Розділ 360 — Спадщина Семея (Часть 1).
Гру-ду-ду-гу!
Незважаючи на великі спалахи й грому, дощові хмари не були навіть близько.
Незважаючи на цю дивну подію, більшість людей вважали його звичайною примхою неба. З огляду на це Теодор повинен був прибути в Цутімікадо раніше, ніж серед жителів східного континенту поповзли б дивні чутки.
« Охолоджувалося небагато»
Тео не керувався жодними орієнтирами, оскільки знав, що навіть за кілька десятиліть ландшафт міг докорінно змінитися. І оскільки спогади Сеймея містили в собі інформацію, яка існувала кілька сотень років тому, навряд чи можна було вважати її актуальною.
Однак географічні особливості не змінилися, а космічні координати залишалися незмінними. Тоді як гори падали, річки висихали і з лиця землі зникало цілі держави, то цифри залишалися незмінними.
- Семе, я перетнув кордон. Якщо я піду таким чином, адже напевно виникне якесь непорозуміння? — запитав Теодор, пролетівши близько 100 кілометрів.
- Можливо, але це неважливо,- Не вагаючись відповів Сеймей, - Сила просторового переміщення зручна, але після того як тебе спіймав демон вітру, ти повинен був дещо зрозуміти. Існує багато способів, які дозволяють втручатися в просторові скачки. Крім того, існують також незалежні сили.
– Гм... - Пробурмотів Тео, розділивши чергові хмарки на дві рівні частини.
- Якби просторові переміщення спочатку були бездоганним трюком, людство не стало б витрачати стільки часу на розробку левитаційних заклинань. Ти ж не хочеш пересуватися короткими вистрибками, то й справа зупиняючись для чергової сутички?— запитав Сеймей, після чого розповів про головну причину, з якої він не рекомендував просторове переміщення: Мої підопічні мають здатність блокувати простір і атакують будь-якого чоловіка, який спробує проникнути всередину. Якщо ви переміщатиметеся в просторі, то отримаєте величезний урон навіть зі своєю активною силою.
– ... Це занадто вражає як для попередження проникнення.
- Зважте на різницю епохи. У ті часи здатність блокувати просторові переміщення відігравала набагато більшу роль, а сильні люди ходили по містах у кількості, що вимірювали двозначними числами.
У сучасному світі мало хто міг використовувати просторове переміщення. Але за часів Сеймея це була досить поширена форма подолання відстані. Тоді твердими стінами нікого не можна було налякати, а тому шамани розробляли все нові і нові способи захисту від проникнення. На щастя, просторовий рух також мав свої вразливі місця, і тому існувало досить багато способів перешкодити цьому. Крім того, якби на шляху Теодора виникла перешкода, подібна до трансцендентного Семея, ніщо не могло б гарантувати його перемогу.
– Уф-фу, нічого не поробиш. Прийдеться входити через парадні двері, — переконавшись у логіці почутого, вирішив Тео.
Гру-ду-ду-гу!
Додавши до цього додаткове заклинання, він у два рази пришвидшив свою блискавку. Якщо конфлікт був нездійсненним, було б мудро взяти на себе ініціативу.
Незважаючи на наявність у своєму тілі Сеймея, йому було б важко довести японським існування таких відносин. Скільки людей повірить Теодору, якщо той з’явиться і скаже, що має дозвіл найбільшого майстра, який загинув сотні років тому?
Його, мабуть, вважатимуть божевільним і можуть спробувати або вбити, або вигнати геть.
« Мені це не подобається, але з двох лих...».
Іноді емоції були доречними. Так само як люди, які зазнали великого удару внаслідок стихійного лиха, не виявляли ворожості до інших, дехто міг усе витримати навіть тим, хто неодноразово перевищував їхню силу. Але для того, щоб така людина стояла до останньої краплі крові, в ній повинна була розвинутися певний мотив, що пов'язаний з ненавистю чи почуттям обов"язку. Отже, Теодор повинен був діяти так, щоб не довести захисників замку до подібного стану.
« Задути іскру до того, як запалиться полум'я ворожості»
Він повинен був задушити будь-який опір ще на корінь.
Гру-ду-ду-гу-нуду!
Імпульс блискавки збільшився, аж поки її форма не стала нагадувати про ближній дракон. Тим часом Тео впав прямо на замок Цутімікадо. Здавалося, ніби небо розверзалося! Оберег, що охороняв замок, відразу відчув наближення нерозпізнаної істоти і виставив бар’єр.
