Глава 232 — Дари Ельсіда (Часть 4).
Минуло два дні.
Як і пообіцяв Орта, він завершив створення великого магічного кола, який може повернутися до Мелтора разом з експедиційним військом. Він був магом 7-го Круга і найкращим знавцем у просторій магії, але навіть йому було важко взяти з собою сотні людей.
Проте для того, щоб підготовити магічне коло діаметром 100 метрів і зібрати магію сили, Орте знадобилося всього два дні.
« Навіть якщо він Майстер Вежі, це дуже важко", — подумав Теодор.
Зрештою, пересування сотень людей з центрального континенту на північне було величезним навантаженням. Тео не був упевнений, що навіть на восьми-му Колосі зможе зробити щось подібне.
Можливо, майстер Білої Вежі Орти мав «чари» які робили це можливим.
А в наступний момент у грудях Теодора раптово запустила біль.
- Тьху...
Це нагадали про себе його перевантажені кола; в обмін на закінчення великої магії Абраксас його тіло то й справа страждала від болю. На відміну від поранень, які можна було вилікувати зіллями, ці симптоми не мали ефективного лікування. Незважаючи на всі сучасні досягнення, навіть у Магічного товариства не було вирішення для цього питання, окрім як « час без кінця ».
Тео використав два еліксиру відразу, але не отримав жодних видимих результатів.
« Я й не думав, що одужаю лише через два дні... На це піде щонайменше один місяць" - поставив собі діагноз Тео, дивлячись на найближчу до нього людину.
- Ти збираєшся до Карґасу? - Він, як і всі його слова, поцікавився Майстром Белою Вежі.
- Так, я повернуся в Мелтор через Сіпото.
– Прикордонне місто. Ти плануєш брати участь у підпільному аукціоні? Ви повинні знати, що він зараз не проводиться.
Орта був головою розвідувальних мереж, і тому добре знав про підпільний аукціонний будинок у Сіпото. Можливо, він більше знав про це, ніж сама інформаційна гільдія.
Коли Теодор подумав, що йому варто пізніше запитати Орту про це більш докладно, він відповів на його запитання:
- Ні. Я можу зустрітись з кимось і, як тільки закінчу все, відразу ж повернуся додому.
- Скажи мені про всяк випадок ім'я цієї людини.
- Генріх задзвонив "Старий книжковий маніяк".
- Старий книжковий маніяк, Генріх ... Я розумію. Тоді я піду, — відповів Орта і попрямував до центру магічного кола. Очевидно, йому потрібно було внести остаточне коректування перед задньою телепортацією.
Тим часом до Теодора прийшло ще кілька людей. Це був Вінс і наступники родини Кловісів, які були дуже стурбовані станом Теодора.
Три людини вишикувалися перед Теодором, і Вінс з гіркою посмішкою сказав:
- Кінець кінцем, ти знову залишаєшся сам.
Незважаючи на своє становище вчителя, Вінс нічим не міг допомогти йому.
- Не варто хвилюватися, вчитель. Навряд чи щось станеться за один-два дня.
- Тоді вирішуй всі свої справи і повертайся. Не поспішайте, але не затримуйся.
– Да. Я буду пам'ятати про це, вчитель.
Після своєї прощальної промови Вінс пішов. Потім за ним заговорив Рендольф, почусуючи на знак занепокоєння свій потилиць:
– ... Ти впевнений, що я не повинен залишатися поруч з тобою? Мені немає сенсу покидати тебе.
- Рендольф, я чудово тебе розумію, але в цьому немає потреби, — слабо зітхнувши, похитав головою Тео, - Не турбуйся про мене. Просто дощився мене в Мана-вілі разом з Ребекою.
Звичайно, він міг забезпечити собі ескорт з майстра меча і запропонувати Рендольфу невелику подорож. Проте Теодор відмовився від цього. І справа була зовсім не в тому, що він не захотів у певній мірі залежати від Рендольфа, а тому що хотів виключити фактор ризику. Він не знав, наскільки безпечною ця поїздка може бути для самого Рендольфа.
