Глава 262 — раптове возз’єднання (Часть 3).
– ... Це просто божевілля якесь! - Не здавшись, вигукнув Тео.
Мелтор, Чарівне королівство, гордився своїми майстрами Башен, серед яких найвідоміша і найсильніша у світі Майстер Червоної Венеція Вероніка. Вона була монстром, з яким могли порівнятися лише один і другий мечники Імперії.
Оскільки Вероніка успадкувала кров червоного дракона, то не була такою характерною для всіх магів вразливістю, як фізична слабкість. Мелтора, найсильнішого чоловіка, не було чимсь іншим, як прямим оголошенням війни всієї Імперії Андррас.
Якби вже наступного дня вибухнула велика війна, не було б нічого дивного!
Крім того, під час цього інциденту був присутній не хто інший, як найсильніший воїн Імперії Андрас, 1-й меч.
Якби наймогутніші представники Мелтора й Андррасу зав’язали битву, то не існувало б жодних перемир'я. Результатом цього протистояння стала б або загибель Вероніки, або смерть 1-го меча, що привело би до порушення рівноваги і подальшої відповіді.
- Ей-ей, не хвилюйся і послухай до кінця.
Але Аквіло, все ще перебуваючи в напіврозслабленому стані, продовжувала детально описувати обставини цього ексцеса.
- Це був справжній сюрприз, але жоден з них не помер. Як я вже згадувала, крім 1-го меча там був цей наслідний принц. Так от, він використовував свої дивні здібності. Це або викривлення, або втручання, чи перелом...
- Здобуття аури!
- Напевно. Незалежно від того, чи знав Фермут, що Руда заперечує його провокацію, він пішов на цей крок, і ось ...
***
Бу-дух!
Принц Фермут отримав удар в обличчя, у зв'язку з чим з його носа хлинула кров, а самого спадкоємця відкинуло на кілька метрів назад. Якби він не був захищений шаром високоплатної аури, то просто загинув би від шоку.
Проста фізична сила спотворила сам простір!
Можливо, йому навіть слід було пишатися тим, що він зміг пережити удар Вероніки.
Однак Фермут думав інакше.
- Ти, чортова су... Як ти посміла до мене доторкнутися? Ти, людина-драконій виродок!
Крім його батька, який був імператором, всі інші мали ставитися до Фермута з великою повагою. І так було не тільки через його високе становище.
Фермут мав достатньо сили, щоб отримати право називатись 3-им мечником Імперії. А раз так, вище нього стояли тільки один і 2-ий мечники.
Коли востаннє його дорогоцінне тіло проливало кров?
З налитими кров'ю очима Фермут торкнувся рукою до зламаного носа, від чого довколишній простір наповнився кривавими намірами.
— Тобі пощастило, — не звертаючи жодної уваги на гнів покійного принца, вимовила Вероніка, струшуючи з кулака кров’ю, - Я викинула кулак абсолютно несвідомо. Вдар я тебе правильно, ти б відправився в куди довше. Прости.
Так все і було. Коли рот Фермута викинув прокляття, Вероніка вдарила його ще до того, як зрозуміла. Це було схоже на бавовну з надокучливої мухи.
Ось чому ні Фермут, навіть один меч не встиг вчасно відреагувати. Вероніка зробила такий рефлекторний удар, що він зник. Інакше, якби Майстер Красної вежі за завчасно планувала травмувати або вбити Фермута, то її атака була б заблокована.
Але це вже не мало значення. Вероніка з жалем зрозуміла, що її удар не зміг убити Фермута.
Тим не менш, раціональність і навіть її інстинкти підтвердили припущення про те, що саме Фермут замовив вбивство Теодора.
- Я подумала, що твою шкуру варто лишити на розшарування нашому малюкові, але... Моє терпіння лопнуло. Я вб'ю тебе прямо тут.
- Що за дурня ти несеш?
А в наступному мигні...
Тьфу-ух.
Простір за три сантиметри від імені Фермута розжарився до астрономічних величин. І якщо хтось не дёрнув його за рукав, то принц просто б втратив голови. Його інстинкти закричали занадто пізно, але тепер Фермут чітко розумів: він ні під яким приводом не повинен битися з цим монстром.
