Глава 231 — Дари Ельсіда (Часть 3).
Після того як Елсіда отримала дари розмови, розмова підійшла до кінця. Можливості ув’язнення альянса були цілком реалістичними, але Орта не мав права приймати такі рішення. Для початку він повинен був донести цю інформацію до даних Курта III, після чого треба було обговорити все докладніше.
Таким чином, невдовзі маги повернулися в свої кімнати. Вінс і Картер пішли разом зі своїми провідниками, а Орта вирішив провести Теодора.
Однак два майстри не давали собі ради.
Їх пунктом призначення була кімната, в якій були перебіжчики про чиїх справжніх осіб було відомо тільки Орте і Теодор.
Рендольф Кловіс і Ребекка Клевес, наступники родини Кловістів, яка колись дала Імперії Андрасу одного з Семи мечетів, вирішили розірвати всі зв'язки зі своїм минулим і тепер ховалися в цій кімнаті.
Стук-тук.
Задовго після того, як Теодор і Орти під’єднались до нього, Тео постукав у символічному видінні.
І не дивно, що двері відчинилися, як тільки він опустив свою руку.
- О, ти прийшов? - як завжди, весело привітав його Рендольф, але потім злегка напружився, побачивши позаду Тео ще й Орту. Інтуїція меча підказала йому, що Орта сильний. Тому він не дозволяв собі пильнувати з першої зустрічі. Теодор знав про це, оскільки не міг зрозуміти цього.
- Схоже, ви не просто побалакати сюди прийшли, але може, хочете чаю? - Трохи ніяково запропонував їм Рендольф.
Теодор посміхнувся і похитав головою.
- Ні, все гаразд. Майстер Білої Вежі?
— А я не відмовлюся, — кивнув Орта через поріг. Тео, який за ним спостерігав, закрив двері. Потім він використовував спеціальне заклинання, щоб повністю блокувати вихідний з кімнати звук.
Мало які заклинання могли обманути почуття майстра меча, але ось захиститися від прослуховування звичайних шпигунів вони цілком могли.
А потім Тео повернувся і побачив її.
- Доброго вечора, сер Теодор.
У неї було світле волосся, що спадали на плечі, і зелені очі, які відрізнялися від очей Елленої.
Біла шкіра підтверджувала її шляхетне походження, але дисципліноване тіло дівчини явно доводило те, що вона росла зовсім не в тих умовах. Літератор назвав би це « гарною красою ».
Ребекка Кловіс справді була лицарем.
– ... Добрий вечір. Як ти себе почуваєш?
- Дякую, я в порядку. Мені не довелося брати участь у цій битві...
Все було так, як вона і сказала. Пан Елліонес хоч і скував Ребекку, але при цьому ніяк не нашкодив їй. Він не хотів, щоб вона була поранена біля величезного поля бою. Таким чином, в найгіршому стані перебував не сестра Рендольфа, а сам Теодор.
- Капітан Теодор раптово перервав їх Орта.
Він подивився на чашку з чорним чаєм, яку передав йому колишній найманець, після чого зробив ковток і поставив її на край столу. Навіть Теодор відчув легкий, практично невловимий запах чаю.
- Експедиційне військо, включаючи мене, повернеться додому на світанку через два дні. Бойові маги є головною силою Мелтора, тому вони не можуть надовго затримуватися тут, як і завжди недбало вимовив Орта.
- Так, я знаю про це.
- На той час я завершу підготовку магічного телепортаційного кола. Проблема в тому, що твій стан гірший, ніж я думав.
Обидві сім’ї Кловіса застигли, почувши ці слова.
Але, як не бувало, Орта постукав пальцем по столі і продовжив:
- Твої кола надто перевантажені. Це незвично для мага 7-го кола, але можливо ця аномалія стане корисною на шляху до наступного рівня. З часом ці симптоми минуться, але...
- Я не зможу використати далекого телепортування, — перервав його Тео.
– ... Так, - почувся важкий голос Орти через маски. Зараз ти відчуваєш лише легкий біль, але просторові переміщення на далекі відстані можуть призвести до серйозних ускладнень. Але ми не можемо тримати війська в Королівстві Солдун, чекаючи на твоє зцілення.
- Я розумію, Майстер Вежі.
Звичайно, Теодор був важливий, але бойові маги були справжньою кров'ю Мелтора. Вони були силою, яку не можна було ігнорувати в чужій державі. Теодор добре це розумів, і тому без жодних вагань погодився.
Оскільки наказ Орти був цілком обґрунтованим, Теодор мав лише одне прохання.
- Тоді, будь ласка, подбай про цих двох людей.
