308. Досягнення
- Сэнсей! Не умирай, сэнсей!
Першим зреагував Ямада. Він кинувся до місця, де вчитель сповзала зі стільця і перевірив її стан. Очі вчителя були широко відкриті і з них текли сльози, дихання у неї було приривчастим, м’язи її тіла мимовільно скорочувалися. Вона часто дихала, але можливо через гіпервентиляцію це їй не допомагало. Вчитель упав на підлогу, а Ямада підніс верхню частину її тіла і почав застосовувати Магію виліковування. Ось тільки, у цьому світі, Магія Вилічення лише і може, що лікувати рани, хвороби лікування вона не може. Звичайно, я не впевнена чи можна назвати гіпервентиляцію легенями хворобою, але знаю, що Магія зцілення на неї не діє.
- В сторону.
Оскільки Ямада не міг нічого зробити, окрім того, що марне застосування Магії виліковування. Я відштовхнула його в сторону і подивилася на Вчителя. Потім активувала свої злі очі. І змусила їх робити абсолютно протилежне тому, що вони робили раніше. Мої злі очі зазвичай викликають страх у того, хто перебуває під їхнім полем зору. Але це означає, що достатньо просто змінити полярність, щоб вони почали робити протилежне. Раніше я не робила цього, але якщо можна викликати страх, то змініть знак на спокій.
Коли мої очі подивилися в очах Господа, її тіло різко вигнулося. А потім її судоми припинилися. Щоправда, її дихання все ще було нерегулярним і його досі потрихало.
- Сенсей, заспокойтеся і глибоко вдихніть.
Я намагалась не тиснути на свого вчителя, а говорити з нею повільно і спокійно. Вчитель послухав мене і почала спокійно дихати.
- Ось так, не поспішайте, повільно, а тепер видих.
Коли я розмовляла з дитиною спокійно, то обережно вибирала свої слова.
- Вдих, видах, вдих, видох.
Коли ж вона вдихає, а коли вдихає, мало замалий подих учителі почали приходити в норму. У цей момент я міцно взяла свого Вчителя за руку. Незважаючи на те, що її подих заспокоївся, то вона ще плакала. Можливо, саме через такий інтенсивний плач у неї продовжувалися ікото-подібні спазми. Її обличчя все вкрите слізьми і сльозами. Я витерла їх рукавом свого одягу. Але це допомогло ненадовго, і її обличчя знову почало покриватися слізьми.
Деякий час вчитель ридав. Будучи ельфом, Вчитель дорослішає набагато повільніше від інших. Якщо судити за її зовнішнім виглядом, то для такої дитини плакати — це нормально. Хоча, думаю, що бачити її в такому стані для інших реінкарованих було шоком. Адже серед усіх реінкарних вона була єдиною дорослою. На відміну від її зовнішнього вигляду, вона прожила набагато довше, ніж інші реінкарували, навіть якщо взяти обидві їх життя раз. Від такої дорослої людини вони, звичайно ж, не очікували таких бурхливих реакцій. Навіть я такого припустити не могла.
- Все добре. Все вже добре.
Моя рука повільно рухалася по маленькій спині Вчителя, обережно загладжуючи її.
- Ти не помилялася.
Я обережно намагалася переконати її в цьому.
- Ризикувати своїм життям заради своїх учнів, хіба може це бути помилкою.
Я побачила, як Кудоу почала соромитися почути мої слова. Можливо, я зараз дивлюся на свого Вчителя, але зазвичай використовуючи рентгенівський зір, щоб бути в курсі того, що відбувається навколо мене, тому знаю про те, як це виглядає довкола мене навіть тоді, коли не дивлюсь на щось. Можу з упевненістю сказати, що судячи по поведінці Кудоу до цього моменту вона в чомусь підозрювала Вчителя. Але, думаю, Кудоу зовсім не уявляла в яких розпачливих місцях відвідала, Вчитель і як вона наполегливо намагалася врятувати своїх учнів. А потім, видно, наскільки близько до серця вчитель взяла інформацію про те, що вона збирала учнів в одному місці лише для того, щоб їх використовували Потімас настільки близько, аби звалилася з нападом. Якщо чесно, ніколи б не подумала, що таке може статися. Я завжди думала, що хтось, а вже вчитель зможе прийняти жорстоку правду.
- Це правда, що Потимас виявився тією ще тварюкою. Але вчитель, Ви ж намагалися діяти на благо всіх, так? Тому ніяких помилок Ви не вчинили. І потім, саме завдяки Вам, всі вони змогли вижити і зібратися разом, чи не так?
