«Фінеас думає, що я їхня надія?» — я ніколи не робила нічого, окрім як намагалась забезпечити власну безпеку.
Фінеас ледь помітно посміхнувся. Він сказав, що Сайорис високо відгукувалась про мене, але наскільки вона перебільшила?
— Ем, гадаю, сталося непорозуміння...
Крізь двері їдальні пролунав крик.
«Сайорис, — з широко розплющеними очима я дивилась на зачинені двері. — Невже хтось справді помре?»
Посмішка Фінеаса стала глибшою. Він, мабуть, думав про те саме, що й я.
— Зазвичай вони так не сваряться, але, здається, сьогодні емоції зашкалюють.
— З-зрозуміло.
Він встав і поклав серветку поруч зі своєю тарілкою.
— Ми не можемо дозволити їм убити одне одного, тому нам краще піти перевірити, як вони там.
Я пішла позаду Фінеаса. Я не могла повірити, як недбало він говорив про вбивства.
«Зрештою, він же Лапілеон».
Щойно Фінеас відчинив двері, до нас кинувся спалах червоного волосся.
Я рефлекторно відступила назад.
— Сессі?
Сайорис стрибнула в обійми Фінесаса.
— Дядьку! — голос Сайорис тремтів, як брижі на воді. Її обличчя було блідим. — С-Сельфі!
Моє тіло відреагувало першим. Я проштовхнулася повз них і вибігла з їдальні.
«Щось трапилось!»
Я попрямувала до вітальні. Тердео був повернутий спиною до мене і стояв навколішках на мармуровій підлозі.
Кров вкривала підлогу.
Сельфіус лежав перед ним, виглядаючи виснаженим і блідим, ніби з його тіла була висмоктана вся кров. Його підборіддя було вкрито кров'ю, і він корчився від болю.
— Сельфі! — іржавий запах крові пронизав мій ніс. У мене запаморочилась голова. — Щ-що трапилося?
Сельфіус люто схопився за груди, і хрипкі стогони вирвалися з-за його стиснутих зубів.
Я простягнула руку, щоб обійняти Сельфіуса, щоб хоча б зрушити його з холодної мармурової підлоги.
Але Тердео перехопив мою руку і зупинив мене. Його голос був твердим.
— Залиш його. Йому буде ще болючіше, якщо він рухатиметься, — він здавався зібраним і спокійним, навіть коли його маленький племінник, ні, його прийомний син, лежав, корчачись від болю перед ним.
Гарне обличчя Сельфіуса було вкрите кров'ю. Він здригнувся і його знову знудило.
— Аррргх!
— Щ-що відбувається?! Його отруїли? Я думала, ти казав, що ви всі маєте імунітет! — я струсила Тердео за плече. — Зроби щось!
Тердео сухо подивився на мене.
— Немає потреби в паніці.
— Немає потреби... поглянь на нього!
— Це трапляється з нами регулярно.
«Що?»
— Це... ти намагаєшся сказати, що ось це нормально?
— Я ж казав, що наша кров токсична, — Тердео знову подивився на Сельфі. — Вона настільки токсична, що іноді отруює наші внутрішні органи, або якщо наш організм слабшає, він не може її подолати.
Я здригнулась, зітхнувши.
Він знову подивився на мене, ніби кажучи: «Я ж тобі казав», але замість цього зітхнув.
— Через це і помер мій брат.
У мене стиснулося серце. Я просто думала, що в їхній крові отрута, що вони прокляті. Я ніколи не уявляла, що прокляття їх пожирає зсередини.
— Так багато дітей народжуються і помирають, навіть не встигнувши зробити перші кроки. Для нас це стало звичним явищем, — Тердео спостерігав, як Сельфіус дивно вигинався, а на його чолі виступав холодний піт. Незважаючи на спокійні слова, його очі видавали особистий біль. Те, що він це прийняв, не означало, що він був радий цьому.
— Чому? Просто чому?
— Чому? — Тердео цинічно посміхнувся. — Мені теж цікаво.
Він скривив губи і стиснув кулак. Він стиснув його з такою силою, що ґудзики на його рукаві зірвалися і впали на підлогу.
— Чому ми? Чому ця отрута?
Я завмерла.
«Це справжня форма прокляття Лапілеонів».
— Я ж казав тобі, що кров Сельфіуса надзвичайно токсична, навіть серед Лапілеонів. Коли він хоч трохи хворіє, щось подібне завжди трапляється. Ось чому я відправив його за місто.
