— Ургхх! — я прокинулась, хапаючи ротом повітря.
«Якби в мене не було імунітету до їхньої крові, запах алкоголю, що щипав ніс, міг би підняти мене з мертвих, — я підняла важкі повіки, але майже осліпла від сяйва люстри. Я підняла руку, щоб заблокувати його, і озирнулась. — Я в спальні. Що сталося?»
Я згадала, як насолоджувалась смачним сніданком з лобстера, якого подарувала Сайорис, а потім відчула біль на язиці та печіння в горлі, перш ніж втратити свідомість.
«Невже я знову проковтнула їхню кров?»
Я покрутила язиком в роті, щоб переконатися, що все працює нормально, коли тихий голос поруч зі мною привернув мою увагу.
— Ти прокинулась.
Злякавшись незнайомого голосу, я повернула голову. Чоловік, якого я ніколи раніше не бачила, посміхався мені.
«Хто це?»
Я намагалась зрозуміти, хто б це міг бути, але не могла нікого згадати. Тердео чи Сельфіус нізащо не впустили б незнайомця до маєтку.
— Я як слід відрекомендуюсь пізніше. Як ти себе почуваєш? Чи можеш говорити?
«Говорити?»
— Так.
— Можеш прослідкувати очима за моїм пальцем? — він посміхнувся, простягнув свій довгий палець і провів ним з боку в бік. Не знаючи навіщо, я прослідувала очима за ним, як мені й сказали.
— Добре. Чи можеш стиснути і розтиснути кулаки? Поворушити пальцями ніг?
— Гадаю, що все гаразд.
Тільки після того, як він переконався, що мої пальці ніг добре рухаються, він кивнув головою.
— На щастя, детоксикація пройшла успішно. Здається, паралічу теж немає. Добре.
«Детоксикація?» — я нахилила голову.
— Мені потрібна була детоксикація? — але навіть коли я ковтала їхню кров, я з часом прокидалась сама.
Чоловік трохи посміхнувся на моє запитання.
— Ти проковтнула отруту, тож, звичайно, тобі була необхідна детоксикація.
— Отруту?
«Отже, це була не їхня кров?» — я кліпнула. Якщо подумати, навіщо було викликати лікаря, коли я втратила свідомість, якщо б це була кров?
— У тебе викликали блювоту, тож твій стравохід, ймовірно, опух, а шлунок розтягнутий. Я призначу тобі ліки. Будь ласка, приймай їх двічі на день. Я дам їх дворецькому.
— Добре, — він виглядав як лікар, але був схожий на Тердео.
— І твій вказівний палець укололи, щоб взяти кров. Мені потрібно було зробити аналіз крові, щоб дізнатися, чи підходить тобі протиотрута, яка в мене була.
Я помітила, що мій палець був забинтований.
«О, ось що сталося».
Йому не обов'язково було пояснювати. Я б подумала, що, мабуть, пошкодила його, коли падала.
— Дякую за вашу допомогу.
— Не зважай. Жодна з протиотрут, які в мене були, не були ідеальним засобом лікування. Насправді, я досі не можу сказати, який токсин ти проковтнула. Це було щось на кшталт родинного прокляття.
«Родинного прокляття?»
— Спочатку я використав якомога більше ліків, щоб нейтралізувати отруту. Це полегшення, що ти прокинулась. Нанось ліки на палець вранці та ввечері та міняй пов'язку, щоб запобігти погіршенню стану. Вибач, що завдав травми без твого дозволу.
— В-все добре. Я в порядку.
— Тобі буде важко зробити це самостійно, тому тобі слід попросити допомоги у Тео.
«Тео? Він щойно назвав Тердео Тео?» — він посилався на родинне прокляття і назвав Тердео його прізвиськом. Я спостерігала за чоловіком, примружившись. Його чорне як смола волосся та червоні очі були дуже знайомими.
— Ви родич Тердео? Один з Лапілеонів, можливо?
— Так. Перепрошую за затримку зі знайомством. Я Фінеас Лапілеон. Але, будь ласка, називай мене просто Фіном.
«Леле, він виявився Лапілеоном!» — здивована, я поспішно спробувала встати з ліжка.
Фінеас посміхнувся і ніжно штовхнув мене у плече.
— Не вставай. Твоє тіло ще не відновилося.
— Ох. Я Перешаті Лапілеон.