Коли полум'я мало не стяв голову Фермута, найвеличніша чарівниця Мелтера повернулася до свого ворога і запитала:
- Хочеш втрутитися у нашу розмову, перший меч?
– ... Я не хочу, щоб ми з'ясували відносини в цьому місці.
З чорним волоссям і зеленими очима, схожі на вічнозелені рослини, він був мечником, якому, здавалося, ледве виповнилося тридцять років навіть незважаючи на те, що він вже більше півстоліття вів активну діяльність.
Це був перший меч Імперії Андрас, Крауд фон Рассел. У цю епоху, коли більше не існувало гравідастерів і архімаґів, він був людиною, котру можна було назвати найсильнішим мечником цього континенту.
- Це не місце для битви. Оскільки сучасні переговори не мали успіху, то як же зупинитись?
- Що? Сер Рассел! Це занадто ганебно! — Фермут запротестував, опинившись швидше Вероніки, — ця сучка наважилася погрожувати принцу Імперії Андррас! Крім того, було укладено угоду про ненапад! Ми не можемо закрити очі на таку образу ...!
- Ваше Високість.
Крауд фон Рассел відрізав ясний потік обурення Фермута, після чого ввічливо вклонився і прошепотів йому дещо таким чином, щоб це не почули представники з Мелтора:
- Якщо Ви захочете битися тут, ми обидва помремо. Якщо ви не до кінця розумієте ситуацію, просто довіртесь мені.
– ... Е-е?
А потім Крауд фон Рассел раптово підняв голову, пронизливо дивлячись на стоячу поряд з Веронікою Аквіло.
« Я використала маскування, але моя особистість розкрита. Якщо так, то він вважає, що буде занадто важко протистояти одночасно і мені, і Рудій?», посміхнувшись, подумала Аквіло.
Мечник думав, що Аквіло теж була справжнім монстром. Вона не могла похвалитися наявністьм такої руйнівної сили, як у Вероніки, але її сила полягала в іншому. Морський дракон міг схвалювати мобільність своїх ворогів. Хоча в битві один Аквіло сильно відставала від Вероніки, вона була справжнім козиром.
Якби Вероніка була тут одна, або з Майстром Білої Вежі, Крауд напевно зважився б на битву. Але він не міг би перемогти як над Веронікою, так і з Аквіло.
Можливо, все було б інакше, якби його супроводжував 2-ий меч, оскільки принц Фермут ще не досяг того ж рівня, що і вони. На щастя, Крауд зрозумів, що Аквіло не квапиться брати участь у конфліктах і тому побачив можливість відступу.
Крауд фон Рассел прийняв справді мудре рішення.
- Ц-ц, – пощелкала мовою Вероніка, усвідомивши хід думок мечника.
- Я не маю наміру атакувати людей, які збираються ретуватися. То що ж ти збираєшся робити? Звичайно, я могла б подумати про це, якби в моїх обіймах був хлопчик. Але якщо про це попросиш ти, то звичайно ж я відкаджуюся — насолоджуючись розчарованим виглядом Вероніки, прошепотіла їй на вухо Аквіло.
- Заткнись, проклята піратка.
Ситуація була дуже делікатною. Якщо Аквіло стане одним із них, то Мелтор мав би велику перевагу, але в нього не було жодного бажання розвивати конфлікт без участі морського дракона. Вероніка була поставлена в глухий кут вибором 1-го мечника і не знала, що робити.
Але вона не хотіла їх відпускати. Майстер Красної Вежі подивилася на Фермута з кривавими намірами в очах і, трохи стурбована ситуацією, запропонувала компроміс.
- Гей, номер один.
- Що?
- Прибери від мене цей шматок лайна, поки я не передумала. У мене і своїх справ вистачає, крім як ганятися за вами.
- Так і зроблю.
Крауд швидко зрозумів значення слів Вероніки і почав відступати назад. У певному розумінні навіть такий результат можна назвати перемогою. Андрас опинився у скрутному становищі, але Мелтор не зміг усунути двох його представників навіть попри їхню найвищу силу вогню. А тепер вони були обізнані з існуванням Аквіло.
