Розділ 45.
Тема Уїнстонського замку.
Після п’ятигодинного ув’язнення в одиночній камері на третьому поверхі я був врятований Єфеміною і тепер разом з нею намагався знайти Хуроя.
- Чорт, ми вже цілу годину тут ходимо. Де цей виродок?
- Не думаю, що його тримають на цьому поверсі. Пропоную спуститися ще нижче.
- Що? Хіба третій поверх не останній?
- За інформацією, яку я отримала, у в’язниці є чотири поверхи.
- Отже, нам потрібно спуститися на четвертий поверх...
На порятунок Хуроя залишався лише 1 година і 10 хвилин, а тому з кожною хвилиною моє роздратування ставало дедалі сильніше. Якщо я не встигну врятувати цього кретина вчасно, то отримаю серйозні штрафи, а тому мені потрібно було поквапитися.
Проте підвальна частина Уїнстонського замку виявилася справді величезною, а її коридори цілком можна було порівняти з справжнім лабіринтом, що дуже ускладнило пошук потрібного шляху. Отже, хоч я і вирішив триматися погляду Єфеміни, але знайти сходи, що ведуть до четвертого поверху, було не так просто, як могло здаватися спочатку.
- Гей, ти впевнена, що четвертий поверх дійсно існує? Крім того, Хурой може бути на другому чи першому поверсі...
- Я пройшла і перший, і другий поверхи, поки шукала тебе, але нікого з таким ім'ям там не бачила. Не хвилюйся, четвертий поверх дійсно існує. Я отримала інформацію від людини, яка заслуговує довіри.
- Е-е, але я не бачу ні сходів, ані спуску...
- Перестань нити, дратує.
– ... Прости.
Поки ми блукали по третьому поверху, час постійно наближався до нуля. Залишилося лише п'ятдесят хвилин, в той час як переслідуваних нас солдатів стало ще більше, а на шляху почали з’являтися пастки.
« Єдиний, що мені подобається, — це простота пасток. Вони настільки очевидні, що навіть сліпий б їх помітив".
Пол, стіни та стеля в’язниці були зроблені з каменю. Крім того, в'язниця розміщувалася під землею, що повністю запобігало потраплянню у неї сонячного світла. Іншими словами, це було далеко не те місце, де могло щось рости.
Але, як не дивно, іноді трапляються ділянки з квітами і травою. Крім того, час від часу можна було побачити фрукти та хліб звисаючих стелі. Ну і в довершення, то й справа зустрічалася закріплена на стінах висококласна екіпування, очевидно не відповідною атмосферам тюремного простору.
« Це всі пастки».
Навіть людина з IQ, як у першокласника, могла б виявити такі безглузді пастки.
- Я думаю, тобі варто пригнутися, інакше ти можеш померти.
– А-а? - Перепитав я і відразу припав до землі. У той же час над моєю спиною пронеслися гострі стріли.
- Кхек...! Це що таке? Мене ледь не вбило!
Але ось, поки я витирав піт і з полегшенням зітхав, Ефеміна штовхала мене у спину. Через це я втратив рівновагу і впав, а там, де я тільки що стояв, з'явилися гострі шипи. Якби вона не штовхнула мене, я б був наскрізь ними пронизаний.
– Ку-а-ак! Що, чорт візьми, відбувається? - Відчуваючи, як по спині пробігли мурашки, заволав я.
— Пробач, я випадково активувала свою пастку: хіхнула Ефеміна і стискала в руках маленький букет квітів.
... Це було якесь божевілля.
« Хіба ви не знаходите дещо дивним факт, що квіти ростуть у такому місці? Любову ж очевидно, що це пастка! Навіщо було їх чіпати? Це могло вбити мене! Чорт забирай! Безкоштовная дура! Якби я через тебе помер, то змусив би компенсувати всі збитки аж до останньої копійки! Не чіпай зайвого і просто шукай шлях! ” Це були слова, які готові зірватися з моїх уст, але я стримався і лише мовчав: « Терпіння. Просто терпіння."
У порівнянні зі своїм тендітним виглядом, Єфеміна мала дивовижні навички, які були подібні до Кривавої Відьми Юри. Крім того, вона була однією з трьох власників епічних класів. Ось чому я не міг собі дозволити піти проти такої великої людини.
Але перш за все, мені потрібна була її допомога. Я дуже сумнівався, що зможу врятувати Хуроя самі лише власними силами, а тому повинен був і далі потурати Єфеміні у всьому, чого вони не робили.
- Обережно, будь ласка. У мене немає таких захисних навичок, як у тебе.
- Так, вибач.
« Оце сволота! Як ти можеш мати таке сумління? А ну швидко впавай на коліна і молі про прощення!», - хотів закричати я, однак... - Терпіння. Тьфу-у... Э-э?».
Раптом мене охопило дивне відчуття тривоги. Ефеміна дивилася на банани, які звисали з стелі.
