Розділ 282 — Послідовники кінця (Часть 1).
- Володар кінця? - Пробурмотів Тео, дивлячись на дівчину, що стояла перед ним. Її одежа були акуратними, блідо-біла шкіра - добре охайною, і риси обличчя можна було порівняти до лілії, що повністю завершувало її красу.
Хто хотів би зашкодити цій прекрасній і заплаканій дівчині? Не знаючи про все, що відбувається, простий чоловік запропонував би їй свою носову хустинку.
Проте Теодор продовжував дивитися на неї пронизливим поглядом.
«... Хто ж вона така?»
Він бачив багато гарних жінок, і тому міг з упевненістю сказати, що Гіпатія дуже приваблива. Вона була справжньою красунею на одному рівні з Веронікою, Аквілою та Елленою.
Тим не менш, його голова залишалася холодною.
Усі його почуття були насторожі, не даючи взяти вгору ні водіння, ані співчуття.
А відразу після цього в голову Теодора дещо прийшло.
З уст дівчини в білому прозвучало "лорд Джерем". Джерем... Ім’я, яке він чув раніше, відразу відродило в пам’яті бурю.
І ось, коли Теодор нарешті все згадав, вираз його обличчя застигло.
« Джеререм... Це ж той самий гримуар? "
Як і у відповідь, перед його очима з'явилося інформаційне віконце із описом Поклонення смерті.
Поклоніння смерті.
Цей гримуар містить душу легендарного чорнокнижника Джерема. Як некромант 9-го Круга, який став на бік демонів і пішов війною проти людства, Джерем украде тіло будь-якої істоти, яка прочитує гримуар, і перетворить його до життя.
Джерем мріє про цілковите воскресіння, бо його душа мучиться в безодні.
* Якщо предмет поглине, то з високою ймовірністю чорнокнижник Джерем знищить ваше тіло. Щоб запобігти цьому, розблокуйте одну з печаток обжерливості або збільшуйте свої досягнення.
Минуло кілька років відтоді, як Теодор захопився цим гримуаром. Давним-давно Поклоніння смерті вдалося поневолити тіло інспектора з Мелтора в Баронстві Міллерів, але тепер він був запечатаний у Інвентарі Обжерства.
Але, як би там не було, це був гримуар, в якому жив маг 9-го Коло.
У той час, і навіть сьогодні Теодор не міг поглинути Поклонження смерті, так що це був просто об'єкт, який запалюється в його модифікованій просторуній кишені.
Так звідки ця дівчина, Гіпатія, знала ім'я легендарного чорнокнижника і чому вона назвала Теодора « Джимом »?
"Є кілька можливих гіпотез, але..."
Його чутливість попереджала, що одне невірне слово може перевести їх відносини в статус "вразливих". Тео не хотів зав’язувати дружбу з чорношкірою дівчиною, але також упустив нагоду використати це непорозуміння.
Крім того, замість відразу дати негативну відповідь, він повинен був з’ясувати спонуки іншої особи.
Отже, прийнявши рішення, Теодор сміливо відповів:
- Володар кінця? Вибач, але я нічого не пригадую.
Почувши ці слова, очі Гіпатії закругились і дівчина оплакувала Теодора:
- Ах, мій володар ... Ви втратили свої спогади? Я - Білий Рицар, Гіпатія, одна з чотирьох вершників кінця! Судячи з того, наскільки чудові навички Ви щойно продемонстрували, я вирішила, що ви, мабуть, весь цей час таємно нарощувала свою силу в королівстві магів ...
- Занадто багатослівно. Якщо ти не хочеш, щоб я пішов, то краще поясни все відразу, - обрізав Теодор, прикинувшись розсерденим і почав збирати свою магічну силу. Усі його сім кіл швидко згорнулися, виштовхуючи величезний тиск на весь простір довкола нас. Жодна людина, яка не має особливих навичок, не могла б протистояти цьому.
Однак Гіпатія не стягнулася. Вона тільки ввічливо поклонилася йому, дивлячись на нього смиренним і шанобливим поглядом.
"Значить, того лицаря смерті напевно контролює ця жінка".
