Розділ 323 — Перед штормом (Часть 2).
Минуло два дні.
Це був одночасно довгий і короткий проміжок часу. Після того як наближалися армії, Теодор та інші з усіх сил почали підготовляти до подальшого бою.
Хай це було і не ідеально, але вони зробили все можливе.
Блискучі амулети, що висять на шиях ельфів; зачаровані стріли в сагайдаках; і ціла мережа оберегів, яка покриває всю південну кордон, — все це було роботою Теодора. Він не марнував жодної години, повністю використовуючи кожну унцію своєї магічної сили.
« Що ж, це все, що я можу зробити» — подумав Теодор, стоячи на передньому кряжі кордону південного лісу. Але його погляд був спрямований зовсім не на результат своєї роботи, а кудись за горизонт.
З якого часу його зір перевершив фізичні обмеження...?
Вдалеку, на відстані з якого навіть ельфи не бачили, марширувала орда ніжиті. І цей вид потворних монстрів, яким не потрібно було навіть дихати, віддрукувався на сітківці очей Теодора.
Безжиття Красне плато не могло зупинити вторгнення тих, хто вже був мертвим.
- Ах, родове дерево, спаси нас...
- Допоможіть нам, предки...
Ельфи, які відчували наближення смерті, почали молитися. А тим часом мало-помалу весь горизонт почав заповнюватися гнилою плоттю, запеченою кров'ю, личинками і прокль гидотою.
Добре, що Червоне плато було безвітряним. Наскільки жахливим було б сморід від сотні тисяч мертвих трупів? Навіть найміцніший лицар неминуче б відірвався.
І ось, коли нежити підійшла ще ближче, сутінки освітлили їх потворні тіла.
Повільно голили лицарі-скелети, оповиті червонувато-чорною аурою.
Важко було ходити трупами велетенських монстрів, що були більші за вугра.
Завалювали напівпримарні баньші, проголошуючи прийдешній кошмар.
А в повітрі плескали крила виверни, які час від часу охарактеризували околицями своїм ревом.
« Просто огидно», — неохоче подумав Теодор, відчувши приступи нудоти від виду обеззброєних трупів різних істот.
Окрім усього переліку неживих речей, він також помітив присутність лицарів з помсти, привидів і личів.
А позаду них можна було побачити величезний силует злого дракона, який і був їхнім справжнім ворогом.
Поступово армія смерті продовжувала наближатися до Ельфхайму.
Бу-дум. Бу-дум. Бу-дум.
Ні барабани, ні військові горни не потребували цього війська. Мертві були лише маронетками, що перебували під контролем некроманта. Вони дотримувалися вказівок диригента, який показував їм шлях своєю палицею.
Якщо він скаже їм іти вперед - вони не зупиняться, поки їхні тіла не перетворяться на струмок. Якщо він затримається, вони не зрушать свого місця навіть тоді, коли на них спаде стихійне лихо.
Бу-дум!
... Що саме і сталося.
- О-вони о-остановились? - Хтось за заїкається.
Теодор рушив вперед. Вороги все ще були за кілька кілометрів від околиць лісу. Однак, навряд чи вони зупинилися б просто так.
- Це ти, Джерем? - Голос Теодора, який був пригнітений магією.
— У німлі моєї милості, - відповів чорнокнижник, що контролює все це півчище неживи, — якщо ти добровільно віддаси мені своє тіло, я пробачу твоє королівство і його людей. Вони все одно приречені проти великого Нідхьоґґа.
- Ха, невже ти думаєш, я погоджуся?
Попри сильне відчуття, Теодор не відступає назад.
- Ваші дії передбачувані. Ти вважаєш себе справжнім завойовником, тому що керуєш ордою ходячих трупів? Эй, чаклун. Хіба тобі не краще сховатися назад у свою гробницю, поки твоє обличчя не стало ще потворнішим?
Почувши слова Теодора, Джерем ненадовго замовк. Можливо, він був настільки розчарований, що не міг вичавити себе ні слова. Зрештою, це був фрагмент душі великого мага 9-го Круса, чиє гордість не знала кордонів.
