Перекладач: Elein Dark
Редактор: Liliia Alon
Інтер’єр цієї антикварної крамниці виявився точнісінько таким, як і припускав Дункан: усе довкола просочилося безладом, занепадом та повною відсутністю клієнтів. Навіть одного погляду на шар пилу, що вкривав вітрини, вистачало, аби відвідувач міг уявити, наскільки жахливо колишній господар занедбав власне життя.
Перше, що впадало в око — це низькі, масивні стелажі обабіч стін, на яких стояли великі вази, скульптури та дивні об’єкти, схожі на тотеми з незрозумілим значенням. За стелажами стіни були поділені на полиці для дрібнішого ‘товару’. Прилавок розташовувався прямо навпроти вхідних дверей і мав вигляд довгої стійки. Полиці за ним так само припадали пилом — вони були заповнені картинами у темних тонах та невеликими декоративними предметами.
За прилавком проглядалися сходи, що вели на другий поверх. Там панувала суцільна темрява, і розгледіти планування поки не вдавалося.
Під сходами знаходилися малі двері, які, згідно зі ‘спогадами’, вели до складського приміщення за крамницею. Добру половину того складу займав усілякий непотріб.
Важко було уявити, що культист, у чиє тіло він уселився, жив завдяки такій занедбаній крамниці, де, здавалося, повік не бувало жодного покупця, та ще й мав зайві гроші, аби віддавати їх посланцю Бога Сонця.
Дункан попрямував глибше до прилавка. Стара дерев’яна підлога злегка рипіла під кроками. Проходячи повз сходи, він звернув увагу на світильник, закріплений на стіні.
Це була електрична лампа.
Дункан миттєво насупив брови.
Дизайн лампи був незвичним: кована залізна оправа та тьмяний абажур віддавали чимось чужоземним, але, хай там як, вольфрамова нитка розжарювання всередині колби свідчила про одне — джерелом світла слугувала електрика.
Невже в цьому світі електрика була настільки буденним явищем? І навіть пересічні жителі Нижнього Міста мали у своїх домівках електричне освітлення?
То чому ж тоді в каналізації використовувалися гасові і олійні лампи та смолоскипи? Чому вуличні ліхтарі теж були гасовими?
У його голові виникло величезне запитання. Це здавалося Дункану абсолютно нелогічним, адже використання відкритого вогню та легкозаймистого газу у вузьких колекторах мало очевидні недоліки порівняно з чистою та безпечною електрикою!
Спочатку він вважав, що міська влада використовує гасові ліхтарі в підземеллях через технічні обмеження, але тепер виглядало так, ніби... принаймні в місті-державі Планд технології давно розвинулися до того рівня, коли електрика увійшла в побут звичайних громадян!
Сильне відчуття дисонансу охопило Дункана. Він спробував знайти відповідь у фрагментах чужої пам’яті, проте витяг звідти лише переконання, що ‘це абсолютно природна річ’ та ‘таким є містобудівний план’.
Схоже, або подібні відомості не розголошувалися широкому загалу, через що культист нічого про це не знав, або ж ці знання були настільки базовими, що не залишили в його розумі яскравого сліду, і після смерті відповідні спогади просто розсіялися, залишивши лише відчуття ‘само собою зрозумілого’.
Тримаючі в голові цю поки що нерозгадану таємницю, Дункан простягнув руку й увімкнув світло. З легким клацанням вимикача яскраве сяйво миттєво осяяло простір біля сходів та прилавка.
На протилежній стіні був ще один вимикач, що керував рештою ліхтарів першого поверху, проте Дункан поки не збирався його чіпати.
Зараз, глибокої ночі, слабке світло в зачиненій крамниці ще можна було пояснити тим, що ‘господар підвівся серед ночі’, але якщо раптово спалахне все приміщення, це може привернути зайву увагу.
Використовуючи обежене світло біля сходів, Дункан окинув поглядом найближчі товари. Першим, що впало йому в око, був дерев’яний тотем заввишки менше пів метра. На дереві червоною та синьою фарбою були нанесені чудернацькі візерунки облич, а поруч стояли вази — схоже, керамічні. Перед ними лежали цінники з геть абсурдними сумами.
Початкова ціна — 420 тисяч, зі знижкою — 360.
У цьому відчувалася справжня відчайдушна байдужість до власної справи.
Дункан швидко відвів погляд і пройшовся очима по всій крамниці.
Якби тут знайшлася бодай одна справжня антикварна річ, він особисто спрямував би “Загублений дім” тараном у мури Планду.