— Я знаю. Я чув від Тео та Сельфі, і Сессі часто говорить про тебе. Сессі постійно пише мені про тебе в листах. Це іноді трохи дратує, насправді.
«О, Сессі», — я прикрила очі долонями.
Фінеас ніжно засміявся поруч зі мною.
— Не треба соромитися. До зустрічі з тобою Сессі ніколи не посміхалася, Сельфі був досить колючим, а Тео — відстороненим. Ти гарно на них впливаєш.
— Я-я... так сталося.
— Справді. Навіть якщо ти кажеш, що «так сталося», це велика справа. Тео та Сельфі рідко цікавились справами інших, тому я не можу передати, як я був здивований, коли вони стали шукати мене.
Тердео та Сельфі? Вони шукали його для мене? Я не могла уявити, що вони це робили.
— Я ніколи не бачив Тео таким зляканим...
— Справді?
— Це був перший раз, коли я бачив його таким.
«Що? Перший раз, справді?»
— Ти мені не віриш.
— Н-ні, я...
Невже всі Лапілеони народжуються з гострою інтуїцією? Чому вони так швидко все схоплюють?
Фінеас засміявся.
— Але це правда. Тео не з тих, хто так сильно хвилюється за інших. Або навіть за себе.
Я цілком з цим погодилась, що він анітрохи не хвилювався за себе. Що б не сталося, він завжди залишався спокійним і незворушним!
— Особливо Тео! Я б ніколи й уявити не міг, що він шукатиме мене в такому розпачі заради когось іншого.
Але це був не перший раз, коли він бачив, як я непритомнію. Мене дивувало, чому він діяв так терміново. Моє обличчя розпалилося, і я обмахнулась руками.
«Невже мені справді потрібні всі ці ковдри?»
— Схоже, багато людей зрушили б гори заради тебе, коли ти хвора, тож будь обережною. Зачекай хвилинку, я приведу Тео та Сельфі.
Коли Фінеас пішов, у спальні запанувала тиша. Я була рада дізнатися, що не всі Лапілеони були страшними людьми.
«До речі, невже я справді проковтнула отруту, а не кров Лапілеонів?» — відчуття було таким схожим. Я почухала голову.
Двері спальні відчинилися, пропускаючи Сельфіуса з роздратованим виразом обличчя.
— Сельфі.
— В-ваша Світлість, — він підбіг до ліжка, ніби він тільки цього й чекав. — З вами все гаразд? Вам десь болить? Якщо відчуваєте дискомфорт, мусите про це сказати. Гаразд? З вами все в порядку?
— Одне питання за раз. Я в порядку. Я відчуваю деякий біль, але це не щось, з чим я не можу впоратись. Думаю, зі мною все гаразд.
Ноги Сельфіуса підкосилися, і він впав на підлогу.
— Яке полегшення.
Він прикусив тремтячу нижню губу та потер рукавом куточки очей.
«Чому він плаче? Він уже ж бачив таке».
Тердео підійшов позаду Сельфіуса. Він виглядав набагато виснаженішим, ніж я пам'ятала.
— Ти проковтнула отруту.
— Не вашу чи кров Сельфіуса?
«Можливо, Фінеас помилився».
Іншої причини, чому я могла втратити свідомість, не було.
— Ні.
— Бачите, я ж вам казала... що?
— Це була не наша кров. Гадаю, це була справжня отрута. У жодного з нас не йшла кров. Ми навіть перевірили під нігтями, щоб переконатися, але там теж не було жодної краплі крові.
— Прошу?
— Хтось точно отруїв твою їжу, — низький голос Тердео був хрипким.
«Ох, це означає, що я мало не померла назавжди?»
Я просто припустила, що втратила свідомість і знову прокинулась після того, як проковтнула їх кров. Гадаю, на якомусь рівні мій розум відмовлявся сприймати мої попередні смерті як спражнє вмирання. Все, від чого можна було прокинутися, не було справжньою смертельною смертю. Моє тіло затремтіло від нового жаху. Я могла справді померти.
— Ч-чому? Хто це зробив?
Хтось навмисне мене отруїв.
Мй жах переріс у лють.
— Хто цей покидьок? Ви його спіймали?
— Шеф-кухар особисто приготував їжу. А головним інгредієнтом був лобстер, якого надіслала Сайорис. Інші, дрібніші інгредієнти були придбані на ринку рано вранці, але кухня влаштована так, що отруті було в важко потрапити ззовні.
Це означало, що хтось зсередини був відповідальним, або в маєтку був його спільник. Мабуть, це був один з цих двох варіантів.
