— Айлет! — крикнула Мелін, її обличчя почервоніло від сорому.
Злякавшись, Айлет заплющила обидва ока та сховала голову у складках моєї сукні.
— Чому ти так кричиш і лякаєш дитину? — холодно сказала я Мелін, міцно тримаючи Айлет в обіймах.
Коли дівчинка повернулася до мене, щоб заспокоїтися, чоловік підвівся, здивовано виглядаючи.
— Айлет, — покликав він.
Дихання Айлет стало хрипким.
— Ходи-но до тата, — наказав він.
Плечі Айлет тремтіли. Страх уже охопив тіло дівчинки, і переконати її буде нелегко.
Бачачи, як вона налякана, він знову твердо заговорив:
— Айлет, ти збираєшся змусити мене повторювати? Я сказав, ходи сюди.
Айлет повернулася, щоб подивитися на чоловіка.
Сайорис, яка була за перегородкою, вилаялася собі під ніс, і я уявила, що сталося б, якби вона вибігла і атакувала їх.
— Айлет, — мої слова привернули увагу дівчинки, і, сподіваюся, зупинили Сайорис від створення сцени вбивства. Я ніжно посміхнулася і витерла обличчя Айлет, мокре від поту та сліз. — Айлет.
— Ем, я...
— Ніхто не може змусити тебе приймати рішення.
Очі Айлет тремтіли, як гола гілка, що хитається на вітрі.
— Це стосується того чоловіка он там, мене та родини Лапілеон, яка стоїть за нами. Ми не можемо обирати за тебе. Це твоє рішення, і твої почуття мають бути враховані.
— Я...
— Але, як я вже казала, з якої б причини, чи якою б не була ситуація. Ніхто не має права, — я глибоко вдихнула, намагаючись стримати свій гнів. Я ніжно схопила маленьку долоню Айлет. — Ніхто не може завдати тобі шкоди.
Сайорис стояла нерухомо біля перегородки, тихо дивлячись на мене.
Мелін крикнула тремтячим голосом:
— Що ти кажеш моїй дитині? Айлет! Іди сюди негайно! Я твоя мати! Я кличу тебе!
Плечі Айлет тремтіли. Але я міцно тримала її за обидві руки та продовжила.
— Обіцяю, Айлет. Обіцяю, що ти ніколи не будеш сама.
Рука Айлет міцніше схопила мене.
— Коли тобі було боляче і важко, мені шкода, що мене не було поруч із тобою. Мені шкода, що я змусила тебе страждати наодинці.
Тердео підійшов до нас, пильно дивлячись на батьків Айлет. Я відчула, як він повернувся і подивився на мене.
Сельфіус, який також збирався кинутися на них двох, зупинився, почувши мене. Він завмер, як статуя.
Шморг.
Айлет подивилася на наші переплетені пальці та почала плакати. Вона закусила губу, ніби намагаючись зупинити сльози, але це було важко, і вони текли рікою.
— Я б хотіла, щоб ти була поруч з нами, Айлет.
— Я...
— Ти дозволиш нам допомогти тобі?
Айлет розридалася, кивнула та зарилася мені в руки.
— Айлет! — обурення Мелін переповнилося. Вона втратила самовладання та без вагань підскочила до мене.
Тердео та Сайорис швидко підійшли, прикриваючи мене від неї.
Злякана, Мелін відступила назад.
— Як ти смієш говорити таке моїй доньці! Я її мати! За кого ти себе маєш? — тепер вона кричала щосили.
Я притягнула Айлет ближче до себе і закрила їй обидва вуха руками.
— Цікаво, чи Айлет так само до цього ставиться, — сказала я.
Чоловік почав кричати, коли я це мовила.
— Я-я донесу на вас усіх! За викрадення моєї дитини! Я донесу на вас!
— Ти розумієш, з ким розмовляєш? Як ти смієш підвищувати голос? — глузливо сказала Сайорис.
Чоловік затремтів зі здивованим виразом обличчя.
Тердео ступив уперед.
— Ти збираєшся повідомити про викрадення? — саркастично запитав він. Він простягнув руку та схопив чоловіка за плече, ніби бажаючи його зламати. — Як ти смієш підвищувати голос на мою дружину? Ти що, не знаєш свого місця?
— Аргх!
