Я не була тією людиною, якій вони мали б дякувати.
— Насправді я небагато зробила, — тихо сказала я.
Глорія ніжно посміхнулася. Вона повернулася до Айлет і делікатно обійняла її.
— Айлет, — її голос був сповнений мудрості, якої можна досягти лише проживши довге життя.
Айлет повернулася, щоб подивитися на неї.
— Я не питатиму тебе, чому ти не сказала про це раніше, — зморшкувата рука Глорії ніжно поплескала Айлет по спині. — Це моя провина, що я не помітила першою. Я знову вчинила ту саму помилку, навіть коли бачила, як мій чоловік, діти та онуки страждають від прокляття.
Глорія гірко посміхнулася.
— Якщо ти відчувала, що ми тебе покинули, я хочу повідомити тобі, що цього ніколи не було. Ми помилково вважали, що ти будеш щасливіша зі своєю матір'ю, Мелін, ніж з нами, проклятими. Тому що, коли Дженн був живий, Мелін дуже піклувалася про тебе.
— В-ваша Світлість?
— Так, дитя, — Глорія переклала руку зі спини дівчинки на її щоку. Вона витерла сльози Айлет зморшкуватим великим пальцем. — Будь-хто, хто наважиться доторкнутися до дорогоцінного дитя родини Лапілеон, буде суворо покараний.
Айлет, яка була на межі сліз, намагаючись стримати весь свій гнів, простягнула руки та міцно обійняла шию Глорії. Сонячне світло лилося крізь вікно позаду них.
— Айлет?
Вона кивнула.
— Я б хотіла, щоб тебе удочерив Фін. Тебе це влаштує?
Айлет підняла голову, яка була зарита в груди Глорії.
Я б хотіла й надалі піклуватися про неї та переконатися, що вона одужає. Але мене не буде тут через рік. Було б краще, якби дитина залишилася з кимось із Лапілеонів, ніж зі мною.
Айлет подивилася на Фінеаса.
Він тепло посміхнувся невинній дитині.
— Я вже деякий час сам, і мені самотньо. Якби ти була моєю донькою, для мене не було б більшого щастя, — тихо сказав Фінеас.
Губи Айлет тремтіли. Вона шморгнула носом і обережно схопила руку чоловіка, показуючи, що погоджується.
Тримаючи маленьку долоню Айлет у своїй, Фінеас тихо промовив зі сльозами на очах:
— Айлет, я зроблю все можливе, щоб полегшити твої шрами.
Невдовзі лицарі Великого герцога, яких викликав Тердео, прибули до вітальні.
Потім Тердео наказав їм непомітно замкнути чоловіка та Мелін в підземеллі прибудови, щоб інші слуги не знали.
На відміну від того, як вони вперше увійшли до вітальні, зараз їх двох потягли геть як сміття.
Глорія тримала Айлет на руках і підійшла до вікна, щоб дитині більше не довелося бачити батьків.
— Сьогодні така гарна погода.
— Сонце сьогодні високо в небі, Глоріє.
— Ти маєш рацію, Фіне. І ми не часто збираємося разом. Як щодо того, щоб ми всі разом випили чаю в саду та обговорили плани на майбутнє? Як гадаєш? Звучить гарно, Айлет?
— Так! — її червоні очі все ще були опухлими, але Айлет вперше яскраво посміхнулася.
***
Сонце було таке приємне та тепле, а квіти такі запашні. Це майже стерло все, що сталося. Чай був смачний, а різноманітні десерти перед нами — неймовірно солодкі.
Фінеас тримав Айлет на руках, повернувши її так, щоб вона могла оглянути сад.
— Айлет, підемо подивимося на того прекрасного метелика он там? Давай візьмемо з собою кілька сендвічів. Це буде ніби пікнік.
— О, так!
— Ходімо з нами, Сельфі.
— Пікнік у саду? Я ж не дитина, — Сельфіус насупився. Він зазирнув у кошик, на який вказав Фінеас, і повеселішав. — Але, мабуть, у мене немає вибору, бо сендвічі важкі. Я понесу це.
Фінеас рушив глибоко в сад, щоб маленька Айлет та Сельфіус не почули нашої розмови.
Замість того, щоб йти пошкодженою ніжкою, Айлет сиділа на руках у Фінеаса. Вона, мабуть, не звикла бути на руках у когось. Все, що вона могла зробити, це посміхнутися.
