Роланд не міг повірити в те, що почув.
«Ти кажеш, що бачив величезну пустелю в пісні Ехо і приніс звідти піщинку?» — запитав Роланд. Його розум ходив обертом.
Чи була це просто слухова омана? Як же тоді він міг пояснити цю порошинку?
«Я не приносив її, Ваша Високість, — Залізна Сокира урочисто поклав піщинку на стіл, — пісня тоді вкоренила мене на місці, і я навіть не думав перевірити, чи вона справжня. Ця піщинка раптом опинилася в моїй руці, тому може її просто подув вітер?»
Це ставало все більш неправдоподібним. Роланд на мить подумав і запитав: «Вона співала лише одну пісню?»
«Також і деякі інші пісні, але я не міг їх зрозуміти». Заглиблений у свою пам’ять, Залізна Сокира продовжив: «Це було схоже на диво... у найпівденнішому регіоні, якби леді Срібний Місяць заявила, що є посланцем трьох богів, я б твердо їй повірив. Ваша Високосте, це тому, що вона еволюціонувала?»
Цей чоловік з клану Модзін служив Роланду вже понад рік і тепер набагато краще розумівся на відьмах.
«Я вважаю, що так, але я вперше бачу таку ситуацію». — відповів Роланд. Трохи подумавши, він вирішив послати когось за Ехо і запитати її особисто.
Коли Залізна Сокира пішов, Роланд підняв піщинку та уважно подивився на неї: «Чи була вона створена магічною силою?»
«Я не впевнена, — почувся позаду голос Солов’я, — у ній немає й сліду магічної сили».
Це не обов'язково означало, що вона не була створена магічною силою. Це була реальна річ у реальному світі, як картини Сораї. Після створення вони можуть далі існувати без магічної сили і на них не може вплинути Божий Камінь Відплати.
Незабаром до кабінету зайшла Ехо. Соловей миттєво вийшла зі свого туману і стала біля Роланда. З посмішкою на обличчі вона сказала: «Вітаю».
Ехо здивувалася: «Мене?»
Соловей кивнула: «Магічна сила в тобі з’єдналася. Ти не відчуваєш цього?»
«Д-дійсно?» Ехо вражено похитала головою: «Ти хочеш сказати, що моя здатність розвинулася?»
Виявивши, що все сталося саме так, як він очікував, Роланд запитав Солов’я: «Як вона виглядає?»
«Вона схожа на прозорий блакитний камінь, прозорий, як вода, — відповіла Соловей, — вона має майже таку ж магічну силу, як і Меґі».
Здавалося, що еволюція Ехо не була пов’язана з просвітленням. Вона конденсувала свою магічну силу ще до того, як усвідомила це. Коли Роланд розповів їй, що пережив Залізна Сокира, вона була вражена.
«Він справді почувався так, наче повернувся в найпівденніший регіон і опинився в морі піску?»
«Фраза «відчув себе» може бути неточною. Він повернувся з піщинкою з пустелі», – сказав Роланд з усмішкою. «Пісок можна знайти скрізь, але я не вірю, що він зайшов настільки далеко, щоб копатися в снігу та багнюці, щоб обдурити мене». Він на трохи замовк і запитав: «Що ти тоді бачила?»
«Взагалі нічого». Ехо відповіла з деяким збентеженням: «Я тримала очі закритими і не звертала уваги на те, що мене оточує».
«А як щодо того, щоб показати нам?» — запропонував Роланд. Він зацікавлено сперся руками підборіддям. «Заспівай пісню, яку ти створила про рідне місто».
«Тут?»
«Так, — сказав він, — вечеря не буде готова ще півгодини. Пісня нікому не завадить».
«Я теж хочу почути захоплюючу пісню», — підбадьорила Соловей.
«Ах... добре».
Ехо глибоко вдихнула, і незабаром у кабінеті залунала змішана соната з далекого часу. Це був ніжний жіночий голос, трохи стриманий на початку. Можливо, тому, що вона ніколи не співала в будівлі. Коли мелодія повільно піднялася, вона повністю поглинула музику.
