Розділ 359 — Апокаліпсис Похоті (Часть 3).
– ------!
Вогняний кулак Теодора врізався у землю, здувши весь кисень із навколишнього простору. Але в ту ж секунду... Живий вихрі почав рухатися швидше швидкості звуку і зіткнувся з образотворчимавом. Жодна людина не могла б витримати удар такої сили, і кілька років тому навіть Теодору довелося б погано. Але хто б міг сказати, що це жахливе зіткнення було всього лише « розвідкою»?
« Отже, сила та швидкість його більша від сили майстра меча. А витривалість дасть фору будь-якому дракону»
Абсурдна сила цього дивного створіння змусила Теодора навіть в його нинішньому стані зробити півшага назад. Модель руху вітру була чимось схоже на тактику Вероніки, але атрибут вітер дав йому куди більшу швидкість і непередбачуваність. Уловити цю темпориту було занадто важко, і тому лобове протистояння виявилося б марною тратою часу.
Проте Теодор підняв руки і повернувся до свого противника обличчям.
Прямой блок Танца Фей.
Техніка ручної контратаки.
Самотня Вершина.
Тож він підгадав час і викинув свою ліву руку до вітру. І як тільки це сталося, напрямок ударної хвилі змінився. Спочатку ця атака повинна була врізатися у Теодора і відкинути його назад. Незважаючи на те, що вони потрапляли в порожній простір, то ударна хвиля розтрощила кілька валунів у десятках метрів позаду Тео. Це дійсно була страшна сила, яку не міг ігнорувати навіть він.
- Попався.
Але замість того, щоб відступити і змінити тактику, він націлився на тіло монстра своєю палаючою рукою. Теодор зовсім не збирався перемагати його голими руками. Нехай бойові мистецтва і стали його невід'ємною частиною, зрештою Теодор Міллер все ще був магом.
- Мертві Цепі.
І ось, прямо в повітрі з’явилися ланцюги із полум'ям Муспельгейма, товщі навіть корабельні щогли. Справжня здатність другої фази Принудильної гармонізації полягала в тому, що крім інтеграції магії з тілом заклинача, вона давала можливість маніпулювати завершеною магією, наче та була частиною його власного тіла.
▫ Як смертний може контролювати полум'я...
Навіть попри вакуум полум’я не вщухало. Але це не було розумно, оскільки вогонь Мусельгейма не був пов’язаний з процесом горювання. І демон вітру, який не знає цієї правди, захитався назад у жах. Звичайне полум’я негайно б захиталося, опинившись у вакуумі і не кажучи вже про те, що його можна було здути вітром. Проте, цей вогонь не підкорявся відомому демону законам, а тому всередині нього відразу ж пробудилися інстинкти самозбереження.
Вшу-у-ву-о!
Намагаючись уникнути цепею, він викликав вітер, щоб підштовхнути своє тіло в протилежному напрямку. У цьому процесі частина його тіла була зібрана пламовими ланцюгами, але з огляду на критичність ситуації, навіть така ціна мала малу вартість. Проте Теодор теж не збирався на цьому зупинятися.
- Думаєш, я дозволю тобі так легко піти?
Хоч полум'я Муспельгейма не вимагало кисню, коли з ним контактували, воно все одно діяло як звичайне полум"я. Отже, Тео використовував його для швидкого ривка прямо в напрямку демона вітру.
Це був високошвидкісний політ, який логічно використання ще більш неосвіченого методу, ніж той, котрий часами застосовувала Вероніка.
Після того як Теодор прочитав шлях втечі демона, він викинув праворуч.
Світлолячки.
Цепна Бомбардування.
А потім з його палаючих кінчиків пальців вийшло щось, схоже на маленьких жуків. Звичайно, кожен з них мав жахливу швидкість. Всі вони рушили вперед по траєкторії руху демона, передреченого Теодором, після чого « заграли свою роль».
Бу-ду-дих!
Внаслідок цього стався великий вибух.
Контраст між їхньою милою зовнішністю і силою вибуху був схожий на різницю між небом та землею. Коли хмари під тиском розриваються на шматки, частина земної поверхні просто пурхає і перетворюється в лаву. Це була справжня вогняна стежка Муспельхайма, в кілька разів більш жарша, ніж звичайне полум’я.
