Глава 245.
- Виходьте! - Врвавшись у просторовий зал, прокричав Зебра. І ось, вже через мить з тіні з'явилося дев"ять вбивць, що складаються в спеціалізованому загону « Чорні Стріли ».
Ця група вже кілька поколінь служила сім'ї Зебр, і вона ще ніколи не підводилася. Інакше кажучи, кожне заплановане замахування закінчувалося смертю цілої мети.
- Вбийте цього покидька! Поверніть мені Чорні Кварцові Сережки!
— Так, — коротко відповіли вбивці, а потім зникли так само раптово, як і з’явилися.
Однак граф не був здивований. А ще він відчув справжнє полегшення.
- Неважливо, наскільки сильний цей хлопець. Чорні стріли і не з такими долали, — сумно посміхаючись, пробурмотів граф. Лише думка про те, як цей дивний незнайомець помре у муках, принесла йому справжнє задоволення.
І ось, в той момент, коли граф щось бормотів собі під ніс...
- Мур-р-н...
У просторому залі з'явилася тварина. Це була звичайна кішка з гладким чорним хутром і маленьким хвостом, на кінчику якого було біле плямище.
« Яка мила!» — раптом подумав граф. Цей вид звіра був настільки абсолютним, що навіть найсміливіша людина не могла йому протистояти. Зебра також зловив себе на думці, що хоче доглядати за цією Кішкою протягом усього життя.
Але це дивне замішання тривало лише мить.
- Варта! Ви чим там зайняті? Якого біса тварини бродять за моїм замком? Ви хочете померти? - Збираючись з думками, заволав граф.
– Нам... Нам дуже шкода... П-прости, - промалювали охоронці, тут же прибіжителі на крик свого пана. Як і завжди, вони не спускали очей з вхідних дверей у прийомну, а тому повз них не зміг би проскочити навіть мураха.
Як же туди проникла така велика тварина?
- Ну, що застыли? Ловіть її!
Коли охоронці почули наказ, то негайно намагалися зловити кішку, але та була надзвичайно слабкою. Вона ухилялася від них і стрибала по елементах інтер'єру так, ніби замок Зебри був її власним.
- Кхек...
Потім очі графа і охоронців повільно поповзли на лоб. Вони побачили, як на спині коти починають проростати маленькі крила і маленький ріг на голові.
- М-монстр...!
Граф Зебра з запізненням зрозумів особистість кота і спробував кинути в неї табуреткою. Однак його повільні й запливлі рукою руки не могли завдати жодної шкоди спритному і надшвидкій Ної.
І ось, застрибнувши на голову графа, кіт почала блискавично бити своїми лапками пряміком по його обличчю.
Стук-тук!
– Кий-а-А- а-ак!
Вперше з самого народження Зебра відчув такий жахливий біль. Його обличчя кололо, жилося і пульсувало одночасно.
- Ку-ха-а-А- а-ак!
Ноа забракло всього кілька секунд, щоб відобразити і без того огидний зовнішній вигляд Зебри. А солдати, які спостерігали за цим були в дійсному жахі. Вони добре розуміли, що не зможуть впоратися з цим монстром, а отже, напевно стануть об'єктом гніву графа.
- Він підкине нас до жахливих тортур!
- Що ж нам робити?
- І чому тільки це сталося в нашу зміну? - Солдати почали розмовляти один з одним, дивлячись на свої списи. Потім вони, прийшовши до загального мовчазного компромісу, почали повільно підходити до графа, який б’ється у конвульсії.
- Допоможіть мені! Стурхніть її з мене! - продовжував волати той.
Незважаючи на своє благородне походження і життя в абсолютному достатку, Зембре завжди було всього мало. І сьогодні він вперше зіткнувся з реальною загрозою для свого життя.
- Та як ви смієте нічого не робити? Це злочин проти свого пана! Я відрубаю ваші кінцівки і вдягну на найближчий суку! - Прокричав граф. Однак його загроза захиталася. Якщо на мить раніше солдати ще сумнівалися в тому, що потрібно зробити, то тепер вони все вирішили остаточно.
І граф Зебра, зрозумівши, що зараз його стратять свої ж люди, відразу же змінився в голосі:
- Друзі! Якщо ви покладете свої списи, я прощу вас і награбую! Будь ласка, заспокойтеся!
Він намагався домовитися, але це не спрацювало.
- Думаєш, ми повіримо твоїм брехливим словам? Ми добре пам’ятаємо, що ти говорив усім тим, хто потім помер від твоєї руки!
- Ми завжди тебе ненавиділи! Ти божевільний і мучив людей! Таким, як ти, не місце в цьому світі!