Теодор вже здогадався про це на основі кількості магічної сили, яку він відчував, але тепер його припущення було повністю виправдане. Некроманту, що досягла хоча б 7-го Круга, було під силу занурити в хаос нехай невелике, але повноцінне королівство.
Якби Гіпатія щось запідозрила, він би мусив прикінчити її прямо тут.
Крім того, якщо « чотири вершники кінця» були 4 чернетки, це означало, що ця організація мала чотирьох майстрів. А такої змінної було достатньо для того, щоб перевернути з ніг на голову всю Північну війну.
Здається, що "Поклонження Смерті" було для них чимось важливим, але Теодор не збирався визнавати себе просто тримає його в інвентарі. І ось, коли він нервово зковтнув, Гіпатія підняла голову і заговорила:
– ... Мій володар, вислухайте мене.
Потім вона повністю опустила руки собі на коліна, прийнявши абсолютно беззахисну позу і почала розповідь:
- Мій володар, ми почали спостерігати за вами відразу після того, як пропустили "Ожелель Шарлотти" в підпільному аукціоні Каргаса.
Теодор кивнув. Він знав, що за ним тягнеться хвіст в особі представників компанії Оркус і лицаря смерті. Не можна було сказати, що чорнокнижники мобілили таку силу, якби намисто не було дійсно важливим об’єктом.
- Потім Ви відправилися разом з ним на Піратський Архіпеґ... Озираючись назад, я розумію наскільки безглуздою була. Замість того, щоб слідувати за волею Вашої Величності я поспішно спробувала схопити Вас за кісточку...
- Що ти маєш на увазі?
- Ви передали його цьому гордому морському дракону, Аквіло... Але оскільки ваше тіло ще не завершено... І я, жалюгідна Гіпатія... Я не сумніваюся, що кінець скоро прийде...
Якщо у вухо вдягнути кільце, воно називатиметься серьгою. Якщо закріпити його в носі, то люди будуть вважати носовим кільцем. Інакше кажучи, Гіпатія розуміла все так, як бачила. Але якби поблизу стояла Аквіло, вона б напевно розірвала її на частини.
Після продовження пояснення Гіпатії вираз обличчя Теодора ставав все більш серйозним. Припущення всадниці про Аквіло було абсолютно неправильно, але всі події, згадані пізніше, виглядали як для очей чорношкірих цілком правдоподібними. Починаючи з заклику високорангового демона і до того моменту, коли Теодор витягнув Поклоніння смерті, щоб втекти...
Нарешті Гіпатія зупинилася на ще одному важливому факті.
- Таким чином, Ваша Величносте зробило « його» особисто?
– ... Його?
- Рицаря смерті зі здатністю аури! Він повністю позбавлений слідів некромантії, що ставить цього лицаря смерті на безпрецедентний рівень ... Я ще раз усвідомила, що мій полководець воскрес!
Теодор із запізненням зрозумів, що вона мала на увазі.
« Не кажіть мені, що вона прийняла Ґладіо за лицаря смерті?»
Це збіг був дуже доречний. Некроманти, будучи тими, хто перекручував власне життя, були більш чутливими до живої сили, ніж будь-хто інший. Звичайно, Гіпатія відчула, що автомат « не був живий », а тому скинула його знову лицарем смерті.
А ще вона побачила, що в ньому міститься душа майстра меча. Автоматон був остатковим продуктом тих часів, коли така магія була звичайним явищем. Але в наші часи автомати були рідкістю, і тому їх неправильно обдурили.
« Це все призвело до того, що вона прийняла мене за Джерема?» — запитав Теодор.
- Очевидно, так.
Це не просто один чи два збіги обставин, а ціла серія пов’язаних між собою подій, що спонукало Гіпатію думати саме таким чином. Що ж, якщо так все сталося, то як Теодору використати це непорозуміння?
Потиснути чотирьох вершників руки або оголосити їх своїми ворогами? Тим не менш, Мелтор вже був виснажений кровопролитною війною зі своїм старим ворогом Імперією Андрас, а тепер йому доведеться мати справу ще й з організацією, яка володіє чотирма майстрами-чернокніжниками? Такий розкішний Мелтор, очевидно, не міг собі дозволити.
Але якщо все буде прямо-протиполучно, магічне королівство матиме велику перевагу.