— Я єдина, кого отруїли? Ви казали, що в їжі була отрута. Сельфі, ти в порядку? Тердео, а ти?
— Ми прокляті і тому несприйнятливі до всіх отрут. Навіть якщо в нашій їжі була отрута, ми не померли б.
На щастя, я була єдиною, хто пережив цей біль.
Але людина, яка отруїла їжу, ймовірно, не знала про прокляття Лапілеонів. Вона, мабуть, сподівалася, що я, Тердео та Сельфіус помремо після того, як з'їмо їжу. Я стримала лайку через Сельфіуса поряд.
Тердео порушив незручну тишу.
— Це моя провина.
Як завжди, він одразу перейшов до почуття провини за те, що не зміг захистити мене, хоча обіцяв це зробити.
— Як сказав Сельфіус, отрута на нас не впливає. Але ти інша, — Тердео серйозно подивився на мій перев'язаний палець. — Я не врахував це. Тож усе це моя провина.
Він знову замовк.
Його мовчання звучало як вибачення в мій бік, і мої плечі стали важкими. На мить я відкинула гнів і зуміла сісти на ліжку, нехтуючи наполяганнями Тердео залишатися лежати.
— Ви знайшли винуватця, який це зробив? І перевірили отруєну їжу?
— Це було картопляне пюре. Птах, який залетів в приміщення під час розслідування, склював трохи і помер на місці.
«Помер на місці? Це абсурд! Це могла бути я!»
— Слуги сказали, що помічник кухаря купив картоплю сьогодні вранці на ринку.
«Попався, тоді!»
— Що з помічником кухаря? Ви його допитали?
— Він пішов у справах перед сніданком і ще не повернувся.
У такому разі, найімовірніше, він і був відповідальний. Він втік з місця події після того, як отруїв картоплю! Хоча зрештою місця вбивства не сталося.
— Ми надіслали людей до будинку помічника кухаря, але, схоже, він вже пішов. Здавалося, що там ніхто не жив деякий час. Можливо, він планував це вже деякий час тому, — Тердео тихо опустив погляд. За довгими віями я бачила, що його червоні очі були сповнені мовчазного гніву та презирства до себе. — І якщо він спланував це якийсь час тому, то ціллю, ймовірно, був я. Сельфіуса тоді тут навіть не було. Ти втрапила в усе це через мене.
Я мовчки спостерігала за Тердео, який продовжував звинувачувати себе. Так само, як і тоді, коли він сварився з Сельфіусом, він хотів, щоб я звинувачувала його в усьому.
— Слухай, Тердео. Ти не злочинець, ти жертва.
— Що?
— Помічник кухаря, який нас отруїв, — лиходій, а не ти. І звідки ти міг знати?
— Але все це сталося тому, що я...
— Якщо ти сподіваєшся, що я ображуся на тебе, будь ласка, зупинись. Я не планую цього робити, — можливо, я занадто довго сиділа. У мене стиснувся шлунок, а в голові запаморочилось. — Я звинувачуватиму людину, яка нас отруїла і втекла, а не тебе. Угх...
Фінеас кинувся зі свого місця перед дверима спальні до ліжка.
— Ти в порядку? Я ж казав тобі, що тобі ще зарано вставати. Як твій шлунок? Відчуваєш блювотний порив? Якщо так, просто зроби це. Тобі стане краще.
— Не думаю, що мені це потрібно, але якщо залишусь сидіти, мене справді може знудити, — я насилу вимовила слова, мої губи не могли вільно рухатися.
Тердео обережно поклав мене назад на ліжко.
— У тебе може бути запаморочення та нудота, оскільки всі протиотрути були використані одночасно. Не перенапружуйся, — сказав Фінеас.
Я кивнула. Коли я знову лягла на ліжко, моя нудота трохи вщухла. Мені слід послухати свого лікаря.
— Тобі нема за що вибачатися. Якщо ти не знаєш, чим зайнятися, то можеш зробити лише одне.
— Що ж?
— Спіймати того, хто підсипав отруту в твою та Сельфі їжу. Приведи їх до мене. Я хочу вбити їх власними руками.
— Але...
— Якщо ти продовжуватимеш ігнорувати те, що я кажу, я знову сяду і мене точно знудить на тебе.
Примітка перекладача: це наймиліша і... найогидніша погроза, яку я коли-небудь чула хаха
Тільки тоді Тердео замовк. Здавалося, що він хотів сказати багато чого, але стримував себе.