Якби Джерем був ще живий, він би вбив Теодора перш ніж той встиг сказати кілька нахальних слів. І ось, врешті-решт, чорнокнижник холодно відповів йому:
– ... Дурень. Твоя поразка вже визначена.
Холод.
У той момент Теодор відчув хвилю жахливого холоду і мимовільно відступив назад. Тим часом Джерем звільнився від кайданів, які тримають її на місці.
- Що ж, якщо ти так того хочеш я дозволю тобі померти!
У той самий час, не жити було вперед і стало важко описати слова.
- -----...!
Щось ворушило, щось кричило, а щось ще видавала і зовсім сторонні та нелюдські звуки. У словнику слово « не жити » означає « ті, хто не живе ». Але в ньому слід було додати ще один рядок — « той, хто не помер ».
Під кінець свого шляху мертві люди, монстри та інші створіння були позбавлені його відпочинку і тому усією своєю суттю ненавиділи живих.
- Приготуватися!
З боку горизонту почала швидко наближатися сама смерть. Більшість з живих мертвих були середньою силою, але їхні тіла купалися в облілії чорної магії, що робило їх набагато потужнішими за життя. Щоб подолати три кілометри, їм потрібно було не більше п’яти хвилин і постійно підтримувати таку швидкість.
У боротьбі з бажанням кинутися розсипну, ельфи натягнули тетиви своїх луків. Натреновані м’язи лучників напружувалися, а стріли націлилися в голови ворогів.
- Титанія, давай!
- Поняла.
Тим часом, використовуючи Рататонську мову, Теодор передав Титанію повідомлення про початок воєнних дій. Їм не потрібно було ані прапорів, ні гонців. Коли вони були в лісі, Теодор міг будь-коли обмінюватися повідомленнями з вищими ельфами.
Тож Титанія почала діяти.
- Елементалісти! Закликати своїх духів вітру!
Реакція ельфів не змусила себе чекати. Понад сто ельфів, які вміло закликати духів вітру середнього рангу, також кликали до своєї сили.
Командував цим підрозділом лейтенант на ім'я Шуріель. Сам лише його дух у формі орла більший, ніж нормалізований в десять разів.
Фшу-у-о-вух!
"Це" почалося як невеликий вихр. На Червоному плато, по якому бігла нежить, піднялася пил і за лічені секунди з’явилася вихори заввишки майже 100 метрів. Потім вихор перетворювався на торнадо.
Таке явище просто не могло з'явитися в пустелі, позбавленій навіть намаганок на хмарність, але духм вітру це було цілком можливо. Крім того, таких подій було не одне і не два; принаймні вісім величезних торнадо зазнали сильного удару на військо.
Але самі ельфи, що спричинили торнадо, з тривогою подивилися на Теодора. Ці торнадо були не дуже сильні. Навіть якщо не жити потрапляла в саму епіцентр вітру, цього все одно було недостатньо, щоб вбити її.
« Гаразд, це повинно спрацювати! » — подумав Теодор, дивлячись на неминучу неживість, після чого витягнув зі своєї просторової кишені меч Азота.
Це був меч, який Тео колись отримав від Парагранума. У ефес меча Азота був інкрустований філософським каменем — легендарний артефакт, який міг змінювати форму будь - якої речовини. Звичайно, навіть він мав свої обмеження. Проте сьогодні Теодор хотів використати всі свої ресурси, навіть якщо це означало знищення філософського каменю.
– Арс Магна!
Націлений на найближчий торнадо, меч Азота яскраво засяяв. Частинки піску, коли вони торкалися клинок, вступили у взаємодію з магією алхімії, потім...
- Перевернися до білого фосфору!
Трансформація такої великої кількості магічної сили була обгрунтована навіть для філософського каменю, від чого той тихо закрипел. Проте Теодор не припинив процес вливання мани на меч Азота. Він мав досягти успіху принаймні один раз. Якщо вісім піщаних бур перетворяться на бурі білого фосфору, то він зможе знищити десятки тисяч мертвих.
Через кілька секунд, коли з’явилася вічність, вся піщана буря покрилась білим світлом.
"Отже, ми отримали це!"
Проте Теодору не було меж з цим.
- Вероніка, зараз!
- Уфш-ши...
Вероніка, почувши крик Теодора, підмигнула йому і почала діяти.
