Блискавка, відповідальна за власне «пригодницьке спорядження», ще раз перевірила його.
Кремінь і трут, бинти, кинджали, карти, а також повний мішок пайків, начинений сушеною яловичиною.
«Що з тобою?» Вона подивилася на Меґі: «Перевір ще раз».
«Гу!»
Меґі засунула руку в свою сумку – ця тканина зазвичай була захована в її пухнастому волоссі, тому було складно визначити, скільки речей вона могла туди покласти. З того моменту, як вона перетворилася на птаха, весь її одяг і сумки, здавалося, зникли безслідно. Незважаючи на те, що здатність Блискавки літати була обмежена вагою, на Меґі це, здавалося, анітрохи не впливало. Найкращим доказом цього було те, що вона витягла зі своєї сумки набагато більше, ніж Блискавка.
В'ялене м'ясо, подрібнена в'ялена свинина, гомілки, риба, яйця - все було складено перед Блискавкою.
«Боже мій, — недовірливо вигукнула Блискавка, — ми збираємося на пригоду, а не на барбекю в пустелі. Візьми з собою хоча б якусь зброю».
«Гугу!» Меґі показала на свій рот.
«Ти хочеш сказати, що твій дзьоб — твоя зброя?» Блискавка зітхнула: «Якщо ти зустрінеш суддю, одягненого як консервна банка, то буде дивно, якщо ти коли-небудь взагалі розклюєш його броню! Гей, забудь про це!… У будь-якому випадку, це лише одноденна подорож, ми не повинні зіткнутися з жодною небезпекою, тож почнемо».
«Добре! Гуу!» Меґі миттєво перетворилася на голуба, пробігла два кроки та почала летіти близько над землею, перш ніж повільно піднятися.
Можливо, вага все ж вплинула на неї.
Блискавка стягнула свої вітрозахисні окуляри вниз, м’яко підскочила в повітря, а потім полетіла вперед.
Я все ще чітко пам’ятаю, коли вперше побачила Меґі. Саме на південь звідси, в лісі, ми почали нашу повітряну погоню. Хоча врешті-решт вона не змогла вислизнути з моїх рук, але мені все одно довелося докласти чимало зусиль, перш ніж я змогла стрибнути на неї. Я боюся, що тепер зможу впіймати її в одну мить.
Так тривати не може, знайти хорошого партнера для польоту це вже настільки складно. «У майбутньому мені доведеться нести відповідальність за спорядження для пригод», — подумала маленька дівчинка, але, схоже, що їй дійсно потрібно добре потренуватися.
«Гу, гу?»
Блискавка зменшила швидкість і підлетіла до Меґі: «Добре, давай поговоримо!»
«Я хочу запитати, яку територію ми збираємося досліджувати, гу?» Голубиний рот то відкривався, то закривався.
«Західний кінець Приховуючого лісу. Я хочу побачити, наскільки насправді великий цей ліс, — сказала Блискавка, вона витягла зі своєї сумки карту та розклала її перед ними. Вона показала на порожнє місце на західній стороні та сказала: «Ми також зможемо заповнити цей відсутній фрагмент, коли будемо проходити повз, і, можливо, ми також зможемо побачити, звідки бере початок річка Червоної Води».
Коли Меґі повернулася зі своєї місії у фіордах, Блискавка негайно почала готуватися до експедиції. Щоразу, коли вони мали вільні тренування, Його Високість не хвилювало, куди вони летіли. Крім того, маленька дівчинка мала таємницю в серці, яку вона не могла розповісти своїй половинці – вона боялася досліджувати ліс сама.
Це був просто надзвичайний сором і приниження для дослідника.
Але вона не могла обдурити себе, бо з моменту подорожі до кам’яної вежі у неї виник страх перед глухим лісом. При думці про те, що жахливе чудовисько може ховатися в лісі, вона не могла не захотіти якомога швидше втекти.
На щастя, вона все ще була донькою найбільшого дослідника.
Грім якось згадав їй спосіб подолання страху. Якщо трохи підійти до нього, а потім поспостерігати за ним, ти зрештою виявиш, що твій «страх» не настільки вже й страшний.
Тому що всі ці перешкоди закладені у твоєму серці.
Цього разу ця пригода була саме спробою Блискавки позбутися свого страху, і разом з Меґі як супутником вона відчула, що її серце справді трохи підбадьорилося. Маршрут, який вона обрала, також був дуже безпечним: він проходив на захід уздовж річки Червоної Води, ніколи не заглиблюючись у ліс, через що, як вона припускала, було б малоймовірно, щоб вона зустріла дияволів. Після того, як вони пройшли маршрут один раз, Блискавка спробує наступного разу зробити це самостійно. Вона цілком вірила, що одного дня вона зможе піти сама, щоб намалювати повну карту західної території, знову відвідати кам’яну вежу, а також відкрити правду про Священне Місто Такіла.
