Рано вранці наступного дня всі спакували свої речі, готуючись знову вирушити в подорож.
Роланд також помітив нову деталь: навіть якщо вони спали в пустці, на зовнішній вигляд відьом це анітрохи не вплинуло, чого, очевидно, не сталося для нього самого. Навіть не дивлячись у дзеркало, він все одно здогадувався, що його волосся виглядає безладним, через безсоння його обличчя безбарвне, а шкіра була вкрита шаром напівсухого поту, який щоразу ставав липким, коли він торкався його. Усе це разом, швидше за все, надавало йому в очах вигляду пригнічення. Лише після того, як він умив обличчя та прополоскав рот питною водою зі своєї шкіряної сумки, він нарешті зміг трохи полегшити погане відчуття, яке мав.
Роланд уже почав сумувати за системою водопостачання з просторою душовою в замку.
Через годину, слідуючи вказівкам блискавки, Споглядач Хмар прибув у заздалегідь визначене місце – схил засніженої гори. Поки вони зависали над величезним морем, усі люди в групі могли бачити вид за горою.
Все було так, як і сказала Блискавка, краєвид позаду засніженої гори був вкритий червоним туманом, і оскільки атмосферний тиск туману був дуже низьким, його колір ставав темнішим, чим ближче він був до землі. Щоб побачити далі, Роланд змусив повітряну кулю продовжувати підніматися, щоб вони могли побачити частину плоскої сухої землі, яка розкинулася в кінці горизонту.
«Ти змогла щось дізнатися?» — запитав Роланд у напрямку Сільві.
Остання похитала головою і сказала: «Ні, ми надто далеко. Це виходить за рамки ефекту дії Ока Істини».
«Тоді давайте зачекаємо, поки Сорая все намалює, перш ніж підійти ближче», — наказав Роланд.
Доки вони чекали, поки Сорая намалює малюнок, Роланд використав оглядове дзеркало, щоб поглянути на берегову лінію. Крім скель і кам’янистого пляжу, тут не було ніяких пристаней, доків чи інших будівель, створених людьми. Здавалося, що хоча тут і були дияволи, вони не збиралися будувати кораблі, щоб атакувати Грейкасл з моря. Побачивши це, він відчув деяке полегшення.
Коли повітряна куля повільно наблизилася до землі, Сільві нарешті змогла побачити реальну ситуацію та надала свій звіт. Десь трохи більше ніж за десять кілометрів від моря вона побачила купу чорних кам'яних будівель трикутної форми, що нагадували шпилі.
«Це саме те, що ми бачили в міражі у варварській пустці», — Венді, не в силах більше стримувати емоцій, вигукнула вголос, «Це справді територія Дияволів!»
«Але висота явно неправильна, — сказала Сорая, нахмурившись, — шпилі міражу досягали тридцяти метрів у висоту. Крім того, вони не були покриті червоним туманом. Вони мають бути вищі за всі навколишні пагорби».
«Може тоді ви бачили місто Дияволів, а те, що ми бачимо тут, ближче до села?» — здогадалася Анна.
Таким чином, ми можемо зробити висновок, що дияволи володіють своєрідною недоторканою та унікальною міською системою, і що вони також належать до вищого розвиненого виду, який прагне розширювати свою територію та вбивати? Роланд подумав собі, будь ласка, нехай їх буде не надто багато: «Що ти можеш сказати про внутрішню частину цих шпилів?»
«Е-е… більшість з цих веж порожні, а деякі з них наповнені якоюсь рідиною…почекайте!» Сільві була шокована і спочатку не змогла повірити в те, що вона бачить, а потім вигукнула: «Швидко геть, дияволи нас помітили!»
«Вони нас помітили?» Роланд знову підняв своє дзеркало, але все було темно-червоним, тому він не міг усе чітко бачити.
«Вони почали рухатися», — нервово вигукнула Сільві. «Раніше вони всі були закопані в землю, і лише трубка на спині була оголена. Вони... дияволи почали злітати!»
«Венді, відступай на повній швидкості!» — наказав Роланд.
Збоку почав дути сильний вітер і раптовий рух повітряної кулі змусив кошик нахилитися вбік, а натягнуті мотузки видали скрип.
Однак від наступного попередження Сільві у всіх похололо серце.
«Назустріч нам мчать два дияволи, верхи на літаючих звірах!»
До біса! Ці хлопці мають літаючих скакунів!? Роланд широко розплющеними очима дивився на червоний туман. Це просто суперечить здоровому глузду, якщо вони здатні нести на спині високу і громіздку людину, то наскільки великі ці істоти?
Однак незабаром він уже побачив дві чорні плями, які потрапили в його поле зору. Дивлячись на демонічних звірів у свою оглядову трубу, він зміг побачити лише сідло на їхніх стегнах, гострі ікла та безволосе тіло, яке за формою було схоже на птахів. Якщо він не помилявся… то вони насправді були двома змішаними видами демонічних звірів!
