Глава 281 — Меса (Часть 5)
Гніючі зомбі кинулися в атаку. Вони повністю втратили людський образ, рухаючись на четвернятах, наче звірі. Їхні власні тіла були примусово видерті з них, перетворившись у лазню.
Замок Дофрун зазнав нападу нежиті. Це була некромантія - найвідоміша сфера чорної магії.
- Чорнкнижники? Але чому вони тут...?
- Ці виродки схожі на тарганів!
Знеохочені чарівники реагували досить різноманітними. Тоді як одні були спантеличені, то інші почали обурюватись. Однак усі об’єднувалися, ніхто не вітав появи темношкірих.
Магічне повідомлення оголосили чорну магію поза законом.
Люди, незнайомі з цим поняттям, вважали, що Чорна магія покладається лише на інший атрибут, але це було далеко не так. Окрім словесного насильства, а також використання кіл, магія не мала нічого спільного з чорною магією.
Чорна магія була силою, яка мала заперечити цей світ. Знак, який символізує чорну магію, був зворотною пентаграму. Кожен з них вказував на якусь чаклунську фраксцію.
Однією з таких фракцій була некромантія — сила, яка порушує кругообіг життя і смерті. Другий - магія підкорення, яка змушувала тіло і душу схилитися перед іншим живим. Також існувала фракція, яка черпала сили за межами цього світу. Окрім них, були ще Колдуни Хроноса і демонопоклонники.
Усі вони становили п'ять кінців повернення до рівня. Проте, найбільшою кількістю жертв могла похвалитися саме некромантія. Якби не універсальне табу, вони б давно перетворили цей світ у пекло.
І будь-хто, хто б став свідком подій з Замком Дофрун, без вагань погодився би із цим твердженням.
- Вони поруч! - Хтось чув крик, коли прийшов ворог.
А потім фортеця накрила хвилі страшних криків.
- Кхрі-і-и-І-И-i- i- і-ї!
Крики баньшею були акустичною зброєю, яка впливала на саму душу. Чарівники знали про цей факт, і тому підготували звукоізоляційну магію. Однак для Р. Тіні це було неможливо.
І це природно, що перші жертви з'явилися з боку Андраса.
- Ува-а-ак!
Довгі кігті вупи проникли у щілини обладунки, запихаючи очі та вуха. Одночасно з цим через гострих кігтів тут же виділявся жахливий отрута, що спалює нерви лицарів.
- Будьте пильні! Окутіть свої тіла аурою! Інакше ви будете зворушені цими криками!
- Прийняти оборонне побудова!
Хоч би як там було, воїни Імперії Андрас були далеко не дурнями. Побачивши, що їхні товариші починають падати жертвами мерців, вони перестали звертати увагу на Мелтор і відразу ж зосередилися на захисті. Це було правильне рішення, і Рицарі Тені швидко втілили його у реальність.
Природними цілями були всі живі істоти, і тому військо Мелтора зазнало нападу. Усвідомлюючи це, маги зміцнили лінію оборони і почали чекати. Вони були готові в будь-який момент вступити у бій з цими потворними істотами, які обманули саму смерть.
І ось, незабаром цей момент настав. Жовті зуби зомбі, отруйні кігті запирей і крики баньшей...
Але щось було не так. Нежити рухалась виключно в одному напрямку.
– ... А-а?
- Та що, чорт забирай, тут відбувається? - Розповідав чийсь крик, в повній мірі висловлюючи почуття абсолютно кожного.
- Зберігати спокій! Не дозволяйте диханню збитися!
- Чому вони націлені тільки на нас?
У Імперії Андрас, де жили лицарі, не було місця для проживання.
Там, де зміцнилося підрозділ Королівства Мелтор також копішилася деякі нежити, але її було незрівнянно менше з тієї, яка оточила Рицарів Тені. У певному розумінні це була чудова можливість. Але бойові маги просто не могли перетравити таку незбагненну ситуацію, а тому залишалися на своїх місцях.
- Чому нежити залишила нас у спокої?
- Чому вона не нападає на нас?
Магам було б набагато спокійніше, якби зомбі намагалися їх їсти живцем. Правителі обох сторін також були спантеличені.
- Ні, з чого б це раптом...
Звідки ні візьмись, в центрі міста з'явилося нежити і стала атакувати виключно лицарів Андрасу? Навіть найкращі європейські стратеги не могли б передбачити такий поворот справ.
Навіть Сест відмовлявся щось розуміти, з широко витриманими очима спостерігаючи за тим, що відбувається. Що стосується Теодора, він вважав це чимось абсурдним, навіть якщо воно було йому на руку. Його стосунки з чорнокнижниками були далеко від розряду « друзів», так чому б це раптом їм допомагати Мелторові?
« Я не знаю...»
