Розділ 351 — Перевантаження (Часть 1).
Якщо життєва сила людини виходила з його серця, то джерело сили чарівника були її колами.
Кругом було головне знаряддя, яке допомогло людству вижити і здобути вищу репутацію за часів Епохи міфів. Це був спадок предків, які мали створити силу богів і демонів. І результатом стала здатність безпосередньо втручатися в закони матерії, змінюючи їх згідно з власними бажаннями.
Сила, можлива створити вогонь без нічого... Сила, яка дає владу над водою і вітром... Значення кіл було нескінченно високим.
« Ні, це не так»
Проте, досягнувши кінця, Теодор дещо зрозумів.
«Вісім кіл — це максимум, який може собі дозволити людський організм. Щоб пройти далі, я повинен відмовитися від існуючої системи коло і стати на незнану територію."
Восьмий Круг був межі існування смертного життя, кордоном, до якої могли дійти люди. Незалежно від того, скільки знань і сил людина отримувала, душа й тіло смертної людини не могли вмістити більше енергії, ніж їм було дано. Ось чому так багато магів зупиняюлося саме на цьому етапі.
Шлях, наповнений мудрістю і досвідом предків, насправді був безнадійним. Але якщо б Теодор Міллер зробив неправильний крок, то це було б порожнеча десятиліть або навіть століть зусиль попереднього покоління чарівників, знання яких підвели його до цієї риси. Відлуння від кіл, виграних на його серці, було жахливою загрозою для будь-якого чарівника.
Вшу-у-ву-о...
Проте Теодор без вагань зламав кожен з них.
Вшу-у-ву-о...!
Як тільки вісім кіл були примусово перевантажені, вони не витримали і лопнули, попустивши всю свою магічну силу, якою було в десятки разів більше, ніж у інших чарівників.
Після того як Теодор зрозумів, що його окутала таємнича невагомість, він занурився у свої старі спогади. Він згадав ті дні, коли зі сльозами на очах сидів над книжками в бібліотеці академії, відчайдушно намагаючись подолати різницю між його практичними і теоретичними підрахунками. Різниця між його старим і нинішнім « я» була подібна до різниці між небом та землею.
Однак саме ці дні і створили сучасного Теодора. Його створив Вінс Гайдель, який вирішив прийняти на свій обов'язок вічного невдаха, його створила Сильвія, з якою він зіткнувся на магічному турнірі, допомога Вероніки із щирою турботою про підростаючого чарівника. Слова Елленої про те, що вона її любить... Саме ці та багато інших подій змусили його стати тим, ким він був тепер.
Таким чином, Теодор міг лише посміхнутися. Його магічна сила розпорошилась, і його зусилля розчинилися, наче крапля в океані. А в наступний момент...
Відбулося явище, відоме на східному континенті як « відновлення ». Після втрати восьми кіл, тіла і душа Теодора стали порожніми. А потім всі його п'ять відчуттів, які явно відчували поверхню фізичного світу, сублімувалися на більш високий рівень.
Для магів трансцендентність означала наявність дев'яти кіл.
« Об’єднання душі й тіла є саме по собі подібним до кола. Ні, це щось більше" - розсміявся Теодор, досягнувши просвітлення.
Саймон Магус був правий. Ця людина досягла найвищого рівня трансцендентності. Коли Теодор дивився на свою ситуацію з його точки зору, він справді був схожий на курку і яйце. Весь цей час шлях до мети був прямо у нього перед очима, але Теодор не бачив його, намагаючись прокопати окольний прохід. Але тепер він зрозумів свою помилку і відродився як трансцендентна людина.
« Я почуваюсь, як метелик, що покинула лялечку або ж наче змія, яка скинула стару шкіру. Всі магічні теорії, які раніше були заплутані між собою і складні для розуміння, тепер організовані та логічні."
Маленький світ, що існував лише в його тілі, вийшов за рамки. І це відчуття було важко виразити словами.
Здавалося, що він наче черепаха виснув голову з панциря і відчув духовний мир. Він зрозумів, що магія може існувати і без спеціальних слів, а також тривалого обчислення великих формул. Якщо задуматись, Прометей спочатку навчив людей зовсім не якимось особливим трюком, який дозволяє створювати закляття, а здатність керувати масою згідно зі своєю власною волею.