- Ти! Т-ти-ы-и!
Його лускато-кожане тіло було спотворене до такої міри, що важко піддавалася розпізнанню. Проте, він не втратив своєї сили, в результаті чого Теодор підняв здібності свого ворога ще на два етапи.
- Вимагаю сказати: ти досить хороший, дивлячись на демона, змерзнув Тео. Монстр пережив атаку, яку сам Теодор вважав смертельною. Але на цьому все і закінчувалося.
◯ Ні один смертний не сміє дивитися на мене зверху вниз! 22:_ розгнівано викрикнув демон, зауваживши в очах свого противника неприємну насмішку.
Розуміючи, що в цій битві йому не перемогти, демон вітру все-таки не зміг витримати такого очевидного знущання. У ньому не залишилося нічого від його людської сутності, але представник вищої раси просто не міг миритися з подібним приниженням. Той, хто загинув від демонів, був готовий завдати останнього удару. Він знав, що якщо використовувати всю свою життєву енергію, то зможе розчавити цього нахального чоловіка.
- Відчуй страх! Здобудь силу останнього з великих богів вітру!
Що б сталося, якби всі вітри світу з якоїсь причини зібралися в якомусь одному місці?
✔... Що?
Але заклик вітру не спрацював, і його подивом охопило почуття ворога. Він не мав жодних проблем зі своїми власними можливостями, а тому зрозумів, що причина криється в його супротивникі.
І ось, коли демон вітру про все здогадався, Теодор з усмішкою запитав:
- Думаєш, ти єдиний хто має привілей керувати вітром?
Так все і було. Щось подібне не можна було використовувати в щоденному житті, але тіло Теодора містило силу бога вітру, Айолоса. Тепер, коли Теодор Міллер став трансцендентною людиною, йому стало легше пробуджувати божественність і панувати над вітром. А причина, чому він не використав цей метод з самого початку полягала в тому, що він просто хотів перевірити другий етап Принудильної гармонізації.
- Добре, дякую, що дозволив мені розмитися. Це було навіть приємно.
- Ти... Ти дійсно людина? пробурмотів демон.
– Да. Так само, як ти колись був.
Більше Теодор нічого не говорив. У цьому не було ніякої необхідності, до того ж він не хотів розмовляти з монстром, що розгубив все залишки колишньої людяності.
Отже, в небі з'явився величезний вогонь і...
✔ - ------!
Демон вітру був у відчаї, але кулак Теодора не зупинявся доти, доки жахлива істота не загинула. Він був спалений полум’ям Муспельгейма і розчавлений високим тиском. Це була технологія повного знищення, яку не зміг би уникнути навіть окай.
Проте, придумав її Теодор тільки зараз, думаючи, що найкращий спосіб заблокувати втечу демон вітру - використовувати всепожираюче полум'я.
Коли вогонь зупинився, на землі залишилося лише кілька попелу. Таким був ганебний кінець ідіота, який захотів зупинити Теодора.
Тож деактивувавши Принудальну гармонізацію, Тео почав задумуватися: « Я не мав жодних труднощів. Вероніка була б змушена якийсь час помчатися, але потім вона напевно вловила б закономірність у його діях. Те ж саме стосується Аквіло.
У цьому бою Теодор вирішив поекспериментувати, але демон вітру все одно був досить сильним. За своїми фізичними рисами він не поступався майстром меча, при цьому мав магічну силу, еквівалентну магові 7-го Круга. Однак йому, очевидно, бракувало практики й знання, як відновити свої недоліки.
Орте, Сильвії, Рендольфу та Титанію було б нелегко, якби вони не знали його справжньої сутності.
"К-ц, так чи інакше це виявилося набагато важчим ніж я очікував. На шляху мого руху можуть бути нові істоти, і цілком можливо, що одна з них буде представляти реальну загрозу."
Демон вітру став легкою здобиччю, але Тео не знав, що це будуть інші істоти на східному континенті. А що, коли на його шляху встане монстр з трансцендентною силою? Куди краще буде летіти, за допомогою блискавиці, ніж ризикувати просторовим переміщенням.
« Отже, моя мета — приблизно за вісімсот кілометрів на південний схід... Досить далеко."