Фінеас, який стояв поруч зі мною, поглянув на мене і Тердео і доброзичливо посміхнувся.
— Тобі потрібно бути обережною кілька днів. І, Тео, ти маєш бути поруч з Її Світлістю та піклуватися про неї.
— Я буду.
— Сельфі, нам треба йти. Її Світлості потрібно відпочити.
Примітка перекладача: ще один розумний чоловік з їх родини, який гарно читає обстановку)
Сельфіус кивнув, але не відводив від мене погляду. Його юне обличчя скривилося від занепокоєння.
Фінеас заспокійливо поклав руку на спину Сельфіуса, і вони вдвох вийшли зі спальні.
Коли вони пішли, у кімнаті стало некомфортно.
«Чому вони раптово нас залишили?» — я видала сухий кашель і, намагаючись змінити ніякову атмосферу, заговорила трохи підвищеним голосом.
— Те, що ти сказав того дня в кареті, виявилось правдою.
— Те, що я сказав в кареті?
— Що ти хвилюватимешся, якщо я постраждаю або опинюся в небезпеці.
— Я це казав?
«Хах, я бачу, що ти блефуєш».
— Так. Ти сказав, що будеш так хвилюватися, що твоє благополуччя опиниться під загрозою.
— Мені пригадується, що я казав, що буду приголомшений.
— О? То ти пам'ятаєш ? — вказала я на нього.
Він замовк і відвернув голову.
— Насправді, я тоді тобі не повірила. Але мене зворушило, що ти справді хвилювався.
— Я?
— Хіба ні?
— Хах, хто тобі це сказав?
— Отже, ні?
Тердео завагався і знову відвернув голову, щоб уникнути мого погляду.
— Я не так вже й налякався. Я трохи збентежився, почувши, що ти, можливо, отруїлася під час нашого сніданку.
— Справді?
— Цього недостатньо, щоб мене надто схвилювати.
— Але ти виглядаєш набагато виснаженішим, ніж сьогодні вранці.
Тердео торкнувся свого обличчя та глибоко зітхнув. Він насупився, можливо, думаючи, що його виправдання не мають сенсу. Він провів рукою по обличчю.
— І ти терміново шукав для мене Фінеаса. Він мені розповів.
— Бачу, він тобі багато всякого розповів. Це був не я. Це був Сельфіус. Я просто сидів тут.
— У будь-якому разі, я жива завдяки тобі. Дякую, — я посміхнулась та помахала Тердео.
Він скривився, ніби подумав, що я поводжуся дивно. Потім він підсунув стілець ближче до мене та сів. Він послабив краватку, яка туго облягала його шию.
— Як ти можеш дякувати мені після всього цього?
— Мені варто за це вибачитися? — дражнилась я. Це розрядило напругу в кімнаті.
Тердео відкинув волосся назад і легковажно засміявся.
— Чим більше я тебе пізнаю, тим більше розумію, що ти справді дивовижна людина. Переживши щось подібне, більшість плакала б від страху або благала б про порятунок.
— Це ти тільки що похвалив мою хоробрість?
— Хах, смішно.
— У будь-якому разі, я рада, що ніхто більше не постраждав і не захворів.
— Як ти знаходиш час турбуватися про інших в подібній ситуації? — роздратовано спитав Тердео.
— Якби тобі стало погано, я б, мабуть, дуже хвилювалась, — щиро сказала я.
— Що?
— Звісно, це і Сельфі стосується. Тож добре, що постраждала лише я. Але ти, мабуть, був мішенню, чи не так? І інцидент зі скульптурою минулого разу також. У тебе багато ворогів.
— Якщо я колись спіймаю цього клятого злочинця, в мене буде багато роботи, — Тердео стиснув зуби з крижаним виразом обличчя.
— Погоджуюсь.
— Не знаю, що сказати. Ти опинилась в небезпеці через мене.
— Все гаразд. Я знала, що ти не даси мені померти.
Різноманітні емоції відкрито боролися між собою на обличчі Тердео, який не звик їх проявляти.
— Чому ти такий здивований? Ти забув про умови нашого контракту? — я засміялась з його здивованого виразу. Мені було приємно посміхатися. — Ти обіцяв захистити мою спадщину та моє життя. Це була наша домовленість.
Я заплющила очі.
— Тож, я не хвилююся. Бо знаю, що ти мене врятуєш.