І ось, тепер він міг створити і скасувати кілька магічних заклинань менш ніж секунду.
□ ТЬОЙ
Тим часом його опонент інстинктивно відчув те, що сталося в Теодорі Міллер.
« Це не так вже й складно... Важко описати це словами, але Саймон Магус був правий."
Втручання в час і простір для смертної істоти нескладне у собі фатальну загрозу, але для трансцендентної людини все було інакше. Клей Хроноса Лені була чимось невідомим, але магія часу, яка не могла вийти за рамки матеріального світу для трансцендентних істот майже не представляла загрози.
Крім того, тепер він став дедалі більш чутливим. Він бачив свого ворога наскрізь. Істота, яка всього хвилину тому здавалося непереможним, тепер виглядало зовсім інакше. Він майже не мав своєї душі, і тому всі параметри, якими він міг впливати на матеріальний світ, були набагато нижчими від рівня Теодора.
Трансцендентний зрозумів, що це його останній шанс і кинувся вперед.
□ ТЬОХ! □ чемодан!
Його крик був подібний до крику хворого, і час знову припинився.
Фсу-у-ву-о...
У вухах Теодора пролунав дзвінок, і він побачив, що навколишнє його простір став чорно-білим. Однак у відповідь він тільки посміхнувся, продовжуючи рухатися так, ніби нічого не сталося.
- Досить.
Одне коротке слово примусово відмінило Остановку Часу!
Ба-дам-м!
Чорно-білий світ знову обірвав кольори, а зворотна реакція скасованого заклинання нанесла удар по самому трансцендентному магу. Людина, яка відчула біль, впала і покаталась по землі, а на її обличчі можна було побачити лише одну емоцію — страждання.
– ... Я припиню твій біль, — тихо проговорив Тео і витягнув вперед свою ліву руку. Хоча його противником також була трансцендентна істота, цей маг був лише однією з жертв Лені.
І ось, незабаром з лівої руки Теодора з'явився зелений промінь світла.
Фшу-у-о!
Це був Калібр Душі — клинок, який міг знищити навіть впливових демонів. Але це не був меч Рейнольдса Спенсера. Це був клинок самого Теодора Міллера, який проколов безіменного трансцендентного чарівника і звільнив магію, що зв'язує його з гримуаром. І ось, як тільки ядро було зламано, тіло трансцендентного мага просто застигло.
– ... Я помилився. Я думав, що він давно порвав зі своєю душею і вже мертвий. Невже Лен весь цей час зберігав його тіло? Тому що проблема збереження его полягає в поганому фокусі.
Все було так, як і сказали Обжерство. Голова трансцендентного мага швидко посідала, а потім все його тіло почало розсипатися на частини, наче старий вапняк. У певному розумінні він був схожий на мармурову статую, яка піддала обробці кислотою.
Це було нереалістичне і неприємне видовище, але...
- Хм?
Теодор не сумнівався в тому, що почув. У стародавньому мовному сенсі, вивчене завдяки книзі Вінса, нерозпізнаний чоловік пробурмотів слова подяки:
- Спаси-бо... тобі.
А потім, перш ніж Теодор встиг відповісти, він остаточно загинув.
Пусу-сух...
- Він з Бальції? Не думав, що колись почую цю мову... - Пробурмотів Теодор, дивлячись на купу білих золи.
Це була єдина стародавня мова, яку він знав. Вінс міг вияснитися на ньому досить вільно, проте Теодор втратив інтерес до стародавньої магії, отримавши більш сильні Слова Дракона. Але щоб почути Бальард від одного з його безпосередніх носіїв? Це було схоже на зустріч в далекій країні з одним із своїх знайомих.
- Теодор!
- Хлопчик!
- Тео!
А потім Теодор Міллер почув, як до нього біжать його компаньйони.
- Ти переміг? Як? Ні, спершу скажи мені, ти в порядку?
- Я знав, що так чи інакше ти це зробиш! Шкода тільки, що на цей раз моя роль була занадто маленька.
Тим часом, на відміну від порушених Титані та Рендольфа, Аквіло уважно подивилася на нього, після чого з шокованим обличчям відкрила рот і, деякий час помовчавши, сказала:
– ... Ти перетнув кордон, хлопче.