…
Блискавка по всій дорозі стримувала свою швидкість до близько шістдесяти кілометрів на годину. Нині вона вже цілком могла точно контролювати свою швидкість завдяки регуляції кількості магічної сили, яку вона вивільняла. І з поточним споживанням вона могла б продовжувати летіти весь день.
Крім того, політ вздовж річки і лише по краю лісу зробив це набагато більш спокійним порівняно з останніми пошуками кам’яної вежі. У той час усе поле її зору було заповнене темно-зеленим, що створювало похмуре та пригнічуюче відчуття, що унеможливлювало розрізнення напрямку та висоти. Однак сьогодні під хвилями яскравого сонячного світла річка Червоної Води перетворилася на кришталевий сріблястий пояс, у поєднанні з постійним лепетом Меґі на вухо, страх Блискавки швидко зник.
«Швидше, дивися, попереду гори, гу!»
Нарешті і Блискавка побачила незрівнянну гору – хоч вона була ще далеко, але її темне тіло вже проявляло свій величний вигляд. Гірська вершина була поруч з океаном, ніби земля підповзла до води. Чим ближче вони наближалися до річки Червоної Води, тим більше пагорби поблизу річкових вод стрімко зменшувалися, поки вони нарешті не стали єдиним цілим зі срібним поясом.
«Ця гора просто надто велика», — не могла не зітхнути вона зі смутком, зі скороченням відстані контури гори також ставали все більш очевидними. Її вершина була білосніжною, здавалося, що вона йде прямо в хмари. Хоча це не було схоже на Непрохідний Гірський Хребет, який зі своїми підйомами та спусками простягався на тисячі кілометрів, але щодо висоти він був навіть вищий за три-чотири гори взяті разом. Схил пагорба на південь був лише однією частиною гірських хребтів, джерело річки Червоної Води також походило з цієї чудової високої гори.
«Це кінець Приховуючого лісу!» — схвильовано вигукнула Меґі.
Так само, як і сказала Меґі, шматок темно-зеленого кольору нарешті закінчився під їхніми ногами, а земля стала світло-зеленою – що мало бути пасовищем. Але далі попереду, на межі їхнього зору, вона несподівано змінилася на темряву, яка покривала всю територію аж до підніжжя гори.
«Ходімо спустимося і подивимося, — вигукнула Блискавка та показала вниз, перш ніж пірнути до темної землі. Вона швидко виявила, що земля повністю сформована з чорного каменю.
«Що це?» Після приземлення Меґі відразу ж двічі клюнула його: «Схоже, що це не можна їсти, гу!»
«Звичайно, що це не можна їсти», — сказала Блискавка і взяла чорний камінь, щоб ближче його розглянути. Він мав гострий і чіткий вигляд, і, незважаючи на те, що він мав смоляно-чорний зовнішній вигляд, Блискавка все одно могла помітити металевий блиск, коли повертала його на сонці. І таке каміння було скрізь разом з кількома плямами багнюки. На перший погляд здавалося, наче земля просочена чорнилом. «Це може бути якась руда, візьми з собою два шматки, і ми дозволимо Його Високості поглянути на неї».
Тоді настав час малювання, тож вона повернулася в повітря і почала записувати місцевість поблизу.
Їм знадобилася майже половина ранку, щоб дістатися від краю Прикордонного міста до підніжжя гори. Іншими словами, це місце було близько двохсот сорока кілометрів від Прикордонного міста, набагато далі, ніж Фортеця Лонгсонг. І ця гора… У розумі Блискавки раптом виникла ідея, як би виглядав пейзаж з настільки велетенської гори? Величезні джунглі чи хвилясті пагорби та гори?
Після того як її страх зник, їй стало складно придушити цю ідею, коли вона з'явилася.
Перетинати гори, очевидно, було б дещо складно, одна лише вершина, вкрита білим снігом, була достатньою, щоб змусити людей відступити. Але був і інший шлях, обійти її морем. Зробивши це, їй навіть не потрібно було б летіти до глибини гори, їй потрібно було б лише подорожувати далі до середини моря, і вона могла б поставити задню частину гори в поле свого зору.
Блискавка покликала Меґі, а потім кілька разів попередила її, щоб та не рухалася навмання. Вона одягла вітрозахисні окуляри і наступної миті збільшила швидкість до межі – її магічна сила почала швидко падати, і зустрічний вітер зніс її коротке волосся на потилицю, земля під нею постійно відступала, а блакитний океан наповнював все поле її зору.
Приблизно через півгодини польоту вона нарешті змогла ледве побачити пейзаж за горою. Позаду, здавалося, була низка гір, які відокремлювали море від суші, але тоді Блискавка побачила щось, від чого її кров замерзла в жилах.
У кінці горизонту був шар червонувато-коричневого туману, що покривав гори, схожий на кров. Туман простягався на захід, і вона майже не могла побачити його межі.