« Можливо, його весь цей час стежили. Імперія Андррас збирає і використовує всі види артефактів. Якщо його розташування відомо, то розумніше за все залишити Рендольфа в Мана-вілі."
Якщо Пан Елліонес взяв у заручники Ребекку, то в Андрасі вони могли сподіватися зради. Вони не виключали б можливості втечі одного з Кловісів.
Саме тому було вирішено, що Рендольф і Ребекка відправляться в Мелтор за допомогою просторової магії Орти.
Тоді як найманець був дуже засмучений цим фактом, Ребекка вклонилася Теодору і сказала:
- З нетерпінням чекатиму твого повернення.
– ... Так, побачимося пізніше.
Це було найкраще, що міг відповісти Теодор людині, яку все ще майже не знав. Вона була лицарем, з яким він колись провів публічний бій, і сестрою його друга. Тепер вона поклялася йому у своїй вірності. Можливо, коли-небудь він розбереться в цих складних відносинах, але не зараз.
Тим часом у зоні магічного кола вибудувала майже тисяча людей. Всі приготування були завершені. Той, хто стояв по центру Орта закрив очі і чарівне коло спалахнуло.
Вшу-у-ву-о...
Велика кількість магічної сили викликала порив вітру, а навколо почала наростати невідомі тиски. Ця сила була достатньою, щоб її відчув навіть проста людина, яка ніколи не вивчала магію. І ось, посеред цього вихору, Орта відкрив свій рот:
– ----.
На жаль, Тео не почув його слів. Простір навколо орти почало перекручуватися, нагадуючи собі туман або світж. Прості чари були дуже небезпечними та важкими, але на відміну від великого масштабу магічного кола, її активація відбулася миттєво.
Вушах!
У всі боки вилилося світло, невидиме для людського ока і 800 підданих Мелтора.
– ... Неймовірно. Важко повірити, що людина здатна на таку могутню магію.
- Навіть для чарівників це досить незвично, з усмішкою потиснув плечима Тео. Якби щось подібне міг використати хто завгодно, то весь континент вже давно був би під ногами Королівства Мелтор.
Трохи поспілкувавшись з Беком Чонмуном, Тео чекав прибуття свого транспорту.
- Ігор-го-ґо!
Це була карета, запряжена парою коней. Хоч з вигляду вона і виглядала масивно, її корпус був покриті заклинаннями полегшення, а завдяки просторовій магії, внутрішня частина була в чотири рази більшою, ніж виглядала зовні.
Це була карета для шанованих гостей, дана Королем Ельсідом, який дізнався, що Теодор навряд чи захоче подорожувати на звичайних возах у всіх на виду.
— Тоді я піду, — сказав Тео і потиснув руку Бек Чонмюна, відчуваючи в його погляді вдячність та турботу. Цінність була викликана допомогою Теодора, тоді як тривога правдоподібно...
- Будь ласка, доглянь за моїм сином, сер Теодор.
- Вам не потрібно хвилюватися. Ваш син відшукав свій шлях і перестав бути таким, як раніше.
- Справді? Мій хлопчик...?
З якоїсь причини Чонмюна торкнулися слів Теодора. Можливо, в очах майстра меча Донгіль був наче пташеня, яке залишило батьківське гніздо... Однак Тео ніколи не мав дитини чи учня, а тому не знав цього.
На цьому розмова між двома людьми закінчилася. Бек Чонюн пішов, а Теодор поїхав у візку і розлігся на просторому дивані.
Таким був його останній день у Королівстві Солдун.
***
У місці, про яке ніхто не знав, дехто відкрив рот. Зовнішність людини була ніжна, оскільки він був прихований у темряві, але його голос, здавалося, належав чоловікові середнього віку.
Ні, швидше, це був молодий чоловік.
- Я щойно отримав новини. Він перетнув кордон Королівства Солдун. Він один.
– Хо-хо.
Цього разу почувся голос старого чоловіка.
- Хороший період, щоб розкрити щелепи смерті... Це можливо?
- Ні, зараз ми не можемо бути впевнені в його силі.