- Одна з дівчат, яку ти катував і вбив, була моєю родичкою! Їй було лише 15 років! Ти, сучий син!
Ті, хто брав участь у війні, добре розуміли: вони вб’ють графа або не вбивають — в будь - якому разі їх чекає смерть. Вони знали, що шляху назад вже немає, тому без вагання прокололи Зебру своїми списами.
Фжух! Фжух! Фжух!
- В-ви... Та як ви ...! Кха...
Таким був кінець чоловіка, який не поступився в злі та лукавстві найгіршим демонам.
А тим часом кіт, що й спричинила цю ситуацію, став у паніці тікати з замку і вирушати в дорогу.
- Мур-р!
***
- Ти знав, що все так закінчиться? — запитав Кікі, закінчуючи оцінку поточної оточення в замку.
- Ні. Я просто хотів забрати труп Душегуба, — похитав головою і відповів Віронадин.
Глава Білих Волків ніяк не міг взяти в тлумач, чому Ґрід, герцог Вічного Королівства, прибув до замку Зебри. Однак, деякі здогадки у нього все ж були. Це був справжній магніт для топ-ігроків, що звисав у підвалах замку Душегуб. Або, цілком ймовірно, Грід хотів напасти на замок і зруйнувати його.
Хоч би як там було, Верайна не повідомив йому про це графу Зебре. Завдяки цьому наступник Пагми успішно завершив свій рейд.
Отже, все йшло в рамках очікуваного діапазону. Проте Верадин навіть не думав, що граф Зебра буде убитий. По суті, граф впав від руки своїх власних солдатів, але чорна кішка, яка спричинила цей інцидент, безумовно належала Гріду.
- Просто вражаюче.
Невже Грід діяв на користь когось з імперії?
Можливо, це була якась велика політична гра?
У Вердина було багато питань, але ось відповіді...
- І які подальші плани? Незабаром тут буде шумно, — запитав його Кікі.
Імператор не закриває очей на смерть високопоставленого двореянина. Сюди, мабуть, буде відіслано серйозну інспецію, і хтось безумовно втратить свою голову.
Але це не була єдина проблема. Син Зебри був ще дуже молодий. Крім того, він виріс у тіні свого божевільного батька, через що був емоційно нестабільним. До того ж було дуже сумнівно, що інші палаци залишать настільки великі землі якогось недосвідченого юнца.
- Що думаєш, Вірадин? Хіба не краще прямо зараз повідомити про втручання Гріда в справи імперії? Невдовзі тут може спалахнути справжня війна двоянських фракцій за право на цю територію.
- Ні в якому разі.
- Що? - Не довіряючи своїм вухам, перепитав Кікі.
Грид був їхнім ворогом. Він не тільки наніс урони їх гільдії, але й пошкодив землі графа Зебри, де вона базувалася. Але Верадин збирався спустити йому це з рук?
- Ми арештуємо солдатів, які вбили графа і таким чином піднімемо свою владу в очах інших палаців. Потім ми підтримаємо сина Зебри і станемо по суті правителями цих земель, пояснив голова Білих Волків.
Вірадин не ставив собі за мету помститися Гріду.
- Сам того не знаючи, Премнік Пагми вже зіграв нам на руку. І ми скористаємося цією можливістю, щоб перейти в щось більше.
Вірадин вважав, що ці кроки дозволять йому поглинути територію графа Зебри. А потім він принесе її на блюдечку своєму правдивому пану, Агнусу.
***
Навколо замку Зебри.
- А мені так хотілося придумати його своїми власними руками, — пробурмотів сподіваний Нойю Грид.
Цей граф був втіленням зла і не заслуговував життя. Навіть Грід, який пережив багато різноманітних пригод, вперше бачив таку жорстокість. Але вбивати його було дуже небезпечно.
Якщо імперія почне переслідувати його, Гріду буде важко підібратися до Асмофілю. Крім того, його необдумані дії могли призвести до серйозних проблем у всього Вічного Королівства.
Якби Янґу знав, що Верадин є одним з дворахян Сахарської Імперії, то не знищив би Гільдію Білих Волків. Проте Грід не мав інформації, тому й не міг потішитися фактом, що Вірадин вирішив не доносити на нього.
- Друг — добра людина? Значить, друг покарав поганої людини? - Ренді ні з того не запитала. Очевидно, її почав цікавити питання розділення добра і зла, а тому Грід зрадів прогрес допельгенера, усміхнувся та відповів:
- Не те, щоб я хороший...