Для того, щоб зробити хоч якийсь висновок, було занадто мало доказів.
Теодор не переставав думати про цю ситуацію, а озирнувся на неї. Після втручання в підрозділ з’явився великий привілей. Він не знав, з чим це пов'язано, але Мелтор від цього тільки виграв. Якщо десятки Рицарів Тіні і жерці, які допомагають їм, будуть вбиті, місія Теодора у Дофруні буде виконана.
Попри це Теодору зовсім не подобалось те, що відбувається.
"Я не знаю намірів цього чорнового хлопця, та й залишатися тут дуже ризиковано."
Він не міг вважати це допомогою. Коли Тео побачив все ще стурбованого Зеста, то думав про те, хто може за всім цим стояти. Проте незабаром його мислительський процес був перерваний чиїмсь грубим голосом:
– Єретики! Ви — адські посланці, які спричинили цих монстрів! — Оголосив кардинал Антоніо, старенький чоловік з Великобританії Лайрон, — ви не постили заманити демонів! Я зруйную вас кару небесною! Якщо ви зараз розкаєтеся і віддасте мені своє життя, то будете горіти у вогні чистилища всього лише половину вічності!
– ... Вибачте, кардинале. Але що є основою Вашого лая?
- Об’явлення Бога Лайрона!
- Вздор.
Почувши слова Антоніо, Тео і Зест на мить забули про свою протидію та обмінялися поглядами. Було не ясно, чи продовжувати їм битися. Рішуче обурення кардинала розвіяло всю їх концентрацію, а через атмосферу, яка діє навколо атмосфери знову зосередитися вони вже не могли.
Теодор і Зест нахмурилися, не знаючи, що робити далі, як раптом...
- Що?
- Це ж...
Теодор і Зест, а потім кардинал Антоніо з здивованими обличчями подивилися в одному напрямку. На даху будинку, біля якого билися двоє чоловіків, стояв чорний лицар. Весь його вигляд витікав якусь цілком потьмянілу і неземна присутність.
І Теодор раніше відчував цю порожнечу.
- Рыцарь смерти...!
Це був лицар майстерського рівня, який прожив своє життя завдяки чорній магії!
Фізичні здібності лицаря смерті були в кілька разів вищі за людські. Він не відчував болю, а його виживання була близька до безсмертя. Рендольф переміг одного з них, але тільки тому, що лицар смерті був неспроможний проявити всю свою силу.
Однак цей лицар смерті, який з’явився біля Теодора Міллера і Зеста Шпійтема, не був пов’язаний із жодними обмеженнями.
– ... Гр-р...
Рицар смерті не міг говорити, даючи при цьому лише якісь дивні звуки.
А потім...
Вшу-у-ву.
Його меч окутала аура смертельно-серого, не характерної людям, кольору. Рицар смерті не міг володіти своєю власною здатністю, як інші майстри меча, але його аура була згубною для будь-якого живого створіння.
Якщо Зест дозволить такій клинці доторкнутися до свого тіла, то це буде для нього фатальним.
– Дерьмо. Гей, хлопче, ти дійсно не маєш до цього ніякого відношення?
Убивчі наміри лицаря смерті були спрямовані виключно на Зеста. Теодор відчув це і прийняв рішення.
« Добре, нехай буде так»
Кожен з його трьох Адських Клінов мітнувся до своєї власної мети. Один з них кинувся до Зесту, а інший у дурного кардинала. Третій же...
- Вперед.
Адські Клінки летіли під нічним небом, ніби справжні метеорити.
- -----...!
Небо і земля вибухнули, але Теодор встиг побачити результат своїх дій.
"Дійсно, його сила атаки стала куди вищим."
Зест Шпійтем не був здивований і зосередив всю свою силу на розрубуванні простору прямо перед собою. Переважний простір заблокував палаючий меч і вибухнув. Це була остаточна атака Зеста Шпейтема - сила, яка знищує абсолютно все.
Наступна подія була також у межах очікувань.
Незважаючи на позірну некомпетентність, Антоніо досить легко справився з Адським Клінком. Як тільки він став кардиналом, продуктивність його сили стала цілком схожа на силу великих заклинань. І це було зовсім не перебільшенням.
Кардинала окутали золоте світло, що символізує церкву Лайрона і силу бога сонця. Цю жінку відображали, поставивши почорніти лише білі вбрання Антоніо. Тим не менш, кардинал вирубався так, ніби йому відтяло руку.
- Клятий виродок! Ти мені заплатиш за це!
Причина його гніву була проста.
- Напад на дітей Лайрона! Цей гріх не можна пробачити навіть якщо ви вбили тисячу разів!
Третій Адміністратор Клінок був націлений на жерців позаду Рицарів Тені.
