наблизилася, натовп тихо відступив.
- Ваша Величність! Як тільки Рашта помітила мене, на її обличчі з'явилася ангельська усмішка:
- Я так рада бачити вас, Ваше Високосте. Минув вже годину, я і не думала, що ви прийдете.
На відміну від Рашти, Свешу явно нервував. Вони з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається.
Я мовчки дала їй свій подарунок. Важко було побачити, що це за предмет, тому що він був заплутаний в блискучий папір і перев'язаний стрічкою. Рашта взяла його обома руками, подивилася на Совешу, потім потягнула за стрічку. Вона не відкрила інших подарунків, тому їй було цікаво, що це за подарунок. Або, можливо, вона хотіла показати його іншим.
- О, це...!
Очі Рашти розширилися.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr