Розділ 270 — Карульські рівнини (Часть 1).
Карульські рівнини.
Ці просторні рівнини, що простягалися на кордон між Андрасом і Мелтором, були місцем, де дві держави проливали кров принаймні двічі в сторіччя.
Незважаючи на те, що рельєф надав максимальний огляд і дав чудову можливість напасти дальше, Мелтору ще ніколи не вдавалося пробити захист Андрасу. Рутбен, яка була неподалік від неї, мала досить сильну силу, щоб називатися неприступною.
Але що ще цікавіше, протягом багатьох століть Карульські рівнини значно змінили свій зовнішній вигляд.
За весь час свого існування вони були іспані сотнями найбільших заклинань 7-го Круга, які залишили на землі кратери та риторики, котрі ніхто б не ризикнув назвати « поширеним природним шляхом».
Углиблена земля збагатилася каньйонами, а плоский ландшафт перетворився на пересечену місцевість. Півтони боїв, на яких протягом століть велися дебати про стосунки між суперлюди і магами, досягли такої стадії, коли природа почала існувати до невпізнаного стану.
- В певному розумінні цей раз може стати останнім, коли Карульські рівнини можна буде назвати степами, — пробурмотів літня людина, погладжуючи свою бороду.
Відтоді минуло 50 років.
Зараз він був на вершині Магічного повідомлення, але спогади тих днів все ще сяяли яскравими фарбами. Те саме можна сказати і про будь - якого мага такого ж віку, який вижив на полі бою. Поле бою, на якому магія і меч схопилися в відчайдушній битві...
Вогняний дощ, який падає з неба...
Плопий ґрунт, який приставав до ніг зовсім не від води, а від обливання пролитої крові...
Смертоносні мечі, які вливаються у тебе з усіх боків...
Постійні перешкоди під ногами, які насправді були не камінням, а людськими головами...
І хмари, пофарбовані в криваво-червоний колір. Це був пекельний вогонь, де людське життя розтопчувалося, наче бур’яни.
Скільки ж трупів було поховано в цій сьогодні мирній землі?
Не можу собі уявити, що головуючий Магічного товариства мимовільно здригнувся.
- Головнокомандувач, — звернувся до нього чоловік середніх років, одночасно з цим простягаючи деякі документи, - Ми виправили всі рельєфні невідповідності, які залишилися з часів останньої війни. Один з наших патрулів натрапив на розвідників Андраса і намагався забрати їх у полон, але наша спроба закінчилась невдачею.
- Таких, як вони, практично неможливо взяти живим.
– Да. Вони використовують хоч і старомодний, але ефективний метод, ховаючи в роті капсулу з отрутою. Як тільки їх план був розкритий, всі вони вчинили самогубство.
Від цих слів вираз обличчя голови Магічного товариства затьмарився. У небезпечній місцевості Карулі існувало лише два види розвідників: досить досвідчених, щоб не потрапити на землю; і зовсім недоречні, коли їх схоплювали.
Коли розвідники вловили його, він без зволікань ковтав отруту навіть тоді, коли не належав до елітної групи. Така саможертовність виходила за рамки військової дисципліни і була близькою до божевілля. У цьому солдати Імперії Андрас були схожі на ярина Остіна.
- Ця їх рішучість... Як же все складно.
- Так, це дійсно дратує.
Такий погляд не був одностороннім. Так само як Мелтор ненавидів Імперію, Андрас також зневажав Королівство Мель. Вони були ворогами з перших днів заснування королівства, а тому ця ненависть існувала на найбільш інстинктивному рівні.
- Хороша робота, Граф Картер. Без вашого досвіду, карта місцевості закінчиться на декілька днів пізніше. Це велике досягнення.
— Я просто зробив свою роботу, — ввічливо відповів Картер, ставши графом після досягнень у громадянській війні Королівства Солдун. Він був військовим чарівником Красної Вежі, який залишив свій слід в останній історії і тому було очевидно, що його також попрямують на передній край Карульських рівнин.
Управитель Бенедикта, голова Магічного товариства, не мав більше компетенції ніж він.
- Хм? - Раптом пробурмотів Бенедикт, відчувши вібрацію артефакту, – ... Хо-хо. "Він" прибув. Що ж, передайте командирам підрозділу, щоб зібралися в одному місці і чекали мого приходу. Я повідомлю, які війська будуть ввірені « цьому».
- Командувач. А хто це "він" про якого ви говорите? — обережно запитав Граф Картер, виявивши велику цікавість до слів Бенедикта.
Картеру важко було приховати в своїх очах блиск очікування.
І ось, посміхнувшись, Бенедикт дав відповідь, яка цілком виправдовувала ці сподівання:
- На Карульські рівнини прибув герой.
Герой Королівства Мелтор, Теодор Міллер, офіційно вступив у війну.
***
Невдовзі після прибуття на Карульські рівнини Тео подався до командирської казарми, де побачив кількох знайомих осіб.
Серед них був головний командир.
- Головуючий?
- Вже давно з тих пір, як я вас бачив, капітан відповів Бенедикту, голова Македонії.
Здивований Теодор швидко проаналізував ситуацію. Той факт, що голова назвав його "капітний" а не "праймом". Це означає що Бенедикт прибув сюди не як маг. Головуючий був головнокомандувачем армії Мелтора.
Після роздумів Тео ввічливо віддав честь:
– Да. Давно не бачилися, головнокомандувач.