Я міцно прикусила нижню губу. Я заохочувала Сельфіуса залишитися у столиці. Сельфіус теж цього хотів, але все ж. Мені слід було спробувати переконати його в іншому. Мені варто було мовчати, замість того, щоб підбадьорювати його.
— Аррргх! — Сельфіус видав жахливий крик, ніби ось-ось помре. Коли він підвів погляд, його червоні, налиті кров'ю очі вп'ялися в мене. Його почервонілі губи трохи ворухнулися.
«Що він каже?» — було важко розібрати, що він намагався сказати. Все його тіло тремтіло. Я примружила очі та спробувала зосередитися на губах Сельфіуса.
— Я... в порядку... — він знову здригнувся, клацнувши зубами.
Мій світ закрутився. Ця дитина, блюючи кров'ю, доклала всіх зусиль, щоб сказати мені, що з ним все гаразд.
Я не могла цього витримати. Я пробігла повз Тердео та кинулась до Сельфіуса. Я вийняла хустку, яка була в мене, і запхала її йому в рот. Я поклала голову Сельфіуса собі на стегна.
Знесилений Сельфіус не чинив опору.
— Як гадаєш, що ти робиш? — Тердео схопив мою закривавлену руку. — Ти вже забула? Не стався до цього, як до крові, це отрута.
— Я знаю.
Тердео витягнув хустку з рота Сельфіуса.
— Блокування його дихальних шляхів не допоможе. Крім того, коли його так вивертає, навіть дотик до його крові може бути смертельним. Ти йому нічим не допоможеш, якщо Фінеасу доведеться лікувати вас обох. Як ти можеш бути такою необачною?!
— Як я можу залишити його страждати самого?!
— Я ж тобі казав...
— Це трапляється регулярно? Що це може бути смертельно для Сельфі? Я зрозуміла. Але що, як він випадково занадто сильно прикусить язика, корчачись від болю? Що, як він вдариться головою об щось тверде? Принаймні, ми можемо йому допомогти, щоб з ним цього не сталося! — я вирвалась з його хватки і потягнулась до руки Сельфіуса.
Ззаду Тердео пролунали кроки.
Фінеас і Сайорис увірвалися до кімнати. Я впізнала сумку в руці Фінеаса — ту, що була з гостьової кімнати в прибудові.
«Вони затрималися через мене?»
— Сельфі... — Фінеас підбіг до нас і кинув свою сумку на підлогу. Він вийняв з неї дві щільно закупорені скляні пляшки.
Це, мабуть, ліки для Сельфіуса. Не було часу зволікати. Зі зростанням стогонів Сельфіуса моє терпіння вичерпувалося.
— Це ліки? Будь ласка, швидше.
— Це відвар з коренів та рослин сухого рододендрона. Його холод зменшить пекучий біль.
— Чи стане йому краще, якщо він вип'є це?
Фінеас похитав головою, зберігаючи руки, якими він наливав рідину у скляну пляшку відповідно до необхідного дозування, твердими.
— Це лише зменшить біль. Від цього немає ліків.
«Немає ліків?» — я міцно пригорнула Сельфіуса.
Фінеас гірко посміхнувся, побачивши мій вираз обличчя, і простягнув мені флакон, який вже був приготований.
— Я ж казав. Я не зміг знайти спосіб повністю позбутися болю, не кажучи вже про профілактичні ліки.
Це був той періодичний біль, про який він згадував? Я закусила губу і забрала у нього флакон. Голова Сельфіуса все ще лежала на моїх грудях, і він все ще корчився від болю. Рука, що тримала флакон, безперервно тремтіла, роблячи все марним. Як би я не старалась, я не могла зупинити це тремтіння.
Раптом дві руки ніжно накрили мою.
— Але це краще, ніж нічого, — Тердео схопив мою руку, вправно відкрив рота Сельфіусу та налив ліки.
Гіркий запах сушених трав пронизував кімнату, навіть перебиваючи запах жовчі і крові. Смак, мабуть, був гірким, бо Сельфіус здригався від кожного ковтка. Але, здавалося, Сельфіус вже проходив через це раніше. Він не чинив опору та випив усі ліки.
Я прибрала спітліне від поту волосся з чола.
— Все гаразд, Сельфі.
Він прийняв свої ліки, і, можливо, його судоми послабшали, але, як і передбачав Фінеас, Сельфіус все ще блював кров'ю та корчився від болю, і ми більше нічого не могли зробити.
В оточенні родини, яка його любила, Сельфіус боровся на самоті.
***
Бліде післяобіднє сонце залило кімнату Сельфіуса.