І це була справжня правда. Грида не була хорошою людиною. Він не пожертвував би своїм життям заради незнайомих йому людей. Тим не менш, у нього був власний підхід до вирішення такого роду питань. Він завжди був готовий допомогти своїм друзям і не міг відвернутися від тих, хто перебував у такому жалюгідному становищі, як люди з графом Зеброю.
- Просто ця людина погана навіть за моїми мірками.
Його філософія ґрунтувалася на тому, що він був готовий допомогти людині. Якщо, звичайно, це не зашкодить йому самому. Це було свідоме сумління Гріда. І хоча це було далеко не ідеалом, багато людей навіть не дотримувалися такого погляду.
– Так...
А потім Грид раптово відчув, як до нього наближається група незнаних людей. Вони пересувалися таємно, але їх виявлення не складалося з роботи, оскільки на даний момент у Гріда було вже більше півтора тисяч Проникливості.
- Ці хлопці... Їх явно послав Зебра.
Критерії, за якими Грід оцінював навички вбивць, ґрунтувалися на здібностях Факера. А оскільки саме ці вбивці йому і в підметки не летіли, Янгу навіть не піднявся з землі.
До певної міри Премнік Пагми більшість вбивць просто не визнавав. Але це не було зарозумілістю. Основною зброєю вбивць була прихована і несподівані атаки. А оскільки група, яка наближається до нього, вже видала себе, вона грубо кажучи залишилася перед Гридом абсолютно беззбройною.
Тим не менш, самі вбивці ще не знали, що їх присутність скомпрометовано, і, пройшовши ще кілька кроків, мітили в голову Гріда декілька кинджалів.
Але в цей момент...
Фьу-фей-фу! Дзин-нь!
Невідомо звідки золота леза негайно заблокували кинджали вбивць.
- Які гарні трюки.
- ...!
Ці слова не змінили обличчя убивці. Але глибоко в душі вони були вражені.
« Він помітив нашу несподівану атаку? Цього не може бути".
З цією думкою вони знову спробували атакувати свою ціль, але все було марно.
Дзин-нь! Фжух!
– Ку-а-ак!
Після нападу на нього золоті леза впилися у стегно найближчого вбивці, і йому стало страшно.
А тим часом перед самим Гридом з'явилося інформаційне віконце.
Критичний удар!
Ви нанесли 1,590 урона.
"Хрм-м... Все-таки урон залишає бажати кращого».
Павраній вважався найсильнішим мінералом. Якби Грід викував зброю, використовуючи павраній, його сила атаки перевершила б навіть Повний Провал. Однак саме леза не могла повністю проявити свою силу. Вони були створені з дуже обмеженої кількості паврування, і тому їхня сила була відносно незначна.
« Нужно поквапити Мелкого, щоб він швидко відшукав усі західні лабіринти».
Грид хотів отримати якомога більше паврування, і тому Мелкому слід було зосередитися на цій меті.
І ось, поки Премнік Пагми думав про щось своє, вбивць раптово осінило:
- У цього чоловіка два компаньйона!
В іншому випадку, як можна було пояснити те, що хтось в них кинув золоті леза?
Коли Грід прибув до замку, він безсумнівно був один. Але тепер поряд з ним стояла якась дівчинка, а десь неподалік явно ховався хтось ще. Отже, першим кроком було знайти цього охоронця, який закинув їхні золоті леза. Хоч би як вони старалися, нікого не вдавалося знайти.
І ось, дивлячись на їх відчайдушні зусилля, Грид врешті посміхнувся і показав вгору.
- Ви не там шукаєте.
- ...?
І коли вбивці підняли свої погляди на небо, вони побачили, що ці золоті леза рухаються абсолютно самостійно.
- Артефакт! - вигукнув один з вбивць, а потім...
- Кхек...
- Ах!
Відразу троє з Чорних Стрел були розрубані навпіл величезним дворучним мечем.
- Що це за чортівня?
Те, що відбувалося, просто не піддавалося жодному поясненню. Якщо кілька хвилин раніше вбивці вважали себе мисливцями, а Ґріда — звичайною жертвою, то тепер вони зрозуміли, що полюють на них.
Різниця між ними була як між небом і землею. Але дещо спільне у них все-таки було. Ні Грид, ні Чорні Стріли ніколи не щаджували своїх ворогів.
- Не марнуйте мого часу і просто спокійно помріть, — зробив Премнік Пагми обличчям до позосталих убивць.
Ця залізна маска, яка покриває половину його обличчя... Спочатку вони побачили, що на ній зображено обличчя людини, яка плаче. Але тепер вбивці зрозуміли, що він не плаче, а сміється.
Найжахливішим в їхньому житті сміхом.