«Я? Приборкала? Кого? Цих страшних людей? Це абсурдно!»
Я махнула рукою в бік Тердео та сьорбнула супу, вдаючи, що не розумію, що він каже. За сніданком запанував ще більший хаос.
Фінеас, який до цього моменту тихо посміхався, підняв руку та привернув увагу всіх.
— Заспокоймося всі. Чому тут так шумно щоразу, коли ми збираємося всі разом? Сельфі, як ти себе почуваєш?
— У мене все гаразд. Її Світлість подбала про те, щоб я ніде не вдарився головою, тож цього разу мені краще, ніж раніше.
Фінеас повернувся до мене та кивнув.
— Ти чудово вжила відповідних заходів, Ваша Світлосте. Ти швидко реагуєш.
Я просто зробила те, що спало мені на думку.
«Будь ласка, не дивись на мене так, ніби пишаєшся», — я засовалась на місці.
Їхня похвала була занадто сильною для мого невеличкого вчинку. Я незграбно посміхнулася та звернулась до Тердео, щоб змінити тему.
— Я-я чула, що фестиваль починається сьогодні.
— О, так. Я мало не забув.
Він мало не забув? Він був одним із головних, якщо не головним, учасників фестивалю, але, здається, йому було до цього байдуже.
— Мені слід було звернути більше уваги. Вибачте.
Сайорис вдарила кулаком по столу.
— Немає потреби вибачатися за щось таке незначне, Сашо. Все гаразд.
Сельфі помахав виделкою, жестикулюючи.
— Вона має рацію. Вибачення не потрібні. Його Світлість навіть не цікавиться фестивалем.
— Тердео зрозуміє, Ваша Світлосте, — зауважив Фінеас.
Я майже впевнена, що зверталась до Тердео, але отримала відповіді від усіх інших.
Тердео голосно засміявся з абсурдності їхніх відповідей і знизав плечима.
— Якщо я не прийму твоїх вибачень, то буду лиходієм. У цьому немає потреби. Як сказав Сельфі, фестиваль мене не цікавить.
Тердео не лише не був зацікавлений, але й, здавалося, ця тема виснажувала його. Він згорбився на стільці, підпер підборіддя рукою та подивився на бранч, розкладений на столі.
— Його Величність любить увагу, тому мене теж у це втягнули. В останній день фестивалю навіть буде процесія. Вони ставляться до нас, як до мавп у клітці, — він здригнувся після короткого бурчання, чи то від думки про процесію, чи від простого виявлення своїх емоцій. Він зосередився на тому, щоб вибрати всі фрукти зі свого салату та покласти їх на іншу тарілку. - Мета заходу - нібито підняти моральний дух народу імперії, але цілком очевидно, що він прагне уваги.
Я озирнулась навколо, почувши відверту критику в бік імператора. На щастя, в їдальні були лише дворецький та члени родини. А інші Лапілеони, здається, звикли до такого ставлення Тердео.
— Я справді відчув полегшення, коли почув, що хтось розбив ту жахливу скульптуру. Але її знову встановили, — він насупився.
«Йому не подобалась його статуя», — ось чому він ніяк не відреагував, коли почув, що її зруйнували. Він сподівався, що щось подібне станеться.
— Хто б це не був, нехай просто знесе її знову та завершить роботу. Цікаво, чому він ще цього не зробив, — він підсунув мені тарілку, наповнену фруктами.
Примітка перекладача: чому ця сцена викликає в мене таку дурнувату посмішку?
«Ем, гадаю, цього досить», — я поділилась фруктами на своїй тарілці з Сельфіусом, який із задоволенням додав їх до своєї порції, що зменшувалася, цвірінькаючи, як пташеня.
— У будь-якому разі, ти також мусиш бути присутньою на процесії.
— Вибачте? — я порожньо подивилась на Тердео.
«Я? Чому я маю бути там? Я ж не герой війни».
Все ще підпираючи підборіддя рукою, він повільно нахилив голову.
— Хіба я тобі не казав?
— Вперше про це чую.
— Зрозуміло.
«Не кивай так недбало».
— Тоді кажу це зараз. Ти маєш піти зі мною на процесію в останній день фестивалю, тож підготуйся.
«Може, мені просто вдарити його?»
Сайорис, мабуть, прочитала мої думки. Вона втрутилася, вказуючи на Тердео.
— Якщо ти думаєш про те, щоб зламати йому обидві ноги, просто скажи мені, Сашо. Я допоможу.
Тердео поклав руку на чоло та зітхнув.
— Хах, Сайорис. Хіба ти не казала, що тобі треба йти? Я думав, що ти зайнята.
— Чому ти намагаєшся мене вигнати...? О! — Сайорис ахнула та зіскочила зі свого місця. Вона кинулася до пальто. — Леле, мабуть, я втратила лік часу. Їх точно обдурять без мене! Це ж вино можна купити в тридцять разів дорожче за ринкову ціну!