« Невже вона збирається торкнутися такої підозрілої речі? Ах, цього просто не може бути. Вона ж не мавпа, щоб раптово захотіти банан ...."
Але наступного разу Єфеміна спритно підстрибнула і схопила один з бананів.
Чому?
Хр-ройсь!
Відразу ж після того, як Єфеміна схопила звисаючий з стелі банан... Пол під моїми ногами почав просто провалюватися.
– Киа-а а-ак!
Якийсь чудесний спосіб уникнути небезпеки, відстрибнувши в бік у останній момент.
- Ти що робиш? - Я збрехав.
– Чав-чав. Я побачила зв’язок бананів і раптом зрозуміла, що хочу з'їсти один із них — жуя свіжий бан.
- Послухай, адже повинен бути хоч якийсь здоровий сенс! У в'язницях не ростуть банани! Тут навіть пальми немає! Хіба не зрозуміло, що це пастка?
- Чому відразу пастка? Банани могли висіти тут спеціально для голодних під час патрулювання солдатів, — зітхнувши, проговорила Єфеміна, - Грид, ти дивишся на цей світ з занадто негативною точки зору. Тримаю парі, у тебе навіть немає друзів, яким ти довіряєш.
– ...
Тепер я зрозумів. Ефемін була дуже злою на мене, і тому вона спеціально довела всі ті пастки, які ми потрапили. Вона прийшла сюди тільки тому, що їй потрібно було пройти своє власне завдання, до якого спасіння Хуроя не мало ніякого відношення. Тому вона вважала, що все це марнувало свій час і дає мені зрозуміти шляхом таких « змін ».
"Вона та ще штучка..."
Не завжди вродливі дівчата були гарними як всередині, так і ззовні. Іноді під маскою принцеси крилалися справжніми відьмами.
« Одна тільки моя А Хен і красива, і мила...».
Як тільки я згадав свою першу любов, у мене на серці відразу стало легше.
« А Хен... І чому тільки тебе немає поруч?»
- Тут! Ці люди тут!
На жаль, довго насолоджуватися чином А Хен у мене не вийшло, оскільки позаду нас роздалися чиїсь крики і шум. Це була нова група вартових, яких на цей раз було принаймні 50.
- Як же вони мені набридли... - Пробурмотів я.
- Ба, ну що? Ти ж з ними штовхав і не бився. Чи я завжди ховалася за спиною і скаржилася, що для справжнього чоловіка ганебне? Я цього просто не розумію. У тебе ж є зброя. Ти повинен битися, - фиркнувши, проговорила Єфеміна.
- Битися? Я? Це... Це неможливо.
У мене був унікальний кинджал, люб'язний повернений мені Єфеміною. Очевидно, його сили атаки були цілком достатньо, щоб впоратися зі вартою. Проте, я не міг вступити в битву. Чому?
Причина була досить проста.
- У мене немає зброї.
– ...
Одяг, який був на мені, не давав жодного пункту захисту. Перед закованими в обладунки солдатами я був наче голий!
- Навіть якщо у тебе немає зброї, ці охоронці не особливо небезпечні.
- Ні. Я не такий сильний, як ти думаєш. Що ж... Мабуть, я залишу їх тобі.
– А-а? Що це означає...?
Похлопи Ефеміну по спині, я подався до дірки, яка виникла після активації однієї з пасток.
- Я піду за Хуроєм, а ти відволік їх увагу!
– Э-эй!
Вона поспішно намагалася зловити мене, але вже було надто пізно. Я проігнорував крики своєї супутниці і просто пірнув у яму.
Бу-думайся!
- Ух-ху!
Через падіння з великої висоти Ви втратили 200 одиниць Здоров'я.
Отже, залишивши п'ятдесят солдатів на Єфеміні, я опинився на четвертому поверсі.
- Кху-кху... Начебто, живий...
Я з'їхав і підвівся на ноги, подивився вгору. Битва між Єфеміною і вартовими вже почалася, про що чітко свідчили вогні та крики солдатів.
- Добре, Єфеміна. Ти молодець.
Чим голосніше були звуки, тим більше солдатів повинно було повірити, що ми з Єфеміною знаходимося на третьому поверсі. Таким чином, підкріплення мали б поспішати саме туди, залишивши тим самим четвертий поверх під мінімальним наглядом.
- Ху-ху-ху, і за цей час я швидко відшукаю Гуроя. Хіба це не геніально?
Хтось міг запитати: « Чи сумління не мучило мене, коли я залишав Єфеміну проти цілої армії ворожих охоронців? » Звичайно, що ні. Таке поняття, як сумління, було мені просто не властивим.
Можливо, я хоч трохи турбувався про Єфеміну? Зовсім ні. Вона була першою власниккою епічних класів і могла використовувати всі види магічних заклинань. Вона виживе, навіть якщо проти неї піде кілька сотень солдатів і два десятки лицарів.