Розділ 306 — Останній день Лайрона (Часть 1).
У порівнянні з чарівниками, рух меча на коротких відрізках простору міг бути набагато вищим. Але коли виходило до віддалених дистанцій і пересечених місцевостей, магія левітації набула більших успіхів. Також не слід було ігнорувати всеосяжний огляд того, хто був чарівником на великій висоті.
Пролетівши кілька кілометрів, Трійця зупинилася перед палаючим містом.
Це було північно-західне містечко королівства Солдун, яким керував Граф Альберт. В останній громадянській війні цей чоловік став на сторону Ельсіда, і одного разу Теодор з ним вже зустрічався. Коли тіні трьох людей проносилися над помети графа, Тео навіть згадав його обличчя. Альберта засідало в центрі міста, і тому вони могли оглянути всю місцевість.
— Тут пекло, — коротко переглянув Теодор і побачив околиці.
Полум'я, дим і розбігаються в усі боки люди.
- Напрям атаки – з півночі. Ситуація занадто дивна, щоб назвати її вторгненням Лайрона. Стіни ще не впали, але в місті вже відбуваються заворушення...
– ... Тео, — промовила Вероніка тоном, який найбільше нагадував гарчання. — Подивися уважно. Здається, ми наступили цьому виродку на хвіст.
– А-а?
Теодор послухався поради Вероніки. Він активував Соколінний Око, і форми людей, які бігають по землі, котрі раніше були схожі на мурашок, почали повільно прояснюватися.
По вулиці, залитою кров’ю, чоловік гнався за іншою людиною і повалив свою жертву на землю та встромив її зубами прямо у шию. Очевидно, через укус було зірвано артерію, оскільки жертва швидко припинила брикати й заміри. Це була просто жахлива смерть, однак... Це був ще не кінець.
Жертва сама стала мисливцем, не зважаючи на рани крові. Людина перетворилася на зомбі — найпоширеніше і найжахливіше породження некромантії.
- Та це ж не жити! Здається, що цей вірус — один з найдивніших Теодорів.
Усе нежиття можна було розділити на два основні види: породжену і інфіковану.
За допомогою магічної сили чаклуна неживий, тоді як заражене тіло ставало таким наслідком зараження. Зазвичай це відбувалося після вбивства від рук іншої неживи або під впливом спеціальної інфекційної магії.
« Звичайно, робота нежиття набагато сильніша. Але небезпека зараженої неживості полягає не в силі індивідуального монстра, а у їх кількості."
Один зомбі вбивав одного городника. Потім двоє зомбі вбивали двох мешканців міста. Четверо зомбі нападали на чотирьох мешканців міста... Менш ніж через пів дня тисячі мерців перетворювали цей чи інший населений пункт у справжнє кладовище. Така була жахлива сила зараженої неживи, через що некромантів ненавиділи всі живі істоти.
Проте Теодор залишався спокійним, дивлячись на землю. Інфекція явно була загрозою, але кожен окремо взятий мертвий чоловік не був особливо сильним. Армія з відповідним захистом могла легко подбати про них. Фактично, солдати Альберта успішно блокували не жити за стінами.
На даний момент втрати серед городян були невеликими, а також продовжувала працювати сторожа, яка допомагала мешканцям покинути місто. Їх сили було недостатньо, щоб перемогти нескінченні орди мерців, але вони цілком могли протриматися ще кілька годин.
«... Та все ж, ця ситуація дещо дивна."
Теодор знову відчув, що щось не так.
« Тут присутній високоранговий невід, який здається віддає команди, але не дуже організований. Яку б травму він не отримав, чорнокнижник 9-го Круга просто не може бути таким незграбним."
Можливо, він затіяв цю пандемію лише для того, щоб збільшити свою силу? Ні, якби Джерем цього хотів, то діяв би набагато швидше і більш приховано. Нежання — це справжня помилка.
- Що робимо, Тео?
Вони не могли просто дивитися на речі. Теодор трохи похитався, але потім зрозумів, що у них просто немає вибору. Якщо вони пройдуть повз це містечко, то завтрашній світанок його мешканців вже не побачать. Теодор не міг пожертвувати їх життями заради власної зручності. Якби Тео був настільки егоїстичним, Нуада ніколи б не відповів на його заклик.
- Рендольф, вирушай у східну частину міста і допоможи охоронцям евакуювати позосталих.
– Добре. А що сказати про тебе?
Теодор посміхнувся і весело подивився на Вероніку.
- Що це восьма заповідь червоної Вежі?
– А-а? Хороший чорнокнижник - мертвий чорношкірий ...
- А 10-а?
- Хе-хе, скільки б ворогів не було: сто або тисяча – маг повинен знищити їх усіх!
Це була нерозсудлива стратегія, але жодна логіка не мала відношення до ситуації, коли дві маги 8-го Круга вступали у справу. Кожен з них був армією в одній особі. Для того, хто був здатний поодинці знищити тисячі лицарів, ця чашка нежиті була не небезпечніше дерев'яних манекенів.