Третій голос належав молодій жінці. Тільки цим голосом можна було сказати, що його власник був справді чудовим. Тим не менш, він був начисто позбавлений емоцій.
- Ціль розправилась з 4-им мечом, паном Елліонесом. Крім того, видно, що він є майстерем високого рівня в Батарських степах.
- У такому віці... Це страшно. Він достойний того, щоб вважати себе нашим ворогом.
- Але є змінна, про яку він нічого не знає. Ми спостерігаємо за ним! - Ще один голос, повний одночасно і захоплення та ненависті.
У цілковитій темряві, де не було видно нічого гладким рахунком, продовжували лунати голоси чотирьох осіб. Їх стать, вік і навіть раса були абсолютно невідомі.
Незабаром цей збір зрозумів.
— Використовуймо цей випадок, щоб розібратися з ним, — запропонував четвертий голос, який звучав як розтоплене залізо.
- Але як? - запитав молодий чоловік.
- На сході існує тактика « дати варварам перегризати один одному горлянки». А як щодо того, щоб скористатися нею? - Старик відповів.
- Дати варварам перегризати один одному горлянки?
- Варвари будуть битися з варварами. Це означає, що нам нічого не доведеться робити, оскільки наші вороги самі потурбуються один про одного. Хіба це не найкращий метод у цій ситуації?
Решта три голоси замовкли. Вони задумалися над пропозицією старого, прикидаючи наскільки вона реалізована. Згодом прозвучало кілька невдоволених голос краси жінки:
- Якщо ми витягнемо їх, то з'явиться ризик втратити частину свого впливу на центральному континенті.
- Хо-хо-го, не обов'язково, — моторошно розсміявшись, вимовив старий, - втрата четвертого меча вкрай болісна. Андрас не упустить цей шанс, щоб відповісти. Нам просто потрібно дати їм поштовх.
– ... Ми просто передамо інформацію?
– Да. Крім того, тіней легше обманути, ніж Білу Башню — доповнив старий з ненавистю голос.
Майстер Білої Вежі, Орта... Все, починаючи від його народження і до сходження на поточну посаду було вкрите темрявою. Здійснити увагу цього монстра всередині Мелтора було практично неможливо, але ось поза королівством магів... Старик кілька разів намагався проникнути крізь систему виявлення Орти, але це ще ніколи йому не вдалося. Отже, щось подібне було занадто принизливо для старого. Цього разу він зламає високомірний ніс цього мага.
– ... Який пункт призначення? - Випитав голос, подібний до розтопленого заліза.
- Його карета тримає курс в Каргас. Це навряд чи неправильно, оскільки мета йде простою дорогою.
- Тоді він, швидше за все, хоче потрапити в Сіпото.
- Мабуть, він планує дістатися через Каргас до Мелтора.
Чотири голоси ділилися своїми міркуваннями і розробляли план. Хоча четверо людей були різного віку, статі та рас, їхні діалоги мали позитивний і спокійний характер.
Покора Карґаса, Сіпото...
Голоси визначили розташування цілей, відстань до міста та інші змінні.
– ... Якщо ми поспешимо, буде ще не пізно.
- Нелогічно буде посилати когось з меншою силою, ніж була у 4-го меча. Якщо Андрас скористається цією інформацією, його смерть буде неминучою.
- Ми повинні знайти спосіб позбутися тіл і побічних продуктів.
- Так, я зроблю всі необхідні заходи.
На все це присутні мали вагомі причини. Під час торгівлі на підпільному аукціоні їх позбавили Ожереля Шарлотти, а згодом штаб-квартира Компанії Оркус була спустошена жахливою битвою.
Вони проігнорували це приниження, але й далі переховувалися в тіні. Але тепер прийшов час знищити Теодора Міллера, який став причиною їхнього обурення. Чотири чернетки, що ховаються у темряві центрального континенту...
Очі чотирьох вершників Апокаліпсиса мерехтіли моторошним світлом. Їхній озлоблений та зачарований погляд нагадував кров, що стікає вниз.
Незабаром чотири пари очей зникли, і нічого не залишилося в темряві, яка обкутала їх.