- Хм-м-х...
Пропозиція Теодора виявилася правильною, оскільки Бенедикт ствердно похитав головою і звернувся до тих, хто сидів поруч:
- Не думаю, що ця людина потребує представлення, але на всяк випадок пам'ятаю — це капітан Кватро, Маркіз Теодор Міллер. Дехто з ним ще не знайомий, але я пропоную залишити цивільну розмову на потім - строго проговорив старий, повністю закривши своє хвилювання.
Він з першого погляду міг побачити, що Теодор був першокласним магом. Його натреноване тіло було переповнене магічною силою, і навіть Бенедикт не міг би гарантувати, що всі тут могли б з ним впоратися. Як тільки він зміг досягти такого рівня у своєму віці?
- Що ж, радий Вас бачити, капітан Теодор. Коли я почув, що вже через три дні Ви прийдете до нас, я собі місця від щастя не знаходив. Я не буду ображатися, якщо Ви підрікаєте мене в нахабстві і неосвіченості.
- Ні. Будь ласка, використовуйте мене як тільки Вам заманеться.
- Ху-ху-х, Ви дуже скромний молодий чоловік. Вибачте, капітане, якщо це не виправдає Ваші очікування, але ми вже визначені з Вашою позицією.
- Тобто...?
Позиція Теодора вже була визнана ...? Поки Тео перебував у замішанні, Бенедикт та інші командири з усмішкою кивали головами. А тоді голова Магічного товариства підштовхнув до Теодора аркуш паперу і сказав:
- Прочитайте його не поспішаючи.
– Так...
Коли Тео отримав лист паперу, то поставив запитання. А потім його очі полізли на лоб.
- Головнокомандувач, це...
Теодор погано розбирався в архейських формах, але те, що б написано у цьому наказі, він зрозумів без найменших пояснень.
[Капітан Кватро, Теодор Міллер, буде дано одноосельне командування підрозділом з 50 чоловік. Кандидати будуть набиратися з Кватро, бойових магів і Башен Магії відповідно до уподобань самого Теодора Міллера. Крім того, Теодор Міллер має право не виконувати накази головнокомандувача Бенедикта Альпена].
Це означало, що Теодор мав повне право на командування одним підрозділом. Він міг навіть ігнорувати накази головнокомандувача!
Теодор був збентежений, але Бенедикт зробив вигляд, що в цьому немає нічого незвичайного, і сказав:
- Таке рішення безпрецедентне, але не варто надто сильно забивати собі цим голову. Ми дійшли висновку, що сила майстра не є ефективною при згинанні використання.
– Но...
- Це схоже на ситуацію з Майстра Красної Вежі. Бойова міць і маневрливість Вероніки занадто хороші, щоб прив'язувати її до армії. Звичайно, я не можу дозволити Вам бродити по окрузі, як вона, а тому і було прийнято таке рішення.
Майстер, який міг одним ударом знищити відразу сотню добре навчених солдатів сам по собі був армією. Один крок майстра міг перевернути хід бою з ніг на голову.
Таким чином, набагато ефективніше було дати Теодорові Міллеру свободу волі, а не намагатися вписати його у рамки армії. Так само як майстер меча переховувався на полі бою, чекаючи смерті, Мелтор контролював поле битви завдяки магам, які могли з’явитися в будь - якому місці.
Крім того, Теодор і військові чарівники були справжніми козирами Карульських рівнин.
- Граф Картер.
- Так, головнокомандувач відповів Картер, крокнувши вперед.
- Якщо Ви не заперечуєте, я б хотів порекомендувати Графа Картера як Вашого помічника. Якщо, звичайно, у вас вже немає нікого на прикметі.
- Вибачте....
Досвідчений ветеран і справді прийшов би до речі, але Теодор без вагання відмовився від цього речення. Проте він зробив це не тому, що недооцінював Графа Картера. Бенедикт прочитав вираз обличчя Теодора і запитав:
- Ви вже підібрали іншу кандидатуру?
– Да.
- Не могли б Ви сказати мені кого?
- Це...
Це було дуже важко пояснити, тому Теодор прошепотів відповідь тільки самому Бенедикту.
- Хрм-м...
Будучи головою Магічного товариства, Бенедикт не був приголомшений несподіваними вигуками. Він просто зробив незадоволений вигляд і закрив рот. Необізнана людина напевно була б обманена, і тому Теодор міг би лише уявити собі себе Бенедиктом.
- Добре, я розумію. Граф Картер проведе вас до людей, якими Ви будете командувати. Завтра почнеться повне оперативне нараду, — сказав Бенедикт.
– Да. Спасибі, головнокомандувачу - кивнув Теодор і залишив казарму.
Граф Картер поспішно пішов за ним, в той час як атмосфера у казармі стала набагато похмурішою, ніж раніше.
Теодор відмовився прийняти милосердну раду головнокомандувача, і Бенедикт так пильно подивився йому в обличчя...
Однак, на відміну від свого вигляду, у розумі Бенедикта було дуже добре враження. Він просто не міг погодитися з цим варіантом, якщо справа стосувалася "його".
« Неважливо, наскільки блискучим є Граф Картер, якщо другий варіант - "він". Да уж. Імперська армія зійде з розуму.", - посміхнувся голова Магічного повідомлення, оскільки зовсім не очікував нічого подібного.
Крім того, Мелтору це не завдасть жодної шкоди. Тому вибір Теодора був розумним.