- Зрозуміло. Що ж, не захоплюйтесь там — потиснувши плечима, сказав Рендольф, після чого сстрибнув на землю. Він як ніхто інший добре знав, що магія набагато небезпечніша, ніж кілька тисяч мерців.
Висота, з якою він падав, була досить великою, але жоден майстер меча не почав би про це турбуватися. Рендольф м’яко опустився на будівлю, тоді як два маги вирішили розподілити свої обов'язки.
- Вероніко, я подбаю про місто.
- Добре, тоді я зачищу все зовні. Там я їм точно задам жару!
Все було так, як вона і сказала. Магія Вероніки, яка спеціалізувалася на величезному руйнуванні, погано підходила для демонстрації всередині міста. Якщо б вона нанесла удар по спорудах, мешканці мали би зазнати більшого лиха, ніж зомбі. Навіть маги, які досягли 8-го кола, в деяких речах були недосвідченими.
- Тео! Замкнемо парі: хто першим закінчить, той і переміг! — Венеція запропонувала Вероніку, і коли не чекали відповіді, то викликала свої крила.
Її швидкість явно перевищувала швидкість звуку. З декотрим запізненням пролунав свист, і кілька хмар розірвало на шматки. Вероніка, як і завжди, нагадувала бурю в тілі. Теодор подивився їй далі, після чого опустив погляд вниз.
- Західна частина міста вже приречена, але в центрі і на півдні ще багато вижили. Думаю, варто зосередитися на них.
Він вирішив віддати перевагу тим, хто залишився в живих, яких оточила не жити.
І ось вісім кіл Теодора почали обертатися.
Вжу-у-ву-о!
Так чи інакше Теодор вперше використовував вісім кіл. На даний момент у нього було набагато більше магічної сили, ніж в будь-якого іншого мага. У міру того, як збільшувалося кількість його кругів, могутність Теодора стала достатньо високою, щоб її можна було порівняти з пробудженням серцем дракона Вероніки. І яку ж магію він збирався використати з такою магічною силою?
- Чудово! - Голосно вигукнув Теодор.
"Запоминання"
« Відкрити всі шари».
"Восьмальна активація".
Він ще ніколи такого не пробував! Велика сила злетіла вгору, миттєво перетворивши простір навколо Теодора. І звідкись з цього викривлення народився світло.
"Успех!"
На основі назви магія мала щось спільне зі світлом. Вона була взята з залишків божественності, залишених Нуадою після свого заклику. Просте полум’я не могло повністю зупинити регенеративні здібності. Йому потрібна була божественна сила, яка вважалася природним ворогом всього неживи і чорної магії.
Фу-ду! Фу-ду! Фу-ду!
Золоті стріли почали з’являтися в небі, змушуючи людей відступати нічну темряву. Так само як сонце сходить на світанку, над містом розливається м’яке божественне світло.
10, 20, 100, 200...
Спочатку Теодор збирався зробити помірний зал. Але невдовзі він змінив свій погляд. Приблизившись до відмітки в 1000 він зрозумів, що у нього залишається місце для чогось більшого.
« Я можу розчистити все з одного разу» — подумав Тео, спостерігаючи за чудовою сценою, яку сам і створив.
– Кх-р-н?
– Ку-хр-р р-ор!
- Гр-р! Гр-р... Укх...
Кожного разу, коли божественне світло опускається на місто, не жити таяла, немов свічки. Зомбі не могли витримати його і негайно згорали. Навіть похила непрацездатність перестала рухатися, і наслідки цього згубного впливу неможливо ігнорувати.
Теодор не знав, що це заклинання, яке надихнуло світлову хвилю Нуади, буде настільки потужним.
« Можливо, це навіть стане конкурацією Мітрі в її божественному стані. Хіба цього недостатньо, щоб розібратися з Джеремом...?».
Серед золотистого неба фігура Теодора виглядала справді святою. Дехто впав на коліна, тоді як інші просто замерли.
Потім Теодор повільно підняв ліву руку і вигукнув: « Вперьоде».
Місто накрило зливу золотистих стріл.
Це була справжня божественна кара.
Пізніше, коли люди згадували події того дня, вони говорили про те, як у небі з’явився хтось, оточений божественним сяйвом. Після цього він створив блискучий дощ світла, який швидко знищив усіх негодних богів істот.
Нежити було під час тотального нападу. І цього виявилося більш ніж достатньо. Лич або лицар смерті могли б витримати кілька таких стріл, але рядова нежити була приречена. Мертві були немов крижини, що тчуть на палючому літнім сонці.
Світло нищило тільки неживе, і воно аж ніяк не шкодило живим.
І ось, після цього золотого душа, в місті не залишилося жодного живого мерця.
– ... Здається, я виграв парі, — пробурмотів Тео, дивлячись на те, як Рендольф носиться по східних частинах міста, намагаючись знайти хоч одного запиря.
Теодор досяг 8-го кола, пройшовши через багато перешкод. Він постійно прогресував, але тільки зараз зрозумів, що його магія стала в кілька разів сильніше.
« Теодор Міллер» — так називали чарівника, якого можна було б сміливо внести у будівництво кращих на всьому континенті.
- Хм?
А потім його увагу привернув мертвий.
Мертвець, який пережив божественну кару.