« Дикарі боряться... Здається, так звучить ця приказка? "
Іншими словами, він міг змусити чотирьох вершників зіткнутися з Імперією Андрасу. У короткостроковій перспективі це могло опинитися на руку, але слід було взяти до уваги і ризик вступу в переговори з чаклунами, які могли б бути загрозою цілому королівству.
А втім, Андррас і справді зазнав би справжнього лиха.
- Гаразд, я повірю тобі. Це... Гіпатія?
- Так, мій володар. Я зроблю все, що Ви накажете - відразу ж відповіла дівчина, опинившись на коліна. Вона з любов'ю дивилася на Теодора, не турбуючись про те, що її білі одягу будуть запакувані.
Віскі Тео залякували. Можливо, вона і була темношкірою, але чи міг він використати таку щиру прихильність? Це змусило його почуватися винним. Таким чином, щоб очистити своє сумління, Теодор вирішив поставити Гіпатії останнє і найважливіше питання:
- Можеш рахувати це перевіркою, але я хочу дещо тебе запитати.
Тео хотів знати, чи зможе він співіснувати з чорношкірими.
- Яка ж ціль чотирьох вершників?
- Ху-ху, мій повелитель, Ви питаєте щось цілком очевидне — піднявшись на ноги і посміхнулася Гіпатія.
А потім, розставивши руки, дівчина вигукнула:
- Ця обіцянка не забула навіть через тисячоліття очікування, мій пане!
Під нічним небом, де, наче туман, блукала насичена темрява, стояла красива жінка, а її очі були заповнені порожньою, ніби вона дивилася на щось невимовне.
Танцюючи під цим зоряним світлом, вона відповіла на запитання Теодора:
- Наша місія - покласти край цьому світу.
У її чистих очах сяяла одна-єдина емоція. Божевілля.
- Ціль чотирьох вершників знищити цю потворну цивілізацію і весь людський рід.
- Ясно.
Цього Теодора було цілком достатньо.
- Ти відповіла на моє питання.
Вони ніколи не зможуть зрозуміти один одного.
***
Топ, топ.
Десь глибоко під землею розставалися звуки кроків. Вони проклали тунель, але не могли викласти дорогу. Тео чіплявся до тих каменів, які там були. Йому потрібно було принаймні десять хвилин, щоб наздогнати своїх людей.
– ... Недарма чорношкірі люди славляться своїм поганим смаком, зрештою пробурмотів Тео і так не змогли подолати дискомфорт від того предмета за пазухою.
Це був маленький штучний череп. Гіпатія веселим голосом пояснила, що Теодор може в будь-який час використовувати цей артефакт для зв'язку з нею.
Вона сказала, що його не можна класти в окремий простір, але після 30 хвилин фізіологічного дискомфорту Теодор просто не витримав і перемістив темно-червоний череп у інвентар.
Він пильно помив руки чари води і, відчувши себе трохи краще, покликав свого компаньйона:
- Обжерливість.
- Що сталося, користувач? - Негайно реагував гримуар.
- Ти чув всю історію Гіпатії?
- Звичайно. Проходять цілі епохи, але ці темношкірі досі залишаються тими ж. Послідовники кінця... Ті, хто вважає не життя, а смерть.
Чернетки поклонялися смерті з природних причин. Багато мудреців вважали, що справжнє життя існувало лише до народження і вже після смерті.
На основі своїх поглядів і переконань ці чорношкірі люди дотримувалися позиції, що вони повинні вбивати людей, аби повернути їх на правильний шлях. Сутність чорних магів цілком узгоджувалася з фанатизмом церкви Лайрона, який також був позбавлений моралі та совісті.
Зрештою, чотири вершники були не чим іншим як організацією для знищення світу. А як для чорношкірих - це була цілком звичайна мета.
- Знай свого ворога і зможеш провести тисячу бітів без поразок...
Ці знання були заборонені, але тепер Теодор був тісно пов’язаний з чотирма вершниками і більше не міг залишатися в незнанні. Ось чому він глибоко зітхнув і сказав:
- Обжерливість, я хочу знати про чорну магію.
– Хрм-м...
Гримуар трохи замовк, після чого задовольнив запит свого користувача:
– Добре. Тоді я почну з минулого.