Усе це було підробками найнижчьої проби — навіть не треба залучати експертів-колекціонерів, будь-яка притомна людина не повірила б, що в крамниці Нижнього Міста продаються справжні антикварні речі. Хіба торговець раритетами шукав би клієнтів у такому злиденному районі? Найстарішою річчю в цій крамниці, мабуть, була вивіска над входом...
Втім, сам факт існування цієї крамниці анітрохи не здивував Дункана. Власник чудово знав, що торгує мотлохом, а покупці й не розраховували поставити вдома скульптуру з тисячолітньою історією. Усі все чудово розуміли: жителям Нижнього Міста теж потрібен був спосіб задовольняти власні естетичні потреби. Вивіска “Антикварна крамниця” над входом була потрібна не господарю — її читали самі покупці, аби тішити власне самолюбство.
Зрештою, на Землі під мостами теж продавали ‘нефрит’ по 98 юанів за браслет, видаючи його за елітно загартовану породу, хоча від найменшого удару об одвірок той розсипався на купу скляних скалок. Хіба продавець і покупець не знали, з чим мають справу?
Дункана не цікавило жалюгідне минуле колишнього господаря. Його хвилювало лише одне: це місце могло стати першим притулком для капітана “Загубленого дому” на суходолі.
Передовим форпостом для вивчення наземного світу та сучасного цивілізованого суспільства.
Він подумки вирішив, що, поки дозволяють умови ‘переміщення душі’, він намагатиметься якомога довше зберігати за собою це тіло та діяти в місті-державі Планд під прикриттям цієї ‘антикварної крамниці’. А якщо тренування Ай пройдуть успішно і голуб справді зможе стабільно та підконтрольно переносити ‘матеріальні предмети’ між “Загубленим домом” та Пландом, ця крамниця перетвориться ще й на таємний склад для транспортування ресурсів.
Дункан пройшов за прилавок, сів у крісло й почав ретельно впорядковувати фрагменти спогадів у голові, шукаючи всі можливі вразливі місця.
Колишній господар цього тіла був культистом Сонця, проте займав найнижчу сходинку в ієрархії. Через постійні облави міської влади на єретиків, простір для життя культистів у Планді був звужений до межі. Вони діяли вкрай обережно: окрім того, що на всі зібрання одягали глибокі каптури та маски, більшість рядових членів мали контакт лише з одним-двома зв’язковими. Для нинішнього Дункана це була беззаперечно чудова новина.
Це означало, що навіть усередині секти лише одна людина знала ‘його’ справжню особу та спосіб зв’язку. І якщо цієї людини більше немає, то ніхто у світі не дізнається про ‘його’ єретичну ідентичність.
Він міг абсолютно спокійно ходити перед очима міської влади з кришталево чистою репутацією добропорядного громадянина.
А ще кращою новиною було те, що після ретельного опрацювання спогадів Дункан переконався: цієї найбільшої загрози вже не існує.
Адже зв’язковим ‘убитого’ був один із тих трьох культистів у чорних балахонах, яких він зустрів одразу після пробудження...
А тих невдах голуб уже успішно відправив у ‘забуття’.
На душі Дункана трохи відлягло, і він умостився в кріслі зручніше.
Коли головна небезпека розвіялася, єдине, що могло викликати занепокоєння — це інші культисти Сонця з підземної зали та набагато більша, таємнича й небезпечна організація культу Сонця, що стояла за ними.
Якщо спогади не зраджували його, чотири роки тому міська влада Планду завдала нищівного удару по осередку культу Сонця, після чого ця секта так і не змогла отямитися. Вони не те що ритуали — за щастя мали просто ховатися, аби їх не схопили вартові церкви.
Проте зараз ці залякані культисти раптово вчинили щось надзвичайно зухвале.
Жертвоприношення мало на меті задобрити божество, а також зібрати силу чи посилити його вплив на реальний світ. Ті культисти в залі, включаючи ‘посланця’, який керував ритуалом, насправді були лише рядовими членами культу Сонця. Чи могли звичайні пішаки самостійно відважитися на таку масштабну акцію?
Фрагментів спогадів у голові Дункана було небагато, та й рядовий культист не міг знати головних таємниць. Проте навіть на основі цих мізерних фактів можна було здогадатися: фанатики діяли за вказівкою вищого керівництва.
Цей єретичний культ, що поклонявся ‘істинному Богу Сонця’... готував у Планді щось грандіозне. А зіпсоване ним жертвоприношення було лише найпершими, мізерними бризками перед справжнім штормом.
Дункан не мав жодних теплих почуттів до міста-держави Планд, проте, якщо він збирався зробити його своєю відправною точкою, йому доводилося замислитися: як божевільні витівки культистів Сонця можуть позначитися на його власних планах?