- Надзвичайно. Відкрити шлях.
Сеймей запозичив рот Обжерства, щоб промовити заклинання, а тому прямо посеред щита утворився вільний простір.
І Теодор, не впустивши цього моменту, увірвався всередину.
- Я в замку.
- Поверни праворуч на 30 градусів і йди прямо. Там є моя святиня.
Блискучий дракон рухався під точним керівництвом Сеймея. Люди були настільки вражені цим видовищем, що просто не наважувалися стати на його шляху.
Але й не мудро. Посеред ясного неба з'явилася блискавка у формі дракона... Теодор, єдиний і останній трансцендентний чоловік з часів Епохи міфів, справді був для них як бог.
« Ні, хтось іде до мене. Це досить швидко, - рухаючись по замку, зрозумів Теодор. Ці люди рухалися повільніше його, але все ще досить швидко. Кожен з них точно був майстром, але швидкість їх реакції виходила на якийсь абсолютно інший рівень.
- Непогано. Це означає, що вони заздалегідь зафіксували моє наближення.
– ...
- Семе, чому у мене погане передчуття?
- Не знаю. Може, просто здається?
– Ну-ну...
Тео, відчуваючи цілком обґрунтовані сумніви, дійшов до місця свого призначення біля храму.
- Це теж твоя робота?
- Так, це дуже помірна друк, але вона все ще працює.
Цього разу він мав пройти ще один вид друку, який захищав замок Цітімікадо.
Сенбон Торії, або іншими словами « Евранта святині» були головним об’єктом блокування доступу некваліфікованих відвідувачів. Вони були досить простими, але на кожному елементі врат було викарбовано тисячі магічних символів. Звичайно, Теодор міг прорватися крізь них за допомогою сили. Але як він мав на увазі руйнувати спадщину, яка мала велику історичну цінність?
- Стій!
А потім він почув цілком очевидне попередження, хоч і вимовлене дивною мовою. Він розпізнав це слово на основі спогадів Сеймея, правда ж сама вимова була дуже різною.
Отже, Теодор повернувся в ту сторону, з якою прозвучало попередження.
- Ухм...
А потім усі його зайві побоювання були миттєво розв’язані.
Всього було троє чоловіків, кожен з яких був майстром: один шаман і два мечники. Один з мечників, який звернувся до Теодора, був найсильнішим серед них.
"Що ж, це не перешкода"
Можливо, на восьмому колі все було б по - іншому, але тепер такі противники були для нього майже незахищеними. Мечник також розумів, від чого на його чолі виступила іспанка. Його інстинкти прямо-таки кричали, що ця невідома людина поза його межами.
А раз так, вони не повинні були битися.
- Ласкаво просимо, велика людина. Мене звати Нобуцуна, і я хотів би попросити вашого поблажливості — усвідомивши це, зробив мечник.
Так само постав і шаман, на ім’я Томен. Проблема полягала в тому, що третій прибулець, незважаючи на силу майстра, все ще був незрілим, а отже відчував брак самовладання.
- Дідусю, чому ти опустиш голову перед цією людиною? Хто взагалі цей чортів ...
Як тільки молодий майстер промовив ці слова, обличчя двох старійшин збліднули.
- Ти! Краще помовч, коли нічого не їдиш!
- Але д-дед...
- Ще одне слово, і я відрубаю тобі руку.
Молодий мечник, який був шокований виглядом, швидко закрив рота. Тим часом Нобуцуна поспішно вклонився Теодору і вимовив:
- Вибачте. Я погано виховував свого внука.
- Вибачення прийняті.
- Дякую за прихильність.
Чи Нобуцуни, майстри меча Японії, завжди виявляли таку покору? Звичайно, що ні. Він ніколи таким не був. Ні сильні, ні багаті не могли змусити його схилитися перед собою. Нобуцуна самотужки переміг запеклих ворогів і винищував багатотисячні армії. Проте, відчуваючи набагато більшу силу, він здався навіть не намагаючись вступити в бій. Нобуцуна прожив на цьому світі понад сто років, і тому життєвий досвід заохочував його бути якомога стриманішим у цій ситуації.
"Не думаю, що ця людина настроєна проти нас, але якщо нам доведеться боротися..."
Тоді все, починаючи від замку Цутімікадо до найвіддаленіших куточків Японії, перетвориться на море вогню. Нобуцуна і Томан просто не бачили свого майбутнього.