«Чи буде з нею все гаразд?» — я не могла відвести погляд від цих трьох, коли вони віддалялися. Я витягнула шию, щоб бачити їх якомога довше.
Сайорис поклала мені на тарілку горіховий пиріг і сказала:
— З ними все буде добре. Дядько має великий досвід лікування дітей, які пережили важкі часи. Він дуже допоміг усім нам.
Діти, які пережили важкі часи. Коротше кажучи, це означало те, що пережила Айлет, повторювалося знову і знову в родині Лапілеон.
«Я забула, що Сайорис та Тердео також пережили подібне, коли були маленькими», — це, мабуть, справжнє прокляття, накладене на родину Лапілеон. Я дивилася на складний вираз свого обличчя, що відбивався в чаї.
— Ми не повинні вбивати їх так швидко.
Злість у цих словах розбудила мене від задуми, і я швидко підняла голову.
Коли наші погляди зустрілися, Сайорис тепло посміхнулася, ніби ніколи такого не казала. Але лише на мить. Щойно вона відвернулася від мене, її посмішка зникла. Вона зціпила зуби.
— Давайте потримаємо їх у підземеллі тиждень, відшмагаємо, а потім виженемо до Лісу Чудовиськ. Після того, як вони відчують біль від розривання плоті та жах переслідування звірами, ми зможемо їх убити.
— Айлет терпіла багато років болю. Чи достатньо тижня? А після шмагання, нам слід відрізати частину їхньої плоті, перш ніж відправляти до Лісу Чудовиськ. Таким чином, звірі відчують запах крові та прибіжать.
— Дуже добре, Тео. Чудова ідея.
— Замовкни, Сайорис, — різко сказав Тердео.
Сайорис все ще показувала йому великий палець вгору.
— До речі, Тео, ти ж не дав тому чоловіку свою кров раніше, чи не так? Ми ж не хочемо, щоб він помер надто швидко.
— Не дав. Я просто хотів, щоб він відчув жах.
Глорія, яка сиділа між ними, неквапливо кивнула, п'ючи чай.
— Це гарна ідея. Тоді, гадаю, я можу залишити решту вам двом?
— Нам справді необхідно двоє людей, щоб позбутися кількох шкідників? Я можу зробити це сама.
— Добре, Сессі. Тоді я залишаю це тобі. Я старію і в мене вже немає такої кількості енергії, як раніше. Я б радше одразу ж їх обезголовила.
Тепер я зрозуміла, чому Фінеас забрав юних Айлет і Сельфіуса кудись подалі.
«Вони не можуть дозволити дітям це почути».
Холодок пробіг по моїй спині. Я вирішила, що ніколи не повинна робити з Лапілеонів своїх ворогів, незважаючи ні на що.
— Нам також слід з'ясувати, хто знає про прокляття нашої родини. Виходячи з того, що сказала жінка, коли вони продавали кров, вони просто казали, що це отрута, і про прокляття нічого не згадували. Але нам потрібно бути впевненими, — сказав Тердео з убивчим поглядом в червоних очах.
— Гарна ідея, Тео. Вони, мабуть, не згадували б про прокляття необачно, боячись наслідків. Якби вони це зробили, я б вже про це почула. Але краще бути певними, як ти сказав, тому тобі слід провести розслідування.
— Потім, після того, як їх відшмагають і змусять зізнатися, нам слід відрізати їм язики, перш ніж викинути в Лісі Чудовиськ. Тоді вони більше ніколи не заговорять.
— Класичний метод завжди найефективніший.
Я не могла повірити, як невимушено та витончено вони говорили про вбивства та тортури. Спостерігаючи за цими трьома, я відчула, як по моїй спині стікала крапля холодного поту.
«Що б не сталося, я не можу зробити з Лапілеонів своїх ворогів», — я глянула на дрижаки по шкірі на руках і ковтнула.
— До речі, про зізнання, що сталося з винуватцем, якого заарештували під час процесії? Тео? Перешаті?
Слова Глорії вразили мене з іншої причини.
— Ви були там?
— Звичайно. Це був шанс для мене побачити процесію мого онука так само добре, як і для тебе, Перешаті. Я спостерігала здалеку, — Глорія подивилася прямо на мене. — Ти впоралася з цією хвилею.
Якого...? Вона нас бачила! Мені хотілося залізти в яму в землі і ніколи не показуватися. Почервонівши, я опустила голову і тихо мовила:
— Вам слід було завітати до маєтку...