— Донести? Давай, зроби це. Ти ж знаєш, на що здатна наша кров, чи не так?
Крик чоловіка від болю перервався придушеним бульканням.
— Ти продавав її як знаряддя вбивства, тож ти, мабуть, добре це знаєш.
— Н-ну...
— Якщо хочеш продавати товар, треба самому його протестувати. Щоб побачити, чи працює він так, як обіцяно, чи не так? — голос Тердео був сповнений злості. Він витягнув з нагрудної кишені червону хустку і помахав нею перед чоловіком. — А тепер спробуй вгадати. Як ти гадаєш, чи є на цій хустці моя кров? Чи немає? Навіть якби була, ти б не зміг сказати, бо вона червона. Правильно?
Тердео перевів руку з плеча чоловіка на його щоки, сильно стиснувши їх.
— Відкрий рота, — наказав він.
Наляканий чоловік намагався чинити опір, але його сила не могла зрівнятися з силою Тердео.
Зрештою, Тердео засунув червону хустку чоловікові у відкритий рот. Він відпустив його обличчя лише тоді, коли втиснув хустку цілком йому до рота.
— Щщ-о ти робиш? — заверещала Мелін.
Щойно Тердео відпустив його, чоловік одразу ж вийняв хустку з рота, сльози навернулись йому на очі. Він обмацав рот тремтячими руками, а потім побіг у куток кімнати.
— Брееееегх! — намагаючись викликати блювоту, чоловік засунув палець глибоко в горло.
— В-ви нам погрожуєте! — крикнула Мелін. Зі злістю в погляді, вона повернулася до нас, і особливо до мене, оскільки саме я тримала Айлет в обіймах. — Що ви знаєте? Ви нічого не знаєте! Ця дитина проклята!
Примітка перекладача: в мене для тебе погані новини, в цій кімнаті ще п'ятеро таких же проклятих і ти їх дуже вкурвила.
Вона люто вдарила себе в груди.
— Зупинись, — твердий, сильний голос зупинив її. — Ти справді не знаєш, коли спинитися, чи не так, Мелін?
Глорія, яка ще не встигла вийти з-за перегородки, підвелася.
Фінеас підійшов до неї і подав їй руку.
Мелін здригнулася. Її очі завмерли від шоку, і вона опустила голову.
— В-ваша Світлість Глорія... — обличчя Мелін зблідло.
— Це наша перша зустріч з похорону Дженна, Мелін.
— Н-ну...
— Коли ми попрощалися, я сказала, що ми маємо зустрітися знову, але я ніколи не уявляла, що це буде за таких обставин, — голос Глорії був ніжним, але сильним, добрим, але різким. — Коли Дженн помер, я ніколи не звинувачувала тебе, Мелін. Я ніколи не казала, що ти вбила мого онука.
— Я-я не знала, що ви тут, Ваша Світлість. Якби я знала...
— Якби ти знала? Ти вдала б, що любиш Айлет? Або була б ввічлива з Великою герцогинею? — Глорія глибоко зітхнула з огидою та відкинула назад своє сиве волосся. — Коли Дженн помер.
Знову почала Глорія голосом, сповненим жалю.
Плечі Мелін здригнулися.
— Пам'ятаєш, що ти мені сказала?
— Я... я...
— Ти сказала, що подбаєш про Айлет. Ти зробила усе, щоб щомісяця отримувати від нас достатньо коштів.
Глорія випросталася і погрозливо подивилася на Мелін, яка щулилася, опустивши голову.
— Гл... — голос Мелін затих, і вона не могла нічого сказати. Вона ще більше згорбилася, її плечі зсунулися.
— Мелін, — Глорія стояла впевнено і твердо. — Ти зрадила довіру цієї старої жінки.
— Гл-Глоріє! Ц-це просто...
— Відтепер ми подбаємо про Айлет. Усі кошти, які ми надсилали тобі як аліменти, на сьогодні закінчуються. Усі права на землю та бізнес, виплачені у вигляді спадщини Дженна, також будуть повернуті.
Примітка перекладача: тобто не тільки аліменти, Лапілеони віддали їй права на землю та бізнес покійного чоловіка, але вона разом з новим чоловіком все одно гребли гроші за рахунок прокляття Айлет, ще й звинувачуючи її в смерті батька? Ще й казали, що вони бідні і це єдиний шанс вижити!