І ось, коли вони обидва відчували страх і нерішучість, пролунав чийсь ясний та ніжний голос:
- Приємно познайомитися.
Стоячи на першому порозі Сенбон Торії, міко Сузука представилася своєму гостю:
- Я Сузука, міко засновника Сеймея.
- Теодор Міллер.
- Можу я називати Вас просто "Теодором"?
Теодор кивнув, в той час як Сузука нервово облизав свої засохлі губи. Якщо голос говорив правду, то вона вже знала мету цього чоловіка.
- Ви прийшли забрати три артефакти?
Очі трьох майстрів полізли на лоб, а сам Тео відразу ж поскаржився своєму компаньйону:
- Ей, ти все тут встиг розповісти?
- Н-ні! Я сказав тільки своїй міко. Хіба тут не було б справжнього хаосу, якби ти зустрів ні про що невідомої міко?
- Тобі не потрібно було приховувати це від мене.
- А як же сюрприз...
— Пізніше ми поговоримо про це, - відповів Тео, після чого обірвав зв'язок і, повернувшись до міко, додав, — очевидно, він вже все розповів.
- Це... Хіба це не трішки грубо?
- У нас неформальні відносини.
У цій розмові брали участь тільки двоє людей, але Сузука відчувала себе так, ніби її розігрували. Теодор опустив титул засновника Сеймея і заявив, що у них неформальні відносини... Жива людина діяла так, ніби у неї були дружні стосунки з мертвим.
У такому випадку голос, який вона чула, міг бути трюком, хитро сповненим цією самою людиною. Проте Сузука закрила свої сумніви, а потім тихо усміхнулася і плескла в долоні.
- Ах, ось як. Що ж, пане Теодоре, якщо ви хочете увійти в храм, вам потрібно пройти випробування, придумане нашим засновником. Непостойним людям воно не по плечу.
Окрім печаток, Сеймей доручав священні ворота особливим випробуванням для тих, хто не підходив за вимогами. Це також допомогло встановити справжню особистість людини, яка хотіла заволодіти трьома дефектами.
Якби стародавні реліквії потрапили не в ті руки, світ зазнав би катастрофічних збитків. Сузука попередила Теодора:
- Перед тим як іти на драбину, будь ласка, пам'ятайте про один факт: до цих пір випробування засновника не пройшли жодна людина.
Сузука злегка цибуліла, оскільки випробування було складним, але проходячим. Однак, протягом історії його життя було багато психічних та фізичних травм. Хоча цей процес називали випробуванням, він не був безпечним. Саме тому вже понад триста років ніхто не наважувався кинути йому виклик.
- Ху-ху, правда? - Розсміявшись, перепитав Теодора і потім зробив крок вперед та додав: - Що ж, я розумію.
Топ.
А потім він недбало зробив два кроки вгору.
– ...
- ...?
- ...!
- ...!
Вирази чотирьох осіб, у тому числі Сузуку, були сумішшю подиву, жаху та цікавості. Це було справді жахливе випробування для душі людини, але ця людина крокувала вперед так, ніби нічого не відчував.
- Вибачте, але я вже давно пройшов це випробування.
Так все і було. Тест, залишений Сеймеєм для додаткового захисту своєї святині був нічим іншим як Випробовуванням: « Небеса, Земля і людина». І колись у минулому Теодору довелося пройти через нього, поковтнувши "Омедський Трактат".
Таке три випробування, які на думку Семея вважали найважливішими в збереженні життя, волі та презирства. Теодор Міллер подолав дві з них досить швидко, але під час третього життя він помер менше ніж кілька сотень разів. Але після цього він перестав вважати проблеми, які колись для нього видавалися неможливими.
А в наступний момент...
Вжу-у-вух!
Роздався якийсь невідомий шум, від якого напружилися не тільки четверо людей, але й сам Теодор.
- Три артефакти? Чому? - Пробурмотала Сузука, зрозумівши, що є причиною цього резонансу.
Три артефакти, що сплять всередині храму, збудилися, і це свідчило про легке тремтіння цілого Храму.
Фьух!
А потім серед врат тричі щось спалахнуло і погляд присутніх з'явилися три об"єкти. Не було жодної потреби пояснювати, що таке ці артефакти. Небесний меч, вісім Дзеркал і Вісім Нефритових Маґатам... Людина могла отримати силу героя, маючи лише один з них.
Але зараз усі три речі кинулися до Теодора Міллера.
– А-а?
А потім вони просто проникли в його тіло.