— З ним зараз все гаразд?
Судоми Сельфіуса тривали більшу частину дня, поки він нарешті не знепритомнів і не заснув.
Тердео взяв Сельфіуса на руки та переніс його у ванну. Він сам обмив його закривавлене тіло, переодягнув його та поклав у ліжко.
— Найгірше позаду, тож з ним все буде гаразд.
Я глянула на бліде обличчя Сельфіуса та обережно підсунула вказівний палець йому під ніс. На щастя, він дихав.
— Нам слід дати йому відпочити. Можливо, перевірятимемо його щогодини.
Тердео кивнув на мою пропозицію.
Я обережно відкинула волосся Сельфіуса назад і вийшла зі спальні. Тільки коли я вийшла з кімнати, я зітхнула з полегшенням. Трохи розслабившись, моє тіло дало зрозуміти, як я виснажилась. Ноги підкосилися, і я впала на підлогу.
Тердео вийшов за мною, став на коліна й подивився мені в очі.
— Ти в порядку?
«Чи в порядку я? Як хоч хтось може бути в порядку після такого?» — мої губи тремтіли.
— Сельфі...
— Так?
— Я-я думала, що він п-помирає. Фінеас затримався, щоб дістатися до нього, бо мав заскочити до моєї кімнати, — як я можу бути в порядку? Я думала, що втрачу Сельфіуса прямо на власних очах. Як все може бути гаразд після такого видовища?
Тердео подивився на мене згори донизу. Я ще не вмилась і була вся у крові. Він м'яко промовив.
— Ти вчинила необачно. Коли він в такому стані, краще не підходити надто близько. Навіть тобі. Ти могла померти. Я казав тобі знову і знову. Ти торкнулась його крові і навіть обійняла його. Це було необачно. Але... — Тердео повільно простягнув руку і витер кров Сельфіуса з моєї щоки. — Ти була неймовірною.
З якоїсь причини мені здалося, що він, можливо, трохи посміхався. Моє занепокоєння швидко зникло. Мені хотілося плакати, але я стрималась.
Невдовзі вираз обличчя Тердео повернувся до норми, і він допоміг мені підвестися.
— Спочатку тобі слід помитися. Ти ж знаєш, що тепер ти вкрита не лише кров'ю, а й отрутою, правда? Сьогодні тобі слід прийняти ванну самостійно, якщо не бажаєш бачити, як помирають інші люди.
Я зблідла від думки про те, наскільки смертельно небезпечними можуть бути мої дії для інших.
— Так і зроблю, — я подивилась на свою просякнуту кров'ю сукню та кивнула. Я не могла прати сукню сама, як і не могла попросити когось іншого її випрати, тому краще її викинути. Такий одяг, як сукня, можна було б просто викинути, але... — А як щодо вітальні? Багато крові Сельфіуса, мабуть, ще там.
Тердео, здавалося, зовсім не хвилювався з цього приводу. Він без вагань провів мене до ванної кімнати.
— Це не має значення, оскільки я переконався, що нікого не було біля вітальні, коли розмовляв з Сайорис. Дворецький замінить там усі меблі на нові. Існуючі меблі будуть спалені, а про підлогу подбають.
«Наскільки це було звично?» — про все подбають досить ефективно, ніби до цього все було підготовлено завчасно.
— Це трапляється відносно часто, тому тобі не потрібно хвилюватися.
Було дивно й душероздираюче чути, як Тердео так недбало казав, що це трапляється так часто. Невже всі Лапілеони так гинуть?
— Твоєї компаньйонки теж там не було, тому не потрібно про це хвилюватися.
Я зупинилась в коридорі.
Тердео також зупинився разом зі мною.
— Що трапилося? — він підійшов ближче зі спантеличеним виразом обличчя і подивився на мої ноги. — У тебе знову підгинаються ноги? Ти можеш йти?
Якщо всі Лапілеони приречені на таку долю, чи означає це, що Тердео теж?
— Тердео, коли помер твій брат?
Тердео підвів погляд від моїх ніг.
— Ти хвилюєшся, що я можу померти?
Я не могла усвідомити цю можливість. Я навіть про це ніколи не думала.
— Я пам'ятаю, ти також колись казала, що хвилюватимешся, якщо я постраждаю або захворію. Це те стурбоване обличчя, про яке ти говорила? — продовжував Тердео, що було на нього не схоже.
Коли я не відповіла, він сумно подивився на мене.
— Скільки йому було років, коли він помер? — він зітхнув і провів пальцями по волоссю. — Він був якраз мого віку.