У Мелін відвисла щелепа, а обличчя зблідло. Вона швидко опустилася на коліна, налякана. Це була зовсім інша поведінка, не та, що вона демонструвала раніше.
— Ваша Світлосте! Вибачте! — тільки тепер, коли в неї забрали все, вона нарешті спробувала покаятися. — Просто було так важко заробляти на життя! В-ви не уявляєте, як сильно я обожнюю Айлет!
Але Глорія подивилася на Мелін з порожнім виразом обличчя.
Мелін почала благати прощення, простягнувши руки в молитовній позі.
— В-ви можете забрати Айлет. Я більше ніколи за нею не прийду. Тож, будь ласка, просто дозвольте мені залишити права на землю та бізнес...
Вона була безсоромною.
— За роки жорстокого поводження з дитиною Лапілеонів покарання не може бути легким, Мелін.
Мелін схопила Глорію за край сукні, стоячи на килимі рачки.
— Ваша Світлосте! Будь ласка, послухайте мене!
— Як ти смієш торкатися мене цими брудними руками?
Сайорис, без жодної краплі милосердя, стала між ними та відкинула руки Мелін ногою. Вона пильно подивилася на жінку, яка приголомшено лежала на підлозі, та промовила крізь стиснуті зуби:
— Я не думаю, що тобі варто зараз турбуватися про права на землю чи бізнес.
— Щ-що?
— Чи ти забула про пункт про конфіденційність? Ти не повинна була розголошувати родинну таємницю Лапілеонів іншим.
Очі Мелін широко розплющилися.
— Я впевнена, ти вже знаєш, що трапляється з людьми, які порушують цей пункт.
— З-зачекайте...в-він єдиний, хто знає! Я-я нікому більше не розповідала. Я-я клянусь! К-клянуся!
— Насолоджуйся сонцем сьогодні якомога більше, — Сайорис злегка нахилилася вперед і легенько постукала пальцями по заплаканих щоках Мелін. — Ти більше ніколи його не побачиш.
— Ах! Ааа! Ааххх!! — закричала Мелін і почала рвати на собі волосся.
Чоловік все ще стояв в кутку, намагаючись викликати блювоту. Він плакав і здригався.
Який влучний фінал.
Глорія недбало проігнорувала Мелін і граційно підійшла до мене.
— Перешаті. Можна тебе так називати?
— Так, — я швидко кивнула. Її очі були лютими, і щось в її манерах було гострим. Я не могла зрозуміти, що вона відчуває.
«Гадаю, Тердео та Сайорис схожі на свою бабусю».
— Важко мене зрозуміти?
Я ледь затамувала подих.
«Ого, звідки вона це знає?»
Глорія недбало мовила:
— Якщо проживеш достатньо довго, то зможеш читати інших, просто поглянувши на них, — вона зітхнула й озирнулася. Вона опустила голову на Сельфіуса, який все ще стояв біля Айлет, котра пильно дивилася на своїх так званих батьків. — Він дуже виріс. Я чула, що завдяки тобі, Перешаті, він зміг покинути провінцію і залишитися в столиці.
— Ох. Ем. Так просто сталося.
Потім Глорія повернулася до Сайорис, яка все ще гарчала на Мелін.
— Я отримала багато листів від Сессі про тебе, Перешаті. Мене це здивувало. Сессі зазвичай не довіряє людям. Але тебе беззастережно хвалила, що вона робить не часто.
— Ох. Ем. Це також просто сталося.
— Тому що вона наша єдина надія. Єдина людина, на яку не діє наше прокляття, — сказав Фінеас.
— Справді, — легковажно кивнула Глорія.
Н-надія? Я зовсім не така.
Потім Глорія глянула на Тердео.
— Мабуть, важко бути заміжньою за чоловіком, який не відкривається по-справжньому, Перешаті.
— Все гаразд, — це все одно шлюб за контрактом, тому не має значення, якщо Тердео не відкриється мені.
Потім Глорія повернулася до Айлет, яка все ще плакала. Її люті очі були сповнені співчуття та провини.
— Перешаті.
— Так?
Глорія повернулася до мене, і її погляд зупинився на мені.
— Дякую, що врятувала наших дітей.