— Бачу, ти шахрайка, а не п'яниця, — пробурмотів Сельфіус, також підперши підборіддя рукою.
Сайорис стиснула зуби та скуйовдила його волосся.
— Це називається бізнес. Діти не розуміють цього про дорослий світ, — потім Сайорис повернулась до мене. У її червоних очах промайнула стурбованість. — Вибач. Я б хотіла залишитися, якби могла, але цей проект справді важливий, і я мушу подбати про нього особисто.
— Не хвилюйся. Я так вдячна, що ти прийшла. І дякую за всі подарунки, які ти надіслала. Вони були дуже смачними.
— Я так рада це чути. Я надішлю ще. Сподіваюся, тобі сподобається. Все буде добре, якщо ти не поділишся з Тердео чи Сельфіусом. О, яку їжу ти любиш? А може, є щось, чого тобі давно хотілося?
Тердео зітхнув і жестом підборіддя вказав на двері.
— Ти ще тут, Сайорис?
— Як бачиш, мені було так важко жити з моїм безсердечним братом і колючим племінником, Сашо.
— Будь ласка, подбай про те, щоб підготувати карету, щоб Сайорис могла негайно виїхати. Відправ її багаж разом із нею, щоб не було потреби зупинятися біля прибудови, — сказав Тердео дворецькому.
— Сашо, ти не заперечуєш, якщо я зашию йому рот? Я хотіла спочатку запитати твого дозволу.
Коли ці брат з сестрою починають суперечку, вони сваряться не на жарт.
Сайорис бурчала деякий час, але одразу замовкла, глянувши на годинник. Мабуть, вона справді запізнювалась.
— Мені справді треба йти, — вона повернулася до Фінеаса. — Гадаю, твоя присутність означає, що Глорія також у столиці? Будь ласка, повідом їй, що я відвідаю її, як тільки завершу роботу.
— Повідомлю, не хвилюйся. Бережи себе, а ти не забула взяти ліки та свічку з есенцією рододендрону? Зараз приблизно той час, Сайорис.
— Так. Моє життя залежить від них. З цими речами, принаймні, я почуваюсь спокійніше.
«Приблизно той час, — мої плечі здригнулися. Сам образ Сайорис, вкритою кров'ю, викликав у мене запаморочення, ніби тверда земля під ногами руйнувалась. — Ні, не варто думати про найгірше».
Я похитала головою та розгладила вираз обличчя. Я помахала рукою Сайорис, яка вирушала, посміхаючись яскравіше, ніж зазвичай.
— Будь ласка, заходь на чай наступного разу, Сессі, — я сподівалася, що вона залишиться здоровою до того часу без жодних серйозних проблем зі здоров'ям.
Сайорис посміхнулась мені у відповідь, ніби зрозуміла, що я мала на увазі.
— Я прийду, Сашо, обіцяю. А коли це станеться, я приведу з собою злочинця, який опублікував ту статтю, і того, хто отруїв тебе, і подарую тобі їхні вуха.
«Н-ні, це не обов'язково. Просто, будь ласка, спіймай їх і передай співробітникам служби безпеки».
Я відсунула стілець, щоб встати, але Тердео поклав руку мені на долоню і поставив переді мною свій шматок торта.
— Я проведу Сайорис. Їж. Ходімо, Сайорис.
— Ти мене проводиш, Тердео? Що сталося? Ти ніколи навіть погляду не підводив, коли я йшла.
— Ходімо до карети, зараз же.
Вони вийшли з кімнати, і їхня сварка ставала все гучнішою, чим більше вони віддалялись. Я спостерігала, як вони йдуть, і повернулась, щоб подивитися на свій сніданок.
Переді мною стояли дві тарілки, одна з сезонним фруктовим салатом, а інша зі шматочком вишуканого шоколадного торта.
***
Ребекка поставила чашку.
— Перепрошую? Ви збираєтесь брати участь у процесії в останній день фестивалю, Ваша Світлосте?
— Схоже, що так.
Вона постукала пальцем по столу, ніби обмірковуючи щось.
— Що ти робиш, Ребекко?
«Вона згадала щось важливе?» — тиша тривала деякий час. Я спостерігала, як хмари неквапливо пливуть у небі.
— Ребекко. Чим займається моя родина нині? — я давно нічого про них не чула. Було занадто тихо. Я була впевнена, що вони замишляють щось, щоб забрати мою спадщину.
Ребекка вирвалась із своїх думок.
— Нічого особливого. Вони просто відвідували зустрічі з іншими знатними дамами. Здавалося, вони намагалися придумати причину, щоб позбавити вас права отримати спадок, найнявши адвоката, але це було не так просто. Жоден адвокат не хоче зробити Велику герцогиню своїм ворогом.