Їхня оборона була тимчасово порушена нападами нежиті, і тому ця магія спричинила справжню катастрофу. Старші жерці та кілька кандидатів у кардинали були насипані в попіл. Уціліло лише кілька людей, і тому що їх прикривали численні щити.
Навіть легендарна магія воскресіння вже не може їх оживити. Так чи інакше, місія Теодора Міллера була виконана.
« Не думаю, що вони зможуть переслідувати нас у такому безладі» — подумав Тео, озираючись по боках. В очах його співрабів чигала впевненість, ніби вони були готові в будь-який момент кинутися в саму гуску неживі і лицарів Андррасу.
Рицарі Тені, безсумнівно, зможуть покінчити з неживою. Але оскільки тепер вони залишилися без підтримки священиків, їхнє становище погіршиться.
- Все, якнайшвидше покинути замок! - Піднявши голос, наказав Тео.
Рішення Теодора було небезпідставним, хоча бойові чарівники готувалися до атаки.
Отже, загін Мелтора відступив від зануреного в хаос Замза Дофрун.
***
– ... Хм-м, погоні немає. Як і очікувалося, — пробурмотів Теодор, обернувся в сторону палаючої фортеці.
Разом з іншими він стояв прямо перед входом у тунель, по якому вони сюди і прибули.
- Це просто жахливо, але я не можу заперечувати її ефективність.
Я дійсно була вражена своєю силою.
Тео не знав, на що здатні некроманти низького рівня, але найвищі чернетки могли використовувати для поширення інфекції. Людина, викрадена зомбі, сам перетворювався на поромби, а душа, висмоктована лазеньці, зверталася до злого духу і ставала ще однією баньші. Звичайно, ця хвороба також мала свої обмеження. Однак на полі бою ніколи не бракувало трупів і матеріалу, який можна було б використовувати.
Якби меч Зеста Шпейтма був вільний, він би негайно подав неживий. Проблема полягала в тому, що це було неможливо.
- Рицар смерті — досить серйозний противник.
Рішення Теодора нанести останній удар і ретируватися також було наслідком появи лицаря смерті. Цей монстр міг уявити певну загрозу навіть 2-му мечелю.
Операція, яку використовують як союзника лицаря смерті, була можлива тільки тоді, коли вони разом переважали Зеста Шпейма і Антоніо. Але їхня сила, мабуть, була вищою і Теодор вирішив обмежитися навіть такою скромною перемогою.
Ворог його ворога був другом? Однак ситуація відрізнялась від тої добре знаної заяви. На Сході такі друзі, як правило, приходили на удар у спину.
Але коли Теодор уже збирався сховатися в темряві тунелю, його брови прослизнули.
- Тео, ти не йдеш?
Перед входом стояло лише двоє чоловіків, і саме тому Сільвія розмовляла зі своїм компаньйоном у своїй манері.
- Йди першою. Я хочу трохи подихати повітрям, — з усмішкою відповів Тео.
– Добре. Але ти впевнений, що тут безпечно? Ця територія Андраса, і тому невдовзі сюди можуть завітати підсилення, подивившись на неї, сказала дівчина.
- Я вас догоню через 10 хвилин. Не переживай за мене.
– Добре. Береги себе і не затримуйся, — промовила на прощання Сильвія та спустилася у тунель.
Мовча дивлячись на її сріблясте волосся, яке зникає в темряві, Теодор задумався.
Реванш з 2-им мечом Імперії, Зестом Шпійтемом...
Бій так і не отримав повноцінного, але очікування та хвилювання не сильно відрізнялися від попередніх бійок. Коли на карту було поставлено життя, все інше відходило на другий план. Але тепер, коли його розум і тіло заспокоїлися...
– ... Справді, - сказав Теодор, ніби він « це знав » увесь час, — я відчув твій погляд на те, як тільки вийшов з замку. Я не відчував ворожості, тому мені здалося, що нам варто поговорити.
Його слова були звернені до того, хто стояв за спиною. А потім Теодор повернувся, очікуючи побачити потворного чорнокнижника... Злий чаклун, який у всіх легендах і казках є символом самого зла...
Як же виглядало зло, яке хотіло покласти край всьому живому?
- Ч-що ...? - Тео негайно вирвався, після чого він просто замовк.
Перед ним стояла дівчина з білим волоссям.
— Я щиро вітаю вас, — сказала вона, дивлячись на мертвого мага. Її гарне обличчя було мокрим від сліз. Якби Теодору потрібно було порівняти її з квіткою, то вона була б лілею. Білий одяг, біла шкіра і крапельки сліз зриваються з довгих ресниць...
Вона плакала, не приховуючи своєї радості.
- Білий вершник Гіпатія вітає лорда Джерема, володаря кінця — ввічливо привіталася дівчина, дивлячись на свого короля.