Як і очікувалося, з драконом відбулися зміни.
- Ти бачиш це? Що ж, ти права це так.
- Але як...? Тепер усі чарівники та мечники континенту захитаються, дізнавшись про це.
- Якщо ти так кажеш... Так воно і буде, — з усмішкою відповів Тео. Незважаючи на силу, яка відділяла його від поняття "смертної людини" він виглядав так само як і кілька хвилин тому.
Трансцендентні істоти були поза рамки долі. Вони жили багато десятиліть, не старея і не хворіла; це було щось на зразок вічної молодості. Тепер мало що могло зупинити серце Теодора, але зараз він повинен був турбуватися зовсім не про це.
"Я - остання трансцендентна людина..."
Незабаром Лень, який протягом кількох століть викачує ману з матеріального світу, буде вигнаний. Середня концентрація мани у світі поступово продовжить падати, що призведе до вскладнення відтворення магії або аури. Окрім таких трансцендентних істот, як Теодор, людям буде важко використовувати атмосферну ману або застосовувати ту саму силу, що й раніше.
Звичайно, все це мало відбутися не в один момент, а розтягнувся на багато століть...
– ... Мирдаль Герсейм... Ні, Прометей, — стиснувши скули, пробурмотів Теодор.
Бог, який дав силу людському роду через тисячі років своєю рукою забрав її і поклав край існуванню драконів. Теодор розумів, що жодна його поведінка не була злорадною. Але він все одно відчував незадоволення стосовно суті цього світу так, ніби той був у нього в руках.
- Гей, - раптово пролунав чийсь голос, напрочь позбавлений як занепокоєння і співчуття до чого-небудь, — зроблено. Активую?
Як тільки Саймон Магус закінчив говорити, він влив у магічне коло силу, так і не отримавши відповіді. Проте, він з самого початку не збирався питати чиє-небудь дозволу.
« Це чудово! » — подумав Тео, дивлячись на магічне коло, що охоплює кілька метрів. Де більше його дивувало це створіння, ніж недбале ставлення Маґуса.
Його зір досяг трансцендентного рівня, і тепер Теодор міг бачити навіть крізь обереги Парагранума. Він міг протягом декількох секунд накреслити кілька перетинних кіл вищого рівня і активувати цілу дюжину заклинань 7-го Круга. Але він просто не розумів магічного кола, що плавав перед Саймоном Магусом. Це вимагало значно більшого рівня знань і техніки, якого маги нашого часу вже давно були позбавлені.
Це справді був чоловік, який кинув виклик 10-му Колоу і заставив Обжерство запам'ятати його ім'я.
– ----.
А потім Саймон Магус вказав пальцем в сторону горизонту.
Саме там була темна сфера, яку можна було б назвати оселею Лені. Звільнення чотирьох трансцендентних істот, очевидно, було обмеженням її захисних можливостей, і тому вона більше не чинила опору. Завдяки цьому Саймон Магус закінчив те, чому він був викликаний у цей світ.
Фжу-у-ву...
Простір Вигнання... Як і слід було припустити з назви цього заклинання, воно примусово переміщало вибрану ціль на відстань для подолання якої потрібно багато тисяч років.
І ось магічне коло заверталося, прикувавши до себе увагу всіх присутніх.
Фу-жух!
А потім весь простір у п'ятиметровому радіусі навколо Лени було наче хтось розрізався. Світ став схожий на шматок тонкого паперу, яка впала під чийсь ніж. І ось, як тільки Простір Вигнання Саймона Магуса було активовано і затремтіло самому вимірюванню.
- А ну тихо.
Але навіть цей тремтіння не міг протистояти наказу величного чарівника минулої епохи. Саймон Магус зупинив просторову тремтіння, приклавши великий палець до середнього пальця.
Щелк!
Як тільки почувся цей веселий звук, вибраний ділянку простору, де знаходилась лінь, був просто кудись засосаний. Навіть Теодор зі своєю новою силою не бачив кордон між вимірюваннями. Невидима бездня в одну мить поглинула шматок простору, створивши шум, подібний до свисту у трубі. Але через деякий час просвердлений отвір швидко заповнився, і Саймон Магус втратив руки.
- Все скінчено.
Один із семи гріхів зазнав справді ганебного кінця.