– А-а...?
Ось чому Крауд з невеликим запізненням зрозумів, що відбувається. Вероніка сказала, що не буде переслідувати їх, але при цьому вона не обіцяла, щоб на них тут не напасти.
Майстри меча, які перетворилися в ідеальні мішені, були охоплені безжалісним магічним бомбардуванням.
- -----!
Клібок Інферно врізався у землю, спричинивши причинний вибух. Після цього поступила найжорстокіша вогняна буря, що розтоплює все на своєму шляху. Навіть спалах, викликаний цією аномаллю, проіснував лише мить.
Хмари, що лежать по даткому небі, були розорені, а піщані черв’яки заснули глибоко під землею живцем. Навіть кілька птахів, які дивилися вниз через свою невезіння, були засліплені. Якщо їм пощастить, то вони розіб’ють землю перед тим, як відведуть своє серце від нестерпного болю.
Це було дійсно трансцендентне знищення. Пасовища, над якими мирно літають метелики, перетворилися на пекельний пейзаж. Земля була випалена до кількох сотень метрів у глибину, і лише століття спокою зможуть повернути її до колишньої форми.
Таким був наслідок найбільш руйнівного магічного атрибута.
Такою була могутність Майстра Красної Вежі, Вероніки.
- Тьху, важко було попередити? Дікарка, - проворчала Аквіло, швидко злетівши в небо і дивлячись на далекий горизонт, — крім того, ці хлопці уникнули атаки на диво непогано.
Вродлива далекозорість для драконів була природною частиною їхніх почуттів. Отже, Аквіло помітила, що два майстри меча зовсім не постраждали.
- Я все одно не змогла б їх вбити. Якби 1-го меча можна було ліквідувати таким грубим способом, то війна б вже давно закінчилася. Я б здивувалася, якби це спрацювало - побувала Вероніка.
- Тоді чому ти напала, якщо все це знала?
- Я просто хотіла виразити свій гнів. Я не збиралася проводжати їх спокійним поглядом, як це зробила ти.
Коли Вероніка відповіла морському дракону, вона зітхнула і побачила вдалечині. Вона хотіла вбити тут хоча б одного з них, але пропустила свій шанс, оскільки 1-ий меч рухався занадто швидко.
Таким чином, переговори закінчилися, так і не встигли розпочатись.
***
- Просто божевілля якесь... - Підхопившись за голову, пробурмотів Теодор.
Їм дуже пощастило, що ці "переговори" з Веронікою нічого не сталося, але і успіх їх теж був неможливо назвати. Північні держави почали війну. Ні, це було місяць тому, і була висока ймовірність того, що війна вже почалася.
Дослухавши історію до кінця, Теодор з спустошеним виразом обличчя втупився перед собою.
Намагаючись насолодитися цим кумедним виглядом, Аквіло усміхнулася. Можливо, вона не завжди це показувала, але насправді Аквіло була злим драконом. Їй подобалося спостерігати за стражданнями і муками смертних.
Навіть незважаючи на своє добре ставлення до Теодора, вона насолоджувалася його схвильованим виглядом.
Перед тим як Тео заговорив, минуло кілька хвилин або й більше.
– ... Аквіло.
Побачивши його важкий погляд, Аквіло з усмішкою поцікавилася:
– Да. Ти хочеш про щось попросити цього злого дракона, хлопче?
Вона сприйняла Теодора як людського героя. Він використовував її власну силу для непрямого знищення Піратського Архіпелагу, замість того, щоб скористатися нею у своє власне благо.
Спочатку він мав протистояти Аквіло, яка поводилась як справжній злий змій. Але тепер справедливий герой просить допомоги злого дракона. І ця ситуація приносила Аквіло ще більше задоволення.
Не знаючи, які підступні думки крутяться в її голові, Теодор Міллер нарешті сказав:
- Я заплачу будь-яку ціну. Будь ласка, дозволь мені позичити твою силу щоб повернутися в Мелтор по найкоротшому шляху.
- Кохаю? - Облизавши губи, хижа тварина попросила Аквіло.