Підтвердивши місце розташування замку Цутимкадо, Тео піднявся в повітря. Після досягнення трансцендентності перебування у формі блискавки припинилося бути таким обтяжливим, як раніше. І якщо ситуація не була бойовою, то він міг би підтримувати такий стан протягом доби.
Коли справа потрапляла до надшвидкісного руху, то було важко знайти більш підхожий засіб, ніж блискавки. А тому, недовго думаючи, Тео прийняв нову форму і рвав вперед.
Фу-жух.
***
Найбільш секретним місцем у Цутамікадо була святиня, в якій зберігалися збережені з давніх часів артефакти та записи.
– ... Це незвичайний день, — тихо прошепотіла дівчина перед табличкою « Абе-но Сеймей».
Біло-червоні одежини, які відрізняються від формального одягу оммедзі, звітували про те, що ця дівчина - міко (п/п: свята діва, жриця храму).
Народжена як людина, що живе, немов посуд богів... Заради своєї місії Міко жертвували своїми власними життями, схожими на одуванчики. І 13-а Міко Сеймея, Сузука, була однією з них.
Повільно піднявшись зі свого місця, вона подивилася на відкриті поруч з нею божественні артефакти: великий таті (p/п: меч), Довжина якого перевищувала півтора метра; кам’яне дзеркало, яке нічого не віддзеркалювало навіть на своїй гладкій поверхні, і вісім закріплених на мотузці самоцвітів, які нагадують намисто.
Це були найбільші артефакти, які після смерті Сеймея так і не знайшли собі нового господаря.
Згідно з старими традиціями, недосвідчений чоловік не міг опанувати їх так само як і той, чиї думки були злі. Такі особи згоряли лише від одного дотику до них. Сузука боялася навіть припустити, скільки видатних шаманів і мечників перетворилися через них на попіл.
«Тоді чому?»
Сузука поклала своє волосся, темні, як нічне небо, і неочікуюче подивилася на три артефакти.
Сузука відчувала, що чогось не розуміла. Навіть вона, яка виявила роль міко, не могла доторкнутися до артефактів, за винятком тих випадків, коли витирала з них пил. Але ось, кілька хвилин тому вона помітила, що з якоїсь незрозумілої причини реліквії злегка підрагують.
— Хай великий Сеймей відкриє нам правду, — помолилася вона з піднятими догори ладонами.
Ця молитва ніколи не отримувала жодного відгуку. Але цього разу все склалося по-іншому.
- О, ти дійсно справжня міко?
– ...
- Не знаю, чий саме ти нащадок але мені приємно, що ти пам'ятаєш про своє походження, - продовжував відвідувати голос, який на думку Сузукі був якоюсь галюцинацією, — Юная мико. Скоро сюди прибуде людина, яка стане новим власником трьох артефакцій. Передай йому мій спадок і направ його до великого шовку, запечатаного на горі Інавакі.
– ... С-Сеймей?
- Ти все ще здивована? Так, все-таки ти трохи дурна.
Голос, який чула Сузука, відрізнявся від того, що вона собі уявляла, але він все ще був наповнений величністю.
Абе-но Сеймей був найбільшим героєм, який створив сучасну Японію і заспокоїв континент, що кишить монстрами та іншими дивними створіннями. Можливо, в інших країнах його ім'я і не було настільки відомим, але у Японії Сеймей був еквівалентний богу.
І ось, тепер він заговорив до неї, звичайної міко? Сузука була настільки приголомшена, що не могла ані сказати слова.
- Якщо ти почуватимешся невпевнено, просто звися зі мною. Ти ж знаєш, як це робити, міс?
- О, так! Я знаю, пане засновник!
– Добре. Скоро побачимося, дитя.
Тільки після розмови Сузука зрозуміла, що почувається так, ніби хтось висмоктував з неї всю душу. Вона почула голос великого Сеймея, а незабаром повинен був з'явитися новий власник трьох артефактів... Сузука була мико, але якщо б вона вирішила комусь про це розповісти, то її визнали би божевільною. Однак тепер їй потрібно було діяти.
Але хтось її вже випередив.
- M-Міко! Ситуація жахлива! Міко Сузука!
Десь за межами храму лунали тривожні голоси.