Поки вона співала, Роланд чув, як крізь зелені ліси віють гарячі вітри, він навіть відчув підвищення температури. Він відчув запах пекучого піску під палючим сонцем. Коли пісня затихла, він затримався у її присмаку. Це, безсумнівно, була чудова, екзотична лірична пісня, до якої настільки музично глухий хлопець, як він сам, ніяк не міг би придертися. Проте він не бачив ні пустелі, ні оазису з стікаючими струмками. Він весь час нерухомо сидів у кабінеті.
Він глянув на Соловей, яка у відповідь похитала головою. Було видно, що вона також не бачила жодного чудесного оазису.
Це тому, що цього разу її здатність не була ефективною?
Роланд задумався, а потім запитав Ехо: «Цю пісню написала ти?»
«Так», — кивнула вона.
«А тепер заспівай кілька пісень, яких я тебе навчив», — подумав він на мить і вирішив: «Нехай усі інші теж прийдуть і послухають».
Незабаром кабінет був переповнений відьмами. Прийшли навіть три відьми зі Сплячого Острова. Вони навіть все ще тримали в руках гральні карти. Очевидно, Ехо трохи нервувала, але завдяки підбадьоренню Солов’я вона заспокоїлася. Вона заспівала всі пісні, включно з Партизанською піснею.
Вона отримала гарячі оплески всіх відьом.
Послухавши, як відьми описують свої почуття, Роланд приблизно зрозумів нову здатність Ехо.
Наскільки на аудиторію міг вплинути її спів, залежало від їхнього досвіду. Якщо вони мали такий самий досвід, що був описаний в пісні, вони зазнали б більшого впливу. Він дійшов такого висновку на основі нових пісень, які він навчив Ехо. Партизанська пісня була найпопулярнішою, бо відьми бачили, як у такт музиці марширувала Перша армія, тому вони могли краще її зрозуміти. Це також могло пояснити, чому її пісня про найпівденніший регіон так сильно резонувала з Залізною Сокирою.
На жаль, Роланд не зміг визначити цієб перевіркою, наскільки її спів може вплинути на аудиторію. Йому було цікаво, чи можуть сцени в її пісні стати реальними речами, якщо слухач стане повністю нею поглинений.
Нова здатність Ехо сповнила його очікуваннями. Ні в якому разі не можна недооцінювати здатність піднімати людям настрій. Вона могла підбадьорювати солдатів, заспокоювати маси і співати фонову музику для драм...
...
Наступного дня Роланд зустрів Вейдера з Прикордонного міста у своєму кабінеті.
«Ваша... Ваша Високосте... я... я тут...» — сказав він, цокотучи зубами. Очевидно, що він ще не оговтався від швидкісного польоту.
Найшвидшим способом пересування між містом і фортецею тепер був експрес Меґі. Однак навіть загорнувшись у товсту ковдру, летіти на швидкості 60 кілометрів на годину під лапами великого звіра не було комфортно.
«Молодець», — поплескав Роланд огрядного голуба на плечі.
«Гу!», — гордо підняла вона голову.
«Я хочу, щоб ти допоміг тут родині Лосів з навчанням», — подивився він на Вейдера. «Ситуація тут відрізняється від ситуації у Прикордонному місті, але схожа на ситуацію у Валенсії. Тут є щури, біженці та жорстокі злочинці».
«Ви хочете, щоб я навчав патрульних?» — запитав Вейдер. Він нарешті припинив тремтіти після того, як погрівся біля каміна.
«Ні, я маю на увазі поліцію». Роланд пояснив свій план вжиття суворих заходів проти незаконної та злочинної діяльності. «Спочатку цим займатиметься Перша армія, але роботу з громадської безпеки має бути передано місцевій поліції. Найважливіше у навчанні поліції — прищепити їй концепцію «захисника народу».
«Стався до людей тепло, як весняний вітерець і карай злочинців безжально, як грім», — повторив Вейдер те, що сказав Роланд.
«Так, — з усмішкою сказав принц, — сподіваюся, що ти зможеш добре їх навчити».