- Ку-ха-а-А!
А потім вона випустив Дихання Дракона пряміком в білий вихор!
Полум’я, яке могло розтопити навіть метал, пролилося на добре згорожучу субстанцію. Торнадо почали горіти ще до того, як їх досягло самого дихання. Піщана буря перетворилася на стовп вогню, який огорнув небо й землю.
Це виглядало так, ніби на Красному плато розверзся сам пекло. Прогнила шкіра та кістки стали добрим паливом для полум’я, і по всій лінії фронту з'явилися тисячі палаючих трупів.
Це було невгасиме полум'я, яке продовжило б горіти, навіть якби пішов дощ. Нежити, охоплена білою бурею, перетворилася на попіл. Окрім неживих примарних видів, яких неможливо було знищити фізичними атаками, і старшої нежиті, яка була захищена чорною магією, всі інші мерці спалахували, ледь потрапляли в діапазон дії декількох вогненних смерчів.
Навіть Теодор був зачарований вогняною силою задуманого ним плану.
«... Це технологія, яка не повинна використовуватися проти живої людини...."
Це було жахливо. Якби мета атаки були живі люди, Теодор звинувачував себе б до кінця своїх днів. Навіть не жити чавила і крики та голосіння. Тим не менш, мерці не зупинялися, намагаючись прорватися крізь біло-червону бурю.
- Ку-і-и-І-i-И-ї!
Один з чотирьох вершників, Білий Рицар Гіпатія, голосно закричала тим самим весь вогонь найближчого до неї. Це було схоже на справжнє шахрайство, бо вона спотворила саму долю і втрутилася у фізичні закони. Крім того, Гіпатія не залишилася осторонь від інших старших.
Мертві були порядку збентежені білою бурею, але розгартоване повітря не могло завдати їм ніякої шкоди. Магія личів відрізала постачання кисню і викликала жахливий холод, що зупинило процес горіння білого фосфору та послабило силу вогню.
- Кхе-хе-ге-хе, — розсміялася старша не жити, відновивши своє самовладання. Їм було абсолютно наплювати на втрати серед своїх рядових зібратиів.
Щоб ефективно протидіяти старшим, потрібно було різних засобів. Наприклад, комбіновані навички аури або кілька заклинань 7-го Круга.
Отже, Теодор вирішив надати їх.
"Запоминання"
« Відкрити чотири слоту».
Його вісім кіл почали обертатися, а права рука заповнилася масою.
- Готія, допоможи.
- Так, мій пане!
Одночасно активувалося чотири магічні закляття. Однак важливо було не їхню кількість. Якщо спроба Теодора виявиться успішною, урон буде перевершувати навіть атакуючу магію 8-го кола. Велика магія, Абраксас... Її руйнівна сила була величезна, але вона мала обмежену кількість застосовувань і тривалого часу підготовки.
« Але тепер це можливо»
Теодор став більш досвідченим у використанні своїх кіл, а з отриманням 8-го, його міць зросла ще більше.
І ось довкола його тіла обернувся золотий орел. Його магічна сила була настільки сильною, що мана сама по собі створювала захисну плівку.
Велика магія, he translatee >--
Ключ від неї Теодор отримав в бою з Паном Елліонесом. І якщо його знання на той момент можна було порівняти лише з одним прочитаним главою, то зараз все було зовсім інакше. Спочатку Теодор йшов хибним шляхом, думаючи, що може використовувати лише два прямо протилежних один одному елемент. Тим не менш, повна форма Абракса передбачала використання всіх чотирьох.
« Назвемо це останнім головою."
Це була магія, яка могла вбити тисячі солдатів і розірвати в клочику навіть землю.
Червона кулька, яка символізує вогонь.
Синій шар, який символізує воду.
Жовта куля, яка символізує землю.
Біла куля, яка символізує вітер.
Чотири магічні кульки, які мали ті ж кольори, що й Вежі Мелтора, об'єдналися в руках Теодора. Вони відразу закрутилися в якомусь божевільному вихорі, і Тео ледве встиг привести їх у потрібний бік.
- А ось тобі моє вітання, гнила ящірка!
А потім до центру легіону хлинула величезна сила.