Це правда. Гадаю, це означає, що мені не доведеться хвилюватися про це деякий час. Я насолоджувалася чаєм, залишаючи Ребекку в її роздумах.
Невдовзі вона встала зі свого місця з рішучим виразом обличчя.
— Добре, я прийняла рішення!
— Що?
— Ходімо прогуляємось!
«Зараз?»
— Чому ми йдемо гуляти так несподівано?
Ребекка палала ентузіазмом.
— Я намагалась скласти образ на основі всіх суконь, капелюшків та аксесуарів, які ви маєте зараз, але, гадаю, ви не виділятиметесь під час процесії. Нам потрібно щось сміливіше!
— О, це? Це не обов'язково має бути сміливо. Я не головна фігура процесії, — я засміялася і зробила ще один ковток чаю.
Ребекка вихопила в мене чашку, поставила її на стіл і твердо сказала:
— Ні. Усі погляди будуть прикуті до вас, включаючи вельмож і звичайних громадян. Ви маєте бути красивішою та сліпучішою, ніж будь-коли!
— Тоді ми можемо запросити кравця, щоб він підібрав сукню, або замовити щось з каталогу.
— Вам також потрібно заздалегідь побачити дорогу, якою йтимете! Якщо ви це зробите, ви почуватиметесь більш підготовлено та комфортно.
«Що ж...»
Вона мала рацію.
Ребекка не виявляла жодних ознак того, що готова здатися. Вона зіштовхнула мене зі стільця та наполягла на прогулянці.
— Д-добре. Давай, ходімо.
Ребекка променилася. Вона попросила покоївок підготувати карету та заздалегідь зв'язатися з бутіком, щоб підготувати всі сукні, взуття, капелюшки та аксесуари, які були в них під рукою.
***
— Люди можуть подумати, що я зірка шоу, Ребекко.
— Звичайно, ви теж зірка. Ви Велика герцогиня Лапілеон!
Ребекка практично сяяла. Вона виглядала такою щасливою. Вона й гадки не мала, що я фальшива Велика герцогиня.
Я незграбно посміхнулася та повернулася до похмурого завдання — пробратися крізь усі варіанти суконь, викладених переді мною.
Ми купили кілька речей, а також сукню, яку я мала одягнути під час процесії. На щастя, всі речі доставлять до маєтку, тому нам не потрібно було нічого нести.
Багато людей насолоджувалися фестивалем у день відкриття. Серед них було чимало вельмож, яких я добре знала. Було дивно знати, що всі насолоджувались фестивалем, призначеним для Тердео.
Я зітхнула, сідаючи в карету.
— Ми можемо подивитися на дорогу процесії з карети, чи не так?
Ребекка захоплено кивнула.
— Так! Я чула, що дорога процесії закрита для сторонніх до останнього дня! Я вже повідомила їх заздалегідь, що ви туди прямуватимете!
— Дякую, Ребекко.
Коли карета повільно рушила, Ребекка сплеснула руками та сказала:
— Сукня, яку ви приміряли раніше, так гарно вам пасувала. Коли настане цей день, люди не зможуть зупинитися про неї говорити.
— Вона не аж настільки чудова.
— Настільки! Вона була чудовою! Мені здалося, що янгол зійшов з неба! Від однієї думки про всіх цих людей, які дивитимуться на вас, моє серце шалено калатає!
«Ось вона знову», — бачити Ребекку такою схвильованою змусило мене м'яко посміхнутися. Карета поїхала до дороги процесії, яку патрулювали охоронці. Коли вони побачили родинний герб, вигравіруваний на кареті, вони чемно вклонилися та відійшли.
— Це тут!
Висунула голову з вікна карети, щоб подивитися на дорогу процесії.
Груххх!
Карета, яка їхала рівно, зупинилася з гучним шумом. Злякана, Ребекка скрикнула та схопила мене.
Я схопилася за ручку в кареті, щоб не впасти.
«Що відбувається?»
Я випросталась і визирнула у вікно. Попереду в нас ще був довгий шлях, і ми щойно в'їхали на початок дороги процесії.
Кучер постукав у двері екіпажу.
— Вибачте за раптову зупинку, Ваша Світлосте. Хтось лежить на дорозі. З усіма все гаразд?
— Хтось? — хтось лежить на дорозі? Це було абсурдно.
Ребекка здивовано подивилася на мене і швидко відчинила двері карети.
— Ваша Світлосте. Хтось справді на дорозі!
Як таке можливо? Невже це п'яниця? Я ніколи не зустрічала нічого подібного. Я вийшла з карети з нервовим сміхом.
— Хіба ти не казала, що стороннім сюди не можна через процесію? То як хтось може лежати... — посеред дороги, якою проїжджав наш екіпаж? — Чому він там лежить?
Білявий чоловік лежав розпластаний на бруківці, перегороджуючи шлях.