Я лагідно говорила з Учителем, яка продовжувала схлипувати. Я кажу правду, так, Потімас використав Вчителя, але факт того, що багато учнів без її втручання не вижили б, залишається фактом. На відміну від Землі, цей світ — жорстоке місце. Я вже й не пам'ятаю, скільки разів я опинялася на межі життя і смерті, та у Вампірника з Воротам, я думаю, такі моменти були не один раз. Просто на відміну від інших, нам пощастило вижити. Всі ми могли померти в будь-який момент, якби удача нам хоч трохи змінила. Решта реінкарованих так само могли б померти в будь-який момент, якщо, звичайно вони не народилися в якійсь двориківській сім'ї, як було у Ямади. Якби їх не укрила Учитель, то до цього моменту могло б дійти більше половини учнів. І, крім того, все ж закінчилася добре, ми змогли врятувати всіх разом і з спокійною душею знищити Потимаса. Зрештою, все склалося якнайкраще, тому Вчителю не треба картати себе за це.
- Тут... Не... ВСЕ!
Вчитель кричала це продовжую ридати
- Я... Не змогла... Врятувати... їх! Я... Не змогла... Врятувати... Вас... Всіх!
Вона викрикує це все на видах, напевно, це скоріше треба назвати "викливаннями". Вона плаче, тому її голос не дуже гучний. Але при цьому, як не дивно, його чути всім в кімнаті.
Так, є люди, які не дожили цього моменту. Сакуразакі Іссей. Когуре Наофумі. Хаяші Коута. І ще Натсума Кенго. Якщо не рахувати Хасебе, яка зараз спить, то це ті, хто тут відсутній. З цими реінкарованими ми більше ніколи не зустрінемося.
Мабуть, вчитель вважає себе відповідальним за їхню смерть. І заперечити мені на це просто нічого. Але, думаю, що покласти всю вину на себе так само неправильно. Вони жили своїм життям. Тому й їхня смерть на їхньому сумлінні. Не думаю, що варто за неї звинувачувати Учителя. Можливо, вчитель думає, що може врятувати їх, але треба розуміти, ніби є речі, які для людей просто неможливо. Сподіватися на те, що можна врятувати всіх до одного, це занадто. Якщо ти не всемогутня і прониклива особа, то ніколи не зможеш врятувати всіх. Навіть я на таке не здатна.
Вчитель продовжує схлипувати як дитина. "Чому", "Я не змогла врятувати їх, "За що" - як у марення продовжувала повторювати Вчитель. Я не знаю, скільки часу пройшло, але нарешті вчитель перестав ридати. Правда, її очі виглядають порожніми. В них немає життя.
- Вакаба.
Кушітані говорила зі мною після того, як в мовчанні спостерігала за всім тим, що відбувається.
- Схоже, сэнсей втомилася, нехай вона трохи попитає. Думаю, не варто тебе утруднити цим далі. Я за нею стежу, поки Ви продовжуватимете розмову.
Я хотіла почути і не чути такої пропозиції. У даний момент, залишати Вчителя одну не можна. Було б краще, якби за нею стежила я, але й залишати всіх інших заради одного Вчителя було б неправильно. Кудоу та інші, напевно, мають щось проти вчителя, тому я не можу залишити її на них. З іншого боку, Кушітані недавно потрапила в село ельфів і зможе стежити за Вчителем без емоцій. Крім того, вона є однією з небагатьох реінкарованих, хто може боротися, тому знайти кандидатуру краще за неї, мабуть, буде важко. Вампірник навіть не розглядається, ну а Ворота все-таки чоловік, не можна його залишати піклуватися про Учителя.
- Ти піклуєшся про неї?
- Можете на мене покластися.
Кушітані взяла Вчителя на руки. Покинувши погляд на Таґаву, вона все ще піднялася сходами, тримаючи вчителя. На Кушітані можна покластися, думаю, все буде нормально. Якщо навіть припустити найгірший варіант, що вчитель спробує накласти на себе руки, Кушітані зможе її зупинити.
Після того як Кушітані і Вчитель вийшли, в кімнаті з’явилася тиша. Коли вони побачили, що́ сталося з Учителем, то напевно зрозуміли, наскільки сильно вчитель хотів захистити усіх реінкарнерів. А всі реінкарнували, починаючи з Кудоу. Побачивши на власні очі стан Вчителя, можливо, вони нарешті почнуть відчувати свою провину за таку поведінку.