Рендольф і Ребекка Кловіси були перебіжцями, які прибули з ворожої країни. Хтось, напевно, буде сумніватися в їхніх намірах, а дехто спробує використати їх, щоб зблизитися з Теодором. Але, якщо їх візьме під крило така всім відома людина, як Майстер Білої Вежі Орта, все зайве цікавість буде припинене в корені.
- Я зроблю це. Але пам’ятай, що в кінцевому підсумку саме ти відповідальний за них.
- Звичайно.
- Ухм-м.
На цьому Орта дізнався, що розмова закінчена, швидко допив залишків чаю і, попрощавшись, покинув кімнату. Майстра Білої башти не можна було докорити у надмірній підозрілості. Які б у них не були стосунки з Теодором Міллером, для Орти Кловіси все ще залишалися чужими. Мабуть, тому розмова між ними була такою короткою.
- Тео, цей чоловік надійний? - Подивившись на Теодора, запитав Рендольф.
– Так...
Це питання було дуже несподіваним, але Теодор швидко відповів на нього.
- Він гідний союзника?
– ... На всі сто відсотків. З ним неможливо почуватися безтурботно і не знаєш, що насправді він має на думці. Але, як союзник, Майстер Білої башти завжди підбадьорює. Якби він був ворогом, я б точно втратив сон — з гіркою посмішкою сказав Теодор.
Орта дуже відрізнялася від Вероніки та Бланделла, які звикли відкрито висловлювати свою позицію. Але з цим нічого не можна було вдіяти. Він ніколи не турбувався про правильне, а що ні; Орта використовував будь - який метод, необхідний для досягнення своєї мети, навіть якщо це було непривабливо і боягузливо. У певному розумінні він був більш асасином, ніж магом. Не дивно, що саме його Курт призначили відповідальним за важливі зовнішні завдання.
Після цього Теодор, Рендольф і Ребекка деякий час мирно базікали. Колишній найманець розповів своєму товаришу про те, що сталося після їхнього від’їзду на околиці Сіпото, про возз'єднання з Ребекою, побиття гнилих старійшин їх сім"ї і т.д.
Почувши його веселий голос, Тео іноді голосно сміявся, а інколи падав у гнів. Хоча це була сумна історія, вони не могли не посміхатися. Вони багато подорожували і пройшли через багато чого, але зрештою могли привітати один одного з результатом.
Потім розмова підійшла до кінця. Але коли Тео вже встав зі свого стільця, щоб попрощатися з ним, Ребекка різко обнажила клинок і підійшла до нього.
Фьу-у.
Теодор не відчував жодних ворожості від неї, так що був порядком спантеличений. Але найдивовижніше майбутнє його чекало.
– Кловінов і цим тілом присягаюся ім'ям...
Рендольф знав значення даної фрази, а тому його очі відразу ж полізли на лоб, в той час як Теодор просто мовчав, бо поняття не мав, що відбувається.
І ось, яка занурилася в тишу кімнату заповнили наступні слова дівчата-рицаря:
- Відтепер це тіло служитиме тобі, як меч служить своєму панові. Я клянусь, що навіть якщо це тіло трісне, воно ніколи не відступить. Моє серце буде битися за твоїм наказом і зупиниться по твоєму наказу.
- Р-Ребекка?
- Я буду служити тобі до того дня, поки не згасне саме сонце.
Ребекка розвернула меч рукоятю вперед, після чого опустилася на праве коліно і глибоко вклонилася.
Теодор не знав значення цього жста, але він відчував, що в цьому полягає щось дуже значуще. Це була клятва, яку давав цар Андрасу з метою прослужити своєму господареві решту свого життя.
— Я, Ребека, дочка Кловіса, визнаю тебе своїм майстром, — проголосила сестра Рендольфа, піднявши над собою свій клинок. При цьому на обличчі дівчини сяяла така блискуча усмішка, яку Теодор у неї ніколи раніше не бачив.
***
- Тьфу-у... - Видихнув Тео, потім впав на ліжко.
Клятва Ребекки була настільки шокуючою, що він на деякий час навіть забув про свою фізичну втому. Щось подібне можна сказати про воїна, який міг зробити лише раз у житті. Рицар, який приніс цю клятву, присвячував своєму господареві життя і свою смерть. Рендольф розповів йому про це з нестерпним подихом.
Найменник навіть не намагався відмовити її, оскільки також відчував в її словах вагу і незнищенну рішучість. Якщо Ребека мала намір зняти цю клятву через деякий час, то просто не стала б її приносити.
Отже, його єдина сестра стала підлеглою його ж друга. Теодор був надійним товаришем. Однак, будучи братом Ребекки, Рендольф був дуже стурбований.
Слова дівчини-римія все ще луною віддавалися у вухах Теодора.
- Прямо зараз я не збираюся слідувати за своїм паном- сказала Ребека.