— Можливо, я стара, але не невихована. Я б не хотіла вас двох переривати, коли ви тільки одружилися. Я не маю наміру заважати молодятам.
— П-перепрошую? Молодята?
«М-між нами нічого подібного немає!»
Побачивши, як я розхвилювалася, Глорія посміхнулася, щоб запевнити мене, що все гаразд.
— Все гаразд. Для молодят нормально відчувати пристрасть незалежно від часу та місця.
«Ні!» — я не могла захиститися. Все, що я могла зробити, це торкнутися своїх розчервонілих щік.
Тердео байдуже сказав:
— Він мертвий.
Примітка перекладача: ... оце Тео killjoy, так атмосферу зруйнувати ще треба вміти ха ха.
— Га?
«Хто мертвий? Чому? Маю на увазі, що? Це неправильно».
Ми всі втрьох здивовано подивилися на Тердео.
Він продовжив:
— Це був той самий злочинець, який намагався отруїти Велику герцогиню...
Бах! Сайорис сильно вдарила рукою по столу та встала зі свого місця.
— Де він? Де цей покидьок?
Чашка Тердео перекинулася. Він спостерігав, як чай вбирається в скатертину та капає на землю.
— Член групи повстанців, який намагався отруїти Велику герцогиню та перервав процесію, — червоні очі Тердео спалахнули люттю. — Він мертвий.
«Що? Він мертвий? — у мене відвисла щелепа від здивування. — Ні, цього не може бути».
— Тердео. Ти ж його не вбив, чи не так?
Тердео похитав головою.
— Він покінчив життя самогубством, — він вийняв з нагрудної кишені маленьку пігулку розміром з кінчик пальця.
Зовнішня сторона була покрита тонкою прозорою плівкою, а всередині була блискуча червона рідина.
— У нього було з собою три такі пігулки. Вони були такими маленькими, що їх не помітили під час обшуку. Всередині була отрута, і він помер одразу після її вживання. Гадаю, це була та сама отрута, яку ти проковтнула. Вона була у нього з собою, а це означає, що він планував покінчити життя самогубством, якби його заарештували.
Нахмурившись, я подивилася на маленьку пігулку на столі.
— Те, що він зміг втекти, не залишивши слідів навіть після тривалого переслідування, означає, що група повстанців більш організована, ніж очікувалося, — Тердео розчаровано послабив краватку, яка туго стискала його шию, і клацнув язиком. — Я хотів багато чого від нього дізнатися, перш ніж він помре. Ми втратили перевагу, тому мене чекатиме багацько роботи.
«Це означає, що група повстанців намагалася вбити Тердео», — під час процесії чоловік явно намагався вбити Великого герцога Лапілеона. А це означає, що отрута була призначена для Тердео.
— Тобі слід бути обережним, — сказала я Тердео.
Він знизав плечима, не виказуючи страху.
— Незалежно від того, наскільки сильна отрута, вона мене не вб'є. І ніхто не зможе перевершити в фехтуванні.
Мабуть, це правда. Отрута на нього не подіє. У такі моменти я думаю, чи не може це прокляття бути благословенням.
— Він має рацію, Сашо. Тердео може подбати про себе сам. Тобі слід більше турбуватися про себе. Ти могла б отруїтися, хоча ціллю був він, — Сайорис подивилася на мене, її обличчя було сповнене занепокоєння. Здавалося, вона більше хвилювалася за мене, ніж за свого рідного брата.
Я посміхнулася і кивнула.
Фінеас повернувся до столу з Айлет на руках, а Сельфіус тягнувся за ним, тримаючи кошик.
— Розмова закінчена? Оскільки всі хвилювання минули, Айлет розморило. Якщо все гаразд, я хотів би відвести її назад до спальні та вкласти спати.
Айлет насилу тримала очі відкритими. Вона виглядала такою милою. Моє серце мало не завмерло.
— Добре. Дітям потрібно добре їсти та спати, — Глорія кивнула.
Айлет широко позіхнула та протерла очі. Потім вона помітила щось на столі та тихо промовила:
— Га? — вона витягнула палець вперед: — Чому це тут?
Вона вказувала на маленьку пігулку, яку Тердео поклав на стіл.
Тердео нахилив голову.
— Ти знаєш, що це?
Айлет без вагань кивнула. Вона посміхнулася та сказала:
— Це моя кров, яку продавав мій новий тато.