«Спускаємось, ми приземляємося якнайшвидше», — ці кілька слів Роланд вицідив крізь скрип зубів.
Наразі це була головна ідея. Він ніколи не думав, що дияволи володіють здатністю переслідувати їх у повітрі, і, крім того, єдиний, хто міг боротися під час польоту, це була Блискавка. Але коли він подивився на її бліде обличчя, то зрозумів, що у неї немає надії виграти цю битву. Коли вони їх наздоженуть, навіть якщо інша сторона просто атакує повітряну кулю, вони все одно зможуть позбавити життя всіх відьом – навіть якщо покриття буде достатньо міцним, щоб протистояти удару чи укусу. Вони швидше всього все одно випадуть від тряски під час атак.
І на цій висоті не було різниці між ударом про тверду землю чи падінням у море.
На цей момент дияволи наблизилися настільки близько до повітряної кулі, що навіть без допомоги дзеркала Роланд уже міг побачити цих крилатих змішаних видів і великого та міцного ворога, якого вони несли на своїй спині.
«Будьте обережні», — знову вигукнула Сільві. «Вони готуються метати списи!»
Коли він почув попередження, його розум раптом заполонили сцени попередніх битв, які описала Листя – минулого разу ворог діяв таким же чином і миттєво забрав життя Скарлет.
Він не бачив, як диявол простягає свою руку, він навіть не бачив самого списа. Однак у той момент, коли Сільві попередила, Анна простягнула руки та викликала вогонь, утворивши надзвичайно тонкий щит, що закривав передню частину кошика.
Через мить пролунав гучний звук «бах», «бах».
Анна випустила придушений стогін, відступила на два кроки, а її чорний вогонь розлетівся на численні осколки, наче скло. Списи перетворилися на напівзгоріле залізо та впали у море.
Вона використала щільну чорну вогняну завісу, щоб заблокувати атаку.
Інші відьми зітхнули з полегшенням і лише Роланд продовжував хвилюватися – зрештою, він знав, що коли вона застосовує свою здатність таким чином, це значно поглинає її магічну силу. Це було щось, що Роланд вже помітив, коли дивився, як вона плавить сталь. Якби вона використовувала вогонь лише для обігріву чи різання, її величезна магічна сила майже ніколи не вичерпалася б. Однак, щойно вона розширила свій вплив на макрорівень і спробувала сформувати щільне тіло, щоб одночасно впливати на весь об’єкт, кількість магічної сили, яка їй потрібна, зросла в геометричній прогресії. Наприклад, коли вона використовувала своє чорне полум’я як піч, утримуючи розплавлену сталь від перетікання на зовнішню стіну, це збільшило б її споживання магії. І якби вона захотіла створити всю піч з чорного вогню, навіть Анна могла б протриматися лише кілька хвилин.
Отже, було очевидно, що бар’єр щойно поглинув досить багато її сили. Якби вони метнули списи двічі, Роланд боявся, що їй стане неможливо навіть нагріти повітря для повітряної кулі.
Здавалося, що Дияволи були шоковані тим, свідками чого вони стали. Тому що замість наступної атаки вони вирішили пролетіти з обох боків повітряної кулі, ніби чекали слушного моменту. Тепер вони були вже настільки близько, що Роланд вперше побачив лютий вигляд ворога – він був точно таким же, як на картині. Вони носили черепи демонічних звірів як шоломи, а їхні очі були покриті червоними шматками кристалів, у них також була шкіряна трубка, що пролягала від підборіддя, яка проходила повз шию до панцира на спині.
Тим часом інші відьми вже витягли револьвери, але оскільки кошик постійно хитався, їм було майже неможливо влучити у ворога, який рухався на настільки високій швидкості. Навіть після двох залпів вони не влучили в ціль.
У цей момент Дияволи знову розтягнули руки, але цього разу вони вирішили атакувати спереду та ззаду.
У Анни не вистачило часу на те, щоб побачити ворога за спиною, тому, коли вона викликала своє чорне полум’я, все, що вона могла зробити, це прикрити один бік. Однак Роланд, незважаючи на те, що він не міг слідувати шляху списа, інстинктивно зрозумів, що той був націлений на неї. Він майже підсвідомо кинувся на спину Анні, щоб виштовхнути її з дороги атаки, перш ніж відчув удар по своєму плечу, наче хтось люто розтрощив його молотком. Усе його тіло піднялося в повітря і врізалося в стінку кошика.
Вибух нестерпного болю ледь не розірвав його, а потім з’явилося сильне запаморочення, поки свідомість покидала його.
Роланд міцно зціпив зуби та повернув голову набік, лише щоб побачити, що на тому місці, де мало бути його плече, залишилася лише величезна щілина – діри в кошику на спині було достатньо, щоб показати силу цього удару.
Цей останній раунд атак повністю вирвав кут кошика, а як кров, яка нескінченно лилася, пофарбувала його одяг у червоний колір.
«Ні!» Нестерпний крик Соловей був останнім, що він міг почути перед тим, як втратив свідомість.