Потім вона поклала руку на серце і з обличчям, наповненим радістю, продовжувала:
- Моє тіло поки що не може стати твоїм мечем і захистити тебе. У той день, коли я більше не буду тягарем, я розшукую тебе і повернуся.
Ребекка сказала, що для Теодора вона стане майстром меча і опустила голову. Вона показала свій незмінний намір виконати свою клятву, навіть якщо він відмовиться. Теодор неохоче прийняв меч з її рук, після чого повернув його.
У результаті між ними склалися дуже незвичайні стосунки.
– ... Ну, тут вже нічого не поробиш.
На щастя, на її обличчі він не знайшов ніяких ознак прихильності до себе. У нього вже було визнання від Еллени, так що, хвала небесам, ситуація не ускладнилася.
Крім того, він більше цікавився своїми здібностями ніж майбутніми діями Ребекки.
- Давайте-но подумаємо про це з іншого боку.
Зрештою, проблема з Ребекою все одно ніяк не вирішиться, навіть якщо він буде постійно турбуватися про це.
- Давайте-но краще переграємо битву з Паном Елліонесом.
Теодорові було набагато легше думати про магію, ніж про любовні стосунки.
І ось, як тільки він представив обличчя Пана Еліонаса, йому відразу стало легше. Пан Елліонес був майстром руйнівної сили, яка дозволила лише одним ударом зруйнувати цілу гору. Тео не вперше стикався з мечем, але такий противник змусив його зрозуміти, що світ дійсно широкий.
Крім того, схоплення з ним допомогло Теодору зрозуміти, чого йому бракує.
- Я бився занадто грубо. Якби я ефективно об'єднав усі існуючі прийоми, то мені не довелося б ризикувати з Абраксасом.
Це було не зарозумілість, а правдива правда. Суммарна міць Теодора вже перевищувала середній показник звичайного майстра. У нього було полум'я Муспельхайма, кров морського дракона, божественність вітру і божество Матері-Землі. Він також мав просторові здібності умбри та примусову гармонізацію. У нього, як у людини, яка наближалася до « повної трансцендентності» було цілком прийнятне число різних варіантів.
Що, якби він перемістив Адське Плам'я через простір, використовуючи Простій Вихід?
Що, якби він почав блискавично бомбардувальну бомбардування Пана Елліонаса відразу з усіх сторін?
А якби він використав силу Мітри, щоб перетворити землю на бруд?
Існувало відразу кілька дуже дієвих альтернатив. Однак під час бою він не зміг прийти до жодної з них. Чому вони не прийшли йому в голову тоді, коли це було потрібно? Під час поєдинки Тео залишався досить спокійним, але хоч би як там було, він все одно втратив холодну розсудливість.
– ... Ця проблема через надто велику кількість сил.
У кожного майстра була особлива риса. Він досяг вершини і став найжорстокішою зброєю. Але тоді як звичайна людина присвячувала своє життя вивченню лише однієї сили, Теодор намагався зрозуміти їх усе.
Умбра, Мусельхайм, морський дракон, Мати-Земля, бог вітру...
Можливо, такий жадібний метод був неправильним?
- Ти все не так розумієш.
Однак коли в Теодорі почали проростати тривожна атмосфера, це швидко розтопило обжерливість.
- Твоє різноманіття і сила. Зараз безглуздо намагатися йти іншим шляхом. Ти досягнеш піку в них, коли повністю об'єднаєшся їх.
– ... Правда?
- Правда. Крім того, ти повинен і далі заповнювати відсутні місця. Поглинай їх, поглинаєш їх усі. У цій справі ти не маєш жодних підстав почуватися неосвіченим.
І справді, чого ще можна було очікувати від ненажерливого гримуара? Проте Теодор не міг розсміятися, оскільки був змушений визнати, що слово Обжерства має значення.
Якщо Теодор об'єднає всі сили в одну, він, безсумнівно, стане набагато сильніше, ніж зараз. Але поки цього не сталося, він не міг розслабитися. У даний час йому було важко виявити справжню цінність примусової гармонізації, яка змішувала всю магію в єдине ціле. Таким чином, він повинен був продовжувати "їсть" доки всі відсутні місця не будуть заповнені.
А потім в голові Тео спалахнула одна ідея.
- Я вирішив.
- І що ж?
- Я прямую до Каргасу.
Перед тим, як Обжерство встигло запитати: "Навіщо?" Теодор пояснив:
- Я хочу ще раз зустрітися з тим старим.
Перед його очима спалахнуло старе обличчя його конкурента, з яким він зустрівся на підпільному аукціоні Карґаса. Це був Генріх. На відміну від Теодора, Генріх вже десятиліттями збирав оригінальні книжки. Цінність його бібліотеки просто не піддавалася вимірюванню.
Так і було обрано наступний пункт призначення Теодора. Сіпото.